Наукові підходи до вивчення лексико-семантичних полів у лексико-семантичній системі сучасної англійської мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукові підходи до вивчення лексико-семантичних полів у лексико-семантичній системі сучасної англійської мови

Наталія Канонік, Алла Шкаровецька

Анотація

У статті проаналізовано дефініції термінів системність, польова модель, лексико-семантичне поле. Системне вивчення мовного матеріалу вдало реалізується через польову концепцію, наділеної структурою, одиницями якої є одиниці мовлення, і чітко формує критерії аналізу мовного матеріалу. Тому актуальність цього дослідження полягає в загальному спрямуванні лексичних студій на поглиблене вивчення системної організації лексики в мові. Принцип класифікації слів за тематичними ідеями, семантичними полями, сферами належності довів свою значущість у теорії лінгвістики. Специфічність лексико-семантичної системи полягає в тому, що вона зумовлена категоріями матеріального світу та соціальними факторами. Зроблено висновок про відкритість та особливу рухливість лексичного складу, ознак переміщення, які відбуваються всередині лексичної системи та підвладні її внутрішнім закономірностям й організації.

Ключові слова: польова модель, системність, поле, лексико-семантичне поле.

Аннотация

Каноник Наталия, Шкаровецкая Алла. Научные подходы к изучению лексико-семантических полей в лексико-семантической системе современного английского языка. В статье проанализированы дефиниции терминов системность, полевая модель, лексико-семантическое поле. Системное изучение языкового материала удачно реализуется через полевую концепцию, которая наделена структурой, единицами которой являются единицы речи и четко формирует критерии анализа языкового материала. Поэтому актуальность данного исследования заключается в общем направлении лексических исследований на углубленное изучение системной организации лексики в языке. Принцип классификации слов по тематическим идеями, семантическим полям, сферам принадлежности доказал свою значимость в теории лингвистики. Специфичность лексикосемантической системы заключается в том, что она обусловлена категориями материального мира и социальными факторами. Подводится итог об открытости и особой подвижности лексического состава, признаков перемещения, которые происходят внутри лексической системы и подвластны ее внутренним закономерностям и организации.

Ключевые слова: полевая модель, системность, поле, лексико-семантическое поле.

Annotation

Kanonik Nataliya, Shkarovetska Alla. Scientific Approaches to the Learning of Lxico-Semantic Fields in the Lexico-Semantic System of Modern English. The article analyses the definitions of the term systematic, field model, lexical-semantic field. Systematic study of linguistic material successfully implemented through field concept, which is endowed with the structure, the units of which are units of speech and creates a clear analysis of the criteria of linguisticmaterial. Therefore, the actuality of this study is the overall thrust of lexical studies in depth study of the system of vocabulary in the language. The principle of classification of words for ideas, semantic fields, fields belonging has proved its importance in the theory of linguistics. The purpose of this paper is to describe the systematic vocabulary through the prism of lexical-semantic fields as well as to achieve the goal being investigated issues and characteristics of lexical-semantic system and ways to study. The specificity of lexical-semantic system is that it is caused by categories of the material world and social factors. Analyzing theoretical material, the article summarizes the openness and mobility of particular vocabulary, moving signs that occur within the lexical system and subject to its inner laws and organizations.

Key words: field model, system, weeds, lexical-semantic field.

Постановка наукової проблеми та її значення

Польова модель як цілісна та достатньо стабільна система із взаємозв'язаними та взаємозалежними частинами, своєю чергою, наділена структурою й підвладна законам існування цієї цілісності, одиниці якої є одиницями самого мовлення, і тим самим відображає діалектичну модель одиничного та загального [18, с. 337]. Польова концепція вдало реалізує ідею про можливість системного вивчення мовного матеріалу, вона чітко формує критерії їх аналізу [20; 25; 26]. Тому актуальність означеної теми визначається її відповідністю загальним спрямуванням лексичних студій на поглиблене вивчення системної організації лексики в мові. У сучасній лінгвістиці простежується значний інтерес до дослідження мовних одиниць, їх семантики, структури та функцій із позицій системного підходу (Ю. Д. Апресян, З. М. Вердієва, Т. П. Романова, Ю. М. Караулов, Г. А. Уфімцева, Д. М. Шмельов та ін.).

Аналіз досліджень цієї проблеми

Через призму лексико-семантичного поля проблему системності лексики досліджували О. В. Богдарко, Л. В. Васильєв, Р. М. Гайсіна, А. І. Кузнецова, Н. М. Мініна, М. В. Нікітін, Ch. Butler та ін. Мовні одиниці об'єднуються в певні системи, до основних характеристик яких належать цілісність, ієрархічність, структурність, а дослідження будь-якої системи включає опис її номенклатури й структури. Давню традицію в мовознавстві має вивчення лексичних груп і підсистем зі спільною предметно-понятійною належністю. Науковці отримали численні докази системної організації таких груп і в аспектах змісту й вираження. Принцип класифікації слів за тематичними ідеями, семантичними полями, сферами належності довів свою значущість у теорії мовознавства, лексикології, лексикографії, в автоматичній обробці текстів, а також у методиці викладання рідної та іноземної мов [6; 22].

Мета статті - описати системність лексики крізь призму лексико-семаничного поля. Для виконання поставленої мети будемо з'ясовувати питання й характеристики лексико-семантичної системи та шляхи її дослідження.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

На початку свого існування семантика, як і мовознавство загалом, була історичною дисципліною. Лише під впливом робіт Ф. де Соссюра, А. Бодуена де Куртене одночасно з діахронічними дослідженнями почали широко з'являтися синхронічні, у яких атомарний принцип був доповнений системним.

Варто зазначити, що Ф. де Соссюр не вважав мову абсолютною системою чистих відношень, не пов'язаною з мовними структурами. Лінгвіст неодноразово наголошував на зв'язку абстрактних сутностей мови з їх конкретним матеріальним існуванням. Абстрактні сутності в підсумку завжди ґрунтуються на конкретних подіях та явищах. Жодна граматична абстракція не існує без низки матеріальних елементів, які слугують її підґрунтям. Наголошуючи на зв'язку абстрактних сутностей мови з їх конкретними одиницями, важливі ті з них, які лежать в основі подібностей і відмінностей, тобто в їх системності. «У мові, як і в будь-якій семасіологічній системі, є те, що відрізняє один знак від іншого, і є те, що їх об'єднує. Відмінність утворює відмінну якість, що й підкреслює значимість цих одиниць» [19, с. 154].

На системності мови наголошували В. Гумбольдт [10], С. Meyer [27], D. Sperber та ін. В основі всіх сучасних напрямів вивчення мови лежать розуміння мови як системи й структури. Тлумачення цих понять, їх змісту та значення для теорії мови значно відрізняються одне від одного в галузях лінгвістики [23].

За системно-субстанціональним підходом мову трактують як цілісний об'єкт, що складається з елементів, які перебувають у певних відношеннях [19, с. 11], та як певним чином організоване ієрархічне ціле, наділене структурою в цю субстанцію для виконання певних цілей [19, с. 30]. Вивчення так званої системи мови вимагає більшої уваги до 1) властивостей об'єкта загалом, 2) властивостей його структури, 3) властивостей його елементів, які є субстанційною основою системи.

Представники структурного напряму трактують мову як багаторівневу систему, що включає взаємопов'язані та взаємозумовлені дискретні елементи, що об'єднуються в підсистеми, які, своєю чергою, ґрунтуються на парадигматичних, синтагматичних та епідигматичних відношеннях [12].

Історія значення слова і його зв'язок з іншими лексемами для нас буде зрозумілою лише тоді, якщо вивчатимемо це слово в поєднанні з іншими, які належать до однорідних уявлень. Слова та їхні значення існують нероздільно одне від одного, вони поєднуються незалежно від нашої свідомості в певні групи на основі подібних або ж протилежних значень.

Системний опис словникового складу мови - одна із традиційних тем сучасної лінгвістики. Виявлення системних відношень потрібні і для синхронічного, і для діахронічного вивчення лексики. На цій ідеї наголошував В. В. Виноградов, який стверджував, що історія значення слова може бути висвітлена на широкому фоні історії лексико-семантичних систем певної мови [7, с. 39]. Лінгвіст уперше сформулював поняття лексико-семантична система мови, яке трактував як лексичний інвентар слів та виразів, зовнішні форми слів, граматичні й словоутворювальні категорії, певні семантичні угруповання та смислові співвідношення слів.

Останнім часом активно розробляли основні питання та характеристики лексико-семантичної системи й шляхи її дослідження [25]. Неодноразово наголошували на її складній, стійкій та історично закладеній цілісності, відкритості й динамізмі, відзначали специфіку та своєрідність законів її існування. Словниковий склад мови є водночас самоорганізованою системою. Утворення нових слів, процес зміни лексичного значення та складу мови засвідчують безпрерервну адаптацію мовної системи. Перебуваючи в постійному русі й розвитку, система мови не має заданих регулятивних правил. Їй властива структура, яка є відображенням природи об'єктивного світу у свідомості людини. Слова - це не лише скупчення лексичних одиниць, а певним чином організована єдність, котра, як і навколишня дійсність, відображається в мові не хаотичним нагромадженням фактів, а багаторівневою структурою. Отже, системність на лексичному рівні виявляється, передусім, в існуванні певних лексичних множин як цілісних утворень, об'єктивно виділених із решти масиву елементів лексичного складу мови, та смислових зв'язків між членами цих лексичних множин. Ці різноманітні множини, які складають класи, групи, ряди, поля тощо, утворюють лексичну систему мови. У цій єдності немає певних меж, «вона складається з явищ, схильних до взаємопереходів, взаємопроникнення» [13, с. 530].

Пошук шляхів вивчення системних зв'язків лексичного складу сприяв виникненню теорії семантичного поля. У 1930-ті рр. були висунуті гіпотези, згідно з якими системність лексики тлумачилася як «поле», наприклад «понятійне» і «словесне» поле, «поля» Й. Тріра [29], «однорівневі» та «багаторівневі поля» Л. Вейсгербера [30], «мовне поле» К. Ройнінга й ін.

У сучасному мовознавстві - і вітчизняному, і зарубіжному - простежуємо багато концепцій та методологічних підходів до вивчення поля. Цьому питанню присвячена низка робіт лінгвістів. Зокрема, О. В. Бондарко аналізував функціонально-семантичні поля англійської мови, О. В. Тарасова вивчала поле темпоральності [20]; Г. С. Щур розробляла загальні теретичні питання щодо проблеми полів [26]. Уже Ф. де Соссюр звернув увагу на те, що «поза мовою слова, які мають щось спільне між собою, асоціюються в пам'яті так, що з них утворюються групи, усередині яких мають місце досить різноманітні відношення» [19]. Ці відношення можуть бути граматичними, словотворчими, етимологічними, семантичними, функціонально-стилістичними тощо, що і є основою того явища, яке в лінгвістиці називається полем.

Саме Й. Трір запропонував розроблений метод поля двома напрямами: екстралінгвістичний підхід (неогумбольдтианський, ономасіологічний), коли за основу береться поняття (К. Ройнінг, Л. Вейсгербер); лінгвістичний (семасіологічний), коли критерієм виділення полів є значення слова (Г. Іпсен, В. Порциг).

Однак, незважаючи на значну кількість польових досліджень, виконаних на матеріалі різних мов і різних об'єктів, багато проблем, пов'язаних з онтологією цього явища, усе ж таки й досі не розв'язані та є об'єктом наукових дискусій. Це стосується передовсім тлумачення (дефініції) власне категорії мовне поле. Через положення своїх одиниць усі перераховані вище поля можуть бути віднесені до парадигматичних, відмінних від синтагматичних (поля В. Порцига), які організовані за асоціативним принципом подібності, типу «іти - ноги».

Термін поле тлумачать по-різному і в нього вкладають різний зміст. «Поле - це сукупність мовних (переважно лексичних) одиниць, об'єднаних спільним змістом (інколи також спільністю формальних ознак), які відображають понятійну, предметну чи функціональну схожість позначених явищ» [30, с. 380-381]; «поле - це відображення у прийомах аналізу, в підході до фактів мови суттєвих сторін поля як особливого типу системи, угруповання та взаємодії мовних елементів» [3, с. 22-24].

У сучасному мовознавстві виділяють декілька основних аспектів застосування поля як семантичної моделі: 1) семасіологічний аспект уключає в себе парадигматичні та синтагматичні рівні аналізу (слова групуються за семантичною співвіднесеністю їхніх лексичних значень); 2) ономасіологічний (номінативний) аспект (слова групуються за їх екстралінгвістичною співвіднесеністю, тобто за співвіднесеністю предметів, явищ і понять, які слідують за словами); 3) функціональний (міжрівневий) аспект (одиниці поля групуються за спільною семантичною функцією). Варто зазначити, що одиницями поля в межах перших двох підходів є однорідні елементи, а при функціональному підході - елементи різних мовних рівнів.

У межах семасіологічного підходу виділяють лексико-семантичні поля, семантичні класи, семантичні поля як вищий рівень абстракції в лексичній семантиці, лексико-семантичні групи, антонімічні та синонімічні групи (ряди). В ономасіології йдеться про тематичні групи, про понятійні й асоціативні поля.