Прагматика емотивних висловлень мовцяв англомовному емотивному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прагматика емотивних висловлень мовцяв англомовному емотивному дискурсі

Велівченко В.Ф.

У цій статті аналізуються прагматичні особливості комунікативного вияву позитивних і негативних емоцій мовця в емотивному дискурсі. Складність такого аналізу зумовлена складністю феноменологічних характеристик емоцій, адже, виявляючись і в когнітивному процесі оцінювання людиною навколишнього світу, і в психологічному процесі переживання нею здійсненої оцінки, і в комунікативному процесі вираження людиною як власної оцінки, так і співвіднесеної з нею емоції, вони проектуються одночасно в три різні площини: когнітивну (психічну), мовну (знакову) і комунікативну (діяльнісну). Стаття доводить, що емотивне висловлення мовця як виявлений в емотивному дискурсі комунікативний реалізатор його емоцій, формально представлене актуалізованим реченням або їх сукупністю та матеріалізує мовленнєвий акт експресив. Комплексність емотивного висловлення мовця зумовлена полікомпонентністю його семантики, обов'язковими складниками якої є емоційність, емотивність, оцінність і, зазвичай, експресивність, а також типовим супроводом інгерентно представленої емотивності адгерентною її представленістю.

Ключові слова: комунікація, емоції, емотивний дискурс, емотивне висловлення мовця, емоційність, емотивність, оцінність, експресивність, інгерентна емотивність, адгерентна емотивність.

Pragmatics of the speaker's emotive utterances in the English emotive discourse

Introduction. This article examines communicative manifestation of the speaker's emotions within the emotive discourse. Purpose. The purpose of the article is to expose the nature of linguistic emotivity and to describe pragmatic features of the speaker's emotive utterances which manifest his/her emotions in concrete communicative situations. To achieve the posed goal the following methods of linguistic analysis were applied: descriptive, contextual, pragmalinguistic, and elements of quantitative analysis.

Results. The article holds that communicative process is an integration phenomenon, a close unity of three obligatory constituents: cognitive, linguistic, and pragmatic. It is also true in relation to the speaker's acts of speaking - always realizing a definite communicative intention, they inform about something, express the speaker's attitude towards what is said and exert a communicative impact on the interlocutor. Emotions that typically accompany any linguistically expressed factual information are the result of appraising and evaluating. Belonging to human psyche, they receive their exposure in three different planes: mental (ontological), linguistic (semiotic), and communicative ((inter)actional). In communicative exposure, emotions can receive both direct and indirect manifestation: in the first case, they are expressed by different linguistic units of emotive semantics; in the second case, they are expressed by different contextually emotive units - non-emotive linguistic units that acquire their pragmatically determined emotivity. It means that human emotions can be expressed by practically any linguistic unit, not obligatory emotive.

The operational communicative unit that realizes the speaker's emotions is the emotive utterance. Formally, it coincides with one or more than one actualized sentences and materializes the speech act expressive identified by a corresponding communicative intention of the speaker. The obligatory semantic features of the emotive utterance are: emotionality (which reflects the speaker's psychological state of feeling emotions), emotivity (which is a linguistic “substitute ” of emotions, their semantic interpretation), evaluation (which reflects the speaker's assessment of a perceived object, determining the type of emotion: positive or negative) and, in most cases, expressiveness (the utterance emotional intensification). Emotivity of the speaker's emotive utterance which, actually, identifies it as such can be represented either within this utterance or outside it. In the first case, the utterance emotivity is inherent, manifested by different linguistic means (morphological, lexical, and syntactic). In the second case, the utterance emotivity is adherent, manifested by paralinguistic (prosodic) and nonlinguistic means (haptic, proxemic, and kinesic), textually identified either by a nomination of emotion or by a description of nonlinguistic expression of emotion. The analyzed empirical data show frequent combination of inherent and adherent emotivity within one and the same emotive discourse.

Постановка проблеми. Загальна антропоцентрична спрямованість сучасної лінгвістики висвітлює низку різнорідних питань щодо представленості людини в мові - знаковій системі, яка забезпечує людині вираження не лише її думок, а й її емоцій. Вивчення мовної репрезентації емоцій через опис омовлених фрагментів емоційної картини світу людини уможливлює як проникнення в її внутрішній світ, так і розуміння ролі та функції емоцій у соціальному бутті людини, почасти в її комунікативній взаємодії з іншими людьми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Надзвичайно багатогранний і неповторний світ емоцій людини є об'єктом дослідження різних галузей знання - починаючи від філософії і закінчуючи культурологією. Натомість мовний аспект емоцій постав предметом спеціальних лінгвістичних студій порівняно недавно (М. Бамберг, Т. А. Биценко, М. В. Гамзюк, С. В. Гладьо, Я. В. Гнєзділова, А. А. Калита, І. М. Літвінчук, К. Оатлі, В. А. Чабаненко, В. І. Шаховський та ін.), хоча такі дослідження кількісно й результативно можуть бути співставленні із психологічними науковими розвідками, здійснюваними упродовж багатьох десятиліть. Наразі описані емотивні значення, реалізовані різнорівневими мовними одиницями (О.М. Вольф, А.А. Залізняк, Н.О. Каразія, В.Я. Міщенко та ін.), емоційні концепти і метафори (А. В. Дерпак, О.В. Фадєєва, К. Фіхлер та ін.), імпліцитне та імплікатурне вираження емоцій (Л. Р. Безугла, В. О. Велівченко, Н. Шварц та ін.), невербальна емоційна поведінка комунікантів (Т. О. Анохіна, О. А. Янова, Дж. Скотт та ін.). Тим не менш, аналіз мовного втілення і комунікативного вияву емоцій невичерпний, зокрема спеціального розгляду потребують прагматичні особливості емотивних висловлень мовця, що реалізують його емоції в комунікативному процесі.

Метою цієї статті є розкриття природи мовної емотивності та опис прагматичних особливостей комунікативного вияву емоцій мовця в конкретних комунікативних ситуаціях. Тож предметом аналізу є не лінгвістика емоцій, тобто не мовні одиниці їх вираження, а прагматика емоцій, тобто позамовні чинники, які зумовлюють їхній комунікативний вияв. Емпіричним матеріалом цієї розвідки слугують емотивні висловлення Скарлетт О'Хара, головної героїні відомого роману М. Мітчелл «Віднесені вітром». Наукову новизну цієї статті вбачаємо в комплексному підході до теоретичного узагальнення проблеми прагматики емотивних висловлень негативної та позитивної оцінки, що доповнює існуючі дослідження в царині прагмалінгвістики та функціональної лінгвістики, присвячені аналізу емотивного дискурсу.

Виклад основного матеріалу. Мовознавчі дослідження останніх років (див., наприклад, роботи С. В. Гладьо, Я. В. Гнєзділової, О. І. Морозової, І. Є. Фролової, В. І. Шаховського, І. С. Шевченко та ін.) аналізують мову як складну динамічну систему, активовану співрозмовниками (мовцем та адресатом) упродовж комунікативного процесу. Останній розуміємо не як суто процес мовленнєвого спілкування, а як інтегративний феномен, обов'язковими конституентами якого є когнітивний, лінгвальний і комунікативний процеси в їхній тісній взаємодії [1, с. 14]. Тому мовленнєві дії мовця як суб'єкта мовлення обов'язково мають три різновиди характеристик: когнітивні, лінгвальні та комунікативні (прагматичні), що, зокрема, стосується і тих мовленнєвих дій, котрі виявляють його емоції.

У комунікації як цілеспрямованому процесі інформаційного обміну між співрозмовниками мовець використовує мову як знакову систему для трансляції не лише фактуальної, а й емоційно-оцінної інформації, послуговуючись одразу трьома базовими функціями мови:

- інформаційною, яка полягає в сповіщенні певної інформації про предмети, їхні властивості, явища, дії, процеси тощо;

- експресивної, яка полягає у вираженні власного емоційного стану, власного ставлення до навколишнього світу, а також в емоційному посиленні власного висловлення, тобто в наданні йому експресивності;

- прагматичної, яка полягає в здійсненні комунікативного впливу на адресата для спонукання його до певної дії або емоційної реакції.

Супровід фактуальної інформації інформацією емоційною, що типово спостережено в реальній комунікації, зумовлений невід'ємністю емоцій від комунікативного процесу, адже, супроводжуючи людину впродовж усього її життя, емоції забезпечують їй соціальний, почасти комунікативний, зв'язок з іншими людьми.

Складність опису комунікативного вияву емоцій зумовлена складністю їхніх феноменологічних характеристик, оскільки палітра емоційних виявів людини є не лише комплексною, а й різноманітною, представленою такими тривалісно та інтенсивнісно різними емоційними явищами, як афекти, почуття, пристрасті, настрої, переживання, стреси та власне емоції [2, с. 264-267]. Будучи однією з форм відбиття свідомістю людини навколишнього світу, емоції зумовлюються не лише внутрішніми потребами та мотивацією людини, а й особливостями конкретної зовнішньої ситуації. Вони відбивають не самі властивості предметів і явищ, а їхня значущість для життя людини, слугуючи способом оцінки цієї значущості, та, через таку оцінку, стаючи інформацією про стан внутрішнього «я», свідомості та психіки людини [3, с. 24-25]. Тому емоції є, з одного боку, складними процесами переживання людиною власного ставлення до сприйнятого об'єкта або події, а з іншого боку, індивідуальними, суб'єктивними виявами цього ставлення. Незважаючи на наявність як матеріальної маніфестації (представленої способом вираження), так і певного фізіологічного компоненту, емоції є психічними, а не фізичними станами людини - вони виникають у результаті оцінки {appraising and evaluating) людиною сприйнятого об'єкта або події з позиції власних переконань, бажаних цілей і планів. Саме тому емоції обов'язково про щось інформують {are “about” something), а їхні репрезентації є завжди інтенційними станами [4, с. 24].

Найзагальніший поділ емоцій на позитивні, негативні та нейтральні укорінений на модальності їхніх переживання, хоча таксономічне значення має й вирізнення базових (у термінах К. Ізарда, фундаментальних) емоцій як уроджених - з огляду на наявність у них власного механізму виникнення та специфічних мімічних і пантомімічних виявів [5, с. 5271]. І хоча різні психологічні теорії визнають різну кількість базових емоцій, найчастіше такими вважають інтерес, радість, горе, гнів, огиду (відразу), презирство (зневагу), страх, подив (здивування), сором і провину. Інші переживання людини є так званими емоційними паттернами, утвореними комбінаціями десяти базових емоцій. Специфічною рисою емоцій є їхня амбівалентність [3, с. 32] як здатність набувати позитивної або негативної аксіональності залежно від конкретної ситуації їхньої реалізації.

Виявляючись і в когнітивному процесі оцінювання людиною навколишнього світу, і у психологічному процесі переживання нею здійсненої оцінки, і в комунікативному процесі вираження як здійсненої оцінки, так і відповідного їй переживання, емоції формують мотиваційне підґрунтя будь-якої діяльності людини, проектуючись одночасно в три різні площини: когнітивну (психічну), мовну (знакову) і комунікативну (діяльнісну). У межах останньої вияв емоцій є вербалізацією здійсненої людиною оцінки сприйнятого об'єкта та відповідного цій оцінці ставлення до нього. Спосіб вираження такої інформації може бути як прямим, так і непрямим: у першому випадку емотивний зміст отримує своє безпосереднє втілення у мовних одиницях, які представляють усі рівні мовної ієрархії; у другому випадку цей зміст, не маючи прямого втілення у мовних знаках, виводиться з огляду на низку прагматичних чинників, головним серед яких є комунікативна інтенція мовця, котра й зумовлює дійсне (прагматичне)значення його висловлення.

Комунікативний вияв емоцій потребує певних прагматичних умов, першочергово певного прагматичного середовища, котрим є емотивний дискурс як сформоване одним або декількома актуалізованими реченнями та ситуативно реалізоване висловлення мовця, що має не лише фактуальний, а й емотивний зміст (або лише його), виражений як мінімум одним емотивним засобом. Таке висловлення мовця виражає певну емоцію, адекватно усвідомлювану всіма учасниками комунікативного процесу. І хоча емотивні засоби можуть бути не лише мовними, представленими різнорівневими мовними одиницями, а й немовними, тобто паравербальними (просодико-фонаційними) і невербальними (проксемічними, кінетичними й такесичними), у межах цієї статті останні виводимо за межі аналізу.

З огляду на визнання висловлення мінімальною одиницею мовленнєвої комунікації, розглянемо емотивне висловлення як комунікативний реалізатор емоцій мовця докладніше. Таке висловлення завжди має смислову цілісність та емотивний зміст і сприймається адресатом у конкретних комунікативних умовах. У прагматичному аспекті, воно матеріалізує здійснений мовцем мовленнєвий акт експресив (МА-експресив), який є цілеспрямованою мовленнєвою дією мовця, ідентифікованою за відповідною комунікативною інтенцією та здійснюваною згідно із соціально визнаними принципами і правилами мовленнєвої поведінки. Провідна (або супровідна, за певних ситуативних умов) комунікативна інтенція мовця полягає у вираженні власних емоцій та/або у здійсненні емоційного впливу на адресата.

Реалізуючи емоції мовця, його емотивне висловлення є семантично полі компонентним, що забезпечується наявністю в ньому таких обов'язкових компонентів як емотивність, емоційність, оцінність і, зазвичай (хоча й не завжди), експресивність, котрі співвіднесені з різними площинами вияву емоцій, що засвідчує про їхню нетотожність та потребує розмежування.

Як комунікативний реалізатор емоції мовця, його емотивне висловлення віддзеркалює його емоційність, тобто наявний у мовця внутрішній стан, котрий зумовлює переживання мовцем і емоції, і чуттєвої реакції її вияву. Тож емоційністю є зовнішній динамічний атрибут переживання мовцем певної емоції.

Мовний аспект емоційності представлений емотивністю, або «лінгвістичним вираженням емоцій» [7, с. 56, 113]. Результуючи інтелектуальну інтерпретацію емоційності, емотивність є її мовним, тобто закріпленим, збереженим і маніфестованим у мовному знаку, засобом заміщення емоції. Це, фактично, семантична інтерпретація емоції, котра найяскравіше втілює впливову функцію мовного знака, тому й уважається важливим компонентом прагматики мови.

Емоційне забарвлення сприйнятого мовцем об'єкта або події забезпечено оцінністю, яка є результатом здійсненої мовцем оцінки, визнаної невід'ємним і необхідним складником будь-якої емоції: з одного боку, оцінка покладена в основу емоції, а з іншого боку, емоція і сама здатна викликати оцінку [8, с. 40-42; 7, с. 18]. Саме «захованість» оцінки в емоції і обумовлює комунікативний вияв оцінності в емотивному висловленні мовця, хоча спосіб такого вияву кваліфікується різними науковцями по-різному: 1) як нерозривність емотивності та оцінності (за такого розуміння, засоби актуалізації емотивності визнаються одночасно і способами вираження оцінки (О. М. Вольф [8, с. 37-39]); 2) як окремішність емотивності та оцінності (за такого розуміння, визнається, що одна й та сама мовна одиниця за різних комунікативних умов може бути або лише емотивною, або одночасно і емотивною, і оцінною (В. І. Шаховський [7, с. 37]).

Вираження інтенсивності здійсненої мовцем оцінки надає його емотивному висловленню експресивності, тобто незвичності експресивність і не є обов'язковою характеристикою емотивного висловлення мовця, який не обов'язково підсилює кожне своє емотивне висловлення.

Семантична полі компонентні сть емотивного висловлення мовця як наявність у ньому емоційності, емотивності, оцінності та, зазвичай, експресивності надає такому висловленню здатність забезпечувати як емоційне самовираження мовця, так і здійснення ним емоційного впливу на адресата. Вираження емоцій у такому висловленні мовця здійснюють мовні одиниці, які репрезентують усі рівні мовної ієрархії: фонологічний, морфологічний, лексичний і синтаксичний, кожен з яких має свою систему засобів вираження. Так, основним засобом вираження емоцій на фонологічному рівні є інтонація, на морфологічному рівні - емотивні суфікси (наприклад, -у, -ling, -ette, -ish та ін.), на лексичному рівні - велика група слів, які називають, описують і безпосередньо виражають емоції, на синтаксичному рівні - це емфатичні та дезорганізовані синтаксичні структури (наприклад, апосіопеза, повтор, інверсія тощо). У реальній комунікації емотивне висловлення мовця зазвичай містить різнорівневі мовні засоби, які сукупно виражають його емоції.

Варіювання емотивних висловлень мовця за формально-синтаксичними та комунікативно-синтаксичними характеристиками забезпечує їхню неоднорідність.

Формально-синтаксичне варіювання емотивних висловлень мовця охоплює такі характеристики висловлення:

- граматичний статус актуалізованого речення, за яким речення може бути односкладним (еліптичним) і двоскладним (непоширеним і поширеним);

- кількість актуалізованих конститутивних речень, за якою речення може бути одиничним і у складі групи речень (кількісне збільшння речень зазвичай збільшує і кількість використовуваних мовних засобів, що інтенсифікує виражений емотивний зміст);

- спосіб взаємодії актуалізованих конститутивних речень, за яким речення можуть бути контактними і дискантними (їх перерваність зазвичай спричинена невербальною дією мовця як додатковим способом вираження власних емоцій).

Комунікативно-синтаксичне варіювання емотивного висловлення мовця зумовлене необов'язковістю збігу дійсного (прагматичного) значення речення та буквального значення ужитих у ньому слів, адже визначальними стають комунікативно- прагматичні чинники, найголовнішим із яких є комунікативна інтенція мовця як детермінант його іллокутивної сили. Причому комунікативна інтенція вираження емоцій здатна надавати іллокутивної сили експресив будь-якому висловленню мовця, незалежно від того, є в його межах емотивні мовні одиниці чи немає. У першому випадку емотивність такого висловлення мовця отримує інгерентну представленість, а в другому випадку - адгерентну представлені сть [10, с. 34]. Тобто, якщо інгерентна емотивність є внутрішньо притаманною мовному знаку - як його постійна й невід'ємна ознака, незалежна від комунікативних умов (наприклад, pretty, cute, sweet, gorgeous, disgusting, ugly, evil та ін.), то адгерентної емотивності, будучи відсутньою в основному словниковому значенні слова, завжди набуває ним за певних комунікативних умов у результаті дії домінантних прагматичних чинників. Текстовими індикаторами адгерентної емотивності слугують як вербальні позначення невербальних способів вираження емоцій (наприклад, looked lovingly; laughed), так й описові номінації вираженої емоції (наприклад, She was so happy that she could hardly concentrate on what he was saying).

Проаналізуємо комунікативне функціонування емотивних висловлень мовця на прикладі висловлень Скарлетт О'Хара, дібраних із нашого емпіричного матеріалу. Об'єктом оцінки в таких висловленнях слугують сприйняті та оцінені Скарлетт позамовні сутності, представлені:

- людиною як такою (адресатом або третьою особою), а також різнорідними характеристиками людини (зовнішністю, конкретною рисою характеру, моральними якостями, конкретними словами тощо);

- конкретною дією або вчинком людини (адресата або третьої особи);

- ставленням або почуттями людини (адресата або третьої особи) до мовця;

- подією (різноманітними конкретними подіями або їх сукупністю);

- зовнішніми обставинами, тобто тим, що оточує мовця (наприклад, речі, звуки, будинки);

- визнаними соціумом правилами та нормами поведінки, а також загальновизнаними правилами етикету.

Розмежовуємо емотивні висловлення Скарлетт О'Хара на два типи у відповідності до аксіонального знаку здійсненої нею оцінки зазначених вище позамовних сутностей, що надає відповідної аксіональності й переживаній та вираженій нею емоції: 1) емотивні висловлення позитивної оцінки, які реалізують позитивні емоції Скарлетт; 2) емотивні висловлення негативної оцінки, які реалізують негативні емоції Скарлетт. У проаналізованому емпіричному матеріалі, останні мають суттєву кількісну перевагу: 71,3% проти 28,7%.

Емотивні висловлення негативної оцінки реалізують як переживані Скарлетт базові негативні емоції, котрими є страх, горе, неприємне здивування, обурення, зневага, провина, сором і відраза, так й емоції, похідні від цих базових (емоційні паттерни), котрими є роздратування, обурення, злість, жах і відчай. Причому найчастіше представленими виявилися такі негативні емоції, як гнів (17,3%), страх (11,7%) і відчай (7,1%), а найменш представленими - провина (1,8%), сором (1,6%) і відраза (0,2%). Наприклад:

(1) “Your mother was different,” said Gerald. “She was never flighty like you. Now come, daughter, cheer up <...> you 'll be forgetting about Ashley in a week. ”<...>

“Will you stop treating me like a child!” cried Scarlett (11, p. 32).