Варіантні фонетичні явища й варіантність орфоепічних та фонетичних норм у мові сучасних українських телепередач

Размещено на http://www.allbest.ru/

Варіантні фонетичні явища й варіантність орфоепічних та фонетичних норм у мові сучасних українських телепередач

Зайцева О.М., Київський національний лінгвістичний університет, аспірант

У статті розглянуто аспекти появи деяких варіантних фонетичних явищ у мові сучасного українського телебачення, звернено увагу на закономірний наслідок цих процесів - зміну мовного узусу й розширення фонетичних норм.

Ключові слова: фонетичний варіант, варіантність норми, варіантні форми слів, телемовлення, сучасне українське телебачення

This article investigates the aspects of distinctive phonetic phenomena emergency in the language of Ukraine television which, in turn, resulted in language usage changes and phonetic norms expansion.

Key words: phonetic variation, norm variation, variants forms of words, television, modern Ukrainian television.

фонетичний евфонічний мова телебачення

Упродовж останніх років динаміка мовного узусу української мови в загальному мовному просторі, й зокрема в мові засобів масової інформації, привертає увагу не тільки пересічних мовців, а й фахівців-лінгвістів. Це явище стає дедалі актуальнішим, більш досліджуваним; досить прикметним є те, що наукові розвідки містять різноаспектний і багатофункціональний характер. Попри все це палітра вивчення цієї сфери мови настільки широка, що залишається ще чимало прогалин для наукових досліджень.

Метою запропонованої статті є спроба здійснити аналіз деяких актуалізованих нині в телемовленні фонетичних явищ. Загальновідомо, що такі явища вже досліджувалися мовознавцями Є.А. Карпіловською, О.О. Тараненком, З.О. Валюх, О.А. Стишовим та ін.

Демократичні засади українського суспільства зумовлюють загалом і демократизацію в мові, основним із аспектів якої є, безперечно, динамізм. Рухливі мовні процеси якнайістотніше й найяскравіше віддзеркалюються в мові засобів масової інформації (преса, телебачення, інтернет). Найоб'єктивнішим, на нашу думку, видається здійснення аналізу мови телебачення (тобто мововжитку тележурналістів, ведучих різноманітних інформаційних, популярних програм сучасного ТБ) тому, що телебачення в Україні є найбільш масштабним за всіма ареальними показниками засобом масової інформації, доступним практично всім верствам населення.

Протягом останніх 2010-2017 рр. спостерігається розширення українського телевізійного контенту для українського глядача, на вибір і смак якого представлено широкий спектр телевізійного продукту. Насамперед привертає увагу поява все нових і нових інформаційних каналів, таких, як Еспресо TV, 112 Україна, NewsOne, 24 канал новин та ін., які пропонують глядачеві різноманітні інформаційні, аналітичні програми з обов'язковим обговоренням найрезонансніших тем у студії, залучають до обговорення цих тем аналітиків, політологів, урядовців, депутатів.

Слід зазначити, що в мововжитку журналістів та телеведучих цих телеканалів переважає тенденція до мовотворчості в ефірі, а також вибору на користь варіантних, і зокрема питомих слів.

Беззаперечно, сучасне українське телебачення, як і будь-який інший засіб масової інформації, послуговується у своєму мовленні літературною мовою, яка базується на принципах лексичної, морфологічної, синтаксичної і фонетичної внормованості.

Однак, як уже зазначалося, за останній період (приблизно 10 років) у мовній практиці телебачення відстежуються помітні відхилення від мовних норм усіх структурних рівнів мови, у тому числі й фонетичного. Характерно, що відхилення ці чималою мірою є кардинально відмінними від сталого узусу попередньої епохи на українському мовному ареалі.

Більшість лінгвістів одностайні у визначенні чинників, що спричинюють такі мовні зрушення, і зокрема впровадження варіантності. Серед них дослідники називають такі: розширення кола користувачів української мови, демократизація мовного узусу й мовних норм у загальному контексті демократизації суспільства, посилення уваги до чистоти української мови, її самототожності, питомості [4, с. 15]. Окрім вищеназваних чинників наважимося назвати ще й прагнення українців змінюватися, бажання розвиватися в європейському напрямі. Ці прагнення релізуються, зокрема й у мові, хоча й вони частково спричинені модою на оригінальне українське мовлення.

Останній чинник спричинює появу в телемовленні факультативних варіантів фонем - випадків закономірної варіативності алофонів деяких фонем, як зазначає Н.І. Тоцька [5, с. 27]. Вони виникають з різних причин: наявності різних стилів вимови, впливу діалектного оточення тощо [5, с. 27]. Очевидним є те, що діалектні особливості мови нині стають пріоритетними в телевізійному мовленні і, як наслідок, у мовній практиці глядацького загалу. Вони сприймаються мовцями як більш українські. О.О. Тараненко зауважує, що “тут спостерігається намагання відмежуватися від усього російського” [4, с. 15]. Принагідно зауважимо, що одним із прикладів дещо надмірного вживання специфічних діалектних рис є акцентуаційна варіантність у мові сучасного телебачення: шанс довйсти, що Україна єдина не лише на словах (ICTV, Факти тижня, 16.04.2017 р., 18.45, журналіст); як ви думаєте, Насіров маєпонйсти відповідальність? (112 Україна, СтудіяП2 Live, 17.03.2017 р., 14.15, ведуча).

Загальновідомо, що варіанти фонем, або алофони, є закономірними для кожної мови. Не виняток і факультативні варіанти. Н.І. Тоцька зазначає, що вони закріплені мовною традицією певного колективу й мовцями звичайно не помічаються й не усвідомлюються [5, с. 27]. Однак що ж до мови сучасного телебачення можна констатувати, що фонетична варіантність мовців телеефіру не є такою однозначно невимушеною й непомітною в потоці мовлення. Певна кількість мовців телеефіру свідомо впроваджують варіантні модифікації в мовлення з метою повернути автохтонні призабуті ознаки. Це стосується насамперед мовлення журналістів, ведучих редакторів каналу СТБ, який протягом майже 10 років і дотепер послідовно вів свою принципову мовну політику. Крім цього, очевидно й дещо інше прагнення каналу - “впровадити моду на красиве українське мовлення”, як зазначав ще 10 років тому керівник телеканалу СТБ Володимир Бородянський [7, с. 5]. У цьому контексті О.О. Тараненко називає такі намагання “прагненням користуватися вишуканою літературною мовою”, яка претендує на позицію “елітарної” мови [4, с. 19].

Інші телеканали, такі, як ICTV, 112 Україна, Студія 1+1, NewsOne, Еспресо TV, 24 канал істотно менше, ніж СТБ, вдаються до фонетичної варіантності в телемовленні. Однак і серед їх числа відстежуємо чимало фрагментів на позначення різних факультативних змін. Насамперед привертає увагу прагнення мовців передавати іншомовний звук [g] українським и у давно запозичених грецизмах і латинізмах пізнішого періоду входження, що увійшли до складу української лексики через посередництво французької, німецької, італійської та польської мов (наприклад, міграція, регіон, легальний, авангард). На прикладі останнього слова (авангард) можна простежити, що воно запозичене з французької, очевидно, через російську; фр. avant “попереду” від лат. abante і garde “сторожа, загін” [14, с. 40].

Серед зафіксованих нами впродовж 2008-2017 рр. фрагментів мовлення інформаційних, аналітичних, науково-популярних телепередач, блоків новин сучасного українського ТБ, які зазнали фонетичної варіантності, наведемо такі: зарубіжні аґенції (112 Україна, Новини, 02.10.2016 р., 12.15, журналіст), Ірина Маркевич переконає вас, що це 100-процентна ґарантія (Студія 1+1, ТСН, 16.12.2010 р., 19.30, ведуча); з так званої чорної бухгалтерії Партіїреґіонів (112 Україна, Студія 112 Live, 02.10.2016 р., 22.15, ведучий); один із оліґархів країни (112 Україна, Студія 112 Live, 07.01.2017 р., 20.15, гостя студії); табір “Джунглі", де мешкають понад 6000 міґрантів (112 Україна, Новини, 23.10.2016 р., 09.15, ведуча). Спостережено й кінцевий [ґ] в іменниках-загальних назвах: парламентський пінґ-понґ (СТБ, Вікна, 09.10.2009 р., 07.00 журналістка); багатотисячний мітинґ (СТБ, Вікна, 25.03.2008 р., 07.00, ведуча); розгерметизація боїнґа (СТБ, Вікна, 01.11.2011 р., 22.00, ведуча). Фонетичної варіантності в мововжитку журналістів та телеведучих українського ТБ зазнають не лише іменники. Прикметники-запозичення, як похідні від іменників, так і непохідні, а також дієприкметники теж не уникли фонетичних змін: ностальґійна молодіжна комедія (Студія 1+1, Арґумент-кіно, 17.04.2016 р., ведучий А. Войтенко); ориґінальний спосіб боротьби (СТБ, Вікна, 13.10.2009 р., 08.00 у графічному відтворенні); він може бути брутальним і елеґантним водночас (Студія 1+1, Арґумент-кіно, 02.10.2016 р., 23.35, ведучий); забезпечити ґарантовані виплати (112 Україна, пряма трансляція сесії Верховної Ради, 30.03.2016 р., 10.15, народний депутат). Тенденція до вживання задньоязикового проривного [ґ] як алофона головного вияву [г] у словах іншомовного походження поширюється не лише на загальні назви - у мові телебачення спостережено й уживання цього варіанта у власних назвах, зокрема топонімах й антропонімах): Рибалка Ібраґім часто плаває до арештованих суден (Студія 1+1, ТСН, 11.07.2010 р., 19.30, журналіст); ҐабріелаМассанґау прогнозі погоди (5 канал, з анонсу прогнозу погоди, 26.06.2010 р., 09.00 голос за кадром); Франциско Ґомес (СТБ, Вікна, 03.10.2008 р., 06.00, ведуча); Аґілера в Києві (СТБ, Вікна, 20.10.2008 р., 22.00, у графічному відтворенні); Арґентина й арґентинці (СТБ, Вікна, 09.09.2009 р., 07.00, ведуча); президент земляцтва Ніґерії в Україні (СТБ, Вікна, 19.07.2010 р., 22.00, журналістка); Кре鴥лейдер [прізвище іноземця] (СТБ, Вікна, 17.09.2008 р., 22.00 у графічному відтворенні). Зафіксовані нами фрагменти мововжитку на СТБ свідчать про те, що канал протягом майже 10 років дотримується послідовної мовної політики щодо вживання варіантного проривного [ґ] на місці чинного фарингального [г] переважно в іменниках- загальних назвах та прикметниках іменникового походження, як-от: хатня ґалерея (СТБ, Вікна, 20.03.2008 р., 07.00, ведуча); міжнародні аґенції (СТБ, Вікна, 19.11.2008 р., 22.00, ведуча); амністія міґрантів (СТБ, Вікна, 05.02.2008 р., 18.00, журналістка); еміґранти зізнаються (СТБ, Вікна, 22.09.2009 р., 07.00, журналістка); групи швидкого реаґування (СТБ, Вікна, 25.03.2009р., 07.00, у графічному відтворенні); початоклеґенди наближається (СТБ, Вікна, 13.08.2010р., 22.00, ведуча); він танґеро (танцює танго) (СТБ, Вікна, 21.10.2011 р., 22.00, ведуча); аґенти впливу (СТБ, Вікна, 03.02.2011 р., 18.00, ведуча); кривавий мітинґ (СТБ, Вікна, 20.12.2012 р., 22.00, у графічному відтворенні); повний леґітим (СТБ, Вікна, 23.10.2013 р., 18.00 у графічному відтворенні); у ґарантіях безпеки (Студія 1+1, ТСН, 29.09.2014 р., 07.00, ведуча); це державна аґенція з перегляду кіно (СТБ, Вікна, 26.10.2016 р., 18.00, журналіст); саме інтеґрація дітей (СТБ, Вікна, 09.01.2017 р., 18.00, журналістка); ориґінальні ікони (СТБ, Вікна, 04.03.2009 р., 07.00, у графічному відтворенні); нелеґальний бізнес (СТБ, Вікна, 29.10.2009 р., 22.00, у графічному відтворенні); в судні є леґальні сітки й нелегальні (СТБ, Вікна, 27.08.2015 р., 18.00, журналіст);

Як уже зазначалося, мова засобів масової інформації повинна послуговуватися чинними нормами сучасної української літературної мови. Чинний український правопис містить такі орфографічні норми: “G і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, графік, міграція та ін[16, с. 98]. Відповідно й узуальна орфоепічна норма, яка є регулятором вияву фонеми, диктує правила вимови цього звука саме через [г]. Тенденція до вживання подібних слів саме з варіантом [ґ] спирається на мовні принципи українського правопису 1928 р.: “Чуже h передаємо нашим г, щодо чужого g, то в новіших запозиченнях його треба передавати через ґ, у запозиченнях же засвоєних давніше, особливо з грецької мови, віддаємо нашим г: Англія, газета, гама, ... генеалогія... й ін., але аґент, аґітація, аґроном, ... ґірлянда, Ґранада” [18, с. 64].

Активізація в мові телебачення звука [ґ] як факультативного варіанта [г] у власних і загальних назвах, на наш погляд, свідчить про те, що мовці, які мають певну мовну свідомість чи просто є небайдужими до рідної мови, прагнуть говорити новою українською мовою, оригінальною, самобутньою і, звісно, відмінною від панівної тривалі десятиліття російської мови. Саме тому прихильники таких змін вдаються до “повнішого або й до повного відтворення звучання таких слів, як у мовах-донорах”, як зазначає О.О. Тараненко [4, с. 19].

Посилена увага засобів масової інформації до звука [ґ] і до літери ґ як графічного відтворення його не випадкова. У попередню епоху, яка базувалася на політиці першорядності російської мови як гегемонної й утвердження української мови як другорядної, саме ця літера зазнала неабиякого лінгвоциду (повне вилучення з правопису 1933 р., нищівні статті, зорієнтованих на радянську політику українських мовознавців, наприклад, стаття В.М. Русанівського “За чим тужити?” у відповідь на публікацію у відомому тодішньому часописі Б. Антоненка-Давидовича “Літера, за якою тужать” і т. ін.). Сучасні лінгвісти вже кількадесят років одностайні у визначенні чинників, що спричинили неабияку плутанину в написанні і вимові проривного [ґ].

О.Д. Пономарів, зокрема, зазначив, що “орфоепічна норма, що регулює вживання фрикативного г (голос) та проривного ґ (ґанок), розхитана внаслідок вилучення з української абетки літери ґ в 1933 році. Нове видання “Українського правопису” поновило цю літеру, її рекомендується писати, а відповідний звук вимовляти в українських і запозичених та зукраїнізованих словах аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок та в похідних від них ґвалтувати, ґратчастий, ґречність, підґрунтя тощо. Також у прізвищах Ґава, Ґалаґан, Ґудзь і под.” [9, с. 23]. Відтак провідний лінгвіст зауважив, що “багато мовців почали запроваджувати норму на власний розсуд. На сучасному етапі видається доцільним користуватися рекомендаціями правопису 1929 року [йдеться про Український правопис, ухвалений 1928 р., але виданий він був у 1929 р. - О. З.], у якому пункт про вживання г і ґ розроблений досить ґрунтовно. Отже, в словах грецького походження треба послідовно писати й вимовляти г (бо так вимовляють самі греки): ген, генетика, генеза, гігант, гімн, гімназія, біографія, монографія, гомеопатія, графіка... У новіших запозиченнях з латинської та інших мов (крім грецької) г уживається на місці h, а ґна місці g. Тож ґатунок (Gattung), гільйотина (guillotine), ґума (gumma), Ґріґ (Grieg), але гумус (humus), гуманізм (humanus), Гайдн (Haydn). Особливу увагу варто звертати на слова, де є обидва звуки Геґель (Hegel), Гюґо (Hugo). Таким чином, звук ґ у словах іншомовного походження можна вживати лише там, де для цього є підстави” [2, с. 23].

Прикметно, що будь-який інтенсивний процес мовних трансформацій несе за собою й певне закономірне явище - так би мовити “перебільшення” чи “перегин”, тобто штучне, на наш погляд, здебільшого помилкове слововідтворення чи просто слововживання звука [ґ] у тих словах (принаймні грецизмах), де для цього немає жодних підстав: вони йдуть за ґрафіком (Еспресо ТУ, Новини, 18.08.2016 р, 13.30, доповідачка з міністерства інформполітики).

Очевидним є факт, що нові слова, які виникають нині в мові на позначення нових понять, уже відтворюються мовцями з чітко фіксованим [ґ] (здебільшого), і це видається закономірним, оскільки тенденція до написання з ґ нових слів в українській мові, а також передачі із цим звуком іншомовних входжень сучасного періоду набирає обертів. Мова сучасного українського телебачення є цілковитим тому підтвердженням: ґаджет замість паперового підручника (СТБ, Вікна, 24.11.2016 р., 18.00, ведуча); вигравай круті ґаджети (СТБ, з реклами, 26.09.2016 р., 15.30, голос за кадром); можна навіть проґуґлити (ICTV, Факти, 24.11.2016 р., 12.45, ведучий); ґламурний гедонізм (СТБ, Вікна, 11.04.2008 р., 07.00, у графічному відтворенні). Оскільки слово ґаджет походить з англійської gadget `нове пристосування' або `технічна новинка' [10, с. 1], відповідно до сучасних тенденцій англійський [g] все частіше передається в сучасному мовленні українським [ґ], як в усному мовленні, так і в графічному відтворенні. Те саме можна сказати і про нове слово проґуґлити, яке, без сумніву, походить від назви Google `пошукова система', зі спотвореного англійського googol `число рівне сотому ступеню числа десять' [13, с. 1]. Запозичення з англійської ґламур або рідше гламур також походить від glamour `чари', `зачарування', що означає близькість до загальноприйнятих стандартів `розкоші', `шикарності', зовнішнього блиску [11, с. 1].

Доволі дискусійною в мовознавчому світі є й інша фонетична видозміна сучасного мовлення - перехід задньоязикового [х] в [г] переважно в новітніх запозиченнях. У мовленні тележурналістів, ведучих, яких наслідують і гості студії й пересічні глядачі, зафіксовано фрагменти з таким видом варіантності: це його особисте ноу-гау (СТБ, Вікна, 20.12.2012, 22.00, журналістка); секондгенд поза законом (СТБ, Вікна, 7.11.2008 р., 22.00, ведуча); секондгендівські речі (СТБ, Вікна, 19.02.2010р., журналіст); демонструє бабі “Гамера” за 850 тис. доларів (СТБ, Вікна, 10.11.2008 р., 22.00, журналістка); почали з важкої артилерії - гіп-хопу (СТБ, Вікна, 26.04.2009 р., 22.00 ведуча); гіпова стрічка (СТБ, Вікна, 07.04.2010 р., 22.00, журналістка); на виконання б'ютівського гіта (СТБ, Вікна, 15.12.2010 р., 18.00, журналістка); гепіенд настав завдяки росіянам (СТБ, Вікна, 19.02.2009 р., 22.00, ведуча); гелоувін по-американськи (1+1, ТСН, 01.11.2016 р., 12.00, у графічному відтворенні); генеральний директор музичного голдинґу (СТБ, Вікна, 05.02.2010 р., 22.00, у графічному відтворенні). Прикметно, що ці модифікації впродовж останніх років поширюються й на власні назви: Періс Гілтон - телеведуча, акторка (СТБ, Вікна, 21.10.2011 р.); ялинка наМангеттені (СТБ, Вікна, 13.11.2009 р., 08.00); Мугамед ель Барабаї (СТБ, Вікна, 01.02.2011 р., 18.00). Зазначимо, що ця фонетична варіантність має своїх прихильників уже досить тривалий час. Так, Катерина та Олександр Рибалки більш як 15 років тому висловили рекомендації щодо передачі англійської h українською мовою: “Вважаємо, що англійське h правильно було б послідовно передавати через г не тільки у власних назвах (Гаґґард, Гасклі, Гейлі, Гемінґвей та ін.), а й у загальних: як гандбол, гандикап і под., так і гавбек, гепенінг, гіпі, гіт, гобі, гокей, голдинг тощо. Так дедалі частіше пишеться в сучасних виданнях” [3, c. 28]. К. Г. Городенська зазначає, що “у запозиченнях з англійської мови літеру h відповідно до історично сформованої норми української літературної мови потрібно передавати літрою г, а новітні запозичення писати госпіс, гостел, гакер, гард, гайвей, секондгенд. Лише для трьох слів - гакер, гепі, голдинг, які давніше освоєні українською мовою у формі хакер, хепі, холдинг, дозволено подвійний правопис, тобто гакер і хакер, гепі і хепі, голдинг і холдинг, проте в словниках як основне подавати слово з літерою г” [1, с. 92].

На відміну від прихильників чистоти й правильності української мови, які рекомендують передавати англійську h через українську г у власних і загальних назвах іншомовного походження, є й інший, усталений традицією підхід мовознавців. Прихильники його вже досить тривалий час не сприймають таких кардинальних змін у мові сьогодення, принаймні несприйняття це стосується загальних назв. Український правопис за редакцією В.М. Русанівського 2003 р. є тому підтвердженням: “Писати в загальних назвах тільки г, незалежно від того, h чи g вимовляють у мові-джерелі (гербарій, гіпотеза, газета, гол). В окремих словах, запозичених переважно через російську мову з англійської, відповідно до h передбачено й далі писати х: хобі, хокей, ноу-хау та ін.” [17, с. 99].

У сучасному інформаційному телемовленні спостережено й зворотну варіантність: перехід фарингального [г] в [х], однак це помічено лише в одному слові голокост: побудувати меморіал жертвам холокосту (1+1, ТСН тижня, 02.10.2016 р., 19.30, ведуча); такі риси расизму, як холокост, геноцид (112 Україна, Новини, 29.09.2016 р., 19.00, ведучий); глибокою раною та символом холокосту (Студія 1+1, ТСН тижня, 02.10.2016 р., 19.30, ведуча). Етимологія слова голокост свідчить, що воно походить з англійської holocaust, а відтак, і з латинської holocaustum та грецької bXФKavomv. Воно являє собою форму середнього роду іменника bXФKavomз, утвореного від bXoз - `цілий', або `цілковитий' та каоотд - `спалений', `спопелений' (в контексті ритуального жертвоприношення). Вимова голокост пов'язана з впливом англійської мови при запозиченні (у разі запозичення прямо з латини або грецької мало бути “голокауст” або “олокауст”), форма ж холокост означає, що мало місце додаткове посередництво і російської мови [12, с. 1].

На тлі загальнопоширюваних динамічних процесів останнього десятиріччя в телемовленні з'явилися такі фонетичні явища, які не є наслідуванням практики українських правописів попередніх епох, але їх рекомендовано сучасними лінгвістами як такі, що відповідають традиціям і законам милозвучності української мови. Фонетичні закони евфонії передбачають зміну фонетичної системи мови до мелодійного звучання, а також до створення звукових образів у висловленні [15, с. 314]. Відомо, що до евфонічних засобів сучасної літературної мови належать фонетичні та інші варіанти мовних одиниць та окремих їх форм: в - у - ув - уві - ві, від - од, з - зі - із; би - б, же - ж, ще - іще, хоч - хоча, -ся - -сь; і - й [15, с. 314]. Серед варіантних форм, що реалізувалися саме в орфоепічних чергуваннях телемовлення, можна назвати такі: щоб - щоби (щоби закупити ліки (NewsOne, Студія 1+1. Прямий ефір, 18.01.2017 р., 11.15, очільниця МОЗ України Уляна Супрун); з - із-зі (Росія сподівається налагодити співпрацю зі США (Еспресо TV, Ч/Б шоу, 17.01.2017 р., 15.15, у графічному відтворенні).

Запозичені слова бюро, бюджет, пюре, а також абревіатура БЮТ (Блок Юлії Тимошенко) і подібні також не уникли евфонічних модифікацій у мовленні останньої декади років. Зазначимо, що на сьогодні вони закріплені чинними мовними нормами й узусом саме в такому написанні й звучанні - бюро, бюджет, БЮТ, однак усне мовлення телевізійників за останні 10 років їх передає вже з епентетичним [й], у графічному ж відтворенні відповідно - через апостроф (за традицією вживання роздільної вимови після губних перед йотованими): можна скоротити дефіцит б'юджета (СТБ, Вікна, 15.12.2010 р., 18.00, журналістка); кияни отримали шанс жити з б'юджетом (Студія 1+1, ТСН: особливе, 12.09.2014 р., 16.45, ведуча); це б'юро на іподромі (Новий канал, Репортер, 09.06.2009 р., 00.30, журналіст); кияни чи не всього міста сходяться до б'юветів (СТБ, Вікна, 19.07.2010 р., 22.00, ведуча); у його кабінеті б'юст Залізного Фелікса (СТБ, Вікна, 22.03.2009 р., 22.00, журналістка); завжди свіже фруктове п'юре (24 канал, Корисні файли, 01.02.2017 р., 09.10, у графічному відтворенні); сто тисяч за деб'ют (СТБ, Вікна, 25.02.2009 р., 22.00, ведуча); смертельне дежав'ю (СТБ, Вікна, 23.09.2007 р., 18.00, у графічному відтворенні); голосів Б'ЮТУ не вистачає (СТБ, Вікна, 10.12.2008 р., 07.00, ведуча); б'ютівці вартують біля трибуни (СТБ, Вікна, 29.10.2008 р., 18.00, журналіст). Така модифікація вимови, на думку І.П. Ющука, К.Г. Городенської, І.Р. Вихованця, відповідає природному традиційному відтворенню й фонетичним законам милозвучності української мови, хоча, як уже зазначалося, не є наслідуванням практики найукраїнськішого, як стверджують чимало лінгвістів, правопису 1928 р. Підтвердження цьому знаходимо в цьому джерелі в Примітці 3 § 6: “У запозичених словах німецьке Ь й французьке u після губних передаємо без апострофа: Вюртемберґ, Мюллер, Бельвю, бюро, бюджет і т. ін. (див. §§ 67 та 68)” [18, с. 5]. Лінгвісти стверджують, що губні б, п, в, м, ф в українській мові не можуть бути м'якими. І.П. Ющук зауважує, “якщо ж в українській мові колись таке траплялося, то або виділявся звук й (п'ять), або приголосний подовжувався (ніччю), або відбувалося чергування приголосних (могти - можу), або в запозичених словах іноді така незакономірна м'якість ігнорувалася (парашут, журі, парфумерія). Тому з погляду української мови неприродно звучать слова в такому написанні, як бюро, купюра, фюзеляж, гяур, Кяхта, Пясецький тощо. Українець (якщо не пристосовується до французької чи російської орфоепії) їх звичайно вимовляє із звуком й: б'юро, куп'юра, ф'юзеляж, г'яур, К'яхта, П'ясецький і под.” [6, с. 2].

Беручи до уваги проілюстровані фрагменти варіантного мовлення на українському ТБ, спробуймо з'ясувати, що ж собою являє фонетична варіантність як явище, а також, чи впливають фонетичні варіанти на мовну норму. Найбільш грунтовне визначення концепту варіанта загалом, на нашу думку, подає О.О. Тараненко. Мовознавець визначив їх як видозміни, паралельні форми існування мовної одиниці, що модифікують різні аспекти її вираження (фонемний, морфемний або лексичний склад, місце наголосу, парадигму відмінювання, порядок слів та ін.), але не порушують принципу її тотожності (у першому значенні цього терміна); конкретні форми вираження, реалізації в мовленні умовно-абстрактних мовних одиниць - фонеми, морфеми, лексеми тощо (у другому значенні) [8, с. 59]. Науковець виділяє, зокрема, й фонетичні варіанти слова - з різним звуковим складом (не пов'язані з чергуванням звуків, крім орфоепічних, і парадигматичними змінами слова: гикати і ікати, ще й іще; сюди ж належать регулярні для української мови орфоепічні чергування в - у, і - й, з - зі - із і под. [8, с. 59].

Загальновизнано лінгвістами, що факультативні варіанти фонем, або алофони, не вважаються відхиленнями від норми [5, с. 27]. Підтвердження цьому постулатові знаходимо у визначенні варіантності мовної норми. Варіантність норми передбачає взаємозалежність стабільності й змінності в мовній нормі як головного показника літературної виробленості мови [9, с. 60]. Фундаментальність цього концепту дає підстави стверджувати, що норма, як історичне змінне явище, на всіх етапах розвитку літературної мови зміцнює основи мовної системи, сприяє всебічному розгортанню внутрішніх закономірностей мови [9, с. 60]. Беззаперечним видається факт, що мовні норми є обов'язковими й для мови, яка слугує засобом спілкування між мовцями, й для мови, якою послуговуються всі без винятку засоби масової інформації. Мова як базовий засіб накопичення й передачі інформації, безумовно, теж має послуговуватися мовними нормами. Однак мовна норма за своєю природою не виключає належного існування мовних варіантів, зазначає в енциклопедичній статті В.М. Русанівський [9, с. 61]. Дотепер в українській лінгвістиці існувала думка, що серед різносистемних мовних рівнів найстабільнішими мовними нормами вважалися саме фонетичні норми. Проте спостереження за мовою телебачення останніх років і частотний показник зафіксованих фрагментів із варіантами фонетичного рівня мови дає підстави стверджувати, що фонетична варіантність не просто прогресує, а й стає все більш поширюваною. Оскільки фонетичні варіанти регулюються орфоепічними нормами [9, с. 61], припускаємо, що ці поняття більшою чи меншою мірою є взаємозалежними й взаємозумовленими.

Виходячи з основних положень про варіантність мовної системи, можна дійти висновку, що варіантність одиниць і форм слів в українській мові як один з аспектів загальної мовної демократизації суспільства, поступово набирає обертів. Особливої масштабності це мовне явище набуло в мові національних засобів масової інформації, і зокрема в телебаченні.

Фонетична варіантність у мові, і насамперед у мові сучасних українських телепередач, попри сталий постулат про найбільш стабільну характеристику в мовній системі, перебуває в синхронному розвитку, здебільшого прогресує, поволі відтісняючи домінантні одиниці чи форми на периферію мови. І хоч питання варіантності тих чи тих фонетичних явищ і норм на сьогодні є ще доволі дискусійним в українському мовознавстві, очевидним залишається факт: мова змінюється, змінюючи поволі усталений узус і норму. Аналіз деяких досліджуваних нами явищ, спостережених у мові сучасних українських телепередач, доводить, що варіантні процеси у фонетиці чималою мірою відповідають автохтонним ознакам української мови, це у свою чергу означає, що мовна свідомість українців прогресує, вони перестають бути байдужими до своєї мови і прагнуть говорити милозвучною та самобутньо-оригінальною, не схожою на інші, українською мовою.

Література

1. Городенська К. Українське слово у вимірах сьогодення / Катерина Григорівна Городенська. - К.: КММ, 2014. - 124 с.

2. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: [Підручник] / О.Д. Пономарів. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - 248 с.

3. Рибалко К. Коло має бути розірвано... / Катерина Рибалко, Олександр Рибалко // Мовознавство, 2001. - № 4. - С. 27-33.

4. Тараненко О.О. Нові явища у фонетиці сучасної української мови (кінець ХХ - початок ХХІ ст.) / Олександр Онисимович Тараненко // Мовознавство, 2016. - № 2. - С. 15-44.

5. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія / Ніна Іванівна Тоцька. - Київ: “Вища школа”, 1981. - 184 с.

6. Фонетичні закони мови і правила правопису / Іван Пилипович Юшук.

7. Бородянський В. Епіграф // Городенська К.Г., Демська-Кульчицька О.М., Кабак В.Л. Ргомова, або де ми помиляємося. - К.: Стандарт. - 2006. - 195 с. - С. 195.

8. Варіанти // Українська мова. Енциклопедія / Тараненко О.О. - К.: “Укр. енцикл.”, 2000. - 752 с.

9. Варіантність норми // Українська мова. Енциклопедія / Русанівський В.М.. - К.: “Укр. енцикл.”, 2000. - 752 с.

10. Гаджет. Походження слова // Вікіпедія.

11. Гламур. Походження слова // Вікіпедія.

12. Голокост. Походження слова // Вікіпедія.

13. Гуглити. Походження слова // Вікіпедія.

14. ЕСУМ. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / [редкол.: О.С. Мельничук та ін.]. - К.: Наукова думка, 1982-1989. - Т.1-6.

15. Милозвучність, евфонія // Українська мова. Енциклопедія / Калашник В.М. - К.: “Укр. енцикл.”, 2000. - 752 с.

16. Український правопис / 4-те вид., випр. й доп. - К.: Наук. думка, 1993. - 240 с.

17. Український правопис. Проект / За ред. акад. В.М. Русанівського. - К.: Науково-видавничий центр НБУВ, 2003. - 196 с.

18. Український правопис. - Харків: Перша Друкарня Державного Видавництва України, 1928 р. - 96 с.

Размещено на Allbest.ru