Східнослов’янські фітоніми латинського походження (порівняльно-історичний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Східнослов'янські фітоніми латинського походження (порівняльно-історичний аспект)

Пащенко О.М.,

кандидат філологічних наук, доцент

У статті описано історію семантичних змін східнослов'янських фітонімів - запозичень латинського походження.

Східнослов'янські назви рослин розглянуто як результат семантичних змін у структурі праіндоєвропейських та праслов'янських основ. Семантичні зміни праіндоєвропейських основ (коренів), співвідносних із сучасними фітонімами, являють собою переходи, що їх схематично можна відобразити в моделях. Складниками цих моделей є елементи значення, що в процесі розвитку того чи того слова актуалізувалися або деактуалізувалися на певному етапі семантичної деривації.

Установлено лексико-семантичні групи аналізованих основ і визначено шляхи формування на їхній базі східнослов'янських назв рослин. Це дало змогу визначити спільні мотивуючі динамічні моделі семантичних перетворень праіндоєвропейських праформ на різних етапах їхнього розвитку.

Ключові слова: фітоніми, східнослов'янські назви рослин, латинські запозичення, семантична деривація, діахронічна модель семантичних змін, індоєвропейські корені.

Eastern-slovenian phytonyms of latin origin (comparative-historical aspects)

The article is dedicated to the study of the formation of phytonymous borrowings of Latin origin. The topicality of the chosen subject is determined by the need to deepen and systematize the data of etymological research of Ukrainian phytonymous borrowings of Latin origin. The aim of the study is to establish ways of archaic groups' forming of the vocabulary of the modern Ukrainian language of the Western-Slavic origin. The following tasks depended of the aim. - to establish the ways of borrowing of Phytonymous Nomenclature in the Ukrainian language; - to identify the diachronic models of semantic changes in the Proto-Indo-European stems (roots), to which modern Ukrainian plant names are concerned. The botanic borrowings of Latin origin are analized. The research proves that semantic modifications, as in other groups of East-Slavonic botanical names, occur under certain dynamic motivational models (action ^ subject of action name by subject, plant part of plant name by part, etc.), and it is accompanied by a number of specific semantic modifications primarily inherent to individual lexical-semantic groups of botanical vocabulary. So, the necessity for the further study of botanical borrowings, is that the motivational foundations, called derivatives, lead to more profound semantic analysis of this lexical-semantic group of words, and also contribute to the further study of etymological character. The requirements of comparative-historical, etymological study of the Slavonic vocabulary arise the task of developing of a more precise lexical and terminological approach to interlingual synonymy phenomena, lexical and semantic parallels, models of nomination (motivational models), search for other permanent inter-system semantic relations. Etymological dictionaries and special lexicological studies of Slavonic languages create a sufficiently enough base for it and contain valuable personal observations that require systematization and theoretical substantiation.

Key words: botanical names, East Slavonic plant names, Latin borrowings, semantic derivation, diachronic model of semantic changes, Indo-European roots.

східнослов'янський фітонім латинський

За значної кількості ґрунтовних наукових праць у галузі індоєвропейської компаративістики слід зауважити, що на сучасному етапі її розвитку бракує досліджень, у яких регулярні семантичні зміни були б докладно проаналізовані в діахронічному аспекті з урахуванням закономірностей історичного розвитку лексико-семантичних систем споріднених мов. Також залишаються недостатньо дослідженими проблеми семантичних змін східнослов'янських назв рослин у діахронії. До того ж не отримали дотепер належного ступеня систематизації наявні дані щодо обсягу, реальних історичних меж і різних етапів формування складу цього класу лексики на рівні народних (діалектних і просторічних форм) та літературних назв рослин. Все ще недостатньо узагальнені результати сучасних етимологічних студій фітонімічних лексиконів української, російської і білоруської мов у зіставленні зі словником праслов'янської мови й традиційно реконструйованими праіндоєвропейськими основами (коренями).

Саме тому порівняльно-історичне й типологічне дослідження семантичних змін праслов'янських словоформ і праіндоєвропейських основ (коренів) у складі східнослов'янських фітонімів набуває особливої актуальності. Актуальність теми представленого дослідження зумовлюється необхідністю поглиблення й систематизації даних етимологічних досліджень щодо східнослов'янських фітонімів-запозичень латинського походження.

Метою дослідження є встановлення шляхів формування однієї з найбільш архаїчних груп лексики сучасних східнослов'янських мов - назв рослин латинського походження з його історико-етимологічною інтерпретацією в рамках семантичних моделей.

Масив ботанічної номенклатури східнослов'янських мов - наслідок тривалого розвитку праіндоєвропейських основ (коренів) та індоєвропейських запозичень, який мав закономірності, зумовлені їхньою семантичною структурою, етапом їхнього формування та належністю їх до певної лексичної мікросистеми.

Семантичні зміни праіндоєвропейських основ (коренів), співвідносних із сучасними фітонімами, являють собою переходи, що їх схематично можна відобразити в моделях. Складниками цих моделей є елементи значення, що в процесі розвитку того чи того слова актуалізувалися або деактуалізувалися на певному етапі семантичної деривації.

Запозичені фітоніми становлять засвоєні східнослов'янським мовним ареалом одиниці, що походять не лише безпосередньо з індоєвропейської кореневої бази, а і з таких мов: латинської, грецької, західнослов'янських, германських, тюркських, афроазійських, китайсько-тибетських тощо.

Процес засвоєння східнослов'янським мовним середовищем фітонімів з інших мовних об'єднань також супроводжувався специфічними семантичними модифікаціями, властивими відповідним лексико-семантичним групам.

Встановлено, що серед праць, присвячених формуванню рослинних назв, дуже плідним є дослідження семантики фітонімічних назв, що стосуються дописемного мовного стану, та використання прийомів діахронічної семантичної реконструкції змісту праслов'янських лексем. “Тут має приділятися увага давнім семантичним закономірностям, дослідженню утворення діахронічних семантичних переходів, семантичній реконструкції" (Батожок, 1979, с. 1).

Досліджуючи фітонімічну лексику індоєвропейського походження в лексико-семантичній системі східнослов'янських мов, ми вивчаємо ці мовні явища історично, оскільки “в будь-якому мовному явищі можна виявити сліди його історії, адже процес розвитку мови - це не лише процес закріплення її минулих етапів розвитку. Нове, як правило, спирається на попереднє і разом з ним збагачує його" (Иванов, Топоров, 1965, с. 7).

Водночас звернення лише до споконвічних назв залишає поза увагою дослідника такий вагомий прошарок ботанізмів, як запозичення. Але, безумовно, важливим для подальшого вивчення фітонімів є те, що мотиваційні основи, названі дериватологами, спонукають до більш глибокого семантичного аналізу цієї лексико-семантичної групи слів, а також сприяють подальшим дослідженням етимологічного характеру.

Потреби порівняльно-історичного, етимологічного вивчення слов'янської лексики ставлять перед дослідниками завдання розроблення більш чіткого лексичного і термінологічного підходу до явищ міжмовної синонімії, лексичних і семантичних паралелей, моделей номінації (мотиваційних моделей), пошуків інших постійних міжсистемних семантичних відношень. Етимологічні словники та спеціальні лексикологічні дослідження слов'янських мов створюють для цього достатньо велику базу і містять цінні спостереження, що потребують систематизації та теоретичного обґрунтування.

Серед етимологічних словників, які досліджують власне фітонімічну номенклатуру, значну частину становлять ті, що присвячені латинським назвам рослин, уживаним у російській і українській мовах. Спільною рисою “Этимологического словаря латинских названий лекарственных растений” І.П. Мінца та “Этимологического словаря латинских ботанических названий лекарственных растений” Є.І. Свєтличної є встановлення східнослов'янських назв рослин, що відповідають латинським, і словотвірний аналіз та пояснення терміна - латинізму. На жаль, автори не передбачили з'ясування індоєвропейських вихідних коренів для широкого кола латинських та відповідних їм грецьких спеціальних ботанічних термінів (див., напр.: betula “береза”, inula “дев'ясил”, mentha “м'ята” (Гаммерман, 1962, с. 12, 27, 31) та armenica “абрикос”, betula “береза”, caryophyllus “гвоздика”, conium “болиголов” та ін.) (Светличная, 2003, с. 30, 42, 53, 76). Тобто, здійснивши діахронічний аналіз семантики фітонімів латинського походження, автори названих словників уважали за потрібне зупинитися лише на рівні стародавньої італьської групи та сучасної грецької мови. Ця обставина не дозволяє показати ступеневий процес формування назв рослин і зробити їх зіставний аналіз із відповідниками в східнослов'янських мовах.

Для східнослов'янських фітонімів характерне те, що вони успадкували велику кількість запозичень з латинської мови. Найбільше латинських слів прийшло в східнослов'янські мови в період з XVI по XVIII ст. безпосередньо з латинської мови або опосередковано (переважно через польську мову). Назви рослин латинського походження теж можна розподілити за моделями: дія -- назва за дією; рослина -- рослина -- рослина₂ різновид рослини); місце -- назва за місцем; ознака -- назва за ознакою.

За моделлю дія -- назва за дією сформувалися східнослов'янські фітоніми укр. абрикос, абрикоса, [абрикоз, априкоза, оприкос, оберкос], абрикосівка, абрикосник; рос. абрикос; білор. абрикос - це запозичення з голландської мови; гол. аbrikoos через французьку й іспанську чи португальську мови (фр. abricot, ст. aubercot, ісп. albercoque, albaricoque, порт. albricoque), яке прийшло з арабської (ap. а! bargцk), а утворилося у crp. npaiKФKKiov (праїкокіа), що у свою чергу походить від лат. praecox (praecoquus) “скороспілий” (Мельничук, 1982 І, с. 39). На етапі від індоєвропейської прамови до латинської праіндоєвроп. *peku “варити, готувати” набула префіксальної форми завдяки префіксу praе- “перед-, наперед”. У латинській мові це дієслово також перетворилося на дієприкметник та змінило стан з активного на пасивний - praecox (praecoquus) “той, що передчасно готовий, зрілий”. У цьому випадку яскраво виявляється модель: дія -- назва за дією.

Східнослов'янські фітоніми укр. лаванда “вічнозелена південна рослина, Lavandula”, [леванда] “тс.”, рос. лаванда; білор. лаванда “тс.” було запозичено через посередництво російської і, можливо, французької (фр. lavande) та італійської мов іт. lavanda “тс.” з слат.

lavandula, levandula, утвореного від лат. lavo, -are “мити” (Мельничук, 1990, III, с. 176), тобто, у цьому разі маємо віддієслівний фітонім, що був утворений на латинському ґрунті за моделлю дія -- назва за дією.

Латинізм люльок: lolium (Превел; Роасеас) (Гаммерман, 1962, с. 92) зазнав значних семантичних змін протягом міграції з германських, західнослов'янських до східнослов'янських мов. Лат. lolium “пожитниця п'янка”, мабуть, має походження з дієслова, що позначало хитання, коливання (пор. дінд. lolati “рухатися туди й сюди”). Стає очевидним, що в основі цієї назви в латинській мові була ознака за впливом на людину, оскільки вживання рослини люльок спричиняє непевну ходу та запоморочення. У німецькій мові ця назва видозмінилася у двн. lolli “пожитниця п'янка”, свн. lolch, lullich “тс.”, нвн. Lolch “тс.”, де зберегла свою семантичну структуру. На слов'янському ґрунті ця назва втратила свою мотиваційну основу, тобто ознаку впливу на людину, і набула в східнослов'янських мовах такого вигляду: укр. [люльок] “блекота чорна, Huoscuamus niger L.”, [люлєк, люлєшниця, люліан, люлюк, люлюх, люлях, люлька, люльки, люльник] “тс.”; білор. [люляк] “отруйна рослина” (Мельничук, 1990, ІІІ, с. 326). Розвиток значення цього латинізму відбувся за схемою: дія -- назва за дією, щоправда, з ускладненими ступенями зміни стану.

Латинське nasturtium (nastuKeium) виникло, очевидно, з праіндоєвроп. *nas- torguom “те, що мучить ніс” (рослина має дуже приємний запах), яке складається з основ іменника nasus (з праіндоєвроп.*nas-) “ніс” і дієслова *turguco, *-ere “мучити”. Формування назв укр. настурція “красоля, Tropalolum L.”, [настурка] “тс.”, [настурція], “настурція лікарська”; рос. настурція; білор. настурка, [настулька] “тс.” (Мельничук, 1995, IV, с. 47; Цыхун, 1993, с. 7, 259) зазнало таких етапів перебудови: дія -- назва за дією.

Фітоніми латинського походження укр. дигіталіс “наперстянка”; рос. дигиталис; білор. дигіталіс “тс.” мали кілька етапів семантичного розвитку. Ботанічна назва лат. digitalis (букв. “наперсток”) була утворена за подібністю квітки до форми наперстка. Назва фітоніма сходить до праіндоєвроп. *deik- “показувати”, що згодом трансформувалося в лат. digitus “палець”, а ще через деякий час - у лат. digitale “наперсток”, digitalis “такий, що стосується пальця” (Мельничук, 1987, ІІ, с. 67). Семантичну модель розвитку праіндоєвроп. *deik- “показувати” можна передати так: дія -- суб'єкт дії (суміжність із суб'єктом дії (назва за суміжністю.

Лат. portulaca походить від приіндоєвроп.*рєг- “проникати, проходити, переводити на той бік”, що дало на праслов'янському ґрунті *perti “іти, просуватися”. У латинській мові назва дії трансформувалася на назву об'єкта дії, тобто лат. portus уже означає “вхід до будинку; порт; пристань; гавань”, а згодом стає portula “хвіртка, дверцята, ворітечка”, зменшене від porta “ворота, двері”. Будучи запозиченою в слов'янські мови, назва portulaca перетворилася на укр. портулак “Portulaca L.” [портулака, портулек, портуляка, бутерлак] “тс.”; рос. портулак; білор. партулак. У латинській мові рослина отримала таку назву через те, що її насіннєва коробочка має кришечку, подібну до дверцят (Мельничук, 1995, IV, с. 530; Фасмер, 1986, ІІІ, с. 335). Модель семантичного розвитку слов'янських назв рослин, що наслідують лат. portula, є такою: дія -- суб'єкт дії -- форма суб'єкта -- назва за формою.

За цією самою семантичною моделлю розвивалося значення латинського слова lucerna “лампа”, яке через французьке Luzerne “люцерна” та через посередництво німецької (н. Luzerne “люцерна”) трансформувалося в сучасні східнослов'янські фітоніми укр. люцерна “Medicago sativa L.”, [лицерія] “тс.”, [луцерна, люцерія, люцерка, люцерия] “тс.”; рос. люцерна; білор. люцэрна, тобто свої назви рослина отримала за схожістю до ліхтаря. Очевидно, фітонім люцерна виник на базі праіндоєвроп. *leuk- “світити”, яка змінилася в лат. lux “світло”, lucerna “лампа”, що пов'язане з іьюзгє “бути ясним, світити”, тобто в основу найменування рослини лягла інтегральна сема “назва за дією” (світити). Цей процес лежить також в основі утворення фітонімів укр. лунарія “Lunaria L.”, [лунарка] “лунарія оживаюча”; рос. лунник; білор. луннік “тс.” (Мельничук, 1990, ІІІ, с. 305, 331), лише з тією відмінністю, що лунарія як фітонім виник на основі подібності до місяця: нлат. lunaria утворено від лат. lьna “місяць” на піставі деякої подібності круглих сріблястих плодів лунарії до місяця. Модель семантичного розвитку праіндоєвроп. *leuk- “світити” ускладнена однією ланкою: дія -- суб'єкт дії -- форма суб'єкта -- назва за формою.

За моделями рослина -- рослина, рослина -- рослина₂ сформувалося значення українських назв рослин [линта] “сочевиця, Lens Adans. Me, Mo”, [линда] “тс.”, що походять з молдавського линте “сочевиця”, молдавського linte “тс.”, які зводяться до лат. lens (род. в. lentis) “тс.” (Мельничук, 1990, ІІІ с. 236; Фасмер 1986, с. 351), свідчить про збереження первинного значення рослини, їм відповідає модель: рослина -- рослина.

Український фітонім [корнє] “кизил, дерен справжній, Cornus mas L.”, що є запозиченням з молдавської або румунської мови (молд. корн. “кизил”, коарнэ “ягода кизилу”, рум. corn “кизил” [cornu] “тс.”, coarna “ягода кизилу”), походить від лат. cornus “кизил” (Мельничук, 1990, ІІІ, с. 32), отже, у цьому разі чітко виражена модель семантичного розвитку назви: рослина -- рослина.

Український фітонім [пери] “груша звичайна, Pyrus communis L.”, що є запозиченням зі східнороманських мов (рум., молд. рarд “груша (плід)”, par “груша (дерево)”, зводиться до лат. pirum “груша (плід)”, pirus “груша (дерево)” (Мельничук, 1995, IV, с. 347), фіксуючи стійке збереження вихідного значення цього фітоніма в східнослов'янському просторі, що відбивається моделлю: рослина -- рослина.

Українські фітоніми [женєпин] “яловець, Juniperus communis L.”, [женятин, женєтір] “тс.” було запозичено з молдавської мови; молд. жняпэн, жиняпэн походить від лат. juniperus “тс.”. Оскільки вихідне значення фітоніма в латинській мові не зазнало змін на жодному з етапів запозичень, є підстави віднести ці назви рослин до тих, що відповідають моделі: рослина --рослина. Від цього самого латинського кореня jireapm “яловець” утворилися і були запозичені через румунську мову (рум. jireapan “яловець”, jneapan, jineapan “тс.”) сучасні східнослов'янські назви: укр. жереп “гірська сосна, Pinus mughus Scop.; яловець”, [жереб, журапина, журапник] “тс.” (Мельничук, 1986, II, с. 192-194). Отже, відбулася видозміна, тобто був утворений різновид рослини за схемою: рослина ^ рослина₁.

Латинські cavolis “капуста” та flцs “квітка” були твірними італійського іт. cavolo fiore, cavolfiore, ст. caulifior “цвітна капуста”, від якого через польське посередництво п. kalafior, [karafiot] “цвітна капуста” було утворено сучасну українську назву рослини [каляфійор] “цвітна капуста, Brassica olerasea botrytis” (Мельничук, 1986, ІІ, с. 355). Вихідне значення фітоніма не піддалося семантичним трансформаціям ні в мовах-посередниках, ні в мові-реципієнті - українській. Отже, модель процесу запозичення фітоніма [каляфійор] така: рослина -- рослина, де первинне значення дорівнює похідному.

Сорт капусти також позначає український фітонім [куреки] “качанна капуста, Brassica olerasea L.”, що є запозиченням з молдавської або румунської мови (молд. курекь “капуста”, рум. curechi “тс.”), куди потрапило з лат. coliculus (cauliculus) “стеблина, пагін, паросток”, зменшене від caulis “стеблина (переважно капустяна), качан, тобто семантичний розвиток цієї назви відбувся в три етапи: 1) частина рослини (стеблина, пагін) у латинській мові; 2) ціла рослина - “капуста” - у молдавській та румунській мовах; 3) сорт капусти - “качанна капуста” - у східнослов'янських мовах: частина рослини -- рослина -- рослина₂.

Представником назв сім'ї бахчевих є фітоніми укр. [куркубета] “тиква звичайна, Lagenaria Vulgaris L.”, [куртибетка] “тс.”, [куркуб'єта] “декоративний гарбузик”, [куркубита, куркубота, куркудучі (мн.), куркудуші (мн.)] “тс.”, що запозичено з молдавської мови; молд. куркубетэ “гарбуз; тиква”, як і рум. [curcubeta] “тс.” походять від лат. cucurbita “гарбуз”. Форма лат. cucurbita, очевидно, виникла шляхом редуплікації давнішої форми *curbita під впливом слова cucumis “огірок” (Мельничук, 1990, ІІІ, с. 153-155). Рухливість значення назви гарбуза в рамках латинської мови пояснюється зовнішньою схожістю двох рослин: огірка і гарбуза, що стало основною ознакою при найменуванні сучасних фітонімів. Схематично це вкладається в модель: рослина -- рослина₁, де рослина₁ - модифіковане значення, сформоване на базі спорідненості та подібності за формою рослин, що іменуються.

Український фітонім [пальмиці] “коноплі, звичайні (плоскінь), Cannabis Sativa L. (mascula)”, за даними Етимологічного словника української мови, похідний від пальма. Назва цієї рослини може бути зумовлена схожою будовою листя рослини з пальмовим (Мельничук, 1995, IV, с. 269; Черных 1998, І, с. 618-619). Розвиток значення відбувався за схемою: рослина -- рослина₁.

У латинській мові agresta означало “зелений виноград”, в італійській значення не змінилося (іт. agresto “незрілий виноград”), у польській мові agrest у XV-XVI ст. означало “кисле вино з незрілого винограду”, пізніше - “агрус”, а в східнослов'янських мовах укр. агрус “Grossularia”, [агруст, аґрус, аґрес, агрест, аґрес, аґрест, аґрис, аґрист, аґруст, ягрес, агрес, яґрест, ягрост, аґрост, янґрес, янґрест “тс.”, агрусівка, аґрусівка]; рос. [агрест, ягрус]; білор. агрэст, [агрыст, агруст] “тс.” (Мельничук, 1982, І, с. 471). Значення формувалося в напрямку іншої рослини рослина - рослина₁.

Фітоніми укр. перила “Perilla L.”, [периля] “периля васильковидна”; рос. перилла “тс.” виникли з народної латинської назвиpira (лат. pira) “груша”, а точніше - форми множини від pirum “груша (плід)” (Мельничук, 1995, IV, с. 348). Значення назв рослин зазнало змін: фітоніми сформувалися за подібністю їхнього плоду до плоду груші. Хід семантичного розвитку схематично має такий вигляд: рослина -- рослина₁.

Східнослов'янські назви укр. помідор “Solanum lucopersicum L.”, [помидори]; рос. помидор, [помадора] “тс.”; білор. памідор “помідор” запозичено з італійської мови: (іт. pomidori (мн.), pomodoro (одн.), яке виникло внаслідок злиття компонентів словосполучення pomodoro “помідор” (букв. “золоте яблуко”), що складається зі слів pomo “яблуко”, d', скороченої форми прийменника di “від”, що продовжує лат. de “тс.”; oro “золото”, яке зводиться до лат. aurum “тс.” (Мельничук, 1995, IV, с. 509; Фасмер, 1986, III, с. 323).

Можливо, те, що помідор означав “золоте яблуко” та метафорично пов'язувався із золотом, указувало на цінність цього овоча. Схематично розвиток значення цієї назви можемо зобразити, як рослина -- рослина₁, де рослина - назва яблука, а рослина₁ - новоутворена назва рослини сімейства пасльонових. Ця модель ускладнена метафоризацією ознаки “золотий” стосовно плоду рослини, завезеної до Європи в XVII ст. (метал - рослина).

Середньолатинська назва рослини majorana (magorana, margerana), majoracus “майоран” стала основою для молдавського та румунських запозичень (молд. магиран, рум. maghiran), [mдgheran, maghiran] “майоран” в українську мову: [маґеран] “майоран, Origanum majorana L. (Majorana hortensis Moensh.)”, [магера, маґера] “тс.” (Мельничук, 1990, III, с. 352). Семантичне значення цієї назви протягом міграції не зазнало змін, тобто назва зберегла свою структуру, яка вкладається в діахронічну модель: рослина -- рослина.

За моделлю ознака -- назва за ознакою було сформовано значення східнослов'янських назв: укр. [макріш] (вид рослини), [макриш] “щавель кислий, Rumex asetosa L.” є запозиченням із молдавської мови (молд. мэкриш (макриш, мокриш) “щавель”, як і рум. mдcri§ “тс.”, пов'язуються з молд. [акриш] “тс.”, яке зводиться до лат. aser “гострий, сильний”, що споріднене з праслов. *osto “гострий”, праіндоєвроп. *ak-r-os “тс.” (Мельничук, 1990, III, с. 367-368). Цю назву запозичено українською мовою без істотних змін, (щавель ^ щавель, тобто реалізована модель рослина (рослина). Однак на рідному грунті, у молдавській мові, фітонім [акриш] засновано від молд. акру “кислий”, яке зводиться до лат. acer “гострий, сильний”. Семантична структура успадкованого з латинської мови прикметника в молдавській мові зазнала метонімічного зсуву гострий ^ кислий, і ця ознака стала основною для позначення щавлю за його визначальною ознакою - кислотою, що відповідає ступеням розвитку значення: ознака -- назва за ознакою.

Український фітонім [негин] “кукіль звичайний, Agrostemma githago L.”, що також є запозиченням з молдавської мови (молд. негинэ (рум. neghinд) “тс.”) утворено з лат. *nig(e)llпna, похідної від nigella “чорненька”. Ботанізм чорнушка є зменшеною назвою від niger “чорний”. В основу найменування цих рослин було покладено колір рослини (Мельничук, 1995, IV, с. 63). Схему семантичного розвитку утворення цієї назви можемо передати так: колір -- назва за кольором, де первинну назву утворено на підставі ознаки - кольору плоду.

Різновидом сімейства бахчевих є укр. патисон “різновид гарбуза, Cucurbita pepo L.”; рос. патиссон; білор. патисон “тс.”, які були запозичені з французької мови: фр. рвtisson “тс.”, що утворено від pвte “пиріг” (плоди цієї рослини формою подібні до пирога), що походить від pвte “тісто, паста” та пов'язане з пізньолатинським pasta “тс.” (Мельничук, 1995, IV, с. 314). Суттєвих змін латинська назва в слов'янських мовах не зазнала. Однак внутрішньомовне (латинське) утворення назв відбулося на підставі подібності рослини до певного предмета: речовина -- продукт -- форма -- назва за формою. Модель ознака -- назва за ознакою ускладнено підмоделлю на підставі зовнішньої подібності названої рослини до певного харчового продукта.

Латинізм palma “пальма” став основою для фітонімів укр. пальма “вічнозелена, переважно деревна рослина з перистим або віялоподібним листям”; рос. білор. пальма “тс.” (Мельничук, 1995, IV, с. 268; Черных, 1998, І, с. 618-619). Відомо, що ці ботанізми сходять до лат. palma “долоня, розчепірені пальці”. Назва склалася шляхом актуалізації елемента значення “форма”, враховуючи, що листя пальми схожі на долоню, припускаємо такий перебіг семантичних подій у структурі фітоніма: частина тіла -- форма частини тіла -- назва за формою.

За такою самою схемою з деякою видозміною розвивалося семантичне значення фітонімів укр. перлівка “Melica L.”, [перловник] “перлівка висока”; рос. перловник; білор. перлуйка “тс.”, які виникли від перло “перламутрове зерно, що утворюється в черепашках деяких молюсків”, і зводиться до нар.-лат. perla, яке виникло з лат. perna “стегна” (Мельничук, 1995, IV, с. 351). Означені назви були утворені за подібністю форми кулястих грудочок, які є на колосках цієї рослини, до перла, вмісту молюска, а сам молюск мав назву “стегна”. Утворення фітонімів відбувалося в такій послідовністі: частина тіла -- форма тіла -- назва молюска за формою -- вміст молюска -- назва за вмістом. Розвиток утворення цих фітонімів вкладається в загальну схему: частина тіла -- назва за формою.

В основу найменування наступних рослин покладено уявлюване місце проростання, схематично це має такий вигляд: місцевість -- назва за місцем. Запозиченням з угорської мови (уг. рaradicsom “помідор; рай” (помідор ще називають райським яблуком)), що походить від пізньолат. рaradпsus “рай” (< гр. napаSeiooз “парк, сад, рай”), є українська назва рослини [парадичка] “помідор, Solanum lycopersicum L.”, [бородічки] “тс.” (Мельничук, 1995, IV, с. 289).

Отже, характерним для латинських запозичень у східнослов'янських мовах є велика кількість успадкувань та розвиток за моделями: дія -- назва за дією; дія -- суб'єкт дії -- суміжність із суб'єктом дії -- назва за суміжністю; дія -- суб'єкт дії -- форма суб'єкта -- назва за формою; рослина -- рослина; рослина -- рослина1; частина рослини -- рослина -- рослина1; ознака (колір) -- назва за ознакою; речовина -- продукт -- форма -- назва за формою; частина тіла -- форма частини тіла -- назва за формою; місцевість -- назва за місцевістю.