Французький політичний дискурс соціомедійної мережі Твіттер (на матеріалі Твіттер-сторінок Ф. Фійона та А. Жюппе)

У статті досліджено лексико-семантичні та структурні особливості передвиборчого політичного Твіттер-дискурсу французьких політиків через призму використовуваних ними маніпулятивних стратегій, проаналізовано когерентність Твіттер-дискурсу та імпліцитну діалогічність Твіттер-сторінок окремих політиків, яка забезпечується використанням у твітах лейтмотивів та розгорнутих образів, які політики намагаються закарбувати у свідомості виборців, а також представлено аналіз “ретвіту” як технодискурсивної дії, яка забезпечує поліфонічність і полілогічність Твіттер-дискурсу та перетворює Твіттер на унікальний простір конструювання політиками своїх соціальних та медіа-ідентичностей.

Ключові слова: політичний Твіттер-дискурс, твіт, ретвіт, тематичне поле, маніпулятивні стратегії, діалогічність, полілогічність.

The article is dedicated to lexico-semantic and structural peculiarities of pre-election political Twitter-discourse of French politicians from the perspective of the manipulative strategies they use. It investigates coherence of politicians' Twitter-discourse and implicit dialogueness of their Twitter-pages, that are ensured by the use of the leitmotives and extended metaphors- images that politicians aim to imprint in voters' consciousness. It also analyses “retweeting” as technodiscoursive operation which lies behind Twitter-discourse polyphony and polylogueness and thereby transforms Twitter into a unique space for politicians to construct their social and media identities.

Key words: political Twitter-discourse, tweet, retweet, thematic field, manipulative strategies, dialogueness, polylogueness.

ХХІ століття зробило нас свідками та учасниками-співтворцями переходу політичного дискурсу у виміри цифрового простору - плідної соціокомунікативної сфери народження нових технодискурсивних жанрів і піджанрів, нових типів дискурсів, нового виміру поліфонії та маніпулятивного впливу. Цифрові соціомедійні мережі, зокрема Твіттер, набули непересічної сили та впливовості: вони стали не лише додатковим каналом інформації, а й, будучи потужним інструментом політики, почали самі змінювати характер політичного процесу.

Твіттер як цифрове технодискурсивне середовище не зміг залишити осторонь сучасну наукову думку. Так, жанровим особливостям твіту та твітингу присвячені дослідження А.-М. Паво, О. І. Горошко, Т Л. Полякової, Л. Ю. Щипіциної, В. А. Копцевої. Д. Бойд аналізує Твіттер як “соціальну технологію” та досліджує приватність та публічність у соціальних мережах. З'являються роботи, присвячені хештегу як техно-мовному феномену, що структурує та організовує Твіттер-дискурс (М. Заппавігна, А. Бранс і Дж. Баргесс, Ю. Є. Галяміна та інші). Д. Бойд, С. Голдер та Ж. Лотан аналізують “ретвіт” як конверсаційну практику, зосереджуючи увагу на різних “стилях” та причинах ретвітів, а також на проблемі авторства, присвоєння та комунікативної “вірності” у Твіттері [6]. У розвідках О. В. Пономаренко розглядаються особливості дипломатичного дискурсу у Твіттері (на матеріалі твітів очільника зовнішньополітичного відомства Франції Л. Фабіуса). Дослідження побудови образів політиків через призму їх Твіттер-дискурсу (на матеріалі російськомовного Твіттера) методами корпусної лінгвістики представлені у статтях А. В. Чижик [4].

Актуальність дослідження зумовлена ключовою роллю Твіттера як найбільш потужної соціомедійної мережі реалізації нового типу політичного дискурсу сьогодення та важеля керування думками і діями спільноти, відсутністю досліджень, присвячених особливостям французького політичного Твіттер-дискурсу через призму маніпулятивних стратегій татехномовних і мовних засобів конструювання політиками свого образу / політичної лінії / образів опонентів у Твіттері. Особливу цікавість також представляє дослідження поліфонічного характеру політичного Твіттер-дискурсу.

Мета дослідження полягає у виявленні лексико-семантичних особливостей передвиборчого політичного дискурсу у Твіттері та маніпулятивних стратегій, які реалізуються за їх допомогою, а також аналізі “ретвіту” як технодискурсивної дії, яка забезпечує поліфонічність та полілогічність Твіттер-дискурсу.

Об'єкт дослідження - франкомовний політичний дискурс соціомедійної Інтернет-мережі Твіттер.

Предметом дослідження стали лексико-семантичні особливості передвиборчого політичного Твіттер-дискурсу Франції, маніпулятивні стратегії, які використовуються політиками у Твіттері, та ретвіт як засіб забезпечення експліцитної полілогічності і поліфонії політичного Твіттер- дискурсу.

Матеріал дослідження представлений записами (твіти, ретвіти, коментарі), які фігурують на Твіттер-сторінкахдвох претендентів на посаду президента Франції під час “Праймериз” (попередніх виборів, під час яких обирається один претендент на посаду президента від партії) у Франції у 2016 році Алена Жюппе та Франсуа Фійона, представників партії “Союз за народний рух”, у період з 1 по 25 листопада 2016 року (корпус з 1320 твітів).

Методами дослідження стали кількісний і якісний аналіз, застосування інструментарію критичного дискурс-аналізу та корпусної лінгвістики, а також прагма-дискурсивний та тематичний аналіз (у рамках екологічного підходу тобто дослідження Твіттер-дискурсу в технодискурсивному середовищі його продукування).

Наукова новизна полягає в інтегративному системному дослідженні технодискурсивних продукувань у соціомедійній Інтернет-мережі Твіттер, виокремленні особливостей Твіттер- дискурсу провідних політиків Франції, дослідженні стратегій здійснення маніпулятивного впливу у Твіттері та потенціалу цієї мережі як середовища та засобу конструювання політиками своїх соціальних, медійних та дискурсивних ідентичностей.

“Якщо вашого бізнесу немає в Інтернеті - це означає, що вас немає у бізнесі” [8, с. 156]. Цю фразу Біла Гейтса сьогодні можна повноправно перефразувати стосовно політиків та необхідності їх присутності й активності в соціомедійній мережі Твіттер. Недарма у 2011-2012 роках виникають такі поняття, як “Твіттер-політика” та “Твіттер-дипломатія”, у 2013 році - “твіпломатія” [3, с. 175], а Держдепартамент США називає соціальні медіа “засобом управління державою у ХХІ столітті” [14]. Близькість “цифрової особистості” політика дозволяє руйнувати бар'єри між ним та електоратом (політик постає таким самим, як його виборець, який також має сторінку у Твіттері), швидко поширювати інформацію у “зручній” для політика інтерпретації, творити ілюзію спонтанності своїх записів і відсутності маніпулятивних цілей і, таким чином, впливати на суспільну думку. “Цифрова демократія” Твіттера робить можливим створення “оманливої близькості голосу, промов і зображень”, “входження у дружні стосунки” з популярними фігурами політики [8, с. 48]. Аналітик Інституту світової політики Ю. Кононенко зауважує, що соціальні медіа дають можливість доносити повідомлення різним сегментам електорату, і цей процес “відбувається без посередництва ЗМІ, виникає відчуття прямого спілкування” [14]. Особливо активно політики користуються Твіттером під час передвиборчих кампаній, коли бути “почутим” правильно та “побаченим” у вигідному світлі є чи не найголовнішою умовою успіху. Зауважимо, що в дослідженні розглянуто твіти в рамках екологічного підходу, тобто ми розглядаємо і твіт як жанр - окреме “плюрисеміотичне висловлювання” з конкретними характеристиками (за М.-А. Паво [12, с. 156]), і сукупність твітів, ретвітів тощо та технодискурсивне середовище їх продукування як гібридний жанр “твітингу” у середовищі цифрової екосистеми Веб 2.0.

На лексико-семантичному рівні характерною рисою Твіттер-дискурсу постає намагання політиками навіяти виборцям певні образи певних реалій, які вони послідовно розгортають у власних твітах або за допомогою ретвітів повідомлень інших користувачів мережі. Зокрема, на сторінках обох політиків зустрічаємо різні образи країни, президентом якої вони прагнуть стати. А. Жюппе персоніфікує Францію, навіюючи електорату ідею страждаючої та хворої країни (“La France est malade de la montйe de l'extrйmisme et du populisme!”, “La France est malade de l'йchec dйsastreux d'un quinquennat qui a eu tout faux”, “Ensemble, disons non а une France frileuse!”, “Cette France recroquevillйe et rйtrograde...”, “une autre France en souffrance...” тощо), якій необхідно допомогти відновити втрачену позицію (“.rendre а la France sa facultй de peser dans le monde”, “. remettre la France sur le bon chemin.”, “Il faut un cap pour la France...” тощо). Завдяки такій розгорнутій персоніфікації на своїй Твіттер-сторінці політик удається до маніпулятивної стратегії нагнітання страху, що у свою чергу породжує вітальну необхідність діяти (адже в разі бездіяльності після хвороби наступає смерть). Зауважимо також пасивну роль Франції як об'єкта (синтаксично це виражене роллю додатка), над яким потрібно “провести певні дії”. Наскрізною думкою Твіттер-сторінки А. Жюппе виступає присутність двох відмінних одна від одної Францій (“.cette division entre ces deux France existe toujours”, “Il y a deux France, une France qui souffre et une France conquйrante.”, “.la France en forme doit entraоner la France en panne.”, “J'ai vu se dessiner deux France. Une France conquйrante, confiante dans l'avenir et une autre France en souffrance”, “la France entreprenante avec la France en souffrance”), які необхідно об'єднати (“Rassemblйe, unie, soudйe, la France ne peut кtre vaincue”: “rйconcilier la France entreprenante avec la France en souffrance”, “il faut rйconcilier ces deux France et les rйunifier”). Варто зазначити, що політик протиставляє ці “дві Франції”, уникаючи антонімічних пар означень: контекстуальним антонімом Франції-переможниці / Франції, упевненої в майбутньому / підприємливої Франції є страждаюча Франція (а не Франція-лузер або Франція-нероба). У такий спосіб політик уникає можливої негативної реакції частини виборців щодо свого бачення Франції.

Ф. Фійон у свою чергу вибудовує образ Франції як країни високого рівня, яка варта найліпшого та заслуговує на найкраще, використовуючи маніпулятивну стратегію лестощів: “.le progrиs et la fiertй qu'elle mйrite.”, “.l'orgueil d'une nation qui ne se laisse pas abattre”, “.le seul choix qui est digne de vous, et digne de la France”, “.la solution digne de la France”, “Pour gouverner la France il faut кtre irrйprochable!”, “.le vote utile pour la France”, “La France a besoin d'un Prйsident dont elle puisse кtre fiиre.”.

Якщо лейтмотивом Твіттер-дискурсу Ф. Фійона виступає нібито вже розроблений конкретний проект, завдяки якому Франція розквітне, причому в цьому проекті охоплені всі сфери життя суспільства та прописані конкретні дії (“projet” - 44 рази, з яких “mon projet” - 15 разів), то в А. Жюппе не бачимо усталеного конкретного найменування своїх майбутніх політичних дій, які постають у повідомленнях політика як “programme” (12), “mйthode” (4), “plan” (3), при чому у твітах з вищезазначеними словами не вказано, на що конкретно будуть спрямовані його програма / план / метод. Ф. Фійон пропонує трансформацію Франції (“transformer”, “transformation” (11)), А. Жюппе концентрує увагу на реформації країни (“rйforme”, “rйformef' (17)) та майбутній черговій зміні (ротації) влади (“alternance” (6)). У твітах Ф. Фійона спостерігається критика такої позиції та відповідно свого суперника, який є її прихильником (без прямого посилання на А. Жюппе). Тут зустрічаємо ще одну характерну особливість політичного Твіттер-дискурсу - оперування “словником” опонента для його ж критики. Зокрема, Ф. Фійон використовує слово “alternance”, яке є наскрізним для дискурсу А. Жюппе (“voter pour Alain Juppй, c'est voter pour l'alternance.”, “l'heure de l'alternance approche” тощо), стверджуючи, що країні потрібна не просто зміна влади, а пропагована політиком глибинна трансформація: “Je ne propose pas simplement une alternance, je propose un vrai projet.”, “Je ne propose pas seulement une alternance dure mais un vrai projet de.”, “vous ne voulez pas d'une petite alternance molle [...] mais...”, “vous voulez une transformation profonde, pas une petite alternance”, “l'йlection prйsidentielle de 2017 ne peut pas кtre [...] celle d'une alternance classique”. Персуазивність твітів політика посилюється використанням модального дієслова “vouloir” у другій особі множини (від імені виборців), що є маніпулятивною тактикою нав'язування думки. Як бачимо, один політик намагається закарбувати в пам'яті та свідомості виборців необхідність голосувати за нього за допомогою повторюваного з певною періодичністю слова “alternance”, а його конкурент використовує те саме слово зі швидше негативним забарвленням та за допомогою стилістичного прийому антитези вводить йому на противагу ключові слова-концепти своєї кампанії. Завдяки такій “прив'язці” до конкретних ключових слів дискурсу суперника політики маніпулюють суспільною думкою, адже фактично вони критикують конкретні ідеї конкретної особистості, позиціонуючи це як неупереджене вираження власної думки.Така імпліцитна діалогічність Твіттер-сторінок політиків, приклади якої будуть наведені далі у статті, у комбінації з експліцитною діа- та полілогічністю (ретвіти та коментарі), забезпечує унікальність цифрових соціомедійних мереж як дискурсивних простірів народження нового типу поліфонії.

На лексико-семантичному рівні простежуються також наскрізні ідеї-концепти, які політики навіюють виборцям через послідовні численні повтори окремих слів та їх синонімів у своєму Твіттер-дискурсі. Порівнюючи ці ідеї-концепти двох політиків, можемо помітити, що головною тематичною лінією твітів А. Жюппе є об'єднання Франції, що підтверджується вживаною ним лексикою: “rassemblef', “rassemblйe” (15 разів), “rйconcilief' (3 рази); Ф. Фійон же пропонує ідею відновлення Франції, повернення до минулого розквіту: “redresser”, “redressement”, “redressйe” (28 разів), “rйussir”, “rйussite” (23 рази). Політик апелює до необхідності авторитету, верховенства держави (ідеологема “autoritй” (34 рази)), які, власне, і забезпечують одну з групових цінностей французької нації - свободу (ідеологема “libertй” (30 разів)).

Ф. Фійон зазначає в твітах у різних перефразуваннях, що президент країни повинен мати бездоганну репутацію (irrйprochable (8 разів), exemplaire (4 рази)), таким чином натякаючи, що всі інші кандидати вже були колись замішані в корупційних скандалах, на відміну від нього самого. Зазначимо, що, хоча Ф. Фійон і досить упевнено заявляє “Je suis le seulcandidat а avoir une constance dans l'action. ” або “Je suis le seul а vous proposer la transformation йconomique.”, проте у твітах щодо бездоганної репутації він використовує безособові речення, уникаючи таким чином можливих дорікань чи провокацій, адже його фраза не стосується когось конкретного, а стверджує ідею, яку підтримують, фактично, всі виборці: “pour кtre Prйsident de la Rйpublique, il faut кtre soi-mкme irrйprochable”. У твітах Ф. Фійона також простежується намагання створити ілюзію, що результати майбутніх виборів (перемога його суперника) вирішені наперед, тому спротив режиму є необхідним. Це є прикладом маніпулятивних стратегій генералізації та віктимізації [13], при комбінації яких виступ проти супротивника подається як необхідний, вимушений засіб захистити себе: “on nous dicte nos choix”, “les sondages et mйdias qui avaient dйjа tout arrangй а votre цlace”, “le scйnario imaginй par les mйdias”, “les sondages peuvent continuer leur yoyo”, “les contre-vйritйs propagйes”, “des scйnarios йcrits”, “bousculer les scйnarios”, “dйmentir le scйnario imaginй par les mйdias”, “faire mentir les pronostics”, “il faut casser la baraque”, “a dictature des sondages et des mйdias” тощо. Ефект від використання такого “словника” посилюється завдяки використанню політиком прийому ад'єктивації - граматичної метафори, яка полягає у вживанні як прикметників форми “participe passй” (дієприкметник минулого часу). Наслідки цього прийому дуже важливі: речення саме по собі може мати логічну цінність, може бути правдивим або ні, може бути модалізованим; та це не відбувається з прикметником, який виражає певну якість. Якість, представлена у вигляді факту, постає у свідомості виборців як така, що має передумову. Форма “participe passй” за рахунок позначення здійсненої над об'єктом дії у минулому як якості надає певності та непохитності твердженню на противагу реченню з присудком, яке завжди можна спростувати. Відповідно, адресат не може епістемічно судити це “речення, що стало ознакою” [5, c. 50].

Цікавим є використання Ф. Фійоном повторів власних твітів (у дещо модифікованому вигляді) та ретвітів повідомлень інших користувачів мережі щодо конкретних актуальних тем, які турбують суспільство, та необхідних змін у конкретних сферах / політичній лінії країни (освіта, атомна електроенергія, радикальний ісламізм, кількість робочих годин на тиждень, система охорони здоров'я, судочинство, борг Франції тощо). Подібні повтори вкарбовуються в пам'ять читачів його Твіттер-сторінки, а наявність певних модифікацій у них забезпечує їх сприйняття не просто як механічних повторів, а як чіткої позиції політика щодо певних проблем та пропонованих шляхів їх розв'язання. До того ж, широке коло суспільно важливих питань, щодо яких політик висловлюється у Твіттері, дозволяє завоювати більшу кількість прихильників, адже кожна окрема позиція політика щодо конкретної теми може привернути увагу гіпотетичного виборця.

Зазначимо, що твіти кандидатів багаті на метафори (“les prisons ne doivent plus кtre des incubateurs de djihadisme” (А. Жюппе)), своєрідні епітети (“La gauche... mйdusйe” (Ф. Фійон)), гіперболи, різноманітні стилістичні фігури, адже лише за допомогою 140 символів політикам потрібно виразити себе, окреслити свою політичну програму, завоювати прихильність виборців, вплинути на їх емоції та свідомість. Поглиблений стилістичний аналіз твітів може стати об'єктом наступних наукових розвідок.

Обидва політики використовують стратегію легітимізації [7] себе як кандидата та своїх дій і ідей, згадуючи на своїх Твіттер-сторінках імена ключових особистостей для розвитку Франції та утверджуючи, таким чином, себе як послідовників політиків, які вважаються безумовними авторитетами для французької нації. Кандидати намагаються зафіксувати у свідомості виборців образи себе як соратників видатних діячів та аргументувати свої ідеї як такі, що вписуються в їх політичну лінію. Завдяки можливості ретвітів повідомлень інших користувачів мережі Твіттер дозволяє залучити до цієї маніпуляційної стратегії також стратегію надання інформації від авторитетного джерела [13] та створення ілюзії об'єктивності повідомлення, адже не тільки сам політик “приписує” себе до послідовників авторитетів, а й інші громадяни помічають цей факт. На сторінці А. Жюппе зустрічаємо 7 згадувань Ж. Ширака, серед яких як твіти самого політика, що містять такі апелювання: “Concernant [...], je suis dans la ligne des actions de Jacques #Chirac”, “Je veux refaire [...], comme Jacques Chirac l'avait fait.” (влучність висловлення посилена такими типами повтору, як деривація та паралелізм синтаксичних конструкцій), так і ретвіти повідомлень інших, зокрема публікація А.Жюппе на своїй сторінці запису Ф. Келлер: “Fabienne Keller: “Cher Alain, tu as fait une campagne “а la Chirac”, tu prйsentes un projet crйdible, tu pourras faire ce q tu as promis@vpecresse#AJNancy”.

Цікавим прикладом маніпуляції підміною понять є твіт А. Жюппе “Votre prйsence а mes cфtйs compte beaucoup pour moi. Et davantage dans ce territoire, oщ la prйsence de Jacques # Chirac est partout palpable”. Завдяки повторенню слова “prйsence”, а також використанню прислівника “davantage” у ролі логічного конектора підсилення і акцентування інформації політик імпліцитно поєднує два незалежні один від одного факти - присутність громадян на його мітингу у департаменті Корез та дух Ж. Ширака у департаменті Коррез - засобом “фальшивої аргументації”: прихильники Ж. Ширака автоматично постають прихильниками А. Жюппе, а сам Ж. Ширак опиняється у колі соратників А. Жюппе. До того ж, завдяки гіперболі “la prйsence de Jacques Chirac est partout palpable” політик додає експресивності повідомленню та використовує стратегію “лестощів”, адже жителям департаменту Корез приємно усвідомлювати те, що вони є земляками відомого політика.

В А. Жюппе зустрічаємо 5 згадувань Шарля Де Голя (“Gйnйral De Gaulle”, “gaullisme” / “gaulliste”), у Ф. Фійона ж їх 11. Просуваючи свою ідею сміливого проекту трансформування Франції та водночас імпліцитно критикуючи застережливість та обережність А. Жюппе, Ф. Фійон апелює до історичної пам'яті французів завдяки твіту - риторичному питанню: “Est-ce pour leur prudence que nous admirons Jeanne d'Arc, Gavroche, Bonaparte, Clemenceau, De Gaulle?”. У цьому твіті політик не вказує імені свого конкурента, проте читачам сторінок обох кандидатів зрозуміло, що Ф. Фійон натякає на неамбіційність передвиборчої програми А. Жюппе, адже одним із лейтмотивів Твіттер-дискурсу останнього є протиставлення його політичної програми як реальної та такої, що заслуговує довіру виборців, стосовно занадто сміливого проекту Ф. Фійона, здійснення якого постає нереальним (“crйdible” (9); опозиція “rйaliste” (3) / “irrйaliste” (4)). До того ж, Ф. Фійон у вищенаведеному твіті імпліцитно долучає себе до ключових особистостей в історії Франції і викреслює із цього списку А. Жюппе, адже у Твіттер-дискурсі Ф. Фійона прізвище А. Жюппе фігурувало до цього саме зі словом “prudence” та похідними від нього словами: “l'extrкme prudence d'Alain Juppй” (2), “le programme [...] d'@AlainJuppe est trop prudent”.

Цікавим постає те, що А. Жюппе намагається завоювати увагу молоді та аудиторії середнього віку, використовуючи у своїх твітах численні скорочення, абревіатури,іконічні знаки, емотикони, характерні для Інтернет-переписок неофіційного характеру.В такий спосіб політик прагне створити ілюзію спонтанності своїх записів та відсутності маніпулятивних цілей, зруйнувати бар'єр між собою та виборцями тапродемонструвати своє вміння користуватися соціальними мережами. До того ж, яскраві кольорові іконічні знаки, які доступні у Твіттері, виділяються на загальному плані Твіттер-сторінки та “впадають в око” користувачам мережі. Часто використання вищезазначених елементів також продиктовано економією мовних засобів, причому як у рамках загального закону розвитку мови про мовну економію та принципу найменшого зусилля [2, с. 532-533], так і в економії мовних засобів у прямому сенсі, адже обсяг твіту не може перевищувати 140 символів. Зокрема, з метою привернення уваги до прикріплених до твіту відеороликів, фотографій або посилань на інші інтернет-джерела політик використовує такі знаки: Ј3 (спрямована праворуч біла стрілка на блакитному фоні) - 8 разів: 0(спрямоваиа донизу біла стрілка на блакитному фоні) - 4 рази; ф (червона крапка великого розміру) - 1 раз; для виразу емоцій А. Жюппе вживає емотикони типу у (зображення обличчя з посмішкою) - 2 рази; для позиціонування себе як сильного кандидата, а також закликаючи голосувати (поруч з дієсловами в імперативній формі типу “rйagissez”, “votez”, “faites vous entendre” тощо) політик додає до твітів такі іконічні знаки, як:(напружена рука

у позиції демонстрації м'язів) - 7 разів; і (персик - алюзія на фразеологічний вираз “avoir de la pкche” (пер. “бути в чудовій формі, бути везучим”)) - 2 рази. Також А. Жюппе використовує знаки прапорів, зокрема за досліджений нами період у його записах на Твіттер-сторінці фігурують: щ (прапор Європейського Союзу) (1) та II (прапор Франції) (8). Важливо зазначити, що знак з французьким прапором політик використовує не тільки як символ Франції в кінці повідомлення (“Je veux rendre а la France sa facultй de peser dans le monde 11 ”), а й інтегрує його в синтаксичну структуру самих твітів у функції іменника (навіть додаючи перед зображенням артикль) або прикметника-означення (“Continuez а porter l'idйe de la I Ique nous avons partagйe”; “l'agriculture 11 doit rester une des grandes chances de la #France& retrouver son rang en Europe”).

Крім іконічних знаків, політик удається до використання скорочень: “ds” (“dans”), “qd” (“quand”), “rdv” (“rendez-vous”, абревіатура), “expo” (“exposition”, скорочене апокопою слово), “gouv” (“gouvernement”, скорочене апокопою слово), “2иme” (“deuxiиme”, абревіатура з використанням цифри); “&” (логограма - графічне скорочення єднального французького сполучника “et” (пер. “і”).

З метою скорочення дистанції між собою та виборцями, підтримання “невимушеності” політик використовує маніпуляційну стратегію “дехто”, що виявляється у вживанні слів та виразів, властивих розмовному стилю мовлення (“boulot”, “se faire engeuelef', “зa”, “raconter n'importe quoi” тощо), у тому числі і сталі вирази фразеологічного характеру: “mettre la gomme”, “mettre le paquet”, “tenir la route”, “faire son Zйnith” (політик влучно використав цей фразеологічний вираз, що означає “бути в найліпшій формі”, адже вжив його у твіті щодо свого виступу на стадіоні “Zйnith” у Парижі) тощо. Твіттер-дискурс А. Жюппе взагалі вирізняється використанням такого дієвого експресивного прийому, як мовна гра з фразеологізмами, який надає мові особливої образності та забезпечує її “живий” характер. До того ж, використання та “обігрування” фразеологізмів у рамках твіту (140 символів) має на меті продемонструвати як ерудованість політика, так і його належність до широкої спільноти. Образна ж полісемантичність фразеологізму та його усталений характер посилюють вплив на аудиторію, яку тішить факт упізнавання цієї мовної одиниці. Розглянемо кілька прикладів “обіграних” А. Жюппе фразеологізмів:

1) “Merci d'кtre lа ce soir, et si joyeux! J'ai la pкche! Et avec vous, c'est la super-pкche ! #AJZйnith”. У твіті обіграно стале словосполучення “avoir la prohe”, що означає “бути в чудовій формі, бути везучим”; цікавим є посилення ефекту від використання цього фразеологізму за допомогою доданого політиком іконічного знака - зображення персика, що ілюструє одне зі слів фразеологізму. До того ж, уживання іконічних символів характерне в основному для молоді, і А. Жюппе прагне таким чином заволодіти увагою молодого населення та продемонструвати “сучасність” своєї кандидатури;

2) “Droit dans mes bottes, j'йtais! Droit dans mes bottes, je resterai! L'heure de l'alternance approche”: фразеологізм “кtre droit dans ses bottes” ужито політиком два рази як анафору, причому автор використовує непрямий порядок слів в обох реченнях, переносячи підмет та присудок у кінець речення та таким чином їх виділяючи; до того ж, ці два речення характеризуються паралелізмом синтаксичних структур. Політик використовує дієслова, що позначають стан (“кtre”, “rester”) і асоціюються зі стабільністю; ефект доповнюється часом дієслів - минулий та майбутній, які в такому порядку забезпечують ефект неперервності того, про що йдеться в повідомленні. Цікаво, що цей твіт не залишається без коментарів, зокрема на сторінці Ф. Фійона фіксуємо ретвіт повідомлення К. Морар, представниці команди Ф. Фійона, де вона коментує вищезазначений твіт А. Жюппе, обігруючи той самий фразеологізм: “C'est bien d'кtre droit dans ses bottes mais en politique il vaut mieux кtre droit dans ses votes comme @FrancoisFillon”. Зауважимо, що К. Морар у другій половині свого твіту модифікує вжитий А. Жюппе фразеологізм, вдало замінюючи слово “bottes” римованим до нього словом “votes” і вдається, таким чином, до прийому іронії та насмішки;

3) “Je trouve que Trump met beaucoup d'eau dans son vin. Si je suis йlu je garderai mon vin de Bordeaux pur.@alainjuppe#AJLille”: у цьому твіті А. Жюппе протиставляє свою політичну лінію діям новообраного американського президента Д. Трампа, використовуючи фразеологічну одиницю “mettre de l'eau dans son vin” (пер. “послабити свої амбіції, зменшити свої вимоги”). А. Жюппе стверджує, що на противагу Д. Трампу “не розбавить своє чисте вино з Бордо”, якщо його буде обрано президентом, тобто, трансформуючи вже одного разу використаний фразеологізм, А. Жюппе наголошує, що не поступиться своїми вимогами на президентській посаді. Водночас його фраза сприймається і в прямому сенсі, адже Бордо славиться виноробством, а політик успішно був мером цього міста близько десяти років. Таке обігрування фразеологізму демонструє кмітливість та ерудованість політика.

Безсумнівно, важливим для побудови стосунків довіри з виборцями є вибір використовуваних політиками займенників (морфологічний рівень). Зокрема, К. Лозашмер зауважує, що часто політики використовують у своїх агітаційних промовах замість займенника першої особи однини займенник першої особи множини, створюючи таким чином “підсилене Я” [11, с. 101]. Таким чином кандидати прагнуть увійти до кола довіри слухачів, об'єднати себе з усією аудиторією, позиціонуючи адресатів як рівноправних собі представників французької нації в її множинності та уникаючи опозиції себе та виборців. Зокрема, подібна тенденція спостерігається в дискурсі Ф. Фійона: “nous” (85 разів), “notre” (61), “nos” (24) / “vous” (62), “votre” (13), “vos” (8). У А. Жюппе переважають твіти описового характеру, займенниками політик оперує набагато менше за свого конкурента та вживає займенники першої і другої осіб множини практично в рівному співвідношенні: “nous” (43), “notre” (19), “nos” (13) / “vous” (38), “votre” (16), “vos” (1).

Особливу увагу формуванню образу виборців на своїй Твіттер-сторінці приділяє Ф. Фійон. Як було вказано, політик намагається об'єднати себе з виборцями завдяки займенникам першої особи множини. Крім цього, щоб запропонувати свою кандидатуру, уникнувши протиставлення “je - vous”, політик використовує іменник “les Franзais” (42 рази): “les Franзais me rйpиtent...”; “Mon projet est plus radical. Je l'ai bвti avec les Franзais.”; “Je prendrai tous les moyens pour protйger les Franзais.”, “je redonnerai aux Franзais le pouvoir de.” тощо. До того ж, завдяки цьому узагальнювальному іменнику політик навіює виборцям думку, що вся нація підтримує саме його, уникаючи при цьому конкретики.

Як ми побачили раніше на прикладі ретвіту Ф. Фійоном іронічного коментаря своєї однодумниці з приводу твіта А. Жюппе, у кожного з користувачів Твіттера існує можливість не тільки публікувати власні твіти, а й “ретвітити” записи інших користувачів мережі, супроводжуючи їх за бажанням власним коментарем. Політики часто вдаються до цієї опції, що пояснюється не лише способом заповнити собою Інтернет-простір, а й засобом створення ілюзії об'єктивності та уникання самовихваляння або прямої критики супротивників від власного імені. Завдяки “ретвітам” політик виступає лише “посередником”, тим, хто поширює думки та “волю” інших (громадян, громадських об'єднань (груп), народу) в Інтернеті; йому не можна дорікнути викривлення дійсності, жорсткість, неповагу, самовихваляння тощо, адже він лише дає змогу через свою популярну сторінку зробити суб'єктивну думку народу почутою, він - посланець думки інших. Зазначимо, що звичайно двома основними маніпулятивними макростратегіями у виборі повідомлень для ретвітів є “позитивна презентація себе” та “негативна презентація іншого” (за Т Ван Дейком) [13].

Статистичний аналіз показує, що за 25 днів Ф. Фійон здійснив 423 ретвіти повідомлень інших користувачів мережі та опублікував 408 власних твітів; на сторінці ж А. Жюппе зустрічаємо 305 власних твітів та 184 ретвіти. Як можемо побачити, Ф. Фійон виступає не тільки активнішим користувачем мережі, а й намагається надати об'єктивності своїй сторінці, публікуючи на ній твіти інших користувачів Твіттер-мережі в рівному співвідношенні відносно власних записів. Твіти та ревіти надають політикам можливість лаконічно та влучно конструювати та контролювати всі аспекти своєї соціальної (професійної (політик, юрист, дослідник тощо), соціоінституційної (мер, депутат, кандидат), етно-культурної, громадянської (європеєць, француз, житель Бордо, парижанин тощо); аспект мешкання на певній території (сільський житель, житель міста, гір тощо); прибічник певних цінностей (соціаліст, антисеміт, пацифіст тощо); конфесійний, учасник певного руху (екологіст), “інтимний” (захоплення тваринами, вишивкою, спортом тощо), сімейний (чоловік, батько тощо), фізично-тілесний (інвалід, з надлишковою вагою, діабетик тощо); генераційний (підліток, особа похилого віку)) (за Г. Лошаром) [10, с. 147-148], медійної та дискурсивної ідентичностей. Як зазначає

В.Б. Бурбело, соціальні та соціомедійні мережі дозволяють користувачеві позиціонувати себе “фактично у всіх референційних, комунікативних, соціодискурсивних іпостасях” [1, с. 200]. Завдяки ж технодискурсивній дії ретвіту (з власним коментарем або без нього) у Твіттері це позиціювання себе набуває нового виміру: користувач творить свою “Твіттер-ідентичність”, поєднує та чергує ролі суспільного актора, авторитета, знавця, медіатора, свідка, критика або учасника під час висвітлення різних аспектів своєї соціальної ідентичності, комбінуючи власний дискурс та дискурси інших і забезпечуючи в такий спосіб експліцитну поліфонічність дискурсу своєї Твіттер-сторінки. А це у свою чергу викликає необхідність переосмислити “відповідальність” суб'єкта мовлення під час подібного “поліфонічного режисування” дискурсу [1, с. 199-200]. На сторінках політиків зустрічаємо: 1) ретвіти записів агенцій новин (переважно про себе або з негативними відгуками про своїх конкурентів) з посиланнями на статті / відео / фотографії; 2) ретвіти записів груп підтримки себе як кандидата (схвальні відгуки або власні цитати) / груп критики суперників або груп своєї політичної партії; 3) ретвіти схвальних повідомлень про себе окремих осіб (журналістів, фотографів, членів своєї партії, простих громадян); 4) ретвіти лайв-твітів із заходів, у яких політики брали участь; 5) ретвіти повідомлень груп “антипідтримки” / або конкретних осіб / груп з критикою своїх конкурентів; 6) ретвіти повідомлень із цікавою інформацією / описом заходів дозвілля / спорту.

На конкретному прикладі покажемо, як зароджується та набирає голосів характерна для Твіттера поліфонія: першим з'являється твіт А. Жюппе, у якому він опосередковано звертається до Ф. Фійона, указуючи посилання на його сторінку @FrancoisFillon: “600 000 fonctionnaires en moins c'est illusoire; ce que propose @FrancoisFillon est impossible #RTLMatin”; група прихильників Ф. Фійона “FILLON 2017” робить “ретвіт” повідомлення А. Жюппе, додаючи власний коментар: “Deux inexactitudes: - il s'agit de 500.000 postes - cela concerne les agents publics dans leur ensemble: titulaires et contractuels”. А сам Ф. Фійон робить ретвіт, уже без коментарів, вищезазначеного коментаря групи “FILLON 2017”, у якому фігурує початковий твіт А. Жюппе. Виконуючи технодискурсивний акт ретвіту відповідальність політика за правдивість інформації зменшується, оскільки він виступає лише медіатором, який “переповідає” діалог двох інших Твіттер-користувачів; його “я” як мовця не фігурує експліцитно. Зазначимо, що, крім Ф. Фійона, ретвіт цього своєрідного діалогу А. Жюппе та групи “FILLON 2017” на 1 грудня 2016 року зробили 150 користувачів, розповсюдивши його в мережі та породивши таким чином 150 нових дискурсивних осередків на власних сторінках, які можуть перерости в 150 відповідних полілогів-дискусій.

Одним з аспектів соціальної ідентичності, який хотів продемонструвати А. Жюппе, був навіть “користувач Твіттера”: йдеться про твіт А. Жюппе стосовно відео-інтерв'ю, у якому він зазначив, що “багато твітує” і не завжди, звичайно, але часто публікує твіти самостійно. Під час самого інтерв'ю на питання журналістів щодо використання політиком емотиконів А. Жюппе відповів, що в нього дійсно є два улюблені емотикони (напружена рука в позиції демонстрації м'язів та обличчя з посмішкою). Курйоз ситуації полягає в тому, що під час цього інтерв'ю політик, який так намагався продемонструвати себе як просунутого користувача мережі, назвав емотикони “кукі” (файли “кукі” насправді є невеликими текстовими файлами, у які браузер записує дані із сайтів, які відвідує користувач Інтернету). На Твіттер-сторінці А. Жюппе після цього було опубліковано твіт з посиланням на це інтерв'ю на зовнішньому сайті і, власне, текстовим складником-коментарем А. Жюппе: “Quand le @Qofficiel dйcouvre que je tweet”. Проте, оскільки вигляд посилання програмується зовнішнім сайтом, це посилання містило фотографію А. Жюппе з відео та назву репортажу “Alain Juppй, le twittos fan de cookies”, яка сама по собі є іронічною стосовно коментаря політика. Поєднання ж тексту твіту та назви репортажу викликає комічний ефект. Своє неволодіння термінологією сучасних Інтернет- технологій політик виставив напоказ, використавши прийом самоіронії та попередивши таким чином можливі критичні коментарі конкурентів.

Отже, агітаційний дискурс політиків у Твіттері характеризується наявністю конкретних тематичних полів, які забезпечують поєднаність та когерентність твітів та ретвітів, надаючи дискурсу цілісності. Політики конструюють певні образи себе, Франції, опонентів, позиціонують свою політичну лінію завдяки “розгорнутим” метафорам та персоніфікаціям, синонімічним виразам, повторам ключових слів-концептів, які пронизують їх твіти та ретвіти і формують, таким чином, “каркас” їх Твіттер-дискурсу, закріплюючись у свідомості виборців. Характерною особливістю Твіттер-дискурсу досліджуваних нами політиків стала імпліцитна діалогічність їх твітів, яка забезпечувалася використанням політиками з негативним забарвленням конкретних ключових слів-концептів дискурсу суперника та побудові на їх основі свого агітаційного дискурсу. Серед маніпулятивних стратегій, які використовують політики, зустрічаємо стратегії легітимізації, генералізації та віктимізації, стратегію лестощів, стратегію нагнітання страху, який породжує вітальну необхідність діяти, фальшиву аргументацію, апелювання до авторитетних джерел. З маніпулятивною метою нівелювання дистанції між собою та виборцями політики використовують елементи розмовної мови, скорочення, іконічні знаки, емотикони та фразеологізми (А. Жюппе), завоювання довіри та об'єднання себе з аудиторією досягається завдяки специфічному використанню займенників (Ф. Фійон). Завдяки можливості “ретвітити” повідомлення інших користувачів мережі, супроводжуючи їх за бажанням власними коментарями, Твіттер надає політикові виняткову можливість конструювати будь-який аспект своєї соціальної, медійної та дискурсивної ідентичностей на основі як власного дискурсу, так і дискурсів інших, забезпечуючи поліфонічність своєї Твіттер-сторінки. лексика семантичний твіттер політик

Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в поглибленому стилістичному аналізі агітаційного політичного Твіттер-дискурсу та його відмінностей / подібностей з агітаційним дискурсом політичної телевізійної реклами, офіційних промов тощо, дослідженні ролі візуального складника твітів (фотографій, відео) як необхідного складника політичної публічності, аналізі функціональності хештегів, які використовують політики у своїх твітах, вивченні функціонального потенціалу ретвітів у політичному дискурсі як засобів поліфонічного конструювання образу політика.

Література

1. Бурбело В. Б. Комунікативні і дискурсивні іпостасі мовця у французькій лінгвокультурі / В. Б. Бурбело // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2013. - Вип. 43 (1). - С. 192-203.

2. Мартине А. Основы общей лингвистики // Новое в лингвистике / сост., ред. и вст. Статьи А. Звегинцева. - М., 1963. - Вып. III. - С. 366-566.

3. Пономаренко О. В. Етноспецифічні особливості віртуального дипломатичного дискурсу Франції (на матеріалі твітів Л. Фабіуса за січень-червень 2013 року) / О. В. Пономаренко // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2014. - Вип. 47 (2). - 174-189.

4. Чижик А. В. Политический дискурс в русскоязычном Twitter и образ политика через призму интернет-дискурса / А. В. Чижик // Новые информационные технологии в автоматизированных системах. - М., 2015. - Вып. 18. - C. 523-532.

5. Banks D. Le packaging de l'inacceptable: un tract de Le Pen pour l'йlection prйsidentielle 2002 // Aspects linguistiques du texte de propagande. - Ed. David Banks. - Paris: L'Harmattan, 2005. - P. 43-55.

6. Boyd D. Tweet, Tweet, Retweet: Conversational Aspects of Retweeting on Twitter / D. Boyd, S. Golder, G Lotan // Proceedings of the 43nd Hawaii International Conference on System Sciences. - Kauai, 2010. Charaudeau P. L'analyse de discours de situation d'interlocution а propos de dйbats mйdiatiques // Psychologie franзaise. - Paris, 1993. - № 38-2. - P. 112-123.

7. Dorna A. Discours de propagande et techniques de manipulation // Argumentum Journal of the Seminar of Discursive Logic, Argumentation Theory and Rhetoric. - Iasi: AXIS Academic Foundation Press, 2012. - Vol. 10, issue 1. - P. 41-55.

8. Gates B. Business @ the Speed of Thought: Succeeding in the Digital Economy. - New York: Warner Books, 1999. - 470 p.

9. Lochard G Identitйs sociales, mйdiatiques et discursives а la tйlйvision: De la mobilitй а l'instabilitй // Questions de communication. - Nancy, 2002. - № 2. - P. 145-158.

10. Lozachmeur G; Les Actants et les relations interpersonnelles dans le texte de propagande politique: les йlections du printemps 2002 en France // Aspects linguistiques du texte de propagande. - Paris: L'Harmattan, 2005. - P. 97-113.

11. Paveau M.-A. Technodiscursivitйs natives sur Twitter. Une йcologie du discours numйrique // Liйnard F. Culture, identity and digital writing, Epistйmи 9, Revue internationale de sciences humaines et sociales appliquйes. - Sйoul: Universitй Korea, Center for Applied Cultural Studies, 2013. - P. 139-176.

12. Van Dijk T. Politique, Idйologie et Discours // SEMEN [En ligne]. - 2006. - № 21.

Размещено на Allbest.ru