Іспанські антропоніми-символи як елементи національної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іспанські антропоніми-символи як елементи національної культури

Сингаївська Ганна В'ячеславівна

кандидат філологічних наук, доцент кафедри романської філології Інституту філології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

PhD in Philological Sciences, Assistant Professor, Department of Romance Philology, Institute of Philology, Taras Shevchenko National University of Kyiv

SPANISH ANTHROPONYMS-SYMBOLS AS ELEMENTS OF NATIONAL CULTURE

Summary: The article presents various approaches to the definition of anthroponyms with symbolic connotations, reveals the concept of anthroponym-symbol as a linguistic and cultural phenomenon, and identifies the semantic features of anthroponyms-symbols. The proper name is considered as a part of language and culture, namely as a symbol filled with a certain content and reflecting the value system of a specific ethnic group, and the historical and cultural path of the nation's development. The analysis of information volume of a Spanish proper name shows that a well-known name may be a landmark for several cultures; however, the field of semantic and estimated meanings, which directly provide its symbolism, is culturally marked.

Key words: anthroponym, symbol-name, precedent name, common name, culture, value picture of the world, cultural universals.

Анотація

У статті розглядаються різні підходи до визначення антропонімів з символічними конотаціями, розкривається поняття антропоніма-символа як лінгвокультурного феномена, виявляються семантичні особливості антропонімів-символів. Власне ім'я розглядається як частина мови та культури, а саме як наповнений певним змістом символ, що відображає систему цінностей певного етносу та історико-культурний шлях розвитку нації. Аналіз інформативного об'єму іспанського особового імені показує, що широко відоме ім'я може бути знаковим для кількох культур, проте поле смислових і оцінних значень, що безпосередньо забезпечують його символічність, культурно марковане.

Ключові слова: антропонім; ім'я-символ; прецедентне ім'я; загальна назва; культура; ціннісна картина світу; культурні універсали.

Постановка проблеми. У антропонімічній системі кожної мови у конкретний історичний період є імена, у семантиці яких присутні символічні конотації. Це імена біблійних персонажів, міфологічних та літературних героїв, відомих історичних і політичних діячів, видатних особистостей сучасності, які серед носіїв мови мають стійкі асоціації, пов'язані із характером, зовнішністю, поведінкою, національною та професійною приналежністю, соціальним статусом людини. Лишаючись за формою власними іменами, вони втрачають значною мірою ознаки своєї категорії і стають символами тих чи інших якостей, ознак, характеристик людей. Наприклад, Адам - перша людина, Сократ - мудрець, Каїн - зрадник, негідник, Брут - зрадник, якого вважали близьким другом, Кармен - захоплююча і руйнівна жіночність, уособлення фатальної любові, Отелло - ревнивець, Ромео - закоханий, Дон Жуан - спокусник, Іван (Хуан) - простий хлопець. Такі широко відомі імена можуть бути знаковим для декількох культур, проте поле смислових і оцінних значень, що безпосередньо забезпечують їх символічність, є культурно маркованим. Наприклад, у словнику Є.С. Огіна зафіксовано, що вторинне вживання імені першої людини Адам у значенні "людина зі свіжим, безпосереднім сприйняттям світу, носій "природного початку"" є прикметою російської культури, на його основі утворений термін адамі'зм, синонім акмеїзму [14, с.30]. Ім'я Кармен завдяки французам Меріме і Бізе стало міфологемою, символом пристрасті андалузької жінки і іспанки взагалі. Проте старше покоління іспанців добре пам'ятає іншу - реальну Кармен - дружину каудильйо Франко, любительку намист і коштовних прикрас, прозвану за це Collares. Отже, у свідомості іспанців співіснують дві Кармен, у одного імені дві "тіні", які несуть в собі прозивний зміст [13]. антропонім символ лінгвокультурний

При осмисленні іспанського лінгвокультурного простору іноземець найчастіше вдається до стереотипізованих образів легендарного іспанського розпусника Дон Жуана (Don Juan), мандрівного лицаря, хитромудрого ідальго Дон Кіхота, іспанської фатальної жінки, полум'яної і неприборканої Кармен. Безперечно, наведені архетипічні уявлення (символи) закріпилися в тій чи іншій національній культурі як невід'ємна частина іспанської мовної картини світу, проте, з нашої точки зору, є лише її зовнішньою оболонкою, поверхнєвим образом, і не розкривають всього її різноманіття. Отже, вивчення таких мовних одиниць, які, акумулюючи культурну інформацію, несуть особливе аксіологічне навантаження і можуть відображати як універсальні, так і національні особливості сприйняття навколишньої дійсності становить певний інтерес серед дослідників.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Це дослідження присвячене розгляду символічного функціонування антропонімів в іспанській мові. Дослідженню мовних одиниць з символічним значенням присвячується в даний час багато робіт. Найбільш вагомий внесок у вивчення проблеми співвідношення імені і символу внесли філософія власного імені О.Ф. Лосєва, який визначав ім'я, в тому числі і як "міфічний символ" [7, с. 236], а також роботи Ю.М. Лотмана, який також розглядає поняття "символ", "ім'я" і "міф" в їх нерозривній єдності [8; 9].

О.Ф. Косиченко досліджує антропоніми у світлі концепції культурного символа Ю.М. Лотмана, акцентуючи ідею про єдність імені, міфу і символу: "міфологія трактується як основа культури, а міф розглядається як текст, здатний наповнювати ціннісним змістом будь-який мовний знак, і вперш чергу, власну назву, в результаті чого ім'я набуває символічного значення" [5].

У роботах С.М. Пак розглядаються російські та американські особові імена як знакові одиниці, як маркер соціопсихічних стереотипів, втілення антропонімічніх міфів, що являють собою значущий елемент національного культурного коду [16]. У статті "Особове ім'я як культурний символ: стереотипи і міфи" С.М. Пак пише, що "ономастичні одиниці національної мовної системи функціонують як культурні символи, узагальнюючи національно-історичний досвід і виступаючи як мета-тексти" [15, с. 169]. Д.Б. Гудков вживає безпосередньо термін "ім'я-символ" і, пов'язуючи його з поняттям прецедентного імені, зазначає, що символічність імені забезпечується його здатністю вказувати на "деяку еталонну сукупність певних якостей" [2, с. 108].

Питанню символізації біблійних антропонімів як складових релігійної картини світу, як універсального засобу ретрансляції світоглядних орієнтирів українців присвячені роботи О.О. Решетняк [19; 20].

У іспаністиці слід зазначити антропонімічні спостереження у роботах Ю.Л. Оболенської, яка досліджує інформативний обсяг іспанського особового імені, прояв його знакового характеру у національній картині світу, розглядає ім'я у якості конценту культури [13]. Ю.О. Рилов у своїй фундаментальній праці "Имена собственные в европейских языках. Романская и русская антропонимика" аналізує антропонімічні традиції трьох європейських народів - італійського, іспанського та російського, а також соціокультурні параметри функціонування власних назв [21]. Олександр Пронкевич, відомий український дослідник іспанської літератури, у своїй монографії "Дон Кіхот: роман - міф - товар" пробує прослідкувати еволюцію образу Дона Кіхота протягом кількох століть: від персонажа роману Сервантеса до національного символу та героя масової культури [17]. Серед іспанських дослідників, які вивчали антропоніми у лінгвокультурному аспекті, слід зазначити М. Бар-бадильо де Ла Фуенте, М. Калеро Фернандес, М. Кодурас Бруна, А. Мартин Вальбуена [23; 24; 25; 26].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на очевидний інтерес дослідників до імен-символів, антропоніми як лінгвокультурні символи раніше не були предметом спеціального наукового аналізу, в той час як дані мовні одиниці є самостійними фактами мови, що мають свої функціонально-семантичні особливості, і містять важливу лінгвокультурологічну інформацію. Розгляд антропонімів-символів з позиції лінгвокультурології крізь призму теорії прецедент- ності і ціннісної значимості даних явищ для суспільства, а також з урахуванням особливостей їх функціонування в мовах дозволяє вивчати дані феномени як "конденсатори" культури, що формують систему цінностей народу і виступають засобом реалізації оцінних суджень.

Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити типологічні, функціонально-семантичні та культурно-специфічні характеристики одиниць символічного антропонімікона в сучасній іспаномовній культурі.

Виклад основного матеріалу. У науковій літературі існує багато визначень символа. У найзагальнішому вигляді під ним розуміються знаки, образи, що виражають будь-яку ідею, мотив, сюжет, життєву ситуацію. На думку О.Ф. Лосєва, "символ є такою оригінальною і цілком самостійною ідейно-образною конструкцією, яка має величезну смислову силу, насиченість, точніше сказати, смислову зарядженість або творчу потужність, щоб без всякого буквального або переносного зображення певних моментів дійсності в згорнутому вигляді створювати перспективу для тривалого або безкінечного розвитку, вже в розгорнутому вигляді" [8, с. 149].

В семіотичній концепції культури Ю.М. Лотмана символ визначається як: 1) "чіткий механізм колективної пам'яті" [9, с. 199] і 2) "закінчений текст, який легко виокремлюється з семіотичного оточення і настільки ж легко входить до нового текстового оточення [10, с. 148]", а також, що: 3) "символ ніколи не належить якомусь одному синхронному зрізу культури - він завжди пронизує цей зріз по вертикалі, приходячи з минулого і йдучи в майбутнє" [9, с. 192].

Дослідники відмічають у символів цілий ряд ознак, що виділяють їх серед інших знакових систем. Це - образність, вмотивованість, комплексність змісту, багатозначність, розпливчатість кордонів значень, архетипність, універсальність в окремо взятій культурі, пересічення в різних культурах, національно-культурна специфічність, вбудованість в міф і архетип. О.Ф. Косиченко визначає п'ять найважливіших ознак символу, а саме, образність, культурну детермінованість, інтерконтекстуальність, константність і ціннісну значимість, які служать свого роду решетом, "просіюючись" через яке антропоніми набувають статусу імен-символів [5].

В суспільному спілкуванні антропоніми стають символами, одержують конотативне забарвлення, перетворюються на яскраві образи дуже легко. Пор. негативну символіку наймень Сталін, Гітлер, Пол Пот, Бен Ладен (щось жорстоке, криваве), позитивну символіку наймень Гарібальді, Че Гевара (революційна романтика), Роксолана, Сагайдачний (мужність, патріотизм), мати Тереза (милосердя). Наприклад, ім'я Одіссей є загальновизнаним символом хитромудрості, хоробрості й небезпечних мандрівок [3].

В рамках даної роботи ми дотримувалися визначення імені-символа, запропонованого О.Ф. Косиченко, згідно з яким "ім'я-символ" трактується як термін з досить прозорою семантикою і доволі точно характеризує певну групу власних назв" [6, с. 204], до вивчення якого застосовуються два підходи - лінгвокультурологічний та семіологічний. З точки зору першого підходу ім'я-символ "зближується з такими усталеними у лінгвістиці термінами, як "константи" або "домінанти культури". Це означає, що об'єкт дослідження представлений найбільш стійкими і важливими для членів конкретної культури ономастичними концептами, що служать ціннісними орієнтирами даної культури (Сталін, Пушкін). У центрі другого підходу знаходиться поняття "символ", що має певний набір ознак, крізь призму яких і розглядаються власні назви" [6, с. 205]. Отже, символом можна назвати тільки ті явища, які протягом довгого часу є носіями культурної інформації і мають високу частотніть вживаня і ціннісну значимість для носіїв культури.

Семантика антропоніма, що змінюється або складається століттями значно більшою мірою, ніж внутрішня форма імені, визначає його культурну специфічність. У цьому розумінні антропоніми є справжніми концептами культури. Базова сема імені може бути наднаціональна, задана цивілізацією, релігією, світовою історією і т. п., а потім ця сема доповнюється національними компонентами, концепт обростає новими і новими шарами.

Наприклад, в основі імені Петро лежить грецьке слово "петрос" (`камінь', `скеля'). Це ім'я зустрічається на всіх континентах планети: Петер, П'єро, Петре, П'єр, Педро тощо. Ядро концептів імен Петро і Pedro - одне і те ж, а долі різні. В Україні асоціюється перш за все з одним із найбільших християнських свят - святом апостолів Петра і Павла. Апостол Петро (Симон) - один із перших учнів і вірних послідовників Христа. Петра вважають захисником рибалок. Тому колись рибалки молилися йому, усією громадою збирали гроші на свічки, які ставили у церкві до ікони святого. Петро, райський ключник, в оповіданнях і казках був гуманний до бідних, убогих, судив справедливо, тому його так вшановують [22].

В Андалусії це ім'я довгий час акумулювало негативну енергію, пов'язану з роллю Святого Петра у долі Христа. До сьогодні в деяких селищах Андалусії вважають недобрим знаком носити ім'я Педро (або нарікати їм немовляти), виходячи з того, що Св. Петро тричі відрікся від Христа. Цього набожний андалузький народ йому не пробачив, незважаючи на всі його наступні заслуги, звідси і з'явилася відома приказка: Ni mozo Pedro ni burro negro (букв.`Ні хлопців по імені Педро, ні чорних віслюків') [13].

У різних людей онімічні концепти можуть бути досить різними або частково збігатися, розрізнятися за їх оцінкою і ступенем знань про відповідний денотат. Особове ім'я може закріпити за собою певне відантропонімічне значення, обумовлене значенням цієї одиниці, і в подальшому стати своєрідним символом (дурісті, злоби, лукавства, слабкості і т. ін.). Традиційно продуктивні іспанські імена перебрали на себе такі характеристики: Juan - хороший, добрий чоловік, Anton, Pascual, Aldonza, Menga Pedro, Martin, Miguel - люди низьких соціальних верств, зазвичай пастухи або слуги, Antona - наївна та простакувата жінка, Isabel - вродлива жінка, Pedro de Urdemalas - герой жартів іспанського фольклору, відомий герой-волоцюга численних іспанських казок великодушний, відважний і кмітливий [23, с. 59].

Як зазначає іспанська дослідниця А. Мартін Вальбуена, для того, щоб правильно інтерпретувати прислів'я з антропонімічним компонентом - власним іменем, необхідно знати, які соціокультурні конотації передає те чи інше ім'я. Наприклад, конотема, що розвинулася на базі імені Antona, - "жінка, що має погану репутацію". Звідси і його вживання у прислів'ї Valate la mona, Antona, valate la mona. Або онім Mari Sarmiento, що має конотему "струнка жінка", вжитий у прислів'ї Mari Sarmiento que fue a cagar y e la llevo el viento, відбиває базову семантику імені і надає прислів'ю яскравого експресивно-емоційного забарвлення [26, с. 159].

У більшості паремій та фразеологічних одиниць із антропонімічним компонентом антропонім зберігає зв'язки зі своїм етимоном (антропонімом у вільному вживанні). У складі прислів'їв та приказок антропонім може мати такі ж семи, як у мовній системі або у конкретній контекстній реалізації. Важливо, що саме ця антропонімна сема переважно буває провідною в мотивації значення всього фразеологізму. У дослідженні М. Калеро Фернандес, присвяченому семантиці іспанських жіночих імен у складі паремій, ця закономірність простежується дуже яскраво: Clara es una ramera - жінка легкої поведінки, повія (No hay clara que no sea puta, ni puta que no sea clara); Celestina - стара звідниця і чаклунка (Ser una Celestina; La Casa de Celestina, todos la saben y nadie la atina; polvos de la Madre Celestina - магічний, чудодійний засіб; чарівна паличка); Rita es una prostituta - вулична дівка, шльо- ндра (Mas puta que Ritita); Benita es una ramera - жінка легкої поведінки, повія, шльондра (Mas puta que Benita) [24, с. 911].

Завдяки набутим значенням "людина, чоловік" загальна назва Juan використовується для позначення різних типів людей, часто для позначення негативних рис: Juan Lanas - прізвисько безхарактерної людини; buen Juan, Juan de buen alma, "простак"; Juan de las vinas "простак, добряк"; Juan soldado "простий солдат"; Juan y medio "коротун".

Розглянемо, як проявляється символічний характер іспанського особового імені у національній картині світу, як ім'я функціонує в якості концепту культури. В ономастичному плані джерелом імен- символів виступають антропоніми, як правило, особові імена і прізвища, рідше - псевдоніми і прізвиська. Антропоніміка зазвичай розмежовує імена літературних і фольклорних персонажів, народні та канонічні імена, а також літературні та діалектні, офіційні і неофіційні форми особових імен. Важливо підкреслити, що склад антропонімів-символів не є постійним. В силу різних соціокультурних причин одні імена стають застарілими і з'являються нові. Імена (і образи) одних і тих же персонажів у різних культурах часто інтерпретуються по- різному і, відповідно, представляють різні ко- гнітивні концепти. Як зауважує з цього приводу Ю.О. Рилов, "найдивовижніше полягає у тому, що імена біблійних персонажів, християнських святих, історичних персонажів і літературних героїв, які об'єктивно повинні інтерпретуватися однаково - оскільки походять від до одних і тих же прецедент- них текстів, часто переходять у категорію загальних назв в іспанській та російській мовах у різних значеннях" [21, с. 268].

Звернемося до імен, спільних для всіх християнських культур. Переважно всі біблійні імена, на думку О. Решетняк, можна вважати символами, оскільки вони вже символізують певні властивості людини, мають переосмислене значення, трансформовані в асемантизований елемент, набувають "вторинного стану" імені-символу (Адам і Єва, Авель і Каїн, Авраам, Ісаак і Яків, Йосип, нащадки Сифа, Ноя, Лотових дочок та ін.) [20].

Цікаво сформувалися в різних мовах символічні переосмислення імен Адам ("людина з червоної глини", першолюдина) і Єва ("життя", мати всього живого). Адам - це перша людина, це й людина, одурена змієм, через яку все людство втратило можливість жити в райському саду і змушене було зазнавати віками праці важкої, хвороб і злигоднів, - ось ті значення, які вкладають в це ім'я, коли його вживають у переносному або в широкому, узагальненому значенні [4, с.11]. В українській мові з антропонімом Адам функціонують такі вирази, зафіксовані у лексикографічних джерелах: "Адамові діти" - нащадки Адама, рід людський. Цей вислів став крилатим у нас завдяки Шевченковій поемі "Сон", де є такі слова: Усі на сім світі - / І царята, і старчата / - Адамові діти [4, с.11].

Коли кажуть: "за Адама", "за часів Адама", - мають на увазі дуже віддалені від нас часи. Вислів "ветхий Адам" походить із Послань апостола Павла до римлян (6: 6), ефесян (4: 22), колосян (3: 9). Там цим словам надається значення "грішна людина". Звідси "скинути з себе ветхого Адама" - духовно оновитися, звільнившись від старих звичок, поглядів. Звідси нова людина - це "Новий Адам". "Адамове ребро", "Адамове реберце" - так жартівливо часом називають жінку: Місцеві "батюшечка" дуже слабкі щодо "Адамових реберців" і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами... (Остап Вишня). [4, с.11-13].

Зовсім інший образ даного персонажа в іспанській картині світу. З іспанським ім'ям Adan зв'язані наступні конотації: брудний, неопрятний, неохайний чоловік (ser un Adan; hombre, estas hecho un Adan; Manuel es el tipico Adan, se viste mal y no se cuida nada) (див. Статтю "Adan" Sanmartin Saez J. Diccionario de argot). Як видно з наведених прикладів, в іспанській лінгвокультурі відбулося переосмислення першолюдини і її наготи: нагота стала сприйматися не як відкритість і початок всього, а як неорганізованість, неохайність. Крім цього значення в словнику іспанського арго слово Аdan має й інший сенс 'droga, tipo de extasis, sintetico, de bajo coste' (наркотик, вид екстезі, синтетичний, дешевий). Ім'я ж прародительки Єви вживається у виразі

hijas de Eva (дочки Єви) для позначення жінок взагалі; крім того, eva на молодіжному жаргоні - різновид наркотику [21, с. 266 -26L]. Навколо імені Єви в українській мові також утворилося кілька крилатих виразів: "Праматір Єва" або просто "Єва" говорять тоді, коли риси характеру чи поведінки є типовими, властивими усім жінкам; коли кажуть: "у костюмі Єви", - йдеться про голу людину [4, с. 20]. У фразеологічних зворотах євина донька (онука), євине сім'я (плем'я, отроддя), що є аллюзіями біблійних переказів про гріхопадіння людини, ім'я Єва концентрує негативну семантику. В окреслених одиницях антропонім по-різному реалізує символічне значення, що генетично сягає асоціацій, пов'язаних із денотатом цієї власної назви [19, с. 63].

Бібліонімам властива оцінна семантика, кожен з них має певну стереотипну сукупність ознак, що свідчить про здатність таких власних назв виконувати водночас номінативну й конотативну функції. Так, в іспанській мові, з ім'ям святого Іова пов'язане уявлення про необмежене терпіння: tener mas paciencia que el santo Job "бути дуже терплячою людиною", su padre es un Santo Job "Його батько святий Іов (тобто дуже терпляча людина)". В українській мові актуалізовані інші риси цього образу. Фразеологізми з компонентом Іов в українській мові говорять про бідність (бідний, як Іов), про те, що людина зазнала багато горя і різних злигоднів (Іов Багатостраждальний, Іов праведний). У народі ж Іова ще назвали Горошником, бо вважалося, що цього дня добре сіяти боби та горох. Також спостерігали за погодою: "Якщо вранці велика роса - на гарну погоду, немає роси - на негоду" (http://ridna.ua/201L/05/19-travnya-tse-tsikavo-znaty- 2/).

Багато дослідників звертали увагу на суперечливий в іспанській культурі образ Марії Магдалини. З одного боку, її ім'я є символом плотського гріха, що логічно, враховуючи рід занять Магдалини до її каяття, з іншого боку, в іспанській мові особливо яскраво втілюється сема "каяття", "невтішності". Таким чином, Магдалина в іспанській культурі - символ "жінки, що невтішно плаче". Ця сема актуалізується в її імені в наступній приказці зі значенням "бути в поганому настрої, пригніченою, не в дусі": no esta Magdalena para tafetanes, буквально "не в настрої Магдалина вибирати плаття" [L].

Ім'я Марії Магдалини стало крилатим і в українській культурі. Так називають жінок легкої поведінки, які повернулися на шлях чесного життя (або й не повернулися): Там, в гущавині узбічних заростей, дівчаткам зручно було ховатися від полісменів, там їх для маскування чекають наймані рикші зі своїми візками, і звідти ж, із сутіні, ці юні магдалини із щебетанням зовсім пташиним вискакують цілим з'юрмиськом на лови, тільки з 'явиться на трасі бульвару якась вечірня машина (О. Гончар).

Іронічно це ім'я позначає людину, яка плаксиво або й нещиро кається в чомусь:

--...Обіцяв, неборачок, монахові, що грішниця покається, як біблійна Магдалена, просив пробачення від її імені у бельгійця-монаха, а вона он як "покаялась "! (І. Вільде) [4, с. 148].

Інший тип прецедентних онімів - імена героїв літературних творів. При певних умовах вони можуть трансформуватися в загальні назви і, як уже зазначалося, стають яскравими когнітивними концептами. Наведемо кілька прикладів. Із персонажів іспанської літератури назвемо імена героїв Беніто Переса Гальдоса: романтичну, меланхолійну і ліричну дівчину Маріанелу - символ красивої душі, замкненої в потворному тілі [27, с. 245], літературне відтворення біблійних Марти і Марії Фортунату і Хасінту, імена, які використовуються, відповідно, для позначення практичності, тимчасовості і духовної глибини [27, с. 179]. Бернарда Альба з останньої драми Федеріко Гарсіа Лорки "Дім Бернарди Альби" є символом жінки, що фанатично дотримується консервативних поглядів на життя, правил та догм, а її власні діти, фактично, перетворюються на її полоненок. Потворна, вічно п'яна, злобна стара Селестіна Фернандо де Рохаса - саме уособлення ганебного ремесла професійної звідниці [27, с. 104 -106]. Головна героїня ряду дитячих оповідань Боріти Касас, граціозна, впевнена в собі, іноді трохи пустотлива, але завжди чарівна, ніжна і дуже людяна, Антоніта-ла-Фантастика - це прототип дівчини нашого часу [27, с. 63]. Пепа Донсель з однойменної комедії Хасінто Бенавенте - це символ авантюристки, яка використала свій шанс і стала справжньою леді [27, с. 123].

Іноді імена літературних героїв "перетинають" кордон національної культури і стають загальними за її межами. Так сталося з іменами дон Жуан, дон Кіхот, які стали надбанням словників багатьох мов; при цьому спостерігаються значні розбіжності в їх значенні і функціонуванні в різних мовах. В українській мові онім дон Жуан означає "порушник моральних і релігійних норм, шукач чуттєвих насолод, створений за середньовічними іспанськими легендами, перен. Спокусник, ловелас" [1, с. 317]; подібні значення наводить Є.С. Отін ("шукач чуттєвих насолод, жуїр, гульвіса, спокусник, залицяльник" [14, с. 128]. Натомість, за версією Максима Рильського, Дон Жуан явив світові взірець безсмертної любові, оскільки саме це почуття є ключовим у тлумаченні Рильським образу іспанського спокусника. Це доволі оригінальна версія, яка іде врозріз як з літературним каноном, утвердженим в європейському письменстві Тірсо де Моліною, так і подальшими численними інтерпретаціями - Ленау, Мольєра, Ол. Толстого та й, зрештою, Лесі Українки [12, с. 156]. В Іспанії антропонім don Juan означає, що до людини з цим ім'ям ставляться з повагою; так в пресі називали покійного батька короля Іспанії Хуана Карлоса І: Sin calcular aun que los nuevos vientos internacionales le iban a condenar a un largo exilio, Don Juan viajo a finales de la II Guerra Mundial a Portugal para hacer desde alli su entrada en Espana (ABC.es, 12.10.2016). Для позначення "дон Жуана", тобто спокусника і звабника використовуються наступні варіанти імені героя: його прізвище Tenorio, що супроводжується неозначеним артиклем (es un Tenorio), його ім'я, теж у супроводі артикля (es un don Juan), а також повний антропонім: Es un don Juan Tenorio. Крім того, всі три утворення служать для іменування задираки і забіяки. Деантропонім donjuan має також ботанічне значення "дивоцвіт" (синонім dondiego) [21, с. 284].

Образ Дон Кіхота має дуже багато тлумачень, одне з широко прийнятих таке, що це - символ ідеаліста, мрійник, який захоплюється нездійсненним, бореться з вигаданими перешкодами [1, с. 317]. В іспанській та української культурах ім'я літературного героя Дон Кіхота оцінюється по-різному. Для іспанця з ним пов'язано більше негативних конотацій, ніж позитивних (відзначимо, що в іспанській мові воно вживається без "приставки" don). Деспективний характер загального іменника quijote зафіксований всіма словниками іспанської мови; відзначаються такі його семи як "важкий і похмурий характер, схильність до перебільшень, втручання в чужі справи, відсутність здорового глузду" (див., наприклад: Diccionario Enciclopedico Vox 1). Образ Дон Кіхота в українській культурі, на думку О.В. Пронкевича, є глибоко національним символом. "Він набуває сентиментальних рис і входить в українську культуру наприкінці ХІХ століття як націоналіст. Донині таке розуміння Дон Кіхота залишається панівним у духовному просторі країни. Незважаючи на зміни ідеологій та естетик, які спричинили модерність і постмодерн, в Україні й досі зберігає свій авторитет так званий "романтичний Дон Кіхот", ентузіаст, позначений "священним безумством". Нерідко з героя він перетворюється на антигероя - репрезентанта тих негативних рис, яких українцям треба позбутися [18, с.113]. Розмірковуючи про відмінність між формами проявлення донкіхотства в культурах України і Росії, науковець доходить висновку, що "український Дон Кіхот є націоналістом, а не імперіалістом. Його свідомість - також "священне безумство", але це радше абсурдна віра в майбутнє свої країни попри всі негативні обставини" [18, с.112]. Всі традиційні концепти українського націоналістичного донкіхотства не втратили своєї актуальності. У різних публікаціях відтворюється архетип національного месії, виникає образ самотнього творця, романтика-утопіста. Є цілий ряд похідних від цього слова як в іспанській, так і в українській мовах: quijotada, quijotema, quijotesco, quijotescamente, quijotil, quijotismo; донкіхотство, донкіхотський, донкіхотствувати, донкіхотувати [1, с. 317].

Таким чином, і тут очевидні розбіжності в со- ціокультурних традиціях сприйняття імені одного і того ж літературного персонажа в Іспанії, Україні та Росії.

Нарешті, по-різному функціонують в різних національно-культурних соціумах і інші прецедентні імена - імена реальних історичних діячів. Ім'я національного героя Іспанії, одного з найвидатніших діячів Реконкісти, Родріго Діас де Вівара, на прізвисько Сід, оспіваного в поемі "Пісня про мого Сіда", стало еталоном хоробрості для іспанців, що знайшло своє відображення у фразеологізмі ser mas valiente que el Cid (букв. `бути хоробріше, ніж Сід'). Імена деяких тореадорів стали настільки популярними, що увійшли у фразеологічний фонд іспанської мови: так, фразеологізм tener mas valor que El Guerra (букв.`бути сміливішим за самого Герру'), мотивований ім'ям легендарного матадора ХІХ століття і характеризує надзвичайно мужню людину [11]. Також для вираження етичної оцінки `хоробрий' використовується ім'я знаменитого своєю сміливістю тореро Мануеля Гарсіа Куеста на прізвисько Еспартеро: tener mas valor que El Espartero (букв.`мати більше мужності, ніж Еспартеро'), названого так на честь відважного генерала Балдо- меро Еспартеро, який воював проти карлістів.

Прізвище королівської династії Бурбонів стало прозивним в Іспанії для визначення людини, яка вміє влаштовувати справи (без негативних конотацій), від цього іменника походить дієслово borbonear (вміло влаштовувати свої справи). Це синонім людини гнучкої, спритної, не без підступності, хоча в цьому слові і немає особливого негативного відтінку, адже королям з династії Бурбонів дозволено те, що іншим заборонено. Тому так важко перекласти на інші мови дієслово borbonear, тобто "з королівською витонченістю обводити суперника навколо пальця, намагаючись при цьому не образити його" [21, с.297]. В українській мові слово "бурбон" має зовсім інший зміст, ніж в іспанській. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови іменник "бурбон" з поміткою "розмовне" визначається наступним чином: "брутальний, зарозумілий, неосвічений правитель // Взагалі брутальна, некультурна людина" [1, с. 102].

Для того щоб відбулася комунікація при використанні імені-характеристики, часто необхідна наявність фонової інформації. Всі члени мовного колективу повинні мати певні, нехай найзагальніші, але однотипні уявлення про відмінні властивості носія імені. Тому змістом нового поняття стає зазвичай лише те загальне, що відомо кожному члену мовного колективу про денотат даного імені. Наприклад, pichichi - це прізвисько відомого нападника в історії іспанського футболу, гравця клубу "Атлетик Більбао" Рафаеля Морено Арансаді, яке стало означати "найрезультативніший бомбардир". Кожного сезону іспанської футбольної ліги спортивна газета Marca присуджує нагороду кращому бомбардирові чемпіонату Іспанії - "Трофей Пічічі", а футболіста, удостоєного цієї премії, в пресі називають pichichi. Камарон де ла Ісла (Camaron de la Isla) - найвидатніший виконавець фламенко всіх часів перестав бути просто артистом і став символом гордості Іспанії, який виходить за рамки рас і культур.

Окремо слід зазначити тенденцію, що намітилася у журналістиці останнім часом, використовувати у якості метафори імена сучасників. Їх імена часто ближче і зрозуміліше читацькій аудиторії, ніж історичні, літературні або міфоантропоніми:

^O a lo peor es que todos esos Rodriguez que jamas dimiten y siguen tan campantes lo hacen porque conocen trapos sucios que podrian airear? (EL PAIS, 21.10.2014);

Florentino Perez llevo al futbol la formula de Zidanes y Pavones que el madridista Rubalcaba - jcrdneo privilegiado!- quiere traer al socialismo. Intelectuales autoctonos, o pavones, que piensen por comida, e intelectuales fordneos, o zidanes, que piensen por dinero (ABC.es, 21.11.2007);

Los principes de Noruega, Holanda o Dinamarca se han casado con "letizias" burguesas porque forman parte de una generacion que ya no comprende ni acepta el matrimonio de alcurnia por razones de Estado. (ABC.es, 24.05.2004).

У представлених прикладах ім'я радника з питань охорони здоров'я Хав'єра Родрігеса стало загальним для позначення людей, які займають високі посади в уряді Іспанії і є некомпетентними у вирішенні кризових питань, ім'я журналістки Летісії Ортіс, що вийшла заміж за наслідного принца Іспанії, - символом сучасної "попелюшки", футболіст Зідан уособлює футболістів екстра-класу, а Павон - гравців пересічних.

Імена відомих політиків, стають основою для цілого ряду дериватів: felipismo, felipista, felipesco; aznarismo, aznarista, aznarizar, що свідчить про те, що відповідні оніми (ім'я Felipe - Felipe Gonzalez - і прізвище Aznar - Jose Магіа Aznar) перетворилися в загальні назви, часто з негативними конотаціями: при цьому felipismo, felipesco пов'язується у свідомості іспанців з корупцією, a aznarismo, aznarizar - з приватизацією державної власності [21, с. 298].

Висновки та пропозиції

Важливим висновком зі сказаного є те, що всі знакові для культури імена можуть бути виражені в мові через поняття символ. Корпус таких імен значний і є відкритою системою, яка практично щодня поповнюється новими одиницями. Особливе місце серед таких імен займають символи, які є постійними компонентами системи культурних цінностей. Ціннісна сторона ономастичних концептів формується в кожній конкретній культурі під впливом особливої ролі носія імені в історії народу і містить всі можливі смислові та оцінні значення, що відображають специфіку сприйняття імені в цій культурі, будучи в деякому сенсі "конденсатом" культури в складі прецедентного імені. Багатогранність, як ще одна характеристика прецедентних імен, проявляється в їх багато- функціональності, а саме, здатності виступати в якості власних назв, загальних назв і імен-символів. Імена-символи можна, таким чином, розглядати як форму існування прецедентних імен в свідомості носіїв культури, з одного боку, і як засіб реалізації прецедентних імен в текстах - з іншого.

Перспективними, на наш погляд, є подальші порівняльні дослідження функціонування власних назв-символів в різних культурах на прикладі різних типів дискурсу. Результативними можуть бути також науково-теоретичні дослідження, спрямовані на вивчення пізнавального потенціалу власних назв і їх місця в системі культурних цінностей.

Список літератури

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. - 1728 с.

2. Гудков Д.Б. Теория и практика межкультурной коммуникации/ Дмитрий Борисович Гудков. - М. : ИТДГК "Гнозис", 2003. - 288 с.

3. Карпенко О. Пряме й образне осмислення онімів у асоціативному експерименті / Олена Карпенко. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: karpenko.in.ua/wp-content/uploads/2012/12/44.doc.

4. Коваль А.П. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові / Алла Петрівна Коваль. - К. : Либідь, 2001. - 312 с.

5. Косиченко Е.Ф. Имя-символ в семиологи- ческом и лингвокультурологическом рассмотрении / Елена Федоровна Косиченко // Вестник МГЛУ. 2012. №19 (652). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/imya-simvol- v-semiologicheskom-i-lingvokulturologicheskom- rassmotrenii-1 (дата обращения: 15.12.2017).

6. Косиченко Е.Ф. Имя-символ как средство выражения общекультурного и индивидуального опыта автора произведения художественной литературы // Вестник МГЛУ. 2012. №5 (638). С. 204 - 215. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/imya-simvol-kak- sredstvo-vyrazheniya-obschekulturnogo-i- individualnogo-opyta-avtora-proizvedeniya- hudozhestvennoy-literatury (дата обращения: 13.12.2017).

7. Лаврентьева А.С. Функционирование имен святых во фразеологизмах и паремиях / Анастасия Сергеевна Лаврентьева // Современная наука: актуальные проблемы и пути их решения. - 2015. - №1 (14). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cyberleninka. ru/article/n/funktsionirovanie - imen-svyatyh-vo-frazeologizmah-i-paremiyah (дата звернення: 25.12.2018).

8. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство / Алексей Федорович Лосев. - 2-е изд., испр. - М. : Искусство, 1995. - 320 с.

9. Лотман Ю.М. Символ в системе культуры // Избр. статьи: в 3 т. - Т. 1. - Таллинн: Александра,

1992. - С. 191- 199.

10. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек - текст - семиосфера - история. - М. : Языки русской культуры, 1999. - 464 с.

11. Мед Н.Г. Национально-культурная специфика оценочных фразеологизмов (на материале испанской разговорной речи) / Наталья Григорьевна Мед // Известия РгПУ им. А.И. Герцена. 2008. №66. [Электронный ресурс]. Режим доступу: http://cyberleninka. ru/article/n/natsionalno - kulturnaya-spetsifika-otsenochnyh-frazeologizmov- na-materiale-ispanskoy-razgovornoy-rechi (дата обращения: 07.02.2018).

12. Міщенко Д.С. Світові образи та мотиви у творчості Максима Рильського / Д.С. Міщенко // Літературознавчі студії : збірник наукових праць / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т філол. - Київ: Київський університет, Вип. 34. - 2012. - С. 152157.

13. Оболенская Ю.Л. Испанские антропонимы в контексте национальной культуры / Юлия Леонардовна Оболенская // Иберо-романистика в современном мире: материалы конференции. - М. : МГУ, 2008. - С. 43-50.

14. Отин Е.С. Словарь коннотативных собственных имен / Евгений Степанович Отин; Донец. нац. ун-т. - 3-е изд., перераб. и доп. - Донецк: Юго- Восток, 2010. - 517 c.

15. Пак С.М. Личное имя как культурный символ: Стереотипы и мифы // Текст и дискурс: традиционный и когнитивно функциональный аспекты исследования: Сб. науч. тр. - Рязань, 2002. - С. 167 - 170.

16. Пак С.М. Социальные и психологические импликации русских и американских антропонимов как часть социальной мифологии / С.М. Пак // Известия высших учебных заведений. Поволжский регион. Гуманитарные науки. - 2017. - № 2 (42). - С. 106 - 115.

17. Пронкевич О.В. "Дон Кіхот": роман-міф- товар / Олександр Вікторович Пронкевич. - Київ: ВПЦ НаУКМА : Аграр Медіа Груп, 2012 . - 197 с.

18. Пронкевич О.В. Дон Кіхот - український націоналіст / О.В. Пронкевич // Наукові праці : науково-методичний журнал. - Т. 168. Вип. 156. Філологія. Літературознавство. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. - С. 109 - 113.

19. Решетняк О.О. Антропонім як маркер провідних біблійних концептів // Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія, 2016. - № 25. -Т.1 С. 62 - 64.

20. Решетняк О.О. Символема як один із репрезентантів біблійної картини світу / О.О. Реше- тняк. - Режим доступу: http://movoznavstvo.com.ua/download/pdf/2013_3/25 .pdf.

21. Рылов Ю.А. Имена собственные в европейских языках. Романская и русская антропонимика. Курс лекций по межкультурной коммуникации / Юрий Алексеевич Рылов. - М. : ACT: Восток

- Запад, 2006. - 311 с.

22. Сапіга В.К. Українські народні свята та звичаї / Сапіга В.К. - К. : Т-во "Знання України",

1993. - 112 с. [Электронный ресурс]. Режим доступу: http://www.sviato.in.ua/texts/sapiga summer.php

23. Barbadillo de La Fuente M.a T. Onomastica personal del Vocabulario de refranes y frases proverbiales de Gonzalo Correas / M.a Teresa Barbadillo de La Fuente // Paremia, 23: 2014.- PP. 5768. [Електронний ресурс] . - Режим доступу: http://cvc.cervantes.es/lengua/paremia/pdf/023/006_ba rbadillo.pdf

24. Calero Fernandez Ma. A. "Nombres parlantes" femeninos en la onomastica paremiologica espanola / Ma. Angeles Calero Fernandez // Actas del II Congreso International de Historia de la lengua Espanola. T.2. - Madrid, 1992. - PP. 907-917.

25. Coduras Bruna M. "Por el nombre se conoce al hombre": Estudios de antroponimia caballeresca / Maria Coduras Bruna. - Zaragoza : Prensas de la Universidad de Zaragoza, 2015. - 372 p.

26. Martin Valbuena А. El Vocativo en el "VOCABULARIO de Refranes y Frases Proverbiales" de GONZALO CORREAS / Aida Martin Valbuena. - Barcelona : Universitat Autonoma de Barcelona, 2009.

- 313 p. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ddd.uab.cat/pub/trerecpro/2009/hdl 2072 4196 0/PDF. trabajo.invest.vocativo paginacion.pdf

27. Perez Rioja J. A. Diccionario de simbolos y mitos / Jose Antonio Perez-Rioja. - Madrid : Tecnos, 2008. - 434 р.

Размещено на Allbest.ru