Принципи уніфікації класифікаційної таксономії жанрів наукового дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи уніфікації класифікаційної таксономії жанрів наукового дискурсу

Щербина С.М.

кандидат філологічних наук, доцент, докторант Національного педагогічного

університету імені М. П. Драгоманова

Аннотация

У статті здійснено критичний огляд праць із лінгвогенології наукового дискурсу і зроблено спробу представити уніфіковану модель їх жанрової таксономії. Схарактеризовано наявні підходи до таксономії жанрів наукового дискурсу, розроблені представниками чотирьох напрямів: лінгвостилістики, лінгводис- курсології, лінгвогенології і лінгвотипології. Систематизовано шість принципових критеріїв для уніфікації жанрів наукового дискурсу: дискурсно-жанровий; генетичний; змістоутворюваний/семіологічний; структурно-композиційний; інваріантно-варіантний; формоутворюваний.

Ключові слова: лінгвогенологія, дискурс, таксономія, науковий жанр, науковий дискурс. жанр науковий дискурс таксономія

Shcherbyna S.M.

PhD in Philology, Associate Professor, Doctoral student of the National Pedagogical Dragomanov University

FUNDAMENTALS OF SCIENTIFIC DISCOURSE GENRE TAXONOMY UNIFICATION

Abstract This article presents the critical analysis of publications in linguistic genology of scientific discourse. It provides a detailed examination of the main approaches to scientific discourse genre taxonomy, namely linguistic stylistics, discourse analysis, linguistic genology and typology. Six principal classification criteria have been used to define a unified model of genre taxonomy. These criteria are as follows: 1) discourse and genre criterion; 2) genetic criterion; 3) semiological criterion; 4) structural and compositional criterion; 5) invariantvariant criterion; 6) form representation criterion.

Key words: linguistic genology, discourse, taxonomy, scientific genre, scientific discourse.

Постановка проблеми

Лінгвістична генологія (Ф.С. Бацевич, М.М. Бахтін, В.В. Дементьев, Ю.Є Кійко та ін.) завжди ставила перед собою завдання розробити універсальну жанрову типологію текстів як продуктів конкретного дискурсу. Але чим більше дослідники намагалися наблизитися до його вирішення, тим дальше віддалялися від остаточного розв'язання цієї проблеми, і оптимальної класифікації усіх типів текстів, за спостереженнями Ю.Є. Кійка, наразі так і не розроблено [9, с. 11]. Об'єктивно типологію текстів, за словами Ю.Є. Кійка, слід розглядати не як сталу, закриту модель, а як відкриту, мобільну, функціональну систему (А.А. Зернецька), яка зможе сприймати й відображати можливі зміни в текстах (В.Є. Чернявська та ін.). Проблематичність цього питання пояснюється й величезним обсягом текстового матеріалу, а також перетином різних сфер дискурсивної діяльності людини тощо [9, с. 11].

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Останнім часом все частіше обґрунтовується доцільність розробки універсальної жанрової типології текстів у конкретній дискурсивній сфері, як-от: у релігійній, військовій, мас-медійній, політичній [там само] і, звісно, у науковій. Найбільш складним у цьому плані залишається науковий дискурс, який і донині не має достатньо переконливого й аргументованого визначення, яке б містило характеристики всіх сфер наукової діяльності, результатом якої є різнорідні жанри наукових текстів - від “великих” до “малих” (Н.І. Клушина, Л.Є. Малигіна).

В українській науковій генології це питання тільки починає розроблятися, і здебільшого в наявних працях спостерігаємо тенденцію до адаптації поглядів російських дослідників як на ґрунт україномовних наукових текстів, так і на іншомовні типи наукових текстів. Проте ці спроби навряд чи можна назвати вдалими, оскільки навіть у російській школі наукової генології простежується суцільний хаос у наявних класифікаціях наукових жанрів.

Спробуємо в рамках цієї статті систематизувати різнорідні таксономії наукових жанрів, розроблені у працях російських дослідників, за певними критеріями.

Мета статті: розробити принципи уніфікації наявних типологічних класифікацій жанрів наукового дискурсу за відповідними критеріями.

Виклад основного матеріалу

Як уже було зазначено вище, у працях російських дослідників наявні численні спроби проаналізувати жанрову таксономію наукового дискурсу (Є.А. Баженова, М.П. Котюрова, Н.М. Разінкіна, Т.Н. Рибіна, Є.С. Троянська, В.Є. Чернявська та ін.), більшість з яких характеризуються непослідовністю у виборі основних критеріїв як для класифікації видів самого наукового дискурсу, так і для його жанрів. З одного боку, вже намітилася позитивна тенденція до розробки системи жанрів наукового дискурсу (наприклад, праці Є.А. Баженової, В.Є. Чернявської), а, з іншого, - в більшості праць все ще наявні протилежні і взаємно суперечливі погляди дослідників (наприклад, праці Т.М. Мальчевської, Т.Н. Рибіної та ін.). Деякі дослідники намагаються виправдати це тим, що поява Інтернет-комунікації та властивих їй жанрів значно ускладнила процес комплексного і системного підходу до розгляду наукових жанрів [27, с. 226].

Як показує аналіз лінгвістичних студій з цієї проблематики, дослідники, як правило, спираються на різні критерії до таксономії наукових жанрів, які можна об'єднати за 6 принциповими характеристиками: дискурсно-жанровою (класифікація жанрів за основними видами наукового дискурсу), генетичною (первинні та вторинні жанри); формо-змістоу- творюваною/семіологічною (малі та великі жанри, часом середні); структурно-композиційною (жорсткі та нежорсткі жанри; регламентовані та нерегла- ментовані), формоутворюваною (усні, писемні та електронні жанри), інваріантно-варіантною (ядерні, периферійні, пограничні й гібридні жанри).

Проаналізуємо наукові праці, в яких наявні спільні й відмінні підходи до жанрової таксономії наукового дискурсу. Ці підходи, як показують наші попередні спостереження, розрізняються залежно від приналежності дослідників до конкретної наукової школи з її пріоритетами: лінгвостилістики, лінгводискурсології, лінгвогенології і типологічної лінгвогенології.

Лінгвісти, які працюють у царині функціональної стилістики (М.М. Кожина, М.П. Котюрова, Є.А. Баженова, Н.М. Разинкіна та ін.) дотримуються принципів лінгвостилістичного підходу до розробки типології жанрів, що ґрунтуються на вивченні структурно-композиційних і функціональних характеристик жанрів наукового стилю. Визначальним для представників цього підходу є твердження про те, що кожен функціональний стиль реалізується в певних жанрах залежно від “підстилів”, на які він поділяється. На думку О.А. Федоровської, лінгвостилістичні показники норм функціонального стилю мають своє функціональне маркування лише в контексті певного жанру, причому “сполучуваність та вибірковість функціонально-стилістичних норм варіюється в кожному конкретному тексті залежно від жанрової приналежності останнього” [24, с. 40]. Водночас, Н.М. Разінкіна наголошує на тому, що жанрова специфіка є однією з головних диферен- ційних ознак наукового стилю, що забезпечує його цілісність. Дослідниця розглядає жанр як різновид функціонального стилю, що визначається трьома факторами: 1) формою побудови; 2) характером інформації; 3) емоційним забарвленням інформації [18, с. 84].

В основу підстильової диференціації наукового стилю у працях російських лінгвістів покладено два визначальні принципові критерії: 1) предмет науки та 2) сфера спілкування. За першим критерієм виділяють: 3 підстилі наукового стилю: 1) власне науковий (або академічний), 2) науково-гуманітарний і 3) науково-технічний. Згідно з другим критерієм - виділяють 4 підстилі: 1) академічний, 2) науково-інформативний, 3) науково-навчальний та 4) науково-публіцистичний [4, с. 32]. Подальша підстильова диференціація наукового стилю увиразнюється в певних жанрових формах.

Залежно від сфери спілкування В.Є. Черняв- ська виділяє такі типи наукових текстів: академічні (науково-теоретичні) тексти, представлені такими жанровими різновидами як дисертація, монографія,

стаття, тези; науково-інформаційні (реферат, резюме, анотація; науково-критичні (рецензія, огляд, відгук про дисертацію, висновок про можливість опублікування наукової роботи; науково-популярні (науково-популярна стаття, замітка та науково-навчальні тексти (підручник, навчальний посібник, лекція тощо) [25, с. 30 - 39]. Хоча, якщо йдеться про сферу спілкування, то, очевидно, тут варто оперувати терміном дискурс, а не текст, адже сфера спілкування передбачає мету наукового спілкування, його учасників, що взаємодіють у дискурсі, модус протиставлення усного спілкування/писемному, мовні стратегії, характерні для кожного жанрового різновиду, наукову подію тощо, тобто всі ці фактори, яким характеризується дискурс, а не власне текст як його продукт. Виходячи з цього, цей принцип класифікації стосується диференціації наукового дискурсу, а не наукових текстів. Текст у цьому разі є синонімічним із терміном жанр.

Тимчасом у працях Є.С. Троянської пропонується інший принцип до дещо подібної класифікації наукових жанрів за критерієм співвіднесеності наукових текстів з трьома основними сферами їх функціонування: 1) наукова діяльність, 2) виробництво та 4) винахідництво, відповідно до яких дослідниця розробила таку жанрову таксономію, яку представляємо в дещо уточненому вигляді: 1) за сферою наукової діяльності розрізняємо академічні (власне академічні жанри): монографія, стаття, тези, доповідь; інформаційно-реферативні: реферат, анотація; довідково-енциклопедичні (енциклопедія, словник) жанри; 2) за сферою виробництва - науково- оцінні (рецензія, відгук); науково-навчальні (лекція, підручник); 3) за сферою винахідництва - інструктивні (інструкція); науково-ділові (патент, авторське свідоцтво) [21, с. 16 - 27]. Але знову ж таки, якщо йдеться про науково-соціальні практики, тобто сферу функціонування, то є всі підстави оперувати і в цьому разі терміном “науковий дискурс” з його жанрами, а не поняттям “наукові тексти”.

Подібний підхід до розробки класифікації жанрів наукового дискурсу знаходимо у дослідженнях Н.М. Разинкіної, яка, як Є.С. Троянська, спирається на принцип наукової діяльності при типологізації власне наукових жанрів, до яких, на її думку, слід віднести: монографію, журнальну статтю, рецензію, підручник (посібник), лекцію, доповідь, інформаційне повідомлення (про симпозіум, конференцію та ін.), усний виступ, довідкові матеріали [18, с. 83].

Подібну класифікацію представила у своїх роботах і Н.І. Колесникова, яка, аналізуючи жанрові різновиди письмової наукової комунікації, розподіляє їх на: 1) власне наукові жанри (монографія, стаття, дисертація, тези); 2) науково-популярні жанри (стаття, реферат та ін.); 3) науково-інформаційні (анотація, бібліографічний реферат); 4) науково-навчальні (підручник, конспект, навчальний реферат). До писемних жанрів наукової комунікації Н.І. Колесникова відносить і жанри науково-технічної документації, серед яких виділяє такі різновиди, як 1) науково-довідникові жанри (словник, довідник, каталог); 2) організаційні документи (інструкція, положення); 3) довідкові документи (довідка, звіт, доповідна, службовий лист); 4) розпорядницька документація (накази, вказівки, рішення) [13, с. 267].

Проаналізувавши дослідницькі результати у плані таксономії наукових жанрів, можемо визначити спільний принцип їх уніфікації, який ми назвали на початку статті - дискурсно-жанровий, оскільки основним онтологічним й епістемологіч- ним критерієм систематизації жанрів є наукова сфера їх функціонування/призначення, де має місце і науково-оцінна/експертна творчість як вторинна наукова діяльність і наукова діяльність у сфері отримання права на інтелектуальну власність. Оскільки йдеться про сферу наукової діяльності, то це є переконливим аргументом для того, щоб оперувати науковою дескрипцією “жанри наукового дискурсу”, для уніфікації яких релевантним є дискурсно- жанровий принциповий критерій.

Спільним у позиціях російських дослідників щодо таксономії жанрів наукового дискурсу є принцип генетичного критерію їх класифікації на первинні та вторинні, які розрізняються також на основі попереднього принципу - власне наукової діяльності і науково-оцінно/експертної творчості. Як зазначає В.І. Карасик, стратегії наукового дискурсу реалізуються у таких його жанрових різновидах, як наукова стаття, монографія, дисертація, наукова доповідь, виступ на конференції, науково-технічний звіт, рецензія, анотація, тези. Проте, навряд чи можна погодитися з думкою дослідника про те, що наведений ним приклад (стаття - тези) є коректним у плані протиставлення “за ознакою первин- ності/вторинності” [8, с. 232]. І стаття, і тези є первинними жанрами наукового дискурсу, оскільки вони є науковими текстами, виконаними одним автором або колективом авторів, які не підлягали експертній оцінці, тобто аналітико-синтетичній обробці.

Цільове призначення первинних наукових жанрів полягає у повідомленні оригінальних наукових досліджень. Вторинними науковими жанрами називають ті друковані й письмові роботи, основна мета яких полягає в аналітичній експертній оцінці змісту первинних текстів. Ці наукові жанри містять кінцевий результат аналітико-синтетичної переробки первинного жанру, створеного іншим автором/авто- рами. Провідною характеристикою вторинного наукового жанру, на думку М.О. Кузнєцової, є обов'язкова наявність певного прототипу - первинного жанру, з яким перший перебуває в тісному зв'язку і на основі якого продукується, а, отже, залежить від нього в онтологічному, комунікативно - прагматичному та композиційному аспектах [10, с. 200 - 202]. На думку Л.М. Майданової, первинний жанр є стимулом для створення нового - переробленого тексту - вторинного жанру. У цьому випадку первинний жанр виступає як “предмет експертної оцінки, а вторинний - як кінцевий резуль- тат/продукт-текстаналітико-синтетичної

переробки первинного тексту” [16, с. 81]. Тут хочемо зробити уточнення в тому, що, коментуючи думки і позиції дослідників у цьому плані, ми у процесі аналізу їх думок дотримуємося однакової термінології щодо позначення виду такого продукту наукового дискурсу, як жанр, а вже його різновид, наприклад, рецензія - називаємо науковим текстом. Оскільки дослідники припускаються плутанини і вживають терміни: то вторинний жанр, то вторинний текст, то у процесі аналізу їх думок, здійснюємо уніфікацію термінів на корить генології.

У свою чергу вторинні жанри В.Є. Чернявська поділяє на 2 види: 1) науково-інформативні (реферативні) і 2) науково-критичні (оцінні). До науково- інформативних текстів відносять реферат, анотацію, резюме-висновок. Науково-критичні тексти представлені рецензією, науковим відгуком, критичним оглядом [25, с. 39 - 41]. Проте, тут ще не досягнуто одностайності у диференціації вторинних жанрів за видами. Очевидно бракує принципового переконливого критерію внутрішньої таксономії цих наукових жанрів. На думку, Т.Н. Рибіної, “вторинні жанри виникли у результаті обробки первинного жанру та зазнали змін у зв'язку з різними комунікативними цілями. До вторинних жанрів наукового дискурсу дослідниця відносить анотацію, реферат, рецензію, тези, довідкову та навчальну літературу. Решту жанрів вона пропонує все ж таки розглядати у складі первинних (монографія, дисертація, стаття, підручник та ін.)” [20, с. 118].

Припускаємо, що ця дискусія може бути вирішена, якщо до принципового генетичного критерію цієї таксономії додати критерій авторства, оскільки виділені В.Є. Чернявською два види вторинних жанрів уже ґрунтуються на цьому критерії. Науково - інформативні вторинні жанри є продуктами науково-виробничої діяльності одного й того ж автора чи колективу авторів, а науково-критичні - це продукти діяльності інших авторів чи автора. Семіозис цих жанрів є, звичайно, різним. Різною в них буде і дискурсивна взаємодія учасників наукового спілкування: в науково-інформативних - ця взаємодія відбувається за характеристикою адресант-адресант, а в других - науково-критичних - адресант-адресат.

Ще один принциповий критерій до розробки типологічної класифікації жанрів наукового дискурсу (роботи Є.А. Баженової, М.М. Кожиної, М.П. Котюрової та ін.) ми назвали формо-змістоутво- рюваний/семіологічний, в основу якого покладено канони текстових пропорцій і послідовність структурних частин текстів кожного наукового жанру, а також способи логічних зв'язків між частинами. Відповідно до цього критерію виділяють “великі” і “малі жанри” наукової комунікації. Наприклад, до великих жанрів наукового дискурсу М.М. Кожина включає монографію, дисертацію, енциклопедію, словник, довідник, підручник, посібник. До малих жанрів - статтю, реферат, анотацію, тези, огляд, рецензію та ін. [11, с. 5 - 36].

Подібну класифікацію за цим принципом розробили Є.А. Баженова, М.П. Котюрова, які до групи великих жанрів включили монографію (як індивідуальну, так і колективну), дисертацію, енциклопедію, словники, довідники, підручники, посібники. До малих жанрів - наукову статтю, реферат,

анотацію, тези, рецензію, хроніку [2, с. 57]. Причому, на їхню думку, великі жанри можуть складатися з малих жанрів. Наприклад, енциклопедія містить різного роду статті на одну чи різні теми, а підручник може включати зразки рефератів у вигляді ілюстрацій до навчальних текстів [там само].

За цим же критерієм жанрової таксономії наукового дискурсу Т.М. Мальчевська виокремлює ще один вид - середні жанрові форми. Великі жанрові форми представлені у класифікації авторки такими різновидами:інструкції, довідники, спеціальні

словники, підручники (навчальні посібники), курси лекцій, монографії, колективні монографії. Середні жанрові форми репрезентовані такими науковими текстами, як вузькоспеціальні статті, загальні (теоретичні) й оглядові, доповіді, розгорнуті рецензії, енциклопедичні статті, ювілейні статті, окремі лекції. До малих жанрів дослідниця відносить анотації, резюме, короткі рецензії, тези доповідей, реферати праць, короткі енциклопедичні статті та ін. [17, с. 105].

Проте, ця типологічна таксономія жанрових форм містить, на наш погляд, дискусійні моменти. Зокрема, якими принциповими критеріями керується авторка, відносячи реферат до малих жанрових форм? Як можна визначити межу між енциклопедичними статтями (середня жанрова форма) і короткими енциклопедичними статтями (мала жанрова форма)? Чому авторка відносить інструкції до великих жанрових форм? За відсутності принципових диференційних ознак важко визначити специфіку цих жанрів, а особливо - середнього, їх термінологічне наповнення й структурно- композиційну будову.

Відповідь на ці запитання можна отримати й уточнити попередню таксономію наукових жанрів за семіологічним принципом, якщо враховувати критерій композиційно-змістової організації наукових жанрів. І такі спроби також уже наявні, хоча і вони далекі ще від свого завершення й вичерпано- сті. Залежно від композиційно-змістової організації наукових жанрів виділяють “нежорсткГ жанри з 1) “відкритою”, “вільною” та “м'якою” структурою (статті, монографії, рецензії, тези); 2) жанри з чітко фіксованою структурою (“жорсткі жанри”): патенти, авторські заявки тощо; 3) проміжні форми: реферати, автореферати дисертацій, анотації [2, с. 58]. Припускаємо, що семіологічний принциповий критерій і композиційно-змістовий варто розглядати разом у застосуванні до таксономії наукових жанрів, оскільки знакова конфігурація у кожному жанрі залежить від композиції і змісту конкретного тексту кожного наукового жанру. Найбільш проблемним у жанровій диференціації за цим принципом є виділені проміжні форми: реферати, автореферати дисертацій, анотації тощо, які, на наше глибоке переконання, мають розглядатися серед жорстких жанрів.

Найбільш коректною за цим принципом у термінологічному плані є класифікація наукових жанрів на регламентовані, так звані ритуалізовані форми наукової взаємодії: захист дисертації, випускної кваліфікаційної роботи, та нерегламентовані,

тобто жанри, які не мають жорсткої структури. До таких жанрів відносять практичне заняття, конференцію, наукову дискусію та ін. [6, с. 34]. Хоча практичне заняття навряд чи доречно відносити до нерегламентованих наукових жанрів. Як бачимо, найбільш хаотичною і проблемною у жанровій таксономії є класифікація наукових жанрів саме за цим принципом, хоча і семіологічна, і генетична типологія - теж не є завершеними і такими, що не викликають запитань.

У процесі вивчення цієї складної, але вкрай важливої для наукового середовища проблеми, було проаналізовано роботи, в яких дослідники намагалися диференціювати жанри наукового дискурсу за формою наукового викладу, відповідно до якої виділяють: усні (доповідь, повідомлення, лекція, науковий діалог), письмові (решта) [20, с. 118 - 121] та електронні (“дігітальні жанри”) жанри.

Окрім цієї типології наявні й інші підходи до жанрової таксономії наукового дискурсу за формою наукового викладу. Зокрема, розглядаючи жанрову палітру науково-навчального підстилю, М.А. Антошинцева виділяє монологічні жанри (лекцію, доповідь, усне повідомлення) та діалогічні жанри (наукові бесіди, дискусії, обговорення доповідей) наукової комунікації [1]. Водночас М.П. Брандес виділяє 1) усно-монологічні жанри, до яких відносить лекцію, наукову доповідь, науковий огляд та 2) усно-діалогічні жанри - наукову бесіду, дискусію, обговорення наукових доповідей та ін. [3, с. 189].

У зв'язку з появою нових форм наукової комунікації - жанрів електронної комунікації в науковий обіг генології було введено термін “кібержанри” [29, р. 254], що з'явилися у зв'язку із розвитком інформаційних технологій та комп'ютерно-опосеред- кованого навчання і наукового спілкування. До таких жанрів відносять: електронну кореспонденцію (і-мейли), інтранетову комунікацію, списки розси- лок, чати, відеопрезентації, відеолекції [там само].

У процесі функціонування терміна кібержанр почали зявлятися його дублети - суміжні терміни на зразок: “дігітальний жанр” (Л. Щипіцина), “інте- рнет-жанр” (О. Горошко), “віртуальний жанр” (О. Лутовинова), “електронний жанр” (О. Саєнко).

Найбільш популярним став термін “дігіталь- ний жанр”. Л.Ю. Щипіцина зазначає, що цей жанр слід відносити до нових форм отримання інформації за допомогою спеціальних цифрових (дігіталь- них) технологій, які не обмежуються лише комп'ютером чи Інтернетом. До таких жанрів дослідниця відносить і будь-які жанри, що виникають у процесі комунікації з використанням цифрових технологій, наприклад, мобільна телефонія [28, с. 19]. Аналізуючи типологію інтернет-жанрів, О.І. Горошко виділяє три групи жанрів за формою наукового викладу: 1) традиційні паперові жанри - тексти, викладені в мережі Інтернет у вигляді файлів у форматі pdf або html; 2) мережеві жанри (дігіта- льні), які з'явилися та функціонують тільки в мережі Інтернет; 3) гібридні жанри - традиційні жанри, що набули змін у результаті розвитку Інтер- нет-комунікації [7, с. 344].

На підтвердження дискурсивної природи наукової комунікації наразі дослідники почали розробляти таксономію наукових жанрів залежно від мети учасників наукової комунікації. Цей принциповий критерій є одним із основних при диференціації одного типу дискурсу від іншого загалом. Виділяють наукові жанри, що фіксують проміжні результати дослідника (стаття, доповідь), та такі, що репрезентують завершення певного етапу наукової діяльності дослідника (монографія, дисертація) [14, с. 56].

Докладно вивчаючи проблему жанрів наукового дискурсу, ми дійшли висновку, що цей науковий напрям розвивався паралельно з етапами наукових лінгвістичних досліджень загалом у рамках конкретної наукової парадигми. Так, у 70-х - 80-х роках ХХ століття, коли утвердилася функціонально-комунікативна парадигма в лінгвістиці зусилля науковців були зорієнтовані на обговорення ідей польової структури різних функціональних стилів (відповідно до теорії функціональної граматики, теорії ФСП, яку почав розробляти О.В. Бондарко), їх жанрових варіацій у межах ядерно-периферійної будови функціонального стилю, відповідно до якої виділяють ядерні жанри, що відображають інваріантні ознаки певного стилю, тоді ж як периферійні жанри продукують варіантні ознаки стилю, що демонструють різного роду відхилення від стандарту стилю. Як зазначає М.М. Кожина, будь-який функціональний стиль характеризується наявністю ядра і периферії. Ядро - це інваріантна зона певного стилю, а периферія - сукупність варіантних, підстильових форм вираження функціонального стилю [11, с. 5 - 36].

Уперше ґрунтовно польовий підхід до жанрової таксономії текстів як продуктів наукової комунікації розробила у своїх працях Є.С. Троянська. За змістом та текстовою формою викладу Є.С. Троянська виділяє великі жанри та малі жанри, представлені у вигляді польової моделі. Ядро жанру утворюють провідні види наукових текстів, що домінують за обсягом (представлення значущості) у загальній кількості публікацій: наукова стаття, монографія, дисертація та ін; периферійну зону утворюють жанрові різновиди, що мають менший обсяг та, зазвичай, менш виражені лінгвістичні характеристики, властиві науковому стилю: реферат, анотація, довідник, рецензія, відгук. Пограничну позицію займають міжжанрові утворення, подібні до інших жанрів наукового дискурсу чи до жанрів інших дискурсів, до яких дослідниця відносить такі види статей, як рекламну статтю та науково-публіцистичну статтю [22, с. 91].

Відповідно до структурно -композиційного критерію ядерні жанри кваліфіковано як “жорсткі жанри”, які характеризуються жорстким відбором мовних засобів, натомість периферійні (“нежорс- ткі”) жанри - це “жанри, що не мають чіткого композиційного інваріанта”.

Польовий підхід до жанрової таксономії наукового дискурсу почали застосовувати й інші дослідники. О.А. Комарова описує первинні жанри наукової комунікації, які, на її думку, містять основні ознаки наукового стилю та складають ядро наукового дискурсу: наукова стаття, науковий звіт, заявка на отримання гранту на наукове дослідження. До периферійних наукових жанрів, що виникають у результаті обробки первинного тексту, дослідниця відносить такі жанри, як анотація, реферат, тези доповіді. До пограничних жанрів наукової комунікації дослідниця відносить два види жанрів: 1) жанри, які містять характерні риси як ядерних, так і периферійних жанрів: лекція, науковий діалог, наукова доповідь, 2) жанри, що утворюють дальню периферію наукового стилю, а саме: біографія-резюме, діловий науковий лист. До ядерно-периферійних жанрів належать усно-писемні жанри, які відображають специфіку писемної комунікації, однак характеризуються особливостями усного мовлення. Це жанри-гібриди:, що поєднують в собі характеристики, щонайменше, двох типівдискурсу - наукового і ділового [15, с. 27].

Цей підхід був особливо популярним у 80-х роках ХХ століття, і наразі представники лінгвогено- логії починають до нього повертатися (праці Т.Н. Рибіної, Н.М. Разинкіної та ін.).

На завершення критичного огляду наукових праць представників лінгвостилістики, лінгводис- курсології і лінгвогенології маємо сказати і про те, що паралельно з цими підходами розроблявся і власне типологічний підхід до жанрової таксономії наукового дискурсу, коли замість терміна науковий жанр оперували і продовжують оперувати терміном “тип тексту” (В.Є. Чернявська, Ю.В. Ванніков,

A. Васильєв). Описуючи підстильову класифікацію наукового стилю Ю.В. Ванніков вживає термін тип тексту, бо, на його думку, диференціація за ознакою жанру є неоднозначною, оскільки жанр є досить об'ємною категорією [5, с. 42]. У більш сучасних студіях ця думка знову набуває актуальності.

B. Є. Чернявська вважає за доцільне також послуговуватися терміном тип тексту замість терміна жанр, який уже закріпився в літературознавстві для опису типологічних параметрів художніх текстів [25, с. 34].

В.Є. Чернявська дає таке визначення типу тексту, під яким розуміє “історично утворену продуктивну модель текстової форми, що визначає функціональні та структурні особливості текстів різної тематики” [26, с. 62]. Для кожного типу тексту характерна певна система специфічних ознак - як інваріантних, так і варіантних [там само].

Аналізуючи поняття “тип тексту” і “жанр”, Л.Ю. Щіпицина зазначає, що обидва терміни є синонімами, при цьому термін жанр є більш популярним у лінгводискурсивних і лінгвогенологічних студіях, тоді як тип тексту - у лінгвостилістичних [28, с. 14]. Продовжуючи цю думку, Л.Ю. Щіпи- цина пише, що популярність терміна “жанр” пояснюється його “операційністю”. “Не конкретні тексти, а типові зразки їхнього використання (жанри) є найбільш зручною одиницею аналізу різних сфер спілкування” [там само].

Припускаємо, що термін тип тексту обов'язково набуде також операційності у студіях з жанро-

вої диференціації наукового дискурсу і буде вживатися на позначення типових когнітивно-семіологіч- них конфігурацій продуктів кожного наукового жанру, якими є наукові тексти.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Підсумовуючи, зазначимо, що наявні підходи до таксономії жанрів наукового дискурсу представників чотирьох напрямів: лінгвостилістики, лінгводискурсології, лінгвогенології і типологічної лінгвогенології є, з одного боку, як взаємо- доповнювальними, так і суперечливими, а, з іншого, - дають підстави для їхньої уніфікації за 6 основними критеріями: дискурсно-жанровим, генетичним; формо-змістоутворюваним/семіологіч- ним; структурно-композиційним, формоутворюва- ним та інваріантно-варіантним. За дискурсно-жан- ровим критерієм розрізняємо: академічні, науково- дидактичні, науково-довідкові, науково-популярні, науково-технічні жанри; за генетичним: первинні (результат власне наукової діяльності) та вторинні (науково-оцінні); за формо-змістоутворюваним/се- міологічним: великі та малі жанри; за структурно- композиційним: жорсткі (в іншій термінології - регламентовані) та нежорсткі (нерегламентовані); за формоутворюваним: усні, писемні та електронні; за інваріантно-варіантним: ядерні, пограничні й периферійні.

Перспективою подальших досліджень є вну- трішньожанрова таксономія наукових текстів на основі характерної для кожного з них семіотичної конфігурації та інваріантно-варіантних параметрів.

Література

1. Антошинцева М. А. Механизмы адаптации жанра научно-учебной лекции к электронной сфере коммуникации. Известия российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена, 2010. С. 41 - 52. [Электронный ресурс]. URL: http://www.cyberleninka.ru/article/n/mehanizmy- adaptatsii-zhanra-nauchno-uchebnoy-lektsii

2. Баженова Е. А. Котюрова М. П. Жанры научной литературы // Стилистический энциклопедический словарь русского языка / под ред. М. Н. Кожиной. М.: Флинта: Наука, 2003. С. 57 - 66.

3. Брандес М.П. Стилистика текста. Теоретический курс: учебник / под ред. М.П. Брандес. М.: Прогресс-Традиция: Инфра-М, 2004. 3-е из.пер. и доп. 413 с.

4. Буре Н. А., Быстрых М. В., Вишнякова С. А. Основы научной речи: учеб.пособие для студ. высш. учеб. заведений / под. ред. В.В. Химика, Л.Б. Волковой. М.: Издательский центр “Академия”, 2003. 272 с.

5. Ванников Ю. В. Типы научных и технических текстов и их лингвистические особенности: методическое пособие. М.: Всесоюзный центр переводов, 1984. Ч. 1. 80 с.

6. Голованова Е. И. Профессиональный дискурс, субдискурс, жанр профессиональной коммуникации. Вестник Челябинского государственного университета. Филология. Искусствоведение: сб. науч. статей. 2013. № 1 (292). Вып. 73. С. 35 - 38

7. Горошко Е. И., Землякова Е. А. Полякова Т. Л. Жанри 2.0: проблема типологии и категоризации (на примере коммуникативного сервиса «Твиттер».Жанры речи: сб. науч. статей. М.: Лабиринт, 2012. Вып. 8. С. 344 - 357.

8. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. Волгоград: Перемена, 2004. 389 с.

9. Кійко Ю. Є. Фрактальне моделювання інваріантно-варіантної структури медіатекстів у німецькій та українській мовах: автореф. дис. д. філол. наук: 10.02.17 і 10.02.21. Київ, 2017. 39 с.

10. Кузнецова М. О. Вторинний англомовний художній текст як когнітивно-комунікативний феномен. Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія “Філологічна”: зб. наук.праць / укл.: І. В. Ковальчук, Л. М. Коцюк,

С.В. Новоселецька. Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2013. Вип. 38. С. 200 - 202.

11. Кожина М.Н. Стиль и жанр: их вариатив

ность, историческая изменчивость и соотношение. Stylistika,VIII:науч.журнал.Opole:

Universytet Opolski-Instytut Filologii Polskiej, 1999. С. 5 - 36.

12. Кожина М. Н. Научный стиль // Стилистический энциклопедический словарь русского языка / под.ред. М.Н. Кожиной. М.: Флинта: Наука, 2006. 2-е из.испр. и доп. С. 264 - 274.

13. Колесникова Н. И. От конспекта к диссертации: уч. пособие по развитию навыков письменной речи / под.ред. Н. И. Колесниковой. М.: Флинта: Наука, 2006. 3-е изд., испр. 288 с.

14. Колесникова Н. И. Лингводидактическая концепция формирования жанровой компетенции учащихся в системе непрерывного языкового образования: монография / под ред. Н. И. Колесниковой. Новосибирск: Изд-во НГТУ, 2009. 412 с.

15. Комарова Ю. А. Дидактическая система формирования научно-исследовательской компетентности средствами иностранного языка в условиях последипломного образования: автореф. дис. д-ра пед. наук: 13.00.02. Санкт-Петербург, 2008. 50 с.

16. Майданова Л. М. Речевая интенция и типология вторичных текстов // Человек - Текст - Культура: коллект. монография / под.ред. Н. А. Купиной, Т. В. Матвеевой. Екатеринбург: Изд-во УрГУ, 1994. С.81 - 104.

17. Мальчевская Т. Н. Специфика научных текстов и принципы их классификации. Особенности стиля научного изложения: сб. науч. статей / отв. ред. Е. С. Троянская. М.: Наука, 1976. С. 104 - 116.

18. Разинкина Н. М. Некоторые общие проблемы изучения функционально-речевого стиля. Особенности стиля научного изложения: сб. науч. статей / отв. ред. Е. С. Троянская. М.: Наука, 1976. С. 83 - 104.

19. Разинкина, Н. М. Функциональная стилистика английского языка. М.: Высшая школа, 1989. 182 с.

20. Рыбина Т. Н. К вопросу об учете жанрового разнообразия научной речи в процессе обучения слушателей факультета повышения квалификации данному стилю речи на английском языке. Филологические науки. Вопросы теории и практики: сб. науч. статей. Тамбов: Грамота, 2012. № 2 (13). C. 118 - 121.

21. Троянская Е. С. Полевая структура научного стиля и его жанровых разновидностей. Общие и частные проблемы функциональных стилей: сб. науч. статей. М.: Наука, 1984. С. 16 - 27.

22. Троянская Е. С. Обучение чтению научной литературы: монография / под. ред. М. Я. Цвил- линг. М.: Наука, 1989. 272 с.

23. Троянская Е. С. К общей концепции функциональных стилей. Особенности стиля научного изложения: сб. науч. статей / отв. ред. Е. С. Троянская. М.: Наука, 1976. С. 23 - 82.

24. Федоровская О.А. О жанровой классификации научно-технических документов и их лингвистических особенностях. Разновидности и жанры прозы. Лингвостилистические особенности: Сб. научных трудов. М.: Наука, 1989. С. 37 - 49.

25. Чернявская В. Е. Интерпретация научного текста. М.: КомКнига, 2006. Изд. 3, стереотипное. 128 с.

26. Чернявская В.Е. Лингвистика текста: Поли- кодовость, интертекстуальность, интердискурсив- ность: учеб. пос. М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2009. 248 с.

27. Щипицина Л. Ю. Жанровая модель компьютерно-опосредованной коммуникации. Вестник Тамбовского университета. Серия. Гуманитарные науки: сб. науч. статей. Тамбов: изд-во Тамбовского гос. у-та им. Г.Р. Державина. 2008. Вып. 11 (67). С. 225 - 230.

28. Щипицина, Л. Ю. Жанры компьютерноопосредованной коммуникации: монография / под.ред. Л. Ю. Щипициной. Архангельск: Поморский гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, 2009. 238 с.

29. Perez Llatanda Carmen Auria Designing new genre identities in scientific and technical discourse: cognitive, social and pedagogical implications. Journal of English studies, 2001. Vol. 3. (2). P. 251-263.

Размещено на Allbest.ru