Діалектна парадигмологія: з досвіду спостережень над українськими південно-бессарабськими говірками

Размещено на http://allbest.ru

Діалектна парадигмологія: з досвіду спостережень над українськими південно-бессарабськими говірками

Андрій Колесников, Дар'я Меліхова

Анотація

Ключові слова: парадигма, діалектна парадигмологія, українські південно-бессарабські говірки.

Постановка проблеми

Наразі дедалі більшою мірою об'єктом різноаспектних граматичних досліджень як літературної (праці Т. Г. Танасової, Л. М. Дешеуліної, І. В. Приорової, Т. Ю. Мороз, О. М. Кашталян, В. М. Фурси, В. О. Юносової та ін.), так і діалектної форми флективно-синтетичних мов (праці К. Д. Глуховцевої, В. М. Пачевої, М. І. Зубрицької, Л. В. Рябець, Р. С. Зінчук, Л. Г. Гажук-Котик та ін.) стає парадигма. І це закономірно, адже опис парадигми як особливого об'єкта, будова якого підпорядковується складним закономірностям - одне з найцікавіших, досі не розв'язаних завдань морфології¹. До того ж, за визнанням учених, постала необхідність розпрацювання нового напрямку в лінгвістичній науці, зокрема в морфології - парадигмології, що уможливить вироблення ефективних дослідницьких процедур, прийомів збору і аналізу граматичного матеріалу Плунгян В. А. Общая морфология: Введение в проблематику. М.: Едиториал УРСС, 2003. С. 116-117. Колесников А. О. Парадигмологія української мови: теоретичні питання. Ізмаїл: «ІРБІС», 2020. 204 с..

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відзначені питання лінгвісти почали розглядати в межах теорії морфології з 80-х років ХХ ст. Зализняк А. А. Грамматический словарь русского языка. Словоизменение. Москва: «Русский язык», 1977. 880 с.; Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 176 с.; Мельчук И. А. Курс общей морфологии. Том 2. Москва - Вена: «Языки русской культуры», Венский славистический альманах, 1998. 544 с. Bybee J. L. Morphology. A study of the relation between meaning and form. (Typological Studies in Language 9.) Amsterdam: Benjamins. XII +, 1985. 235 p.; Carstairs-McCarthy A. Current morphology. (Linguistic

Theory Guides). London: Routledge. XIII +, 1992. 289 p.; Matthews P. H. Morphology. Cambridge University Press 1991. 252 p.; Plank F. Paradigms: The Economy of Inflection. Berlin: Mouton de Gruyter, 1991. 317 p. та ін. Об'єктом окремої уваги вони ставали і в україністиці (розвідки І. Р. Вихованця, К. Г. Городенської, А. П. Загнітка, С. Л. Авдєєвої, А. К. Мойсієнка, Н. Ф. Клименко, Н. П. Дарчук, В. І. Критської, Т. І. Недозим, Л. В. Орлової, Ю. В. Романюк, Т. К. Пуздирєвої, П. Ю. Гриценка, А. О. Колесникова та ^ін.).

Метою статті є обґрунтувати доцільність перенесення теоретичних напрацювань, прийомів вивчення парадигмології літературного стандарту на діалектний матеріал, перевірити дієвість окремих методологічних настанов і прийомів парадигмології для вивчення морфологічного рівня українських діалектів (на матеріалі українських південно-бессарабських говірок).

Джерелами дослідження стали свідчення питальника, діалектні тексти (записи діалектного мовлення) з діалектного фонду кафедри української мови та літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету, матеріали атласів, зокрема загальнонаціонального «Атласу української мови» АУМ. Атлас української мови. В 3 т. Т. 3. Слобожанщина, Донеччина і суміжні землі. Київ. Т. 3. 2001. 266 с., а також «Атласу українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю Колесников А. О. Атлас українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю. Ізмаїл: ІРБІС, 2016. 168 с..

Виклад основного матеріалу

Проведений аналіз наукової літератури демонструє, що в сучасному мовознавстві є чітка тенденція до виокремлення парадигмології як самостійної галузі лінгвістики, а морфологічної парадигмології - як окремої галузі граматики. Остання є центром загальномовної парадигмології як науки про систематизацію мовних одиниць, пов'язаних парадигматичними відношеннями, у парадигми, про класифікації парадигм. Парадигматичні відношення, що формують парадигми мовних одиниць, властиві усім рівням мовної структури, тому парадигмологія як розділ мовознавства структурується, відповідно до мовних рівнів, на, окрім «морфологічної парадигмології», ще й парадигмологію фонетико-фонологічну, лексико-семантичну, синтаксичну, фразеологічну, словотвірну, морфонологічну. Оскільки, з одного боку, ці галузі ще слабко розпрацьовані, а з іншого, і це - найголовніше, термін «парадигма» первісно, та й на сьогодні у практиці використання мовознавчої термінології, за значенням дорівнює терміну «морфологічна парадигма», а також враховуючи те, що саме морфологічна парадигмологія ставить перед мовознавством найбільше найгостріших, найпроблемніших завдань, розв'язання яких необхідне для подальшого наукового прогресу (саме в ділянці морфології вкрай необхідним є переміщення фокусу уваги на інший об'єкт - морфологічну парадигму, коригування поглядів, аспектів аналізу, яке дасть новий поштовх цій галузі мовознавства), цілком доцільно з метою усунення термінологічної надлишковості на сучасному етапі розвитку лінгвістики використовувати термін «парадигмологія» на позначення морфологічної парадигмології.

Парадигма, а саме - морфологічна парадигма, зокрема, словозмінна, формотвірна і словотвірна (йдеться не про результат узагальнення того типу парадигматичних відношень, що виникають між усіма похідними словами одного ступеня похідності типу читати - перечитати, вичитати, читач тощо, а про упорядкування форм лише певної словотвірної категорії, об'єднаних зазвичай не лише спільністю твірної основи, а й спільністю форманта та словотвірного значення - значення словотвірної категорії, тобто - лише перечитати, вичитати, зачитати тощо як парадигма форм доконаного виду від читати) є основним об'єктом того розділу мовознавства, що ще донедавна традиційно називався «морфологія», а саме, - вчення про частини мови, їхню словозміну і формотворення Вихованець І. Р., Городенська К. Г. (2004). Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови. Київ: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. 400 с.. Така парадигма складається з конкретних словоформ певного слова, упорядкованих відповідно до категорійно організованих граматичних значень. За переконанням лінгвістів - теоретиків парадигмології Плунгян В. А. Общая морфология: Введение в проблематику. М.: Едиториал УРСС, 2003. 384 с., саме конкретна словоформа - це той об'єкт морфології, як науки, що об'єднує морфемологію, словотвір і парадигмологію, який можна пізнавати емпірично, лише словоформу можна спостерігати безпосередньо. В той час, як слово, лексема - те, що раніше вважалося об'єктом вчення про частини мови, за В. В. Виноградовим, «граматичного вчення про слово» Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1972. 616 с., є абстракцією, доцільною лише на рівні вичленовування лексичних одиниць. Слова як одиниці і об'єкта в граматиці не існує, воно як одиниця є лише в лексиці, а як об'єкт - в лексикології і лексикографії. Завданням граматиста, на думку цих лінгвістів Плунгян В. А. Общая морфология: Введение в проблематику. М.: Едиториал УРСС, 2003. 384 с.; Колесников А. О. Парадигмологія української мови: теоретичні питання. Ізмаїл: «ІРБІС», 2020. 204 с., є саме групування спостережуваних безпосередньо в природних умовах (у текстах, у мовленні) словоформ певних лексем (а також - для морфемології - їхніх формантів, для синтаксису - граматичних синтаксичних структур) у парадигми, відповідно до системи тих граматичних значень, що виражають ці словоформи, службові морфеми, конструкції. Тобто, дослідники на етапі аналізу текстів, мають, ідучи від часткового до загального (шляхом індукції), наче «збирати» спостережені форми конкретних лексем у парадигми відповідно до структурної організації семантичної частини будови парадигм, яка відповідає організації граматичних категорій, притаманних граматичному класу, до якого належить слово, словоформи якого підлягають інвентаризації. Потім відбувається узагальнення типів парадигм за формантами, відношеннями до лексичних, інших граматичних, категорійних характеристик слів та ін.

Науковці наполягають на двох аспектах, важливих для таких дослідницьких процедур. По-перше, під час збирання, аналізу і класифікації парадигм, парадигматичних класів, типів, розрядів тощо, важливо не переносити увагу лише на систему форм слів, на що різною мірою страждали попередні (не парадигмологічні) морфологічні класифікації, а пам'ятати, що морфологічна парадигма має білатеральну (двобічну) структуру. Тобто - це не просто система граматичних форм (один бік), а це система форм, що виражає систему відповідних значень (другий бік). Вона і є «системою» саме тому, що структурована відповідно до значень граматичних категорій. Це система форм, що є засобами вираження системи граматичних значень, де кожному значенню відповідає одна чи більше граматичних форм (можлива варіантність форм і формантів на зразок форм Д.в. сину, синові, Ор.в. дверми, дверима), а кожна форма є засобом вираження відповідного значення, хоч ці форми теж можуть бути співвіднесені з різними граматичними значеннями (омонімія форм і формантів - Р.в. лісу, Д.в. лісу, другий М.в. по лісу). У зв'язку з такою своєю структурною організацією парадигма отримує зовнішній вигляд таблиці з щонайменше двома колонками (та / чи рядками) - одна з системою значень, друга - з системою форм, і саме в знаходженні співвідношення між ними (а не лише в узагальненні спільних та відмінних рис форм - синтетичних і аналітичних формантів, моделей наголошення, чергувань в основах) полягає сенс нової хвилі уваги до парадигми як наукового об'єкта.

Другий важливий момент - парадигма має моделюватися за повною індукцією. Тобто за таким умовиводом, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на основі вивчення всіх предметів цього класу. Неповну індукцію, коли умовивід, у якому висновок виводиться із засновків, які не охоплюють усіх фактів класу, слід застосовувати дуже обережно, адже це може призвести до недостовірних висновків. Іншими словами, лише зафіксувавши певну форму в текстах, у мовленні, співвіднісши її з реалізованим у цьому тексті значенням, можна внести відповідну словоформу в парадигму.

Звісно, так змодельована парадигма буде значно відрізнятися від того її образу, до якого ми звикли в традиційній концепції «граматичного вчення про слово», зробить достовірнішим опис морфологічного рівня української мови, наблизивши його до реальності буття, функціонування цієї комунікативної системи, зокрема розширить перелік парадигм, яким властива неповнота, дефектність (класифікація цих явищ - окремий напрямок теорії парадигм), а з іншого боку, ускладнить певною мірою працю граматиста, адже так моделювати парадигми набагато важче, ніж будувати повні парадигми різних слів і класів слів за аналогією, не зважаючи на реалізацію окремих їх компонентів. Проте така складність не має стати на заваді втілення зазначених завдань інвентаризації словоформ, їхніх значень, грамем в цілому, чому сприятиме прогрес у справі діджиталізації, зокрема й лінгвістичної галузі - зростає кількість електронних, оцифрование текстів, наявних в мережі Інтернет, створюються нові мовознавчі проєкти електронних текстів різних авторів, стилів тощо, напр., «Корпус української мови (інформаційно-довідкова система)», призначений для пошуку лексем та словоформ в українських текстах певного стилю, «Електронний словник мови Тараса Шевченка» на сайті «Мова інфо» та багато ін.

Такі підходи уможливлюють виявлення і класифікацію диспропорцій парадигм, до яких можна відносити широкий спектр явищ, потенційно властивих як повним, так і неповним парадигмам: відповідність одному значенню в складі парадигми кількох форм, відповідність одній формі кількох значень; відсутність форм за наявності значень, відсутність значень за наявності форм, відсутність форм і значень.

Практична реалізація настанов функційної лінгвістики, одним з гасел якої є «перехресний аналіз від форм до значень і від значень до форм» Колесников А. А. Семантическое обеспечение грамматических форм имен существительных русского языка. К.: Выща шк., 1988. 139 с. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник. Видання 2-ге, виправлене і доповнене: К.: Видавничий центр «Академія», 2006. С. 159., «від функцій до засобів їх реалізації і від засобів реалізації до їх функцій»,¹¹ урахування семіотичної сутності мови, знаходить у галузі парадигмології вияв у поділі форм парадигми на морфологічно недостатні і морфологічно надлишкові (пусті). Така увага до характеру диспропорції форм і значень дозволяє класифікувати форми і парадигми, які раніше на перший погляд здавалися однотипними, однаковими. Наприклад, як морфологічно недостатні щодо парадигматики категорії числа схарактеризовано такі форми незмінюваних і множинних іменників, що належать до розряду обчислюваних (таксі, бюро, ательє; ворота, окуляри, двері, штани), а надлишковими є множинні форми на позначення необчислюваних понять (дріжджі, вершки, лінощі, перегони), в той час, як незмінювані цього ж лексико- граматичного мегарозряду (пюре, каберне, сальдо) належать до окремої (в межах цієї класифікації) групи з пропорційним співвідношенням форм та значень числа, а саме - їх відсутністю. Як бачимо, слова, що в морфологічних класифікаціях із застосуванням традиційних підходів потрапляють до одних і тих само морфологічних груп (незмінювані і є незмінювані, множинні і є множинні, їхня внутрішня класифікація не є граматичною, а має характер удокладнення лексико-семантичних, рідше, лексико-граматичних характеристик) у парадигмологічній класифікації на підставі функційного і семіотичного підходів потрапляють до різних класів, але бачимо водночас і те, що ця нова класифікація об'єктивна, переконлива, а відтак потрібна науці.

Окремої уваги заслуговують явища лакунарності компонентів парадигми - факти відсутності у певному обсязі текстів певних форм і / чи значень за безперешкодної модельованості їх. Яскравим прикладом такого явища в літературному стандарті може бути Кл.в. назв неістот (столе, парто); в діалектній формі загальнонародної мови фактів, що відповідають терміну «лакунарність» компонентів парадигми ще більше, це явище набуває особливої актуальності в діалектах, зокрема й в аспекті диференційного підходу до їхнього опису. У випадках визначення характеру парадигм щодо повноти-неповноти лінгвісти часто вагаються, відзначають хисткість меж між цими двома протиставлюваними типами парадигм, і визнання явища лакунарності, глибше вивчення його може допомогти розібратися з цією проблематикою.

Також не можуть не викликати інтерес у парадигмологів явища оказіональних трансформ - форм, які будучи не модельованими, не передбаченими системою в її сучасному стані, все ж трапляються поодиноко, наче випадково, у зв'язку особливостями динаміки системи в часі, з впливами мовних / діалектних контактів, з індивідуальними особливостями мови, мовлення, зокрема обмовки, описки тощо. Питання про оказіональні трансформи постає гостро, коли, наприклад, треба кваліфікувати стосовно системи говірки факти діалектної морфології, фіксовані в мовленні її носіїв. Скажімо, в говірці с. Шевченкове Кілійського р-ну Одеської обл. окремі діалектоносії доволі послідовно уживають форму в ¹молдинці в тій синтаксичній позиції, де ми очікуємо, та фіксуємо в багатьох інших мовців, форму М.в. в молодості Делюсто М. Українська наддунайська говірка: збірник діалектних текстів: навч. посібник. Ізмаїл: СМИЛ, 2016. 196 с.. Так само неоднозначно можуть виявляти себе факти діалектної мови в діалектних текстах, у мовленні, з одного боку, і з іншого - у відповідях цих же мовців на питання програми.

Спостереження над такими явищами дозволяє вхопити, збагнути закономірності, пізнати механізми динаміки мови, відстежити, наче на уповільненій зйомці, цю динаміку, трансформацію мовних рис. Так само воно уможливлює глибше проникнення в суть деяких внутрішніх процесів розвитку, а також тих, що зумовлені контактом ідіомів, зокрема пояснення таких мовних явищ морфологічного рівня, відомих мовознавству, діалектології як індукція, аналогія, гіперкорекція та ін. У працях, присвячених морфологічному рівню українських південно-бессарабських говірок Колесников А. О. Морфологія українських південнобесарабських говірок: генеза і динаміка: монографія;

відп. ред. П. Ю. Гриценко. Ізмаїл: «СМИЛ», 2015. 676 с.; Колесников А. О. (2018). Динаміка українських південнобессарабських говірок: збереження і розвиток vs редукція національних рис в умовах

мультилінгвізму. Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: збірник наукових праць. Серія «Філологічні науки». Вип. 38. 2018. С. 15-19., знаходимо чимало фактів динаміки що, ймовірно, нещодавно пройшли фазу оказіональних трансформ, або й перебувають у цій фазі. Доповнимо ці риси. Серед таких мовних рис наявні як генетично материнські, так і ті, що з'являються в говірках під впливом мовного / діалектного контакту.

Так, зафіксовано в різних говірках переважно одного генетичного (буковинсько- подільського) типу залежно від динамічного типу говірок (більш стійкі, менш стійкі, редуктивні) різні стадії трансформації генетично питомого май (у функції засобу ступенювання прикметників, прислівників та дієслів) у мей (компонент, наявний у більшості українських, румунських, російських та ін. говірок ареалу, та й у самих цих говірках, з іншим граматичним статусом, а саме - частки і вигуку з дуже широким спектром значень, від засобу звертання, до актуалізацій уваги, навіть, за визначенням В. П. Дроздовського Дроздовський В. П. (1962). Українські говірки Бессарабського Примор'я (на матеріалі обстеження Саратського, Татарбунарського та Білгород-Дністровського районів Одеської області): дис. ... канд. філол. наук: 661. Київ, 1962. 473 с., «інтимізації спілкування» із відчутним семантичним складником «вираження емоційного стану», наприклад, та мей! 'невдоволення', мей / в'ідче^пис' тощо), та трансформації йі^|ден в один (у функції займенника - адже в числівниковій функції інноваційна форма о'дин в більшості говірок вже заступила первинне йіден). Тобто діалектоносії тепер замість май кра¹ сивий можуть сказати мей кра¹ сивий, замість старого йі'ден (тобто - хтось) прийШов - один прийшов. На трансформність діалектних рис у говірках вказує те, що питальник і спостереження над діалектними текстами, мовленням дають різні результати: зазвичай мовці вживають обидві форми, або переважно нові, але, відповідаючи на питальник, визнають тільки нові форми. До того ж, коли під час бесіди експлоратор «ловить» мовців на уживанні форм, існування яких вони щойно, відповідаючи на питання програми, заперечили, аргументуючи це - «Ви ж сказали, що так не говорите», - фіксує у відповідь пояснення на зразок: «Де йа'зик забіжит, то Може й Скажу» (с. Молодове Саратського р-ну Одеської обл.).

Хоч найдокладніше описані факти уживання трансформ у південно-бессарабських українських говірках стосуються інноваційних форм слів, що не мають власної словозмінної парадигматичної організації, є чимало прикладів і власне словозмінних трансформ як форм буття інновацій чи залишків питомих материнських генетичних рис. Наприклад, у відзначеному генетичному типові говірок, а саме - у говірці с. Райлянка Саратського р-ну Одеської обл. зафіксовано інноваційну, доволі унікальну, форму атематичних дієслів з флексією -еш в ІІ ос. однини цdсеш, йі ¹ сеш. Шляхи формування таких форм, фіксованих, судячи з описів, саме як трансформи ще в сер. ХХ ст., пояснити важко. діалектний парадигмологія український говірка

Не виключено, що це збережені архаїчні форми материнського ареалу, але вони не фіксовані тепер в ньому, не засвідчені вони ні попередніми описами, ні «Атласом української мови»¹⁵, тому ця гіпотеза залишає за собою статус припущення. Можливо й інше, що це інновація, але вплив нормативних у літературному стандарті форм даси, їси, як і форм, поширених у контактних українських говірках ареалу цMсиш, йі ¹ сиш, не пояснює їхньої появи. На нашу думку, форми даСеш, йі сеш з'явились внаслідок морфологізації і лексикалізації фонетичного явища, притаманного материнським буковинським говіркам - наближенню [и] в наголошеній позиції до [е] на основі поширених і в материнському, і в новожитньому ареалі форм да ¹ сиш, йі ¹ сиш. Діалектні записи з діалектного фонофонду кафедри української мови і літератури нашого вишу дозволяють оцінити у цій говірці форми з постпозитивною насамперед до дієслівних форм минулого часу жіночого роду часткою -т як дуже частотні в мовленні однієї старенької бабусі (хо ¹ дила-т, зби\рала-т, прашу ¹ вала-т). Не виключаємо, ба більше, дуже високоймовірно, що це суто індивідуальна особливість її мовлення (риса її ідіолекту), можливо, й особливість мовлення, що з'явилася в неї з віком, натомість ми не можемо відкидати й іншого, наприклад, того, що це архаїчна риса материнського діалекту, що ця риса могла характеризувати мовлення усіх мовців говірки, що вона може закономірно з'являтися в усіх літніх діалектоносіїв цієї говірки, чи літних діалектоносіїв лише жіночої статі тощо. Усі ці версії потребують перевірки за допомогою повторних обстежень із застосуванням різних методик.

До оказіональних трансформ за характером прояву в південно-бессарабському ареалі насправді можна віднести чимало фактів. Такі форми наче приховані, але ця прихованість різна. В одних випадках вони просто уживані рідко, переважно представниками старшого покоління мовців, наприклад, окремі архаїчні скорочені форми займенників м'а, н'у (зав'еш ¹ чан'ійе на н'у) у стійких говірках буковинсько-подільського типу сіл Петрівка, Височанське Тарутинського р-ну Одеської обл. В інших випадках компоненти парадигми демонструють ще складніший алгоритм прояву, зокрема, залежність від комунікативних чинників.

Наприклад, дієслівні «перфектні» аналітично-особові форми 1 ос. одн. жін. р. типу хо ¹ дилам, ро ¹ билам, л'у ¹ билам, ¹ булам, і форми 2 ос. множ. типу хСдилисти, ¹чулисти чи хо дилисте, чулисте, властиві говіркам материнського буковинсько-подільського ареалу, у говірці цього генетичного типу села Петрівка Тарутинського р-ну Одеської обл. проявляють себе дуже специфічно. В мовленні, записаному під час спілкування з експлоратором, що використовував комунікативну модель літературного стандарту, вони не зафіксовані. Натомість застосування питальника частіше фіксує позитивну відповідь. Така конфігурація прояву рис, коли питальник виявляє діалектну ознаку, а тексти - ні, як і навпаки, доволі поширена в південно-бессарабських українських говірках¹⁶. Але в цьому випадку ми не можемо сказати, що в текстах ці форми не реалізуються зовсім. АУМ (1984-2001), Атлас української мови. В 3 т. Київ. Колесников А. О. Морфологія українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю: дис. на здобуття наук. ступ. д-ра філол. наук. Київ, 2015. 493 с.; Колесников А. О. Атлас українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю. Ізмаїл: ІРБІС, 2016. 168 с. Трапляються й записи невимушеного мовлення, де діалектоносії самі згадують цю рису в контексті розповіді про особливості власної говірки (булисти^е у нас / дОбавка до ¹мови // сти, ¹ чулисти / ¹ бачилисти / ¹ булисти // це у нас). Трапляються такі форми і в записах, зроблених після проведення роботи за питальником. Пов'язуємо це з комунікативним чинником, з тим, що діалектоносії оцінюють такі форми як потенційно незрозумілі носіям контактних ідіомів (окрім хіба що представників болгарських говірок ареалу) і рівень усвідомлення їхньої потенційної незрозумілості доволі високий. Останнє пояснює, чому мовці розповідають про такі ознаки своєї говірки, натомість не вживають їх до того моменту, як побачили можливість їх розуміння об'єктом комунікації (в нашому випадку експлоратором). Такий прояв мовних рис в діалектних текстах П. Ю. Гриценко пояснює виявом «метамовної свідомості діалектоносія-наратора» Гриценко П. Ю. Тексти як джерело дослідження українських говірок Румунії. Українські говори Румунії / М. Павлюк, І. Робчук. Едмонтон - Львів - Нью-Йорк - Торонто, 2003. С. VII., який, прагнучи бути зрозумілим експлораторові, не лише подає додаткові коментарі щодо особливостей свого мовлення чи говірки в цілому, але й усуває з комунікації незрозумілі «чужому» її елементи.

Чимало фактів, що нагадують трансформи, зафіксовано в ареалі під час повторних обстежень говірок. Тобто, йдеться про те, що навіть неодноразові обстеження говірок на певному етапі не виявили якихось їхніх діалектних рис, але повторний цілеспрямований моніторинг уможливив фіксацію деяких рідковживаних елементів. Чимало фактів допомогла діагностувати опора на свідчення студентів-філологів, що є представниками відповідних говірок. Достовірність таких свідчень зумовлена тим, що студенти-діалектоносії, будучи «своїми» для носіїв говірки, маючи значний досвід застосування досліджуваного ідіому з комунікативною метою, можливість триваліших спостережень над власною говіркою, самоспостережень, маючи мовне чуття власної говірки (а ми брали до уваги свідчення лише таких студентів), все одно можуть побачити у її системі більше, ніж краще підготовлений, але «чужий» для мовців експлоратор. Навіть фрагментарний характер прояву компонентів парадигм дозволяє висновкувати, що остаточно ще не стерлися в говірках буковинсько-подільського типу діалектні форми множини на зразок шофе Єрове, бра ¹ тове, що говірці с. Стара Царичанка Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл., ґенеза (і динаміка) якої дуже специфічна, але переважно сягає середньонаддніпрянського діалектного типу з потужним південно-західним складником, досі ще притаманні стягнені дієслівні форми ІІ особи однини говірок карпатської групи говорів на зразок з^анаш, гу^ал'аш, пи^аташ. Таким чином, мабуть, усі форми, що витісняються з говірок, або починають входити до них як запозичення, інновації не інвазійного характеру, проходять стадію трансформ, лакунарних форм.

Отже, як бачимо, мета, завдання, настанови, методи тієї галузі мовознавства, об'єктом якої є літературний стандарт, значно відрізняються від того, що є в діалектологічній науці. Стосується це і парадигмологічних досліджень. Окрім ще слабшої розпрацьованості, проблеми опису діалектної морфології та діалектної парадигмології полягають у дискусійності щодо добору джерел для аналізу мовного матеріалу (питальник чи діалектні тексти), а також проблемності підходу до об'єкта (диференційний і системний), та й складності самого об'єкта - діалектної форми мови, якому, як відомо, порівняно з літературним стандартом, властива ширша варіативність мовних знаків, як внутрішньосистемна (варіантність в межах однієї говірки), так і територіальна (ареальне варіювання мовних одиниць).

Висновки та перспективи

Щодо зазначених питань ми дійшли висновку, що доцільним є поєднання диференційного і системного підходів в діалектології, оскільки лише диференційний підхід, який полягає у пошукові відмінностей діалектів від інших діалектів і літературного стандарту, хоч і є традиційним і, на перший погляд самоочевидним, хибний, адже має в своїй основі логічну помилку. Не можна робити вірогідні висновки і узагальнення про відмінності порівнюваних об'єктів, допоки ми не знаємо усіх властивостей цих об'єктів. Ще виразніше свою хибність диференційний підхід демонструє в галузі парадигмології.

Кожна говірка національної мови є самодостатньою комунікативною і семіотичною системою, отже і описувати її треба як систему, незалежно від того, чи ці риси спільні з рисами релевантних для зіставлення ідіомів, чи відмінні.

Диференційний підхід, має включатися вже на наступному етапі аналізу матеріалу, коли маємо відносно завершений опис фрагмента системи, але і тут висновки мають бути обережними, містити в собі гіпотетичну модальність, адже слід пам'ятати, що ми не знаємо всього і про зіставлювані ідіоми - літературний стандарт, інші діалекти тощо, оскільки достовірне знання про загальнонародну мову можна отримати лише з системних описів, говірок, діалектів, літературного стандарту, який теж, як відомо, значною мірою ґрунтується на діалектних фактах.

Цей аспект слід актуалізувати й спостерігаючи над динамікою літературної норми, під час добору, створення норм літературного стандарту, адже його функція як об'єднавчого начала усього народу, тобто носіїв різних діалектів національної мови, означає, що найпершим завданням під час нормування має бути саме добір мовних рис з тих, що наявні в діалектах, а не створення нових рис, не моделювання того, чого немає в народній основі мови, а таких фактів чимало. Згадаймо хоча б складну систему відмінювання числівників в літературному стандарті, чого немає в жодній говірці української мови, і що становить собою споконвічну проблему ортологічної роботи вчителів, викладачів, як і факт значно більшого поширення відмінюваності в народних говорах у сфері так званої невідмінюваної іменникової лексики тощо. Прикро, але ці, гадаємо важливі для нормувальників, настанови не враховані і в новій редакції українського правопису 2019 року.

Щодо використання джерел діалектного матеріалу, вважаємо за доцільне комплексно використовувати діалектні тексти і питальник, ретельно аналізувати відмінності, суперечності їх результатів.

Така методика в галузі парадигмології продемонструвала доволі високу результативність, зокрема й в плані достовірності результатів аналізу динаміки новожитніх українських говірок полілінгвального ареалу межиріччя Дністра і Дунаю, виявлення генетично вихідних парадигм і часових змін парадигматичних структур в досліджуваних ідіомах.

На останок додамо, що зміни в структурних типах парадигм стосуються не лише наявності / відсутності певних форм в структурі парадигми (ми приділили цим питанням трохи більше уваги, адже саме це явище найменше розпрацьоване на сьогодні), але й їхніх значень, грамем в цілому залежно від тих чи тих обставин комунікації.

Відомо, зокрема, що в південно-бессарабських говірках не реалізуються певні граматичні значення, грамеми загалом, наявні в моделі загальнонародної мови, наприклад, Кл. в. використовується лише в ситуації, коли є велика відстань між комунікаторами - форма ¹мамо може бути вжита лише тоді, коли гукають здалеку, натомість зблизька ймовірніше звертання - ¹мама.

Закономірними тут будуть і обмеження реалізації грамем лише окремими лексичними групами слів, скажімо, назвами родичів (лексикалізація фонетико-фонологічних явищ загалом дуже поширена в українських говірках південно-бессарабського ареалу), а також синтаксичні обмеження. Останнє в південно-бессарабських українських говірках було описано ще В. П. Дроздовським, і на сучасному етапі підтверджене дослідженнями за допомогою питальника і спостереження Колесников А. О. Морфологія українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю: дис. на здобуття наук. ступ. д-ра філол. наук. Київ, 2015. 493 с., коли Кл. в. реалізується лише в конструкціях типу ¹ дядьку Ан¹ тон, чи ¹ дядко Ан ¹ тоне, але не ¹ дядьку Ан ¹ тоне.

Стосуються парадигматичні зміни й структури словозмінних класів. Переформатовуються типи відмін і дієвідмін. Явища індукції / аналогії одного словозмінного класу на інший - це те питання на яке якраз теж була звернена увага в попередніх описах діалектної морфології ареалу. З-поміж таких явищ - часткова індукція І дієвідміни на ІІ (¹ход 'ут ', пПрос 'ут ', ¹ нос 'ут '), твердої групи І і ІІ відміни іменників на м'яку (нОжом, дуШойу), твердої словозмінної групи прикметників на м'яку в говірках з домінантною південно-західною ґенезою (вчо'рашний, до¹машний, Житний, ¹ житного, ¹ житному тощо), переважно часткова (що не охоплює всіх форм парадигми) індукція м'якої групи прикметників на тверду в говірках з південно-східною основою (хо ^рош'іх, ц'іх, т 'іх, ¹ ц 'іми тощо). Було відзначено, що непослідовність чи зникнення чергувань приголосних в іменниках (напр., на до^рогі, у ¹ вухі, у ¹ балкі, на я¹линкі), в дієсловах ( ¹ ход 'у, прос 'у, ¹ нос'у) в українських говірках ареалу з'являється під впливом зовнішньої аналогії - під впливом словозміни в контактних мовах в їх літературній і діалектній формах в нашому ареалі, зокрема, тут зійшлися чинники впливу російської та румунської мов. До речі, схожа тенденція в ареалі спостережена і стосовно болгарської мови, де поширено замість, скажімо, хла ¹ дільніці (множина) - хла ¹ дільнікі.

Динаміка в парадигматиці українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю знаходить вияв й у повній нівеляції, зникненні типів відмінювання. Звісно ж цей процес не раптовий, він полягає у поступовому зменшенні активності специфічних форм одного словозмінного типу (зазвичай того, що охоплює менший обсяг лексичного матеріалу) і витісненні їх формами, що використовують форманти, спільні з тими типами парадигм, які поширюються на більшу кількість слів. Так, враховуючи останні дослідження, майже добіг завершення процес витіснення четвертої відміни (у говірках регулярно уживані форми на зразок не¹майе поро ¹ с 'а те¹л 'а, ¹ дати поро ¹ с 'у, те¹л 'у, поро ¹ с 'ов 'і, те¹л 'ов 'і, на поро о с 'і, те ^л 'і / поро ¹ с 'ов 'і, те¹л 'ов 'і тощо, і майже ніколи, чи дуже рідко, уживаються специфічні відмінкові форми четвертої відміни, спільні з літературним стандартом і багатьма новожитніми говірками).

Джерела та література

1. АУМ (1984-2001). Атлас української мови. В 3 т. Київ.

2. Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 176 с.

3. Виноградов В. В. (1972). Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1972. 616 с.

4. Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови. Київ: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. 400 с.

5. Гриценко П. Ю. Тексти як джерело дослідження українських говірок Румунії. Українські говори Румунії / М. Павлюк, І. Робчук. Едмонтон - Львів - Нью-Йорк - Торонто, 2003. С. I-XVI.

6. Делюсто М. Українська наддунайська говірка: збірник діалектних текстів: навч. посібник. Ізмаїл: СМИЛ, 2016. 196 с.

7. Дроздовський В. П. Українські говірки Бессарабського Примор'я (на матеріалі обстеження Саратського, Татарбунарського та Білгород-Дністровського районів Одеської області): дис. ... канд. філол. наук: 661. Київ, 1962. 473 с.

8. Зализняк А. А. Грамматический словарь русского языка. Словоизменение. Москва: «Русский язык», 1977. 880 с.

9. Колесников А. А. Семантическое обеспечение грамматических форм имен существительных русского языка. К.: Выща шк., 1988. 139 с.

10. Колесников А. О. Морфологія українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю: дис. на здобуття наук. ступ. д-ра філол. наук. Київ, 2015а. 493 с.

11. Колесников А. О. Морфологія українських південнобесарабських говірок: генеза і динаміка: монографія; відп. ред. П. Ю. Гриценко. Ізмаїл: «СМИЛ». 2015б. 676 с.

12. Колесников А. О. Атлас українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю. Ізмаїл: ІРБІС, 2016. 168 с.

13. Колесников А. О. Динаміка українських південно-бессарабських говірок: збереження і розвиток vs редукція національних рис в умовах мультилінгвізму. Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: збірник наукових праць. Серія «Філологічні науки». Вип. 38. 2018. С. 15-19.

14. Колесников А. О. Парадигмологія української мови: теоретичні питання. Ізмаїл: «ІРБІС». 2020. 204 с.

15. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник. Видання 2-ге, виправлене і доповнене: К.: Видавничий центр «Академія», 2006. 464 с.

16. Мельчук И. А. Курс общей морфологии. Том 2. Москва - Вена: «Языки русской культуры», Венский славистический альманах, 1998. 544 с.

17. Плунгян В. А. (2003). Общая морфология: Введение в проблематику. М.: Едиториал УРСС, 2003. 384 с.

18. Bybee J. L. Morphology. A study of the relation between meaning and form. (Typological Studies in Language 9.) Amsterdam: Benjamins. XII +, 1985. 235 p.

19. Carstairs-McCarthy A. Current morphology. (Linguistic Theory Guides). London: Routledge. XIII +, 1992. 289 p.

20. Matthews P. H. Morphology. Cambridge University Press, 1991. 252 p.

21. Plank F. Paradigms: The Economy of Inflection. Berlin: Mouton de Gruyter, 1991. 317 p.

References

1. AUM (1984-2001). Atlas ukrainskoi movy [Atlas of the Ukrainian Language]. V 3 t. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Bondarko A. V. (1978). Grammaticheskoe znachenie i smysl [Grammatical meaning and sense]. L.: Nauka. 176 s. [in Russian].

3. Bybee J. L. (1985). Morphology. A study of the relation between meaning and form. (Typological Studies in Language 9.) Amsterdam: Benjamins. XII + 235 p.

4. Carstairs-McCarthy A. (1992), Current morphology. (Linguistic Theory Guides). London: Routledge. XIII + 289 p.

5. Deliusto M. (2016). Ukrainska naddunaiska hovirka: zbirnyk dialektnykh tekstiv [The Ukrainian Higher Danube dialect: collection of dialectal texts]. Izmail: SMYL. 196 s. [in Ukrainian].

6. Drozdovskyi V. P. (1962). Ukrainski hovirky Bessarabskoho Prymoria (na materiali obstezhennia Saratskoho, Tatarbunarskoho ta Bilhorod-Dnistrovskoho raioniv Odeskoi oblasti) [The Ukrainian dialects of the Bessarabia Seaside]: dys. ... kand. filol. nauk : 661 / Kyivskyi derzhavnyi universytet im. T. H. Shevchenka. Kyiv. 473 p. [in Ukrainian].

7. Hrytsenko P. Yu. (2003). Teksty yak dzherelo doslidzhennia ukrainskykh hovirok Rumunii [Texts as a source of investigation of the Ukrainian dialects in Romania]. Ukrainski hovory Rumunii. Edmonton - Lviv - Niu-York - Toronto: Instytut ukrainoznavstva im. I. Kryp'yakevycha NANU. S. I-XVI. [in Ukrainian].

8. Kochergan M. P. (2006). Zagal'ne movoznavstvo [General Linguistics]: Pidruchny'k. Vy'dannya 2-ge, vy'pravlene i dopovnene: K.: Vy'davny'chy'j centr «Akademiya». 464 s. [in Ukrainian].

9. Kolesnikov A. A. (1988). Semanticheskoe obespechenie grammaticheskih form imen sushhestvitel'nyh russkogo jazyka [The semantical ensuring of grammatical forms of Russian nouns]. K.: Vyshha shk. Golovnoe izd-vo. 139 s. [in Russian].

10. Kolesnykov A. O. (2016). Atlas ukrainskykh hovirok mezhyrichchia Dnistra i Dunaiu [Atlas of the Ukrainian dialects spread between the Dniester and the Danube rivers]. Izmail. 168 p. [in Ukrainian].

11. Kolesnykov A. O. (2018). Dynamika ukrainskykh pivdennobessarabskykh hovirok: zberezhennia i rozvytok vs reduktsiia natsionalnykh rys v umovakh multylinhvizmu [Dynamics of the Ukrainian Southern Bessarabia dialects: preservation and development vs reduction of national features in conditions of multilingualism]. Naukovyi visnyk Izmailskoho derzhavnoho humanitarnoho universytetu: zbirnyk naukovykh prats. Seriia «Filolohichni nauky». Vyp. 38. p. 15-19. [in Ukrainian].

12. Kolesnykov A. O. (2015a). Morfolohiia ukrainskykh pivdennobesarabskykh hovirok: heneza i dynamika [The morphology of Ukrainian South-Bessarabia dialects: origin and

13. dynamics]. Izmail: «SMYL». 676 s. [in Ukrainian].

14. Kolesnykov A. O. (2015b). Morfolohiia ukrainskykh hovirok mezhyrichchia Dnistra i Dunaiu [The morphology of Ukrainian dialects spread between the Dniester and the Danube rivers]: dys. ... d-ra filol. nauk : 10.02.01 / Instytut ukr. movy NANU. Kyiv. 493 s. [in Ukrainian].

15. Kolesnykov A. O. (2020). Paradyhmolohiia ukrainskoi movy: teoretychni pytannia [Paradigmology of the Ukrainian Language: theoretical questions]. Izmail: «Irbis». 204 s. [in Ukrainian].

16. Matthews P. H. (1991). Morphology. Cambridge University Press. 252 p.

17. Mel'chuk I. A. (1998). Kurs obshhej morfologii. [Course of General Morphology]. Tom 2. Moskva - Vena: «Jazyki russkoj kul'tury», Venskij slavisticheskij al'manah. 544 s. [in Russian].

18. Plank F. (1991). Paradigms: The Economy of Inflection. Berlin: Mouton de Gruyter. 317 p.

19. Plungjan V. A. (2003). Obshhaja morfologija: Vvedenie v problematiku [General Morphology: introduction to problems]: Uchebnoe posobie. Izd. 2-e, ispravlennoe. Moskva: Editorial URSS. 384 s. [in Russian].

20. Vykhovanets I. R., Horodenska, K. H. (2004). Teoretychna morfolohiia ukrainskoi movy: Akademichna hramatyka ukrainskoi movy [Theoretical morphology of the Ukrainian language. Academic grammar of the Ukrainian language]. Kyiv: Univ. vyd-vo «Pulsary». 400 s. [in Ukrainian].

21. Vinogradov V. V. (1972). Russkij jazyk. Grammaticheskoe uchenie o slove [The Russian Language. The grammatical study of the word]. M.: Vysshaja shkola. 616 c. [in Russian].

22. Zaliznjak A. A. (1977). Grammaticheskij slovar' russkogo jazyka. Slovoizmenenie [Grammatical Dictionary of the Russian Language. Inflection]. Moskva: «Russkij jazyk». 880 s. [in Russian].

Abstract

Dialectal paradigmology: from the observation of the Ukrainian Southern Bessarabia dialects

On the example of information of the Ukrainian Southern Bessarabia dialects the authors highlight desirability of morphological paradigms studying on the principles of multidisciplinary approach, complex application of such tools as collection and analyzing the material with the help of questionnaire and dialectal textography.

The compulsory fixation of paradigm forms in the dialectal texts of research idioms is very important, because the modelling, the suggestion about a certain form in the case of its absence in the dialectal texts basing only on the language sense of linguist can misrepresent the data about dialect, make it unreliable.

The authors also distinguish incomplete paradigms, defective paradigms, the deficiency and redundancy of their parts, lacuna paradigms, identify occasional and transform character of some lacuna forms, characterize their heuristic potential on the material of the Ukrainian Southern Bessarabia dialects.

For example, archaic reduced forms of pronouns м'а, н'у in dialects of Bukovina-Podillya type of the villages Petrivka and Vysochans 'ke are qualified as occasional transforms due to the peculiarities of realization in this area.

It is considered that scientists should take into account cross analysis from the forms to the meanings and from the meanings to the forms, modelling and contrasting the patterns of different language forms and idioms, paradigmology 's relations with other levels, dependence of morphological paradigmatic phenomenas' realization from syntagmatic functioning and communicative situation.

Key words: paradigm, dialectal paradigmology, the Ukrainian Southern Bessarabia dialects.