Етнопсихологічні особливості спілкування гуцулів (на матеріалі п’єс Гната Хоткевича)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Етнопсихологічні особливості спілкування гуцулів (на матеріалі п'єс Гната Хоткевича)

О.І. Криницька, А.В. Ільків



Івано-Франківський національний медичний університет Україна

Авторське резюме

У статті розкрито етнопсихологічні особливості спілкування гуцулів крізь призму комунікативних стратегій у драматургійному тексті. «Неопубліковані гуцульські п'єси» Гната Хоткевича презентують широку картину життя гуцулів - етнічної групи, що проживає в регіоні українських Карпат у Західній Україні. Психолінгвістичний і прагматичний аналіз комунікативних актів у художньому діалозі виявив типові особливості комунікативної поведінки гуцулів, різних за віковими, соціальними, тендерними, психологічними ознаками. Спілкування гуцулів вирізняється емоційністю, схильністю до агресивної мовної поведінки, частим вживанням перформативів, мітигаторів з іллокуцією заспокоєння, регулярним застосуванням комунікативних тактик схвалення, підтвердження для вияву солідарності зі співрозмовником, вилученням адресата з комунікативної зони як спосіб його дискредитації тощо. Комунікативні стратегії спонукання найчастіше реалізуються тактиками прохання у поєднанні зі скаргою (при кооперативному спілкуванні) або за допомогою тактик вимоги, наказу разом із погрозою (для конфліктного спілкування). На основі аналізу комунікативних стратегій художнього діалогу виділено ментальні риси гуцулів, як-от містичне розуміння буття, породжене амбівалентністю сакральних начал (християнства й міфології); усвідомлення обмеженості волі людини природними та надприродними силами; глибинний внутрішній конфлікт, зумовлений відчуттям всеохопного страху і прагненням до його подолання; тенденція до єднання як спосіб досягнення душевної рівноваги, чуттєва психічна організація горян на противагу раціональній.

Ключові слова: гуцули, ментальність, комунікативна стратегія, інтенція, іллокуція, драматургійний текст.



ЭТНОПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ОБЩЕНИЯ ГУЦУЛОВ (НА МАТЕРИАЛЕ ПЬЕС ГНАТА ХОТКЕВИЧА)

О.И. Криницкая, А.В. Илькив

Ивано-Франковский национальный медицинский университет Украина

Авторское резюме

Статья раскрывает этнопсихологические особенности общения гуцулов сквозь призму коммуникативных стратегий в драматургическом тексте. «Неопубликованные гуцульские пьесы» ГнатаХоткевича представляют широкую картину жизни гуцулов - этнической группы, проживающей в регионе украинских Карпат на Западной Украине. Психолингвистический и прагматический анализ коммуникативных актов в художественном диалоге обнаружил типичные особенности коммуникативного поведения гуцулов, различных по возрастным, социальным, гендерным, психологическим признакам. Общение гуцулов отличается эмоциональностью, склонностью к агрессивному речевому поведению, частым употреблением перформативов, мити-гаторов с иллокуцией успокоения, регулярным применением коммуникативных тактик одобрения, подтверждения для проявления солидарности с собеседником, изъятием адресата из коммуникативной зоны в качестве способа его дискредитации и т. п. Коммуникативные стратегии побуждения чаще всего реализуются тактиками просьбы в сочетании с жалобой (при кооперативном общении) или с помощью тактик требования, приказа с угрозой (для конфликтного общения). На основе анализа коммуникативных стратегий художественного диалога были выделены ментальные черты гуцулов, среди которых мистическое понимание бытия, порожденное амбивалентностью сакральных начал (христианства и мифологии), осознание ограниченности свободы человека природными и сверхъестественными силами, глубинный внутренний конфликт, обусловленный чувством всеобъемлющего страха и стремлением к его преодолению, тенденция к единению как способ достижения душевного равновесия, чувственная психическая организация горцев в противовес рациональной.

Ключевые слова: гуцулы, ментальность, коммуникативная стратегия, интенция, иллокуции, драматургический текст.



ETHNOPSYCHOLOGICAL FEATURES OF HUTSULS' COMMUNICATION (BASED ON THE PLAYS BY HNAT KHOTKEVYCH)

O.I. Krynytska, A.V. Ilkiv

Ivano-Frankivsk National Medical University Ukraine

Abstract

The article discusses the ethnopsychoLogicaL features of the HutsuLs' communication through the prism of communicative strategies in a drama text. Neopublikovannye gutsulskie p'esy [Unpublished Hutsul Plays] by Hnat Khotkevych describe the lifestyle of Hutsuls - an ethnic group from the Carpathian mountain region in Western Ukraine. The psycholinguistic and pragmatic analysis of communicative acts in an artistic dialogue has revealed the typical communicative behavior of the Hutsuls of different age, social, gender, psychological groups. The analysis of communicative strategies in the drama texts has shown that all characters regardless of their age, gender, and social status follow the same communicative pattern in typical situations. Their communication is characterized by excessive emotionality, aggressive speech behaviour, frequent use of performatives, mitigators with illocution of reassurance, regular use of communicative tactics of approval and confirmation to express solidarity with the interlocutor, withdrawal of an addressee from conversation as a way of their discrediting, etc. Communicative strategies of motivation are most often implemented by tactics of a request combined with a complaint (in cooperative communication) or by tactics of a demand, order with a threat (for conflict communication). The analysis of the communicative strategies in the artistic dialogues has identified the Hutsul mental traits, such as mystical perception of being, caused by ambivalence of believes (Christian and mythological); awareness of the human will limited by natural and supernatural forces; predominance of emotional psychological organization of Hutsuls over the rational one; deep inner conflict caused by sense of fear and desire to overcome it; staying within a community as a way of achieving mental balance.

Keywords: Hutsuls, mentality, communicative strategy, intention, illocution, drama text.



Гуцульщина і гуцули як етнографічна група входять у коло наукових зацікавлень українських і закордонних вчених різних галузей знань: істориків, етнографів, етнологів, лінгвістів, літературознавців, психолінгвістів. Проблему історичного походження гуцулів досліджено в працях М.М. Вегеша, Я.Ф. Головацького, Ю.Г. Гошка, С.Г. Суляка, М.В. Домашевського, Я.В. Закревської та ін. С.Г. Суляк окреслює Гу- цульщинуяк «територію, населену гуцулами (однією з етнічних груп русинів), що займає північно-східну частину українських Карпат в межах Галичини, Буковини, Закарпаття і румунського Марамуреша» (пер. з рос. - О.К., А.И.) [11: 290].

Комплексне вивчення гуцульського життя в усіх його проявах зустрічаємо у працях П.Д. Шекерика-Доникового, В.М. Гнатюка, А.І. Онищука. Один із провідних дослідників русинів Південної Угорщини Янко Рамач у своїй докторській дисертації і численних наукових студіях здійснив вичерпний огляд історії русинів у Південній Угорщині від часу їхнього переселення до краю із північно-східних областей Угорщини, проаналізувавши основні процеси і тенденції розвитку їхнього економічного і суспільного життя та охарактеризувавши намагання русинів зберегти свою національну і релігійну ідентичність у поліетнічному та багатоконфесійному середовищі регіону [9; 10].

М.М. Лаврук у своєму дослідженні «Гуцули Українських Карпат» визначає цю етнографічну групу як «частину гірського українського населення Карпат, яка утворює в етнічній структурі українців яскраво виражену субетнічну (етнографічну) спільноту» [6: 9-10]. Особливою рисою характеру гуцулів як етноспільноти, на думку деяких вчених, є почуття власної гідності. Порівнюючи між собою різні етнічні групи, прикарпатська дослідниця О.В. Хрущ дійшла висновку, що «уникнути втрати власної гідності, більше того, навіть зміцнити це почуття за умов тоталітарного режиму вдалося найкраще саме гуцульській етнічній спільноті» [14: 184], і пояснює це так: «З давніх-давен у високогір'ї розселялися сміливі, сильні й незалежні люди. Боротьба із силами природи, специфічна система виховання, що ґрунтувалась на засадах етнопедагогіки, трудових традицій і народних звичаїв, - усе це формувало почуття незалежності і власної гідності» [14: 184].

Особливий ментальний світ гуцулів привертає увагу не тільки науковців, але й митців слова. Згідно із дослідженням Т.В. Бикової, авторки дисертації на тему «Гуцульщина як текст в українській літературі першої третини ХХ століття», «першовідкривачами гуцульської теми в ХІХ ст. у новій українській літературі стали представники "Руської трійці" - І.М. Вагилевич, Я.Ф. Головацький та М.С. Шашкевич, а їх зацікавлення гуцульською тематикою були спрогнозовані великою кількістю європейських етнографічних праць та художніх творів (А. Бєльовський "Опришки" (1857), Є. Броцький "Опришки в Карпатах"(1830) (416), К.В Вуйціцький "Довбуш" (1839) (439), К.-Е. Францоз "За правду" (1882), Ю. Коженьовський "Верховинці" (1843) та ін.» [3: 40]. Гуцульщина як художній текст, як культурне явище й особливий художній універсум також представлена у творчості Х.Д. Алчевської, Б.С. Лепкого, Ю.А. Федьковича, Олександра Олеся, В.М. Пачовського, Лесі Українки, І.Я. Франка, О.Ю. Кобилянської, М.М. Коцюбинського, В.С. Стефаника, Г.М. Хоткевича, Марка Черемшини та інших українських письменників.

Метою дослідження є вивчення етнопсихологічних особливостей спілкування гуцулів у драматургійному тексті крізь призму комунікативних стратегій. Комунікативна стратегія - це реалізація інтенцій засобами комунікативних тактик, втілених за допомогою мови. Стратегія є когнітивним планом спілкування, який контролює вирішення комунікативних завдань мовця [5: 100]. Розгляд спілкування під кутом зору комунікативних стратегій з'ясовує, як саме засобами мови суб'єктом витворюється дійсність, що, в свою чергу, відкриває «вікно у свідомість» мовця, окреслюючи його ментально-прагматичні контури. Уніфікація комунікативної поведінки у межах групи людей, різних за віковими, соціальними, гендерними, психологічними ознаками, об'єднує їх в одну етнічну спільноту, для якої характерний власний, відмінний від інших, спосіб світовідчування і мислетворення.

Матеріал дослідження - «Неопубліковані гуцульські п'єси» Гната Хоткевича, написані «гуцульсков бесідов», у яких автор як етнограф відобразив звичаї, обряди, міф, естетичну експресію живого слова. З огляду на це п'єси Гната Хоткевича можна вважати документами життя гуцулів і здійснювати на їх основі психолінгвістичні, етнографічні, мовознавчі і краєзнавчі наукові розвідки.

Стратегічна організація комунікативних актів у драматургійному тексті, сприяючи відтворенню художнього дискурсу, актуалізує «живі» обставини, місце і час спілкування учасників комунікації, їх психологічні, психічні, когнітивні, соціальні, ментальні особливості та сукупність прагматичних установок. Художній текст як дискурс у своєму безперервному становленні базується на загальних принципах мовленнєвої діяльності, що існує в певному ментальному й культурно-часовому просторах, на когнітивних культурно орієнтованих стратегіях, які допомагають пізнати текст, відкрити в ньому прихований смисл [4: 40]. Особливості спілкування гуцулів у ключі комунікативних стратегій розглядаємо на матеріалі саме драматургійного тексту. Цей рід літератури вирізняється особливим способом організації літературної інтеракції автора й читача, оскільки драматургійний текст сам по собі співвідносний із комунікацією, в якій беруть участь суб'єкти «троякого виду» [12: 36]: це, по-перше, мовець (персонаж), по-друге, його партнер - слухач, який готовий заговорити сам, по- третє, реципієнт (читач або глядач), який заплановано не втручається у текстову комунікацію. Комунікативні стратегії у художньому діалозі охоплюють інтенцію (що актуалізує когнітивну і прагматичну сфери взаємодії) та кінцеву реалізацію її мовними засобами. Зауважимо, що художній діалог - це не «відбиток», копія усного спілкування, а лише достатньо близька репрезентація його, стилізоване й типізоване розмовне мовлення [7: І8].

Гуцульська говірка - невичерпне джерело оригінальної образності, в якому язичницьке, міфологічне сприйняття світу поєдналося з християнською традицією, утворивши органічну аксіологічну систему носіїв територіального діалекту - гуцулів. Розгляд особливостей спілкування гуцулів дає змогу відтворити ментальний образ мовця як представника етнічної групи, відобразити спосіб життя гуцулів, їхні цінності, прагнення й ідеали. Культурологічна ідентифікація гуцулів репрезентована у драматургійному тексті як сублімації буттєвості, тому розгляд комунікативних стратегій персонажів гуцульських п'єс Гната Хоткевича в рамках антропоцентричного підходу виявляє специфічні риси етносу - прототипу художніх образів.

Так, у драмі «Непросте», зокрема, розгорнено кілька сюжетних ліній, розкрито ряд художніх образів, жоден з яких не є головним, визначальним. Це створює широку панораму гуцульського життя, зображує різноманітність його проявів. Водночас у комунікативних ходах дійових осіб виявляються типові стимули і реакції, регулярні мовні звороти, властиві різним представникам однієї етнічної групи. Це дає підстави для виділення специфічних ментальних ознак, що виокремлюють гуцулів в окрему етнографічну спільноту українців і в художньому тексті сприяють увиразненню образів. Наприклад, персонажі п'єс схильні вводити аргумент глобального екзистенційного досвіду як резюме якоїсь події або чиєїсь розповіді, яка неоднозначно оцінюється слухачами за шкалою «правдиве - вигадане», «реальне - фантастичне», «можливе - неможливе». Проілюструємо:

Третя ґаздиня: Ох Боже, Боже, - кілько то омразиусєкої на світі.

Другий ґазда: ...Таке буває на світі, шо чєсом хрескєнин і в кєму того не може узєти.

Перший ґазда:... Бувают, буваюту сєкістрашні річина світі [13: 200].

Комунікативна інтенція наведених реплік - екзистенціювати предмет розмови, екстраполювати вигадане, фантастичне, неможливе в сферу правдивого, реального, можливого, що виявляє міфологічний світогляд гуцулів. Разом з тим, актуалізація християнської основи (Боже,хрескєнин) засвідчує релігійність і побожність верховинців.

Аналіз художнього діалогу показує, що персонажі гуцульських п'єс у спілкуванні одночасно апелюють і до християнської, і до міфологічної світової першооснови - вони визнають Ісуса Христа та Діву Марію і водночас не відкидають існування відьом, мольфарів, лісних, потопельників, Триюди, Горгана, злих духів тощо. Порівняймо:

Перша ґаздиня: Знаєш, шо я тобі искажу, Федоре? Се тебе учіпила силісна.

Федір: Най Бог боронит![13: 206].

Або:

Андрій: Це має бути, здаєтци, ото проклєте місце... Господи Йсусе, єк страшно... І голоса з себе не можу відобути... Але вже смиси наважив, то треба робити... Юди!.. Арідники!.. Щезники!.. Кличу вас до себе на пораду і даю вам свою душу! [13: 214].

Чи:

В ас и н до: А таки моя жинкавідьма! Правду таки говорили люде - таки справедлива відьма, я вже смиси переконав. Ото мерза, шляг би ї трафив! Ото смиси дістав у руки, Боже, видверни, Боже, не допусти, Боже, й не припусти такого! [13: 227].

Василь:...Але, може, докосимо з Иваном сегодне, якби Бог поміг тай аби окомана не принесла нечіста сила [13: 103].

Поєднання в одній концептуальній картині амбівалентних сакральних начал (міфології і християнства) зумовлює у гуцулів містичне розуміння світу і відчуття, що людська воля обмежена волею вищих природних і надприродних сил. Це відчуття базується на екзистенційному досвіді пережитих викликів, яких горяни зазнавали і зазнають у складних природних умовах та в умовах певної культурної і географічної ізоляції від основного етносу - українців.

Розгляд художнього діалогу п'єс під кутом зору прагматики виявляє точки дотику побутового спілкування персонажів і релігійного (фідеїстичного) дискурсу. Релігія є сферою підвищеної уваги до слова [8: 4], і основною ознакою фідеїстичного слова як складника мовного коду релігійної комунікації є «неконвенціональне розуміння мовного знака, тобто сприйняття слова не як умовного позначення предмета, а як його складову або навіть сутність» [1: 143]. Віра гуцулів у те, що словом можна зашкодити людині або врятувати її, створити потрібну річ, відвести неприємність, виражається у частому вживанні у спілкуванні перформативних актів, тобто слова як дії. Наприклад:

замовляння:

Третій ґазда: Це сурекливий, злі очи має. Єкси подивит - видразууречет.

Перша ґаздиня: А треба примовєти: «Сови ті в очєх, кілє та скали, та ліси, та каміне, а не я». То таке йк проречеш, то вин от `їк запоперечит цитогди [13: 207].

прокляття:

Ґаздиня: Йой, гідочьку солоденький... Пропала моя голубаня, навіки пропала: видобрала молоко відьма, най би сирозсіла на ривненькій дорозі.

Дід: Видобрала?

Ґаздиня: А видобрала, най би у неї так здоров'єви добрало[13: 222].

благословення:

Иван:Ой, Дмитрику, бодай бе-сте здорові були! ...А най би до вас сам Госпідь Бог так заговорив, єк ви до мене сего вечора ненадійно загостили! Дай же, Боже, аби вашя душенька така весела була, єк я вам радий та веселий[13: 155].

Ґаздиня: Дай вам, Госпитку... Абе-сте діждали...[13: 226].

викликання мертвих:

Катерина: Бризкаю це вводовс цілющов-живущов хрещеного-пороженого Юру, аби встав зи свого твердого мертвого сну[13: екзорцизм (виганяння злих духів):

Дід: ...Я всі ці горести, болестиколючі візиваю, вікликаю вид твої сєтушки-дарушки-зорєни... Я вас візиваю, вікликаю, в кедрове дерево роботу даю! Ідіть собі там, де пси не добріхуют, де кури не допівают, де люде не доходе, де си служби не прав'ют...[13: 223].

Матеріал дослідження показує, що серед перформативів особливо поширеними у спілкуванні гуцулів є благословення і прокльони.

Благословення переважно містять апелювання до Бога і спрямовані на побажання співрозмовникові здоров'я, довгого віку, добра: дай, Боже, здоровля [13: 153], здоров будь; дай, Боже, абе-с у другий рик дочекавсииз жинковсвоєв та з дітьми до вечері сідати [13: 153], дав би вам Бог здоровля та довге вікуваннє [13: 104], в добрий час [13: 105], най вам Бог добром заплатит[13: 20]. Вони є складовими кооперативних комунікативних стратегій і мітигаторами у конфліктній взаємодії.

Натомість прокльони у гуцульських п'єсах Гната Хоткевича є різновидами замовлянь проти своїх опонентів, вони спрямовані на накликання на опонента хворіб, загального нещастя, смерті тощо. Порівняймо: а щез би та скаменів [13: 121]; а шляг би тє поганий трафив у вутробу; а хороба би тєвтєла лихенька на три кути, четвертий пень; гнало би вами у смерічєта в бердо [13: 146]; дідько би ті в плоду сивплодив; дідько би ті хапав спереду і ззаду; дідько би тобов стрілив у шкрепітє та в дим [13: 149]; най би тобі кістки так віпіхало; а дідьки би тебе били з твоєвфабриков [13: 190]. Це замінник фізичної агресії, своєрідний емоційний розряд, до якого люди вдаються під час сильного психологічного напруження. Прокльони складають своєрідний пласт гуцульського лексикону, що функціонує, з одного боку, у повсякденній, буденній сфері, а з іншого - у сакральній сфері буття гуцула, репрезентуючи мовну картину світу й архаїчну світоглядну систему регіональних носіїв мови [2: 289]. З огляду на значну частотність вживання прокльонів у спілкуванні персонажів гуцульських п'єс мовцям властива підвищена емоційність і агресивність, що визначають темперамент гуцулів.

З іншого боку, аналіз комунікації персонажів доводить, що гуцули обережно висловлюють свій гнів і обурення, зважаючи на магічні закони, згідно з якими клятьба може повернутися на того, хто її наслав. Тому прокльони безпосередньо пов'язані з евфемізацією, адже кленучи комусь, слід дотримуватися певних ритуальних правил, зокрема не згадувати імені нечистої сили. Це виявляє відповідальне ставлення гуцулів до слова, страх перед ним: Иван: Така днина, а ти... Та же то грих великий. Вин, щез би, на то-то лиш чекає, аби вскочіти за твоїм словом у хату та нечість заводити [13: 150].

Аналіз комунікації у гуцульських п'єсах ГнатаХоткевича виявляє, що концепт страху - один із ключових, найчастіше актуалізованих у взаємодії героїв. (Зокрема, у драмі «Непросте» виявлено не менше 50 експліцитних репрезентантів, виражених лексемами страх, боятися, лякатися сукупно з парадигмами їх словоформ та словотворень.) Він взаємодіє як із концептом Бог, так і з елементами міфічного світу, що увиразнює унікальне світовідчуття гуцулів. Простежмо:

Маріка:Але бій си Бога, Федоре [13: 206].

П'ята лісна:Ци ти не гуцул, шо скал боїш ситаліса?

Федір: Я скал си не бою, лиш бою си свою душу затратити [13: 212-213].

Петро: Поза Божої сили нічьо не буде, не бійтеси [13: 208].

Ґаздиня: Ґідочьку... Я си бою...

Дід: Не бій си! Клєкай. Я тебе накриюсардаком, аби ти нічьо не виділа. Бо тут усєкі страхи мутси показувати: мут хотіти цесу воду наговорену моцнувидобрати, а я маю не дати. Але ти нічьоси не бій, лиш тримай горнємоцно (Ґаздиня стає на коліна, дід накриває її сардаком). Але ци чуєш, - не бій си, кажу! [13: 224].

Відчуття страху перед Богом та силами природи в героїв гуцульських п'єс екстраполюється й у сферу побутової взаємодії. Страх є невід'ємним складником будь-якої ситуації чи обставини, іманентною характеристикою рефлексій гуцула стосовно світу, себе та інших у ньому і в межах етнічної групи має ознаки архетипу.

Потреба віднайти душевну рівновагу реалізується, з огляду на особливий статус слова у гуцулів, в рефрені «не бій си», що входить до складу різних за інтенційністю комунікативних тактик і ходів. Інваріантна його іллокуція - заспокоєння, підбадьорення, як-от:

Триюда: Не бій си- чого сибоїш? Я ті нічьо злого не зробю[13: 215].

Нечисть: Іди, іди! Не бій ся! То він тільки лякає тебе [13: 220].

Дід: Ну, молодице - абе-снічьоси не боєла. Може ті шо си при- ви-дитци шо си вчує - не бій синічьо[13: 223].

У проєкції на різноманітні життєві ситуації концепт страху зазнає модифікацій. Це виявляється розширенні іллокутивного спектру рефрену «не бій си» і включенні його в різнотипні персонажні комунікативні стратегії. Порівняймо:

Дід: Ой диви си, абе-с не розсипала.

Полагниця: Не бій си(= все буде добре) [13: 228] [Запевнення].

Катерина: Я вже тепер знаю, єк тобі вірити.

Гаргон: Не бій си (= будь певна), - вже направду даю [13: 239] [Запевнення].

Петро: Мой! Я тебе шесторцом поставю, не бій си! (= от побачиш). Я тобі ше такого покажу, шо ти й не видів ніколи! [13: 230] [Погроза].

Як бачимо, рефрен «не бій си» з прагматикою заспокоєння у комунікації персонажів гуцульських п'єс набуває іншої іллокуції - запевнення, погрози, актуалізуючи концепт страху у різних ситуаціях спілкування. Це підтверджує думку, що відчуття страху і прагнення його побороти є глибинним внутрішнім конфліктом персонажів, що відбиває, на нашу думку, специфіку екзистенції гуцулів як етнографічної групи.

Подолання всеохопного страху у гуцулів є умовою успішної комунікативної взаємодії. Зокрема, у гуцульських п'єсах ГнатаХоткевича введення нової інформації у спілкуванні героїв часто супроводжується комунікативною тактикою заспокоєння, що набуває ритуальної, узуальної форми. Порівняймо:

Друга ґаздиня: ...баба нічьоне робит, лиш узєлафлєщіну з полиці, сіла на кочергу, помастила симастев - йкпишла у комин! [13: 202-203].

Васиндо: Та нічьоси не стало, дідочьку солоденький! Лиш ми корова сивположила, а я пишов жинки шукати, та біг, та оце зустріли-смиси файно [13: 228].

Дід: Я нічьоне хочу - лиш пити прошу [13: 207].

Федір: Шо ви на мене напали? Я нічьоне маю, лиш хліба кавальчик [13: 213].

Як бачимо, подача нової інформації відбувається з залученням комунікативної тактики заспокоєння (у препозиції), що виражена усталеним формулюванням нічого.., лиш. Такий комунікативний прийом розсіює напругу адресата в ситуації невизначеності, непоінформованості й сприяє успішній реалізації комунікативної стратегії песронажів.

Характерним для аналізованих текстів також є те, що іллокуція комунікативних дій заспокоєння переорієнтовується для вираження інших інтенцій, зокрема згоди, схвалення. У зв'язку з цим діалектне слово нічьо (літературне - нічого) у гуцулів отримує додаткову сему добре:

Жид: Так ви кажете, пане Петре, шьо вам дати рум? Нічьо, нічьо, зараз дістанете [13: 201].

Дід: Принесеш міні за тото бербеничьку бриндзи.

Ґазди н я: Нічьо, нічьо.

Дід:Фасочьку масла.

Ґаздиня: Добре, добре.

Дід: Гуску соли.

Ґазд есу, знесу...

Дід: Муки гелєтку.

Ґаздиня: Ає, ає... [13: 225].

Ґаздиня: Я вже вам за то-то і полотна принесу файного, лижничок.

Дід: Нічьо, нічьо, я прийму, я прийму... [13: 226].

Одним із способів подолання всеохопного страху персонажів гуцульських п'єс є, на наш погляд, ментально закорінена тенденція гуцулів до єднання, відображена у специфічних комунікативних реакціях - тактиках згоди, підтвердження, схвалення, узагальнення сказаного співрозмовником як вияв солідарності і причетності до спільноти. Обґрунтуємо думку прикладами:

Друга ґаздиня: Без Юри нема в них забави.

Перший леґінь: А шо ж - то таки правда[13: 204].

Петро: За кого ґєдя каже, за того має й йти, а не своє вволев.

Перший ґазда: Ає, ає. То-то так воно має бути[13: 205].

Петро. Ох, узєвбих усіх тотих чинатарів, та ворожбитів, та знахарів та в смерічюбих вивішєв!

Другий ґазда: І я такої самої думки[13: 207].

Друга ґаздиня: Бо то йжовнірьбув,рахувати, прахтикований

знав котре до чого.

Другий ґазда: Ає, ає! Та же то прахтикації треба на усьо[13: 203].

Перший ґазда: А витак поліжница фівкнула у палеца детина назад по шнурови вид баби до мами.

Друга ґаздиня: Ає, ає! То може бути[13: 200].

Перша ґаздиня: В накобиловси перевернет, то так файно доїдеш.

Друга ґаздиня: Ає! Відьма враз може кобиловси перевернути

то вже таки правда[13: 202].

Иван:Ой, сидім тихонько, аби у нашій пасіці так тихо було, єк у нас у хаті. [...] Та й аби так пчолитихонько сідали, єк ми тут.

Василина: А так, так. Мусит бути спокій за сєтоввечеров, бо то така днина урочиста[13: 153].

Тяжіння гуцулів, зображених у п'єсах, до єдності, згуртованості задля набуття душевної рівноваги, порушеної страхом перед стихією, природою, вищими силами, накладає відбиток на їх комунікативну поведінку у конфліктній ситуації, що реалізується у комунікативних тактиках дискредитації, висміювання, образи, приниження, знущання тощо. Як зафіксовано у діалогах гуцульських п'єс Гната Хоткевича, при реалізації інтенції висміювання, приниження співрозмовника мовці вдаються до прийому непрямої адресації, переорієнтовують репліки в напрямку інших адресатів (дійсних чи навіть уявних), вилучаючи, таким чином, об'єкт дискредитації із зони спілкування, комунікативно

ізолюючи його. Простежмо:

Иван:Мовчи, сарако... мовчи ліпше...

Параска: А ти шо тут за професіро бібравси навчати? Дивітци на него - адукантєкий сивішукав![13: 147].

Усі:... Сідай з нами, Васиндо - веселійше буде.

Васиндо (оглядаєть ся): Та я... та я, вважєєте...

Петро: Та винжин кисибоїт.

Васиндо: Хто? Я? Я си бою жинки? Га-га - ото-сте вгадали... Та де ж би я сибоє вжинки?... [13: 202].

Другий леґінь: А може, ти шо варт?

Андрій: Ато би я мав бути пустший вид вашого Юри?

Перша дівка: Він гадає, єкбогацький син, то вже й Бога за бороду піймав.

Третій ґазда: Е, де вже йому супроти Юри[13: 204].

Андрій: То вже я знаю, шо маю робити.

Сьомий леґінь:Айдім,хлопці!Шо такого дурного будемо слухати. От плетет, аби си плело.

Восьмий леґінь: Вин гадає, шо то так легко вівчитиси на скрипці йграти[13: 205].

Бойко (до Смика): А ти шо натутуривси, єк та сова?

Кошак: То він нуд у череві має[13: 115].

Матеріал дослідження показує, що комунікативна стратегія дискредитації в гуцульських п'єсах має регулярну і специфічну реалізацію - відокремлення «дискредитованої» особи від общини як особливий спосіб покарання її, символічного знищення. Мовець вдається до непрямої адресації і замість «ти думаєш» говорить «він/ вона думає» тощо, позбавляючи співрозмовника статусу суб'єкта на користь об'єкта. Крім того, такий стратегічний прийом має екзистенційну основу: людина приречена на поразку, будучи поза общиною, і гуцули відчувають це особливо гостро.

Комунікативна взаємодія героїв гуцульських п'єс виявляє характерний спосіб реалізації стратегій спілкування преференцією окремих комунікативних тактик. Так, комунікативна стратегія спонукання найчастіше втілюється тактиками й ходами прохання у поєднанні зі скаргою (для кооперативного спілкування) або за допомогою тактик і ходів вимоги, наказу сукупно з погрозою (для конфліктної комунікації). Наприклад:

- спонукання (кооперативне):

Порєтуй нас!.. Змилуйси!.. Видвернинешєстє.. Пишлице сухмарудесгет вид нашого села!.. [просьба + благання + просьба + просьба]

Дід: А-а!.. То такі ви? А йк я до вас у село зайшов, гнали мене? Води жєлували? Смієлиси?

Змилуйси!.. Не попамнєтай гріха!.. Йой, уже сиближит!.. Пропали кукурудзи! Пропала городинка!.. Пропалоусьо!... [благання + вибачення + скарга + скарга + скарга + скарга].

Дід (побіг у хату, вертає з патиком). Розступітци!.. [13: 232].

спонукання (конфліктне):

Полагниця: Перестань, бо я тє ще й товко чергов потєгну, не лиш коромислом. [вимога + погроза] [13: 239].

Петро (данцуючи): ...Перестань міні зараз! В тій хвилі мені перестань, бо ті й закінвийдет! [наказ + наказ + погроза] [13: 230].

Параска:Куда? Куда тобовфурнуло? Сиди тихо, бо дістанеш [наказ + погроза] [13: 156].

спонукання (конфліктне + кооперативне):

Петро: А перестань ми у тій хвилі, бо лупю, йк котюгу! А ци чуєш ти, діду? Я ті кажу перестати, бо буде лихо! [вимога + погроза + наказ + погроза].

Дід: Чкай, я ті ше поможу (данцує проти него).

Петро: Йой, ноги зболіли... Йой, перестань... Йой, я вже тєпрошу...

[скарга + просьба + просьба].

Дід: Просиш?Лиш згрізна (грає далі).

Петро: Йой, гину... Йой, шо ти зо мнов робиш... Прошу тебе файно перестати... Гину... Йой, гину [скарга + скарга + просьба + скарга + скарга].

Дід: Е, йк уже файно просиш, то треба перестати [13: 230-231].

Апеляція до почуттів жалю і страху як прийом комунікативного впливу переважає у всіх стратегічних лініях спілкування героїв. Зазначимо, що комунікативна тактика погрози, яка актуалізує концепт страху, у гуцульських п'єсах має регулярне вираження: дія, яку виконував опонент, переноситься у семантику погрози:

Василь: Та рада, відев, така, шо таки треба іти. Бо, єк то кажут: «На ч'їм возі сидіти, того і пісню піти».

До в буш: Вже я їму заспіваю колис, шо буде шо чути[13: 103].

Иван:...То я змилив трішьки.

Параска: Я тє змилю[13: 152].

Иван:Не ґудзвєжу, не ґудзвєжу, не ґудзвєжу, а хавку мої жинці.

Параска: То ти на мене ґудзинакладаєш?... Чкай же, - я ті ґудзів на голові нароб'ю[13: 149].

Досягнення перлокутивного ефекту із залученням відповідних іллокутивних сил висловлення (скаржитися,погрожувати) вказує на чуттєву психічну організацію персонажів п'єс (на противагу раціональній). Примітно, що комунікативні стратегії і тактики переконання, аргументації, орієнтовані на логічно-раціональну сферу свідомості адресата [5: 145], у тексті драм Гната Хоткевича практично відсутні.

Особливістю спілкування гуцулів у конфліктній ситуації є переважне застосування риторичних питань, що є формою мовленнєвої агресії. Порівняймо:

Параска: ...Коли ж я матиму вид вас спокій? (До Єлени): Знов тулиш? Знов тулиш? То така ти поцтива супроти мене? То така міні пошана вид тебе си належит? То так ти мене слухаєш?... Оце тобі квіти... (Зриває і топче ногами).

Єлена: Такі файні чічі... Шо то вам шкодило?..

Параска: Шо то міні шкодило, шо то міні шкодило? А то міні нічьо не шкодит, шо ми на зиму без кукурудзи та й без хліба сизос- танемо?[13: 147].

Леґінь: Йой, шо ти з моєвкресанев зробив?

Жид: А пошо ти давав піхати?

Леґінь: Най би тобі кістки так віпіхало!

Жид: Но-но!.. Шьо я винен?

Леґінь: А дідьки би тебе били з твоєвфабриков.

Жид: Але ти,чюєш, де йдеш? А заплатити не хочеш?

Леґінь:Шо? То я маю тобі ше платити? То ти мені маєш заплатити, шо мені єс кресаню попсував. Кресаня була нова.

Жид: А йк нова, пошо давав піхати?[13: 190].

Риторичні запитання є «дифузним об'єднанням кількох мовленнєвих актів» [15: 21] і реалізують одночасно іллокуцію осуду й спонукання, або оправдання й докору тощо. Наприклад, риторичне питання То я маю тобі ше платити? втілює одночасно іллокуції відмови й осуду і запускає дискурсивний ланцюжок: «Ти кажеш, що я повинен заплатити тобі, але ж ти повинен усвідомлювати, що є причини, через які я відмовляюся це робити, тому твоя вимога безпідставна, так що тобі не варто було висловлювати цю думку взагалі». Таким чином, риторичні питання охоплюють не тільки предмет розмови, але й здійснюють «перехід на особистість», що переводить спілкування в емоційне русло. Велика питома частка риторичних питань у конфліктній взаємодії героїв гуцульських п'єс свідчить про надмірну емоційність і чуттєвість гуцулів.

Висновки. З погляду комунікативних стратегій у гуцульських п'єсах спілкування гуцулів має такі особливості:

- полярність превалюючих інтенцій (благословення - прокльони, благання - погрози, мітигація - дискредитація тощо);

- реалізація комунікативної стратегії спонукання тактиками прохання у поєднанні зі скаргою (кооперативне спілкування) або за допомогою тактик вимоги, наказу сукупно з погрозою (конфліктне спілкування);

- переорієнтація іллокуції заспокоєння для вираження інтенцій погрози, запевнення, згоди, схвалення;

- залучення комунікативної тактики заспокоєння при введенні нової інформації;

- часте вживання перформативних комунікативних актів, зокрема благословень і прокльонів;

- регулярне застосування комунікативних тактик схвалення, підтвердження як вияв солідарності зі співрозмовником;

- вилучення адресата з комунікативної зони як втілення наміру дискредитації;

- застосування прийомів мовної агресії (прокльони, погрози, риторичні питання).

Аналіз комунікативних стратегій художнього діалогу виявив такі ментальні риси персонажів гуцульських п'єс:

- релігійність як іманентна характеристика екзистенції гуцулів; містичне розуміння буття, породжене у свідомості гуцулів амбівалентністю сакральних начал (християнського й міфологічного);

- усвідомлення обмеженості людської волі на користь природних та надприродних сил;

- всеохопний страх як основа світовідчуття гуцулів; внутрішній конфлікт, зумовлений відчуттям всеохопного страху і прагненням до його подолання;

- підвищена агресивність як наслідок психологічної напруги; тенденція до єднання як спосіб досягнення душевної рівноваги; розуміння слова як дії;

- чуттєва, а не раціональна психічна організація горян; схильність до крайнощів у вияві емоцій.

Вивчення гуцульських п'єс Гната Хоткевича крізь призму комунікативних стратегій дає можливість розглядати художні образи у більш широкому контексті, проектуючи комунікативний аналіз художнього діалогу у сферу етнолінгвістичних досліджень. Особливості розгортання комунікативних стратегій у драмах виявляють глибинні мотиви, установки, закладені у ментальності горян як прототипів художніх образів.



Література

комунікативний драматургійний текст етнічний

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. Київ: Видавничий центр «Академія», 2004. 334 с.

2. Бачкур Р.О. Лексика прокльонів у гуцульських говірках // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. 2012. Вип. ХХХІІ-ХХХШ. С. 289-292.

3. Бикова Т.В. Гуцульщина як текст в українській літературі першої третини ХХ століття: дис. ... д-ра філол. наук. Київ, 2016. 446 с.

4. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і дискурс. Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. 296 с.

5. Иссерс О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. М.: УРСС, 2003. 286 с.

6. Лаврук М.М. Гуцули Українських Карпат (етнографічне дослідження). Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. 288 с.

7. Лагутин В.И. Проблемы анализа художественного диалога (к прагма- лингвистической теории драмы). Кишинев: Штиинца, 1991. 98 с.

8. Мечковская Н.Б. Язык и религия. Лекции по философии и истории религии. М.: Агентство «ФИАР», 1998. 352 с.

9. Рамач Я.Ю. Історія русинів Південної Угорщини (1745-1918): дис. ... д-раіст. наук. Ужгород, 1995. 448 л.

10. Рамач Я.Ю. Огляд історії русинів Південної Угорщини (1745-1918) // Сумська старовина. 2016. № 48. С. 5-24.

11. Суляк С.Г. К вопросу о терминологии Карпатской Руси // Русин. 2019. № 55. С. 272-316. DOI: 10.17223/18572685/55/16

12. Хализев В.Е. Драма как род литературы: Поэтика, генезис, функционирование. М.: Изд-во МГУ, 1986. 259 с.

13. Хоткевич Г. Неопубліковані гуцульські п'єси. Луцьк: ВМА «Терен», 2005. 312 с.

14. Хрущ О. Дослідження психології горян // Гірська школа Українських Карпат. 2013. № 8-9. С. 184-186.

15. Шатуновский И.Б. Риторические вопросы как форма агрессивного речевого поведения // Агрессия в языке и речи: сб. науч. статей. М.: РГГУ, 2004. С. 19-37.



References

1.Bacevich F. S. Osnovy kommunikativnogo linguistiki [fundamentals of communicative linguistics]. Kiev: publishing Center "Academy", 2004. 334 P.

2.Bachkur R. A. lexicon of curses in hutsul dialects // Bulletin of the Prykarpathian National University. Philology. 2012. issue XXXII-XXXH. Pp. 289-292.

3. Bykova T. V. Hutsulshchyna as a text in Ukrainian literature of the first third of the twentieth century: dis.... doctor of philology, Kiev, 2016, 446 P.

4.Golyanich M. I. internal form of the word and discourse. Ivano-Frankivsk: Publishing and Design Department of the CIT of Vasyl Stefanyk Prykarpathian National University, 2008, 296 P.

5.icers O. S. communicative strategies and tactics of the Russian language. Moscow: URSS publ., 2003, 286 P.

6. Lavruk M. M. Hutsuls of the Ukrainian Carpathians (ethnographic study). Lviv: publishing center of LNU named after Ivan Franko, 2005. 288 P.

7.Lagutin V. I. problems of analysis of artistic dialogue (to the Pragma - linguistic theory of drama). Chisinau: Shtiintsa publ., 1991, 98 p.

8.Mechkovskaya N. B. language and religion. Lectures on philosophy and history of religion. Moscow: fiar Agency, 1998, 352 P.

9.ramach Ya. Yu. history of Rusyns in southern Hungary (1745-1918): dis. ... d-raist. Nauk. Uzhgorod, 1995. 448 L.

10.ramach Ya. Y. review of the history of Rusyns in southern Hungary (1745-1918) // Sumy antiquity. 2016. № 48. pp. 5-24.

11. Sulyak S. G. to the question of the terminology of Carpathian Rus. 2019. № 55. PP. 272-316. DOI: 10.17223/18572685/55/16

12.Khalizev V. E. drama as a kind of literature: poetry, Genesis, functioning. Moscow: MSU publishing house, 1986, 259 P.

13. Khotkevich G. unpublished hutsul plays. Lutsk: VMA "Teren", 2005. 312 P.

14. Khrushchev O. research of the psychology of mountaineers // Mountain School of the Ukrainian Carpathians. 2013. № 8-9. pp. 184-186.

15.Shatunovsky I. B. rhetorical questions as a form of aggressive speech behavior // aggression in the language and speech: sat. science. articles. MOSCOW: RSUH PUBL., 2004, PP. 19-37.

Размещено на Allbest.ru

...