Стилістична маркованість тексту, як метод маніпулювання: психологічна обумовленість

Періодичні видання в Україні так чи інакше спрямовані не стільки на інформування населення, скільки на формування громадської думки. Це явище обумовлене історично, оскільки з формуванням політичних партій з'явилися дві групи видань - офіційно партійні, а також ті, які симпатизують тій чи іншій політичній силі.

- провести опитування серед вікової категорії 55+;

Відповідно до соцреалістичної стратегії подачі інформації, позитивні герої у журналістських публікаціях - це завжди люди високої честі, з бездоганним мовленням (про що свідчать навіть репліки із інтерв'ю), які не використовують у своєму мовленні ні слів-паразитів, ні, тим більше, інших стилістично маркованих лексем.

Дослідженням мови газети займалися і продовжують займатися такі дослідники, як О. Сербенська [12], А. Мамалига [7], В. Лизанчук [5-6]; в історичному контексті газетні видання і стратегію пропагування комуністичної ідеології досліджували І. Крупський [4], В. Пастушина [9] та ін. Особливості впливу пропаганди на формування свідомісного сприйняття дійсності в сучасному контексті досліджували і продовжують працювати у цьому напрямку О. Холод [13], О. Горошко [2] та ін. Разом з тим, сьогодні немає досліджень щодо залежності між довірою аудиторії до журналістської публікації і манерою подачі новини.

Формуючи і активно підтримуючи імідж четвертої гілки влади, друковані періодичні видання звертали увагу на дотримання правил граматики і пунктуації у публікаціях друкованих періодичних видань різних рівнів. Газети, які мали поширення на всю територію Радянської України, інспектували регіональні періодичні видання. І навпаки. Зокрема, в газеті «Радянська Україна» від 28 грудня 1956 року було подано критичний матеріал, який у повному обсязі був передрукований газетою «Прапор Жовтня»: «Газета, де мало дбають про культуру мови, рискує в значній мірі втратити свій авторитет. Адже культура мови є одним із істотних сегментів загальної культурності. Перед нашою пресою, перед кожним її органом стоїть благородне і відповідальне завдання: нести в народні маси найвеличніші ідеї - ідеї Комуністичної партії, доводити до мас її волю. Щоб успішно виконувати це завдання, треба писати просто, дохідливо і передусім грамотно» [10, с. 3]. Подібні заяви не залишалися на рівні декларативних - редакційна колегія дуже обережно підходила до використання розмовного стилю. Важливо було, аби він відповідав жанровому (формальному) вираженню. Відтак, розмовний стиль повинен був використовуватися виключно в художньо-публіцистичних жанрах сатиричного спрямування, що давало змогу розмежовувати публікації на так званий «низький» і «високий» стиль. І саме через таке розмежування журналісти підводили читача до висновку про те, що добре, а що погано. Таке свідомісне сприйняття закладалося, утверджувалося і стереотипізувалося, програмуючи певний набір реакцій аудиторії, які таким чином можна було контролювати і повертати у потрібному напрямку.

Підсилена пафосність, притаманна публікаціям, які описували діяльність Комуністичної партії, досягнення і здобутки під керівництвом радянської влади, була покликана підкреслювати важливість урочистого моменту, а також формувати усвідомлення серйозності того, що відбувається у навколишній реальності. Зокрема, у новорічному зверненні до громадян у газеті «Прапор Жовтня» читаємо: «Сповнені могутніх творчих сил, тісно згуртовані навколо рідної Комуністичної партії, радянські люди зустрічають Новий, 1957 рік з великою патріотичною гордістю за славні діла, звершені ними у минулому році...» [14, с. 1].

Опитування, проведене серед 20 респондентів у віці 70+, показало, що підкреслено урочистий пафос вони сприймали, як повагу влади загалом, а також представників газети, зокрема, до населення, а також рубіжність і кінечність якогось певного періоду, який було з честю подолано.

Подібні звернення супроводжувалися й інформацією про те, як святкують подібний етап у країнах, які формально є «зовнішніми друзями». Причому, подібна інформація подається на контрасті між тим, як добре в СРСР і як погано у капіталістичних країнах. Зокрема, у цьому ж виданні читаємо: «Разом з радянським наро- дом радісно зустрічають Новий рік трудящі великого Китаю і всіх країн народної демократії. Вони впевнені, що завтрашній день принесе їм ще більші успіхи в будівництві нового життя без поміщиків і капіталістів. Щодо капіталістичних країн, де економіка роздирається внутрішніми суперечностями, таїть в собі загрозу нових потрясінь, то там завтрашній день несе трудящим посилення експлуатації, зростання безробіття, зубожіння і розорення. Але прості люди капіталістичних країн не бажають миритися з своїм становищем рабів і все рішучіше піднімаються на боротьбу за мир, за свободу і національну незалежність. З почуттям законної патріотичної гордості за свою Вітчизну, з твердою вірою в майбутнє зустріли радянські люди Новий 1957рік. Вони знають, що їх веде до нових перемог випробувана в боях велика Партія комуністів» [14, c. 1].

Обов'язковим підтвердження достовірності описаних фактів, подій чи явищ є наявність цифрової інформації. Відповідно, у радянській періодиці оціночні судження перепліталися із цифровим оформленням і підтвердженням виконаних робіт, що теж є однією із форм маніпулювання: «Відрадним був минулий рік для колективу ремонтно-будівельної контори. План будівництва перевищений на 19 процентів. Трудящі міста одержали 36 нових квартир. Капітально відремонтовано 1700 кв. метрів житлової площі та 500 кв. метрів знаходяться в стадії відбудовчих робіт» [1, c. 2].

Для зображення внутрішнього ворога використовувалося декілька прийомів: від звіту із засідання партійної чарунки до сатиричних жанрів, в яких типізувалася і/ чи висміювалася конкретна проблема. До прикладу, в публікації «Предатель» проблема типізується в останній фразі «И верно, таких как Рабов - единицы. Трусость привела его к предательству. Смотрите зорче, товарищи бойцы, нет ли в ваших рядах подобных Рабову...» [8, с. 3]. При цьому драматизм ситуації загострюється через таку людську якість, яка в жодному разі не мала бути притаманна радянському військовому, - страх: в матеріалі розповідається про солдата, його страх перед війною, через який він неодноразово зрадив командира і вирішив навіть здатися фашистам під час одного бою. Проте його вбили власне фашисти, як зрадника. Стилістично маркована лексика тут використовується при передачі прямої мови самих героїв: «- Еще как, вон три танка того... - весело проговорил Рябов. Он посмотрел на Му- ханова, тут внимательно смотрел ему в глаза. «Скаже или не скажет?» - подумал Рябов. Но Муханов опустил глаза и сплюнул...» [8, с. 3].

Для формування підкреслено негативного ставлення до «внутрішнього» і «зовнішнього» ворога активно використовувалися релігійні образи. Причому герої творів говорили підкреслено народною мовою.

Стилістично марковану лексику, яка стала основним засобом творення комічного, розглядають як таку лексику, яка є притаманною для окремого стилю мови: «Стилістично маркованими (франц. tar-qour - робити на товарі клеймо або марку) вважають такі мовні одиниці, які стали типовими не для всіх стилів мови, а лише чи переважно для окремого стилю» [3].

Досліджуючи сатиру в Наддніпрянській періодиці 1917-1921 рр., ми вже вели мову про особливості творення релігійних образів у сатирично-публіцистичних жанрах: «Найпопулярнішими були образи Ісуса Христа (та його чудеса), Петра та Іуди, а також загальні образи пекла і раю із, відповідно, їхніми «жителями», [...]. Зумовлено це споконвічною антонімічною природою обох понять. Цим же таки антагонізмом пояснюються способи використання та засвоєння обох образів» [11, с. 121.]. Ця ж тенденція і в газетних публікаціях сатиричного спрямування воєнного і повоєнного періоду. Оскільки релігія в СРСР заміщувалася ідеологією, то вправляння у якомога ефективнішому поєднанні релігійних образів із розмовним стилем мало на меті максимально підкреслити неосвіченість тих, для кого релігія залишалася нормою життя.

Контент-аналіз матеріалів газети «Прапор жовтня», в яких так чи інакше змальовувалися і засуджувалися «вороги» комуністичної партії, показав, що за рік у 45 номерах газети (річна підшивка) вийшло друком (на цю тематику) 92 матеріали (14 - у формі звіту, 2 - у формі репортажу, 76 - у формі фейлетонів). Тобто, можемо говорити про використання зниженого стилю для формування негативного образу ворога народу.

Подальший аналіз публікацій показав, що всі герої, чиї дії були об'єктом висміювання, у розмовній мові використовували жаргонізми, арготизми, лайку. стилістичний маркованість газетний

Контент-аналіз засвідчив, що для негативного іміджування героїв лайливі слова типу «трясця», «дурень», «так його пересяк» та ін. були використані 342 рази; жаргонна лексика типу «блоха» (у значенні формату видання), «підклепар» (той, хто заклепував відра для колодязів), «батяр» (музика) і т.д. були використані 474 рази; арготизми типу «рижуха» (золото), «стукати» (повідомляти міліцію про скоєння злочину) та ін. були використані 112 разів.

Релігійні образи, при цьому, зустрічаємо у 34 матеріалах у жанрі фейлетону.

Все це виробляло в аудиторії чітке усвідомлення того, що публікації, в яких використовується стилістично маркована лексика, покликані висміювати і засуджувати.

Подібний аналіз регіональних друкованих періодичних видань 1943-1960 рр. дав такі результати (див. Таблиця 1).

Таблиця 1. Результати контент-аналізу друкованих періодичних видань «Радянський воїн» (1943-1946 рр.) і «Прапор жовтня» (1957-1960 рр.)

Такий зріз, що подано в таблиці 1, дозволяє простежити формування педбачуваної реакції на подібні явища.

Всього було опитано 220 осіб. Опитування проводилося, як через мережу Інтернет, так і шляхом анкетування під час особистого контакту з опитуваними. Вважаємо, що така вибірка дає можливість виявити загальну тенденцію, яка притаманна була поколінню, що виросло в епоху СРСР.

У процесі опитування аудиторії було запропоновано, окрім низки питань, дві публікації з газет періоду 1943-1953 рр., де одна була прописана відповідно до вимог газетно-публіцистичного стилю, а інша - використовувала інструментарій розмовного стилю. 210 (95,5%) із 220 опитаних сказали, що першій публікації довіряють більше. Відповідно було запропоновано ще дві новини, одна з яких була фейковою. Інформація про фейкову новину була подана без використання інвективів, аргонізмів та ін. стилістично маркованої лексики - у тому стилі, який був притаманний радянським виданням окресленого періоду. Реальна новина була подана в розмовному стилі. 209 (95%) із 220 опитаних повірили фейковій новині, пояснивши це тим, що вона подана правдоподібно.

Відтак, можемо говорити про те, що чітко сформовані і передбачувані реакції дають можливість спрогнозувати реакцію на використання тієї чи іншої тональності повідомлення інформації з маніпулятивною метою для населення у віці 55+.

Висновки та перспективи

Відібрані до аналізу публікації показали, що в радянських друкованих періодичних виданнях чітко розмежовувалася манера подачі інформації про так званих «позитивних» і «негативних» героїв. Разом з тим, опитування виявило тенденцію довіри населення до інформація, в якій немає стилістично маркованої лексики. Відповідно, можемо говорити про те, що стилістична маркованість тексту є одним із методів маніпулювання громадською думкою. Перспективою подальшого дослідження може стати вивчення впливу стилістично маркованих текстів на свідомість іншої вікової категорії аудиторії, а також вивчення рівня довіри аудиторії до інформації, поданої і різних стильових і жанрових формах.

Література

1. Вейцман А. Житла для трудящих. Прапор Жовтня, 1957, № 1 (1927). С. 2.

2. Горошко Е. Типологизация контента современных СМИ (попытка рефлексии) [Електронний ресурс]. Материалы науч.-практ. конф. «Развитие русскоязычного медиапространства: коммуникационные и этические проблемы» (26-27 апреля 2013 г.). - Режим доступу: http:// www.textology.ru/article.aspx?aId=240.

3. Дудик П. С. Стилістика української мови: короткий термінологічний словник: навчальний посібник. К., 2005, 368 с.

4. Крупський І. Тематика засобів масової інформації України - важлива складова частини інформаційного простору держави (на прикладі західноукраїнських земель 1944-1950-го рр.). Теле- та радіожурналістика. 2014. Вип. 13. С. 96-103.

5. Лизанчук В. Геноцид, етноцид, лінгвоцид української нації: хроніка. Львів, 2008. 258 с.

6. Лизанчук В. Просвітницька і маніпулятивна пропаганда в умовах нинішньої російсько-української війни. Теле- та радіожурналістика, 2018, Вип. 17. С. 23.

7. Мамалига А., Данильчук Д. Вплив мас-медіа на врегулювання хронотопної відповідності сучасних міських топонімів [Електронний ресурс]. Вісник Львівського університету. Серія Філологічна: електр. версія журналу 2009. Режим доступу: http://publications.lnu.edu.ua/ bulletins/index.php/philology/article/view/6066 (дата звернення: 25.07.2019)

8. Одар А. Предатель. Советский воин, 1943, № 63 (303). С. 3.

9. Пастушина В. Пропаганда як ідеологічна складова журналів «Сурма» та «Розбудова нації». Вісник Львівського університету. Серія Журналістика, 2018, № 44. С. 22-27.

10. Поважати читача. Прапор Жовтня, 1947, №3 (1229), C. 3.

11. Почапська О. І. Українська сатирична публіцистика Наддніпрянщини періоду національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.: монографія. Кам'янець-Подільський, 2010. С. 121.

12. Сербенська О. Інтерференційні явища в публічному мовленні. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. 2011. С. 177-181.

13. Холод О. Інмутація суспільства в гіпермаркеті свідомості: у 3 т. Т. 1: Теорія інмутації суспільства: монографія. К., 2010. 213 с.

14. 1957. Прапор Жовтня. 1957, № 1(1927). С. 1.

References

1. Weizman A. (1957), Housing for workers. October Flag, No.1 (1927), p. 2.

2. Goroshko E. (2013), Typologization of content of modern media (attempt at reflection) [Electronic resource]. Materials of scientific-practical. Conf. «Development of Russian-speaking Media Space: Communication and Ethical Issues» (April 26-27, 2013). - Access mode: http:// www.textology.ru/article.aspx?aId=240.

3. Dudik P. S. (2005), Ukrainian language stylistics: a short terminology dictionary: a textbook. K., 368 p.

4. Krupsky I. (2014), The theme of mass media of Ukraine is an important part of the information space of the state (on the example of Western Ukrainian lands of 1944-1950). Television and radio journalism, vol. 13. pp. 96-103.

5. Lizanchuk V. (2008), Genocide, ethnocide, lingvocide of the Ukrainian nation: Chronicle. Lviv, 258 p.

6. Lizanchuk V. (2018), Educational and manipulative propaganda in the conditions of the present Russian-Ukrainian war. Television and Radio Journalism, iss. 17, p. 23.

7. Mamalyga A., Danilchuk D. (2009), The influence of mass media on the regulation of the chronotopic correspondence of modern city place-names [Electronic resource]. Bulletin of the University of Lviv. Philological Series: Elect. version of 2009. Access mode: http://publications. lnu.edu.ua/bulletins/index.php/philology/article/view/6066

8. Odar A. (1943), Traitor. Soviet Warrior, No. 63 (303), p. 3.

9. Pastushina V. (2018), Propaganda as an ideological component of the Antimony and the nation building magazines. Bulletin of the University of Lviv. Journalism Series, No. 44, pp. 22-27.

10. Respect the reader (1947), October Flag, No.3 (1229), p. 3.

11. Pochapskaya O. I. (2010), Ukrainian satirical journalism of the Dnieper region of the period of national liberation competitions of 1917-1921: monograph. Kamenets-Podilsky, p. 121.

12. Serbenskaya O. (2011), Interference phenomena in public speech. Uzhgorod University Scientific Bulletin. Series: Philology. Social Communications, pp. 177-181.

13. Kholod O. (2010), Society's Inmutation in the Hypermarket of Consciousness: in 3 vols, vol. 1: The theory of society's inmutation: monograph, K., 213 p.

14. 1957 (1957), Flag of October, 1957, No. 1 (1927), p. 1.

Размещено на Allbest.ru