Формування риторичної культури учня початкової школи засобами пареміології: концептуальний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування риторичної культури учня початкової школи засобами пареміології: концептуальний аспект

Анна Огар, кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання у початковій школі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Постановка проблеми

Сучасні програми для початкової школи зазначають, що однією з ключових компетентностей, формування якої передбачає мовно-літературна освітня галузь, є комунікативна. На її становлення націлені усі змістові лінії, серед яких виокремимо змістову лінію “Взаємодіємо усно”, що спрямована на формування в учнів умінь сприймати, аналізувати, інтерпретувати й оцінювати усну інформацію, використовувати її в різних комунікативних ситуаціях, а також, що важливо, спілкуватися усно з іншими людьми в діалогічній і монологічній формах задля досягнення певної мети [6]. Вагомість таких умінь зумовлена потенціалом мови як засобу переконання, що особливо актуально в насиченому засобами массового зв'язку сьогоденні.

Аналіз наукових досліджень

До проблеми опанування теоретичних основ риторики й оволодіння відповідними практичними уміннями та навичками в науковому дискурсі апелювали С. Абрамович, В. Вандишев, Н. Колотілова, Л. Мацько, М. Пентилюк, Г. Сагач. Л. Мацько наголошує, що формування гармонійно розвиненої особистості без інтелектуально-естетичного впливу мови неможливе, в якій би сфері суспільно-виробничої діяльності не реалізовувалась людина. Уміння побудувати розгорнутий монолог з фахової проблематики, виголосити його, аргументовано дискутувати, природно вести цікаву бесіду чи конструктивний діалог, не відчуваючи браку слів, знайти своє місце в полілозі, ненав'язливо підтримувати розмову, доречно зауважити чи просто шляхетно звернутися - цьому вчить лінгвістична риторика, яка завершує формування мовнокомунікативної компетенції мовця [3, 520]. Навички такого плану варто розвивати з перших днів дитини в школі.

Мета статті - з'ясувати головні настанови паремій як засобу формування риторичної культури учня початкової школи.

Джерельною базою дослідження послугували народні афоризми, що характеризують людину, її життя, риси характеру та моральні орієнтири, упорядковані в збірку, матеріал до якої добирався з усіх відомих друкованих видань прислів'їв та приказок (К Зіновієва, В. Смотрицьюіо, Г Ількевича, М. Номиса, П. Чубинського, І. Манжури, Б. Грінчека, І. Франка тощо [4].

Виклад основного матеріалу

Дослідники виділять 4 етапи навчання риториці з метою досягнення високого рівня володіння мисленнєво- мовленнєвою та комунікативною діяльністю [5, 176 - 177]. Перший і другий етапи - охоплюють початкову школу. Зокрема, на першому етапі (1 - 3 класи) школярам варто робити перші кроки в оволодінні художнім читанням, виразним читанням, основами спілкування. Для цього треба виразно читати тексти різного характеру, ретельно аналізувати їх, розкривати головну ідею, авторський задум, критично осмислювати й аналізувати прочитане, висловлювати власну думку стосовно прочитаного тощо. Другий етап (4 - 6 класи) номінують школою діалогу і культури спілкування: дібрані твори мають стимулювати в учнів формування умінь та навичок ведення конструктивного діалогу, спілкування у формі діалогу, полілогу.

У результаті опанування риторики у молодших школярів мають сформуватися такі уміння та навички:

- вести розмову на побутові, політичні, ділові, філософські, історичні та інші теми, що входять до кола освіченої людини;

- слухати співрозмовника, ставити запитання, коректно й етично вставляти репліки, долучатися до розмови, розвиваючи тему, наводити аргументи щодо обговорюваної проблеми;

- брати участь у дебатах з проблеми, у якій дискутант є компетентним, викладає свої думки й судження за нормами літературної мови на рівні строго регламентованих вимог до виступу;

- брати участь у дискусіях, суперечках, дотримуючись усіх логічних, етикопсихологічних і комунікативних законів і правил; послідовно й доказово відстоювати свої погляди, спрямовані на конструктивне розв'язання проблеми;

- виступати перед аудиторією із невеликою, різною за жанрами промовою на доступну тему, ситуативно коректуючи її зміст, обсяг;

- викладати свої думки у формі листа, статті; ґречно висловлювати оцінки, переконання, коментарі стосовно певного жанру;

- заглиблюватися в задум чужого письмового чи усного мовлення; розуміти його внутрішній зміст, глибинні цілі, тобто ефективно читати й слухати, давати загальнориторичну оцінку прослуханого;

- мати розвинене мовне чуття, інтуїцію оратора, який гостроестетично сприймає текст, художнє слово;

- виокремити риси національної специфіки виступів та риторичних текстів із скарбниці українського красномовства [5, 176 - 177].

Як бачимо, початкові етапи навчання риториці припадають на 1 - 4 класи. Саме тут закладають основи риторичних знань, зокрема тут починається формування риторичної культури. Науковці трактують риторичну культуру як високий рівень оволодіння знаннями основ риторики та реалізацію їх у різних видах професійно-риторичної діяльності (навчально- виховній, науково-дослідній, художньо-естетичній, громадській, культурній тощо) [7, 218]. Складникамириторичної культури є спрямованість на оволодіння мистецтвом виразного й переконливого слова; знання основ риторичної культури; комплекс спеціальних здібностей і практичних умінь; техніка (поставлений приємний голос, чітка дикція і правильна вимова; інтонаційна різноманітність словесної партії; доцільне використання невербальних засобів виразності; здатність до створення в собі творчого піднесеного самопочуття й передачі його співрозмовнику); характер і результативність мовлення у різних видах діяльності (здатність до критичного аналізу риторичної культури в конкретних видах діяльності, самокритичність в оцінюванні її, готовність до оперативного корегування) [7, 218 - 219].

Різноманіття форм роботи у контексті зазначеної проблеми все ж обмежене у початковій школі. Пошук ефективних способів формування риторичної культури молодших школярів змушує розглядати доступні для них форми та жанри, серед яких - паремії. Паремія, за трактуванням дослідників, - це мовна одиниця, що вирізняється афористичністю, усталеністю, відтворюваністю, переосмисленим чи буквальним узагальненим значенням, здебільшого повчальним змістом, мовний знак, який передає специфічну інформацію про традиційні цінності та погляди, ґрунтовані на життєвому досвіді народу, позначає типову життєву ситуацію [2, 16]. Ці різновиди фольклору концентрують спосіб мислення українського народу, його розуміння навкілля. Релевантні аспекти людського життя отримали загальнонародне осмислення й матеріалізацію у прислів'ях і приказках, які акумулюють певні норми національної поведінки, зокрема й спілкування. Тож ми насамперед розглянемо паремії відповідно до правил спілкування.

У науковому дискурсі уже розроблено класифікації паремій. Не оминули науковці увагою й одиниць, що стосуються етикету спілкування. Скажімо, Г. Бондаренко послуговується визначеними Ю. Рождественським трьома категоріями: правилами організації діалогу, правилами для мовця й правилами для слухачів [1]. Правила для організації діалогу визначають ставлення людей у діалозі (знання форм мовленнєвого етикету, заборона неввічливого мовлення і рекомендація ввічливості, заборона ображання словом), порядок ведення бесіди (передування слова несловесній дії, прерогативація слухання над говорінням, умовчування). Правила для мовців поділяються на п'ять розрядів: обережність, задум, підготовка промови, типові помилки, невербальні засоби вираження. Правила для слухачів розгалужені й охоплюють оцінку мовлення оратора, відділення істинних і хибних, правдоподібних і неправдоподібних, потрібних і непотрібних висловлювань [1].

Зважаючи на те, що семантична класифікація паремій на позначення особливостей спілкування уже є, пропонуємо рубрикувати ці одиниці в концептуальній площині - виділити концептуальні домінанти - смислові центри - на основі критеріїв частотності, семантичної місткості, загальновідомості. Така класифікація не просто упорядковує паремії, а дає змогу визначити національні особливості спілкування, виявити певні етнічні пріоритети, тобто сказати про культуру народу щось непересічне, нетривіальне, таке, що вирізняє її з- поміж інших.

Першим таким концептуальним центром є смисл “слова протиставлені діям”. Процес говоріння у такому контексті - це щось легке, безвідповідальне, ілюзорне, а дії - таке, яке вимагає зусиль, реальне : Діла на копійку, а балачок на карбованець. Набалакаламного, а нема нічого з того. Хтобагато говорить, той мало творить. Багато казали, а потім руки склали. Найменшеділо - балакать. Менше говори - більшеділа твори. Наслідком такого говоріння є змарнований час, тому пареміологія засуджує пусту балаканину: Красно говорить, а слухатинічого. Городить таке, що й купи не держиться. Плете, щослина до губи принесе. Нема чогоговорити, а є щобалакати. Останні приклади ілюструють семантичну амбівалентність: лексеми говорити, балакати, плести, які є загальномовними синонімами, постають як антагоністи (висловлювати думки обдумано/необдумано). Антонімами до слова говорити також постають й номенибридня, видумка, верзти, галу-балу. Тобто мова є лише тоді позитивно маркованою, коли вона добре обдумана, слова виважені, що виразно окреслено смислово “говорити розумно”: Щодумаєшсказати, спершуобміркуй. Говорити - не горох молотити. Вкусися перше за язик, покищоскажеш. Говорити і не думати - те саме, щостріляти і не цілити. Бесідибагато, а розуму маловато. Не все те казати, що на рот лізе. Загалом дослідження пареміологічного фонду дає змогу висновкувати, що український народ засуджує розходження слова з ділом. Така оцінка слугує своєрідним правилом мовлення “Говори відповідально”.

Наступний концептуальний центр “слова - правда”. В українському ментальному просторі й концепт правда, і концепт слово - це ключові одиниці. Перший втілює істинність і справедливість, другий - голос внутрішнього світу людини, народу, носій їхнього духу. Пересічення цих концептів утворює позитивно марковане словосполучення правдиве слово, антонімійними до якого є компоненти чималої кількості паремій: І від солодких слів буває гірко. На словах медок, а на серцільодок. Слово з маслом, та думка чортова. Слова ласкаві, та думки лукаві. Говорить, як лисиця, а за пазухою каміньдержить. Тож часто вербально зв'язок слова і правди передано саме через протилежні поняття. Як правило, українська пареміологія розмежовує правду і слова, що постають як порожні розмови. Саме правда робить слово дійсно цінними: Мало говори, а правдою дорожи. Хто багато говорить, той мало правди каже. Водить за ніс, а правди не скаже. Де мало слів, там більше правди. Красно говорить приятель, а правду скаже неприятель.

Ще один концептуальний критерій “мовчання часто краще за говоріння”: Не мовчанкабуває нудна, а пуста балачка. Нема чимбурчати, то ліпшемовчати. Говорити - то срібло, в мовчати - то золото. Не соромно мовчати, як нічогосказати. Умій впору і помовчати. Хтомовчить, той двохнавчить. Хтомовчить, той більшезнає. Не все говори, щознаєш, та все знай, щохочешговорити. Слухайтисячуразів, а говори один раз. Такі паремії не тільки дають пряму вказівку до способу поведінки за комунікації, але також певною мірою стимулюють до осмислення почутого, здобуття досвіду, а не до пустих балачок: Хтощо говорить доброє, то ти на ус мотай. Хоча мовчання може актуалізувати й менш типові смисли: Мовчанка - признання до вини. Мовчання - знак згоди.

Багато уваги пареміологія приділяє універсальній концептуальній етичній опозиції добро - зло. Накладається ця пара і на одиниці, що формують модель комунікативної поведінки. Зокрема підкреслено роль доброго, щирого слова на противагу слову злому: Добре слово дорожчебагатства. Добре слово не коштуєнічого, а поможебагато. Добрим словом мурпроб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш. Лагідні слова роблятьприятелів, а острі - завзятихворогів. Отісерцем не старіють, якіщирі слова сіють. Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи. Бризнувму в очі лихим словом. Вербалізація народної мудрості виявляє винахідливість та образність національного мислення. Скажімо, для передачі концепту слово у пареміології реалізовано метафоричні моделі як один із способів обробки та концептуалізації знання:

- слово - музичний інструмент: На словах - як на цимбалах. На речах, наче на кобзі. На словах, як на органах, а як до діла - ані гу-гу. На словах, як на гуслях, а на ділі, як на балалайціграють;

- слово - зброя: Ніж ранить тіло, а слова - душу. Слово - не стріла, а глибше ранить. Словом заб'єшбільше, ніж дубиною. Шабля ранить голову, а слово - душу. Бджола ранить жалом, а чоловік - словом;

- слово - їжа: Слово з маслом, а думка чортова. Слова, як мед, діла, як полин;

- слово - птах, частина його тіла: Слова, як пташка, випустиш, не повернеш. Слово - не горобець: випустиш - не піймаєш. Слово вилетитьгоробцем, а вернеться волом. Вашеслово з крилами;

- слово - текстиль, техніка вишивання:

Словом, як шовкомвишиває, а ділом, як шилом шпигає. Словом, як низзю стеле, а ділом, як голками, коле. Слово - не прапор, а високо водить;

- слово - скарб, дорогоцінність, гроші: Слово дорожче золота. Слово старше, ніжгроші. Слово - срібло, мовчання - золото. Добре слово дорожчебагатства.

Окремо варто виділити часто актуалізовану заперечну модель слово - не полова, якою прагнуть нівелювати тотожність слова і чогось несерйозного, несуттєвого. Але сам факт наявності таких паремій засвідчує побутування саме трактування слова як незначного, що не має матеріальної цінності: Щопоможеговорити, як нема що в рот вложити; Теплими словами хати не нагрієш. Зіставлення паремій ілюстує кардинально протилежні концептуальні засади. Скажімо, остання наведена одиниця декларує некорисність слів, їхню марність. Натомість паремія Теплі слова зігрівають душу людині - навпаки. Тож слова, мова - це категорії не матеріального, а духовного плану; саме в такій площині варто шукати розуміння їхньої цінності.

Як бачимо, словоконцептуалізовано через характеристики різних предметів: здатність причиняти біль зброї, невловимість птаха, властивості красиво звучати музичних інструментів, масність і солодкість їжі, красота та плавність вишивки й, щонайважливіше, цінність грошей. Так бачив слова український народ і так заклав у фольклорі. Для формування риторичної культури учня ці паремії дають такі посили: словом можна ранити; слова треба обдумувати, бо назад їх не вернеш; за гарними словами не завжди стоять гарні діла; слова - це не порожні балачки, а духовна зброя. Це врахували укладачі підручників для початкової школи і вплели у тексти книг такі прислів'я та приказки: Умійсказати, умій і змовчати. Слово - не горобець, вилетить - не впіймаєш. Від теплого слова і лідрозмерзає. Гостре словечко коле сердечко. Не той друг, хто медом маже, а той, хтоправду каже. Хтомудро мовчить, гарноговорить. Слова треба зважувати, а не рахувати. Швидкий буде слухати, а повільнийговорити.

Загалом ретельний аналіз паремій дає змогу виявити певні вимоги до слова-мови: це виявляється передусім через негативний(загальновідомо, що в мові переважають усталені

вирази на позначення негативних якостей, на антонімійних пар розмова - розум, розмова - діло, розмова - правда.

Таке протиставлення слугує посилом: говори розумно, правдиво, дієво.

Технологія опрацювання малих фольклорних жанрів добре відома у лінгводидактиці початкової школи. Дослідники навіть окремо виділяють дві групи паремій, які вивчають учні початкової школи: комунікативно-етикетні та природничі [8, 14]. Саме перші містять рекомендації щодо правил спілкування і поведінки, знайомлячи школярів з морально-етичними нормами, формуючи навички культурної поведінки тощо. Загальна схема роботи над малими фольклорними жанрами така: прочитай; поясни, як ти розумієш; пригадай ситуацію, у якій можна так сказати; творче завдання [8, 15 - 16]. За цього можна використовувати різні види роботи: з'єднайте частини прислів'їв, допишіть пропущене слово, згрупуй прислів'я, намалюй малюнок тощо. Пропонуємо урізноманітнити роботу над малими фольклорними жанрами такими завданнями:

- зберіть прислів'я з геометричних фігур: спочатку з трикутників, потім з прямокутників, насамкінець - із кругів:

- прочитайте прислів'я, запишіть, якими можуть бути слова:

Бджола жалить жалом, а чоловік - словом.

Від теплого слова і лідрозмерзає.

Слова ласкаві, та думки лукаві.

- викресліть кожну третю букву і запишіть прислів'я:

- ГОДСТАРЕВ СЛІОВАЕЧМКОЇ КОТЛЕЬ СЕЮРДЯЕЧЦКОЗ засудження) компонент контекстуальних

- - відгадай прислів'я

Птицю пізнають по пір'ю, а людину по бесіді - складіть розповідь за прислів'ям Слово - не горобець, вилетить - не впіймаєш “Чому не можна зловити слово?”

Різні види роботи з пареміями не лише сприятимуть мовленнєвому розвитку, а й ознайомлять учнів з правилами риторичного спілкування, підвищать їхню комунікативну культуру. Прислів'я та приказки засуджують розходження слів із ділами, зайву балакучість, невміння тримати язик за зубами, але схвально ставляться до обдуманої, правдивої мови; радять більше мовчати, аніж говорити.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Підсумовуючи, скажемо, що формування риторичної культури учнів початкової школи - необхідна умова становлення риторичної компетентності як складника мовної особистості; пареміологія - важливе джерело здобуття знань, бо конденсує в доступній формі досвід про правила риторичної взаємодії; серед паремій є група одиниць, які регулюють правила комунікації; головні настанови таких одиниць: слова мають відповідати діям, слова мають нести правду, варто більше мовчати та вчитися.

Література

паремія риторична культура учень

1. Бондаренко Г.Л. Формування риторичної культури молодшого школяра засобами народного золотослова. Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. 2006. № 8. URL: http:// librarY.udpu.org.ua/librarvfiles/psuhpedagogproblsilskshkolu/8/visnuk 15.pdf(дата звернення 12.07.2019)

2. Колоїз Ж.В., Малюга Н.М., Шарманова Н.М. Українська пареміологія : навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Кривий Ріг, 2014. 349 с.

3. Мацько Л. Українська мова в освітньому просторі: навчальний посібник для студентів- філологів остітньо-кваліфікаційного рівня “Магістр”. Київ, 2009. 607 с.

4. Пазяк М.М. Прислів'я та приказки : Людина. Родинне життя. Риси характеру. Київ, 1990. 528 с.

5. Сагач Г Риторика. Київ, 2000. 567 с.

6. Українська мова. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів 1-4 класи. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednYa- osvita/navchalni-pro grami/navchalni-pro grami-dlya-

pochatkovoyi-shkoli(дата звернення 14.07.1985)

7. Усатий А.В. Формування риторичної культури майбутнього вчителя-словесника. Педагогічна риторика: історія, теорія, практика : монографія / Кучерук О.А., Голуб Н.Б., Горошкіна О.М. та ін.; за ред. О.А. Кучерук, 2016. 258 с. С. 217 - 229.

8. Хорт М. К. Вивчення малих фольклорних жанрів у початковій школі. Методичні рекомендації з методики викладання української мови для студентів спеціальності 6.010102 - Початкова освіта. Прилуки, 2011. 99 с.

REFERENCES

1. Bondarenko, H.L. (2006). Formuvannyarytorychnoyikulturymolodshohoshkolyarazasobamynarodnohozolotoslova [Formation of rhetorical culture of the junior schoolboy by means of folk gold-digger]. Psychological and pedagogical problems of rural school. No. 8. Available at: http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_pedagog_probl_silsk_shkolu/8/ visnuk_15.pdf (accessed 10 July 2019). [in Ukrainian].

2. Koloyiz, Zh V, Malyuha, N. M. &Shamanova, N. M. (2014). Ukrayinskaparemiolohiya [Ukrainian paremology]. KryvyiRih, 349 p. [in Ukrainian].

3. Matsko, L. (2009). Ukrayinskamova v osvitnomuprostori: navchalnyyposibnykdlyastudentiv-filolohivostitno-kvalifikatsiynohorivnya “Mahistr” [Ukrainian language in the educational space: a textbook for students-philologists of the master's degree-qualification level]. Kyiv, 607 p. [in Ukrainian].

4. Pazyak, M. M. (Eds.). (1990). Pryslivia ta prykazky :Lyudyna. Rodynnezhyttya. Rysykharakteru [Proverbs and sayings: Man. Family life. Character traits]. Kyiv, 528 p. [in Ukrainian].

5. Sahach, H. (2000). Rytoryka [Rhetoric]. Kyiv, 567 p. [in Ukrainian].

6. Ukrayinskamova. Navchalnaprohramadlyazahalnoosvitnikhnavchalnykhzakladiv 1-4 klasy [Ukrainian language. Curriculum for Comprehensive Schools 1-4]. Available at: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/

navchalni-programi-dlya-pochatkovoyi-shkoli

(accessed 14 July 2019). [in Ukrainian].

7. Usatyy, A. V (2016). Formuvannyarytorychnoyikulturymaybutnohovchytelya-slovesnykarafiya [Formation of rhetorical culture of the future teacherdictionary]. Pedagogical rhetoric: history, theory, practice: monograph. O. A. Kucheruk (Ed.). Kyiv, 258 p. [in Ukrainian].

Khort, M. K. (2011). Vyvchennyamalykhfolklornykhzhanriv u pochatkoviyshkoli [Tudy of small folklore genres in elementary school]. Guidelines for teaching the Ukrainian language for students of specialty 6.010102 - Primary education.Pryluky, 99 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru