Формули мовленнєвого етикету в текстах українських народних казок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формули мовленнєвого етикету в текстах українських народних казок

Пославська Наталія- кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника (Україна, Івано-Франківськ)

Анотація

У статті проаналізовано формули ввічливості в текстах українських народних казок. Розкрито особливості мовного етикету українців у контексті українських народних казок, встановлено типові етикетні формули у текстах казок, досліджено засоби вираження звертання, вітання, прощання, подяки, прохання, вибачення, згоди та відмови.

Ключові слова: мовний етикет; мовленнєвий етикет; українська народна казка; формули ввічливості; звертання.

FORMULAE OF SPEECH ETIQUETTE IN THE TEXTS OF UKRAINIAN FOLK TALES

POSLA VSKA NatalUa - Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Department of Ukrainian Language, VasylStefanykPrecarpathian National University (Ukraine, Ivano-Frankivsk)

KOLIADA Anastasua - Master of the Faculty of Philology, VasylStefanykPrecarpathian National University (Ukraine, Ivano-Frankivsk)

Summary. Ethno-psychological traits such as religious devoutness, respect for parents, woman, democratism, emotionality, aestheticism, delicacy, kindness, selfesteem, sincerity, tenderness are reflected in the Ukrainian language etiquette. They identify the idioethnic features of the Ukrainian language etiquette, in particular: the semantic centre of many etiquette expressions is words with the root добр- (добрий день, доброго здоров'я, на все добре), здоров- (здоровенькі були, здоров був), ласк- (будь ласка, ласкаво просимо); extended synonymous and variant series with diminutive suffixes (Мишко-Шкряботушко, Жабко-Скрекотушко, Зайчику- Побігайчику, Лисичко-Сестричко); a variety of repetitive expressions, duplicate phrases, elliptic etiquette forms (-- Добрий день! -- Здорові, люди добрі! -- Здоровбув! -- Здоров! Добридень, Добраніч); apeculiarformofaddress (vocativecase(-- Кізонько моя мила, кізонько моя люба!), respectfulYou(-- Підіть, люба матінко, та ви сватайте за мене царівну).

In the texts of Ukrainian folk tales, we have distinguished such formulae of speech etiquette as address, greeting, farewell, gratitude, apology, request, consent, disagreement. The largest group is address, which can be both extended and unextended.

Unextended addresses are expressed by nouns in vocative case or nominative case in the singular or plural form, with substantive adjectives in singular or plural.

Extended address in Ukrainian folk tales can be expressed by the combination of an adjective with a noun, a possessive pronoun with a noun, a noun with a possessive pronoun and an adjective, appositions.

Address forms such groups according to meaning: proper names, naming people taking into account the following traits (relationships, in-laws, age, occupation and other traits, Biblical names), names of trees, names of phenomena and objects. текст українська народна казка етикет

One of the peculiarities of addresses in Ukrainian folk tales is that many of them are characterized by reduced, affectionate, coarse forms.

In the texts of Ukrainian folk tales, the following greeting formulae occur: Добрий день, Доброго дня! Добридень, Добривечір! Здоров був! Здорові! Здорові були! Доброго здоров'я! Здрастуйте! Здрастуй!

The communicative situation of saying goodbye is not typical for Ukrainian folk tales only one etiquette expression has been fixed: Прощай! GratitudeisexpressedmostlybyСпасибі; apologyisrepresentedbyformulaeПростіть, Вибачай, Даруй; request - Будь ласка, Будь милостив, Будь ласкавий (ласкава), Прошу (просимо), Дозволь (дозвольте), Змилостися; consent- Добре! Гаразд! Авжеж! Як так, то й так! Як треба, то й треба! Най буде по-твоєму; disagreement - Ні.

Keywords: language etiquette; speech etiquette; Ukrainian folk tale; formula of politeness; address.

Постановка проблеми

Сучасні лінгвістичні розвідки позначені посиленою увагою до питань мовної комунікації, принципів антиципації комунікативного акту, функціонування мови в усіх сферах суспільного життя. У контексті цієї загальної проблематики релевантним є також вивчення мовленнєвого етикету - правил мовленнєвої поведінки, які закріплені в системі стійких висловів, прийнятих колективом носіїв мови на певному етапі розвитку суспільства в особливих ситуаціях спілкування.

Зацікавлення українським етикетом взагалі й мовними етикетними засобами зокрема М. Стельмахович пов'язує з відродженням української мови як одного з основних атрибутів державності: «Кожен громадянин України, незалежно від національності, зобов'язаний знати й поважати державну мову, вміти спілкуватися нею, дотримуючись культури мовлення, з її невід'ємним складником - мовленнєвим етикетом» (Стельмахович, 1998, с. 20).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанню українського мовленнєвого етикету присвятили розвідки такі сучасні вчені, як Н. Бабич, Ф. Ба-цевич, С. Богдан, О. Мацько, О. Миронюк, Н. Плющ, Я. Радевич-Винницький, В. Сабліна, М. Скаб, М. Стельмахович, Г. Татаревич та ін. У колі наукових інтересів лінгвістів поняття мовного етикету, диференціація, термінування, сфера використання його одиниць, їхнє місце в системі мови, співвідношення вербальних та невербальних засобів комунікації, особливості вітчизняного мовного етикету.

Перспективністю відзначаються розвідки, присвячені функціонуванню етикетних одиниць у художньому тексті.

Вироблені віками стереотипи ввічливості учені називають по-різному: етикетні одиниці (Г. Татаревич), стійкі формули спілкування (О. Мацько), стилістичні формули (М. Гудзій, С. Богуславський), постійні формули (А. Орлов), стилістичні трафарети (Д. Лихачов), традиційні формули (Б. Творогов), формуляри (Г. Волков), стійкі висловлювання, фразеологічні речення (Н. Форма-новська), формули ввічливості (Н. Плющ), етикетні вирази (С. Богдан). «Найвдалішими спеціальними назвами можна назвати ті, - вважає С. Сабліна, - у складі яких є вказівка на сферу використання, тобто етикет і мову» (Сабліна, 2002, с. 36), а саме: етикетні мовні формули.

Актуальність роботи зумовлена відсутністю досліджень, присвячених аналізу формул мовленнєвого етикету в текстах українських народних казок.

Звернення до казок не є випадковим, адже «фундамент системи сучасного мовленнєвого етикету становить мовний досвід попередніх поколінь, зафіксований у народних казках (виділення наше - Н. П., А. К.), піснях, художній літературі» (Стахів, 2008, с. 24). Як відомо, в Україні батьки змалку привчають дітей до мовних стереотипів поведінки. Народна педагогіка надзвичайно вибаглива щодо дотримання мовленнєвого етикету, бо це фундамент злагоди між людьми, ознака високої культури та духовності. За словами С. Богдан, «материнська колисанка, її ніжне слово і весь родинний словесний устрій - це основа, на якій віками ткалось міцне й надійне полотно української ввічливості (зрештою, плекати його починали, як і полотно, задовго до того, як маля побачить світ)» (Богдан, 1998, с. 32). І неабияку роль у цьому відіграють казки, адже відзначаються багатим арсеналом формул мовленнєвого етикету, а отже, сприяють розвитку комунікативних умінь, формуванню морально-етичного світу дитини.

Мета роботи - встановити й описати формули ввічливості в текстах українських народних казок. Поставлена мета передбачає розв'язання таких

завдань:

1) розкрити особливості мовного етикету українців у контексті українських народних казок; 2) з'ясувати етикетні формули в текстах казок; 3) дослідити засоби вираження звертання, вітання, прощання, подяки, прохання, вибачення, згоди та відмови.

Виклад основного матеріалу

Культура спілкування, комунікативний етикет - загальнолюдське явище. Однак вербальні та невербальні аспекти спілкування мають національну специфіку. «Мовна поведінка народу, без сумніву, поєднана із його загальною культурою, етнопсихологічними рисами, народними традиціями» (Богдан, 1998, с. 32).

Мовний етикет українців вироблявся, шліфувався упродовж століть. «Український мовленнєвий етикет - явище прогресивне й суто національне, бо належить рідній (материнській) мові та відображає національний характер українця, його ментальність - склад розуму, самобутній спосіб мислення й світосприймання» (Стельмахович, 1998, с. 20).

Дослідники відзначають, що у мовному етикеті українців відбито такі етнопсихологічні риси, як побожність, шану до батьків, до жінки, демократизм, емоційність, естетизм, делікатність, доброзичливість, почуття власної гідності, щирість, ніжність. Вони визначають такі ідіоетнічні особливості українського мовного етикету:

1. Семантичним центром багатьохетикетнихвисловів є слова з коренемдобр- (добрий день, доброго здоров 'я, на все добре), здоров-(здоровенькі були, здоров був), ласк- (будь ласка, ласкаво просимо).

- Здоров, чоловіче!

- Доброго здоров'я, діду! (Українська народна казка«Ледачий син та лісовий цар»).

2. Розгалуженісинонімічні й варіативні ряди з демінутивнимисуфіксами(мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, зайчик-лапунчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик).

Курочко, курочко,

Та глянь на сонечко:

Он бояри йдуть - ...

Та й на конику вороному («Кіт, кріт, курочка та лисиця»).

«Такі зменшено-пестливі форми, - пише С. Богдан, - не просто ознаки мовного етикету, це вияв загальної культури, давня характерна риса українців. Пестливих слів в українській мові дуже багато, вони надають їй особливої м'якості та милозвучності. Навіть ворогів своїх українці називали “воріженьками”, смерть страшну - “смертонькою”» (Богдан, 1998, с. 32). За словами М. Стахів, широке використання в одиницях етикету демінутивних суфіксів вказує на такі риси українців, як емоційність та естетичність. «Українці здавна намагались естетизувати все, що їх оточувало. ... Орнаментальність властива й етикетному мовленню: дорогенькакумасю, милийсватуню, люба подруженько» (Стахів, 2008, с. 21), пор.:

Кличе Лисичка Журавля до себе в гості:

- Приходь, Журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе - як для себе...

- Призволяйся, журавлику, призволяйся, лебедику! («Лисиця та журавель»).

3. Розмаїття повторюваних виразів, дублетні фрази, усічені етикетні форми.

Мовний етикет українців вирізняється вітальними, прощальними тощо

повторюваними виразами, водночас друга (повторювана) фраза відзначається якимись лексичними змінами.

Увійшли вони в землянку.

--Добрий день!

А дід встає з печі та мовить:

-- Здорові, люди добрі! («Кобиляча голова»).

Часто можливе дублетне вживання першої фрази, за якого особливої ваги набувають інтонаційні засоби мови.

Від 'їхав недалеко - зустрічає чоловіка, що жене корову.

- Здоров був!

- Здоров!(«Калиточка»).

Вирізняє мовний етикет українців також наявність усічених виразів, наприклад: Добридень, Добраніч, Мико (Миколо), Іва (Іване) тощо.

- Добридень, парубче! - каже.

- День добрий і вам! - відповідає той («Козак Мамалига»).

4. Особлива форма звертання (кличний відмінок, пошанне Ви, звертання на ім'я).

Диференційною ознакою мовного етикету українців є звертання у формі кличного відмінка: бабусю, сестричко, дідусю,пор.:

- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла... («Коза-дереза»).

Серед сучасних слов'янських мов лише в українській зберігся кличний відмінок, який виконує винятково функцію звертання. Російська й білоруська мови втратили такий відмінок, хоч він ще трапляється у молитвах (Отче наш), а також в усному мовленні (Стахів, 2008, с. 38).

Дотепер багато суперечок викликає питання: яка форма - на ім'я чи на ім'я й по батькові - є традиційною для українців? Так, А. Вовк, М. Стель-махович категорично виступають проти вживання форми імені й по батькові, бо, з одного боку, це - «московський» звичай, засіб творення «безлицьої людини в УРСР» (Цит. за: Богдан, 1998, с. 35), з іншого - «принижує жінку-матір. Для українців, якщо вже називати батька, то треба не забувати й про матір» (Білоус, 1982, с. 3). І. Огієнко, П. Одарченко переконують, що форма імені й по батькові є давнім українським звичаєм, оскільки трапляється в найдавніших писемних пам'ятках: у грамотах часів Київської Русі, документах Богдана Хмельницького тощо. С. Богдан зауважує, що відсутність єдиної позиції вчених щодо питомості певної форми звертання зумовлена тим, що літературна норма строго не регламентує використання однієї з них. Вирішенню цієї проблеми сприятиме не книжна, а усно-розмовна традиція українського народу, яка надає перевагу звертанню на ім 'я або пане/пані/панно/паничу + ім 'я (в товаристві, у родинному колі, серед друзів, колег) або пане/пані/панно + прізвище та ім 'я й по батькові (в офіційній обстановці). До того ж, зіставлення фольклорних українських і російських текстів (колядок і щедрівок), давність яких не викликає жодних сумнівів, дає змогу переконливо стверджувати, що звертання на ім'я здавна притаманне українцям (Богдан, 1998, с. 35-36).

Цікаво, що якщо звертання пане, пані, панове на сході України закріпилися переважно в офіційно-діловій сфері (звертання до іноземних гостей, високопоставлених урядовців, учасників зборів і засідань тощо), то на заході держави вони стали побутовими, загальноприйнятими (Стахів, 2008, с. 27). М. Білоус, В. Кононенко відзначають, що звертання пане, пані, панове є запозиченнями з польської мови, і саме тому частотність їх уживання в західних областях України вища, ніж у східних (Білоус, 1982; Кононенко, 2002).

В українських народнихказках часто трапляютьсязвертанняпане, пане + ім 'я; звертання на ім 'я та по батькові нами не зафіксовано.

- Ах, пане мій і царю, даруй мені цю провину. Будь милостив, даруй мені життя, а я тобі за те колись віддячу («Як мишавіддячилалевові»).

Звертання на Ви до рідних - одна з питомих ознак мовного етикету українців. Тому зникнення Ви у звертанні до рідних багатьма людьми сприймається не просто як звичайне руйнування граматичної форми, а як занепад моральних засад нашого суспільства (Богдан, 1998, с. 37). Однак значно давнішою вважається форма звертання на Ти. Про це свідчать давні українські пісні: «ДякуюТобі, мамо, що будила мене рано...». Прикметно й те, що в молитвах до Господа ми звертаємось на Ти. Очевидно, первісно звертання на Ти було виявом найбільшої прихильності. Недарма в одному вірші сучасних поетів читаємо: Не говоріть, будь ласка, тимені, бо так звертаютьсятільки до святих (Богдан, 1998, с. 37-38).

В українських народних казках діти звертаються до своїх батьків здебільшого на Ви, на Ти в окремих текстах звертаються діти-царевичі:

- Купіть мені, тату, білу ружу («Біларужа»).

- Підіть, люба матінко, та висватайте за мене царівну («Про бідного парубка й царівну»).

Ходить сумний, а цар питає:

- Чого ти, синку, такий сумний?

- Женитися хочу.

- То женися.

- А дозволишвзяти, кого я схочу? («Дванадцять хлопців-красноголовців»).

Залежно від умов і змісту спілкування в системі українського мовного

етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів: 1) звертання, 2) вітання, 3) знайомство, 4) запрошення, 5) прохання, 6) вибачення, 7) згода, 8) незгода, 9) скарга, 10) втішання, 11) комплімент, 12) несхвалення, 13) побажання, 14) вдячність, 15) прощання.

В українських народних казках найбільш частотними виявилися такі формули мовленнєвого етикету, як звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання, згода, незгода.

Звертання - 1) дія за значенням звертати і звертатися; 2) вислів, думка, прохання, спрямовані до кого-небудь; 3) лінгв. слово або словосполучення слів, що називають особу чи предмет, до яких звертається той, хто говорить (Словник українськоїмови, 1972, т. 3, с. 465). Це найбільш уживаний різновид мовленнєвого етикету, що виконує функцію встановлення контакту. «У типових народних звертаннях можна відчитати філософію нації» (Стахів, 2008, с. 62).

Звертання в текстах українських народних казок становлять велику групу формул мовленнєвого етикету. Серед них трапляються як непоширені, так і поширені. Непоширені звертання в українських народних казках можуть бути виражені:

- іменниками та субстантивованими прикметниками у кличному відмінку: бабо, бабусю, Баранчику, батю, Бичку, бра', брате, братику, братчику, Бузьку, Ведмедику, Веприку, Вовче, Вовчику, вогню, водо, голубчику, дитино, дівко, дідусю, добродію, донечко, доню, дочко, дубе, дурню, дядьку, жінко, Журавлику, задрипанко, Іване, Івасику, Їжаче, Кабане, Качечко, Кириле, князю, ковалю, колодко, Коте, Котофею, королевичу, Кроте, куме, кумонько, Курочко, Куховарячу, лебедику, ледащо, Лисичко, Лисуню, мамко, мамо, Мурлико, наймитку, небоже, нетіпахо, нечупаро, няню, нянько, Оленко, пане, панно, панотче, парубче, Раче, Рибко, сестричко, сину, синку, Собако, стрільче, Сученку, таточку, тату, татусю, Телесику, хазяїне, хлопче, царю, Чапле, човнику, чоловіче, Янку та ін. Наприклад:

- Ну тепер, сестричко, навчи, як поправити голос.

- Ну, чоловіче, подарунок тобі я вже приніс, став швидше мені голос.

- Добре, Вовче, тепер можна братися за роботу («Вовк, коза та козенята»).

- іменником або субстантивованим прикметником у називному відмінку: Баран, деревце, дурний, зятенько, Колобок, окунець, річка, сволота, святоша, тестенько, чванько та ін. Наприклад:

- Баран, баран, чого ти роги позбивав?

- Річка, річка, чого ти крив 'яною стала? («Дід, баба та Курочка Ряба»).

- іменниками у формі множини: брати, братчики, воли, гусенята, гуси, двері, лісничі, молодці, пани, пастухи, прачки, хлопці.Наприклад:

- Ловіть мене, прачки, по льоду.

- Ловіть мене, пастухи, по степу («Коржик»).

Поширені звертання в українських народних казках можуть бути виражені:

- сполученням прикметника з іменником: молоді хлопці, поштенний мужичок, вербо яра, чоловіче добрий, жінко добра, добрий чоловіче, добрий молодче, стара бабо, старий діду, білий вовче, проклятий котище, голе телятко, золота співачко, капосна невістко, капосний вовцюгане, люба приятелько, курінний царю, люди добрі, проклятий глечик, проклята силотощо. Наприклад:

- Покохай мене, вродлива дівчино(«Біла ружа»).

Стали один зверх одного - така драбина! Тоді верхній:

- Ану, злізай, вражий сину, будемо тебе їсти!(«Біднийвовк»).

- присвійним займенником з іменником: моя голубонько, дитино моя, моя доню, діточки мої, царю мій, пане мій та ін. Наприклад:

- Сини мої, соколи мої! Дійшли ви літ - час уже вам подружжя шукати («Царівна-жаба»).

- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! («Кіт, Кріт, Курочка та Лисиця»).

- іменником із присвійним займенником та прикметником: кізонько моя мила, кізонько моя люба, мій голубе сизий, панно наша мила, панна наша люба, батьку мій любий, чоловіче мій любийтощо. Наприклад:

Він пішов у палац; цар його обіймає, цілує:

- Сідай, мій зятю любий!(«Летючий корабель»).

Князь глянув та й питає сина:

- Сину мій любий, що б ізтрьохдубівбуло? («Казка про Івана Голика і його брата»).

- прикладками: Іван-вітер, Зміючко Оленко, Вовчику-Братику, Лисичко- Сестричко, чоловіче-голубчику, Іване-царенку, Оленко-сестричко, дідусю- голубчику, Ведмедику-Братику, Коза-дереза, опудало-мужичище, лапище- мужичище, вуйку Ведмеденку та ін. Наприклад:

Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик:

- Колобок, колобок, я тебе з 'їм!

- Не їж мене, Зайчику-Лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю(«Колобок»).

Звертання в текстах українських народних казок об'єднуються в такі

групи за значенням:

- власні назви, серед яких найменування тварин як казкових персонажів, імена, прізвиська людей: Ведмедику, Веприку, Вовче, Іване, Івасику, Кириле, Коте, Котофею, Оленко, Сученку, Телесику, Янку тощо. Наприклад:

А Курочка дорогою кричить:

Коте, Коте, і ти, Кроте!

а)назвиосіб за спорідненістю і свояцтвом: бабо, бабусю, батю, брате, братчики, братчику, дитино, дідусю, донечко, доню, дочко, дядьку, жінко, зятенько, куме, кумонько, мамко, мамо, небоже, няню, нянько, сестричко, сину, синку, таточку, тату, татусю, тестенько, чоловічетощо. Наприклад:

- Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, - іди його вбий («Солом'янийбичок»).

б)найменування за віковимиознаками: дитино, дівко, парубче, хлопці, хлопче, поштенний мужичок, стара бабо, старий дідутощо. Наприклад:

Аж обізвалась кобиляча голова. Стукотить, гримотить, до дідової дочки вечеряти йде.

- Дівко, дівко, одчини!