Лексичні дериватемні експресеми як засіб суб’єктивізації мовлення І. Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКСИЧНІ ДЕРИВАТЕМНІ ЕКСПРЕСЕМИ ЯК ЗАСІБ СУБ'ЄКТИВІЗАЦІЇ МОВЛЕННЯ І. ФРАНКА

Оксана Скварок, старший викладач кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання у початковій школі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

У статті розглядається проблема лінгвостилістичної функції експресивно маркованої лексики у художньому тексті з позицій когнітивної лінгвістики, робиться спроба лінгвістичної інтерпретації експресивно забарвленої лексики, зокрема досліджується функція дериватемних (словотвірних) експресем для створення експресивності художнього тексту на матеріалі художніх творів І. Я. Франка.

Ключові слова: когнітивна лінгвостилістика; експресивність; експресивне значення; слово-експресема; дериватемнаекспресема.

Постановка проблеми

У руслі сучасного когнітивного мовознавства дослідження проблеми експресивізації художнього тексту та лінгвостилістичних засобів її реалізації у художньому творі, найважливішим з яких є слово-експресема, набувають особливої актуальності. З огляду на те, що функціонування слова-експресеми як основної одиниці у системі лінгвостилістичних засобів художніх творів І. Я. Франка досліджувалося переважно літературознавцями, ця проблема у мовознавстві є актуальною. Особливий інтерес становить функція дериватемної (словотвірної) експресеми, яка у системі Франкових експресем займає помітне місце.

Аналіз останніх досліджень

Останнім часом проблема експресивізації художнього тексту все частіше стає предметом дослідження у наукових студіях лінгвостилістів, хоч а літературознавці традиційно залишаються тут більш продуктивними. Така ж тенденція зберігається загалом і у сучасному франкознавстві. У вивчення мови художніх творів І. Франка вагомий внесок раніше зробили І. Ковалик, М. Онишкевич, Т Панько, Я. Закревська, І. Ощипко, І. Петличний, І. Чередниченко. Різні аспекти проблеми експресивізації висловлення перебувають у центрі досліджень сучасних українських мовознавців С. Ермоленко, М. Плющ, А. Загнітка, С. Бибик, В. Чабаненко [12; 13] та ін. Лінгвостилістичний потенціал експресивних елементів у художньому тексті досліджували українські лінгвісти Л. Полюга, С. Ермоленко, Н. Бойко, Л. Пустовіт, Н. Сологуб, Л. Ставицька, О. Сербенська [1; 7; 8] та ін.

Більшість дослідників вважають, що “експресивність є однією з найскладніших лінгвістичних категорій, оскільки вона пов'язана з проявом суб'єктивного початку у мові, що супроводжує пізнання об'єктивної дійсності і відображає зміст індивідуальної свідомості носіїв тієї чи іншої мови”, і розглядають експресивність як характеристику людського існування в світі, як спосіб онтологічного осмислення зв'язку “людина - світ” [9, 50]. В. М. Телія так само розглядав експресивність як вияв суб'єктивного фактора у мові. Досліджуючи механізми експресивного забарвлення мовних одиниць, зокрем а у художньому тексті, вказував н а прагматичну орієнтацію експресивності - бажання викликати у читача відповідне емоційне сприйняття зображуваного у тексті [14].

Окремі аспекти проблеми словотвірних засобів мови І. Франка були в полі зору мовознавців Н. Ковалика, В. Ґрещука, Л. Невідомської, Т. Космеди та ін., однак функція дериватемних експресем у творах письменника системно не досліджувалась [2; 3; 4].

Проблеми мовленнєвої експресії як складної лінгвістичної категорії, що “спирається на цілий комплекс внутрішньомовних, психічних та соціальних факторів і виявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного, як збільшення вражаючої сили вислову” [12, 33] є актуальними у руслі сучасного когнітивного мовознавства. У цьому контексті актуальними є дослідження, спрямовані на ґрунтовну лінгвістичну інтерпретацію експресивної словотвірної лексики І.Я. Франка.

Мета статті - окреслити проблему експресивності як культурологічної категорії, її світоглядного т а лінгвістичного статусу т а проблему функціонування експресеми як контекстуального засобу вираження виразності, зокрема розкрити питання художньої цінності дериватемних експресем Івана Франка у парадигмі сучасного мовознавчого спрямування франкознавства - у руслі когнітивної лінгвостилістики.

Виклад основного матеріалу

З 80-х років ХХ століття у мовознавстві відбулися кардинальні зміни щодо напрямків наукових досліджень у зв'язку із зародженням ідей когнітивного підходу до мови. Мова почала досліджуватись не тільки як унікальний об'єкт, що розглядається ізольовано (тобто в самій собі і для себе), але й значною мірою як засіб проникнення до всіх ментальних процесів, які відбуваються в голові у людини й визначають власне її існування та функціонування у суспільстві. Таке розуміння мови і мети теоретичного мовознавства лежить в основі когнітивного підходу до мови, що передбачає спробу розгляду усіх досліджуваних мовних явищ і процесів, одиниць і категорій за їхніми зв'язками з іншими когнітивними процесами - із сприйняттям і пам'яттю людини, її уявою і емоціями, мисленням [6, 9].

М.П. Кочерган зазначав, що когнітивна лінгвістика повертає дослідження мовних явищ “до тих парадигм, які розглядають мову як явище суспільне, тісно пов'язане з історією народу, його культурою. Іншими словами, на сучасному етапі відбувається гуманізація мовознавства” [5, 146]. “Гуманізації” сьогодні зазнають, зокрема, і лінгвостилістичні дослідження семантики художніх текстів, змісту мовної одиниці як елемента художньої форми. Цікавим з цього погляду об'єктом дослідження у художньому тексті є слово-експресема.

У художньому творі слово є основним засобом образотворення. Його лексико-семантична структура є смисловим підґрунтям, на яке спирається лінгвостилістична функція слова в художньому творі [5, 378]. Конотація слова у тексті художнього твору власне актуалізує додаткову стилістичну інформацію і тим самим сприяє створенню експресивності художнього тексту.

Експресивність, експресивне значення є категоріальними поняттями у метамові лінгвостилістичних досліджень. Експресивність у лінгвостилістиці розглядають як таке мовне явище, що породжується емоційністю, образністю, характерністю мовлення, як функціональну категорію, що завжди зорієнтована на людину, її емоційно-психічну та кваліфікативну сферу мовленнєво-розумової діяльності, сигналізують про інтенції суб'єкта мовлення, передають його ставлення до позначуваного об'єкта та впливають на адресат силою почуттів та афективних станів [9, 52]. У різних сучасних парадигмах наукової інтерпретації художнього тексту рівень його експресії визначають загалом як систему стилістичних чи риторичних фігур або як систему образних засобів у ньому.

Безперечно, найвиразнішим засобом експресивізації мовлення є експресивна лексика. У літературній мові її послідовно зараховують до периферійної сфери словникового запасу, натомість у художньому тексті експресивна лексика є надзвичайно виразним засобом образотворення.

Експресивність як мовне явище є наслідком відхилення від стереотипів у використанні мовних одиниць, а засобом її реалізації є експресема. Експресивність притаманна одиницям усіх мовних рівнів: графічного, фонетико-фонологічного, лексичного, словотвірного, фразеологічного, граматичного, синтаксичного, текстуального. Відповідно, експресеми бувають просодемні, фонемні (фонетичні), грамемні (морфемні, синтаксемні), дериватемні, лексемні, фраземні та ін., а класи їх є архіекспресемами. Експресема як елементарна одиниця словесно-художньої дійсності є компонентом відповідних мікросистем, які входять у систему всіх словесно-художніх засобів [7, 378].

Експресема містить у собі “лінгвістичне” та “естетичне”, оскільки є тим мовним засобом, що творить красу твору, увиразнює мову письменника, а отже, дарує естетичну насолоду.

Досліджуючи мовне багатство і багатогранність Франкового слова, науковці завжди акцентували на вимогливості письменника до власного слова, відповідальному ставленні Каменяра до слова як мовно-естетичного знака національної культури.

Л.М. Полюга з цього приводу писав: “Кожне слово мало значення в творах поета, і саме тому він уважно ставився до мови, яка, на його думку, належить до тих прикмет, що відповідають складові душі письменника” [7, 136]. І. Франко глибоко відчуває природу живої мови, її стосунків з людиною, “живе в ній” (О. Потебня), заряджає її особливою енергетикою, притаманною лише його мові. На особливу увагу в цьому контексті заслоговує розкриття художньої функції дериватемна (словотвірна) експресема у творах І. Франка.

Найменування, яке здійснюється у лексичній формі, а особливо похідним словом, представляє собою не тільки процес позначення денотата, але водночас процес пізнання і комунікації. Смислова функція похідного слова як одиниці інформації включає формування поняття і передавання певного мислиннєвого образу у процесі комунікації. У художньому тексті смислова функція похідного слова як засобу образотворення виявляється особливо промовисто.

У статті, з огляду на її обсяг, ми обмежимо завдання аналізу Франкових дериватемних експресем спостереженнями над їх вкрапленням у новелу “Мій злочин”. Це за жанром новела-спомин, у якій письменник у високохудожній формі з проникливим психологізмом намагається заглибитися у т аку складну мор ально-етичну проблему, як дитяча жорстокість. Оскільки новела автобіографічна, її можна сприймати як своєрідну сповідь-каяття автора за вчинений ним у ранньому дитинстві, як пише сам Франко, злочин - вбивство маленької пташки.

У творчості І. Франка мотив повернення у дитинство, його глибоко емоційні спогади з минулого посідають особливе місце. Складні життєві випробування часто повертають письменника до днів минулих, тіні яких ненастанно тривожать його душу, спогади про які, як писав про себе Франко, “ворушать моє серце, і витискають сльози на очі. Чи маю вас ловити, тіні, сіттю слова?” [11, 318]. У ту Франкову “сіть слова”, зважаючи на особливий психологічний стан автора, його душевні муки і переживання власної безпомічності якось зарадити своїм болям, потрапляло багато неперевершених за своєю художньо-зображальною силою різнорівневих експресивних одиниць. Помітне місце і роль для розкриття образу “мук сімління” автора від важкого спогаду з дитинства про “одну незвичайну подію” займають у новелі “Мій злочин” дериватемні (словотвірні) експресеми (у тексті статті виділяються курсивом).

Уже сам заголовок новели містить промовисте слово-експресему, яке налаштовує читача на якісь драматичні події. Злочин - саме так, відверто, з оголеним відчуттям власного гріха називає автор свій вчинок нехай навіть і в далекому дитинстві. І вже в перших рядках твору цей злочин отримує свою назву: “Так, у мене на сумлінні забійство ” [10, 62]. На полонізм забійство (діал., далі зустрічаємо ще йубийство) часто натрапляємо у творах тогочасних галицьких письменників. Конотація цього деривата у тексті твору набуває відтінку особливого трагізму у медитативних роздумах Франка про тваринну поведінку людини на Землі, про її атавістичні інстинкти. Власне після короткого вступу, у якому автор зізнається у своєму злочині, характеристику людини-вбивці: “...чоловік - великий, систематичний, рафінований убійця між божими сотворіннями. ” [10, 62]. Прикметникові означення систематичний, рафінований підсилюють трагізм ситуації. Перше вказує на вияви людської жорстокості як такі, що вже втратили, на думку письменника, ознаки випадковості, спонтанності, а чиняться повсякчас, стали нормою людського буття. Друге - рафінований - має особливо відчутне іронійне звучання, яке підсилюється іншомовним походженням твірного слова. Творить образ людської жорстокості як такої, що є осмисленим вибором людини і найчастіше виявляється нею з особливим цинізмом. Людини-звіра. Саме з цим образом С. Черкасенка в поезії “Людина” асоціюється Франковий убійця: “Людина ж - звір... Вінок любові Звива отрутою зневір, І топить все у ріках крові Людина - бог, людина - звір!..” У цьому контексті епітети “великий, систематичний, рафінований” набувають градаційного значення.

Аналіз прикметникових означень у тексті засвідчив, що майже усі вони є похідними одиницями. Експресивність прикметникових дериватів виявляється у творі з особливою силою у зображенні головних героїв - самого оповідача і маленької пташки-жертви. Образи Франка- автора і головного персонажа-оповідача взаємовідображаються аж до ототожнення. Начебто намагаючись якось виправдати власну дитячу жорстокість, автор на початку оповіді скупо характеризує маленького убивцю, акцентуючи головно на малому віці: “Я був тоді невеличкий сільський хлопчина і бігав, граючись, по лісах і полях мойого рідного села” [10, 63]. Почуття провини за безвинно загублену пташку виявляється натомість у цілому ряді означень в описі маленького бранця. Франко добирає їх майстерно, щоб не тільки змалювати пташку, але й викликати у читача співчуття до неї, заставити співпереживати з автором. Вживанням ряду дериватемних прикметникових експресем, зокрема і з демінутивними суфіксами, передається підкреслена незахищеність пташки: “Се був маленький болотяний пташок, які в нашій підгірській околиці показуються дуже рідко. Пір'я на нім було попелясто-сіре з легеньким перловим полиском, дзьобик тоненький, темно-зеленкуватий і такі ж самі довгі тонесенькі ноги” [10, 64]. У короткому, але детальному описі автор насамперед акцентує нашу увагу на колоративах. Він хоче, щоб читач побачив красу пташки так, як і він це свого часу спостеріг, ще не знаючи, яка доля спіткає це маленьке створіннячко з його ж вини. Прикметникові словотвірні експресеми у тексті якраз передають нам усю глибину внутрішніх переживань оповідача за долю маленького безневинного бранця. У повторенні окремих прикметників-експресем прочитується жаль за скоєним, віддалене у часі каяття: гарненький пташок, тоненька шийка, тоненькі ніжки, м'якеньке пір'ячко. Всередині подвійного вікна, куди посадив пташка хлопчик, маленький бранець сидів ослаблений і втомлений, з сумними оченятами. У новелі весь час підкреслюється, що пташок був гарний, навіть незвичний у своїй красі.

Після епізоду вбивства пташки, який виписаний автором дуже коротко і майже беземоційно, зі скупою констатацією факту, тональність оповіді різко змінюється. Хлопчик тримав у руці “холодний бездушний труп”. Цей тактильний образ мертвого пташка сприймається майже фізично. І вже у наступних рядках оповідач з відчуттям болісного психологічного зриву вдається до самоаналізу свого вчинку: “Я почув виразно, що я отсе зробив щось безглузде, огидливе, що я допустився безсердечного вбійства. Адже ж я знівечив зовсім безцільно таке гарне невинне життя!.. Я випустив неживого пташка з руки і, засоромлений, стурбований, пригноблений і змішаний, я побіг геть, геть від нього, щоб не бачити його, щоб затерти в душі навіть споминку про нього” [10, 67]. І вже закінчуючи свою сповідь перед читачем (а можливо, навіть швидше перед самим собою), як після надзвичайно важкого і водночас вкрай необхідного для зболеної душі катарсису автор зізнається: “. і мені здається, що все дурне, безцільне, жорстоке і погане, що я тільки коли зробив у своїм житті, скристалізувалося в конкретний обр аз отсього малого, невинно замордованого пташка. мені здається, що я сам той маленький, слабосилий, голодний пташок” [10, 68]. Шалене сум'яття думок, почуття страху і водночас невимовної розпуки підсилюються тут насамперед прикметниковими дериватемними експресемами.

В описі ранньої весни, який відзначається багатством колоритних, точно підмічених оповідачем характерних дет лей, емоційно-експресивне навантаження теж припадає насамперед на прикметникові дериватемні експресеми. Спостережливість і залюбленість малого героя у свою малу батьківщину вражає. Дитячим допитливим оком він підмічає, що сіножать ще “гола і сіра від скиненої недавно зимової перини”, але вже “десь-не-десь прокльовувалася з землі свіжа зелень: сквапливі острі листки тростини, ще позвивані в острі шила листки хріну т а лопухів над потоком”, а “на далеких вершках Карпат блискотіли ще здорові снігові шапки, мов іскристі діамантові корони” [10, 63]. Експресемасквапливі передає якнайточніше і найобразніше відчуття того, що природа квапиться скинути зимові пута. В одну хвилю оповідач різко змінює тональність: від споглядання спокійного ліризованого пейзажу сіножаті, лісу, гірчитач разом з хлопчиком переводить свій зір на річку, яка, ще ясна і чиста до сходу сонця, тепер “клекотіла гнівно в своїх тісних берегах і протискалася вниз своїми жовтаво-брудними розбурханими водами: се були якраз оті блискучі діаманти, розтоплені весняним сонцем” [10, 63].

Зауважимо, що у мовній канві новели мало зустрічаємо складних лексем: окрім декількох прислівників (густо-часто, тихо-тихо, тихо-тихесенько, ось-ось), лише три прикметники - “темно-синє склепіння неба”, “попелясто-сіре” пір'я пташка і, власне, жовтаво-брудні води річки. Якщо перші два є просто колоративами, то в описі річкової стихії означення жовтаво-брудні, розбурхані (води) виконують, окрім номінативно-інформаційної функції, виразну емоційно-експресивну - є засобом експресивізації, забезпечують свіжість, жвавість, картинність викладу. У читача образ брудної стрімкої води (розбурхані води) викликає відчуття подальшого драматичного напруження внутрішнього сюжету новели - має трапитись щось недобре.

На особливу увагу в лінгвостилістичному аналізі новели заслуговують похідні емоційно-оцінні іменники та дієслова. Вони, як і емоційно-оцінні слова інших лексико-граматичних класів слів, передають у художньому тексті суб'єктивну оцінку мовцем певного об'єкта, всієї повідомлюваної інформації або адресата повідомлення, можуть виражати схвалення чи осуд, погорду або критику, прояв симпатії чи антипатії, любов чи ненависть, тобто емоції людини.

Напруженість розкриття образу оповідача з особливою силою стає відчутною у епізоді, коли він в один момент усвідомив усю жорстокість і безцільність свого вчинку: “І нараз зломилася, розвіялася вся моя впертість, моя завзятість, моє самолюбство ”. Переживання оповідача-автора (тут особливо відчутним є їхнє абсолютне злиття) досягають кульмінації. Усього двома дієслівними експресемами автор дає відчути читачеві трагізм дитячого каяття і страшного усвідомлення причини власної жорстокості - впертість, завзятість, самолюбство. Тут іменникові дериватемні експресеми творять образ майже персоніфікований: автор підкреслює якусь начебто відособленість від цих нехай навіть ще дитячих рис характеру. Як наслідок, винесення оповідачем самому собі міри покарання: “...я допустився безсердечного вбійства, навалив на себе провину, якої не відпокутую і не відмолю ніколи” [10, 67]. Дериватемні дієслівні експресеминавалив, не відпокутую, не відмолю підкреслюють усвідомлення незворотності скоєного.

В останніх рядках новели психологічний паралелізм подій - муки безневинно замордованої пташки і самого автора у час перебування в тюрмі - конденсується в мові письменника у блискучо дібраних ним різночастиномовних дериватемних експресемах: “А в хвилях тривоги і розпуки, коли лютий біль запускає кігті в моє серце і грозить ось-ось зламати силу моєї волі, мені здається, що я сам той маленький, слабосилий голодний пташок. Я чую, що якась уперта і нерозумна сила держить мене в жмені, показує мені невловимі привиди свободи і щастя, та може в найближчій хвилі без причини і без цілі скрутить мені голову” [10, 68]. І в той момент, коли, як пише автор, “.. шпигонули мене в саме серце його [пташка - О.С.] сумні, повні тихої резиґнації оченята.”, сталося те, що Франко передав знаковим словом для розуміння описаних у новелі явищ екзистенційного характеру - дієслівною дериватемною експресемою “скристалізувалося”: “. все дурне, безцільне, жорстоке і погане, що я тільки коли зробив у своїм житті, скристалізувалося в конкретний образ отсього малого, невинно замордованого пташка” [10, 68].

Дериватемніекспресеми як одиниці лексичної мікросистеми у складі системи всіх словесно-художніх засобів письменника у аналізованій новелі поза контекстом є в основному стилістично нейтральними словами. Однак у творі вони мають вагоме стилістичне навантаження. Їх експресивність зумовлена змістом і жанром твору (новела-сповідь). Франко-мовотворець розкриє нам секрети досягнення чіткості думки і виявлення усієї глибини переживань свого героя лише тоді, коли ми будемо вдумливо і глибоко проникати у світ його слова. А він безмежний і за формою, і за духом.

Висновки

лексика художній лінгвістика експресема

У сучасному мовознавстві проблема експресивності мовлення, зокрема художнього, становить особливий інтерес у когнітивно спрямованих дослідженнях, що пов'язано з осмисленням різноманітності культурних форм діяльності людини та виявлення глибинних основ людського буття.

Авторська мова Івана Франка як об'єкт наукового аналізу була і залишається актуальною лінгвістичною проблемою, хоча на сьогодні ми все ще не маємо комплексних монографічних досліджень системи лінгвостилістичних засобів художніх творів Івана Франка. У статті здійснено лінгвостилістичний аналіз мови новели І. Франка “Мій злочин” щодо використання характерних для емоційно експресивної мови письменника словотвірних моделей - дериватемних експресем.

У свій час Іван Ковалик об'єктивно висловився про цінність напрацювань самого Івана Франка у ділянці лінгвостилістичної думки для сучасної лінгвостилістики: “Лінгвостилістичне проникнення І. Франка у секрети поетичної мови повинно стати для сучасних лінгвостилістів цінним зразком вивчення функції художнього слова в усій його складній комплексній багатогранній структурі: звуковій, фонемній, графемній, граматичній семантичній, стилістичній, лінгвостилістичній. Своїми глибокими, багатогранними лінгвостилістичними розвідками Франко заклав тривкі наукові основи теорії суч асного лінгвостилістичного вчення про систему мовностилістичних експресем художнього словесного твору, збагативши мовознавчу скарбницю лінгвостилістичної думки” [2, 492]. Ці слова вченого спонукають до нових досліджень мовного багатства невичерпної художньої спадщини великого Каменяра.

Література

1. Ермоленко С.Я. Експресивність / С.Я. Ермоленко // Українська мова: Ециклопедія /Редкол.: Русанівський М., Тараненко О. О. та ін. - К.: Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2000. - С.156 - 157.

2. Ковалик І. І. Питання лінгвостилістики у працях Івана Франка / І. І. Ковалик // Ковалик І. І. Питання українського і слов'янського мовознавства: вибрані праці / І. І. Ковалик. - Львів -Івано-Франківськ, 2008. - Ч. ІІ. - С. 485 - 492.

3. Ковалик І. І. Про типологічну інтерпретацію художнього слова т а вияв майстерності у Словнику мови творів І. Франка / І. І. Ковалик // Ковалик І. І. Питання українського і слов'янського мовознавства: вибрані праці / І. І. Ковалик. - Львів - Івано-Франківськ, 2008. - Ч. ІІ. - С. 271

4. Космеда Т А. Комунікативна компетенція Івана Франка: міжкультурні, інтерперсональні, риторичні виміри: [монографія] / Т А. Космеда. Л.: ПАІС, 2006. - 328 с.

5. Кочерган М. П. Загальне мовознавство. - Київ: Академія, 2006. - 464 с.

6. Кубрякова Е. С. Язык и знание. На путиполучения знаний о языке: части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в познании мира. - М.: Языкиславянскойкультуры, 2004. - 560 с.

7. Полюга Л.М. Слово у поетичному тексті Івана Франка. - К.: Наукова думка, 1977. - 167 с.

8. Сербенська О. Мовний світ Івана Франка: Статті, роздуми, матеріали. - Львів, 2006. - 372 с.

9. Стегер Л.В., Киселева В.В. Экспрессивность как лингвостилистическая категория // Вопросы функциональной лексикологии. - М., 1987. - С.50 - 54.

10. Франко І. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко. - К.: Наук. думка, 1976 - 1986. - Т. 20.

11. Франко І. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко. - К.: Наук. думка, 1976 - 1986. - Т. 22.

12. Чабаненко В. А. Основи мовної експресії / В. А. Чабаненко. - К.: Вища школа, 1984. - 165 с.

13. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови: монографія / В.А.Чабаненко. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 351 с.

14. Человеческий фактор в языке: Языковые механизмы экспрессивности / Под ред. В.Н.Телия. - М.: Наука, 1991. - 214 с.

References

1. Yermolenko, S. Ya. (2000). Expresyvnist'. Ukrayins'kamova: Entsykpopediia [Ukranianlanguage: Encyclopedia]. Editors: Rusanivs'kyi V. M., Taranenko O.O andothers. Kyiv: Ukranianencyclopediaby M. P. Bazhana, pp. 156 - 157. [inUkrainian].

2. Kovalyk, I. I. (2008). Pytannialinh vostylistyky u pratsiakh Ivana Franka [Theguestionofli ngostylisticin Ivan Franko'sworks]. Thequestionof Ukrainianand Slaviclinguistics: selectedworks. Lviv - Ivano-Frankivsk, Part II, pp. 485 - 492. [inUkrainian].

3. Kovalyk, I. I. (2008). Protypolohichn uinterpretatsiiukhud ozhnohoslovatavyia vmaisternosti u slovnykum ovytvoriv Ivana Franka [Abouttyp ologicalinterpret ationofartistic wordandexpressions killsinthedictionaryofthe languageoftheworksby I. Franko]. Thequestion of Ukrainian and Slavic Linguistics: Selected Works. Lviv - Ivano-Frankivsk, Part. II, pp. 271-281. [inUkrainian].

4. Kosmeda, T. A. (2006). Komunikat yvnakompetentsiia Ivana Franka: mizhkulturni, interpersonani, rytorychnivymiry [Communicati vecompetenceof Ivan Franko: intercultural, interpersonal, rhetoricalmea surements]. Lviv: PAIS, 328 p. [inUkrainian].

5. Kochergan, M.P. (2006). Zahalnem ovoznavstvo [Generallin guistics]. Kyiv: Academy, 464 p. [inUkrainian].

6. Kubryakova, Ye. S. (2004). Yazyk i znaniia. Naputipoluch eniiznanii o iazyke: chastirechi z kohnitivno itochkizreniia. Roliazyka v poznaniimira [Languagea ndknowledge. Onthewaytoga iningknowle dgeaboutthela nguage: p artsofspee chfromcognit ivepointofview. Theroleoflan guageinthepercept ionoftheworld]. Moscov: Languages of Slavicculture, 560 p. [inRussian].

7. Poluga, L. M. (1977). Slovo u poetychnomuteksti Ivana Franka [Thewordi nthepoetictextby Ivan Franko]. Kyiv: Naukovadumka, 167 p. [inUkrainian].

8. Serbenskaya, O. (2006). Movnyisvit Ivana Franka: Statti, rozdumy, materialy [Languag eworldof Ivan Franko: Articles, thoughts, materials]. Lviv, 372 p. [inUkrainian].

9. Steger, L.V., &Kiseleva, V.V. (1987). Ekspressivnostk aklinhvostilistichesk aiakatehoriia [Expressionas a lingvo-stylistic category]. Questions offunctional lexicology.Moscow, pp. 50-54. [inRussian].

10. Franko, I. (1976-1986). Zibranniatvoriv: u 501. [Collected Works: 50 v]. Kyiv: Science. thought, Vol. 20. [inUkrainian].

11. Franko, I. (1976-1986). Zibranniatvoriv: u 501. [Collected Works: 50 v]. Kyiv: Sciencethought, Vol. 22. [inUkrainian].

12. Chabanenko, V. A. (1984). Osnovymov noiiekspresii [Fundamentals oflinguistice xpression]. Kyiv: Highschool,165 p. [inUkrainian].

1 3. Chabanenko, V. A. (2002). Stylistykaekspresyvn ykhzas obivukraii nskoiimovy[Stylisticsofex pressivemeans of the Ukrainian language]. Zaporozhia: ZDU, 351 p. [inUkrainian].

14. Telia, V N. (Ed.). (1991). Chelovech eskoifactor v iazyke: Iazykovyiem echanizmyekspres sivnosti [Thehu manfactorinth elanguage: Languag emechanismsofexpre ssiveness]. Moscov: Science, 214 p. [inRussian].

Размещено на Allbest.ru