Мотивування експресивної семантики в мовній тканині "Енеїди" І.П. Котляревського

Найчастіше зменшено-пестливі суфікси експресивів є засобом творення іронічності мовленого, за наявності якого риси персонажів удавано схвальні:

Одна дівча була гостренька

І саме ухо прехихе,

Швидка, гнучка, хвистка, порскенька,

Було з диявола лихе [4, с. 150];

Сівілла грошики взяла [4, с. 157];

Бідняжка - що була вдова [4, с. 21];

Ся Кумською земелька звалась [4, с. 85];

За рученьки біленькі взявшись [4, с. 24].

Коли Іванові Котляревському необхідно підкреслити негативні риси характеру персонажів, як-от: підлабузництво, нещирість, лестощі тощо, митець також використовує експресивні лексичні одиниці, що мотивовані зовнішніми маркерами:

Вулкасю милий, уродливий [4, с. 233];

Впрягла в ґринджолята павичку [4, с. 13];

Будь ласкав, сватоньку-старику! [4, с. 13].

Аналізовані контексти "Енеїди" засвідчують активне функціонування низки експресивів із демінутивними афіксами, що характеризують персонажів не козацького табору, часто ворожих троянцям. Іван Котляревський зовнішньо позитивно, проте семантично принижено- негативно, ущипливо змальовує деяких персонажів твору:

Були там купчики проворні,

Що їздили по ярмаркам

І на аршинець не підборний

Поганий продавали крам [4, с. 122];

Побачивши князька свого [4, с. 136];

Щоб сильною своєй рукою

Головку Турну одчесать [4, с. 355];

Потрошечку в човен саджає [4, с. 112];

Земелька ся була Латинська [4, с. 163];

Один був Турн, царьок нешпетний [4, с. 166];

Бо всі сусідні корольки [4, с. 214].

Особливо саркастичний значеннєвий план виявляють такі лексеми, якщо вони стосуються світу богів:

Собою дуже величався,

Бо і не в шутку був божок

З крючком весельцем погрібався [4, с. 110];

І все кобилок поганяє,

Що оглобельна аж брикає;

Помчали, аж візок скрипить! [4, с. 34];

Його щоб душка полетіла

К чортам [4, с. 12];

Щоб нищечком відсіль укрався [4, с. 35];

Паріс, Пріамове дитятко,

Путивочку Венері дав [4, с. 12];

І перекинулась клубочком

Кіть-кіть з Олімпа, як стріла;

Як йшла черідка вечорочком,

К Аматі шусть - як там була! [4, с. 186].

Експресиви з аугментативно-пейоративними суфіксами представлені в "Енеїді" кількісно обмежено, за допомогою них І. Котляревський формує конотативні семи 'згрубілості', 'зневаги', 'презирства', 'люті', часто 'страху' тощо:

Еней стояв так, мов дубина [4, с. 147];

Полтавську славили шведчину [4, с. 84];

Прискочив, мов котище мурий [4, с. 60];

Хіба ж ти, сучище, не знаєш,

Що Зевс мій чоловік і брат? [4, с. 209];

Як вийшла бабище старая [4, с. 89];

Еней заснув і бачить снище:

Пред ним стоїть старий дідище [4, с. 223];

Очища в лоб позападали [4, с. 109].

семантичний лексичний експресив мова енеїда

Аналізовані форманти беруть участь в емотивному оцінюванні персонажів не безпосередньо, а тільки взаємодіючи з твірними основами. Аугментативно-пейоративні афікси-мотиватори в "Енеїді" виконують словотвірну функцію, узаємодіючи з твірними основами іменників (А в руки добру взяв дрючину [4, с. 103]; Курище к небу донеслась [4, с. 249]; Чи знаєш, він який парнище? [4, с. 62]), прикметників (Він був собі ковтунуватий, Сідий, в космах і пелехатий [4, с. 223]; Постій, прескурвий, вражий сину [4, с. 39]), дієслів [Наїлися і нахлистались [4, с. 52]; А деякі так так хлиснули [4, с. 27]; І пінної так нахлистався [4, с. 49]), найчастіше демонструючи інтенсивність вияву номінованого.

У мовній тканині "Енеїди" спостерігаємо багатий експресивний фонд, семантика якого мотивована внутрішніми показниками. Реципієнти, розуміючи висловлене здебільшого однаково, укладають у нього свої значеннєві плани, семантичні нюанси: мотивом для реалізації аксіологічної семантики постає "асоціативно-образне уявлення, яке в науці про мову зазвичай називають внутрішньою формою слова" [4, с. 44]. До лексичних показників експресивності в поемі Івана Котляревського належить похідна основа та передусім її найважливіша частина - корінь. Аналіз багатого фактичного матеріалу дозволив виокремити кілька різновидів мотивування похідних основ.

Внутрішня форма експресивної мотивованої лексеми може бути утворена внаслідок поєднання експресивної основи з нейтральним чи експресивним формантом, наприклад: розбишака, задирака, рубака, горлань, чепуруха, моргуха, пащекуха, брехуха, ласуха, говоруха, воркотуха, мандрьоха, старигань, п'янюга тощо:

За сими плентавсь розбишака...

Боєць, ярун і задирака,

Стрілець, кулачник і рубака [4, с. 217];

Кричить аркадський їм горлань [4, с. 226];

Мовчать! Прескверна пащекухо!... Фіндюрко, ящірко, брехухо [4, с. 299]; Дала стариганю поклон [4, с. 114]; Ярижники і всі п'янюги [4, с. 122]. У таких словах функцію маркера експресивності виконує передусім лексичне значення твірної основи. Так, субстантивні експресиви, що містять мотивовану основу, у якій функцію мотиватора виконує внутрішня форма, можуть утворюватися від дієслівних експресивно нейтральних основ, наприклад, говорити - говоруха, моргати - моргуха тощо. Наведені дієслова поза контекстом можна тлумачити як одиниці, що у своїй семантичній структурі не містять виразно помітних експресивних складників. На противагу таким дієсловам, похідні іменники кваліфікуємо як експресивні, що містять компоненти емотивності та оцінки: Цібелла же була ласуха ... До того ж страшна говоруха [4, с. 251]; Скупа, і зла, і воркотуха, Наушниця і щебетуха [4, с. 191]; Латин дочку мав чепуруху, Проворну, гарну і моргуху [4, с. 164]. Суфікси суб'єктивної оцінки формують експресивний потенціал, а іноді дещо нейтралізуються на тлі виразно яскравої експресивної основи.

Часто мотивоване внутрішньою формою похідне слово має ще й формальні виразні експресивні мотиватори, наприклад, символічні звуки, неологічну форму, індивідуалізоване послуговування морфологічними категоріями, наприклад:

Смикнув із полу, мов псяюху [4, с. 35];

І всі розумні філозопи,

Що в світі вчились мудровать [4, с. 120];

І панночок фільтифікетних ...

Багацько дуже щось було [4, с. 107];

Ого! Провчу я висікаку [4, с. 183];

Вмішаю Турна скурвасинську [4, с. 183];

Троянці наші чуприндирі [4, с. 163];

Там придзигльованки журились,

Що нікому вже підморгнуть [4, с. 133];

Палант і сам був зла брехачка [4, с. 304].

Нерідко експресиви "Енеїди" мотивовані винятково семантично, внутрішньою формою лексеми:

Еней таку уздрівши цяцю,

Не знав із ляку, де стояв [4, с. 89];

І братик ваш Плутон, поганець, ...

Пекельний, гаспидський коханець [4, с. 72];

Невтесом всі його дражнили [4, с. 75];

Тобі, диявольська худоба [4, с. 39];

О пуцьверинку Купідоне [4, с. 42];

Голяк, втікач, приплентач, ланець! [4, с. 189];

Який пройдисвіт єсть Еней [4, с. 189];

Авентій був розбійник з пупку [4, с. 216];

Воно хоч паруб'я, неспорно,

Уміє і склади читать,

Та дурень, молоде, одважне [4, с. 239];

Їх палять Турнові уроди [4, с. 253];

Оставлю ж сих хропти соньків [4, с. 256];

Ми пильнували супостат [4, с. 260];

Бо будеш йолоп, дуралей [4, с. 167];

На світі що робив сей плут [4, с. 131];

Зефір же давній негодяй [4, с. 14];

Нептун іздавна бів драпічка [4, с. 16];

І всякі тут були кати [4, с. 106];

Злий з сина був старий дундук [4, с. 111].

Функцію мотиватора лексичної експресивності в окремих похідних експресивах-композитах виконує специфічна, інколи парадоксальна, внутрішня форма. Незважаючи на те, що композити цього типу не мають своїх відповідників у сфері фразеології, їх сприймають як експресиви ідіоматичного змісту з цілісним емотивно-оцінним значенням, вони характеризуються національною самобутністю, специфічністю й тісною семантичною та структурною єдністю свого лексико-граматичного складу, виразною, підкресленою експресивністю: голодрабець, лигоминець, крутопоп, мартопляс, ласощохлист, мацапура тощо:

І голодрабців позбирав [4, с. 20];

І ті були там лигоминці,

Піддурювали що дівок [4, с. 121];

Ченці, попи і крутопопи [4, с. 120];

А мартопляс кричав, сміявся [4, с. 131];

Ласощохлисти походжали [4, с. 132];

Якусь особу мацапуру

Там шкварили на шашлику [4, с. 124].

Оскільки слово є провідною одиницею мови й художнього тексту, виразником авторського бачення, основою для адекватного розуміння змісту художнього твору, то чи не найпотужнішим експресивним засобом є одиниці лексико-семантичного рівня. Звичайна лексема як узуальна одиниця може мати лише денотативне значення, проте поєднання її з іншим мовним оточенням, уведення в художній контекст дуже часто накладає на денотативну ще й конотативну семантику, унаслідок чого утворюється вторинна емотивно-оцінна номінація, яка є джерелом експресії. Сутність вторинної номінації полягає у вживанні наявних у мові назв на позначення певних предметів і явищ об'єктивного світу й найвиразніше виявляється в метафоричному називанні представників антропологічної сфери. Метафоричне перенесення найменування, або семантична деривація, моделюється на основі "семантичного руху" в поняттєвій структурі слова, унаслідок процесів розширення та з'єднання лексичних смислів, витворених уявою митця [5, с. 83].

Більшість експресивних лексем "Енеїди", утворених унаслідок вторинної метафоричної номінації, не мають формальних показників експресивності у їхній семантичній структурі. Функцію лексичного показника експресивності часто виконує похідна метафорична основа, яка тісно пов'язана з метафоричним образом твірної основи. У травестійно-бурлескній поемі експресиви, які не лише номінують персонажа, а й образно характеризують його, найчастіше є вторинними номінантами, об'єктивовані порівняльними зворотами, що містять компоненти на зразок муха, гнида, пес, собака, квочка, карась, щеня, жеребець, рак, хорт, гадюка, змій, індик, порося, лопух, барило, йорж, верства тощо:

Убрався в патоку, мов муха [4, с. 32];

Мене ж, стару, уб'ють, мов гниду [4, с. 256];

А то заліг, мов в грубі піс [4, с. 34];

Еней піджав хвіст, мов собака [4, с. 36];

Розкудкудакталась, як квочка [4, с. 12];

І вирнув з моря, як карась [4, с. 16];

Охляли, ніби в дощ щеня [4, с. 23];

Еней і сам так розходився,

Як на аркані жеребець [4, с. 26];

І закраснілася, мов рак [4, с. 38];

І так надувся, як індик [4, с. 76];

Упавши на землю, качалась,

У барлозі мов порося [4, с. 92];

Надувсь, мов на огні лопух [4, с. 175];

І ввесь обдувся, як барило [4, с. 53];

Понадувались, мов йоржі [4, с. 59]; і багато інших контекстів.

Зрідка такі лексеми номінують персонажів поеми, здебільшого реалізуючи негативну емотивну оцінність:

Гадюкой в серце поповзла [4, с. 186];

Начальники, п'явки людськії [4, с. 106];

Нагріла в пазусі гадюку [4, с. 37];

І воїн без вина - хом'як [4, с. 212];

Хто б сподівавсь, що Турн бабак [4, с. 246];

Рутульський шолудивий пес [4, с. 292];

Фіндюрко, ящірко, брехухо [4, с. 299];

Ти смієш, кошеня мерзенне [4, с. 299];

Та цитьте, чортові сороки [4, с. 302];

Рутульський Турн, собачий син [4, с. 228];

Келебердянськая верства [4, с. 290];

Дочка була зальотна птиця [4, с. 164].

Нерідко автор твору вибудовує метафори-характеристики за допомогою заперечної частки не:

Ох! Чом не звір я, чом не львиця?

Чом не скажена я вовчиця? [4, с. 277];

Латин старий був не рубака [4, с. 198];

Венера, не послідня шльоха [4, с. 18];

Не ангели - такії ж люди [4, с. 94];

Мерзенне чудо се стояло [4, с. 138];

Не звір я - людську кров пролити,

І не харциз, людей щоб бити [4, с. 199];

Еней злий змій - не чоловік [4, с. 41 ] тощо.

Мотиваторами лексичної експресивності в мовній тканині "Енеїди" можуть бути слова, які розвивають додаткові асоціативні значення на основі тих порівняльних зворотів чи фразеологічних одиниць, у складі яких їх використано. Основа [корінь] такого слова є твірною в похідному експресиві:

Боровсь з своїм, сердега, горем,

Слізьми, бідняжка, обливавсь [4, с. 45];

І мов на пуп репетовав [4, с. 158];

Знайшли Ентелла-сіромаху

сього сердешного тімаху [4, с. 57];

Бо був Ентелл непевна птаха [4, с. 60];

К Еолу мчалась, як оса [4, с. 13];

До ляса, мов ляхи, шатнулись [4, с. 17].

Мотивувальні асоціативні значення, які формують лексичну експресивність у похідних утвореннях, активуються в семантичній структурі іменників

Зробили з неї скирту гною [4, с. 228];

Я роздавлю тебе, як жабу [4, с. 58];

Мандрьохи, хльорки і діптянки,

що продають себе на час [4, с. 126];

Мов од кота в коморі миш [4, с. 108];

І скреготали, мов сороки [4, с. 111];

Як бик скажений заревівши,

Запінивсь дуже і озливсь [4, с. 113];

Що людям льготи не давали

І ставили їх за скотів [4, с. 118];

Аж ось поромщик їх, проноза,

На землю впав, як міх із воза [4, с. 158];

Червона, свіжа, як кислиця,

І все ходила павичом [4, с. 164];

Надута, горда, зла личина,

З великим воїнством валить [4, с. 218];

Еней в біді, як птичка в клітці;

Запутався, мов рибка в сітці [4, с. 221];

Поравсь, мов в кошарі вовк [4, с. 265];

Засів, буцім в болоті чорт [4, с. 32];

Мов Каїн, затрусивсь увесь [4, с. 36]

тощо, прикметників

Бо хитра ся була, як біс [4, с. 65];

На нім кислиці не простії

Ростуть - як жар, всі золотії [4, с. 96];

Проворна, враг її не взяв [4, с. 18];

Хоть голі прибрели, як пень [4, с. 45]),

у значеннєвому плані дієприкметників

Ірися цьохля проклятуща, завзятіша од всіх брехух,

Олімпська мчалка невсипуща,

Крикливіша із щебетух [4, с. 182]),

субстантивованих метафоричних прикметників

Бач, гиряві, чого хотять [4, с. 114];

Уже б не пив сеї гіркої [4, с. 20];

І ті тут молодці стояли,

Що недотепним помагали

Для них сімейку розплодить [4, с. 108];

А на зикратого сам сівши [4, с. 246];

А мудрі звізд щоб не знімали,

Були в огні на самім дну [4, с. 120])

дієслів

Анхіз кричав, як в марті кіт [4, с. 153];

Ревнула фурія, як грім [4, с. 185];

Точила всякії баляси

І підпускала разні ляси [4, с. 28];

Його сивуха запалила

І живота укоротила,

І він, як муха взиму, зслиз [4, с. 82];

Пороснули і рутуляни,

Як од дощу в шатер цигани [4, с. 254];

Черкнув із неба, аж курить [4, с. 34];

Прискочив, мов котище мурий [4, с. 60];

Садив крутенько гайдука [4, с. 26];

За ним і вся його голота

Тягла, поки була охота,

Що деякий і хвіст надув [4, с. 169];

І лиш гляди, то і влучає,

щоб згамкати мене, як блин [4, с. 228];

Пили, як брагу поросята,

Горілку так вони тягли [4, с. 54]).

Похідні експресиви-композити в "Енеїді" найчастіше утворюються шляхом компресії метафоричних словосполук, наприклад: легкодух, паливода, горлоріз, голоштанник, гультіпака, курохват, пустомолка

Так ви, бачу, всі легкодухи,

Передо мною так, як мухи,

І пудофети наголо [4, с. 56];

Паливода і горлоріз [4, с. 14];

Відкіль такі се гультіпаки [4, с. 22];

Мов з торгу в школу курохват [4, с. 40];

Були там чесні пустомолки [4, с. 125].

Мова поеми містить також низку експресивів, які репрезентовані іменниками-означеннями:

Еней-сподар, посумовавши [4, с. 83];

Без сей перелесниці-злодійки

Не можна воювать ніяк [4, с. 212];

Горлань, верлань, кулачник страшний

І щирий кудель-степовик [4, с. 282];

Бо Турн і сам дзіндзівер-зух [4, с. 214];

Сюди, поганці-бакаляри! [4, с. 55];

Юнона, козир-молодиця [4, с. 324];

До хвастуна Дареса-ланця! [4, с. 58].

Такі експресивні лексеми є досить колоритними маркерами, що слугують засобами характеристики персонажів твору.

Отже, експресивний фонд "Енеїди" І.П. Котляревського є основою мовної тканини поеми, репрезентантом самобутніх ідей автора, змістоутворювальним інструментом, матеріалом формування художніх тропів і стилістичних фігур, засобом виразної характеристики персонажів. Експресивна семантика мотивована зовнішніми маркерами, зокрема морфемно-дериваційними засобами, більшою мірою - внутрішніми мотиваторами, найпродуктивнішими з яких виявилися експресивна основа, внутрішня форма, вторинна номінація, асоціативні значення, компресивні утворення. Пропонована розвідка не є завершеним дослідженням окресленої проблематики, вона може бути продовжена в аспекті сучасних лінгвокультурологічних парадигм.

Література