Функційна перспектива пояснювального текстового відрізка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФУНКЦІЙНА ПЕРСПЕКТИВА ПОЯСНЮВАЛЬНОГО ТЕКСТОВОГО ВІДРІЗКА

СВІТЛАНА ГЛАЗОВА, кандидат філологічних наук, доцент

Бердянський державний педагогічний університет

Анотація

Ключові слова: пояснювальний текстовий відрізок, уточнення, власне пояснення, функціювання, формальні показники пояснювального зв'язку, семантичні відношення.

Розуміння мови як дихотомічного явища та потреби взаємопов'язаного дослідження рівнів утворення і функціонування синтаксичних одиниць має неабияке значення для з'ясування сутності й особливостей пояснення як мовного явища, що й зумовлює вивчення функціонування пояснювальних конструкцій і на рівні складного синтаксичного цілого, тексту. Звернення в роботі до функційної перспективи пояснювального текстового відрізка недостатньо вивчених пояснювальних конструкцій у мовленнєвому контексті свідчить про актуальність обраної теми.

Мета статті - з'ясувати особливості функціювання пояснення на рівні тексту. Мета дослідження передбачає визначення ознак текстового відрізка як пояснювальної конструкції та частотність використання мовцями пояснення на рівні складного синтаксичного цілого; а також потенційну здатність формувати певну думку за допомогою зв'язку декількох висловлень, які розгортають, уточнюють, розвивають якийсь смисл, співвіднесеність змісту пояснювального (другого) компоненту з тотожною пропозицією пояснюваного в аналізованих конструкціях.

Методологічну основу дослідження становить розуміння пояснення як явища, формування й функціювання якого найбільшою мірою зумовлене комунікативно-прагматичними чинниками. Методи дослідження зумовлені його метою й завданнями. У статті використано метод функційного аналізу синтаксичних конструкцій, описовий і трансформаційний методи.

До проблеми пояснення та пояснювальних конструкцій різних рівнів зверталося багато вітчизняних і зарубіжних учених (Л. Булаховський, І. Вихованець, С. Дорошенко, А. Загнітко, Є. Загревський; О. Пєшковський, М. Поспєлов, В. Бєлошапкова, Л. Максимов, Н. Кірпічникова, М. Ляпон, І. Ойце, А. Прияткіна та ін.). Маючи значний теоретичний та практичний доробок у вивченні пояснювальних конструкцій, деякі питання недостатньо висвітлені. На сьогодні існує значна кількість визначень тексту, його стосунку до речення [Гальперин, 1981; Колшанский, 1984; Ляпон, 1986; Одинцов, 1980; Булыгина, 1969]. Найбільшого поширення набуває погляд, згідно з яким речення є будівельним матеріалом для тексту, а тому вивчення засобів зв'язку та відношень між реченнями в тексті визнається за перспективу дослідження тексту в мовознавчому аспекті [Ляпон, 1986; 89]. Так, А. Загнітко, досліджуючи текст як феномен лінгвістичної сфери й пропонуючи своє визначення тексту, пише: «Текст - це семантично цілісна синтаксична структура з відповідним загальним прагматичним завданням і спрямуванням, що складається з окремих синтаксичних компонентів (речень, складних синтаксичних цілих, надфразних єдностей, розділів, частин тощо, оскільки на сьогодні термінологічне окреслення таких одиниць є недостатнім), поєднаних між собою граматичними, лексичними, стилістичними, логічними засобами. Таким чином, сам текст витворюється завдяки посиленій активізації... смислових відношень між реченнями і формуванню системи спеціалізованих засобів їх об'єднання» [Загнітко, 2001; 476].

Аналіз засвідчує, що не завжди виваженим є ігнорування реченнєвих характеристик у прикладенні їх до аналізу тексту. Так, характеристика складносурядних речень за типом зв'язку на відкриті й закриті структури може бути екстрапольована й на дослідження тексту. Зокрема, це виявляється в тому, що використаний у тексті сполучник тобто та його аналоги сигналізують про викінченість якогось фрагменту тексту, про його закритість, і відкритий він може бути для подальшого розгортання тексту лише іншими засобами й відношеннями. Очевидно, на рівні мовленнєвої одиниці - тексту - при дослідженні його формально-синтаксичної специфіки є слушність вести мову про закритість і відкритість текстової структури. Так, єднальні сполучники підтримують континуальність наративного поля тексту, в той час як пояснювальні засоби не можуть бути використані в такій ролі. За ними вочевидь слід вбачати роль засобів дискретизації, сегментації змісту тексту на частини, смислові блоки, які за характером відношень відрізняються від тих блоків, котрі утворюються за рахунок, наприклад, єднальних чи розділово-перелічувальних сполучників, природі яких притаманною є відкритість зв'язку [Глазова, 2008; 300].

Для підтвердження цієї тези ілюстрацією може бути такий текст: Відношення базових, опорних речень до залежних полягає в тому, що вони створюють ґрунт для цих речень, є вихідними для їх формування. І допоки нанизується одне за одним речення, що перебувають у контактних і дистантних, безпосередніх та опосередкованих зв'язках із якимось опорним реченням, усі вони залежать від нього, підпорядковані йому. (Але) Та, звичайно, це підпорядкування відмінне від підлеглості підрядних речень головному. Адже залежні, підпорядковані речення слугують і своєрідному продовженню, розвиткові складу опорних речень, і роз'ясненню, аргументації їхнього змісту, прояву ставлення до висловлюваного і т.д. Тобто поряд із основним повідомленням у мовленні чи тексті з'являються інші, похідні від нього повідомлення, мета яких - краще донесення інформації, активний уплив на того, хто її сприймає, вияв авторського ставлення до повідомлюваного. (І) Це реальні факти комунікативного процесу: носії мови прагнуть ефективного, результативного спілкування, не можуть бути байдужими до того, про що йдеться (Із посібника), у якому сполучник і фактично відкриває шлях для розгортання авторської думки, а сполучник тобто завершує цей блок постпозитивним компонентом, оскільки реченнєва структура, яка починається вказівним займенником це завершує ще більший змістовий блок. Отже, має підґрунтя, виправдана специфікою поводження пояснювального відношення в структурі тексту позиція, згідно з якою, говорити про пояснювальну конструкцію на рівні її репрезентації в тексті можна лише в таких термінах, як складне синтаксичне ціле, змістовий блок, надфразна єдність тощо, які, за А.П. Загнітком, є складовими цілісного тексту й більш пов'язані зі структурою речення в аспекті формальному, ніж власне текст.

З урахуванням цього у роботі використовується поняття текстовий відрізок, яке близьке згаданим вище поняттям й вказує на характер поведінки пояснювальних компонентів тексту, якими певним чином «відрізається» у той чи інший спосіб викінчений смисловий фрагмент більшої текстової єдності.

Як засвідчує аналіз текстів різних функціональних стилів, пояснювальні відношення досить часто реалізуються в найрізноманітніших текстах: художніх, публіцистичних, наукових, - та у розмовному мовленні [Глазова, 2008; 304]. Цей факт цілком закономірний: у прагненні бути зрозумілим мовцеві автор висловлення завжди намагається більш чітко висловлювати свою думку, шукати ті форми пояснення своєї позиції, які найбільш адекватно можуть представити його думку, донести до слухача бажану інформацію тощо. Така природа пояснення призводить до того, що під категорію пояснювальних складних конструкцій тексту зараховують найрізноманітніші види пояснення, що заважає визначенню специфічних рис пояснення як формально структурованого й семантично однорідного явища. За широкого розуміння поняття пояснення в лінгвістичних дослідженнях тексту під пояснювальної конструкції можна віднести будь-який фрагмент тексту. Так, у наступному текстовому відрізку не можна обійти увагою той факт, що пояснювальна конструкція має деякі специфічні особливості, пов'язані зі змістом частин, у яких власне пояснювальне відношення набуває додаткових семантичних відтінків: Людська культура через систему обрядових дійств є надбанням найкращого досвіду, що зафіксований у пам'яті людства, є критерієм оцінки людей різних вікових категорій через вияв їхньої емоційної сфери, емоційного стану як бажання до адаптац'йної дії чи діяльності, як дарунок самовияву в загальносвітову скарбницю цінностей. Тобто фактор народження гуманної особистості можна розглядати через проблему соціалізації: залучення індивіда до осмислення й створення культурних цінностей за допомогою таких засобів обрядовості, як пісня, ритуал, персонаж, обряд, словодійство, ремесло, усна народна творчість тощо (В. Стефанюк). Сполучник тобто можна замінити цілим рядом інших сполучникових і несполучникових засобів, які б могли виділяти якийсь відмінний смисл у тексті, ніж той, який реалізується автором за допомогою використаного сполучника. Зокрема на місце тобто можна підставити тому, отже, у такий спосіб, унаслідок чого. При цьому формальні показники пояснювального зв'язку, а саме сполучники, будуть виступати основним смислорозрізнювальним критерієм. У зв'язку з цим видається умотивованим провадити диференціацію різновидів пояснювальних конструкцій в межах текстових відрізків у спосіб, який апробований щодо складних речень. У подальших дослідженнях тексту в лінгвістичному аспекті такий підхід дозволив би більш систематизовано й категорійно означено провадити аналіз того чи іншого текстового утворення з точки зору його будови й значення. Особливості текстового відрізка як пояснювальної конструкції варто аналізувати на рівні базового семантичного відношення пояснення, яке представлене в складному реченні як тотожність змісту компонентів, хоча, ще раз слід наголосити, пояснювальні конструкції на рівні тексту характеризує вся та різноманітність відношень, яка спостерігається в складному реченні. текстовий відрізок синтаксичний мова

Однією з визначальних рис побутування пояснювальних відношень у текстовому відрізку є те, що внаслідок поширеності першої частини, її потенційній здатності формувати певну думку за допомогою зв'язку декількох висловлень, які розгортають, уточнюють, розвивають якийсь смисл, співвіднесеність змісту пояснювального (другого) компоненту з тотожною пропозицією пояснюваного може бути встановлена лише на підставі аналізу всієї сукупності пропозицій першої частини. Так, наприклад, у текстовому відрізку Кореферентність як відношення до спільного референта не слід розуміти як лексичну тотожність. Водночас не варто забувати, що лексичне значення слова є виразником референтивного, денотативного значення, тому слова з різними лексичним значенням також не можна вважати кореферентними. Наприклад, «місто» і «Чернівці», «гори” і «Карпати», «хлопець» і ««брат». Так само лексичні синоніми типу гарна, вродлива, чарівна, чудова та ін. не є кореферентними засобами, оскільки вони розрізняються «понятійними смислами», що виражаються різними лексичними значеннями. Тобто явище кореферентності хоч і близьке до поняття синонімії, все ж не тотожне з ним. Воно виявляється лише в синтаксисі, у структурі речення, де співвідносні спільнокореневі лексеми, займають відповідну синтаксичну позицію (Н. Гуйванюк) тотожність змісту пояснювального компонента з пояснюваним може бути встановлена лише шляхом згортання ланцюга інших відношень між пропозиціями до того етапу, коли постає очевидна доречність використаного мовцем засобу зв'язку тобто, а відтак і виражених у такий спосіб пояснювальних відношень, пор.: Кореферентність як відношення до спільного референта не лексична тотожність слова з різними лексичним значенням також не кореферентні лексичні синоніми не є кореферентними засобами.

Тобто явище кореферентності не тотожне з поняттям синонімії. Використання такої процедури показує, що остання пропозиція лексичні синоніми не є кореферентними засобами тотожна змістові пропозиції явище кореферентності не тотожне з поняттям синонімії, але їхня рівнозначність виявляється лише як сума додаткової інформації, почерпнутої з попереднього контексту. Пропозиція, яка йде після сполучника тобто, за змістом є ніби узагальненням, яке співвідноситься з пояснюваним змістом першої частини як ціле з частковим. Однак таке твердження можливе лише поза контекстом. У відрізку реалізується потенція необхідної тотожності компонентів. Так, певні мисленнєві процедури, які на матеріалі речення можна представити у такий спосіб: лексичні синоніми не є кореферентними засобами = (лексичні синоніми - слова, що розрізняються «понятійними смислами», які виражаються різними лексичними значеннями = поняття синонімії) + (не є = не тотожне) + (кореферентність як відношення до спільного референта = явище кореферентності) = поняття синонімії не тотожне явищу кореферентності - дозволяють автору висловлення встановити між компонентами пояснювальний сполучник, який підказує читачеві потенційні відношення попереднього висловлення й наступного як пояснювальні.

Розповсюдженим є і протилежне співвідношення розмірів частин пояснювального текстового відрізку - перший компонент подає інформацію сконденсовано, а другий більш детально. Досить часто таку реалізацію пояснення можна спостерігати в текстах документів, де пояснюваний компонент за своїм змістом і синтаксичним оформленням складає завершене ціле, однак у пояснювальному компоненті для більшої зрозумілості тлумачаться певні положення, напр.: Формування Фонду здійснюється у порядку та розмірах, передбачених чинним законодавством, а його використання - за тими кодами економічної класифікації видатків, які відповідають їх економічній сутності. Тобто, Фонд Соціальної допомоги студентам, аспірантам та докторантам вищих навчальних закладів формується у розмірі 10 відсотків від суми стипендіального фонду, однак у кошторисах видатки на виплату стипендії та матеріальної допомоги студентам, учням, аспірантам, докторантам повинні бути заплановані за кодом 1342, а преміювання студентів, аспірантів та докторантів, організація їх оздоровлення - за кодом 1343 «Інші поточні трансферти населенню» (Із листа ДКУ №07-04/755-4262 від 11.06.2001 року). Варто зазначити, що текстові відрізки такого зразка можуть бути кваліфіковані як уточнення, а не власне пояснення. Насправді, такій кваліфікації суперечить функціональна (жанрова) специфіка тексту (офіційний документ), яка передбачає рівноцінність змісту частин, а відтак і тотожність. У разі, якщо за подібною схемою будується текстовий відрізок в інших жанрах будь-якого стилю, то можна говорити про семантику пояснення, уточнення чи узагальнення лише з огляду на сукупність факторів: характер сполучникового засобу, зміст частин (можливість підведення їх до спільного змісту), мета, використання другого компонента (проілюструвати, підсумувати чи проінтерпретувати весь зміст першої частини).

Частотність використання мовцями пояснення на рівні складного синтаксичного цілого дає підстави стверджувати, що така структурно-синтаксична реалізація пояснювальних відношень є типовою в комунікації [Глазова, 2008; 310]. Основними чинниками, які сприяють оформленню пояснення в текстових відрізках, є структурний (значна поширеність пояснюваної та/або пояснювальної частин, а відтак можливість виникнення конструктивного й смислового перенавантаження конструкції-речення) та комунікативний (прагнення реструктуризувати фрагмент інформації відповідно до комунікативної мети для досягнення успіху в комунікації).

Отже, ознаками текстового відрізка як пояснювальної конструкції можна вважати такі формальні ознаки, як:

1) наявність пояснюваної й пояснювальної частин текстового відрізка, які або обидва, або ж один із них можуть бути досить поширеними;

2) наявність сполучникових засобів, які сигналізують про характер відношення компонентів;

3) закритість структури (функціювання як текстового відрізка).

Дійсно, здатність пояснення функціювати на рівні тексту відкриває перед автором широкі можливості до деталізованого мовного подання інформації із якнайбільшим урахуванням потреб слухача та його фонових знань на шляху до порозуміння. Пояснювальний текстовий відрізок як лінгвальна структура є зразком прояву комунікативного принципу «турботи» автора про адресата.

Література

1. Булыгина Т. В. О границах между сложной единицей и сочетание мединиц. Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. С. 208 - 272.

2. Вихованець I. Р. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1982. 219 с.

3. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. М., 1981. 139 с.

4. Глазова С. М. Пояснювально-ототожнювальні конструкції в українській мові: семантика, граматика, прагматика. VerbaMagistri: Мовознавство. Літературознавство. Журналістикознавство. Педагогіка. Методика: збірник наукових праць, присвячений ювілею доктора філологічних наук, професора С. В. Ломакович / за заг. ред. В. Н. Терещенко та П. Б. Ткач. Х., 2008. С. 298-312.

5. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001.662 с.

6. Колшанский Г. В. Комуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 175 с.

7. Ляпон М. В. Смысловая структура сложного предложения и текст. К типологии внутритекстовых отношений. М.: Наука, 1986. 200 с.

8. Одинцов В. В. Стилистикатекста. М.: Высш. шк., 1980. 211 с.

9. Ойце И. М. Сложные предложения с пояснением в современном русаком языке: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. филол. наук. М., 1965. 18 с.

1. Bulygina, T. (1969). O granitsakhme zhduslozhnoy edinitsey i sochetaniemedinits [Ontheboun dariesbetween a complexunitand a combinationofunits], Yedinitsyraznykh urovneygrammati cheskogostroy ayazyka i ikhvzaimodeystvie [Units of differen tlevelsofg rammaticals tructureof thelanguagean dtheirinteraction], Мoskva: Nauka, 208-272 [inRussian].

2. Vykhovanets, I. (1982). Semantyko-syntaksychna strukturarechennia [The Syntactic and Semantic Structureof Sentences]. Kyiv: Naukovadumka [inUkrainian].

3. Galperin, I. (1981). Tekstkakobe ktlingvisticheskog oissledovaniya [Textasanobject oflinguisticresearch]. Мoskva [inRussian].

4. Hlazova, S. (2008). Poiasniuva lno-ototozhniuvalni konstruktsi ivukrainskiimovi: semantyka, hramatyka, prahmatyka [Explanatory-identifying constructionsinthe Ukrainianlan guage: semantics, grammar, pragmatics], VerbaMagistri: Movoznavstvo. Literaturoznavstvo. Zhurnalistykoznavstvo. Pedahohika. Metodyka: zbirnyknauk ovykhprats, prysviachenyi yuvileiudoktorafilol ohichnykhnauk, profesora S.V. Lomakovych [VerbaMagistri: Linguistics. Literarystudies. Journalism. Pedagogy. Methodology: a collectionofsc entificworksdevotedto thejubileeoft hedoctorofphilolo gicalsciences, professor S.V. Lomakovich]. Kharkiv, 298-312 [in Ukrainian].

5. Zahnitko, A. (2001). Teoretychnahra matykaukrain skoimovy: syntaksys: Monohrafiia [Theoretical grammarofthe Ukrainianlanguage: syntax: Monograph]. Donetsk: DonNU [inUkrainian].

6. Kolshanskiy, G. (1984). Komunikativnayaf unktsiya i strukturayazyka [Thecommuni cativefunctionan dstructureo fthelanguage]. Moskva: Nauka [inRussian].

7. Lyapon, M. (1986). Smyslovaya strukturaslozhno gopredlozheniya i tekst. K tipologiivnutrit ekstovykhotnosheniy [Thesemant icstructureof a complexsente nceandtext. Thetypologyo finterstella rrelations]. Moskva: Nauka [inRussian].

8.Odintsov, V. (1980). Stilistikateksta [Stylistics ofthetext]. Moskva: Vyssh. shk. [inRussian].

9.Oitse, I. (1965). Slozhnyiepre dlozheniia s poiasneniiem v sovremenno mrusskomyazyke. Cand. Diss. [Complicated Sentenceswith Explanationsinthe Modern Russian Language]. Moskva [in Russian].

Размещено на Allbest.ru