Варіантні форми назви ремісника platner i pletner у пам’ятках німецької, польської, української і білоруської мов XIII–XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Варіантні форми назви ремісника platner i pletner у пам'ятках німецької, польської, української і білоруської мов XIII-XVII ст.

Тарас Пиц



Анотація

Статтю присвячено дослідженню форм назви ремісника platner і pletner «коваль, що кує панцирі і лати» у німецькій, польській, українській та білоруській мовах. Розглянуто історію вивчення цих форм назви ремісника, визначено недоліки попередніх розвідок й окреслено методи дослідження. Також проаналізовано ареал їхнього поширення у різних групах німецьких діалектів XIII-XVI ст., встановлено їхні німецькі діалектні витоки і форми поширення у слов'янських мовах на основі писемних пам'яток XIV-XVII ст. Звернуто увагу на фонетичну, морфологічну і семантичну асиміляції запозичених форм у слов'янських мовах і при цьому розмежовано ті фонетичні та морфологічні процеси, що відбулися ще у німецькій мові й задокументовані пам'ятками польської, української і білоруської мов, а також ті, що відбулися вже у слов'янських мовах.

Ключові слова: назва ремісника, запозичення, асиміляція, німецькі діалекти, міжмовні контакти, історія мови.



Основна частина

Вступ. Дослідження запозичення слів не є чимсь новим у мовознавстві, однак підходи до їхнього вивчення відрізняються. Їх можна досліджувати лише як результат взаємодії двох мов і фіксувати у словниковому складі мови-реципієнта: літературній мові, діалектах, жаргонах на основі текстів, різних словників, опитувань тощо. Інший підхід - вивчення іншомовних слів як процес взаємодії мови-джерела запозичень, однієї чи кількох мов-посередників і мови чи мов-реципієнтів. Для дослідження історичних процесів взаємодії мов доцільніше використовувати саме останній підхід. Він дозволяє окреслити ареал функціонування слів ще до їхнього запозичення, точніше визначити період запозичення, охопити цілісну територію поширення запозичених слів, простежити шляхи їхнього поширення і різнопланову асиміляцію (фонетичну, морфологічну, семантичну, графічну) у мові-реципієнті. Це дасть підстави здійснити комплексне спеціальне дослідження походження, поширення й адаптації іншомовних лексичних елементів. Саме в такому руслі і здійснюється ця розвідка.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Лінгвісти виводять польське (надалі п.) platnerz «той, що кує панцирі і лати» із середньоверхньонімецького (надалі свн.) plattner, plat^ner, blatenare, blatner [31, c. 456; 21, c. 8; 35, с. 69] чи нововерхньонімецького (надалі нвн.) Plattner [16, с. 420], що походить з свн. plate, blate «частина рицарського обладунку, що прикриває груди; плита», а це - з латинського (надалі лат.) plata «панцир» [16, с. 420; 27, с. 92-93; 15, т 2, с. 619]. Дещо детальнішу етимологію пропонує Б. Симанцік, що досліджував польські назви ремісників. Він прокладає етимологічний ланцюжок від свн. plate, blate «Platte, metallener Brustharnisch» до лат. plat(t) a «панцир» через давньоверхньонімецьке (надалі двн.) blatta і старофранцузьке (надалі ст. фр.) plate «металева плита, штаба». Крім цього, він виявляє не лише різні варіантні форми засвоєння польською мовою XV-XVI ст. назви ремісника з кореневою голосною a (platner(z), platnar(z), platni(e) rz, platnyrz), але й з е (pletnarz, pletnar(z)), однак не наводить з останніми витягів з пам'яток польської мови [50, с. 184]. До того ж А. Каршнєвіч-Мазур вважає, що platnerz - це ремісник, що виробляє не лише рицарські обладунки, але й - мечі та щити [27, с. 92]. Дослідники білоруської мови вказують, що білоруське (надалі біл.) платнеръ запозичено за посередництвом п. platnierz, platnerz, що з свн. platt(e) ner чи нвн. Plattner [11, т 9, с. 175-176; 2, с. 145].

Назву коваля-зброяра platner-pletner розглядає також автор у дисертаційному дослідженні [7], що загалом обмежувалося вивченням сілезьких, нижньопрусських і східнопомеранських назв ремісників та їхнім поширенням у польську, українську та білоруську мови. Серед іншого встановлено, що не усі форми фіксації слов'янських назв ремісників німецького походження мають відповідники в колишніх східнонімецьких діалектах, а також те, що територія поширення тих, що мають еквіваленти у досліджених німецьких говорах, не обмежується проаналізованими німецькими діалектами. У цьому дослідженні, як і в декількох попередніх [4-6; 8; 38], завдання полягає у вивченні усієї території розповсюдження назв ремісників, що поширилися у слов'янських мовах, у цілому німецькомовному ареалі, що дасть змогу точніше встановити територію їхнього походження, тоді як залучення нових лексикографічних даних польської мови уможливить з'ясування процесу становлення запозиченої назви коваля, що займався куванням панцирів і лат у слов'янських мовах. Така методика дасть можливість окреслити ареал функціонування слів ще до їхнього запозичення, визначити період перенесення з однієї мови в іншу, охопити цілісну територію поширення запозичених словоформ, простежити шляхи їхнього розповсюдження і різнопланову асиміляцію у слов'янських мовах, а також простежити історичні зміни у системі німецької системи консонантизму і вокалізму, що передалися запозиченим у слов'янські мови словоформам.

Методологія дослідження. З метою проведення дослідження залучено такі методи: описовий - застосовано для виявлення форм назви ремісника у німецьких діалектах та слов'янських мовах; порівняльно-зіставний - для аналізу і порівняння німецьких діалектних форм назви коваля з польськими, українськими та білоруськими відповідниками; історико-лінгвогеографічний - для визначення території поширення форм назви ремісника на території німецьких діалектів з кінця XIII по XVI ст. і у слов'янських мовах з XIV по XVII ст.; діахронічний і словотвірний аналізи - для вивчення і опису історичних змін, що відбулися у німецькій системі консонантизму і вокалізму й відобразилися у запозичених формах назви ремісника-коваля; етимологічний аналіз - з метою визначення походження форм назви ремісника, що кує панцири і лати.

Результати дослідження та їхнє обґрунтування. Серед зафіксованих діалектних форм назв ковалів, що займалися куванням панцирів і лат, у словниках польської мови найчастіше трапляються записи про різновидну форму з кореневою голосною а. Тут вона зустрічається з кінця XIV ст.: Meysner Cerdo traxit cultellum super, Lorifici dicto platnerz (1393), Petrum plathner (Kazimierz, 1396), Jurga, platnar regalis (Krakow, 1418), Hanka vxor…plathnar de Crac(ovia) (Krakow, 1419) [47, т VI, 3, с. 164], Plathnarz armifex (бл. 1455) [50, с. 184], Martinu.v platners (Krakow, 1474), Woytek plathnirs (Krakow, 1479), Fabri armorum plathnyerze (XV) [47, т VI, 3, с. 164], Faber laminarius, eyn kurifzfchmidt / eyn harnefcher Platnerz (Krakow, 1528), Armifex, platnyerz (1532) [46, т XXIV, с. 398], Mielyaca Lipca Andrzey Teczynlki vderzyl plalnerza Klimunta w Krakowie… (Krolewiec, 1564), Faber laminarius Blattner/Harnischmacher Platnerz (Torun, 1591) [46, т XXIV, с. 398], Platneryom jbroie y w dnie / y w nocy 3 wielkq polnosciq robic rojka3owal (Krakow, 1618), Hecuie Platnyrz 3broie… (Kijow, 1638), platnery / Armorum artifeks, polio… (Wilno, 1642), blacharnik / platnery (Wroclaw, 1646), Majqc baczenie wojewodztwo nasze… zubozalego rzemiesnika krakowskiego platnerza onego od podatkow uwalnia (wojewodztwo krakowskie, 1653), W tych tr3ech Cekaw3ach koronnych c3emu by nie mial zaciqgnqc Platnerzow do 3broy robienia? (Sluck, 1675), z tego (sc. zelaza) pancerze w gcfte Jnuiq Jubtelni ogniwa platnerze (Krakow, 1700) [56]. Але у двох словникових записах п. platnerz пояснюється як щитник «той, що виготовляє дерев'яні чи металеві щити» (puklerznik, paw^znik): Platnery Pukler3nik / ojlry 2 (Krakow, 1643), Paweznik / copawc'^yrobiv. Platnery (Krakow, 1643) [56]. Очевидно, що ця змінена сема набута вже у польській мові. На основі ремісничого найменування виникає і прізвисько: Nicolaum Platner, civim Cracoviensem (Krakow, 1405), Contra providum Michaelem Plathnerz (Gniezno або Poznan, 1471) [48, т VI, с. 290], Joannem Plathnerowicz civ. Crac. (Sqdecczyzna, 1559) [17, т. II, с. 72].

У німецьких діалектах свідчення про варіанти найменування ремісника з кореневою голосною а найраніше фіксуються у південнонімецьких діалектах, а саме - в східнофранкському говорі: Chunradusplatener (Wurzburg, 1296) [37, с. 250], Heidenrich Platner (Nurnberg, 1322), dictus Roschlaup plattner (Nurnberg, 1333) [43, с. 66], Els Plateneryn (Plauen, 1388) [24, с. 156], H. Staigerwalt Platner (Nurnberg, 1392) [43, с. 66], Hans Platner, rotsmid (Nurnberg, 1429-1461) [43, с. 67]. У баварському наріччі назва ремісника задокументована у середньобаварському: Heinrich Platner (Munchen, 1368) [19, с. 295], krafftel plattner (Munchen, 1395) [19, с. 41], Christian(s) der (des) plattner (Wien, 1400), Michel(n) der (des) plattner (Wien, 1421) [32, с. 110] і північнобаварському говорі: Hain[reich] plattner (Regensburg, 1376) [30, с. 45]. Очевидно під впливом трьох останніх говорів назва ремісника поширюється у мішаних говірках німців, що проживали на території сучасної Чехії: Rudlinus Plattner (Prag, 1333), Goczlinus platner (Iglau, 1362) [44, с. 235], Platner (Konigratz, 1402) [45, с. 228]. Також є одне нотування у швабських середньовічних текстах: Plattner (Augsburg, 1360) [51, c. 108]. Однак географія поширення ремісничої назви не обмежується південнонімецькими говорами. У східносередньонімецькому наріччі вона найшвидше нотується у сілезькому діалекті, звідки поширюється у польській мові: schone Heincze Bruderdes Peter Platener (Breslau, 1363) [39, с. 152], Franczkoplatener (Liegnitz, 1372) [14, c. 133], Platener (Breslau, 1392, 1425) [34, c. 115],… in domo habitacionis prouidi viri Procopii Platener… (Breslau, 1422) [40, c. 119], Niklas Platner (Olmutz, 1438) [45, c. 228], а згодом також уверхньосаксонському діалекті: Andres Platner (Zwickau, 1421), Albrecht Platners seligin gelaBin kinder (Zwickau, 1454) [25, c. 194], Bartell Platner (Chemnitz, 1487) [25, c. 194], Platener (Leipzig, 1481) [49, c. 130] і тюринзькому говорах: Contze Platener zcu smyritz by der nuwenstad (Altenburg, 1435) [23, c. 227], Erhard Platener (Jena, 1500-1519) [12, c. 20], Platner (Saalfeld, 1507), Platener (Saalfeld, 1516), Plattener (Saalfeld, 1522) [29, Ч. II, 26], Plattnerin, Wolf (Altenburg, 1507-1541) [42, с. 294], Georg Knobeloch, Platner fur dem Wassenburger thor (Arnstadt, 1606) [28, с. 117]. У західносередньонімецькому наріччі platner нотується лише у XVI ct у гессенському говорі: Thoman Holeysen, platner (Frankfurt, 1556) [18, c. 108]. Цей різновид назви ремісника проникає також в остфальський говір XVI ст., вже після запозичення його польською мовою: Thilo Plattner (Stolberg, 1503), doctor Platner (Ilsenburg, 1541), Hans Platner (Munden, 1585) [52, т II, 309]. Зазначимо також, що власна назва Plat(t) ner задокументована і у тірольських пам'ятках. Однак тут, на думку К. Фінстервальдера, вона є назвою двору, утвореною від Platten, що на захід від Zirl: Platner (Telfs, 1427), Peter Plattner (Pettneu, 1476) [20, c. 161].

Саме цю форму назви коваля-зброяра переймає старобілоруська мова: того Михолайца до того часу взялъ на рукоемство янко, платнеръ нашъ (1514) [1, с. 244], Андре⁵ тичи «ски» идари^л платнера… в Кракове и^ж зброи не… виготовил (поч. XVII ст.) [2, с. 145], домъ свой властный, никому ничымъ не пенный, продал на вечность Жикгимонтови, платнерови за осмъдесятъ копъ грошей (1559) [3, т. 30, с. 107-108], Платнеръ 1, копъ 5, жита бочокъ 4… а коли зброи отправуетъ, на ти вси потреби дани ему мают бити з замку без оброку (Берестя, 1568) [53, с. 445]. На її основі виникає також відпрофесійне прізвисько: Валенти Платнеръ (Берестя, 1566) [53, с. 217]. Пам'ятки української мови фіксують цю назву коваля дещо пізніше:… моєго дє^!і слугу… до пла^тнєра по шиша^к по двє при'бицы посыла^л што дє'направова «¹ бы^л да^л… (Володимир, 1567) [55], чиръко платнеръ взавъ стали на желеца (1579) [54]. Мабуть від цієї назви ремісника утворене і прізвисько Платнуръ: Грицко Платнуръ, БЬлоцерковскій казакъ (1654) [9, c. 305]. Зауважимо, що українські й білоруські мовознавці, посилаючись на один і той самий приклад, фіксують цю лексему також зі значенням «зброя»: А панъ Петръ… попыталъ у мене платнеровъ. И я ему поповЪдалъ платнеры и онъ ми велЬл зброю чистити… ^^№, 1498) [10, т 2, с. 151; 2, с. 145].

У словниках старопольської мови, окрім найпоширенішої форми назви коваля, що займався куванням панцирів і лат, з кореневою голосною а, знаходимо також запис про pletnarsz, що датується серединою XV ст.: Testamentum Iacobipletnarsz (Poznan, 1456) [47, т. VI, 3, с. 164]. Чисельні свідчення про цей різновид назви ремісника знаходимо у східносередньонімецькому наріччі. У сілезькому говорі він нотується вже із середини XIVct.: erbe daz dolituf der smede bracken bydem pletener czunest (Breslau, 1345) [33, с. 184], Vll plethener (Breslau, 1362) [39, с. 16], Andris Pletener (Braunau, 1465) [45, c. 228]. Звідси назва зброяра могла безпосередньо поширитися у польську мову у XV ст. Вона використовувалася також у тюрінзькому - der Pletener (Jena, 1406) [12, c. 20], Hentze Pletener (Altenburg, 1437) [23, c. 227], Pletener, Heinz (Altenburg, 1450, 1456) [42, c. 95], Lentz Pletener (Jena, 1469) [Apel, 20], Pletner (Saalfeld, 1507), Pletener (Saalfeld, 1512) [29, Ч. II, с. 26], Pletner, Wolf (Altenburg, 1502-1506) [42, с. 149] - і верхньосаксонському говорах: pletener (Leipzig, 1466) [49, с. 130], Walpurg, Michel Pleteners zeligen gelaBen Tochter (Oschatz, 1472) [36, с. 134], Jorge Pletener, Hanns Pletner (Zwickau, 1479) [25, с. 194].

Однак найбільш ранні згадки про форму назви ремісника з кореневою голосною е у XIV ст. зустрічаються у західносередньонімецькому наріччі. Зокрема, починаючи з 1326 р., вона часто згадувалася у середньовічних текстах м. Франкфурт, що розташований на території гессенського говору: Henne pletener (Frankfurt, 1359) [Bucher, с. 94]. У XV-XVI ст. зафіксованих нотувань вже є значно менше. До цього ж діалекту відноситься і наступний запис: Henne Pletener (Friedberg, 1368) [13, с. 54]. Однак ареал поширення pletener не обмежується середньонімецькими наріччями. Одинокі записи про назву коваля-зброяра виявляємо у південнонімецьких говорах (східнофранкському - Heinrich Pletner (Vogtland, 1410) [25, с. 156] і нижньоалемансько - му діалектах - Jegkelin Plattener (Basel, поч. XIV ст.) [22, с. 45]). Більш чисельно вона представлена у нижньонімецьких наріччях, однак переважно вже після свідчень у польській мові. Приміром, у східнонижньонімецькому наріччі вона задокументована у нижньопрусському діалекті - vnd eyn plethener sal machen eyn par hanczken eyn par vorstollen vnd eyne brost (Danzig, 1387) [26, с. 341], а в західнонижньонімецькому наріччі у вестфальському - Herm. d. Pletenere… (Soest, 1365) [41, с. 149], Johan pletenere… (Soest, 1380) [41, с. 166] і остфальському говорах. В останньому діалекті другої половини XV ст. можна на прикладі відпрофесійних прізвиськ простежити витіснення форми Pletener іншою (Plat(t) ner): Tile Pletener (Stolberg, 1461) = Thilo Plattner (Stolberg, 1503), ern Martinum Pletener doctorem (Drubeck, 1540) = doctor Platner (Ilsenburg, 1541), а також Martinus Pletener (Halberstadt, 1520) [52, T.II, 309].

Висновки. Отже, основна територія поширення plat(e) ner - південнонімецькі діалекти (східнофранкський, середньобаварський і північнобаварський), а також східносередньонімецьке наріччя (сілезький, верхньосаксонський і тюринзький говори). Натомість plet(e) ner є притаманна середньонімецьким наріччям (сілезькому, верхньосаксонському, тюринзькому і гессенському діалектам), західнонижньонімецькому наріччю і меншою мірою - нижньопрусському говору. Обидві форми у той самий період, другій половині XIV-XVI ст., перетинаються у східносередньонімецькому наріччі, а також у поодиноких випадках у південнонімецьких діалектах. Відповідно у слов'янські мови поширилися дві німецькі варіантні форми назви коваля-зброяра, що відрізняються територією поширення у німецьких наріччях: верхньонімецьке plat(e) ner / plattner / plathener (> п. platnerz / platnerz, plathner platners, plathnar(z), platnyerz, plathnyerz, platnyrz, plathn7rs>українське (у подальшому укр.) і біл. платнеръ), середньонімецьке і нижньонімецьке plet(h) ener (> п. pletnarsz). Вже самі варіантні форми назви ремісника (свн. platener / plat(t) ner / plathener i plet(e) ner) виступають свідками фонетичних і морфологічних змін у німецьких говорах, а саме: а) появи умлауту, який графічно у пам'ятках минулих століть часто передається через е, що і зафіксували польські джерела (platnerz i pletnarsz); б) поява придихового h (Behauchung) свн. t>th: platnerz / platnerz > plathner platners>plathnar(z), platnyerz>plathnyerz, platnyrz>plathnirs; в) послаблення голосних у афіксах - irs, - yrz>-er: plathnirs, platnerz; Platnyrz>_platnerz / platnerz /plathner. Друге явище спостерігається також у прізвиську Platner>Plathnerz.

Вже у польській мові фіксуються такі зміни: а) поява l замість м'якого l (platnerz>platnerz, platnyerz>platnyrz), а також у прізвиську: Platner>Plathnerz; б) німецький суфікс - erперетворюється в - erz/yerz (-ers, - ar(z), - arsz): plathner>platn(y) erz, plathnar, platners, plathnarz; pletnarsz. Цей процес засвідчено також у прізвиську: Platner>Plathnerz. Натомість в українській і білоруській мовах залишається без змін - еръ (платнеръ). В українському прізвиську спостерігається суфікс - уръ (Платнуръ). Семантичні зміни відбулися у трьох слов'янських мовах. У польській platnerz отримує іншу сему - «щитник». А в українській та білоруській мовах платнеръ наприкінці XVct. набуває сему «зброя».

Запропонований у публікації підхід до вивчення варіантних форм назви ремісника - коваля, що займався куванням панцирів у німецькій та слов'янських мовах, можна застосовувати щодо дослідження інших запозичених з німецької мови (і не тільки) окремих слів і пластів лексики.



Список використаної літератури

ремісник німецький діалект

1. Булыка А.М. Даунія запазьічанні беларускай мовы: манаграфія. Мінск: Навука і тзхніка, 1972. 381 с.

2. Гарбачык М. Р Назвы асоб па рамяству і прафесії у беларускай мове: дыс. на атрыманне вучоной ступені канд. філал. навук: 10.02.02. / Інститут мовазнауства імя Я. Коласа Акадзміі Навук Беларусі. Мінск, 1992. 240 с.

3. Пстарычны слоунік беларускай мовы / пад рэд. А.М. Булыки. Мінск: Навука і тзхніка, 1985-2013. Вып. 1-33.

4. Пиц Т.Б. Німецька назва конвісара у дзеркалі польських, українських та білоруських пам'яток. Мовознавство. 2018. №1. С. 49-58.

5. Пиц Т Б. Німецька назва людвисара у дзеркалі польських, українських і білоруських пам'яток. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2019. №1 (89). С. 106-110.

6. Пиц Т Б. Східнонімецькі назви ремісників та їхнє поширення у польській, білоруській і українській мовах XIV-XVII ст.: дис…. канд. філол. наук: 10.02.17 / Інститут мовознавства ім. O.O. Потебні Національної академії наук України. Львів, 2008. 205 с.

7. Пиц Т. Німецькі назви ремісників друкарського ремесла у польській та східнослов'янських мовах. Slavia. Praha, 2015. roc. 84, ses. 2. S. 409-415.

8. Пиц Т Б. ВагЬіег та його варіантні назви в німецькій, польській та східнослов'янських мовах. Мовознавство, 2014. №2. С. 70-77.

9. Словарь древнерусских личных собственных имён / под ред. Н.П. Тупикова. Санкт-Петербург, 1903. 857 с.

10. Словник староукраїнської мови XIV-XVct. / за ред. Л.Л. Гумецької, І. М. Керницького. Київ: Наукова думка, 1977. Т. 1-2.

11. Зтьімалагічньї слоунік беларускай мовы / пад рэд. Г А. Цыхуна. Мінск: Навука і тзхніка, 1978-2005. Т 1-10.

12. Apel H. Jenas Einwohner aus der Zeit von 1250 bis 1600. Quellenbuch zur Jenaer Sippengeschichte: Monographie. Gorlitz: Starke, 1937. 314 S.

13. Arend M. Die Personennamen des Friedberger Urkundenbuches I. Bd. 1216-1410: Inaug. - Diss. zur Erlangung der Doktorwurde / Rheinische Friedrich-Wilhelms-Universitat zu Bonn. Bonn, 1934. 146 S.

14. Bahlow H. Studien zur altesten Geschichte der Liegnitzer Familiennamen. Mitteilungen des Geschichts - undAltertumsvereins fur die Stadt und das Furstentum Liegnitz. Liegnitz: Krumbhaar, 1926. Bd. 10. S. 102-162.

15. Bankowski A. Etymologiczny slownik jczyka polskiego. Warszawa: PWN, 2000. T. 1-2.

16. Bruckner A. Slownik etymologiczny jczyka polskiego. Warszawa: Wiedza Powszechna, 1985. 805 S.

17. Bubak J. Slownik nazw osobowych i elementow identyfikacyjnych Sadecczyzny XVXVII w. (imiona, nazwiska, przezwiska). Krakow, 1992. Cz. I-II.

18. Bucher K. Die Berufe der Stadt Frankfurt a. M. im Mittelalter: Monographie. Leipzig: Teubner, 1914. 143 S.

19. Eitler E. Munchner Familiennamenim 14. Jahrhundert: Inaug.-Diss. Zur Erlangungder Doktorwurde / Ludwig-Maximilians-Universitat Munchen. Munchen, 1956. 511 S.

20. Finsterwalder K. Die Familiennamen in Tirol und Nachbargebieten und die Entwicklung des Personennamens im Mittelalter: Monographie. Innsbruck: Universitatsverlag Wagner, 1951. 419 S.

21. Frenzel M. Die Handwerkerbezeichnungen im Westslawischen: Diss. zur Erlangung des Doktorgrades / Humboldt-Universitat zu Berlin. Berlin, 1969. 195 S.

22. Gotze A. Familiennamen im badischen Oberland: Monographie. Heidelberg, 1918. 124 S.

23. Grunert H. Die altenburgischen Personennamen: Monographie. Tubingen: Niemeyer, 1958. 571 S.

24. Hellfritzsch V. Familiennamenbuch des sachsischen Vogtlandes: auf der Grundlage des Materials der Kreise Plauen und Oelsnitz: Monographie. Berlin: Akad.-Verl., 1992. 234 S.

25. Hellfritzsch V. Personennamen Sudwestsachsens. Die Personennamen der Stadte Zwickau und Chemnitz: Monographie. Leipzig: Universitats-Verlag GMBH, 2007. 702 S.

26. Hirsch Th. Danzigs Handels - und Gewerbsgeschichte unter der Herrschaft des Deutschen Ordens: Monogr. Wiesbaden: Sandig [Nachdr. von 1858], 1969. 344 S.

27. Karszniewicz-Mazur A. Zapozyczenia leksykalne ze zrodla niemieckiego we wspolczesnej polszczyznie: monografia. Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego, 1988. 310 s.

28. Kirchschlager A. Burgerbuch der Stadt Arnstadt (1566-1699): Monographie. Marburg: Stiftung Stoye, 2011. 654 S.

29. Koch E. Saalfelder Familiennamen und Familien aus dem 16. und 17. Jahrhundert: Monographie. Saalfeld, 1877-1878. T I-II.

30. Kohlheim R. und V. Personennamen im mittelalterlichen Regensburg. Personennamen. Hamburg: Baar, 2001. S. 13-57.

31. Korbut G. Wyrazy niemieckie w jczyku polskim pod wzglcdem jczykowym i cywilizacyjnym. Prace Filologiczne. Warszawa, 1893. T. IV. S. 345-560.

32. Linsberger A. Wiener Personennamen: Ruf-, Bei - und Familiennamen des 15. Jahrhunderts aus Wiener Quellen: Monographie. Frankfurt am Main [u.a.], 2012. 783 S.

33. Markgraf H. Die StraBen Breslaus nach ihrer Geschichte und ihren Namen: Monographie. Breslau: Morgenstern, 1896. 244.

34. Markgraf H., Frenzel O. Breslauer Stadtbuch enthaltend die Ratslinie von 1287 ab und Urkunden zur Verfassungsgeschichte der Stadt. Monographie. Breslau: Max & Comp., 1882. 256 S.

35. Moszynski L. Geografia niektorych zapozyczen niemieckich w staropolszczyznie. Poznan: PWN, 1954. 95 s.

36. Neumann I. Die Familiennamen der Stadtbewohner in den Kreisen Oschatz, Riesa und Grossenhain bis 1600: Monographie. Berlin: Akademie-Verlag, 1981. 341 S.

37. Nolle-Hornkamp I. Mittelalterliches Handwerk im Spiegel oberdeutscher Personennamen: eine namenkundliche Untersuchung zu den Handwerkerbezeichnungen als Beinamen im Corpus der altdeutschen Originalurkunden: Monographie. Frankfurt am Main [u.a.]: Peter Lang, 1992. 730 S.

38. Pyts T Deutsche Bezeichnungen fur Bauarbeiter im Spiegel polnischer, ukrainischer und weihrussischer Denkmaler des 14. - 17. Jahrhunderts. Germanoslavica. Prag, 2016. Jg. 27, Nr. 1. S. 18-57.

39. Reichert H. Die deutschen Familiennamen nach Breslauer Quellen des 13. und 14. Jahrhunderts: Monographie. Breslau: M. & H. Marcus, 1908. 192 S. + IX S.

40. Reisch Chr. Urkundenbuch der Kustodien Goldberg und Breslau. T 1: 1240-1517: Monographie. Dusseldorf: Schwann, 1917. 479 S.

41. Rothert H. Das alteste Burgerbuch der Stadt Soest 1302-1449: Monographie. Munster: Aschendorffsche Verlgsbuchhandlung, 1958. 368 S.

42. Ruhland W., Riehm H. Hauserbuch der Stadt Altenburg in Thuringen 1450-1865: Die Innenstadt: Monographie. Marburg, 2005. 503 S.

43. Scheffler-Erhard Ch. Alt-Nurnberger Namenbuch: Monographie. Nurnberg: Verlag fur Geschichte der Stadt Nurnberg, 1959. 341 S.

44. Schwarz E. Sudetendeutsche Familiennamen aus vorhussitischer Zeit: Monographie. Koln [u.a.]: Bohlau, 1957. 373 S. + XV S.

45. Schwarz E. Sudetendeutsche Familiennamen des 15. und 16. Jahrhunderts: Monographie. Munchen: Lerche, 1973. 356 S.

46. Slownik polszczyzny XVI wieku / pod red. M.R. Mayenowej. Wroclaw etc: PAN, 19662012. T I-XXXVI.

47. Slownik staropolski / pod red. S. Urbanczyka. Wroclaw-Krakow-Warzsawa: PAN, 1958-1993. T I-X.

48. Slownik staropolskich nazw osobowych / pod red. W. Taszyckiego. Wroclaw-Krakow - Warzsawa: PAN, 1965-1985. T I-VII.

49. Solluntsch M. Bei - und Familiennamen der Stadt Leipzig von den Anfangen bis 1500. Teil II: Namenbuch: Inaug.-Diss zur Erlangung der Doktorwurde. Leipzig, 1991. 199 S.

50. Symanzik B. Die alt - und mittelpolnischen Handwerkerbezeichnungen: Onomasiologisch - semasiologische Studien unter Berucksichtigung wissenschaftlicher Aspekte: Monographie. Munster-Hamburg: Lit, 1993. 439 S.

51. Volckmann E. Alte Gewerbegassen: deutsche Berufs-, Handwerks-, und Wirtschafts - geschichte alterer Zeit: Monographie. Wurzburg: Memminger Verlagsbuchhandlung, 1921. 354 S.

52. Zoder R. Familiennamen in Ostfalen: Monographie. Hildesheim: Olms, 1968. Bd. I-II.



Список використаних джерел

1. Документы Московского архива министерства юстиции. Москва, 1897. Т.1.

2. Картотека історичного словника українського язика. Зберігається в інституті українознавства ім. І. Крип'якевича у Львові.

3. Картотека словника української мови XV - першої пол. XVI ст. Зберігається в інституті українознавства ім. І. Крип'якевича у Львові.

4. Kartoteka Slownika jezyka polskiego XVII i 1. polowy XVIII wieku URL: http://www. rcin.org.pl/publication/20029.



References

1. Bulyka А.М. Daunija zapazychanni belaruskaj movy [Old borrowings in Byelorussian]: monogr. Minsk: Navuka i tekhnika, 1972. 381 s.

2. Harbachyk M.R. Nazvy asob pa ramyastvu i prafesiyi u belaruskay move [Trade and occupational names in Byelorussian]: dys…. kand. filal. navuk: 10.02.02. Minsk, 1992. 240 s.

3. Histarychny slounik belaruskaj movy [Historical Dictionary of Byelorussian Language] / pad red. А.М. Bulyki. Minsk: Navuka i technika, 1985-2013. Vyp. 1-33.

4. Pyts Т B. Nimec'ka nazva konvisara u dzerkali pol's'kykh, ukrayins'kykh ta bilorus'kykh pamyatok [The German name of pewterer in the mirror of Polish, Ukrainian and Byelorussian written recollections]. Movoznavstvo. 2018. Nr. 1. S. 49-58.

5. Pyts Т B. Nimec'ka nazva ludwysara u dzerkali pol's'kykh, ukrayins'kykh ta bilorus'kykh pamyatok [The German name of caster in the mirror of Polish, Ukrainian and Byelorussian written recollections]. VisnykZhytomyrskoho derzhavnoho univeritetu imeniIvanaFranka. 2019. №1 (89). С. 106-110.

6. Pyts Т B. Skhidnonimec'ki nazvy remisnykiv ta yikhnye poshyrennya u pol's'kiy, ukrayins'kiy ta bilorus'kiy movakh XIV-XVII st. [East-German names of craftsmen and their spread across the Polish, Byelorussian and Ukrainian languages in the XIV-XVII-th centuries]: dys…. kand. filol. nauk: 10.02.17 / Instytut movoznavstva im. O.O. Potebni Nacionalnoyi akademiyi nauk Ukrayiny. Lviv, 2008. 205 s.

7. Pyts Т Nimec'ki nazvy remisnykiv drukars'koho remesla u pol's'kiy ta skhidnoslovyans'kykh movakh [German handicraft names of the printing trade in Polish and East Slavonic languages]. Slavia. Praha, 2015. roc. 84, ses. 2. s. 409-415.

8. Pyts T.B. Barbier ta yoho variantni nazvy v nimec'kiy, pol's'kiy ta skhidnoslovyans'kykh movakh [Barbier and its variants names in German, Polisch and East-Slavonic languages]. Movoznavstvo, 2014. №2. С. 70-77.

9. Slovar' drevnerusskikh lichnykh sobstvennykh imyon [Dictionary of Old Russian Proper Nouns] / pod.red. N. P Tupikova. SPb, 1903. 857 s.

10. Slovnyk staroukrayins'koyi movy XIV-XVst. [Dictionary of Old Ukrainian Language of XIV-XV-th centuries] / za red. L.L. Humeckoyi, І. M. Kernyckoho. Kyiv: Naukova dumka, 1977. Т 1-2.

11. Etymalahichny slounik belaruskaj movy / pad red. H. А. Cykhuna. Minsk: Navuka і tekhnika, 1978-2005. Т 1-10.

12. Apel H. Jenas Einwohner aus der Zeit von 1250 bis 1600. Quellenbuch zur Jenaer Sippengeschichte: Monographie. Gorlitz: Starke, 1937. 314 S.

13. Arend M. Die Personennamen des Friedberger Urkundenbuches I. Bd. 1216-1410: Inaug. - Diss. zur Erlangung der Doktorwurde / Rheinische Friedrich-Wilhelms-Universitat zu Bonn. Bonn, 1934. 146 S.

14. Bahlow H. Studien zur altesten Geschichte der Liegnitzer Familiennamen. Mitteilungen des Geschichts - undAltertumsvereins fur die Stadt und das Furstentum Liegnitz. Liegnitz: Krumbhaar, 1926. Bd. 10. S. 102-162.

15. Bankowski A. Etymologiczny slownik jezyka polskiego. Warszawa: PWN, 2000. T. 1-2.

16. Bruckner A. Slownik etymologiczny jczyka polskiego. Warszawa: Wiedza Powszechna, 1985. 805 s.

17. Bubak J. Slownik nazw osobowych i elementow identyfikacyjnych Sadecczyzny XVXVII w. (imiona, nazwiska, przezwiska). Krakow, 1992. Cz. I-II.

18. Bucher K. Die Berufe der Stadt Frankfurt a. M. im Mittelalter: Monographie. Leipzig: Teubner, 1914. 143 S.

19. Eitler E. Munchner Familiennamenim 14. Jahrhundert: Inaug.-Diss. Zur Erlangungder Doktorwurde / Ludwig-Maximilians-Universitat Munchen. Munchen, 1956. 511 S.

20. Finsterwalder K. Die Familiennamen in Tirol und Nachbargebieten und die Entwicklung des Personennamens im Mittelalter: Monographie. Innsbruck: Universitatsverlag Wagner, 1951. 419 S.

21. Frenzel M. Die Handwerkerbezeichnungen im Westslawischen: Diss. zur Erlangung des Doktorgrades / Humboldt-Universitat zu Berlin. Berlin, 1969. 195 S.

22. Gotze A. Familiennamen im badischen Oberland: Monographie. Heidelberg, 1918. 124 S.

23. Grunert H. Die altenburgischen Personennamen: Monographie. Tubingen: Niemeyer, 1958. 571 S.

24. Hellfritzsch V. Familiennamenbuch des sachsischen Vogtlandes: auf der Grundlage des Materials der Kreise Plauen und Oelsnitz: Monographie. Berlin: Akad.-Verl., 1992. 234 S.

25. Hellfritzsch V. Personennamen Sudwestsachsens. Die Personennamen der Stadte Zwickau und Chemnitz: Monographie. Leipzig: Universitats-Verlag GMBH, 2007. 702 S.

26. Hirsch Th. Danzigs Handels - und Gewerbsgeschichte unter der Herrschaft des Deutschen Ordens: Monogr. Wiesbaden: Sandig [Nachdr. von 1858], 1969. 344 S.

27. Karszniewicz-Mazur A. Zapozyczenia leksykalne ze zrodla niemieckiego we wspolczesnej polszczyznie: monografia. Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego, 1988. 310 s.

28. Kirchschlager A. Burgerbuch der Stadt Arnstadt (1566-1699): Monographie. Marburg: Stiftung Stoye, 2011. 654 S.

29. Koch E. Saalfelder Familiennamen und Familien aus dem 16. und 17. Jahrhundert: Monographie. Saalfeld, 1877-1878. T. I-II.

30. Kohlheim R. und V Personennamen im mittelalterlichen Regensburg. Personennamen. Hamburg: Baar, 2001. S. 13-57.

31. Korbut G. Wyrazy niemieckie w jezyku polskim pod wzgledem jezykowym i cywilizacyjnym. Prace Filologiczne. Warszawa, 1893. T. IV S. 345-560.

32. Linsberger A. Wiener Personennamen: Ruf-, Bei - und Familiennamen des 15. Jahrhunderts aus Wiener Quellen: Monographie. Frankfurt am Main [u.a.], 2012. 783 S.

33. Markgraf H. Die Straben Breslaus nach ihrer Geschichte und ihren Namen: Monographie. Breslau: Morgenstern, 1896. 244 S.

34. Markgraf H., Frenzel O. Breslauer Stadtbuch enthaltend die Ratslinie von 1287 ab und Urkunden zur Verfassungsgeschichte der Stadt: Monographie. Breslau: Max & Comp., 1882. 256 S.

35. Moszynski L. Geografia niektorych zapozyczen niemieckich w staropolszczyznie. Poznan: PWN, 1954. 95 s.

36. Neumann I. Die Familiennamen der Stadtbewohner in den Kreisen Oschatz, Riesa und Grossenhain bis 1600: Monographie. Berlin: Akademie-Verlag, 1981. 341 S.

37. Nolle-Hornkamp I. Mittelalterliches Handwerk im Spiegel oberdeutscher Personennamen: eine namenkundliche Untersuchung zu den Handwerkerbezeichnungen als Beinamen im Corpus der altdeutschen Originalurkunden: Monographie. Frankfurt am Main [u.a.]: Peter Lang, 1992. 730 S.

38. Pyts T Deutsche Bezeichnungen fur Bauarbeiter im Spiegel polnischer, ukrainischer und weibrussischer Denkmaler des 14. - 17. Jahrhunderts. Germanoslavica. Prag, 2016. Jg. 27, Nr. 1. S. 18-57.

39. Reichert H. Die deutschen Familiennamen nach Breslauer Quellen des 13. und 14. Jahrhunderts: Monographie. Breslau: M. & H. Marcus, 1908. 192 S. + IX S.

40. Reisch Chr. Urkundenbuch der Kustodien Goldberg und Breslau. T. 1: 1240-1517: Monographie. Dusseldorf: Schwann, 1917. 479 S.

41. Rothert H. Das alteste Burgerbuch der Stadt Soest 1302-1449: Monographie. Munster: Aschendorffsche Verlgsbuchhandlung, 1958. 368 S.

42. Ruhland W., Riehm H. Hauserbuch der Stadt Altenburg in Thuringen 1450-1865: Die Innenstadt: Monographie. Marburg, 2005. 503 S.

43. Scheffler-Erhard Ch. Alt-Nurnberger Namenbuch: Monographie. Nurnberg: Verlag fur Geschichte der Stadt Nurnberg, 1959. 341 S.

44. Schwarz E. Sudetendeutsche Familiennamen aus vorhussitischer Zeit: Monographie. Koln [u.a.]: Bohlau, 1957. 373 S. + XV S.

45. Schwarz E. Sudetendeutsche Familiennamen des 15. und 16. Jahrhunderts: Monographie. Munchen: Lerche, 1973. 356 S.

46. Slownik polszczyzny XVI wieku / pod red. M.R. Mayenowej. Wroclaw etc: PAN, 19662012. T. I-XXXVI.

47. Slownik staropolski / pod red. S. Urbanczyka. Wroclaw-Krakow-Warzsawa: PAN, 1958-1993. T. I-X.

48. Slownik staropolskich nazw osobowych / pod red. W. Taszyckiego. Wroclaw-Krakow - Warzsawa: PAN, 1965-1985. T. I-VII.

49. Solluntsch M. Bei - und Familiennamen der Stadt Leipzig von den Anfangen bis 1500. Teil II: Namenbuch: Inaug.-Diss zur Erlangung der Doktorwurde. Leipzig, 1991. 199 S.

50. Symanzik B. Die alt - und mittelpolnischen Handwerkerbezeichnungen: Onomasiologisch - semasiologische Studien unter Berucksichtigung wissenschaftlicherAspekte: Monographie. Munster-Hamburg: Lit, 1993. 439 S.

51. Volckmann E. Alte Gewerbegassen: deutsche Berufs-, Handwerks-, und Wirtschafts - geschichte alterer Zeit: Monographie. Wurzburg: Memminger Verlagsbuchhandlung, 1921. 354 S.

52. Zoder R. Familiennamen in Ostfalen: Monographie. Hildesheim: Olms, 1968. Bd. I-II.



Sources

1. Documenty Moskovskoho arkhiva ministerstva yusticyyi [Documents of Moscow Archives of Justice]. Moskva, 1897. Т.1.

2. Kartoteka istorychnoho slovnyka ukrayinskoho yazyka. Zberihayetsya v instytuti ukrayinoznavstva im. I. Krypyakevycha u Lvovi [Card Index of the Historical Dictionary of Ukrainian Language. Stored at the I. Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies in Lviv].

3. Kartoteka slovnyka ukraynns'koyi movy XV - pershoyi pol. XVI st. Zberihayetsya v instytuti ukrayinoznavstva im. I. Krypyakevycha u Lvovi [Card Index of the Dictionary of Ukrainian Language of the XV-th - first half of XVI-th centuries. Stored at the I. Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies in Lviv].

4. Kartoteka Slownika jezyka polskiego XVII i 1. polowy XVIII wieku. URL: http://www. rcin.org.pl/publication/20029.

Размещено на Allbest.ru

...