Неологізми сфери шоу-бізнесу та способи їх передачі українською мовою (на матеріалах англомовних ЗМІ)

Размещено на http://allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Неологізми сфери шоу-бізнесу та способи їх передачі українською мовою (на матеріалах англомовних ЗМІ)»

Зміст

Рис.1. Класифікація нових слів за Н.З. Котеловою.

Проаналізувавши уже існуючі в мовознавчій науці критерії ідентифікації нових слів, можна окреслити такі ознаки, використовуючи які можливо було б легше виокремити неологізми й ширше розкрити їхню мовну сутність, а точніше:

1. критерій часу - обмежений період (10-20 років) утворення неологізму;

2. критерій лексикалізації - вживання неологізму більшістю мовців, але який містить ознаку новизни;

3. лексикографічний критерій - запис нових слів у відповідних словниках.

Аналізуюче все вище згадане щодо визначення неологізмів, ми дійшли власних висновків бачення змісту цього виду слів. Отже, на нашу думку, неологізмом слід вважати нове слово(стійке словосполучення), нове за значенням, створене за останні 10-20 років за словотворчими законами даної мови, або запозичене з іншої мови за потреб спілкування, або яке перейшло з пасивного складу мови, яке сприймається носіями даного мовного суспільства як нове й зафіксоване в словнику нових слів. Щоб класифікувати та відслідковувати це явище, визначається перспектива подальших наукових досліджень.

2. Диференціальні ознаки неологізмів та оказіоналізмів

1. час появи слова;

2. наявність-відсутність конкретного автора;

3. відчуття-невідчуття новизни слова;

4. входження-невходження в мову.

Чинник історичного періоду утворення слова є одним з головних у формулюванні поняття неологізму. Поняття неологізму в загальнотеоретичному і загальноісторичному плані не має і не може мати абсолютних хронологічних меж чи критеріїв. Доцільно правомірно говорити, наприклад, про неологізми XX століття, про неологізми 80-х років XX століття. Оказіональне ж слово, яке безвідносне до історичного періоду, не можна називати неологізмом.

Умова наявності або відсутності автора, на думку А. Ликова не є суттєвим для визначення неологізму. Оказіоналізм як «персональний» факт мови не може бути названий неологізмом. Він завжди індивідуальний і в своєму авторстві принципово співвідноситься з конкретною особою - фундатором цього оказіоналізму. Авторство неологізмів як такого не існує, воно свого роду «розмито» приналежністю до мови. А для окказіоналізма його авторство є принциповою умовою його фксація в оказіональному статусі, тобто він не є відтворюваним, а утворюється, з'являючись вперше у висловлюванні певного автора.[3].

Умова новизни слова є важливою, але не обов'язковою для всіх неологізмів. Відносні неологізми від моменту свого творення хронологічно «прив'язані» до конкретних, минулих періодів історії мови. Однак відносні неологізми в свій час були актуальними. Так як актуальні неологізми з плином часу стають відносними, то хронологічна точка відліку для опису неологізму є досить різною. Оцінюючи вище описане, можна сказати, що неологізм належить до загальної низки мовних історичних змін, відповідно і сам схильний до цих змін. Ця обставиа не є притаманною для оказіоналізмів, відповідно оказіоналізм і в даному випадку не може бути названий неологізмом. Щодо критерію входження або невходження в мову неологізм і оказіоналізм також являються абсолютно різними. Якщо оцінювати неологізми, то вони входять в мову, є її приналежністю, а оказіоналізми є чисто мовними фактами. Неологізм - прив'язує факт появи нового слова до певного часу, якщо оцінювати оказіоналізм, то він «неісторічний», тобто позбавлений своєї власної історії, в ньому відсутня «протяжність» його існування в мові. Таким чином, будь-який оказіоналізм, незалежно від часу його виникнення, не можна назвати ні неологізмом, ні актуальним словом.

Є такі диференціальні ознаки неологізмів і оказіоналізмів:

1. соціальна приналежність / індивідуальна приналежність;

2. узуальність/неузуальність;

3. втрата новизни/постійна новизна ;

4. нормативність/ненормативність;

5. відсутність тісного зв'язку з контекстом/контекстуальна залежність;

6. високий ступінь номінативності/високий ступінь експресивності.

Диференціація між неологізмами і оказіоналізмами може бути проведена по лінії соціальна приналежність/індивідуальна приналежність. Соціальна функція неологізмів полягає в тому, що, з'являючись у мові, вони позначають життєво важливі нові поняття, тобто в мові може отримати відображення тільки те, що має соціальну значимість До прикладу, з швидким розвитком комп'ютерних технологій дало підгрунтя для створення в англомовному соціумі таких як «copy past» - використання шляхом механічного копіювання інформації з чужих web-ресурсів на своїх web-сторінках, «netiquette» походить від накладення двох слів network (мережа) і etiquette (етикет), що в загальному значенні дає нове - правила, які прийняті при спілкуванні в мереж, «webinar» утворене від web (мережа) і seminar (семінар), що в сукупності дає значення семінару, який проходить по мережі, без живої присутності, «netizen», що походить від network (мережа) і citizen (громадянин), що означає людина, яка проводить більшу частину часу в інтернеті. Як бачимо, у процесі творення оказіоналізмів на перший план висувається індивідуальна особливість, а неологізмів - соціальна. Проаналізувавши всі вище ознак, ми дійшли висновку, що неологізм визначається як лексична одиниця соціального характеру, яка фіксується у словниках відповідно з часом, яка утворилась уже за існуючими мовними моделями або запозичена з іншої мови для позначення нового предмета чи явища. Оказіоналізм визначають як експресивне авторське утворення індивідуального характеру, створене різними способами словотворення.

3. Особливості мас-медійного тексту

Мас-медійного дискурсу зайняла чільне місце в сучасному мовознавстві, що стало відображенням тих значущих соціальних, політичних, філософських, культурних, лінгвістичних тенденцій, закладених у самому функціонуванні даного типу дискурсу. Стрімкий розвиток новітніх технологій у ХХІ столітті сприяв сплеску поширення технічних засобів розповсюдження інформації та постійної уваги до неї сучасного індивіда, який не уявляє свого життя без преси, телебачення, радіо, мережі Інтернет. Учені наразі говорять про «медіатизоване суспільство» та «медіатизовану особистість». Тому комунікація за допомогою модерних медіа не лише викликала стійкий інтерес із боку ученої спільноти, але й сформувала новітню дослідницьку парадигму, яка розглядає мас-медійний дискурс як міждисциплінарну область дослідження, що включає аналіз мовних особливостей, соціальних, психологічних, комунікативних, культурних, економічних, правових, філософських, політичних, просвітницьких, інформаційних та інших проблем, пов'язаних із метою та завданнями функціонування цього дискурсу. Для сучасного мовознавства важливою проблемою стала класифікація мас-медійного дискурсу. Дослідження даного завдання сприяє вирішенню багатьох актуальних питань медіалінгвістики: з'ясуванню суті самого феномену мас-медіа та його ієрархії, чіткішому окресленню структури даного виду дискурсу, розумінню взаємодії його складових, ситематизації знань про функційні особливості.

Короткий аналіз досліджень. Складний аналіз мас-медійного дискурсу відображений у роботах таких зарубіжних мовознавців, як А. Белла, Т. ван Дейка, Т. Добросклонської, А. Дюранта, Є. Кожемякіна, Д. Крістала, М. Макарова, П. Паршина, А. Полонського, Г. Солганіка, М. Талбот, Дж. Річардсона, Д. Таннен, Р. Фаулера, Н. Феерклафа. Серед вітчизняних учених важливим доробком для медіадискурсивних досліджень стали наукові роботи лінгвістів А. Григораш, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, Л. Кудрявцевої, О. Маковея, О. Мацько, Л. Пархонюк, О. Пономаріва, А. Приходька, К. Серажим, О. Сербенської, Л. Ставицької, І. Тирон та інших. Учені спрямовують свої зусилля для визначення суті мас-медійного дискурсу (або медіадискурсу, медійного дискурсу, як його називають у лінгвістиці), його функційних, прагматичних, когнітивних, мовних особливостей. Серед сучасних досліджень репрезентовані розвідки з проблем класифікації медіадискурсу, хоча вони не мають системного характеру. Так, таксономія мас-медійного дискурсу висвітлена у працях М. Желтухіної, В. Карасика, Є. Кожемякіна, Н. Оломської, А. Приходька, Ю. Шевлякової та інших. Але наукове завдання класифікації видів потребує принципово активнішої уваги з боку наукового товариства, вимагає комплексних досліджень з опорою на сучасну комунікаційно-прагматичну парадигму.

У своєму широкому розумінні медіадискурс функціонує в медіапросторі та являє собою складноструктуровану систему мовленнєвої та технічної взаємодії. Крім власне висловлювання, учасників мовленнєвого акту, каналу спілкування, він поєднує велику кількість позамовних інтегральних складових, без яких не може функціонувати. Всюдисущість ЗМІ полонила життя кожного індивіда окремо та всього суспільства разом: сучасна реальність невіддільна від медіапростору. Можна говорити про своєрідне зрощення буттєвої реальності людини та суспільства з медійною реальністю. Тому таксономія даного виду дискурсу викликає певні труднощі: його можна класифікувати за величезною кількістю різноманітних параметрів та критеріїв. У лінгвістиці наразі висунуто кілька класифікацій, але їх важко назвати повними або комплексними. Найзагальніша типологія мас-медійного дискурсу розподіляє його на види насамперед за типами самих медіа, тобто за каналами передачі інформації (Т. ван Дейк, Т. Добросклонська, Д. Крістал, М. Желтухіна, Н. Оломська, Ю. Шевлякова та ін.):

- дискурс преси (або дискурс друкованих ЗМІ);

- радіодискурс;

- дискурс телебачення;

- Інтернет-дискурс (під цим дискурсом розуміються всі електронні форми мас-медійної комунікації).

Ця класифікація є ключовою для аналізованого типу дискурсу, вона базується на основному критерії, що виокремлює мас-медійний дискурс у окрему галузь дискурсології, - на включенні медіа (а саме відмінних за своїми технічними характеристиками медіа) як каналу повідомлення у комунікаційний акт.

Усі зазначені типи мас-медійного дискурсу мають власні стилістичні, структурно-композиційні та репрезентативні схеми, зумовлені різноманітними чинниками, притаманними кожному каналові передачі. За теорією канадського ученого Герберта Маршалла Маклюена, засоби масової комунікації як такі впливають безпосередньо на свідомість людей та розвиток суспільства самим фактом свого існування. На думку Г. Маклюєна, медіа (тобто, засоби) - це продовження людини. Дослідники в першу чергу вивчають смисли повідомлень, а необхідно, за твердженням ученого, аналізувати ефекти власне медіа, тому що «Посередник і є повідомлення» (The medium is the message) [7, c. 10]).

Відповідно до загальної теорії дискурсу, учені розподіляють мас- медійний дискурс і за формою побутування медіатекстів: усний мас-медійний дискурс та письмовий мас-медійний дискурс. Реалізація медійних дискурсивних практик відбувається у певних галузях людської діяльності та знань, які мають характер історично усталених комунікативних сфер. Лінгвіст А. В. Голоднов висунув ідею називати ці типи дискурсу соціофункціональними та вважає такими політичний, юридичний, економічний та інші дискурси [1, с. 6]. Відображаючись у мас-медіа, вищезазначені типи дискурсу набувають певних прагматичних, стилістичних, функціональних особливостей, тому ми можемо типологізувати медійний дискурс і за такою схемою:

- політичний мас-медійний дискурс;

- економічний мас-медійний дискурс;

- науковий мас-медійний дискурс;

- спортивний мас-медійний дискурс;

- освітній мас-медійний дискурс та інші.

Обґрунтовуючи такий підхід до таксономії мас-медійного дискурсу, ми наводимо твердження лінгвіста Т. Г. Добросклонської про те, що медіадискурс

– це когнітивно-прагматичне середовище, яке реалізує свою суть шляхом виробництва й трансляції на широку аудиторію оцінних смислів та ідеологем, а також за допомогою найменувань і метафоричної інтерпретації фактів соціального буття. За її словами, «концепція медіадискурсу. охоплює не лише вербальне повідомлення та медіаканал, але й усі екстралінгвістичні фактори, пов'язані з особливостями створення медіаповідомлення, його отримувача, зворотнього зв'язку, культурнозумовлених способів кодування та декодування, соціально-історичного та політико-ідеологічного контексту» [2, c. 50]. Український лінгвіст А. М. Приходько в своїх дослідженнях дискурсу стверджує, що соціокультурне середовище сучасності дозволяє виокремлювати типи дискурсу певних субкультур та етнічних спільнот. До дискурсів такого типу він зараховує :

- дискурси професіональних страт (педагогічний, дипломатичний, спортивний, медичний, політичний, економічний та ін.);

- корпоративних та субкультурних страт (банківський, релігійний, езотеричний, сакральний, лаудативний, героїчний, революційний, партизанський, терористичний, кримінальний);

- дискурси побутової комунікації (сімейний, дитячий, молодіжний, любовний);

- дискурси віртуальної комунікації (казковий, комп'ютерний, форумний, чат-дискурс);

- соціоспецифічні дискурси (рекламний, дискурс дозвілля, святковий, передвиборчий). Учений слушно зауважує: «Список таких дискурсів є відкритим як у цивілізаційному плані, так і в плані певної лінгво- та субкультури, що пов'язане з принципом динамічності: одні дискурси зникають із історичної арени, а інші приходять їм на зміну» [9, c. 26].

О. Менджерицька пропонує типологізувати медійний дискурс, керуючись різноманітними стратегіями пред'явлення інформації та різними способами когнітивного відображення дійсності. Аналізуючи друковані видання відповідно до цього принципу, учена говорить про наступні види мас-медійного дискурсу:

-дискурс «якісної преси»;

-дискурс популярної преси (дискурси «жовтої преси» та глянцевих журналів розглядаються окремо);

-дискурс спеціалізованих видань, таких як наукові та науково-популярні видання. Лінгвіст зазначає: «Усі ці видання відрізняються одне від одного як когнітивними установками адресантів, так і здатністю їх сприйняття цільовою аудиторією, а отже, різними способами передачі інформації (лінгвістичними й екстралінгвістичними), представленими у самому тексті» [8, с. 58].

Жанрове різномаїття, притаманне мас-медійному дискурсу, дозволяє вченим класифікувати його за цією особливістю також. Учена О. Ширяєва виділяє типи дискурсів ЗМІ, виходячи з формату жанрової специфіки мас- медіа:

-новинний дискурс (жанри: новинна замітка, новина з коментарями експертів);

-репортажний (жанр: репортаж);

-інформаційно-аналітичний (жанри: аналітична стаття, редакційна стаття, кореспонденція, аналітичний огляд, аналітичне інтерв'ю);

-есеїстичний (жанри: есе, редакторська колонка);

-рекламний (жанри: слоган (мікрожанр), рекламна стаття, рекламне оголошення);

-PR-дискурс (жанри: прес-реліз, медіакит) [10]. Схожого підходу дотримується і Є. Кожемякін, який за основу виділення типів дискурсу визначає сферу жанрово-функціональних особливостей медійного простору: новинний, рекламний, промоційний (PR); інформаційний, аналітичний, публіцистичний; ідентифікуючий, репрезентуючий, ідеологічний дискурси [5, с. 17]. медійний дискурс неологізм мова переклад

Усі вищезгадані типи дискурсів знаходимо в системі мас-медійного дискурсу. Специфіка кожного виду дискурсу накладає свої відбитки на всі етапи та рівні мовленнєвого акту мас-медіа: творення тексту, композицію, засоби вираження, сприйняття повідомлення, засоби впливу, тональність спілкування - а сама комунікація набуває специфічних особливостей. Постулюючи думку про те, що взагалі дискурс не має чітко визначених меж, слід підкреслити, що це відкрита структура, якій притаманні незавершеність, повторюваність, динамічність, а мас-медійний дискурс зокрема, завдяки своїй основній меті - відображенню життєдіяльності суспільства, - лінгвістика має широкий простір для формування чіткої систематизованої класифікаційної системи.

У типології мас-медійного дискурсу використано підходи загальної теорії дискурс-аналізу, соціокульторологічні, лінгвістичні, когнітивні, прагматичні. Учені закладають різні критерії та складові цього дискурсу в основи своїх класифікацій: канали передачі інформації, форму комунікації, соціофункціональну спрямованість, стратегії пред'явлення інформації, тональність спілкування тощо. І хоча ці фактори є фундаментальними та науково вірогідними для даної дослідницької роботи, не можна стверджувати, що перераховані вище класифікації задовольняють сучасне мовознавство. Як бачимо з наведених типологій, одні й ті ж критерії фігурують у різних класифікаціях, що робить типологію мас-медійного дискурсу якоюсь мірою непрозорою та плутаною. Недосконалість таксономії мас-медійного дискурсу пояснюється наявністю в його структурі великої кількості різноспрямованих факторів: тут водночас процес і результат, пізнання і спілкування, динамічність і зосередженість, вплив і спротив, причина і наслідок, інтереси адресанта і адресата.

Отже, зважаючи на багатогранність цього феномену (тобто, відображення ним усіх сторін людського буття та розвитку суспільства), його складну структуру, функційні особливості, майже неможливо укласти комплексну та деталізовану таксономію мас-медійного дискурсу. Відкритість як основна дистинктивна ознака дискурсу виступає стримуючим чинником для укладання єдиної чіткої класифікації мас-медійного дискурсу і дає простір для подальших наукових розвідок із таксономії цього феномену.

4. Шляхи перекладу англійських неологізмів українською мовою

Неологізми створюються, як правило, з певною функціональною метою, насамперед, для того щоб підсилити виразність та точність мовлення. Основна трудність, що виникає під час перекладу неологізму - передача значення нового слова. Перекладач вперше зустрівши неологізм не має уявлення про поняття яке він передає чи окреслює. Тому його значення найчастіше визначається завдяки контексту. При письмовому перекладі контекст є доволі інформативним. Науковець Т. Данкевич виокремлює два етапи перекладу неологізмів англійської мови на українську: 1. З'ясування значення неологізму (коли перекладач або звертається до останніх видань англійських тлумачних чи енциклопедичних словників, або з'ясовує значення нового слова, зважаючи на його структуру і контекст);

1. Власне переклад (передача) засобами української мови, а саме: транскрипція, транслітерація, калькування, описовий переклад, пряме включення [1, с. 342]. Козаченко І.В. вважає «опис та пояснювальний описовий переклад найпоширенішим способом передачі нових утворень іншою мовою» [3, с. 166], оскільки в процесі перекладу в певних випадках необхідно використовувати контекстуальні заміни або при здійсненні перекладу використовувати опис. Особливі труднощі для перекладу становлять нові слова, що відносяться до без еквівалентної лексики. В межах загального розуміння контексту розрізняють вузький (мікро) контекст та широкий (макро) контекст. Лексичний контекст - це сукупність конкретних лексичних одиниць, слів та стійких словосполучень, в середовищі яких і зустрічається дана мовна одиниця. Урахування синтаксичного контексту дозволяє перекладачеві визначити приналежність неологізму до певної частини мови, проте для з'ясування значення неологізму визначальним фактором є саме лексичний контекст. Нові слова здебільшого виникають на основі вже наявних в мові слів та морфем. Їхній аналіз може допомогти перекладачеві у зрозумінні значення неологізму. Для цього необхідно добре знати шляхи словотвору в англійській мові, а саме: надання існуючому слову ще одного значення. Як приклад наведемо виcловлювання I can dig it. Do you dig this song? Їх неможливо перекласти на основі загальних знань дієслова to dig. Лишень словник «The American Heritage», дає наступне визначення дієслова to dig, яке не є зареєстроване в інших словниках більш раннього видання: to comprehend, to appreciate, to enjoy (slang), тобто в перекладі на українську: розуміти, оцінювати, подобатись. Переклад вищенаведених висловлювань звучить: Мені це до вподоби. Як тобі ця пісня? Більш детальне вивчення етимології слова to dig показує його жаргонічне походження, яке згодом було підхоплене засобами масової інформації, що призвело до теперішнього значення. Отже, в даному випадку перекладач отримує необхідне значення і на основі контексту і з допомогою словника. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що в сучасній науковій літературі чимало дослідників виокремлюють наступні основні способи перекладу неологізмів: 1. транслітерація та транскрипція; 2. калькування; 3. описовий спосіб; 4. пряме включення; 5. приблизний переклад. Транслітерація базується на передачі графічного зображення, а саме на передачі букв та використовується для передачі власних іменників (Elliot - Елліот), географічних назв (Salt Lake City - Солт Лейк Ситі). Науковці Е.О. Кущ, Е.К. Павлова та інші виділяють квазібезперекладні способи передачі неологізмів. У випадку квазібезперекладних методів переклад замінюється актом запозичення звукової (при транскрипції) чи графічної (при транслітерації) форми слова разом із значенням з мови оригіналу в мову перекладу. Однак безперекладність цього прийому насправді є тільки удаваною: фактично запозичення тут здійснюється саме заради перекладу як необхідної передумови для його здійснення. Запозичене слово стає фактом мови перекладу і вже в якості такого виступає як еквівалент ззовні ідентичного з ним іншомовного слова [5, с. 223]. Т. Данкевич наголошує на значущості прагматичного аспекту під час здійснення перекладу, а саме врахування екологічних, соціокультурних та національних «відтінків» неологізмів. У процесі перекладу не повинно відбуватись явище трансформації, адже перекручення початкової інформації не передасть змісту перекладу неологізму. Особистість перекладача, його фаховий рівень, вік мають значний вплив на передачу прагматичного значення неологізму. Процес перекладу прагматичного значення неологізмів, на думку дослідника, передбачає «взаємодію трьох типів компонента значення слова, який охоплює прагматичний компонент адресанта, адресата та перекладача» [1, с. 344]. Іноді під час здійснення перекладу неологізму перекладач має труднощі у знаходженні відповідного слова українською мовою, через те, що соціокультурні та історичні умови життя народу, мовою якого здійснюється переклад, не потребували певного слова чи поняття.

Неологізми в англійській мові здебільшого утворюються з наявних слів без жодних змін їхнього написання чи вимови. Актуальною тенденцією утворення нових слів в наш час є шляхом скорочення наявних слів та словосполучень (конверсія). Зростання кількості скорочень можна пояснити тим, що як правило складні слова та словосполучення є громіздкими та незручними у використання, тому існує доцільність передавати їх більш лаконічно, але це вже тематика наступної наукової розвідки. Висновки та перспективи подальших досліджень. Жоден з проаналізованих методів перекладу не є універсальним та самостійним та не забезпечує абсолютно адекватного перекладу. Під час здійснення перекладу перекладачу необхідно враховувати до якого типу слів воно належить (термін, назва, скорочення) та контекст в якому дане слово використовується для того щоб найбільш точно передати зміст неологізму що перекладається, водночас зберегти його стилістичні та емоційні характеристики та зробити переклад якомога зрозумілішим для сприйняття україномовним реципієнтом.

Список використаної літератури