Лінгвокомунікативні особливості поетичного тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Лінгвокомунікативні особливості поетичного тексту

Москвичова О.А., к. філол. н., доцент, докторант Херсонський державний університет

Статтю присвячено лінгвокомунікативним особливостям поетичного тексту, котрі обумовлені використанням у тканині вірша певних комунікативних моделей. Установлено, що поезія постає комунікативним процесом і результатом творчої діяльності поета, спричиненої мовними, естетичними та соціальними факторами. Зазначено, що тропеїчність сприяє лінгвостилістичному втіленню естетичності поетичних текстів та реалізації у віршах основних філософських естетичних категорій та естетичної функції.

Ключові слова: картина світу, поетична модель світу, естетика, естетичні категорії, лінгвокомунікативні особливості поетичного тексту.

LINGUISTIC AND COMMUNICATIVE PECULIARITIES OF POETRY

Moskvichova O. A., PhDinPhilology, AssociateProfessor, doctoralstudent KhersonStateUniversity

Thearticleisdedicatedtolinguisticandcommunicativepeculiaritiesofpoetrythataregovernedbythecommunicativemodelsembodiedintheverse. Itisprovedthatpoetryisthecommunicativeprocessandtropeshelptoreflectestheticcategoriesandfunctionsinpoetry. InthearticleisobservedtheembodimentofrealityinthepoeticpictureoftheworldoftheBritishpoetryofthe XIX-XXIthcenturiesbymeansofthelinguisticandpoeticanalysisoftropesasthewaytoactualizecognitiveprocessesoftheformationofthepictureoftheworld. Bymeansoflinguistic, poeticandcognitiveanalysisisinvestigatedthecognitivestyleofpoetsoftheBritishromantic, modernand post-modernperiods. Fromthepositionofcognitivelinguisticsandcognitivepoeticspoetryisanalyzedinthearticleastheembodimentinthepoeticalworkoftheresultofcognitionof a poetandhisinterpretationofrealityfromthepositionofhisphysical, socialandculturalexperience. Incognitivepoeticsisaccentuatedtheviewpointoftheresearchesofpoetryonthemetaphoricalhuman'scognitionandthepossibilitytoconceptualizerealityby a humanonthebasisofcorporalexperience. InthereconstructionofthepoeticalmodeloftheworldoftheBritishpoeticaltextsofthe ХІХ - XXIthcenturiesisaccentuatedonthenotionofpoetryandpoetictexts, onthereflectionofrealityinpoetry, onestheticaspectofpoetryandonlinguisticandcommunicativepeculiaritiesofpoetry. Thearticleisactualasthegeneralizationoflinguistic, poeticandcognitiveparadigmsaimedontheconstructionofthemodeloftheworldofdifferentculturalandhistoricperiods. TheaimandtheresultsofinvestigationaredeterminedbythespecificationofthepoeticalviewpointembodiedintheBritishpoetryofromantic, modernand post-modernperiods.

Keywords: thepictureoftheworld, thepoeticmodeloftheworld, esthetics, estheticcategories, linguisticandcommunicativepeculiaritiesofpoetry.

Вступ

Наявність естетичної комунікації в поезії та лінгвокомунікативні особливості поетичного тексту обумовлені використанням поетом у вірші певних комунікативних моделей, реалізація яких спричинена складним і багатовекторним характером адресованості вірша, спрямованістю на тотожного адресантові адресата й на випадкового адресата та автокомунікацію (діалог поета з самим собою у формі риторичних запитань) в інтенції поета вплинути на читача й викликати у нього естетичні переживання [1; 2; 3, с. 81-86]. Естетичній поетичній комунікації властива експліцитність або імпліцитність адресата, апеляція до реального чи уявного співрозмовника [1; 2; 3, с. 81-86]. Позиція адресата віршованого тексту виражається за допомогою використання поетом займенників “Я” / “ти ” / “він ”, а естетична комунікативність поезії окреслена d таких різновидах поетичних “ти-висловлювань”, як [1; 2; 3, с. 81-86]:

Модель “Я - Ти” або діалогізація автокомунікативної моделі “Я1 - Я2 , котра означається тотожністю адресата (читача) та авторського “Я” за умовною номінацією “Ти” та відсутністю дистанції між адресантом (поетом) та адресатом (читачем) у межах комунікативної рамки “Я - Ти”. “Я” у такій моделі естетичної поетичної комунікації постає синонімом до “Ти”.

Модель “Я - Ти” як результат порушення естетичного автокомунікативного процесу між поетом і читачем. Модель визначається збільшенням відстані між ними, не визначеною комунікативною позицією адресанта і, як результат, створенням імітації усного діалогу між поетом та читачем.

Модель “Я - Ти” як результат відсутності естетичного автокомунікативного процесу і виникнення відкритого діалогу між поетом і читачем [1; 2; 3, с. 81-86].

Поетичний текст є повідомленням інформації та естетичною комунікацією одночасно [1; 2; 3, с. 81-86]. Відсутність експліцитного адресата (“ти”) сприяє зверненню поета до самого себе у формі автокомунікації. Поезії властива експліцитність “Я” більш частіше, ніж експліцитність “Ти”. Останнє може бути подібним до “Я”, а також поставати неживим предметом, абстракцією, будь-якою людиною, людством взагалі, власне читачем. Експліцитність “Я” характеризується наявністю у тканині вірша ліричного “Я”, котре ототожнюється з поетом або є подібним до нього ліричним героєм, а також особи, котра відрізняється від поета (наприклад, жінки, коли поет є чоловіком) [1; 2; 3, с. 81-86].

У результаті зазначеної естетичної комунікації у межах поетичного тексту виникає складна система відносин між експліцитними й імпліцитними персонажами, їх співвіднесення з реальними історичними персоналіями, виникає подібність між поетом і ліричним героєм вірша [1; 2; 3, с. 81-86]. Естетичний комунікативний аспект поезії пов'язаний з комунікативним зв'язком між адресантом та адресатом, їх контактом і співпереживаннями, виникненням зацікавленості в читацької аудиторії особистістю та життям самого поета [1; 2; 3, с. 81-86].

Актуальність статті визначається її відповідністю загальним спрямуванням сучасної лінгвістики на вивчення зв'язку між мовою, мисленням і культурою, на розробку способів експлікації концептуального змісту поетичних текстів для реконструкції світобачення поетів шляхом конструювання і декодування поетичної моделі світу. Стаття є актуальною у світлі тенденцій сучасних поліпарадигмальних досліджень, оскільки є узагальненням і систематизацією трьох лінгвістичних парадигм (лінгвопоетичної, лінгвокогнітивної і поетико-когнітивної), спрямованих на побудову поетичної моделі світу як конструкта, у якому втілено глибинний смисл поетичних текстів у різні культурно-історичні періоди.

Метою статті є дослідження лінгвокогнітивних механізмів формування та декодування поетичної моделі світу, якою вона постає у поетичних текстах Великої Британії ХІХ-ХХІ століть, для розкриття специфіки поетичного світосприйняття, втіленого у поезії британського романтизму, модернізму і постмодернізму.

Головна частина

Досягнення поставленої мети зумовлює розв'язання таких завдань:

визначити особливості поетичного тексту як специфічного засобу відтворення дійсності і форми естетичної комунікації у лінгвопоетичних дослідженнях;

з'ясувати сутність потрактування поетичного тексту в контексті теорії когнітивної лінгвістики, зосередивши увагу на художній картині світу і моделі світу в поетичних творах;

висвітлити специфіку поетичного тексту в ракурсі теорій когнітивної поетики, зокрема теорії втіленого розуміння, теорії концептуальних тропів, теорії концептуальної інтеграції ментальних просторів.

Об'єктом дослідження постають лексико-семантичні тропи (епітет, метафора, образне порівняння, метонімія, оксиморон та метаморфоза) у британських поетичних текстах ХІХ-ХХІ століть як вербальні засоби актуалізації когнітивних процесів формування поетичної моделі світу.

Предмет дослідження становить когнітивний потенціал тропів як вербальних засобів об'єктивації лінгвокогнітивних механізмів формування та декодування поетичної моделі світу, опредметненої у словесній тканині поетичних творів британського романтизму, модернізму і постмодернізму.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в сучасному мовознавстві:

буде виявлено роль лексико-семантичних тропів, насамперед епітета, метафори, образного порівняння, метонімії, оксиморону та метаморфози, в об'єктивації таких когнітивних процесів формування поетичної моделі світу, як фокусування, аналіз, синтез, абстрагування, специфікація, конкретизація, асоціація та порівняння;

буде встановлено когнітивне підґрунтя формування поетичної моделі світу та простежено його динаміку в британській поезії романтизму, модернізму і постмодернізму;

буде змодельовано концептуальні тропи поетичної моделі світу і досліджено історично зумовлені тенденції концептуалізації особливостей поетичного світобачення британських поетів романтизму, модернізму і постмодернізму.

У процесі висвітлення лінгвокомунікативних особливостей поетичного тексту актуальною постає модель комунікативних ситуацій, котра була запропонована Р. Якобсоном і набула різноманітного дослідження. Як відомо, указана модель є такою [4, с. 21-114]:

контекст

повідомлення

адресант адресат

контакт

код

На основі цієї моделі виокремлено два види каналів комунікації, тобто “Я - ВІН” та “Я - Я”, де “Я” - суб'єкт передачі інформації, а “ВІН” - об'єкт, котрий отримує інформацію, адресат. Схема передачі інформації за комунікативним каналом “Я - Я” постає релевантною у відношенні до поетичного тексту, оскільки вірш є повідомленням інформації поетом насамперед самому собі у його прагненні поділитись своїми власними переживаннями з читачем у процесі створення ним поетичного тексту. Потім комунікативний аспект поетичного тексту підпорядковується комунікативній моделі “Я - ВІН”, коли вірш набуває оформлення текстуально, тобто його надруковано і поет має змогу усно репрезентувати поетичний текст читачу. Так, у комунікативній схемі “Я - Я” як адресантом, так і адресатом є сам поет, а у схемі “Я - ВІН” змодельовано комунікацію поета з читацькою аудиторією. У вказаних схемах елементи “Я - Я” та “Я - ВІН” змінюються, а сталими є код та повідомлення [4, с. 21-114].

Поетичні тексти створюються поетом за рахунок своєрідного “хитання”, оскільки тексти, котрі виникають у межах комунікативної схеми “Я - ВІН”, функціонують як поетичні автокомунікації і поетичний текст, у такий спосіб, постає перетворенням із задуму поета в код. Вірш виникає в уяві поета і набуває текстового втілення у надрукованому вигляді у збірці або книзі. У процесі написання вірша актуальною є комунікативна схема “Я - Я”, тому що поет ніби розмовляє із самим собою, відбувається автокомунікація. Тільки друкування вірша або його графічна репрезентація на аркуші паперу сприяє адресованості поетичного тексту окремому читачу або загальній читацькій аудиторії. Так, вірш змінює позицію з комунікативної схеми “Я - Я” до “Я - ВІН”. З моменту створення вірша до його текстової репрезентації він нібито “хитається” з однієї комунікативної схеми “Я - Я” до іншої - “Я - ВІН”. Здатність вірша викликати в читача естетичні переживання призводить до повернення поетичного тексту в межі комунікативної схеми “Я - Я”, оскільки читач замислюється над прочитаним віршем, переживає певні естетичні емоції і виникає автокомунікація читача із самим собою [4, с. 21-114].

Взаємовідношення між поетичним текстом та читацькою аудиторією характеризується взаємною активністю, тому що вірш спрямований на уподібнення аудиторії самому собі у прагненні нав'язати читачам свою систему кодів. Можливість комунікації поета з його аудиторією ґрунтується на наявності спільної пам'яті в поета та читачів. Указана спільна пам'ять сприяє виникненню різниці між поетичними текстами, котрі спрямовані до всіх читачів, до будь-якого адресата, а також до відомої поету особи. У такому випадку спільна пам'ять обумовлена спільною культурою, вона позбавлена індивідуальних рис, є абстрактною і включає в себе абстрактний мінімум культурного досвіду та знань поета й читача. Так, у такий спосіб, створюються поетом поетичні тексти, котрі багаті на еліпсиси, натяки, складні прагматико-референціальні відношення. Такий поетичний текст спрямований на абстрактного поету співрозмовника, носія загальної культурної пам'яті нації, позбавленого особистісного й індивідуального досвіду. Вірш адресовано всім і кожному [4, с. 21-114].

Зовсім інакшого втілення набуває поетичний текст, спрямований на відомого поету читача, котрого може бути позначено у вірші або займенником, або власним ім'ям особистості. Так, об'єм пам'яті, спільної для поета та адресата віршованого повідомлення, є відомим та інтимно близьким. У такому віршованому тексті немає зайвих детальних подробиць, оскільки поету достатньо апелювати до пам'яті адресата. Натяк постає засобом для актуалізації спільної пам'яті, а у самому поетичному тексті поет використовує еліптичні конструкції, локальну семантику, що сприяють формуванню “домашньої” або “інтимної” лексики. Такий поетичний текст спрямовано до обраної читацької аудиторії і тільки знання певних мовних та культурних кодів уможливлює декодування та інтерпретацію вірша. Контекстуально поетичний текст містить згорнуту комунікативну схему і у процесі декодування у ньому позиції автора читач реконструює комунікативні схеми “Я - Я” та “Я - ВІН”. Постає можливим виокремити особистість поета у створеному ним поетичному тексті, його автокомунікативний поетичний задум, його прагнення вплинути на читачів. У процесі читання поетичного тексту читацька аудиторія та пов'язані з нею прагматичні аспекти обумовлені типом вірша та його естетичною цінністю. Так, вірш, присвячений коханню або дружбі, у процесі написання адресовано одній особі, а після публікації - будь-якому адресату і, у такий спосіб, відбувається перетворення вірша з особистісного до загального. Зміна читацької аудиторії сприяє зміні об'єму загальної пам'яті між поетом та читачами. Поетичний текст, котрий містить у своєму контексті конкретне біографічне звернення, характеризується подвійною адресацією, оскільки поетом створюється звернення до одного адресата і до всієї його читацької аудиторії [4, с. 21-114].

Зорієнтованість поетичного тексту на певний об'єм загальної пам'яті адресатів автоматично обумовлена комунікативною функцією вірша і постає важливим його елементом. Особистість, якій адресовано поетичний текст, конструюється поетом у вірші як носій загальних, абстрактних, загальнокультурних, державних та національних цінностей та суспільної пам'яті. У випадку знайомого поету адресата він звертається до нього не як до не відомої особи і уникає багажу абстрактної пам'яті національної спільноти [4, с. 21-114].

Натомість у процесі реальної комунікації використання учасниками офіційного або розмовного стилю обумовлено їхніми відносинами між собою. У процесі поетичної комунікації знайомство поета та читача сприяє переміщенню комунікації по шкалі ієрархії від офіційної до інтимної. Сам поет окреслює ступінь близькості між собою та читачем, використовує різноманітні стилістичні прийоми та виразові засоби. Читач має певне реальне відношення до поетичного тексту, а гра поета з реальною та уявною читацькою прагматикою викликає специфіку естетичного переживання у вірші. Поет довільно змінює об'єм читацької пам'яті і здатен змусити читачів згадати те, що їм було не відомо, проте вказана інформація належить до культурного пласту епохи окремої нації, оскільки людство не забуває реального змісту своєї культурної пам'яті. Отже, поетичний текст одночасно обирає свою аудиторію, а читацька аудиторія - свій поетичний текст [4, с. 21-114].

Комунікативний аспект поетичного тексту підпорядковано таким вимогам [4, с. 21-114]:

Поетичний текст передається у межах певної комунікативної ситуації, котра може виникнути у процесі читання поетом свого вірша аудиторії вголос або у процесі читання особистістю поетичної збірки поета.

Поетичний текст не виникає до процесу комунікації поета з аудиторією, а у процесі живого спілкування з читачами, тобто без підготовки, експромтом.

У першому випадку виникає актуалізація поетичного тексту від стану текстової репрезентації у книзі до її вербального й акустичного втілення поетом перед своєю читацькою аудиторією і її набуття реального втілення у свідомості читачів. Комунікативний аспект поетичного тексту обумовлений його здатністю бути вираженим, представленим адресантом (поетом) адресатам (читачам). У такий спосіб поетичний текст набуває додаткового інтонаційного, кінетичного, мімічного забарвлення і нібито оживає в уяві читача, оскільки у процесі реальної комунікації з поетом уможливлюється осягнення читачем поетичної інтенції й задуму, естетичного спрямування вірша [4, с. 21-114].

У другому випадку поетичний текст не трансформується з текстової до вербальної реалізації, а створюється у процесі комунікації поета зі своєю читацькою аудиторією. Читач переживає разом з поетом етапи від поетичного задуму до репрезентації вірша у книзі або перед адресатами, генерує його [4, с. 21-114].

Єднає запропоновані аспекти комунікативності поетичного тексту тропеїчне забарвлення віршів, а також різноманітні стилістичні прийоми та виразові засоби, котрі поет використовує у своїй поетичній творчості задля створення образності у вірші. У комунікативному ракурсі тропи постають тими елементами, між якими у межах будь-якого контексту створюється адекватність. Тропи становлять сутність творчого мислення, сприяють виникненню аналогії між абстрактними ідеями, мають ознаки риторичності [4, с. 21-114].

Слід зауважити, що як в комунікативному аспекті, так і в лінгвістичному існують епохи, що багаті на використання поетами тропів у своїй творчості. Так, до таких культурно-історичних періодів належать середньовіччя, бароко, романтизм, модернізм та постмодернізм. В епоху середньовіччя домінантним тропом є метафора і між метафоричним вираженням та метафоричним змістом установлюються складні семантичні відношення нерівності й неоднозначності, котрі виключають раціоналістичну операцію взаємозаміни в обох напрямах. Епоха бароко ознаменована складним й ірраціональним метафоричним відношенням вираження й змісту. Романтизм характеризується виникненням іншого ідейно-культурного підґрунтя для реалізації тропів у поетичній творчості, оскільки вибір поетом тропів обумовлено романтичними канонами, які диктували вимоги прикрашати поетичні тексти різними тропами та стилістичними прийомами й виразовими засобами. У цей період метафора та метонімія набувають дифузного злиття і домінантною є тропеїчність як основа формування поетичного стилю. Органічний синтез, злиття різних сторін життя, неможливість у повній мірі змалювати сутність життя та буття без застосування тропів сприяють виникненню метафоричного та метонімічного перекодування знаків різноманітних семіотичних систем і, відповідно, впливають на комунікативні особливості поетичних текстів романтизму. Модернізм та постмодернізм ознаменовані виникненням таких тропів, котрі одночасно можуть бути декодовані й інтерпретовані як метафори та як метонімії, а також вони отримали семіотичного забарвлення. У кожен із зазначених культурно-історичних періодів головною ознакою поетичної тропеїки є тропеїчність творчого поетичного мислення [4, с. 21-114].

Висновки

Отже, у процесі створення поетичного тексту поет (адресант) створює комунікативний канал, через який він передає адресатам (читачам) нові поетичні тексти шляхом кодування у межі комунікативних схем “Я - Я” та “Я - ВІН”. Поетичний текст набуває трансформації, його смислове навантаження ускладнюється за рахунок зорієнтованості до спільної пам'яті між поетом та читачем, а також за рахунок стилістичного та тропеїчного забарвлення поетичного тексту, його образності. У такий спосіб поетична творчість поета збагачується стилістичними прийомами та виразовими засобами, можливою постає віддзеркалення поетичної картини світу поета та культурно-історичної епохи. У процесі читання читач повторює слідом за поетом процес написання ним вірша, декодує поетичну інтенцію та комунікативне спрямування поетичного тексту. Між поетом та читачем виникає ситуація розуміння або не розуміння завдяки єдності систем кодування та декодування поетичного тексту, культурної традиції, стилістичних мовних засобів, пам'яті. Поетичний текст та читач ніби шукають взаєморозуміння, налаштовуються один для одного. Вірш постає співрозмовником у діалозі і змінює своє інформаційне наповнення залежно від аудиторії. Читач, у свою чергу, використовує гнучкість для інтерпретації поетичного тексту. Важливою умовою поетичної комунікації між поетом та читачем відіграє як розуміння вірша адресатом, так і не розуміння. Один поетичний текст може бути зрозумілим і складним для інтерпретації одночасно залежно від пам'яті, знань, досвіду читача. Тільки здатність читацької аудиторії сприйняти й вірно інтерпретувати та декодувати поетичний текст, естетичну інтенцію поета, сприяє ефективній комунікації поета з читацькою аудиторією.

Перспектива подальших досліджень обумовлена вивченням специфіки відтворення дійсності у поетичній моделі світу, якою вона постає у британських поетичних текстах ХІХ-ХХІ століть, шляхом лінгвопоетичного аналізу лексико-семантичних тропів як вербальних засобів актуалізації когнітивних процесів формування поетичної моделі світу, а також виявленню аксіологічно забарвлених глибинних смислів, специфічних для когнітивного стилю поетів британського романтизму, модернізму і постмодернізму, шляхом лінгвокогнітивного і поетико-когнітивного аналізу визначеної тропеїки, що передбачає застосування когнітивно-дискурсивних стратегій інтерпретації смислу поетичної моделі світу, а саме: реконструкцію аксіологічно навантажених художніх концептів як складників поетичної моделі світу, моделювання концептуальних тропів як когнітивного підґрунтя формування поетичної моделі світу та конструювання концептуальних блендів як емергентних когнітивних структур втіленого розуміння у поетиці британського романтизму, модернізму і постмодернізму.

Література

романтизм лінгвокогнітивний поетичний декодування

1. Безкровна І. О. Комунікативна структура поетичного тексту (семантичний та прагматичний аспекти): автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02. Київ, 1999. 20 с.

2. Болотнова Н. С. Коммуникативная стилістика текста: словарь-тезаурус. Москва: Флинта, Наука, 2009. 384 с.

3. Загнітко А. Лінгвістика тексту: хрестоматія. Донецьк: ДонНУ, 2009. С. 81 - 86.

4. Лотман Ю. М. Внутримыслящих миров. Человек - текст - семиосфера - история. Москва: “Языки русской культуры”, 1996. С. 23 - 114.

Размещено на Allbest.ru