Прагматичні функції стилістичних засобів в авторській характеристиці головного персонажа (на матеріалі роману "Смерть Героя" Річарда Олдінгтона)

Key words: Richard Aldington, pragmatic aspect, stylistics, literary and linguistic interpretation, implication, allusion, metaphor, epithet, hyperbole.

Описуючи головного героя, Р. Олдінгтон рідко вживає стандартні епітети, окрім "роог old George", що імпліцитно вказує на тісні дружні стосунки героя і оповідача, прагматично створює алюзію на старих друзів, перевірених життям. Автор дозволяє порівнювати оповідача та Джорджа, акцентує їх подібність за допомогою повторів і паралельних конструкцій:" I talked to him about modern poetry and he to me about modern painting:...George didn't go square-pushing with tarts, and I didn't go square-pushing with tarts...he helped me to keep alive when a legion of the swine were trying to destroy me. And, of course, I helped him" [7, с. 34]. Вказуючи на схожість їх світосприйняття, автор у той же час подає Джорджа як романтика за допомогою ряду епітетів: "He had a strong dose of shyness ... which made him seem rather conceited and very aloof. But au fond he was extraordinary generous, spontaneous, rather Quixotish." [7, с.34] Very aloof свідчить про відчуження героя від оточення, його невміння чи небажання довіритись комусь; spontaneous характеризує його як людину, схильну до імпульсивних вчинків, ризику, що часто є доленосним у житті героя; Quixotish - одночасно епітет, алюзія та антономазія, що працює на образ невиправного мрійника з вірою у високі ідеали, який часто помиляється втілюючи їх. Олдінгтон ставить під сумнів героїчність як першопричину дій Джорджа. Не патріотизм, громадянський обов'язок, амбіційність, а проблеми в стосунках з жінками штовхають його до імпульсивного рішення піти на фронт: "Then there was a blazing row, Elizabeth at George, and then Fanny at George, and then - epic contest - Elizabeth at Fanny." Тут паралельні конструкції передають подвійний тиск на пасивного героя, який приймає рішення втекти від проблеми в надії, що вона вирішиться сама. За допомогою однорідних присудків Олдінгтон створює враження швидкого перебігу подій. " Poor old George got so _ fed up, he went off and_joined the infantry, _ fell into the _ first recruiting office he came to, and was whisked off to a training camp in the Midlands. But, of course, that didn't solve the situation" [7, с. 29]. Спонтанність акцентується епітетом first, який у даному контексті набуває відтінку значення "пер- ший-ліпший", а метафора was whisked off підкреслює пасивність героя і той факт, що Джордж до кінця не усвідомлював ваги свого вчинку. Саркастичне ставлення автора до "героїчної загибелі" Джорджа розкривається за допомогою метафори silly ass та іронічного окличного речення, прямий, традиційний зміст якого нівелюється наступною реплікою: "He was the only officer in his battalion killed in that _action ... "Silly ass", was the Colonel's comment.The death of a hero! What mockery, what bloody cant!..." [7, с. 35]. Окремої уваги заслуговує повтор waste, який підсилюється епітетами, і разом з розгорнутою метафорою передає ставлення автора до війни і до вчинку Джорджа. "George's death is a symbol to me of the whole sickening bloody waste of it, the damnable stupid waste and torture of it" [7, с. 36]. Які б внутрішні конфлікти не змусили Вінтерборна вчинити так, його смерть не була оцінена, осмислена, зрозуміла, бо на війні Джордж був не особистістю, а бойовою одиницею, величезну кількість котрих просто змарнували. Отже, стилістичні засоби, вжиті в цьому уривку, виводять читача на роздуми про проблеми, які виходять за рамки долі героя.

Вимальовуючи характер Джорджа, автор окрім паралелізму із оповідачем, вводить контраст із батьками: " George's parents were, of course, grotesques. When, in a mood of cynical merriment, he used to tell his friends the exact truth about his parents, he was always accused - even by quite intelligent people - of creating a monstrous legend" [7, с. 25]. Саркастичне словосполучення у дусі оксюморону mood of cynical merriment та епітет exact свідчать про те, що він рідко описував їх такими, як бачив. Його сприйняття характеризується сильним епітетом monstrous, воно викликає нерозуміння "навіть у досить розумних" людей, що імпліцитно вказує на прірву між Джорджем та його оточенням. Особливе значення має метафоричне визначення пари Вітнерборнів як grotesques, яке передбачає фантастичне поєднання непоєднуваного у своїй негативній конотації і служить авторові своєрідним критерієм нормальності. Створений автором контраст у поєднанні з алюзію на популярні закони спадковості і виховання забезпечує саркастичний тон: "Unless the all accepted ideas about heredity and environment are ^ false - which they probably are - it is a regular mystery of Udolpho how George managed to be so different _ from his parents... he might have dropped_ from the moon..." [7, с. 25]. Алюзія на перший готичний роман Мystery of Udolpho підкреслює незрозумілу, мало не містичну несхожість характерів членів родини, хоча епітет regular додає загальному враженню відтінок іронії та ефект оксюморону. Метафора dropped from the moon вказує як на те, що син-ідеаліст разюче відрізнявся від батьків, так і на те, наскільки він не вписувався у загал.

Саме ідеалізм та сліпа довіра до коханих жінок у поєднанні із правилами "вільної любові", які вони сповідували, загнали героя у глухий кут. Класичний любовний трикутник (Джордж, Елізабет, Фанні) розглядається з двох точок зору: його власної та авторської. Джордж вважає, що ситуація виглядала так: "And he was like Shelly, and Elizabeth was like Mary, and Fanny was like Emilia Viviani" [7, с. 29], де ми маємо алюзію на поета-романтика, його вірну дружину, яка знає про існування коханки і мириться з цим, і коханку, яку, по суті, влаштовує її роль. Ситуація знаходиться під контролем чоловіка і, загалом, трагедія, якщо вона є, не глобальних масштабів. Їх рівноправ'я підкреслюється паралелізмом. Речення з однаковою конструкцією повинні створювати ефект буденності. У той же час автор пише, що в реальності доречнішою була б алюзія на епічних героїв: "Elizabeth's blood was up, and Fanny's blood was up .It was Achilles against Hector, with George as a body of Patroculus" [7, с. 29]. Метафора blood was up та ідентичність структур дозволяють позиціонувати розгніваних жінок як непримиримих суперниць з однаковою силою волі, де Джордж лише пасивний привід для сварки, можливо трофей, чого він не усвідомлював: "And he never suspected what an ass he was" [7, с. 29]. Метафоричною гіперболою He suffered an obnubilation of the intellect in dealing with women. He idealised them too much [7, с. 190]. Олдінгтон передає невміння Джорджа побачити справжню суть коханих жінок. Він ідеалізував їх і це обтяжувало його і без того не просте життя, адже, потрапивши на фронт, Джордж перебував під подвійним тиском. He was living in a sort of double nightmare - the nightmare of the War and the nightmare of his own life... [7, с. 190]. Повтор метафоричної гіперболи nightmare є навмисним і передає глибину тієї темряви, в якій опинився головний герой, який страждав і фізично, і морально.

Натяки, а іноді і прямі згадки про те, що Джордж Вінтерборн не вписувався у загальноприйняті для його оточення рамки зустрічаються ще авторських описах його дитинства та юнацтва. Природнім потягом Джорджа було образотворче мистецтво, чого не могли і не хотіли зрозуміти ні його рідні, ні суспільство. Більше того, таке захоплення усіляко засуджувалося. It was so unbovish, so - well, really, quite unhealthy, all this silly craze of pictures, and spending hours and hours crouching over paint-blocks, instead of being in the fresh air [7, с. 69]. Основне прагматичне навантаження у даному уривку несуть епітети, які не лише підкреслюють негативне ставлення до нестандартного вибору Джорджа, але й характеризують його як аномалію. Власне, епітет unboyish дозволяє стверджувати, що на початку ХХ століття у свідомості людей було глибоко укорінене досить однобоке сприйняття справжнього чоловіка. У цей концепт вкладалося перш за всім захоплення "чоловічими" справами, які часто межували із жорстокістю та безглуздям: So much nicer _ for the boy to be manly. Wasn't he old enough to have a gun licence and learn to kill things? [7, с. 69] Особливої уваги заслуговує епітет manly, котрий повинен набути негативної конотації у сприйнятті читача і бути носієм основних ідей. Задля підсилення цього епітета і покращення його розуміння, автор вживає слідом іронічне риторичне запитання, де акцент варто зробити на епітеті old enough та дієлові to kill, які і виступають опорними словами у розумінні філософії "справжніх чоловіків".

Проте Джордж не схильний ідеалізувати такого чоловіка. У школі він інстинктивно протестував проти системи мілітаристського виховання. George hated the idea of the O.T.C. - he didn't quite know why, but he somehow didn't want to learn to kill and to be thoroughly manly _ fellow. (Indeed, unless you know how to kill you cannot possibly be a Man, still less a Gentleman) [7, с. 70]. Позиція Олдінгтона у даному випадку ідентична. Його іронічна ремарка дозволяє говорити про нівелювання справжніх цінностей, що підкреслюється капіталізацією ключових слів та використанням форми риторичного запитання.

На фронті, потрапивши в оточення "правильно" вихованих солдатів, Джордж страждав від відсутності однодумця, з яким можна було б не стільки поділитись переживаннями чи спитати поради, а просто поговорити, не приховуючи справжніх думок. At mess - he hardly ever spoke except to utter some banality in an effort to be amiable, or some veiled sarcasm which sped harmlessly over the heads of those for whom it was intended. He sneered a little too openly at the coarse, obscene talk about tarts and square-pushing, and was too obviously revolted by water-closet wit [7, с. 190-191]. Олдінгтон абсолютно не засуджує свого героя, але епітети too openly та too obviously демонструють відсутність у поведінці Джорджа певного такту, хоча решта епітетів, а особливо water-closet показують безумовну підтримку позиції Вінтерборна, адже вони відображають справжній стан речей, неприйнятний для людей з претензією на інтелігентність.

Олдінгтон звертає увагу читача на те, що Джордж ніколи не був бунтівником по своїй суті. Він не започатковув рухів, реформ, не завжди був здатен за себе постояти, але ще у підлітковому віці вибрав для себе нонконформістську модель поведінки - форму мовчазного протесту. He just went hard and obstinate, hate-obstinate, inside. He was so clumsy and so bored - in spite of infinite manly bulling. He justwent hate-obstinate, and obeyed with sullen, hate-obstinate docility. He didn't disobey, but didn't really obey, not with anything inside him. He was just passive, and they could do nothing with him [7, с. 71]. Неодноразовий повтор епітетів hard, obstinate, hate-obstinate та гра на їх співзвуччі повинна створити ефект снігової лавини, яка щоразу набирає більших обертів. Повтор just підкреслює не лише наївну простоту героя, не здатного на хитромудрі плани навіть з метою самозбереження, але й те, що замкнутість була єдиним можливим варіантом поведінки людини з поглядами Джорджа у той час. Імпліцитною є інформація про самотність головного героя, відсутність однодумців не лише серед однолітків, але й інших вікових категорій. Про неприйняття точки зору Джорджа говорить також іронічна гіпербола infinite manly bulling, яка демонструє як захоплення Олдінгтона стійкістю характеру свого героя, так і його неприховане несприйняття тогочасного образу справжнього чоловіка. Паралельні конструкції поряд з повторами епітетів створюють своєрідне замкнене коло, символізуючи рутину англійського середнього класу із його стереотипними ідеалами, з якої Вінтерборн не в змозі вирватись. Про правильність обраної ним позиції, у даних обставинах, свідчить гіпербола they could do nothing, адже традиційним англійцям не вистачало проникливості, вони були здатні протистояти відкритому вибухові, але опускали руки, стикаючись із мовчазним, впертим опором.

Уся повнота характеру Джорджа розкривається в парадоксальному твердженні: George ... wasn't going to be a bit of any damned Empire's backbone, still less part of its kicked backside. Олдінгтон передає свою зневаги до популярних цінностей Британії не лише за допомогою вульгарних епітетів, але й через поєднання метафори, метонімії та гіперболи, дозволяє читачеві припустити, що Вінтерборн повністю поділяв авторський погляд на імперію і мав подібні причини для нонконформізму. He didn't mind going to hell, and disgracing himself and his parents and his House and The School, if only he could go to hell in his own way. That's what they couldn't stand - the obstinate passive refusal to accept their prejudice, to conform their minor gentry, kicked-backside-of-the-Empire code [7, с. 74]. Центральною виступає антикульмінація if only he could go to hell in his own way, яка повинна підкреслити здатність Джорджа самостійно думати і аналізувати, його прагнення не лише до фінансової, соціальної, але й духовної незалежності, чого йому не могло дозволити англійське суспільство початку ХХ століття. Епітети minor gentry, kicked-backside-of-the-Empire показують нам країну і її жителів очима головного героя, який, залишаючись патріотом, тверезо оцінює свій час і оточення. Цитата the obstinate passive refusal to accept their prejudice, to conform чітко показує, що саме бажання самому приймати рішення так гостро критикувалося іншими, їх не влаштовувало мирне співіснування з інакомислячими, адже їх метою було нав'язування "правильної", на їхню думку, ідеології. Капіталізація метафоричних понять також вказує, що у сучасників Джорджа соціальне, тобто disgracing himself and his parents and his House and The School домінує над особистим, при чому у досить спотвореній формі, адже основний страх - не стільки зганьбитися, скільки щоб про це дізналися інші. Двоякого значення набуває метафора didn't mind going to hell, з одного боку пеклом було нестерпно прісне життя героя, змушеного коритися суспільній думці та забобонам, а з іншої сторони воно є символічним перифразом війни.

Таким чином, знайомлячи читача із головним героєм свого роману, Річард Олдінгтон використовує різноманіття стилістичних засобів (метафори, порівняння, алюзії, розмаїття епітетів і т.д.). У даному романі використані мовні звороти та мовні фігури окрім естетичної насолоди несуть додаткову імпліцитну інформацію. Передусім вони розкривають характер головного персонажа твору так, яким би його хотів представити автор, читач сприймає події твору, особистість Вінтербор- на та обставини його життя через призму авторського діалогу з читачем, послуговуючись стилістикою твору, щоб краще усвідомити справжнє ставлення Олдінгтона до нього. Таким чином стилістичні засоби у творі виконують важливу прагматичну функцію носіїв додаткової інформації.