Методичні рекомендації щодо проведення етнолінгвістичної експедиції

METHODIC RECOMMENDATIONS FOR CONDUCTING AN ETHNOLINGUISTIC EXPEDITION

The authors generalizes the basic methods and principles of ethnolinguistic collecting activity for the manifestation of the regional identity of the northern Donetsk Region. The significance of ethnolinguistic research, based on the information received from the inhabitants of the outlined region, is substantiated. The stages of preparation and carrying out of expedition work are described. The instructionquestionnaire for students-researchers of microtoponymics and onomastics is proposed. The main methods and principles of fixing ethno-linguistic materials for accurate transmission of their sounding and localization are described.

Key words: linguogeographic history, regional identity, ethnolinguistic expedition, microtoponymics, onomastics, respondent, instruction-questionnaire.

Постановка проблеми

На сучасному етапі дослідження проблем регіоналістики, зокрема мови, культури й побуту північної Донеччини, як порубіжної території, набуває особливого значення з позиції вивчення картини світу, сформованої мовцями на підґрунті української народної ментальності, етнопсихології. Сьогодення потребує прогресивних підходів щодо виховання молодого покоління, насамперед, на принципах формування національної свідомості, поваги до своїх історичних витоків, до рідної мови. Топонімна спадщина українців північної Донеччини - етнографічної території Слобожанщини - є важливим історико-культурним надбанням багатьох століть. Історія майже всіх сіл починалася з невеликих мігрантських поселень (певних кутків), які називали або своїм прізвищем, офіційним / неофіційним ім'ям, або за прикметною ознакою місцевості, або за видом діяльності поселенців. Вивчення мікротопонімів й антропонімів, насамперед їх етимології, дасть змогу визначити етнічний склад прибульців, часові межі заснування поселень, з'ясувати різновиди промислів місцевих жителів у давнину тощо. Системне осмислення мовно-культурної історії Донеччини має актуальне значення для дослідження етнолінгвістичної регіоналістики, що вможливить об'єктивний аналіз процесів формування локальної особливості краю, його мовних, соціокультурних і ментальних вимірів.

Аналіз останніх досліджень

Німецький географ й етнолог Фрідріх Ратцель залучив до наукового обігу поняття «життєвий простір». Він припустив, що соціальні групи людей обирають потрібний для життя простір. Відтак, аби усвідомити сутність людини, треба вивчати певну «географічну площину», тобто її життєвий простір. Культурна система разом з природним оточенням створювала екотип як територіальну модель [12, с. 10]. Такі моделі (кластери) сформувалися в процесі адаптації культури до природного оточення. Територіальне різноманіття культур дозволяло виокремити в окрему категорію культурний ареал (Л. Гумільов). Природно-кліматичні умови, культурогенез, набутки різногалузевих наук є обов'язковим складником численних розвідок, присвячених історико-етнографічним регіонам України. Етнокультурну спадщину населення Слобідської України дослідив С. Швидкий. Антропоніми північної Донеччини були об'єктом наукових розвідок В. Познанської, Н. Булави; динаміку прізвищ Слов'янського району репрезентувала в дисертаційній роботі Р. Падалка, прізвища й прізвиська окремих сіл представлено в публікаціях Л. Сегіна. Топоніми Слов'янщини були предметом зацікавлення Є. Отіна, гідроніми й ойконіми - Є. Ткаченка. Проблема дослідження мікротопонімів й антропонімів окресленого регіону актуальна й у лінгвометодичному аспекті. Окремі рекомендації такого спрямування трапляються в працях О. Бріциної, М. Глушка, А. Вовчка, І. Довгалюк, А. Данилюк, О. Шаблій, М. Зінкевича та інших. На сьогодні постає нагальна потреба не лише дослідити те, що притаманне слобожанам, а й зберегти його для прийдешніх поколінь, аби віковічні набутки національно духовних підвалин не було зневільовано.

Метою статті є узагальнення основних методів і засад етнолінгвістичної збиральницької діяльності для вияву регіональної самобутності північної Донеччини. Досягнення зазначеної мети передбачає реалізацію таких завдань: 1) обґрунтувати значущість етнолінгвістичного дослідження, здійсненого методом польового збору інформації від мешканців окресленого регіону; 2) схарактеризувати етапи підготовки й проведення експедиційної роботи в етнічній спільноті; 3) запропонувати програму-запитальник для студентів- дослідників мікротопоніміки й ономастики; 4) висвітлити основні методи й принципи фіксації етнолінгвістичних матеріалів для найточнішої передачі їх звучання й локалізації.

Виклад основного матеріалу

На думку Н. Ананьєвої, номінації природних реалій відбивають соціально психологічний факт концентрації уваги людини на явищах довкілля, від якого вона залежить [1, с. 270] Регіональна особливість найменувань географічних об'єктів полягає передусім у вербальному відбитті природних умов відповідної території. Як зазначає О. Михальчук, саме «особливість географічного оточення зумовлює лексико-семантичні ознаки найменувань географічних понять» [6, с. 30]. Одним із виявів етнічної та культурної історії слобожан є місцева мікротопоніміка (назви сіл, хуторів, кутків села, вулиць, боліт, урочищ, лісів та їх частин, пасовиськ, долин, сінокосів тощо) й антропоніміка (прізвища, прізвиська, назви жителів сусідніх населених пунктів). Вони є значущим джерелом етнолінгвістичного й історико-етнографічного дослідження окресленого регіону: деякі з них відбивають етнонаціональний чи соціальний склад населення, інші маніфестують зв'язок з географічно-ландшафтними особливостями тієї чи тієї місцевості, з різновидами колишніх промислів і ремесел. Такі географічні назви є пам'ятками української культури, тому потребують збереження.

Питання походження мікротопонімів, мотивацію їх семантики можна з'ясувати насамперед завдяки усній (оповідній) історії, тобто відповідним народним переказам, свідченням місцевих жителів сіл. Для потрактування власних назв значущим є саме народний варіант, тому що офіційні версії досить часто є не точними. Кожна нація, проживаючи тривалий час на певній місцевості, номінувала власні поселення, річки, озера, урочища, ліси тощо з притаманною лише їй мотивацією. Народна етимологія географічних об'єктів може слугувати матеріалом для вивчення особливостей успадкування, засвоєння, репродукування традиційних знань, навичок, матеріальної культури в певному культурному просторі в часовому вимірі. Такі дослідження зумовлені потребою визнання факту їх самостійної цінності як суттєвого фрагмента культурної спадщини й необхідністю виокремлення їх позитивного конструктивного потенціалу, на сьогодні вже використовуваному й такому, що може бути використаним прийдешніми поколіннями.

Мета етнолінгвістичного дослідження передбачає максимально вичерпну фіксацію та докладну класифікацію зафіксованого матеріалу, зібраного під час експедиції різними методами: аудіофіксація сеансу опитування (інтерв'ю з респондентом може бути формалізованим, тобто за завчасно складеним запитальником, напівформалізованим і відкритим, коли сплановано лише основні теми бесіди); фото- й відеофіксація, аналітичний опис.

Під час роботи з інформаторами різного віку й соціального статусу треба з'ясувати: і) назви малих географічних об'єктів на території обстежуваних населених пунктів, їх семантику; 2) найпоширеніші прізвища (власне-українські чи марковані як іноземні), народну етимологію прізвиськ (з позитивною чи негативною семантикою), словотвірні моделі назв мешканців сусідніх сіл (чи відповідають вони нормам літературної мови), народні варіанти таких назв.

Програма-запитальник для роботи з респондентами.

1. Назва села (селища, хутора): офіційна, неофіційна. Місцева вимова назви. Чи є якась інша, давня назва? З'ясувати мотивацію найменування села. 2. Які відомі легенди, перекази про історичні події, про заснування села і його назву? 3. Де розташоване село (біля великої траси, біля річки, на пагорбі, на межі лісів і полів)? 4. Назви найближчих хуторів (давні, нові). Мотиви їх номінації. 5. Майдани (у селі й поза селом). 6. Кутки села. 7. Вулиці (офіційні й розмовні варіанти назв). Чи перейменовували назви вулиць? 8. Назви річок, де беруть початок, куди впадають, проточні / непроточні (чи пересихають?). 9. Джерела, криниці. Де розташовані? 10. Канали, канави. 11. Озера. 12. Сухі річища. 13. Мокрі балки. 14. Ставки. 15. Переправи, броди, греблі. 16. Дороги, биті шляхи, старі шляхи (записувати й загальні назви). Чи проходив поблизу села торгівельний чи інший історичний шлях? 17. Назви урочищ. Зафіксувати, де знаходяться. 18. Горби. 19. Яри, долини. 20. Балки. Глибокі балки (потрібно розрізняти за глибиною), мокрі чи сухі. 21. Ліси. Народні назви частин лісу. 22. Грибні та ягідні місця. 23. Сінокоси. 24. Пасовиська. 25. Поля. 26. Місця поховання: цвинтарі, кладовища, могили (козацькі, татарські, братські зі світових воєн, голодомору, повстанські). Якщо були знесені, то ким і коли?. 27. Місця, пов'язані з історичними подіями, видатними людьми. 28. Найпоширеніші прізвища в селі. 29. Прізвиська, їх мотивація (причини виникнення). 30. Найменування жителів досліджуваного села й сусідніх сіл за назвою населеного пункту або за іншою ознакою.

Для уточнення відповідей потрібно опитувати не одного, а двох- трьох інформаторів різного віку. Під час сеансу обов'язково записувати адресу: точну назву села, до якого району й області воно належить. До такої паспортизації треба додати інформацію про його національний склад, основне заняття населення (напрям господарської діяльності). Бажано уточнити, який найраніший період пам'ятає інформатор (1920- 1930-1950-і роки тощо), і занотувати це. Обов'язково записати прізвище, ім'я, по батькові, рік народження всіх респондентів. Якщо інформатор - переселенець, то занотувати місце його народження, попереднє місце перебування, а також відколи він проживає в цьому населеному пункті. У такому разі уточнювати отриману інформацію: вона стосується нинішнього місця проживання чи колишнього.

Паспорт запису