Комунікативно-ситуативні вправи в системі розвитку діалогічного мовлення молодших школярів

Постановка проблеми. Як зазначено в Державному стандарті початкової освіти, розробленому в рамках реформи «Нова українська школа», однією з ключових компетентностей учнів початкової школи є вільне володіння державною мовою, що передбачає активне використання рідної мови в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті громади тощо [2].

Враховуючи особливе значення молодшого шкільного віку як базового у процесі формування культури мовлення і спілкування, розвитку комунікативних здібностей учнів, чинні освітні програми з української мови передбачають, що розвиток зв'язного мовлення охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів і забезпечує засвоєння початкових лінгвістичних знань: мовлення усне і писемне, діалогічне і монологічне; особливості висловлювань, обумовлені їхніми комунікативними завданнями, ситуацією спілкування; уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо). Змістові лінії «Взаємодіємо усно», «Досліджуємо мовні явища» спрямовують освітню діяльність молодших школярів на уроках української мови до дій зі сприймання, перетворення, виокремлення, аналізу й інтерпретації, оцінювання та використання усної інформації в умовах безпосереднього спілкування, в реальній мовленнєвій практиці (бесіда, дискусія у класі, мікродискусія в групі, обговорення в парі тощо) [11]. Таким чином, розвиток та вдосконалення діалогічного мовлення є складовою процесу формування комунікативної компетентності учнів початкової школи, що зумовлює актуальність обраної теми статті.

Аналіз літератури з питань дослідження. Проведений аналіз науково-методичної літератури дає можливість констатувати, що проблеми розвитку мовлення школярів широко висвітлювалися в педагогічній літературі.

О. Леонтьєв розглядав спілкування як діяльність і виділяв такі умови його ефективності: швидке орієнтування в умовах спілкування, правильне планування мовлення, вміння відшукати відповідні засоби передачі задуманого змісту, забезпечення зворотного зв'язку [9, с. 33].

М. Вашуленко обґрунтував необхідність компетентнісного підходу до формування мовно-мовленнєвих знань і вмінь учнів з урахуванням лінгвометодичних принципів (функціонально-комунікативна спрямованість; стилістична диференціація; взаємозв'язок мовлення і мислення; системний підхід до мовленнєвого розвитку; активне педагогічне керівництво процесом розвитку мовлення; безперервність і наступність у мовленнєвому розвитку; оптимізація у виборі методів, прийомів та засобів навчання мовлення) [1].

Питання розвитку і вдосконалення діалогічного мовлення школярів як складової мовленнєвої компетентності стали об'єктом досліджень багатьох науковців, методистів, педагогів-практиків (Ф. Бацевич, О. Біляєв, Н. Будна, О. Власенко, О. Галазова, О. Гриценко, С. Дубовик, Г. Коваль, М. Котова, О. Мельничайко, М. Наумчук, М. Одинак, А. Осташкова, М. Пентилюк, О. Петрик та ін.), що сприяло розробці й апробації системи роботи над діалогічним мовленням у шкільному курсі української мови.

Як вважає В. Ковальова, розвиток мовлення молодших школярів, зокрема діалогічного, має здійснюватися за такими напрямками: збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів; уміння користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання; послідовно і логічно викладати думки; удосконалення граматичного ладу мовлення учнів; засвоєння найважливіших етичних правил спілкування [5].

Ґрунтовне дослідження питання розвитку діалогічного мовлення в освітньому процесі здійснили І. Іпатій, О. Кузик. Ними класифіковані типи діалогів залежно від провідної комунікативної функції, розроблені методичні рекомендації щодо роботи над найбільш поширеними в шкільній практиці видами діалогів [4].

Питанню активізації мисленнєвої діяльності молодших школярів у процесі розвитку зв'язного діалогічного мовлення молодших школярів присвячені праці Н. Ростикус [10].

Заслуговує на увагу досвід Н. Медведь щодо розвитку діалогічного мовлення учнів засобами інсценізації на основі мовленнєвих ситуацій [8].

Дослідники дотримуються спільної позиції щодо діалогу як основної, домінантної форми мовлення і наголошують, що робота з формування та вдосконалення вмінь і навичок діалогічного мовлення має посідати належне місце у практиці вивчення української мови в початкових класах, забезпечуючи реалізацію суб'єкт-суб'єктної парадигми сучасного освітнього процесу.

Мета статті - визначити шляхи забезпечення ефективності процесу розвитку і вдосконалення діалогічного мовлення на уроках української мови у системі формування комунікативної компетентності учнів початкової школи.

Завдання:

- акцентувати увагу на урахуванні специфіки методики розвитку діалогічного мовлення молодших школярів;

- обґрунтувати дидактично-виховний потенціал комунікативно- ситуативних вправ як ефективного засобу формування вмінь і навичок діалогічного мовлення учнів, а також виховання високих моральних рис особистості школярів на початковому етапі освіти.

Виклад основного матеріалу. За дослідженнями науковців, із 70 % часу доби, протягом яких людина не спить, 45 % часу вона слухає, 30 % часу говорить, 16 % часу читає, 9 % часу пише [6]. Отже, найбільшу кількість інформації людина отримує завдяки усним видам мовленнєвої діяльності, тобто через слухання-розуміння та говоріння, що підкреслює важливість роботи з розвитку діалогічного мовлення у шкільному курсі рідної мови

Діалог (грецьк. dialogos - розмова, бесіда) - один із типів організації усного мовлення, який за своєю формою є розмовою двох осіб. Діалогічне мовлення вирізняється специфічними рисами:

1. Діалог - це зв'язний текст, який складається з автономних пар реплік.

2. Репліка - особлива мовна одиниця, що характеризується відносною формально-граматичною завершеністю і відносною самостійністю. Залежно від комунікативної мети розрізняють такі види реплік: репліка-привітання, репліка-відповідь на привітання, репліка- запитання, репліка-відповідь на запитання, репліка-ствердження або заперечення, репліка-оцінка тощо [3, с. 16].

3. Ситуативність. Це означає, що мовленнєву поведінку як власну, так і співрозмовника у процесі діалогу неможливо спланувати заздалегідь, оскільки єдність сусідніх реплік у діалозі миттєва, зумовлена конкретною ситуацією, а не постійна.

4. Умотивованість. До діалогу співрозмовників спонукають різноманітні мотиви: повідомити про щось; привернути увагу до певного об'єкта чи події; поділитися враженнями; констатувати факти; узгодити різні підходи до розв'язання конкретної справи; обмінятися думками, переживаннями; виразити свої емоції.

5. Еліптичність, тобто використання простих за структурою, непоширених речень.

6. Використання кліше - усталених розмовних формул: знайомство, представлення; подив, співчуття, несхвалення; початок, продовження, завершення розмови; формули мовленнєвого етикету.

7. Використання інтонації та мовних засобів зв'язку (повторення слів чи окремих реплік; використання займенників, синонімічних слів; уживання дієслівних форм 2-ї особи; звертання (у кличному відмінку) до співрозмовника.

8. Певна довільність в дотриманні літературних норм, тому що діалогічне мовлення обслуговує переважно поточні потреби спілкування людей у безпосередньому контакті між собою [13].

Оскільки головна мета шкільного курсу української мови - формування комунікативної компетентності учнів, то складовою системи її реалізації, як зазначалося вище, є розвиток діалогічного мовлення.

Процес формування вмінь і навичок діалогічного мовлення для учнів початкових класів є складним, з одного боку, через специфічність цієї форми мовлення, а з іншого, через відсутність життєвого досвіду і мовленнєвої практики дітей. На думку, Н. Ростикус, ефективним

засобом розвитку і вдосконалення діалогічного мовлення молодших школярів є спеціальна система вправ, які спрямовані на формування всього комплексу вмінь і навичок, необхідних для продуктивної мовленнєвої діяльності в її діалогічній формі з урахуванням ситуації спілкування [10, с. 28].

У навчанні діалогічного мовлення на уроках української мови використовуються ситуації спілкування, або мовленнєві ситуації, двох видів: природні (виникають самі); штучні (спеціально створені, або навчально-мовленнєві). Останні повинні стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі в діалозі, бажання якнайкраще виконати завдання. Потрібно забезпечити учням такі зовнішні та внутрішні обставини, за яких вони змушені будуть вжити те чи інше (бажане для вчителя за змістом) висловлювання, ряд висловлювань, що формують діалог.

Під час виникнення певної мовленнєвої ситуації учасники діалогового спілкування діють один на одного словом, запитуючи, переконуючи, відмовляючись, погоджуючись і т. д. Штучно створювана в класі мовленнєва ситуація є, як правило, уявною. При цьому найчастіше використовуються популярні в сучасному освітньому процесі форми інтерактивного навчання - робота парами, групова робота.

Системне навчання діалогу на уроках української мови передбачає активне використання таких видів комунікативно-ситуативних вправ: словникові вправи; завдання на репродуктивне діалогічне мовлення; завдання на продуктивне діалогічне мовлення [12].

І. Словникові вправи спрямовані на створення і розвиток активного «розмовного» словника учнів, до якого входять лексичні та синтаксичні конструкції, що співвідносяться з різними реакціями людини (вітання, прощання, здивування, радість, спонукання до дії тощо). Учні зобов'язані знати, яку саме реакцію виражає певне слово чи синтаксична конструкція, і вміти вживати їх за необхідності висловити реакцію на той чи інший факт дійсності.

Для вирішення цього завдання дітям пропонується скористатися формулюваннями: звернись до незнайомої людини (Здрастуйте; будьте ласкаві; вибачте, чи не могли б ви сказати... - далі запитання); подякуй (Дякую; щиро вдячний); дай відповідь на подяку (Будь ласка; прошу); погодься зі співрозмовником (Добре; здається, ти маєш рацію); вислови здивування (Невже? Не може бути!); вирази впевненість (Звичайно; безперечно; безумовно) і т. д. При цьому головна мета - чітке розуміння дітьми мети, місця, обставин використання цих розмовних конструкцій.

Наприклад. Послухайте текст. Чи можна сказати, що це діалог? Доведіть свою думку. Як звати співрозмовників? Як вони звертаються один до одного?

Маркіян. Денисе, я вчора дивився дуже цікавий мультик «Назарко і сім'я».

Денис. А про що в ньому розповідається?

Маркіян. У мультику йдеться про те, як Назарко всім допомагав.

Денис. То він молодчина!

Маркіян. Так. А скажи, Маркіяне, ти допомагаєш своїм батькам?

Денис. Звичайно, Маркіяне. Ти в цьому сумніваєшся?

Маркіян. А як саме ти їм допомагаєш?

Денис. Я завжди допомагаю мамі помити посуд, вигуляти Рекса, ходжу в магазин по продукти. І все, що просять мене зробити, виконую.

Маркіян. Ти допомагаєш так само, як Назарко із мультика. Ти - молодчина!

М. Вашуленко наголошує на важливості засвоєння молодшими школярами нормативних форм звертання, прийнятих в українському соціумі: Маріє Петрівно, Максиме Олександровичу, добродію, добродійко, пане, пані, Васильку, Настусю, мамо, матусю, тату, татку, бабусю, дідусю, братику, сестричко [1, с 131].

II. Завдання на репродуктивний діалог ознайомлюють учнів із типовими діалогами певного культурного рівня, в яких реалізуються запрограмовані розмовні вміння. Тексти типових діалогів складаються з розмовних за лексикою і синтаксисом реплік, що чітко виражають комунікативний план і є зразками діалогічного спілкування. Типовому діалогу мають передувати тема та опис ситуації, які учні зобов'язані не лише зрозуміти, але певною мірою й «побачити» обставини, з якими цей діалог пов'язаний. Наприклад:

1. Складіть діалог за поданим початком і опорними словами.

- Привіт, Тетянко!

- Привіт, Оленко.

- Оленко, скоро наша сім'я переїжджає до іншого міста.

- Тетянко, я дуже сумуватиму за тобою.

Опорні слова: теж, сумно, яке місто, це дуже далеко, не зможемо тепер зустрічатися, листуватимемося, чудово, нову адресу, щойно переїдемо, листа, бувай, на все добре.

2. Виберіть кілька правильних реплік і побудуйте діалог. Чи всі репліки правильні? Чому? Обґрунтуйте відповідь.

- Здоров!

- Привіт!

- Як справи?

- Що робиш? - я питаю.

- Та ось по телефону з тобою розмовляю...

- А як у тебе справи?

- Та справи - те, що треба!

- А що ти зараз робиш?

- Та от дзвоню до тебе.

- Ну що ж, бувай здоровий, бо вже пора кінчати: ще ж треба подзвонити до Роми і до Нати.

Завдання на продуктивне розмовне мовлення відзначаються підвищеною складністю, так як безпосередньо підводять молодших школярів до природних умов мовного спілкування, до активної мовленнєвої діяльності, найвищим проявом якої є творчість [12].