Принципи та способи атрибуції антропонімів християнського канонічного походження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи та способи атрибуції антропонімів християнського канонічного походження

Я.І. Рибалка

У статті проаналізовано принципи й способи атрибуції власних імен, що входять до складу канонічного християнського антропонімікону. Визначено найтиповіші асоціації, зумовлені принципами сприймання:патронімічні й омонімічні, метонімічні, клішовані, орієнтовані на конкретного носія, словотвірні, індивідуальні. Виявлено найпродуктивніші з асоціативних типів.

Ключові слова: ономастика, антропонім, апелятив, психолінгвістичний підхід, християнізм, асоціаціативний експеримент, сприймання мовлення.

В статье рассмотрены принципы и способы атрибуции имен, входящих в состав канонического христианского антропонимикона. Проанализированы наиболее типичные ассоциации, обусловленные принципами восприятия: паронимическиеи омонимические,метонимические, клишированные, ориентированныена конкретногоносителя, словообразовательные, индивидуальные. Выявлено наиболее продуктивные ассоциативные типы.

Ключевые слова:ономастика, антропоним, апеллятив, психолингвистический подход, христианизм, ассоциациативный эксперимент, восприятие речи.

The article deals with the principles and methods of attributing their own names, which are part of the canonical Christian anthroponimicon. The most typical associations are analyzed, which are based on the principles of perception: paronymical and homonymous, metonymic, cliches, oriented on a specific carrier, word-formation, individual. The most productive of the associative types was found. християнський антропонімікон українська культура

In recent decades, the psycholinguistic approach to language and language, in particular to a phenomenon like onomasticon, becomes relevant. Such studies allow us to disclose the essence of social processes, since the name reflects the social and cultural life of society, information about the relations of people, their ethnic and religious affiliation, social status, territorial distribution, popularity / unpopularity, etc.

Psycholinguistic research methods help to find out what kind of imprint different names in the minds of the native speakers are. The study of their own names in the psycholinguistic aspect, taking into account the interaction of language and the individual, reveals the nature of perceiving onymi as part of the linguistic picture of the world associated with the division of the environment, the allocation of individual objects in it in connection with their practical and conceptual significance for the carrier a certain linguistic culture. So, we set ourselves the goal to explore the principles and methods of attributing their own names, which are part of the canonical Christian anthroponymicon.

Key words: onomastics, anthroponym, appeal, psycholinguistic approach, Christianity, associative experiment, speech perception.

Незважаючи на те, що ономастика є частиною лінгвістики, вона в той самий час виходить за її межі. Це зумовлено екстралінгвальними чинниками, оскільки для всебічного вивчення назв в ономастичних дослідженнях потрібно враховувати дані інших наук: теології, філософії, логіки, історії матеріальної й духовної культури, соціології, психології та ін. В останні десятиліття актуальним стає психолінгвістичний підхід до мови, зокрема, до такого явища, як ономастикон.

Такі дослідження дають змогу розкрити сутність соціальних процесів, оскільки в імені відбито соціальне й культурне життя суспільства, відомості про стосунки людей, їхню етнічну й релігійну належність, соціальний статус, територіальне поширення, популярність / непопулярність та ін.

Психолінгвістичні методи дослідження допомагають з'ясувати, який відбиток мають різні йменування у свідомості носіїв мови. Вивчення власних назв у психолінгвістичному аспекті, ураховуючи взаємодію мови й індивіда, виявляє характер сприймання онімів як частини мовної картини світу, пов'язаної із членуванням навколишнього середовища, виділенням у ньому окремих об'єктів у зв'язку з їх практичною й концептуальною значущістю для носія певної лінгвокультури. У нашій статті ми ставимо за мету дослідити принципи та способи атрибуції власних імен, що входять до складу канонічного християнського антропонімікону. Нашим завданням є аналіз найтиповіших асоціацій, зумовлених принципами сприймання; виявлення найпродуктивніших з асоціативних типів; окреслення чинників, що впливають на сприймання імені людиною.

Численні дослідження зарубіжних і вітчизняних науковців засвідчують, що мовленнєве сприймання є неоднорідним і багатоплановим процесом. Проблеми сприймання мовлення досліджували Н. Ланге [6], Дж. Міллер [7], Л. Тхорук [10] та ін. Вони пропонували різні теоретичні підходи до сприймання як різних мовленнєвих одиниць, так і мовлення загалом. У працях цих дослідників зверталася увага на різні чинники, що впливають на сприймання мовлення, зокрема - суб'єктивні переживання, емоційний стан (В. Белянін [3], М. Вітт [4], Е. Носенко [8]), індивідуальні когнітивні особливості (В. Адмоні [2]) учасників комунікації.

Утім, сучасна психолінгвістика ще не виробила однозначного уявлення про одиницю, механізми й структуру мовленнєвого сприймання. Пояснюємо це не так складнощами розроблення адекватних методів досліджень, як складністю самої проблеми сприймання мовленнєвих повідомлень під час комунікації різних індивідумів.

Інформація, що міститься у власному імені, стосується не лише слова як елемента мови, а й конкретної особи, якій належить. Ця інформація може не мати нічого спільного з тими словами, з яких складається ім'я. У формуванні цієї інформації значне місце належить культурному оточенню тих, кому належить ім'я. Наприклад, первісне значення імені Георгій (землероб) нівелюється сучасниками, але опитувані згадують Георгія Переможця, Святого Георгія, Георгіївський хрест, Георгія з фільму «Москва сльозам не вірить», або ж іншу людину, предмет, подію, які так чи інакше пов'язані з носієм цього імені. Виявити такі зв'язки, що безпосередньо стосуються значення імені, яке аналізується в хронотопонімічному аспекті, допомагає асоціативний експеримент.

Асоціативний експеримент, на думку В. Беляніна, є найпоширенішою технікою психолінгвістичного аналізу семантики [3, с. 78], що дає змогу отримати надійні й переконливі дані для вирішення дискусійних питань, пов'язаних із суб'єктивними переживаннями опитуваних, а також виявити різноманітні зв'язки антропоніма з іншими словами лексикону.

Для чистоти експерименту респондентам були запропоновані переважно непоширені, інколи маловідомі на сьогодні антропоніми, а також мала група поширених імен так званого християнського антропонімікону, зафіксованого в Святцях (церковному календарі із зазначенням днів пам'яті християнських святих). Загальна кількість - 300 імен. У такий спосіб вдалося уникнути зайвих асоціацій, зумовлених знайомством з носієм-сучасником. Результати експерименту довели правильність саме такого підходу, позаяк мала група поширених на сьогодні імен (Єлизавета, Потап, Ірина, Олександра, Максим, Михайло, Кирило, Микола, Ніна, Андрій, Олексій, Іван, Петро, Сергій, Ілля, Тамара, Марія, Дмитро, Данило, Анастасія, Віктор, Тимофій тощо) викликала переважно асоціації зі знайомими людьми («мій дідусь», «сусід», «друг», «подруга», «знайома», «коллега» тощо).

Якщо апелятиви здебільшого не виявляються як раніше незнайомі слуху звукокомплекси, оскільки вже зафіксовані в пам'яті людини, куди були введені багаторазовим попереднім промовлянням [1, с. 91], то у випадку з антропонімами (а особливо з архаїчними антропонімами-християнізмами, більшість яких виявилася невідома інформантові) ім'я може асоціюватися зі схожим за звучанням словом, з почуттям, відчуттям, емоцією, викликаною звучанням цього імені, з людиною, що його має (звісно, якщо в пам'яті інформанта такий носій імені був зафіксований; подекуди траплялися відповіді, коли опитувані просто уналежнювали антропонім до «людського імені», оскільки не були особисто знайомі з конкретною людиною-носієм), або ж залишається без асоціацій.

Вибір саме християнського старовинного антропонімікону зумовлений також тим, що різноманітний за своїм складом, ще якихось сто-двісті років тому, він широко використовувався в Україні. З такими іменами в респондентів нерідко виникали асоціації з героями літературних творів (Килина («Лісова пісня»), Федот («Про Федота стрільця»), Філат («Літо Господнє»), Захар («Захар Беркут»), Назар («Назар Стодоля»), Минодора (Нимидора з «Микола Джеря»), Мойсей («Мойсей»), Мина («Мина Мазайло»), Яким («Дорогою ціною»), Вакула, Соломія («Ніч на хуторі біля Диканьки»), Кирило (Кожум'яка), Марко («Наймичка», Марко Пекельний - герой українських легенд), Герасим («Муму»), Анна («Анна Кареніна») тощо), або ж історичними особами (Лаврентій (Зизаній), Архип (Тесленко), Микита (Хрущов), Кирило (Розумовський, Кирило і Мефодій), Христофор (Колумб), Зиновій (Хмельницький), Феофан (Прокопович), Фома (Аквінський), Єфросинія (Полоцька), Тарасій (Тарас Шевченко), Марко (Вовчок, Аврелій, Антоній, Цицерон, Поло, Антонович), Нестор (Літописець), Данило (Галицький), Лазар (Глоба, Баранович), Соломія (Крушельницька), Теодор (Драйзер), Пилип (Орлик), Григорій (Сковорода), Фаїна (Раневська), Василь (Стус) тощо).

Виявлені антропонімічні асоціації демонструють характерні семантичні зв'язки, що виникають під час сприймання імен носіями української культури. Показово, що сукупність асоціацій, які формують асоціативне поле антропоніма, буде переважно складатися зі слів-символів - репрезентантів української історії, культури, духовності, і значно менше - світової.

Антропонімічні асоціації допомагають також виявити стереотипи, духовні утворення, що склалися в уявленні людей, емоційні образи, що містять елементи опису, оцінки й настанов [5, с. 248]. Позитивна або ж негативна направленість стереотипу унаочнює причини переваги одних антропонімів і відмови від інших. Наприклад, ім'я Йосип набувало переважно негативних конотацій, підкріплюваних додаванням зменшеного «Йоська» в поєднанні з прізвищами Сталін, Кобзон, Пригожин, Бичок (герой твору «Глитай, або ж павук» М. Кропивницького), натомість ім'я Андрій викликало позитивні асоціації або з шанованими в народі особами (Андрій Первозваний (найчастотніша), Андрій Кесарійський, Андрій Наливайко, Андрій Лях, Андрій Малишко, Андрій Тарковський, Андрій Кокотюха, Андрій Кузьменко (співак Кузьма), Андрій Громико, Андрій Шевченко, Андрій Воронін), або зі знайомими (тато, брат, чоловік, друг, товариш, сусід (частотні), або з позитивною оцінкою (сильний, захисник, танцюрист (поодинокі).

Інформанти були представлені кількома світоглядними групами: воцерковлені християни (ті, хто регулярно, не менше одного разу на тиждень, відвідує церкву, сповідається, причащається); невоцерковлені християни (ті, хто відвідує церкву рідко); представники інших вірувань і релігій; атеїсти. Такий поділ дав змогу визначити різницю в результатах опитування кожної з груп. В асоціаціях першої групи респондентів найменшою мірою простежено вплив сучасної масової культури, аніж у груп представників інших вірувань і невоцерковлених інформантів. У першій групі дуже багато асоціацій, пов'язаних з реаліями християнської матеріальної й духовної культури, що також частково виявляє стереотипи, пояснює причини добору тих чи тих імен. Наприклад, найчастіше такі респонденти, аналізуючи антропонім, наводили серед асоціацій ім'я певної релігійної особи (Ісус - син Божий, Андрій Юродивий, Андрій Стратилат, Гавриїл - Архангел, Святий Йосиф Обручник, Варфоломій - Вселенський Патріарх, Марія - Богоматір, Святий Назарій, Преподобна Єфросинія, Мучениця Минодора, Мученик Мина, Святий Іриней Ліонський, Серафим Саровський, Лука - учень Христа тощо), двоє з опитуваних - священники - навіть додали, що, керуючись релігійними уподобаннями, вони назвали своїх синів Гавриїл, Кіпріан, Емануїл, Серафим. Серед респондентів цієї групи фіксуємо випадки, коли реакцією на ім'я, що асоціюється зі святим, було ім'я іншого святого, який прославляється разом з першим (Йосиф і Марія, Кіпріан і Устинія, Кирило і Мефодій, Борис і Гліб, Дарія і Хрисанф тощо). Тоді як в опитуваних інших груп зазвичай виникали «світські» асоціації.

Нерідко невоцерковлені респонденти до канонічних імен наводили скорочену форму імені (Єлизавета - Ліза, Аполінарія - Поля, Філімон, Фелікс - Філя, Михайло - Міха, Фаїна - Фаня, Григорій - Гриша, Євлампій - Лампа, Єфросинія - Фрося, Костянтин - Костя, Миколай - Коля, Веніамін - Веня тощо). Фіксуємо також переклад з канонічної форми на народну (Даніїл

- Данило, Гавриїл - Гаврило, Прокопій - Прокіп, Дмитрій - Дмитро, Філіп - Пилип, Йосиф - Йосип тощо).

На результат сприймання слів може впливати його емоційність. Сприймаючи мовленнєве повідомлення, людина співвідносить сказане з дійсністю, зі своїм досвідом. Вона може відновлювати пропущені елементи, добираючи інформацію зі своєї свідомості. У процесі сприймання людина активно реагує, висуває гіпотези щодо подальшого змісту й здійснює смислові заміни [4, с. 9]. Унаслідок за фонетичною схожістю антропоніма й апелятива, виникають такі асоціації:

- з загальними назвами: Килина - калина, Зиновій - новий, Архип - охрип, Агрипина - грип, Тит - кит, Вакула - вакуум, Охрім - охра, Матвій - малий, Авда - авто, Агрипина - аґрус, Папій - бабій, Веніамін - вітамін, Агафія - хореографія, Домна - домовина, Матрона - матрьошка, Фекла - пекло, Фарнакій - варнякай, Еразм - маразм, оргазм, Варух - фартух;

- з хрематонімами: Ревека - «реве та стогне Дніпр широкий», Рафаїл - цукерки «Рафаело», Теодор - «Тореадори з Васюківки», Фаїна - пісня «Фаїна», Давид - Давидові Псалми;

- з топонімами: Вавило - Вавилон, Кіпріан - Кіпр, Ніл - Ніл (річка), Філадельф - Філадельфія, Феодосій - Феодосія (місто);

- з прізвищами: Філат - Філатов, Панфіл - Панфілов, Сімеон

- Симонов, Савелій - Савелієв, Фадей - Фадєєв.

Важливу роль у сприйманні слів відіграє його багатозначність, при цьому в процесі сприймання слово співвідноситься з іншими словами того самого семантичного поля. Фіксуємо клішовані асоціації: Варфоломій - Варфоломієва ніч, Макар - «куди Макар телят не ганяв», Пилип - «Пилип в одне місце влип», Лазар - «співати (корчити) Лазаря», Вавило - Вавилонська вежа, Ілля - «Ілля воду остудив», Іван - «Іван- дурень», Варвара - «Варвара ніс сувала».

Особисті асоціації: Варвар - душогуб, грабунок, набіг, Варвара - гарна, Блондина - Барбі, Тимофій - кіт, Рафаїл - Єрусалим, Олександр - мовчазний, Олексій - серйозний, Анакій

- нудний, Агрипина - зла, Анастасія - свята, Агафія - стара, Марія - печиво, Адам - грішник, Ілля - серпень, Філадельф - сир, суші, Федір - село, Фадей - вогонь, Феона - зелена, Петро - півень, Веніамін - віник, Емануїл - старість, Серафим - обручка, Сергій - коханий, Ілля - богатир, Потап - ведмідь, Муза - фортепіано, Ніка - племінниця, Філімон - котик, Павло - вибагливість, Ніна - доброта, Петро - величність, Папій - похмурість, Прокопій - людина похилого віку, Параскева - риба, Савелій - м'якість, Соломія - солодощі, Тимофій - затишок, Тарасій - далеко, Матвій - ладан, Азарій - погана вимова українською, Нестор - розум крізь віки тощо.

Отже, за принципом сприймання антропонімічні асоціації можна уналежнити до таких груп: ті, що виникають за фонетичною схожістю з апелятивом (паронімічні, омонімічні); клішовані асоціації, які переважно представлені приказками, прислів'ями, фразеологізмами; асоціації, пов'язані з конкретною особистістю, здебільшого загальновідомою; індивідуальні асоціації, зумовлені багатьма чинниками. Уважаємо, подальші дослідження уможливлять розширити пізнання в галузі ономастики, адже різноманіття підходів до вивчення власної назви лише підкреслює неоднозначність і комплексність цієї групи слів.

Бібліографічні посилання

1. Абелева И. Ю. Речь о речи. Коммуникативная система человека. Москва, 2004. 304 с.

2. Адмони В. Г. Система форм речевого высказывания. Санкт- Петербург : Наука, 1994. 160 с.

3. Белянин В. П. Введение в психолингвистику. Москва, 2001. 200 с.

4. Витт Н. В. Эмоциональная регуляция в речемыслительных процессах. Психологический журнал. 1988. № 3. С. 52-61.

5. Желтухина М. Р. Топологическая суггестивность масс- медиального дискурса : о проблеме речевого воздействия тропов в языке СМИ. Москва, 2003. 656 с.

6. Ланге Н. Н. Психологические исследования. Одесса, 1893. 273 с.

7. Миллер Дж. А. Психолигвисты. Ленинград : Прогресс, 1968. 236 с.

8. Носенко Э. Л. Эмоциональное состояние и речь. Киев : Вища

школа, 1981. 196 с.

9. Типікон і сучасна богослужбова практика. URL: https: kpba.edu.ua. (дата звернення: 11.01.2019).

10. Тхорук Л. Психологічні особливості сприймання мовлення. Соціальна психологія. 2005. № 2 (10). C. 160-166.

Размещено на Allbest.ru