Функціонування узгодженого означення в сучасному художньому мовленні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Функціонування узгодженого означення в сучасному художньому мовленні

Т.В. Шевченко

Ключевые слова: синтаксическая категория, словосочетание, второстепенные члены, грамматическая связь, согласованное определение.

Attributive design is usually the main poetic figure through which the images of artistic work are formed. Attributive compounds are used to accurately describe various objects and phenomena of reality, to provide evaluative semantics or artistic depiction of reality. It is the adjective with its powerful associative bonds and functional polysemy, as the researchers point out, gives the attributive structure of a special sound as a conceptual-content, and a figurative and aesthetic plan. The adjective narrows the meaning of the noun by highlighting one property of the subject, forming a new meaning, and at the same time implements the author's artistic intention.

Традиційне вчення про другорядні члени речення спирається на їхні формально-синтаксичні ознаки набагато менше, ніж учення про головні члени речення. І. Вихованець зауважує, що у визначеннях класів другорядних членів речення дослідники зазвичай беруть до уваги ознаки різної природи, формальні та значеннєві критерії було поєднано в неоднакових співвідношеннях, що й зумовило наявність проблемних питань [4, с. 83]. З огляду на це фіксуємо велику розбіжність у кваліфікації диференційних ознак класів другорядних членів і суперечки навколо принципів їх класифікації.

А. Загнітко звертає увагу на диференційні ознаки другорядних членів речення, зокрема означення: 1) виражає означальні семантико-синтаксичні відношення; 2) входить до формально-граматичної структури речення як його другорядний член; 3) у характерних випадках виражений прикметником; 4) у характерному вияві стоїть перед опорним словом; 5) поєднаний з опорним словом підрядним прислівним синтаксичним зв'язком узгодження або кореляції; 6) не виявляє позиційної закріпленості за актуального членування речення; 7) співвіднесений з позицією атрибута в семантико-синтаксичній структурі речення [6, с. 162].

Основними засобами вираження означення в реченні, безперечно, є прикметник, що зазвичай і позиціонує себе морфологізованим означенням, а також інші узгоджувані слова (дієприкметники, порядкові числівники, співвідносні з прикметниками займенники). Більшість мовознавців (С. Бевзенко [1], І. Вихованець [4], Б. Кулик [2], Л. Латвин [2],

І. Попова [12], Г. Семеренко [2] та ін.) залежно від синтаксичного зв'язку з пояснюваним словом розрізняють означення узгоджені й неузгоджені, окремим різновидом означення є прикладка (апозиція).

М. Каранська трактує означення як формально-синтаксичну підкатегорію другорядного члена речення, що має трирівневу формальну площину: центральну ланку становить означення прикметникового (дієприкметникового) типу, периферійну - неузгоджене означення, означення-прикладка, найпериферійнішу - означення у формі інфінітива [7, с. 58]. Дослідниця наголошує, що всі форми означень функціонують у реченні і становлять похідні величини реченнєвотвірних процесів, зумовлюваних розширенням структурних моделей речення, спрямованих на ускладнення; ускладнення вихідної (первинної) моделі зумовлено віддаленням другорядного члена речення від граматичного ядра і регульовано іншими категорійними аспектами речення, серед них - семантико-граматичною категорією напівпредикативності [7, с. 58].

Об'єктом нашої уваги стали семантико-синтаксичні відношення між компонентами в реченні. Предметом запропонованої наукової розвідки є узгоджені означення як виразники атрибутивних синтаксичних відношень у структурі речення. речення атрибутивний семантичний синтаксичний

У статті ставимо за мету системно проаналізувати основні типи атрибутивних синтаксичних словосполучень у семантико-синтаксичній структурі речення.

Завдання дослідження: вивчити площину означення як складника формально-граматичної структури речення, описати основні моделі синтаксичних словосполучень з атрибутивними відношеннями, проаналізувати основні функції означення в сучасному українському художньому мовленні.

В основі атрибутивних синтаксичних словосполучень лежать атрибутивні (означальні) синтаксичні відношення. Атрибутивні синтаксичні відношення між статичною ознакою предмета й самим предметом спостерігаємо в словосполученнях з іменником (або його функційним еквівалентом) у ролі опорного слова та прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, рідше - займенником прикметникового типу, іменником, прислівником, інфінітивом у позиції залежного компонента: зимовий вечір, дніпровське метро, кам 'яний будинок, згасле вогнище, непередбачуваний випадок, опротестоване рішення, другий поверх, п'ятий рік, моя пропозиція, конспект студента, автомобіль брата, обід по-студентськи, команда рушати, пропозиція підтримати.

Позицію залежного компонента в атрибутивному словосполученні можуть займати аналітичні назви різних властивостей предмета, названого базовим словом. Це можуть бути властивості за ознаками візуального сприйняття, темпоральними, слуховими, тактильними (дотиковими), смаковими, ольфакторними, параметричними характеристиками тощо. У реченні такі залежні (пояснювальні) компоненти виконують роль неузгоджених означень: будинок на 5 поверхів, вулиця шириною 10 метрів, озеро глибиною (завглибшки) метр, споруда заввишки 15 метрів, шлях довжиною 5 років, колодязь глибиною (завглибшки) 12 метрів, річка завширшки 20 метрів, письменники епохи Відродження, поле площею 100 га, тверда на дотик річ, гірка на смак ягода, костюм в клітинку, чоботи на виріст, кінь у сірих яблуках.

Особливим різновидом атрибутивних словосполучень є іменні конструкції з підсилювальними частками аж, хоч або порівняльними (з підсилювальним відтінком) сполучниками як, мов, наче, ніби перед другим компонентом: міцний як дуб, злий мов собака, сірий наче земля, гострий як ніж, мокрий ніби плющ, мокрий хоч викрути, худий аж світиться, радий аж підстрибує. Такі словосполучення звичайно є відтворюваними в мові й наближаються до фразеологізмів.

Типи граматичного зв'язку, що встановлюються між компонентами атрибутивного словосполучення - узгодження (основний), керування та прилягання: щедре літо, батьків лист, міська бібліотека, університетський корпус, лісове озеро, залізничний вокзал, команда з хокею, пора осені, група підтримки, людина високого зросту, кінь у сірих яблуках, порада заспокоїтися, настрій працювати, кава по-варшавськи.

Нормативним для узгодженого означення є суміжне препозиційне його розташування біля пояснюваного слова.

Найпродуктивнішою в класі атрибутивних словосполучень є модель: іменник + узгоджений з ним прикметник (дієприкметник): рясний дощ, спекотний день, рейсовий автобус, прочитана повість, зів'яле листя.

Переміщення залежного (пояснювального) слова в постпозицію щодо пояснюваного слова спричиняє трансформацію атрибутивного словосполучення в предикативне: зелена галявина і галявина - зелена, скошене поле і поле - скошене, досвідчений лікар і лікар - досвідчений.

- прикметниками будь-якого семантичного розряду: Ми з розумінням ставилися до нашого господаря та його піратських скарбів, до порцелянових фігурок Леніна, важких виделок із фальшивого срібла... (С. Жадан); 2) дієприкметниками: Ми з розумінням ставилися до нашого господаря та його... запилених штор, крізь які пробивалось, розганяючи кімнатою пил та протяги, жовте, ніби вершкове світло (С. Жадан);

- займенниками прикметникової форми (присвійні, вказівні, означальні): Ах, як він мить оцю зустрів! (А. Малишко);

- порядковими або кількісними числівниками у непрямих відмінках (крім називного і знахідного): Розчарування ще не настало, але його перші капосні ознаки вже починали мене діймати (Л. Денисенко); За дванадцятьма мостами сивий Дніпро лежить (А. Малишко).

На тому, що формально-семантичне поле категорії атрибутивності формується різними засобами, об'єднаними функцією вираження атрибутивних відношень між предметом й ознакою, наголошує Л. Островська. Дослідниця зазначає, що семантичну домінанту поля атрибутивності створює відповідне семантико-синтаксичне відношення, що виражає непредикативну власне ознаку як внутрішню властивість предмета [8, с. 123].

Як зауважує О. Гандзюк, використання атрибутивних синтаксем сприяє конденсації висловлювань. У ролі атрибутивної синтаксеми може виступати не спеціалізований прикметник, її репрезентують й деякі іменникові форми [5, с. 149].

Узгоджене означення може мати при собі залежні слова. Поширені означення в українській мові виражаються переважно прикметниковими (прикметник із залежними від нього словами) і дієприкметниковими (дієприкметник разом із залежними від нього словами) зворотами, розташування яких може бути як препозиційним, так і постпозиційним щодо означуваного слова: Схожі на велетенських журавлів крани виднілися на кожному кроці (В. Собко); Ген килим, витканий із птиць, летить над полем (Л. Костенко) [2, с. 65].

Узгоджені означення з атрибутивними відношеннями, що репрезентують синтаксичний зв'язок узгодження, представлено в сучасному художньому мовленні переважно такими моделями Adji.yNi.y; Ni.yAdji.y; NumN; PartlN; PronNi-7, де N - іменник, Adj - прикметник, Num - числівник, PartI - дієприкметник, Pron - займенник, а цифри - відмінкова форма. Проаналізуємо їх докладніше:

Ад'єктивно-субстантивні словосполучення: моделі

Adji-7Ni-7 є найпродуктивнішими в українській мові:

Adj iNi: Яка вона «тітонька» - Міккі вищий за неї на цілу голову, уся домашня робота - на ньому (І. Роздобудько);

Adj2N2: Звичайно ж, вона добре пам'ятала перше враження від його чорних зіниць-тунелів, але чи треба ось так одразу зізнаватися в цьому? (І. Роздобудько);

Adj 3N3: Сердобольна сусідка одразу ж зателефонувала найближчій подрузі небіжчиці, мовляв, «нехай Льолька розбирається. Мені зайвий рот ні-да-да!» (І. Роздобудько);

Adj4N4: Він із задоволенням ганяє берегом, вдихає задушливий очеретяний запах, усією шкірою ловить спекотні промені травневого сонця - полює (І. Роздобудько);

Adj 5N5: На вигляд йому було років двадцять сім - тридцять, чорнявий, із дивним розрізом очей - зовнішніми кутиками донизу (3);

Adj 6N6: Вони розташовувалися на узвишшях та в долинах на великій відстані одна від одної (І. Роздобудько);

Adj7N7: - Шановний пане, - нарешті втрутилася в розмову власниці крамниці, - ви впевнені? І пояснює: «Треба працювати, чарівна біла Лябес» (І. Роздобудько).

Як наголошує М. Петришин, уживаючись при іменникові і творячи атрибутивне словосполучення, прикметник, хоч і має статус залежного слова, відіграє важливу смислову й стилістичну роль: він звужує значення іменника виділенням однієї властивості предмета, утворюючи нове значення, і водночас реалізує художній задум автора [11, с. 128].

Субстантивно-ад'єктивні словосполучення: модель Ni_7Adji_7 найпродуктивніше реалізується у форматі родового, знахідного та орудного відмінків: Та й казала Валька, що має жениха багатого... (І. Роздобудько); ...говорив із жінкою безпорадною й неврівноваженою, про яку не варто говорити (І. Роздобудько).

Л. Островська пропонує виділяти напівпериферійні вияви категорії атрибутивності, обов'язковою вимогою до яких постає спеціалізація в ознаковій функції й формально-граматична подібність до якісних прикметників (атрибутивні конструкції із залежними відносним прикметником, дієприкметником, ступеньованим прикметником, кількісним числівником, займенником прикметникової форми, родовим присубстантивним) [10, с. 5].

Відносні прикметники перебувають на периферії системи, бо можуть виражати лише загальну ідею атрибутивності певного відношення до предмета (значення локативно-просторової, темпоральної, каузальної, посесивної ознаки, значення матеріалу, функційного призначення): Опишу, як воювала колись хата з палацами західного Ренесансу, з кам'яними фортецями розумних ворогів (О. Довженко); На головніших київських вулицях починали засвічувати ліхтарі (О. Кониський); Я весь в прокляттях, попелі і думах, Одружений зі смертю, я пропах Двадцятивічним ароматом смерті (М. Вінграновський).

Вторинність атрибутивних функцій ступеньованих прикметникових форм, зміна лексичного значення порівняно з твірним якісним прикметником також не дають змоги, на думку Л. Островської, зарахувати їх до ядра атрибутивних форм, бо у формально-граматичному плані ступеньовані прикметники в атрибутивній функції мають усі ознаки ад'єктива й виражають його категорійне значення - значення ознаки предмета, що конкретизується як ознака міри якості в ньому [10, с. 5].

Отже, у функції залежних слів зреалізовано всі види прикметників, наприклад: якісні прикметники: чорний олівець, ніжний промінчик, велике ліжко; відносні прикметники: водійські курси, зайві клопоти, металеві двері; присвійні прикметники: сестрин чоловік, сусідчині діти, бабина онучка тощо.

Модель №т!_7_7 найчастіше вербалізовано формою родового, знахідного та орудного відмінків, інші відмінкові форми менш продуктивні:

- Тому ніколи одна чаша терезів не повинна переважити іншу - усе має бути на одному рівні. - Отже, я - перший піддослідний кролик? А ця дрібничка, за яку ви мені так вдячні, - не перший мій вчинок, хоча я їх не лічу (І. Роздобудько);

- Вже з шостого класу весь час сидів за анатомічним атласом, мріючи про вступ до медичного інституту. Після мурашника черга доходить до ще одного захоплення - ловити бабок та метеликів (І. Роздобудько);

- Звичайно ж, вона добре пам'ятала перше враження від його чорних зіниць-тунелів, але чи треба ось так одразу зізнаватися в цьому? Льоля була задоволена - цього року Міккі закінчує одинадцятий клас, має вступати (І. Роздобудько);

- Її колежанка, із якою вона сиділа за одною партою, безкінечно теревенила, поки вони разом ішли до тролейбусної зупинки. А потім вони вечеряли разом, за одним столом! Вона зітхнула з полегшенням, коли підійшов офіціант із другою зміною блюд і це дозволило Дмитрові підвестися (І. Роздобудько);

- Із кімнати на третьому поверсі на неї з подивом дивилися подруги. Міка вчиться у восьмому класі. А якщо бути відвертою із собою: їй просто страшно при одній згадці про голос і погрози (І. Роздобудько).

Привертає увагу ще одна підгрупа словосполучень, у якій залежним компонентом виступає дієприкметник: У словосполученнях, що не є зв'язаними з атрибутивними семантико-синтаксичними відношеннями, дієприкметник виконує звичайно роль узгодженого означення (в реченні), а іменник (як стрижневий компонент) може бути будь-яким членом речення. Наприклад: За зачиненими дверима квартири голосно ревів хлопчик, син небіжчиці. Темний довгий коридор, дві кімнати з розстеленими ліжками (І. Роздобудько).

Можливо, це зовсім не жарти, не залякування покинутого чоловіка, а щось набагато серйозніше? (І. Роздобудько);

Цей момент я заковтую в себе як нерозбавлений спирт - досі обпікає (І. Роздобудько);

Непевним жестом піднесла апаратик до вуха, натисла потрібну кнопку з намальованою на ній слухавкою (І. Роздобудько);

Поки Марта тряслася у зворотньому напрямі в тому ж напіврозваленому автобусі, вона весь час думала про те, які довірливі ті, кого називають «простими людьми» (І. Роздобудько).

Прономінально-субстантивні структури, унаочнені моделлю, у художньому мовленні послідовно репрезентовані всіма відмінковими формами:

Знаєш, так буває, коли читаєш гарну книгу або дивишся на геніальну картину старого майстра - якоїсь миті усі твої почуття набувають якоїсь тваринної чуттєвості, усе сприймається на рівні інстинкту (І. Роздобудько);

Гадаю, що пошуки вашої колишньої нареченої - ваша справа (І. Роздобудько);

Повірила тому покидьку, мовляв, не кине, одружиться, вивезе ледь не до Голлівуду - народила! - У тому-то йріч! - зраділа такому повороту Марта (І. Роздобудько);

Чому ви, чоловіки, полюбляєте перекладати свої проблеми на наші тендітні плечі? (І. Роздобудько);

Треба з цим покінчити, подивитися на світ іншими очима, виповзти зі свого кокона (І. Роздобудько);

Я давно живу в цьому божевільному ритмі. Але тоді навіщо в такому стані заходити до крамниці? Це необов'язково у таких випадках (І. Роздобудько).

Модель Ргоп зреалізовано поодинокими прикладами, у яких залежне слово презентоване присвійним, означальним, заперечним, вказівним займенниками. Наприклад: Щоправда, фільм цей більше чомусь не крутили. Займенники прикметникової форми в структурі речення виконують типову формально-синтаксичну функцію атрибутивного компонента. Семантично такі займенники зазначають велику кількість різнорідних ознак предмета, не називаючи їх [10, с. 6].

Отже, атрибутивна конструкція зазвичай є основною поетичною фігурою, за допомогою якої сформовано образи художнього твору. Атрибутивні сполуки використовують для точного опису різних об'єктів і явищ дійсності, для надання оцінної семантики або художнього змалювання дійсності. Саме прикметник з його потужними асоціативними зв'язками та функційною полісемією надає атрибутивній конструкції особливого звучання як поняттєво-змістовного, так і образно-естетичного плану.

Література

1. Бевзенко С. П. Структура складного речення в українській мові. Київ, 1987. 80 с.

2. Бевзенко С. П., Латвин Л. П., Семеренко Г. В. Сучасна українська мова. Синтаксис. Київ: Вища школа, 2005. 270 с.

3. Білодід І. К. Сучасна українська літературна мова. Київ, 1972. 586 с.

4. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. Київ, 1993. 368 с.

5. Гандзюк О. М. Орудний прийменниковий відмінок як атрибутивна синтаксема. Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. Донецьк, 2005. Вип. 13. С. 146-149.

6. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Донецьк, 2001. 662 с.

7. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови. Київ: Либідь, 1995. 399 с.

8. Островська Л. С. Родовий присубстантивний як співвідносний з ядерними атрибутивними формами. Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. Донецьк, 2004. Вип. 12. С. 123-126.

9. Островська Л. С. Форми орудного відмінка як реалі затори атрибутивної семантики. Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. Донецьк, 2008. Вип. 17. С. 116-121.

10. Островська Л. С. Категорія атрибутивності в структурі простого українського речення: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Донецьк, 2007. 17 с.

11. Петришин М. Й. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень. Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. Донецьк, 2008. Вип. 16. С. 128-132.

12. Попова І. С. Фундаментальні категорії метамови українського синтаксису (одиниця, зв'язок, модель). Дніпропетровськ: ДНУ, 2009. 340 с.