Тавтологія в текстах Дмитра Донцова як взірець високої культури мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проаналізовано тавтологію як взірець високої культури мовлення та яскравий мовно-виражальний засіб у творенні мовної картини світу Дмитра Донцова. З'ясовано тавтологійну насиченість та різноманітність науково-публіцистичного стилю, що репрезентує ідеологічну позицію автора, формує націєцентричну позицію читача, є дієвим засобом впливу для творення національної еліти, яка здатна змінити свідомість суспільства.

Ключові слова: тавтологія, науково-публіцистичний стиль, картина світу, державотвірний світогляд, Дмитро Донцов.

Проанализировано тавтологию как образец высокой культуры речи и яркое культурно-выразительное средство в создании языковой картины мира Дмитрия Донцова. Выяснено тавтологическую насыщенность и разнообразие научно-публицистического стиля, что представляет идеологическую позицию автора, обогащает национально-центрическую позицию читателя, является существенным средством для формирования национальной элиты, которая способна изменить сознание общества.

Ключевые слова: тавтология, научно-публицистический стиль, картина мира, государственно-творческое мировоззрение, Дмитрий Донцов.

The relevance of the article is conditioned by the need to study the semantic load of the tautologies in the texts of Dmytro Dontsov, which reveal the nationalbuilding, state-building and representative functions of the language, are important means of creating of an individual-author's picture of the world, the basis of a high speech culture and an invaluable factor for the language knowledge of the world.

Purpose of the article: to analyze the tautology in the texts of Dmytro Dontsov as an example of a high speech culture. Tasks: 1) to show the role of a tautology in creating of a national world picture; 2) to characterize the culture of the author's speech through the prism of tautology; 3) to recreate the linguistic and historical background as the basis for understanding of the tautology in the text.

Scientific and journalistic texts of Dmytro Dontsov are the witnesses of the return of the historical memory of Ukrainians. Numerous is the tautology that creates the visualizing effect of the image, serves as factors of influence on the human consciousness, is an argument for the explanation of the author's ideology. The tautology in the texts of the thinker reproduces the basic principles of education of the ruling class, forms a generation of fighters, and helps to realize the love to one's native.

Key words: tautology, scientific journalistic style, world picture, state-building worldview, Dmytro Dontsov.

тавтологія культура мовлення публіцистичний дмитро донцов

Аналіз картини світу Дмитра Донцова неймовірно цікавий, оскільки лексико-семантичний зріз його текстів містить низку увиразнювальних та аргументаційних засобів, передусім, антитез, порівнянь, метафор, що є неперевершеним взірцем самобутньої української мови. Найрізноманітніший за формою мовний матеріал створює «багатоплановий образ, який впливає на свідомість людини, її розум, почуття» [10, с. 105].

Унікальним явищем в тропеїстиці Дмитра Донцова є тавтологія, яку зазвичай обмежують стилем художньої літератури. Важливо, що цей поліфункційний троп є не лише елементом високої культури мовлення, а в науково-публіцистичних текстах мислителя та трибуна нації зазнає семантичної трансформації, є фактично текстотвірним чинником, що актуалізує авторську позицію, формує думку читача та демонструє націє- та державотвірну функцію мови.

Опис тропеїстики тексту, зокрема тавтології як елемента культури мовлення, неможливий без аналізу мовної (національно-мовної, когнітивної, ментальної) картини (моделі) світу, що є об'єктом вивчення науковців [6; 8; 14; 15; 16]. Крім того, низка дисциплін: структурна семантика [5; 17], лінгвостилістика [4; 7; 10], прагмалінгвістика [1; 3; 8], етнолінгвістика [2; 6], лінгвонаціологія [13] - за предмет свого дослідження обирають найрізноманітніші характеристики суспільного світогляду та світосприйняття, що увиразнює тавтологія.

Хоч лексико-семантичні відношення є об'єктом аналізу класичної лексикології, проте дотепер немає вектора опису цього явища як мовообразу світу, не подано характеристики творів

Дмитра Донцова в мовному плані, не показано семантичного навантаження тропеїстики текстів, зокрема тавтології, ідеолога українського націоналізму. На сьогодні поза увагою залишено науково-публіцистичний стиль, що відтворює мовно-ментальний зріз українського простору. Відтак потрібним є дослідження лексичних особливостей праць «Дух нашої давнини», «Хрестом і мечем», «Націоналізм» тощо в аспекті культури мовлення.

Щодо структурних особливостей тавтології, то в творах Д. Донцова маємо: різні граматичні форми однієї частини мови (рівні з рівними, малий народ, в кого малі думки), нанизування однокореневих слів (сліпець вестиме сліпого); словотвірну тавтологію (принципіяльна безпринциповість), двоскладові тавтологійні речення, де присудок виражений називним чи орудним відмінком (ворог є ворог, гріх є гріхом); словосполуки з тавтологійним епітетом (сильні мають бути зі сильними). Об'єктом аналізу статті є семантичне навантаження тавтології в текстах Дмитра Донцова, що розкриває націє-, державотвірну та репрезентативну функції мови, є вагомими засобом підкреслення індивідуально-авторського стилю, показником добірного мовлення та неоціненними чинником для мовного пізнання світу. У статті ставимо за мету проаналізувати тавтологію в текстах Дмитра Донцова, що є взірцем високої культури мовлення. Поставлена мета передбачає розв'язок таких завдань: 1) показати роль тавтології у творенні національної картини світу;

2) охарактеризувати культуру мовлення автора крізь призму тавтології; 3) відтворити мовно-історичне тло, що є основою для розуміння тавтології в тексті.

Дмитро Донцов є вправним знавцем української мови, оскільки його твори насичено порівняннями, метафорами, антитезами, фразеологізмами тощо [11]. Тавтологія в його текстах - це блискучий стилістичний прийом, що актуалізує сказане, ідейно та ідеологічно вмотивовує авторську позицію, творить структурно та семантично цікавий текст. Варто наголосити, що жодного разу мислитель не використовує тавтологію як ваду мовлення (на зразок маршрут руху, глухий тупик, перший дебют).

Найприкметніша ознака тавтології - мимовільний або, навпаки, навмисний повтор одних і тих самих слів чи мовних зворотів - зумовила її значеннєву наповненість та структурну різноманітність. Важливо, що тавтологія завжди співвіднесена з категорією оцінки, що є основою зіставлення з «такими поняттями як норма та нормативна картина світу, альтернатива і вибір, практичне міркування та ухвалення рішення» [1, с. 4].

Виразником високої культури мовлення Дмитра Донцова є: 1) використання власне авторської тавтології; 2) цитування тавтологійних зворотів різних текстів, зокрема, Євангелія, Літопису Самійла Величка, творів Г. Сковороди, Т. Шевченка. (прикметно, що в цій групі трапляються церковнослов'янізми); 3) авторська тавтологія, увиразнена словотвірними маркерами.

1. Завдання Дмитра Донцова - виховати керівну верству, яка зможе сформувати державотвірні ідеали. Цю думку він підсилює тавтологією і переконливо пояснює, що причиною руїни цілої країни є стан, «коли перестають бути сильними сильні, а хоробрі хоробрими, кріпкі кріпкими, вчителі вчителями, провідники провідниками» (1, с. 59), та виокремлює потребу поєднуватися «рівних з рівними» (1, с. 76). Тавтологійні епітети (хоробрі) хоробрими, (кріпкі) кріпкими тощо увиразнюють позицію трибуна нації, наголошують на значеннєвих семах кожного слова.

Оскільки ХІХ ст. автор текстів «Націоналізм», «Хрестом і мечем» та інших уважає інтернаціоналістичним, а патріотизм нашої верхівки того часу трактує як «звиродніле почуття», тому великий публіцист повертає нашу ментальність до великих часів минулого, і знову тавтологія є увиразнювальним чинником, бо тоді «люди жили нормально, думали нормально, відчували нормально, ...патріотизм був патріотизмом, а не космополітизмом; ... нація була нацією, а не “всенацією”; ... любов до свого була любов'ю до свого, а не - водночас - до чужого й ворожого» (3, с. 92). Тавтологію в цьому твердженні доповнює антонімія, бо заставлено патріотизм - космополітизм, націю - всенацію, своє - вороже. Синтаксична конструкція з орудним відмінком, наприклад, патріотизм є патріотизмом (ніщо інше!), нація є нацією (тобто лише споконвічна, особлива), створює безапеляційність твердження, не допускає іншого трактування. Порівняймо також, що для старокозацького періоду «гріх є гріхом» (3, с. 110), тобто моральні закони не підлягають жодному обговоренню.

Надважливо для Д. Донцова - бути сильним, на його творах виросло ціле покоління борців, які згодом стали численною армією УПА. Через це в тексті своєї засадничої праці «Націоналізм» автор пише: «Для мужньої психології ворог є ворог» (2, с. 113). Тавтологія з так званим другим називним відмінком є коротким і чітким узагальненням, підсумком сказаного. Недаремно мовознавці твердять: «Світ пізнання митця - через власний досвід, усвідомлення народних, національних традицій, а також законів творення визначальних цінностей загальнолюдського буття - знаходить адекватне вираження в індивідуальному слові, яке стає образом світу» [12, с. 22].

Тавтологію неодноразово в текстах Дмитра Донцова творить займенник свій (своя), що наголошує на відчутті рідного, українського. Мислителя турбує, що «категорії - Бог, своя правда, своя земля - стали чужими новітнім апостолам космополітизму» (3, с. 95). Новітні гуманісти пророкують загибель тим, хто зміцнює й розвиває «свої бойові інстинкти, свою нетолерацію» (3, с. 95).

Окремим типом увиразнення державницько виразних творів «Націоналізм», «Хрестом і мечем», «Дух нашої давнини» є використання числівника один, що є символом цілісності та єдності. На думку Д. Донцова, Ю. Шерех, У. Самчук, Ю. Косач прославляють «малу людину», яка не ставить собі ніякої мети, не визнає нічиєї землі. Саме таких людей мислитель називає «моральною голотою» та вважає, що «це не “тип малої людини”, а це тип підлої людини» (3, с. 239). Ідеолог українського націоналізму протиставляє їм власну позицію, що є тавтологійним нагромадженням словосполук із числівником один, оскільки «всі три Шельменки з іронією ставляться до людей одного світогляду, одної “національної лінії”, до людей “засадничого становища”, людей одної доктрини, одної ненависти» (3, с. 238).

Культурні орієнтири Дмитра Донцова відтворюють такі тавтологійні вислови: «Шляхетна справа ушляхетнює й нешляхетну людину» (1, с. 76), «культура дихала й надихувала свій народ» (1, с. 44). Власне тавтологія творить тло для сприйняття метафоричності текстів трибуна нації Д. Донцова, наголошує на україноцентричній позиції автора, показує небайдужість до тогочасних подій.

2. За поглядами Дмитра Донцова, сильна українська держава має бути побудована на міцних традиціях наших попередників. Шану до героїчного минулого відтворює цитування Літопису Самійла Величка, бо наші предки мислили за такою формулою: промовляти мають «вольні до вольних, рівні до рівних, і чесні до чесних» (3, с. 82). Це не лише тавтологія, це закон, за яким повинні жити державники зараз, бо ще Клирик Острозький (невідомий полеміст др. пол. XVI - поч. XVII ст.) дав заповіт: «Не личить говорити і радитися зі сліпими про світло, з розбійниками про мир і згоду» (3, с. 82). Цю саму думку підтримує князь Костянтин Острозький: «Достойними достойная созидатися и чесними честная совершитися обиче, и через годних людей годниерічи бивают справовані» (1, с. 74; 3, с. 121). Впадає у вічі, що саме форми вольні, достойная, годні використовує ідеолог українського націоналізму, у такий спосіб церковнослов'янізми підсилюють тавтологію й утверджують давність поданого зазначення.

Надважливо звернути увагу на тавтологійні звороти, що присутні в Євангелії, відтак аксіоматично до сьогодні формують правильні постулати. Наприклад, сутність об'єднання задля об'єднання, що нерідко присутнє в українській політиці, за Божими законами звучить так: «Написано в Євангелії: коли сліпець вестиме сліпого, обидва впадуть у яму. Проблема проводу, сто разів важливіша від инших, набирає в наші часи особливо великого значення» (3, с. 132-133).

Дмитро Донцов неодноразово цитує думки Г. Сковороди і в епіграфах, і в тексах: «Хочеш царем бути? Май серце царське!» (1, с. 104); «равноє равенство, котороє глупци ввесть в мир всує покушаються?» (1, с. 48); «яблуні не вчи родити яблука..., лиш відгороди її від свині» (1, с. 51). Відтак знавець української ментальності Г. Сковорода та творець покоління борців Д. Донцов ідейно однаково формують світоглядові цінності.

Позиція Д. Донцова спирається на знання Т. Шевченка, який з категоричним запереченням ставився «до понять “чужини” і “чужих людей”, “чужої землі”, “чужого піску”, “чужого поля”,. домінантою звучить у нього нехіть до “чужих людей”» (3, с. 108). Тавтологійне нашарування різних граматичних форм прикметника чужий ілюструє погляди Т. Шевченка та показує ідеологічні орієнтири автора.

Інтелектуалізм тексту підкріплює численне звернення до авторитетів, зокрема мислитель цитує Т. Масарика: «Малий народ тільки той, в кого малі думки» (2, с. 125).

3. Ідеолог Д. Донцов дав нове розуміння української нації, бо це нація-воїн, нація-переможець (а не нація-жертва з її сльозолийною літературою). Понад усе для великого публіциста важливо утверджувати власну правду, національну «аксіому життя», а не сповідувати орієнтацію «ні туди, ні сюди». І як підсумок маємо визначальну для нації тавтологію: «Це єдині наслідки пропаганди принципіяльної безпринциповости і безідейности як засади» (3, с. 225). Словотвірний маркер без-, що маркує заперечення, надає висловлюванню характеру оксюморону. У такий спосіб Дмитро Донцов утворює тавтологію не лише засобами словотвору, а й значеннєво наголошує на сказаному, робить текст цікавим, а мовлення образним і неповторним. У підсумку читач отримує замальовку неповторної авторської картини світу.

Позиція Дмитра Донцова - на основі героїчних чеснот українських князів та гетьманів формувати сильне майбутнє. Через це безапеляційною є думка предків, які вважали, що братерство та довіра не завжди є доречними. Тавтологія та словотвірні увиразнювачі-маркери в науково-публіцистичних текстах Дмитра Донцова впливають на свідомість читача, бо для нас важливою є мудрість наших керманичів, які «ні до людей, ні до людців, ні до людськости особливішого довір'я не мали» (3, с. 93).

Дослідник української лексикології В. Ващенко переконує: «Часто інтелектуальне спрямування слова супроводиться емоційно-експресивними, оцінними настановами мовного процесу, які входять до нього органічними компонентами» [5, с. 39]. Саме такою виразною та значеннєво наповненою мовною фігурою є тавтологія в текстах Дмитра Донцова, що формує державотвірний світогляд, засвідчує добірне мовлення автора, його ерудованість і неймовірну любов до всього українського.

Культуру мовлення кожного автора, його суспільно-політичні, літературні та філософські погляди передусім відтворює лексико-семантична система мови. Відтак науково-публіцистичні тексти Дмитра Донцова, що є свідками повернення історичної пам'яті українців, містять низку емоційно-виражальних засобів для показу мовної картини світу. Численною є тавтологія, що постає увиразнювальним елементом зображуваного та аргументаційним важелем для пояснення ідеології автора.

Тавтологія як текстотвірний елемент текстів «Дух нашої давнини», «Хрестом і мечем», «Націоналізм» формує націєцентричне мислення, утверджує державницькі пріоритети, силою аргументів впливає на свідомість та світогляд, показує засадничі принципи виховання керівної верстви, допомагає виховати покоління борців, вимальовує непереборну авторську любов до всього українського, наголошує на культурних уподобаннях Дмитра Донцова.

Цитування в ідеолога українського націоналізму тавтологійних висловів з Біблії, творів Костянтина Острозького, Г. Сковороди, Т. Шевченка увиразнює героїчне минуле, нагадує про Євангельські закони, апелює до визнаних світових авторитетів, дає орієнтири для майбутнього. Особливо неповторно й цікаво творить авторську картину світу тавтологія та словотвірні увиразнювачі.

Прикметно, що основою для сприйняття різної за семантикою тавтології, є мовно-історичне тло текстів Дмитра Донцова.

Перспективою дослідження матеріалу є: дослідити національно-мовну особистість Дмитра Донцова на основі метонімії, синекдохи та виявити закономірності її вживання; показати тенденції вживання фразеологізмів у різних творах автора.

Бібліографічні посилання

1. Арутюнова Н Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. Москва : Наука, 1988. 341 с.

2. Барилова Г. К. Українська етнолінгвістика. Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2011. 228 с.

3. Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики. Львів : ПАІС, 2010. 336 с.

4. Богдан С. К. Методи й методика лінгвостилістичних досліджень : методичні рекомендації для студентів-філологів. Луцьк : Вежа-Друк, 2014. 28 с.

5. Ващенко В. С. Українська лексикологія. Семантико-стилістична типологія слів. Дніпропетровськ : ДДУ, 1979. 126 с.

6. Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу. Київ : Логос, 2004. 284 с.

7. Єщенко Т. А. Лінгвістичний аналіз тексту. Київ : ВЦ «Академія», 2009. 264 с.

8. Жайворонок В. Українська етнолінгвістика. Нариси. Київ : Довіра, 2007. 262 с.

9. Космеда Т. А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: засоби вираження категорії оцінки в українській та російській мовах : автореф. дис. ... д-ра філол. наук : 10.02.01; 10.02.02. Харків, 2001. 32 с.

10. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту. Київ : Знання, 2008. 423 с.

11. Микитюк О. Метафорика тексту «Дух нашої давнини» Дмитра Донцова. Граматичні студії: зб. наук. праць. Вінниця : ДонНУ імені Василя Стуса, 2017. Вип. 3. С. 99-103.

12. Мойсієнко А. К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту: декодування Шевченкового вірша : автореф. дис. ... д-ра філол. наук : 10.02.01. Київ, 1997. 32 с.

13. Радевич-Винницький Я. К. Мовна складова національного буття: Студії з української лінгвонаціології. Київ ; Дрогобич : Посвіт, 2013. 268 с.

14. Роль человеческого фактора в языке. Язык и картина мира / Б. А. Серебренников, Е. С. Кубрякова, В. И. Постовалова и др. Москва : Наука, 1988. 216 с.

15. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава : Довкілля-К, 2011. 844 с.

16. Ткаченко О. Мова і національна ментальність (спроба сучасного синтезу). Київ : Грамота, 2006. 240 с.

17. Уфимцева А. А. Лексическое значение. Принцип семантического описания лексики. Москва : Наука, 1986. 240 с.

Джерела фактичного матеріалу

1. Донцов Д. Дух нашої давнини. Львів-Київ : Накладом Ю. Криворучка. 2011. 160 с.

2. Донцов Д. Націоналізм. Вінниця : ДП «ДКФ». 2006. 236 с.

3. Донцов Д. Хрестом і мечем. Тернопіль : Рада. 2010. 316 с.

Размещено на Allbest.ru