Лексичні опозиції як засіб створення контрасту в повісті Івана Нечуя-Левицького "Хмари"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Н.М. Бобух

Abstract

The analysis carried out discovered that Ivan Nechui-Levytskyi represented Ukrainian Dashkovych and Russian Vozdvyzhenskyi as representatives of the senior generation of the intelligentsia in order to show the sharp contrast. Contrasting of characters went through the whole work. Dashkovych was handsome, civilized, prudent, clever and unselfish. Vozdvyzhenskyi was the other kind of person. He was an unattractive, untidy, despotic, uncivilized person, a bootlicker and careerist. In addition, the writer described female characters.

The productivity of antonymous lexemes which characterize appearance of characters, mental condition, emotions, feelings, internal traits and character, age etc. was identified. The great artist used epithets for denomination of contrasting colors in order to create polar portrait descriptions, in particular for description of national clothes and appearance of characters.

The subjective opposition earth - sky as a component of landscape description was identified in the analyzed text. In landscape descriptions there were contexts which contained a component soul besides opposition earth - sky. It helped the writer to reproduce the deepest level of the human psyche, emotional state of character, who carried over the world of his / her feelings to the nature.

The analysis of the material showed that semantically opposed lexemes in Ivan Nechui-Levytskyi's story «Clouds» were productive means for creation polar portrait descriptions of characters, underlining of contrasting actions and states, ironical attitude in the artist's work.

The perspective researches deals with examining the lexical oppositions on the material of other I. Nechui-Levytskyi's works.

Key words: antithesis, artistic narration, epithet, literature style of writing, portrait descriptions of character, positive evaluation, semantic and stylistic function, symbol.

Основна частина

Мовотворчості Івана Нечуя-Левицького присвячено наукові розвідки С. Бибик [1, с. 45-54], С. Єрмоленко [2, с. 119-130; 3, с. 6-15], Ж. Колоїз [4, с. 148-157], Л. Мялковської [5, с. 19-29; 6, с. 110-117], Є. Пилипенка [7, с. 46-51] та ін.

У пропонованій статті ставимо за мету проаналізувати семантико-стилістичні функції лексичних опозицій в ідіостилі І. Нечуя-Левицького - одного з великих майстрів художньої оповіді (на матеріалі повісті «Хмари»). Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: 1) виокремити семантично протиставлювані лексеми в повісті «Хмари»; 2) схарактеризувати найпродуктивніші опозиції; 3) визначити стилістичні функції семантично протиставлюваних лексем як засобу створення контрасту.

Матеріалом дослідження є лексичні опозиції, зафіксовані в повісті І. Нечуя-Левицького «Хмари» (1), у якій митець звертається до важливих проблем суспільного життя, до теми української інтелігенції. «Словник письменника і структура художньої оповіді, зазначає Л. Мялковська, дають змогу сучасному читачеві не лише уявити традиційний український побут, пізнати народні звичаї, обряди, а й оцінити ширший погляд автора на етнокультурні й соціальні явища тогочасного українського суспільства, які позначалися на долях, характерах конкретних людей» [6, с. 110].

Назва твору символічна, хмари є символом гнобительської національної політики в Україні, консерватизму в усіх сферах суспільного життя, хибної системи освіти. Завдання письменника - показати демократичні сили, що здатні розігнати ці «хмари». Центральний герой роману Радюк міркує: Як оці тіні закутали мою нову прибрану світлицю, так закутали ніби важкі чорні хмари Україну. Зібрались ті сумні хмари з усіх усюдів і давно вже заступили нам ясне прозоре небо і кинули тінь та мряку на рідний край. І хто розжене ті сумні хмари? І звідкіль поллється світ на наш край? Народні маси, тільки що визволені від панщини, темні і непросвітні. Просвічені верстви байдужі до долі рідного краю, позбивані з пантелику, а часом виявляють себе й шкідливими (1, с. 316).

Наведений уривок ґрунтований на антитезі: з одного боку, важкі, чорні, сумні хмари; тінь; темні і непросвітні народні маси, з іншого - ясне прозоре небо; світ (у значенні «світло»); просвічені верстви. В основі цих контрастів лежать символи світло й темрява, що здавна використовували для протиставлення прогресивного й реакційного періодів у житті суспільства, а також для протиставлення розуму, освіченості та високої моральності невігластву й культурній відсталості.

І. Нечуй-Левицький зображує представників старшого покоління інтелігенції Дашковича й Воздвиженського за допомогою різкого контрасту. На початку твору образ українця Дашковича змальований з певною авторською симпатією, у його зовнішності багато привабливого: Дашкович був чистий черкасець: високий, рівний, з дужими плечима, з козацькими грудьми, з розкішним темним волоссям на голові. В його було лице повне, з високим і широким одслоненим чолом. Брови лежали низько йрівно над карими ясними чималими очима… Його погляд, виявляючий розум і тяму, був твердий, спокійний (1, с. 13-14).

Навіть його портрет митець протиставляє росіянинові Воздвиженському: Воздвиженський, при великому зрості, був неповертайло. Його кругла голова з широким круглим «париком», ясним, мов коноплі, його широке чоло і при йому куций ніс і тупо одрізане підборіддя - усе те було дуже не в пропорції з огрядною постаттю (1, с. 14).

Протиставлення персонажів проходить через увесь твір. У повісті Дашкович зображений як гарний, охайний, культурний, розсудливий, розумний, безкорисливий. Зовсім протилежний за натурою Воздвиженський - некрасивий, «здоровий, як ведмідь», неохайний, деспотичний, некультурний, підлабузник і кар'єрист.

Полярно характеризують Дашковича та Воздвиженського й герої повісті: - Як же вам показались вчорашні гості? Чи сподобались хоч трохи? Я дуже вподобав Дашковича! Такий тихий, спокійний і дуже розумний панич! - говорив Сухобрус. - А той другий щось дуже дикий та грубий! Чистий парубок! (1, с. 37).

Зауважимо, що І. Нечуй-Левицький контрастно описує також образи жінок, найхарактерніші з яких Марта й Степанида Сухобрус: Сухобрус мав дві дочки. Старша звалась Марта, а менша Степанида (1, с. 22); Степанида мала лице щиро київське: більш кругле, ніж довге, з повними рум'яними щоками, з ямочками на щоках, маленьким круглим підборіддям, з невеликими темними очима… Брови були високі й на кінчиках дуже тоненькі, як шнурочки. Старша Марта, мала багато грубіші пружки лиця, скидалась на сільську молодицю. В неї брови були товсті, очі великі (1, с. 31).

Подібне протиставлення відзначаємо й у портретних характеристиках їхніх дочок - Ольги та Катерини: Ольга віщувала й теперечки велику красуню. - Ой, яка ж ти гарна дівчинка! Які в неї очки, брівки, ручки! - промовила класна дама, перебираючи ручки й кучері, неначе то була кукла, а не дівчина. А Воздвиженських Катерина сиділа й головку похилила. Вона була дуже негарна з своїм широким лицем, з широким ротом, з кісьми, схожими на конопляні пачоси, з ясними очима. Класна дама й начальниця, милуючись Ольгою, поглядали на Катерину й ніби говорили очима: «Яка ж ти погана!» (1, с. 106).

Зазначимо, що продуктивними в повісті є також антонімічні лексеми, що характеризують зовнішній вигляд персонажів (біленькі - чорненькі, високий - низенький, гарна - погана): Студенти знали всіх паннів, котрі бували в Братській церкві, і давали кожній прізвище або по одежі, або по лиці. Одних паннів звали чорненькими, других - біленькими, інших - гвоздичками або чорнобривцями (1, с. 25); психічний стан, емоції, почуття (веселий - невеселий, засмучений; веселощі - журба, любити - зненавидіти, сміятися - плакати, щасливий - безщасний): Всі неначе переродились, були веселі, жартували… Одна Степанида була невесела тим, що Дашкович не просив і досі її руки, а може, й тим, що не її сватав Воздвиженський (1, с. 46); внутрішні риси й характер (добрий - злий, розумний - нерозумний): А зате ж ми знайшли собі в того злого полковника та в доброї полковниці пречудову й недорогу квартирку, - сказала Галя (1, с. 299); вік (молодий - старий, старша - менша): З дому вийшов старий лакей і запросив усіх в покої на чай. Молодий Дунін-Левченко вхопив під руку Радюка й повів у покої (1, с. 318) та ін.

Для створення полярних портретних характеристик, зокрема для опису національного вбрання й зовнішності персонажів, художник слова використовує й епітети на означення контрастних кольорів: Двері з Мартиної спальні одчинились, і вона вийшла в широкій сукні й білій блузі. Чорна густа коса обкручувала голову по-сільській і була пришпилена великими шпильками (1, с. 58); Зараз за нею [Масючкою] вийшла Галя в новому шовковому чорному горсеті, по котрому були розкидані пунсові букетики рож. Біла сорочка й чорний з рожами горсет своїм контрастом дуже придавали їй краси (1, с. 187); Ольга порозмотувала свої чорні локони й розпустила по плечах. В ясному дзеркалі видно було її плечі, білі й повні, закидані хвилями чорних локонів (1, с. 199).

Характерною рисою ідіостилю І. Нечуя-Левицького вважаємо використання конструкцій із заперечною часткою не: чи забудете, чи не забудете; раді чи не раді; спить і не спить тощо, які виконують семантико-стилістичні функції увиразнення контрастних дій і станів персонажа, надають тексту емоційної виразності: Галя наливала чай, та все скоса поглядала на його [Радюка] чудове лице, та все легенько зітхала, згадуючи сцену під вишнею й ті незабутні слова: «Чи забудете мене, чи не забудете, як і я вас ніколи не забуду?» (1, с. 181); Одна Масючка спала тривожним легким сном, як людина ніби спить і неначе не спить і через сон почуває і втому та клопіт минувшого дня, і журбу, і жаль на серці (1, с. 302).

І. Нечуй-Левицький - неперевершений майстер змалювання щедрої української природи, гармонійного злиття природи й людини; пейзаж у його творах зазвичай набуває соціального значення.

В описах природи простежуємо продуктивність субстантивної опозиції земля - небо як складника пейзажних зображень. Контексти, до складу яких входить опозиція земля - небо, репрезентують переважно позитивну оцінність, підсилену відповідними художніми означеннями, й передають захоплення героя красою української природи, радість, щастя, любов до рідного краю: Сонце освітило її [Галю] всю. Радюк глянув на неї, всю облиту рожевим світом сонця, глянув на синє глибоке небо над нею, так само залите світом до самого далекого краю безодні. І йому здалось, що такі гарні, такі безвинні, такі добрі істоти повинні б жити не на землі, а в тому високому синьому небі. Так гармонізувала краса натури, краса неба з ідеальною красою молодої дівчини. В його молодій душі чогось з'явилась думка впасти на коліна і поклониться великій красі людини разом з великою красою неба й землі (1, с. 181); Я бачила його і в синьому небі, й на зеленій землі, і в моїх квітках; чула його дух в повітрі, де тільки ходила з ним по садочку, де розмовляла з ним (1, с. 239).

Протилежну оцінність компонентів зазначеної опозиції, сформовану семантикою відповідних художніх означень, виявляємо в пейзажному описі осені: Надворі сіріло осіннє небо, закрите важкими темними хмарами, сірів рідкий туман над мокрою землею (1, с. 58).

У пейзажних описах звертаємо увагу на контексти, до складу яких, крім опозиції земля - небо, входить компонент душа («внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями»), що дає змогу письменникові відтворити найтонші відтінки людської психіки, зобразити емоційний стан персонажа, який поширює світ своїх почуттів на навколишню природу. «Суголосність настрою персонажів і картин навколишньої природи, за спостереженням С. Єрмоленко, забезпечує естетичну цінність епічної розповіді, надає їй виразного психологізму» [2, с. 128]. Наприклад: Душа любляча любила гарячіше, душа безщасна заспокоювала своє замучене серце. Вся природа з небом і землею, з водою, квітками, лісами й горами здавалась однією піснею, однією гармонією (1, с. 16); А зорі так пишно сяли на синьому небі! А земля й небо мліли так солодко в теплому повітрі, що будили сподівання, навівали якесь щастя, якийсь спокій на кожну душу і, здається, були ладні загоїть смертельні рани кожної душі, а тим більше - душі молодої (1, с. 150).

За чудовою красою української природи, мальовничих пейзажів І. Нечуй-Левицький бачив нужду знедоленого народу, чув його стогін: Вся степова трава, всі степові квітки були неначе обмочені в кров, виросли, политі тією кров'ю, пускали коріння в кістки й попіл, розносили попід небом пахощі, витягнуті з українських душ, то козацьких, то дівоцьких, замордованих за те, що вони родились на тих степах, що вдихнули в себе повітря українського неба, української землі (1, с. 142).

Іронічно описуючи консерватизм, псевдовченість та схоластично-мертвотну русифікаторську систему освіти, зокрема професорів духовної академії, письменник протиставляє їм вічну красу землі й неба: І Братство, і корпус академії, дивилися на той чудний поїзд і чудували, що там, де вони колись були свідками боротьби за віру й Україну, там тепер хтось чужий справляє сатурналії, справляє комедії на науку й просвіту. Тільки небо та земля були такі чудові, як і за давніх часів; так само сяли зорі на небі, і в повітрі віяло теплом, і пахло квітками й тополями… (1, с. 43).

«Як це й природно для пейзажотворення, зазначає С. Бибик, у словесному етюді Нечуя наскрізною є колористика» [1, с. 46]. Наприклад, конкретно-чуттєву картину літнього вечора над Дніпром репрезентують колоративні епітети, зокрема й семантично протиставлювані художні означення білий - чорний: На тій картині блищали всякі фарби, якими тільки можна було закрасити її: там було й синє небо, і синій Дніпро, і біла смуга піску, чорні бори й зелена оболонь, і зелені острівці, і червоне небо на заході, і червона як жар вода під чорними межигірськими борами (1, с. 114).

Зображуючи мальовничі пейзажі, автор використовує також опозиції високий - низький, верх - низ, під - над та ін.: З чорного чернігівського бору вони вийшли на низький берег Дніпра. Перед ними за Дніпром з'явилась чарівнича, невимовно чудова панорама Києва. На високих горах скрізь стояли церкви, дзвіниці, неначе свічі палали проти ясного сонця золотими верхами (1, с. 8); Зорі пишно сяли в чистому небі, миготіли й бризкали світом в сухому прозорому повітрі. Метеори раз у раз спадали з неба на степ, то ніби хто кропив небо огняною водою, то ніби огняний палець велетня розпорював небо од верху до самого низу (1, с. 141).

Отже, семантично протиставлювані лексеми в повісті І. Нечуя-Левицького «Хмари» є продуктивним засобом зображення полярних персонажів, увиразнення контрастних дій і станів, іронічного ставлення до висловленого, елементом пейзажотворення.

Перспективи подальших досліджень убачаємо у вивченні лексичних опозицій на матеріалі інших творів І. Нечуя - Левицького.

Бібліографічні посилання

семантичний левицький лексичний повість

1. Бибик С. «Та ніч, як Божий рай» (лінгвопоетика пейзажотворення у творі Івана Нечуя-Левицького «Ніч над Дніпром»). Культура слова. 2013. Вип. 79. С. 45-54.

2. Єрмоленко С.Я. Мовно-естетичні знаки української культури. Київ: Інститут української мови, 2009. С. 119-130.

3. Єрмоленко С. Етнокультурний і соціальний зміст художньої оповіді Івана Нечуя-Левицького. Культура слова. 2013. Вип. 79. С. 6-15.

4. Колоїз Ж.В. Глибоко народний (про діалектні особливості мови творів І. Нечуя-Левицького). Лінгвістика. 2009. №2 (17). С. 148-157.

5. Мялковська Л. Про аспекти дослідження мови творів Івана Нечуя-Левицького. Культура слова. 2013. Вип. 79. С. 19-29.

6. Мялковська Л. Мова художніх творів І. Нечуя-Левицького: етнокультурний аспект. Лінгвостилістичні студії. 2015. Вип. 3. С. 110-117.

7. Пилипенко Є. Діалектне джерело мови прозових творів І. Нечуя-Левицького. Диво. 2013. №11. С. 46-51.

Размещено на Allbest.ru