Проблема доцільності/недоцільності лексичних запозичень у витлумаченні учених ХХ-ХХІ століття

The article is devoted to the controversial question of linguistic purism in the language-recipient on the background of European languages. Positive and negative features have been characterized. It has been pointed out that the problem of “measure of borrowing”, “retention of linguistic purity” was represented practically in all works of the linguists at the end of the 20th c. - the beginning of the 21st. c. as a result to excessive using of borrowed words.

The article presents linguistic historiographic research into the process of lexical borrowings in Indo-European languages. The peculiarities of the formation of general theoretical grounds of lexical borrowings have been revealed. The evolution of scholars' ideas characteristic of different linguistic schools (directions) as to the problem of functioning and classifying lexical borrowings in European Linguistics of the 20th. - the beginning of the 21st. centuries has been analyzed. The topicality of the research is determined by the fact that the adaptation of borrowed lexemes in the language-recipient from the point of view of Linguistic Historiography has not been studied comprehensively. The direction of the research into the assimilation of foreign lexical borrowings is topical and important whereas scientists' linguistic theories of the past are of great significance for contemporary science. Taking into consideration this fact, the necessity of systematization of present ideas in present-day Linguistics, in particular those which concern studying the process of adaptation of lexical borrowings is subject to the analysis.

A great number of works by scientists of the end of the 19th. - the beginning of the 21st. centuries have been investigated. The main achievements in the outlined field belong to such scientists as Ya. K. Grot, A. A. Potebnia, M. Yu. Vasmer, F. Ye. Korsh, Ye. F. Karskiy, Ch. Bally, R. F. Brandt, J. Baudouin de Courtenay, J. Vendryes, Ye. D. Polivanov, A. M. Selishchev, A. Sechehaye, R. O. Shor, H. Schuchardt, L. P. Yakubinskiy, V. V. Vinogradov, V. A. Bogoroditskiy, B. A. Larin, L. V. Shcherba, A. Meillet, F. Brunot, V. Pisani, A. A. Reformatskiy, G. O. Vinokur and others.

At the end of the 20thc. - the beginning of the 20th c. there appeared a tendency to treat adaptation of lexical borrowings in particular and the process of borrowing into the language-recipient in general with regard to usefulness/uselessness of foreign words.

Linguists study the problem of adaptation of foreign words not only from the perspective of morphological and phonetic assimilation to the structural norms in the language-recipient but also from the position of word-building and semantic assimilation, as well as functional activity of borrowed words.

As a result of debates and struggle of opinions there has been accepted a unified conception of necessity to develop literary language on the national basis on a par with the adequate usage of foreign words which enrich the word-stock of the language-recipient.

Key words: linguistic purism, lexical borrowings, language-recipient, usefulness/non-usefulness.

Постановка проблеми. Багатоаспектна комплексна проблема взаємодії мов та її складника лексичних запозичень - причини та наслідки, хронологія та джерела запозичення, формальні й семантичні завжди є актуальними для лінгвістики. До одних з таких дискусійних питань належить ставлення до доцільності/недоцільності вживання іншомовних слів або мовного пуризму особливо наприкінці XX ст. - початок XXI століття. Зазначений проміжок часу можна кваліфікувати як рухливий етап прояву пуристичних тенденцій, який проявляється як в усній та письмовій формах живого мовлення з подальшою лексикографічною фіксацією.

Аналіз досліджень. Деякі теоретичні аспекти мовного пуризму розглянуто в студіях сучасних мовознавців у світлі соціальної детермінації таких вчених, як С. І. Дорошенко [5], Р. П. Дзісь [4], Р. Смаль-Стоцький [14], О. А. Стишов [15], Ю. Шевельов [19; 20]; у наукових статтях Б. М. Ажнюка [1; 2], І. С. Козоріз [6], Х. Пфандель [9], П. О. Селігея [10; 11; 12], О. О. Тараненка [16; 17] та ін. Визначення розглядуваного питання виявляється важливим не тільки з методологічного погляду, але й через його велике практичне значення.

Метою дослідження є розкриття поглядів мовознавців кінця ХХ ст. - початку ХХІ ст. на висвітлення лінгвістичної доцільності/недоцільності у мові-реципієнті.

Виклад основного матеріалу досліджень. Проблема очищення мови вимагає обережного мовного аналізу. Повинна існувати низка передумов для заміни іншомовного слова національним, перш за все, необхідне дійсне рівноцінне питоме слово і при цьому актуальне для мови-реципієнта. Іншомовні слова не тільки безпосередньо

запозичуються чи калькуються, а вплив іншої мови може сприяти розширенню варіативності значень власних слів та розширення їх семантики [13, с. 231].

Цілком природним явищем, уважав, Ю. Шевельов іншомовні слова («позичання») у мові. Нові слова з'являються і будуть з'являться, але приймати їх треба в міру доцільності і в міру розумності. За словами вченого, українська мова, як і будь-яка інша здавна позичала слова, вона була відкрита для «позичень», проте ніякої шкоди вона не зазнала, завдяки зусиллям мовознавців над упорядкуванням літературної мови, над забезпеченням її чистоти, то нічого шкідливого у міжмовних контактах не буде і вони можуть піти тільки на користь. Узагальнюючи, Ю. Шевельов зазначав, що відродження пуризму - це здорове явище, він не мусить бути сліпим і агресивним [19, с. 2-3].

У вживанні іншомовних слів європейського та інтернаціонального характеру, О. А. Стишов вбачає збагачення української літературної мови, які поповнюють різноманітні термінологічні підсистеми [15, с. 243].

Зовсім протилежну думку мають щодо вживання іншомовних слів Р. Смаль-Стоцький, О. О. Тараненко, І. Фаріон. Р. Смаль-Стоцький, розробляючи питання у становлення української термінології, висвітлював проблему мовного пуризму не тільки в українській мові, а й досліджував лексичний склад західноєвропейських мов. Стосовно вживання запозичених слів, мовознавець зауважував, незалежно від цілеспрямованого, вільного розвитку мови, існують сторонні стихії і новотвори, які не зв'язані із складом і будовою мови, які не здібні до дальшого розвитку і призводять до помилкових асоціацій, вони власне не відповідають окремим вимогам милозвучності. У такому разі це є цілком природним бажанням звільнити мову від таких «новотворів». З цього погляду, мовний пуризм стає проти невластивих мові варваризмів, неологізмів, архаїзмів і провінціалізмів [14, с. 68-69]. Критерієм боротьби проти особливо варваризмів і неологізмів є часто не тільки лінгвістичні, а й позамовні міркування. Показник доцільності/недоцільності усвідомлювався не цілком, а фрагментами. На думку дослідника, вживання запозичених слів можливо, але якщо йде вже зловживання новими елементами, то це ускладнює сприймання мови. Узагальнюючи питання надмірності вживання запозичених слів Р. Смаль-Стоцький зазначає, мова окремих галузей науки може використовувати нові елементи, прийняті в науці, проте літературна мова в широкому розумінні повинна їх уникати й замінювати їх влучними новотворами зі своїх власних ресурсів [Смаль-Стоцький, с. 66-85].

З обмеженням кількості іншомовних слів (як з європейських, так і слов'янських мов) із заміною їх на питомі українські одиниці (народної мови та словотвірні кальки) відбувається повернення до української термінологічної та лексикографічної практики другої половини XIX - першої третини XX ст. з орієнтацією й на практичну діяльність діаспори. Проте, за О. О. Тараненка, повна картина явища мовного пуризму «складніша й не така однозначна» [17, с. 71], у явищі нормативного переорієнтування знаходить свій вияв практика односпрямованого (вибіркового) мовного пуризму. При цьому може відбуватися витіснення не лише власне іншомовних слів, але й просто одиниць, спільних для обох мов [16, с. 63-99]. І. Фаріон називає вживання іншомовних слів (англіцизмів), які закріплюються щораз у синхронному стані мови «безглуздо вкраплені» та надмірне і інколи недоцільне вживання іншомовних слів («англо-американізмів») [18, с. 151]. Проте водночас дослідниця зазначає, що попри все, не існує безперешкодного проникнення іншомовних елементів у структуру будь-якої мови [18, с. 150-157].

Утім рекомендації представників пуристичного руху зводяться до відродження архаїчних лексем, до активізації використання своїх власних морфем у словотворенні, а також до використання калькованих слів замість власне запозичень. Критикуючи використання іншомовних слів замість власних, прихильники мовного пуризму часто рекомендують інші іншомовні слова, що є непослідовним, однак неминучим процесом.

Збереження самобутності рідної мови є результатом не обмеження запозичення нових слів, а сили механізму саморегуляції мови, що виявляється в певному випадку в трансформації запозичень з втратою їх іншомовних властивостей [3, с. 109-110].

Мовний пуризм відзначається негативним ставленням до вживання лексичних запозичень з метою поповнення словникового складу. Особливо помітні пуристичні тенденції у періоди інтенсивного розвитку культури та національної свідомості, які своєю чергою, зумовлюють необхідність у нових номінаціях. У такому разі внутрішньомовна інтерференція не в змозі задовільнити потреби словникового складу з огляду на обмеженість власних наявних ресурсів. Ще одним чинником, що може впливати на появу мовного пуризму визнається словотвірна структура лексичних мовних елементів, оскільки калькування може стати ще одним способом вирішення проблеми поповнення словника тоді, коли слова мають розвинену та прозору внутрішню форму. До певної міри, мабуть саме цим, визнається негативне ставлення до прямих лексичних запозичень у німецькій, з одного боку, та об'єктивне й нейтральне в англійській - з другого [7, с. 132-133].

Х. Пфандель, проаналізувавши питання мовного пуризму на матеріалі слов'янських мов, зокрема російської і хорватської мов, намагався відповісти на питання в яких умовах пуристська альтернатива може замінити англіцизм або інтернаціоналізм. По-перше, альтернативна модель має більше шансів бути прийнятою носіями мови, якщо вона пропонується і поширюється вчасно, коли інтернаціоналізм ще не охопив цілком мовну діяльність. По-друге, внутрішня форма альтернативних моделей повинна бути прозорою для носія мови. Успіх наведених позначень різних видів спорту, таких як nogomet, kosarka і odbojka (з хорв.) частково пояснюється тим, що їх значення зрозуміле з самого початку, в той час як не носії мови повинні спершу вивчити значення відповідних слів футбол, баскетбол і волейбол. По-третє, своєчасне введення і прозорість фрази

«печатающие устройства» (рос.) не можливо замінити стислість і влучність англіцизма printer, для якого в словенській мові була знайдена і введена заміна tiskalnik (від «tiskati» - «друкувати»), а в хорватській мові були запропоновані stampac. Наступний критерій - семантика еквівалента повинна максимально збігатися з семантикою лексичного запозичення. Спроба замінити англіцизм існуючим поняттям часто приречена на неуспіх, так як семантичне поле ресурсів мови-реципієнта збіднюється. Останній фактор - прагматичний аспект, який націлений на адекватне сприйняття та розуміння запозиченого слова [9, с. 108-122].

Вживання запозичених слів повинне бути доцільним і доречним у залежності від стилістичних і семантичних особливостей. Дискусія про чистоту мовних норм, про вироблення кодифікованої мови відбувалася і в європейському мовознавстві.

Позитивну позицію у цьому відношенні вбачає й Б. Л. Хоффер. У його дослідженні показана визначальна роль запозичень для розвитку англійської мови. Як зауважив учений, еластичність і здатність до запозичень зумовили поширення в різних регіонах світу і збереження таких мов, як іспанська, французька та ін. [21, с. 53-72].

У монографії Джорджа Томаса «Лінгвістичний пуризм» (Дж. Томас, «Лінгвістичний пуризм» 1991 р.) мовний пуризм розглядається в значно ширшому аспекті, а трактування цього явища не зводиться лише до змін у лексиці. Дослідник, критично сформулював ряд визначень об'єднуючи і розвиваючи міркування вчених, визначає пуризм як прагнення з боку мовної спільноти (або його частин) зберегти мову (або позбавити його) від передбачуваних іншомовних або інших небажаних елементів (включаючи слова, створені в діалектах, в мові окремих соціальних груп та мовних стилів). Дослідник слушно зауважує, що головним чином, пуризм - це кодифікування, культура та планування мовних норм» [22, с. 12-14].

Найгрунтовнішим дослідженням у контексті цього питання у сучасному мовознавстві є розвідка відомого українського лінгвіста П. О. Селігея, в якому аналізується специфіка пуристичних поглядів в німецькій, угорській, французькій, новогрецькій, ісландській, чеській, польській, турецькій, українській та в інших східнослов'янських мовах. Проаналізувавши спеціальну наукову літературу, присвячену цьому питанню, погоджуємося з тезою дослідника про те, що мовний пуризм - малодосліджена тема в українському мовознавстві: «Українське

мовознавство ніколи не приділяло уваги пуризмові та його ролі в розвитку лексики, спеціальних досліджень на цю тему - обмаль» [10, с. 49].

У згаданій праці поняття мовного пуризму тлумачиться як закономірне, прогресивне та позитивне явище, очевидність якого стає слушною, якщо зробити об'єктивний аналіз тих історичних подій, що відбувалися у країні. Так, П. О. Селігей зазначає, що «Історія літературних мов засвідчує, що пуризм є неминучим етапом їх становлення та зміцнення. При цьому він дуже часто перетворюється на громадський рух, дістаючи широкий суспільний розголос» [там само].

Мовні погляди П. О. Селігея розділяє й Б. М. Ажнюк. Він указує на іншомовне запозичення як одне з найдискусійніших питань у лінгвістичних взаєминах. Зумовлено це, перш за все, низкою історичних причин, серед яких є і суб'єктивні і об'єктивні. Мовознавець вказує два шляхи боротьби за «справжню» українську мову: пуристично

налаштовані реформатори та прихильники уживання запозичень. Для повноти соціолінгвістичних параметрів учений здійснив аналіз так званого «польового матеріалу», зібраного шляхом безпосереднього анкетування носіїв мови у 1994-1996 рр. Розглянувши результати експерименту, учений вказує на поступове зростання вживання іншомовних слів (чи прийнамні відсутність їхнього спаду), пояснюючи такий результат як природну реакцію га контакти з соціокультурним середовищем [2, с. 145-160].

На більш нейтральній позиції в оцінці мовного питання лінгвістичного пуризму знаходяться Р. П. Дзісь, С. І. Дорошенко, О. А. Стишов. Дослідники зазначають як позитивні, так і негативні сторони процесу вживання лексичних запозичень на тлі мовного пуризму у становленні літературної норми.

Р. П. Дзісь визначає мовний пуризм як специфічну форму ставлення носія мови, яка виявляється у двох проявах як позитивному, так і негативному. Негативним явищем є прагнення очистити мову від іншомовних слів і включення діалектних слів та інших позамовних слів до розряду «непотрібних» елементів, що може призвести до збіднення виражальних засобів мови, оскільки до «непотрібної» лексики можуть потрапити і власне українські лексеми. Позитивним є, на думку дослідниці, прагнення залучити більше власних ресурсів до вжитку та очистити мову від надмірного вживання поза літературних елементів, що в свою чергу, може стимулювати розвиток національної мови і культури [4]. Такі ж погляди щодо питання потреби в іншомовних запозиченнях має й І. С. Козоріз. Так, через величезний вплив американізмів може відбуватися «вимивання» національних слів з мови- реципієнта, що вже траплялося - багато мов позникали через розчинення в іншій мові. З іншого боку, запозичення входять до лексичного складу мови-реципієнта у процесі політичних, соціально- економічних і культурних відносин з іншими країнами, що демонструє процес глобалізації та інтернаціоналізації, збагачуючи водночас новими поняттями і реаліями [6, с. 108-111].

Прагнення усунути з мови закріплені в ужитку лексичні запозичення і замінити їх на штучно утворені позбавлене сенсу. На думку, С. І. Дорошенка, процес запозичення з інших мов - об'єктивний історичний процес, зумовлений постійними і різноманітними контактами між народами. Слова, перенесені з іншої мови, здебільшого входять до активного вжитку і посідають чільне місце в лексичному складі мови- реципієнті, збагачують лексику мови і її виражальні засоби. Без запозичених слів не уявляється словниковий склад будь якої мови, адже з часом запозичені слова освоюються настільки, що стають «своїми» і носії мови не уявляють рідної мови без них. Проте, як зауважує С. І. Дорошенко, не всяке запозичення слів з інших мов виправдане, тим більше, коли є «свої» загальнозрозумілі слова і замінювати їх іншомовними не доцільно. Дослідник у процесі питання мовного пуризму також вбачає позитивні й негативні прояви. Мовний взаємовплив неминучий, до якого треба ставитись зважено, позитивним є піклування про збереження самобутності мови, орієнтація на дотримання виробленої кодифікованої літературної норми і розвиток стилістичних і словотвірних мовних ресурсів. Негативний вплив вбачається у відмові від освоєних мовою запозичень і заперечення загальновизнаних новоутворень [5, с. 147-150].

Інтенсивність мовного пуризму змінюється з часом, у якості причини посилення мовного пуризму в суспільстві називають переважно сукупність як екстралінгвістичного, так і інтралінгвістичного характеру.

Проаналізувавши твердження вчених стосовно питання пуристичного питання, доходимо висновку, що до елементів, що характеризують мовний пуризм, можна віднести наступні особливості: просвітницька діяльність наукових і культурних впливів; урядові установи опікуються розбудовою національного лексичного фонду, пильнуючи їх від небажаних іншомовних впливів. Стосовно внутрішньомовних чинників, то словотворення індоєвропейських мов щоразу виявлялося досить дієвим, й утворювали потрібні назви, не вдаючись до зайвих лексичних запозичень; мовний пуризм виявляється на народній основі не лише в період становлення літературної норми, за часів глобалізації; мовний пуризм не тільки збагачує мову власними новотворами, а й розвиває мовний смак і мовну свідомість носіїв мови, заохочує їх обмірковувати лінгвістичні питання; власні мовні новоутвори закріплюються в мові-реципієнті так само, як запозичені слова; наслідки мовного пуризму у термінології утворюють науково-мовну картину світу, яка породжується оригінальною творчістю у термінологічному апараті. Однак, будучи, все-таки, однією з крайнощів проявів нормалізації літературної мови, пуризм має як позитивні, так і негативні сторони.

З одного боку, поява пуристичних переконань пов'язана, перш за все, з турботою про розвиток національної літературної мови, з дбайливим збереженням багатств рідної мови і національної самобутності культури. Своє активне прагнення до «чистоти» рідної мови пуристи, як правило, пояснюють переконаністю в достатній багатстві лексичного складу своєї мови і, отже, у відсутності будь-якої необхідності в його поповненні і видозміну. З цієї точки зору пуристи борються не тільки проти недоречного і зайвого використання варваризмів, запозичень і неологізмів, але і проти їх безпосереднього впливу на мислення та світогляду суспільства.

Будь-яка мова не є виняток в своєму розвиткові: вона користується іншомовними словами для позначення нових предметів і явищ, для більш точного визначення наукових понять. Питання в тому, що власне слово чуже чи своє, а в тому, наскільки воно необхідне носіям мови [8, с. 70-76]. Саме в цьому й полягає позитивний ефект запозичень для розвитку мови. Природньо, що в результаті цього процесу відсоток запозиченої лексики не повинен стати надмірним.