Діапазон рухомості наголосу в морфемній структурі українських іменників чоловічого роду

Размещено на http://allbest.ru

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Діапазон рухомості наголосу в морфемній структурі українських іменників чоловічого роду

Тамара Товкайло, кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри української лінгвістики і методики навчання

Людмила Довбня кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри української лінгвістики і методики навчання

Анотація

У статті досліджуються акцентні характеристики формантів в іменниках чоловічого роду. За реалізацією наголосових ознак суфіксальні іменники формують три масиви слів: до першого входять слова з продуктивними суфіксами, більшості з яких властиві кілька наголосових позицій. Другий формують іменники з малопродуктивними й непродуктивними суфіксами. В окремий масив об'єднуються запозичені продуктивні й малопродуктивні суфікси, що адаптувалися до морфемної і словотвірної системи сучасної української мови.

Аналіз матеріалу засвідчує, що запозичені морфеми тяжіють здебільшого до вираження уніфікованого значення, регулярно повторюваної форми і єдиної наголосової ознаки. Отже, продуктивні питомі й запозичені суфікси в іменниках чоловічого роду займають ніби протилежні полюси в системі морфемно-словотвірної акцентуації. Продуктивні суфікси із кількох можливих для них наголосових позицій здебільшого віддають перевагу позиції після наголошеного складу, що дає підстави зробити висновок: у суфіксальних іменниках чоловічого роду сучасної української мови спостерігається тенденція до наголошення кінцевої або передкінцевої частини слова. словесний іменник український наголос

Ключові слова: іменники, форманти, словотвірна структура, наголос, чоловічий рід, флексія, морфема, словозмінна парадигма.

Аннотация

В статье исследуются акцентные характеристики формантов у существительных мужского рода. По реализации признаков ударения суффиксальные существительные формируют три массива слов: в состав первого входят слова с производительными суффиксами, большинству из которых свойственно несколько ударных позиций. Второй формируют существительные с малопроизводительными и непродуктивными суффиксами. В отдельный массив объединяются заимствованные производительные и малопроизводительные суффиксы, которые адаптировались к морфемной и словообразовательной системе современного украинского языка. Анализ материала свидетельствует, что заимствованные морфемы тяготеют по большей части к выражению унифицированного значения, регулярно повторяемой формы и единственного акцентного признака. Таким образом, производительные собственно украинские и заимствованные суффиксы существительных мужского рода оказываются на противоположных полюсах в системе морфемно-словообразовательной акцентуации. Производительные суффиксы из нескольких возможных для них ударных позиций по большей части отдают предпочтение позиции после отмеченного слога, который позволяет сделать вывод: у суффиксальных существительных мужского рода современного украинского языка наблюдается тенденция к ударению на конечной или предшествующей ей части слова.

Ключевые слова: существительные, форманты, словообразовательная структура, ударение, мужской род, флексия, морфема, словоизменительная парадигма.

Abstract

The emphasis characteristics of formants in masculine nouns are duly studied in the present article. Based on the realization of the emphasis signs, suffixal nouns form three arrays of words: the first one includes words with productive suffixes most of which have several emphasis positions. The second arrey is formed by the nouns with low-productive and non-productive suffixes. Borrowed productive and low-productive suffixes adapted to the morphemic and word-building system of modern Ukrainian language are combined in a separate arrey.

Analysis of the material attests that borrowed morphemes aim mostly to express the unified meaning, regularly repeated form and unique emphasis sign. These three characteristics are a precondition for, firstly, distinction of the morphemes in borrowed words, their recognition, and their later usage in the arsenal of word-formation means in Ukrainian language. To sum it up, productive native suffixes, on one hand, and borrowed ones, on the other hand, in the masculine nouns occupy like opposite poles in the system of morpheme and word-building accentuation. From several possible emphasis positions, productive suffixes mostly give preferences to one of them - the position after the stressed syllable, which gives reasons to make the following conclusion: there is a tendency to accentuation of the end or before-end part of the word in suffixal masculine nouns of modern Ukrainian language.

The analysis of emphasis characteristics of the part of substantival suffixes certifies that the program of the course «Modern Ukrainian literary language» for students of philological departments at higher educational institutions of Ukraine should be completed with separate paragraphs on morphemic studies and morphonology, and the latter should also include the chapter on accentuation of morphemes in modern Ukrainian language. At this condition morphonology will clearly distinguish and at the same time unite such parts as phoneme structure of morphemes, alternation on morpheme connection points resulting from the transition of creature word into the derivative during word formation, as well as accentuation of morphemes in the words and modification in their emphasis characteristics provoked by transformation of creature unit into the derivative.

Key words: nouns, formants, word-building structure, emphasis, masculine gender, inflexion, morpheme, word-modifying paradigm.

Упродовж останніх десятиліть у мовознавстві твердження про вільний словесний наголос в українській мові доповнене тезою про залежність між морфемною будовою слова та наголосовими характеристиками суфіксів. З огляду на це постає необхідність з'ясувати діапазон рухомості наголосу в морфемній структурі українських іменників чоловічого роду. Ця проблема перебуває в руслі сучасних лінгвістичних досліджень і потребує подальших напрацювань.

Згідно з висновками вчених, здійсненими в цьому напрямі, здатність пересування суфікса щодо словесного наголосу обмежена морфемною будовою слова. Так, дослідження наголосових характеристик прикметникових суфіксів у словах сучасної української мови дозволило Н.Клименко встановити, що прикметниковим суфіксальним морфемам властива максимальна кількість позицій щодо наголосу в слові (Клименко Н., 1979). Майже половина прикметникових суфіксів займає одне місце щодо словесного наголосу (вони бувають наголошеними). Суфікси ж іменників чоловічого роду потребують аналогічних досліджень, які вже розпочаті авторами цієї статті (Товкайло Т., Довбня Л., 2014).

Постало завдання проаналізувати із цього погляду суфіксальні іменники і розкрити на їхньому матеріалі діапазон так званого вільного наголосу в українській мові. На це й було спрямоване наше дослідження. Розглядові підлягають похідні і морфемно-подільні іменники чоловічого роду з нульовою флексією, загальна кількість яких становить 7 тис. 876 одиниць.

Основним теоретичним положенням цього дослідження є визначення морфологічного наголосу в мові, запропонованого свого часу І.Бодуеном де Куртене. Згодом воно набуло ґрунтовного висвітлення в україністиці, але здебільшого з проекцією на словозмінні характеристики слова, на становлення наголосу в українській мові.

Зв'язок між наголошенням слова і його морфемною та словотвірною структурою в сучасній українській літературній мові став предметом дослідження в останні кілька десятиліть. Він був докладно проілюстрований на матеріалі прикметників і дав змогу конкретизувати тезу про вільний наголос в українській мові.

Виявилося, що кінцеві у словозмінній основі прикметника суфікси можуть займати всього п'ять позицій щодо словесного наголосу: перебувати під наголосом: казковий, стояти перед наголошеною флексією: силовий, після наголошеного у слові складу: арковий, через один: аґрусовий або через два склади після наголошеного: ма тниковий (Клименко Н., 1979). Дуже незначна частина найпродуктивніших прикметникових суфіксів здатна займати п'ять перелічених позицій.

Матеріал дослідження взято з «Інверсійного словника української мови» (Інверсійний словник української мови, 1985), з якого виписані всі суфіксальні іменники чоловічого та спільного родів. За словником наголосів української літературної мови М.Погрібного (Погрібний М., 1964) та словником «Українська вимова і наголос» (Українська літературна вимова і наголос, 1973) уточнено наголос у слові.

Поділ слова з обраними для аналізу суфіксами на морфеми подається за словником І.Яценка (Яценко І., 1981). Для уточнення значеннєвих характеристик морфем, встановлення їхнього статусу (як омонімічних чи полісемічних) і порівняння їх наголосових ознак широко залучається матеріал тлумачного одинадцятитомного словника української мови (Словник української мови: в 2-х томах, 1976).

Розглядові підлягають похідні і морфемно-подільні іменники чоловічого роду з нульовою флексією, загальна кількість яких становить 7 тис. 876 одиниць.

Аналізувалися також іменники із суфіксом -к- і флексією -о: батько, дядько, та слова спільного роду із флексією -а: гуля, а, писа. а, сновига. Як бачимо, суфіксальні іменники чоловічого роду розподіляються між трьома кількісно різними масивами слів за характером закінчення в називному відмінкові однини.

Оскільки головним об'єктом дослідження в роботі є наголошення суфіксальних морфем з оглядом на їхню позицію щодо словесного наголосу, рухомість наголосу залежно від словозмінної парадигми слова не була предметом аналізу (пор.: садок - садка, садком).

Висвітлення порушених питань вимагає нової методики дослідження. За її основу взято врахування словесного наголосу та констатацію позицій суфіксів щодо нього.

Вивчення наголосових характеристик морфем з погляду участі слів з ними у процесах словотворення відкриває шлях до встановлення змін у наголошенні морфем при переході від твірного слова до похідного (пор. казуїст - казуїстичний). Цю їхню здатність у лінгвістиці названо акцентуаційною силою морфеми (Клименко Н., Карпіловська Є., 1991).

Остання також не була предметом нашого аналізу, хоча побіжно ми намагалися відзначити, як змінювалося наголошення морфем твірного слова тоді, коли воно ставало основою похідного іменника. У центрі нашої уваги перебували наголосові позиції кінцевих іменникових суфіксів щодо словесного наголосу.

Основне завдання роботи передбачає розв'язання низки інших завдань, до яких належать: кількісне виявлення акцентних ознак у функціонально активних іменникових формантів, встановлення найпродуктивніших позицій суфіксів щодо словесного наголосу, окреслення і порівняння основних тенденцій наголошування малопродуктивних, а також непоширених та запозичених суфіксів, показ залежності наголосових позицій від складоподілу, від належності похідного слова до простих чи кількакореневих.

Важливим моментом нашого дослідження є виявлення і порівняння наголосових характеристик омонімічних та полісемічних суфіксів, встановлення обсягу паралельного наголошування в іменниках чоловічого роду. Усе це підпорядковане головній меті роботи - розкриттю основних тенденцій наголошування морфем, кінцевих у іменниках чоловічого роду сучасної української літературної мови.

Головною ознакою встановлення наголосових характеристик суфіксальних морфем іменників є їхня позиція щодо словесного наголосу. Більшість розглянутих іменників (з нульовим закінченням, флексіями -о, та -а) у словниковій формі не засвідчують наголошеної флексії. Виняток становлять кілька слів на зразок: головко, дідуга.

Іменники спільного роду переважно мають наголос на кінцевому суфіксі основи. На тлі регулярних, повторюваних рядів дієслів, у яких наголос розрізнює видові форми (вилазити - вилазити, виникати - виникати, відходити - відходити, роз 'їздитися - роз 'їздитися ) та відмінних за значенням прикметників (валковий - валковий, вершковий - вершковий, вигідний - вигідний) у досліджуваних суфіксальних іменниках чоловічого роду поодинокі випадки виконання наголосом змісторозрізнювальної функції: водник (працівник водного транспорту) і водник (полиця для відер з водою), травник (1 - гербарій, 2 - книжка з описом лікувальних властивостей рослин і порадами, як ними користуватися) і травник (1 - лікар, що лікує травами, 2 - місце, поросле травою).

Це відрізняє розглянуті слова навіть від іменників чоловічого роду з нульовим суфіксом, серед яких численні зіставлення на зразок: відлив - відлив, запал - запал, захват - захват, розпал - розпал; жіночого роду: зарубка - зарубка, закладка - закладка, а також від слів середнього роду: виховання - виховання, виконання - виконання, засідання - засідання.

Систематизація суфіксів, кінцевих в іменниках чоловічого роду за наголосовими характеристиками засвідчує, що вони можуть займати всього кілька позицій щодо словесного наголосу: максимально шість (у суфікса -ок7, -ок: жолобок, -ок: вершечок, - -ок: вогничок, ок: валяночок, ок: видолиночок, ок: жайвороночок), мінімально одна (суфікси -чук: злодійчук, -усь: дідусь, -аш: сиваш, -иш: чорниш, - уш: м'якуш), хоча вибір їх може здійснюватися між шістьма позиціями: перебування суфікса під наголосом - борець, перед наголошеною флексією ^- дідуга, після наголошеного складу - коник, через один - улюбленець, два s паросточок, три склади після наголошеного s жайворонок, через чотири склади s жайвороночок.

Ці дані дають підстави висловити припущення про те, що існує залежність між морфемною структурою слова і наголосовими характеристиками суфіксів. Відомо, що середня морфемна довжина слова в сучасній українській літературній мові коливається в інтервалі від 3 до 4 морфем. Більшість суфіксів у своїх наголосових можливостях не переходять цієї межі.

Продуктивний суфікс -ок, єдиний з усієї сукупності аналізованих морфем, може займати шість позицій щодо словесного наголосу, причому для нього не характерна позиція перед наголошеною флексією s- , деякі ж позиції (через два s або три s, чотири - s склади після наголошеного) реалізуються в поодиноких словах. Переважна більшість продуктивних суфіксів в іменниках чоловічого роду займає по 2-3 позиції.

За реалізацією наголосових ознак суфіксальні іменники формують три масиви слів: до першого входять слова з продуктивними суфіксами, більшості з яких властиві кілька наголосових позицій ( -ок, -ик, -ець, -ч, -ач/-яч, -анин/-янин/-чанин, -ин, -ар/-яр ). Лише дві морфеми цього різновиду займають по одній наголосовій позиції: -ун- (перебуває під наголосом: шептун) та -ій2, що стоїть за наголошеним складом: стронцій.

Другий формують іменники з малопродуктивними і непродуктивними суфіксами. Серед них 8 морфем обирають одну позицію у слові - передування під наголосом ( -ій: воді , -чук: китайчук, -усь: братусь, -ань: горбань, -аш: синаш, -иш: чорниш, -уш: м'якуш, -ух/-юх: пастух ). Решті притаманні від 4 до 2 позицій ( -ень: дурень, велетень, виторопень, сливень; -щик: барабанщик, прапорщик, денщик; -тель: житель, приятель, жертвуватель; -ш: програш, розіграш; -ай: кудлай, звичай; -ич: братанич, москвич.

В окремий масив об'єднуються запозичені продуктивні й малопродуктивні суфікси, що адаптувалися до морфемної і словотвірної системи сучасної української мови. Серед них переважають одиниці, що займають одну позицію - перебування під наголосом. Це 18 суфіксів із 20 розглянутих: -изм/-ізм (фанатизм, слов'янізм); -ист/-іст (масажист, машиніст); -ит/-іт (лазурит, хроміт); -ат/-іат (делегат, секретаріат); -ант/ -янт (дебютант, поліціянт); оз/-з (невроз, симбіоз); -аж (дренаж); -ал (індивідуал); -ент (диригент); -ітет/-ет (імунітет); -евт (терапевт); -ург (металург); -аріус (архіваріус); -уз (француз); -арій (коментарій); -орій (лекторій). Лише два суфікси -ер та -ор мають по кілька на голосових ознак. У першого переважає позиція перебування під наголосом: кіоскер, боксер. Позиція після наголошеного складу властива цій морфемі у словах, запозичених із германських мов: глісер, скутер.

У цьому випадку ця морфема виділяється швидше за аналогією, ніж за словотвірною похідністю слів. Суфіксові -ор також властиві кілька позицій щодо словесного наголосу. Причому ознака, що найчастіше реалізується в нього - позиція після наголошеного складу - трапляється в умовах формування в українській мові функціонально єдиної, але морфемно комплексної одиниці -атор: реформатор, новатор, калькулятор.

Аналіз матеріалу засвідчує, що запозичені морфеми тяжіють здебільшого до вираження уніфікованого значення, регулярно повторюваної форми і єдиної наголосової ознаки.

Ці три ознаки, можливо, становлять передумови виділення морфем спочатку в запозичених словах, розпізнавання їх, а згодом і використання в арсеналі словотворчих засобів української мови. Отже, продуктивні питомі суфікси, з одного боку, і запозичені, з іншого, - в іменниках чоловічого роду займають ніби протилежні полюси в системі морфемно-словотвірної акцентуації.

Перші поставлені в умови широкого (від 1 до 6) вибору позицій щодо словесного наголосу, другі (за деякими незначними винятками) зовсім позбавлені цього вибору.

Малопродуктивні суфікси займають проміжне положення, але теж найчастіше прагнуть до однієї наголосової позиції. Ті з них, що мають по кілька на голосових ознак (-ень - 4, -щик - 3, -тель - 3, -ш - 2, -ай - 2, -ань - 2, -ич - 2), віддають перевагу позиції після наголошеного складу.

Урахування того факту, що продуктивні суфікси з кількох можливих для них наголосових позицій здебільшого віддають перевагу одній - позиції після наголошеного складу - дає підстави зробити ще один висновок: у суфіксальних іменниках чоловічого роду сучасної української мови спостерігається тенденція до наголошення кінцевої або передкінцевої частини слова.

У цілому серед аналізованих суфіксів переважають одиниці, що перебувають під наголосом, їх 27: -ин2/-ін, -ок3, -ець4, -ій1, -чук, -усь, -аш, -иш, -уш, -ух/-юх, -изм/-ізм, -ист/-іст, -ит/-іт, -ат, -ант/-янт, -оз/-з, -аж, -ал, -ан, -ент, -ітет/-ет, -евт, -ург, -аріус, -уз, -арій, -орій. На другому місці ті морфеми (17), що займають дві наголосові позиції (^, ^): -ик2, -ок12, -ець3, -ець5, -ач, -ар/-яр, -ич, -ань, -ай, -ор, -ір/-ир/- їр, -от/-іот; (- ^, ^): - ок4, -ець2, -ч, -ин, -ш. На третьому - суфікси, для яких характерні три наголосові ознаки: -ок1, -ок9, -ок10, -ок13, -ецьб, -тель, -щик, -ер/-онер. На четвертому - морфеми із чотирма наголосовими ознаками: -ик1, -ок2, -ок6, -ок8, -ок14, -ок15, -ецьі, -ень.

Паралельне наголошення суфіксальних іменників чоловічого роду за матеріалами словників сучасної української літературної мови не має великого поширення. І це засвідчує унормованість їхнього наголошення. У словах із суфіксами, для яких характерна одна наголосова ознака, паралельного наголосу не спостерігається.

В інших іменниках засвідчено співіснування двох позицій суфікса при паралельному наголошенні слів - найпродуктивніщої для даної морфеми і менш продуктивної.

Здійснений аналіз наголосових характеристик частини іменникових суфіксів переконує в тому, що програма курсу «Сучасна українська літературна мова» для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів України має бути доповнена окремими розділами з морфеміки та морфонології, причому до останньої слід додати розділ про акцентуацію морфем сучасної української мови.

За цієї умови в морфонології будуть чітко розрізнені і водночас поєднані такі частини, як фонемна структура морфем, чергування на морфемних швах унаслідок переходу твірного слова в похідне при словотворенні, а також наголошення морфем у словах і видозміни в їхніх наголосових характеристиках, що зумовлені трансформацією твірної одиниці в похідну.

Подальші наукові дослідження з теми полягають у детальнішому опрацюванні та описі акцентуаційних особливостей суфіксів іменників жіночого та спільного родів.

Список використаних джерел

1. Іваночко К. Наголос як маркер омонімічних відношень вербативів третього структурного класу південно-західних говорів української мови. Рідне слово в етнокультурному вимірі. 2017. С. 68-83.

2. Інверсійний словник української мови. Укл.: С.Бевзенко, О.Бондар та ін. Київ: Наукова думка, 1985. 811 с.

3. Клименко Н., Карпіловська Є. Морфемні структури слів у сучасній українській літературній мові. Мовознавство. 1991. № 4. С. 10-21.

4. Клименко Н. Структурні властивості прикметникових словозмінних основ. Морфемна структура слова. Київ: Наукова думка, 1979. С. 66153.

5. Погрібний М. Словник наголосів української літературної мови. Київ: Радянська школа, 1964. 639 с.

6. Словник української мови: в 2-х томах. Київ: Наукова думка, 1976.

7. Товкайло Т., Довбня Л. Вплив морфемної структури та словотвірно- розрядних значень на акцентні ознаки формантів іншомовного походження. Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 2014. Вип. 2 (12). С. 106-113.

8. Українська літературна вимова і наголос. Укл.: І.Вихованець, С.Єрмоленко, Н.Сологуб та ін. Київ: Наукова думка, 1973. 724 с.

9. Яценко І. Морфемний аналіз: Словник-довідник у 2-х томах. Київ: Вища школа, 1981.

References (Транслітерація)

1. Ivanochko K. Naholos yak marker omonimichnykh vidnoshen verbatyviv tretoho strukturnoho klasu pivdenno-zakhidnykh hovoriv ukrainskoi movy. Ridne slovo v etnokulturnomu vymiri. 2017. S. 68-83 (ukr).

2. Inversiinyi slovnyk ukrainskoi movy. Ukl.: S.Bevzenko, O.Bondar ta in. Kyiv: Naukova dumka, 1985. 811 s (ukr).

3. Klymenko N., Karpilovska Ye. Morfemni struktury sliv u suchasnii ukrainskii literaturnii movi. Movoznavstvo. 1991. № 4. S. 10-21 (ukr).

4. Klymenko N. Strukturni vlastyvosti prykmetnykovykh slovozminnykh osnov. Morfemna struktura slova. Kyiv: Naukova dumka, 1979. S. 66153 (ukr).

5. Pohribnyi M. Slovnyk naholosiv ukrainskoi literaturnoi movy. Kyiv: Radianska shkola, 1964. 639 s (ukr).

6. Slovnyk ukrainskoi movy: v 2-kh tomakh. Kyiv: Naukova dumka, 1976 (ukr).

7. Tovkailo T., Dovbnia L. Vplyv morfemnoi struktury ta slovotvirno- rozriadnykh znachen na aktsentni oznaky formantiv inshomovnoho pokhodzhennia. Naukovyi visnyk Skhidnoievropeiskoho natsionalnoho universytetu imeni Lesi Ukrainky. 2014. Vyp. 2 (12). S. 106-113 (ukr).

8. Ukrainska literaturna vymova i naholos. Ukl.: I.Vykhovanets, S.Yermolenko, N.Solohub ta in. Kyiv: Naukova dumka, 1973. 724 s (ukr).

9. Yatsenko I. Morfemnyi analiz: Slovnyk-dovidnyk u 2-kh tomakh. Kyiv: Vyshcha shkola, 1981 (ukr).

Размещено на Allbest.ru