Місце медіадискурсу в системі інформаційної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Місце медіадискурсу в системі інформаційної комунікації

Лариса Кардаш

Лариса Кардаш кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри української лінгвістики і методики навчання, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія СКОВОРОДИ»

Засоби масової інформації є невід'ємною частиною суспільства. Сучасні ЗМІ не лише передають відомості та інформацію, але й активно створюють ситуації та формують настрої.

На даний час культурною домінантою стає пошук і поширення сенсу, в якому найважливішою рушійною силою є інформація і в якому її творення і управління стає культурним, ідеологічним і маркетинговим проектом, ключовим дискурсом, який реалізує рух соціальної думки і формує концептуальну картину світу людини, стає медіадискурс.

У статті розглядається сутність понять «дискурс» та «медіадискурс», описується їх взаємозв'язок та взаємозалежність, визначаються їх ознаки і специфіка. Здійснюється огляд наукової літератури з теми, що сприяє глибшому вивченню теоретичних положень медіалінгвістики.

Ключові слова:дискурс, медіадискурс, медіалінгвістика, медіатекст, медіамова, масова комунікація, лінгвопрагматика,ЗМІ, журналістика.

Средства массовой информации являются неотъемлемой частью общества. Современные СМИ не только передают сведения и информацию, но и активно создают ситуации и формируют настроения.

В настоящее время культурной доминантой становится поиск и распространение смысла, в котором важнейшей движущей силой является информация и в каком ее созидания и управления становится культурным, идеологическим и маркетинговым проектом, ключевым дискурсом, который реализует движение социальной мысли и формирует концептуальную картину мира человека, становится медиадискурс.

В статье рассматривается сущность понятий «дискурс» и «медиадискурс», описывается их взаимосвязь и взаимозависимость, определяются их признаки и специфика. Осуществляется обзор научной литературы по теме, что способствует более глубокому изучению теоретических положений медиалингвистики.

Ключевые слова: дискурс, медиадискурс, медиалингвистика, медиатекст, медиамова, массовая коммуникация, лингвопрагматика, СМИ, журналистика.

The media is an integral part of the society. Modern media does not transmit only news and information, but also create situations andform moods actively.

At the present, the cultural dominant is the search and dissemination of meaning, where the most important dynamic force is the information and in which its creation and management becomes a cultural, ideological and marketing project, a key discourse that implements the movement of social thought andforms a conceptual picture of the human world, becomes a media discourse.

Media discourse is among the interests of many linguistics related sciences - sociolinguistics, linguistic pragmatics, psycholinguistics, the theory of a text, discourseology - and is explained, for the most part, by the phenomenal nature of mass communication. Within the limits ofsociology, the research of media discourse is aimed at revealing the ideological essence, the social function of mass communication, its significance for the society. The psychological aspect of studying the media is related to the analysis of issues of mediated communication, features ofperception of information, mechanisms of influence on the audience, manipulation of it. In the linguistic pragmatics, the main emphasis is on the functional orientation of the media discourse in the global sense. In the theory of communication, discourse is regarded as a dynamic concept that is capable for the development.

The essence of the concepts of«discourse» and «media discourse» is discussed in the article, the interconnection and interdependence is described, the characteristics and specifics are determined. An overview of scientific literature is being conducted on topics that contribute to a deeper study of the theoretical provisions of media linguistics.

Keywords: discourse, media discourse, media linguistics, media text, media language, mass communication, linguistic pragmatics, mass media, journalism.

Постановка проблеми

Розвиток інформаційних технологій сприяв не лише змінам у національному та глобальному інформаційному просторі - інтенсифікації виробництва нової інформації, створенню принципово нових способів її зберігання, пошуку і подання, але і виникненню нового культурного, мовного, інформаційного середовища, нової соціокультурної реальності, що формується і стрімко розвивається з розширенням сфер впливу сучасних засобів комунікації. Активне впровадження новітніх технологій змінює медійні практики та стандарти спілкування і обміну інформацією, сприяє залученню до створення контенту користувачів, розширюючи можливості співпраці і співтворчості. (Добросклонська Т., 2014).

Засоби масової інформації мають суттєвий вплив на стан суспільної свідомості, оскільки більшість своїх уявлень про світ людина отримує з газет, журналів і телепередач. Відмінними рисами ЗМІ є їх публічність, тобто необмежене коло споживачів, розділена в просторі і часі взаємодія комунікантів; односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта, неможливість зміни їх ролей. При цьому засоби масової інформації створені не тільки для передачі відомостей та інформації, але і є активними учасниками суспільно-політичних та економічних процесів, учасниками, що створюють ситуації та формують настрої.

Метою статті є огляд існуючих підходів до визначення понять «дискурс», «медіадискурс».

Постановка завдання

Завдання полягають у встановленні взаємозалежності та описі сутнісних характеристик понять «дискурс» та «медіадискурс».

Аналіз останніх досліджень і публікацій

дискурс міжособистісний мовленнєвий

Складний аналіз масмедійного дискурсу відображений у роботах таких зарубіжних мовознавців, як А. Белла, Т. ван Дейка, Т. Добросклонської, А. Дюранта, Є. Кожемякіна, Д. Крістала, М. Макарова, П. Паршина, А. Полонського, Г. Солганіка, М. Талбот, Дж. Річардсона, Д. Таннен, Р. Фаулера, Н. Феерклафа. Серед вітчизняних учених важливим доробком для медіадискурсивних досліджень стали наукові роботи лінгвістів А. Григораш, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, Л. Кудрявцевої, О. Маковея, О. Мацько, Л. Пархонюк, О. Пономаріва, А. Приходька, К. Серажим, О. Сербенської, Л. Ставицької, І. Тирон та інших. Учені спрямовують свої зусилля для визначення суті масмедійного дискурсу (або медіадискурсу, медійного дискурсу, як його називають у лінгвістиці), його функційних, прагматичних, когнітивних, мовних особливостей.

Медіадискурс входить до кола інтересів багатьох суміжних з лінгвістикою наук - соціолінгвістики, лінгвопрагматики, психолінгвістики, теорії тексту, дискурсології - і пояснюється, здебільшого, феноменальною природою масової комунікації. В рамках соціології дослідження медіадискурсу спрямовані на виявлення ідеологічної сутності, соціальної функції масової комунікації, її значення для суспільства. Психологічний аспект вивчення ЗМІ пов'язаний із аналізом питань опосередкованого спілкування, особливостей сприйняття інформації, механізмів впливу на аудиторію, маніпулювання нею. В лінгвопрагматиці основний акцент робиться на функціональній спрямованості медіадискурсу в глобальному розумінні. В теорії комунікації дискурс розглядається як динамічне поняття, яке здатне до розвитку.

Сьогодні вже не викликає сумнівів, що одним із соціальних чинників формування нашої свідомості виступає дискурс. Приклади цього загальновідомі. Адже формування вербальної комунікацією привабливих або відразливих образів соціальних об'єктів та інститутів відбувається виходячи з існуючих в суспільстві інформаційних потоків. Це представляє широкі можливості маніпулювання свідомістю людей. Тому в ідеалі вербальна комунікація повинна більшою мірою слідувати стратегічним цілям і моралі суспільства.

Поняття дискурсу є одним із основних понять сучасної прагматичної лінгвістики та лінгвістики тексту. Сучасні уявлення про дискурс віддзеркалюють весь напрямок лінгвістичної науки. У першій половині ХХ століття мовознавство протягом тривалого періоду було зосереджене на вивченні однієї з двох діалектично зв'язаних сторін мови - мовної системи, але, починаючи з другої половини 60-х років, фокус уваги лінгвістів зміщується в інший бік цієї діалектичної єдності - мовленнєву діяльність та її продукт - дискурс.

Вирішення невирішених раніше частин проблеми

У сучасній лінгвістиці поняття дискурсу трактується неоднозначно. Для визначення розуміння дискурсу всі, наявні підходи можна звести до наступних.

Дискурс визначається через текст або текст через дискурс.

Дискурс розуміють як когнітивний процес, пов'язаний із творенням мовленнєвої поведінки (Ішмуратов А., 1994).

Дискурс розглядається як послідовність взаємозв'язаних висловлювань, об'єднаних спільністю цільового завдання (Коновець С., 2002).

Дискурс визначається як засіб бесіди та мислення, які, як і жанри, можуть ставати ритуалізованими.

Дискурс тлумачиться як мовленнєве утворення, одиниця вищого, ніж речення, рівня (Лойко В., 2011).

Дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозв'язок між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність.

Дискурс розуміється як складна комунікативна подія (Корунець І., 1995).

Дискурс тлумачиться як соціолінгвістична структура, яка твориться адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях.

У рамках першого підходу спроба визначити текст через дискурс або дискурс через текст приводить до визначення первинності тексту/дискурсу. Так, В. Звєгінцев розуміє дискурс як елементарну одиницю тексту, тобто складне ціле або змістовну єдність, що вирізняється на рівні мови і, як правило реалізується у вигляді речень, пов'язаних між собою смисловими зв'язками.

Виклад основного матеріалу

Однією з вартих уваги рис тексту є те, що його інтерпретація здійснюється через речення, при чому речення розглядаються як члени дискурсу. Наявність змістовної надбудови, спроможної з'єднати окремі речення в єдине ціле і призводить до утворення зв'язного тексту або дискурсу. Смислова інтерпретація зв'язності дискурсу є причиною схеми розгортання тексту.

Б. Зільберт стверджує, що текст - одиниця мовлення, явище системи комунікації, тобто явище соціально-мовленнєвого рівня. Фактично, текст ототожнюється з дискурсом і розглядається як комунікативна одиниця, де мовні елементи і структури використовуються для реалізації певних комунікативних цілей, задач і установок. (Зільберт Б., 1986).

В. Красних зробила спробу поглянути на дискурс з точки зору когнітивних структур, які лежать в основі мовної компетенції. На протилежність В. Звєгінцеву, текст (за В. Красних) є «елементарною (тобто базовою, мінімальною та основною) одиницею дискурсу» - явищем не тільки лінгвістичним, а й екстралінгвістичним. Текст має формально- змістову структуру, що допомагає вичленити його в дискурсі. Текст є продуктом як мовлення, так і мислення, продуктом, який вперше з'являється в момент породження його автором і може переживати наступні переродження при сприйнятті його реципієнтом. На формування концепту тексту здійснюють вплив два фактори: ситуація та індивідуальний мовний простір автора.

На мотивованість дискурсу вказує В. Кох, на думку якого дискурс - це «будь який текст (або частина тексту), в якому є ознаки одного й того ж конкретного мотиву» (Яцимірська М., 2005).

О. Ішмуратов ототожнює дискурс з певним видом тексту. Так, дискурс - це текст, який містить міркування, тобто текст, в якому фіксується певний хід думки, а комунікативний дискурс - це текст, що містить взаємозалежні судження деяких суб'єктів.

Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування та сприйняття текстів. Дискурс за Т. ван Дейком, - це складна комунікативна подія, «суттєва складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої - інтереси, цілі та стилі» (Потятиник У., 2011).

Н. Арутюнова визначає дискурс як «зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це - текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, що приймає участь у взаємодії між людьми і механізмах їх свідомості. Дискурс - це мовлення, занурене у життя» (Арутюнова Н., 1981).

Дискурс також розуміється як текст, «представлений у вигляді особливої соціальної даності» і «утворений в результаті мовленнєвої діяльності представників певної лінгвокультурної спільноти, який розглядається у сукупності його лінгвістичних параметрів та соціокультурного контексту» (Добросклонська Т., 2014).

Отже, аналізуючи все вищесказане, можемо зробити висновок, що попри те, що теорія дискурсу вже досить тривалий час опрацьовується і досліджується вченими-лінгвістами, загальновизнаного підходу та універсального визначення поняття «дискурс» ще досі не існує. Воно (поняття) розглядається з точки зору найрізноманітніших аспектів: і як комунікативний процес, і як текст, і як система, і як комунікативна подія. Але, не дивлячись на те, що всі ці підходи і базуються на різноманітних рисах та характеристиках, вони не виключають одне одного. Тому, на базі вищенаведеної інформації ми вважаємо за доцільне спробувати дати узагальнене визначення дискурсу. Дискурс - це комунікативна подія, зумовлена низкою екстралінгвальних чинників, що втілюється в текстах, які є однією із форм вияву дискурсу

Вивчення мови ЗМІ в останні роки набуло особливої актуальності. Це обумовлено принаймні двома факторами: ситуацією функціонування літературної мови на рубежі століть і пріоритетною для сучасної лінгвістики тенденцією розглядати мовний матеріал з комунікативних позицій, з огляду на репрезентацію знання мови у свідомості людини і закономірності мовного спілкування. Досліджується не мова, а дискурс. Організація дискурсу в ЗМІ визначається параметрами різного «формату»: і притаманними мовній комунікації в цілому, і необмеженою власне масової комунікації.

Медійний дискурс - дуже своєрідна та специфічна категорія сучасної медіалінгвісики, що передбачає і специфічні методики, засоби та прийоми вивчення. Пов'язано це, передусім, із розширенням медійних каналів - друкованого контексту (газети, журнали) інтерактивним дискурсом (радіо-, теле-та Інтернет). Саме тому про медіадискурс варто говорити як про сучасну глобальну систему, інтерес до якої в сучасному соціумі постійно збільшується.

Медіадискурс є діяльністю, що провадиться суб'єктами масової комунікації, саме тому він вмотивований певною метою, в залежності від якої набуває специфічного змісту. Можливими цілями медіа-дискурсу є: опис-пояснення; регулювання дійсності адресатів; вплив на свідомість адресатів; оцінка дійсності; прогнозування положення справ. (Добросклонська Т., 2014).

Наявність мети в медіадискурсі вказує на те, що він знаходиться у певній модальності по відношенню до певної предметної області. Це означає, що медіадискурс описує, пояснює, прогнозує щось, що сприймається як реальний предмет і щодо чого можуть бути побудовані раціональні судження. Предметна область медіадискурсу включає в себе концепти, що утворюють його тематичне і смислове «ядро». Мета, яку перед собою ставить медіадискурс, реалізується також і у власне комунікативному плані і конкретизується в комунікативних характеристиках. (Маклюєн М., 2003).

Медіадискурс - це глобальна універсальна категорія сучасного комунікативно-інформаційного дискурсу, яка виступає певним тлом та в якому відбиваються актуальні настрої суспільства в різних сферах діяльності - політиці, економіці, культурі тощо, а також динамічні інноваційні процеси, як-от, лексичні новотвори, семантичні неологізми, «реанімовано» архаїзми, перифрази, крилаті вислови, запозичення з інших мов (Корунець І., 1995)

Поняття медіадискурс є похідним від загальної концепції дискурсу і становить сукупність процесів і продуктів мовленнєвої діяльності у сфері масової комунікації в усьому розмаїтті і складності їх взаємодії. У масмедійному дискурсі використовуються тексти, які створені журналістами та поширюються за допомогою преси, радіо, телебачення, Інтернету (Ішмуратов А., 1994). Це особливий вид масової комунікації, «соціальне явище, основною функцією якого є вплив на масову аудиторію через смислову й оцінну інформацію, яка передається каналами ЗМІ, ... механізм актуалізації інформації за допомогою різноманітних комунікативних засобів інституту ЗМІ».

Сучасний медіадискурс є сферою функціонування мови, у якій спостерігається інтенсивний розвиток та стійка тенденція до нових трансформаційних процесів. Реагуючи на будь-які інноваційні процеси, що відбуваються у суспільстві, медіадискурс вказує на розвиток соціуму, його позитивні і негативні зміни у визначений період часу. Вибір певної мовної одиниці, граматичної форми або конструкції не лише свідчить про мовний смак, мовні уподобання та звички окремих людей, але й сигніфікуєпро мовні навички окремих класів і соціальних груп, тобто усього суспільства певного історичного періоду (Яцимірська М., 2005).

Комунікативний проект масмедійного дискурсу полягає в безпосередньому впливі на суспільну свідомість і на соціальну практику, приведення їх у відповідність з розробленою суспільством духовноморальною формулою соціального блага. Масмедійний дискурс націлений на «вписування» поточної різноманітної соціальної практики людини, творчої динаміки актуальної соціальної думки, що відбиває особливості когнітивного та комунікативного досвіду людини, його волю і характер досягнень.

Оскільки визначення медіадискурсу базується безпосередньо на загальному розумінні дискурсу, то має сенс коротко зупинитися на тому, як медіадискурс співвідноситься з численними визначеннями дискурсу. Як відомо, ключовим компонентом концепції дискурсу є всебічний комплексний підхід до аналізу мовної діяльності суспільства і індивіда, розуміння дискурсу як складного комунікативного явища, яке охоплює всю сукупність екстралінгвістичних чинників, що супроводжують процес комунікації, включаючи відправника повідомлення, його одержувача, соціальний контекст, особливості творення, поширення і сприйняття інформації. Системний аналіз різноманітних визначень, розроблених як в рамках зарубіжних, так і вітчизняних досліджень, дозволяє виділити три основні підходи до визначення дискурсу - структурний, функціональний і тематичний.

При визначенні дискурсу в рамках структурного підходу акцент робиться на його структурних складових, дискурс розуміється як продукт мовної діяльності, взятий в сукупності всіх вироблених і екстралінгвістичних характеристик, пов'язаних з його творенням, поширенням і сприйняттям.

Визначення дискурсу, засновані на структурному підході, дозволяють виділити ключові компоненти мовленнєвої діяльності, які беруть участь в процесі комунікації: від відправника повідомлення і його одержувача до каналу поширення і контексту спілкування. Найважливішим екстралінгвістичним компонентом структурних визначень дискурсу є, безсумнівно, контекст, який сам по собі об'ємний і включає такі аспекти, як історичний, часовий, соціальний, політичний, культурно-ідеологічний. Структурний підхід дозволяє також продемонструвати відмінність між такими важливими поняттями як текст, медіатекст і дискурс. Визначаючи текст, медіатекст і медіадискурс, можна сказати, що текст - це повідомлення, медіатекст - це повідомлення плюс канал, а дискурс - це повідомлення в сукупності з усіма іншими компонентами комунікації. Можна також сказати, що текст - це фотографічне відображення дійсності, медіатекст - це відео зображення, а дискурс - це зображення голографічне, що дає всебічне уявлення про об'єкт, в даному випадку про мовну діяльності (Добросклонська Т., 2014).

Концепція медіадискурсу ґрунтується на всіх трьох підходах, дозволяючи скласти повне уявлення про мовну діяльність в сфері мас медіа, оскільки охоплює не тільки вербальне повідомлення і медіа канал, але і всі екстралінгвістичні фактори, пов'язані з особливостями створення медіаповідомлень, його одержувача, зворотного зв'язку, способів кодування і декодування, соціально-історичного та політико-ідеологічного контексту.

Слід відзначити, що тільки поєднання переваг різних методологічних підходів дозволяє отримати всебічне уявлення як про особливості функціонування мови у сфері масової комунікації, так і про зміст ключового для масмедійного дискурсу поняття медіатекст.

О. Менджерицька пропонує типологізувати медійний дискурс, керуючись різноманітними стратегіями пред'явлення інформації та різними способами когнітивного відображення дійсності. Аналізуючи друковані видання відповідно до цього принципу, учена говорить про наступні види мас-медійного дискурсу: - дискурс «якісної преси»; - дискурс популярної преси (дискурси «жовтої преси» та глянцевих журналів розглядаються окремо); - дискурс спеціалізованих видань, таких як наукові та науково-популярні видання. Лінгвіст зазначає: «Усі ці видання відрізняються одне від одного як когнітивними установками адресантів, так і здатністю їх сприйняття цільовою аудиторією, а отже, різними способами передачі інформації (лінгвістичними й екстралінгвістичними), представленими у самому тексті» (Менджерицька О., 2011, с.58).

Ще одна типологія, що може бути застосована для класифікації мас- медійного дискурсу, описана в роботі М.Макарова «Основи теорії дискурсу» у розділі «Соціальні категорії дискурсу»: учений вважає релевантною типологічною ознакою дискурсу для класифікації таку комунікативну змінну, як ступінь офіційності спілкування, відповідно до якого модус спілкування може бути невимушений, фамільярний; нейтральний, неформальний; напівофіційний; офіційний (Макаров М., 2003, с.207). Спираючись на цю ідею М. Макарова, учений А. Приходько стверджує, що цей принцип дозволяє виділяти такі типи дискурсу:

- авторитарний та егалітарний;

- тоталітарний та демократичний;

- конфліктний;

- кооперативний;

- офіційний та карнавальний;

- чоловічий та жіночий (Приходько А., 2009, с. 26-27).

Аналогічний підхід знаходимо і в роботі В. Карасика «Мовні ключі», в якій він виокремлює типи дискурсу за «тональністю спілкування»: статусний, жартівливий, ідеологічний, гіпотетичний, агресивний, маніпулятивний, інформативний та інші (Карасик В., 2007, с.350).

Висновки

Отже, медіадискурс звернений до суспільства в цілому. Це обумовлює використання загально оціночної лексики, переважно соціально значущих і соціально закріплених мовних засобів і суспільно- політичної термінології.

При дослідженні проблеми класифікації текстів масової інформації акцентується увага на тому, що сукупність видів масової інформації слід розглядати як цілісний потік соціальної інформації. Саме тому класифікація медіатекстів здійснюється у відповідності з переважанням однієї з двох головних функцій ЗМІ - інформативної чи аналітичної. Так, в основі змісту інформаційного медіадискурсу лежить повідомлення, фіксація факту як події; загальною ознакою аналітичних медіадискурсів є інтерпретація фактів, їх аналіз та узагальнення (Добросклонська Т., 2014).

Перспективи подальших розвідок. У рамках отриманих результатів можна намітити перспективу подальшого студіювання у цьому напрямку: класифікацію текстів масової інформації та фіксації факту як події.

Література

1. Добросклонская Т. Массмедийный дискурс: теория и методы изучения. «Дискурс современных масс-медиа в перспективе теории, социальной практики и образования». I Междунар. науч.-практ. конф. Белгород, БелГУ, 1-4 апреля 2014 г.: Сб. науч. работ / Под ред. Е. Кожемякина, А. Полонского, А. Ходеева. Белгород: Константа, 2014. 382 с.

2. Зильберт Б. Социо-психолингвистическое исследование текстов радио, ТВ и газеты Саратов: Изд-воСарат. ун-та, 1986. 211 с.

3. Карасик В. Языковые ключи. Волгоград: Парадигма, 2007. 520 с.

4. Коновець С. Комунікативно-прагматичні особливості актуалізації фразеологізмів у дискурсі сучасної преси (за матеріалами іспанських періодичних видань): автореф. дис. на здобуття ступеня канд. філол. наук.: спец. 10.02.04 «Германські мови» / С.Коновець. К., 2002. 22 с.

5. Лойко В. До питання маніпуляції суспільною свідомістю у політичному дискурсі ЗМІ (Електронний ресурс). Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_g;um/vzMu/2011_57/vip_57_38.pd

6. Макаров М. Основы теории дискурса. М.: ИТДГК «Гнозис», 2003. 280 с.

7. Маклюэн М. Понимание медиа: внешние расширения человека. М.: Канон-пресс-Ц: Кучково поле, 2003. 464 с.

8. Менджерицкая Е. Дискурс, медиадискурс и когнитивно-дискурсивная парадигма в лингвистике (Текст). Известия Южного федерального университета. Филологические науки. 2011. № 3. С. 54-60.

9. Потятиник У. Типи функціонування інтертекстуу медіадискурсі (Електронний ресурс). Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nz/89_5/statti/52.pdf

10. Приходько А. Таксонометрические параметры дискурса. Язык. Текст. Дискурс: Научный альманах Ставропольского отделения РАЛК / Подред. проф. Г. Манаенко. Выпуск 7. Ставрополь: Изд-во СГПИ, 2009. С.22-30.

11. Яцимірська М. Сучасний медіатекст: Словник-довідник. Львів: ПАІС, 2005. 128 с.

12. Biber D. &Finegan E. (2009). Styles of stance in English: Lexical and grammatical marking of evidentiality and affect. Text - Interdisciplinary Journal for the Study of Discourse, 9(1), pp. 93-124. Retrieved 22 May. 2018, from doi:10.1515/text.U 989.9.1.93

References

1. Dobrosklonskaya T. mass media discourse: theory and methods of study. "Discourse of modern mass media in the perspective of theory, social practice and education". I'm An Intern. science.- practice. conf. Belgorod, Belsu, April 1-4, 2014: sat. scientific works / ed. by E. Kozhemyakin, A. Polonsky, A. Khodeev. Belgorod: Constanta publ., 2014, 382 P.

2. Silbert B. socio-psycholinguistic research of radio, TV and newspaper texts Saratov: publishing house. UN-Ta, 1986, 211 p. (in Russian).

3. Karasik V. language Keys. Volgograd: Paradigma publ., 2007, 520 P.

4. Konovets S. communicative and pragmatic features of actualization of phraseological units in the discourse of the modern Press (based on the materials of Spanish periodicals): abstract of the dissertation for the degree of candidate. philol.Nauka.: spec. 10.02.04 "German languages" / S. Konovets. K., 2002. 22 p.

5. Loiko V. on the issue of manipulation of public consciousness in the political discourse of mass media (electronic resource). Access mode: http: / / www.nbuv.gov. ua / portal/soc_g;um / VZMU / 2011_57 / vip_57_38. pd

6. Makarov M. Osnovy teorii discursii [fundamentals of the theory of discourse]. Moscow: Ifdgk "Gnosis", 2003. 280 P.

7. McLuhan M. Understanding Media: external human extensions. Moscow: Kanon-press-TS: Kuchkovo pole publ., 2003, 464 P.

8. Mengeritskaya E. discourse, media discourse and cognitive-discursive paradigm in linguistics (text). Izvestia of the Southern Federal University. Philological Sciences. 2011. № 3. pp. 54-60.

9. Potyatinik U. Tipi functioning of intertextuu media discourse (electronic resource). Access mode: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nz/89_5/statti/52.pdf

10. Prikhodko A. Taxonometric parameters of discourse. Language. Text: discourse: scientific Almanac of the Stavropol branch of RALK / subreddit. Professor G. Manayenko. Issue 7. Stavropol: SSPI publishing house, 2009, pp. 22-30.

11. Yatsimirskaya M. modern media text: dictionary-reference. Lviv: Pais publ., 2005, 128 P.

12. Bieber D. and Finegan E. (2009). Position styles in English: lexical and grammatical marking of evidence and affect. Text-interdisciplinary journal for the study of discourse, 9 (1), pp. 93-124. accessed May 22. 2018, with doi: 10.1515 / text.U 989.9.1.93

Размещено на Allbest.ru