Номінативні особливості арґо

Размещено на http://www.allbest.ru/

Номінативні особливості арґо

Левченко Т. М.

Статтю присвячено функційно-стилістичним особливостям називання осіб в українських арґотичних системах та переходу власних імен у загальні. На підставі зарубіжних і вітчизняних лінгвістичних праць окреслено місце арґо в субстандартній системі української мови, його статус, основні та допоміжні функції. З'ясовано семантичну і структурну своєрідність особових назв в українських історичних соціолектах, проаналізовано основні типи і способи семантичного номінування осіб у національних арґо, виявлено їхні особливості порівняно з загальномовною номінативною нормою. Особливу увагу приділено дослідженню моделей і засобів називання осіб в арґо, установленню їхньої активності та ступеня зреалізованості в різних соціолектних середовищах. На фактичному матеріалі проаналізовано низку арґотичних моделей, явище переходу власних назв у загальні. Здійснено спробу з'ясувати функції не навантаження арготичної лексики. У статті закцентовано увагу на закономірностях і тенденціях особового називання в арґо, мовних і позамовних чинниках цього процесу, що дає змогу зробити висновок про системність аналізованого явища.

Ключові слова: арґо, жарґон, сленґ, субстандартна система, власні і загальні назви. арґо стилістичний домінування український

НОМИНАТИВНЫЕ ОСОБЕННОСТИ АРҐО

Левченко Т. Н.

Статья посвящена функционально-стилистическим

особенностям названия лиц в украинских арґотичних системах и перехода собственных имен в общие. На основании зарубежных и отечественных лингвистических работ обозначены место арго в субстандартной системе украинского языка, его статус, основные и вспомогательные функции. Выяснено семантическое и структурное своеобразие собственных имен в украинских исторических социолектах, проанализированы основные типы и способы семантического номинирования лиц в национальных арго, выявлены их особенности по сравнению с общеязыковой номинативной нормой. Особое внимание уделено исследованию моделей и средств названия лиц в арго, установлению их активности и степени зреализованости в различных социумах. На фактическом материале проанализирован ряд арґотичних моделей, явление перехода имен собственных в нарицательные. Предпринята попытка выяснить функции не нагрузки арготической лексики. В статье акцентировано внимание на закономерностях и тенденциях названия имен собственных в арго, языковых и экстраязыковых факторах этого процесса, что позволяет сделать вывод о системности рассматриваемого явления.

Ключевые слова: арго, жаргон, сленг, субстандартная система, собственные и нарицательные названия.

NOMINATIVE FEATURES OF ARGOT

Levchenko T. М.

The article studies the functional and stylistic features of naming persons in Ukrainian argot systems and transition of proper nouns into common. It is outlined a place of argot in a substandard system of Ukrainian language, its status, main and additional functions, based on the foreign and domestic linguistic works.

It is defined the semantic and structural peculiarities of proper nouns in Ukrainian historical sociolects, it is analyzed the main types and methods of semantic nomination of persons in national argots, it is determined their features compared to the common language nominative standard.

Particular attention is paid to the research of models and means of naming persons in argot, setting their activity and degree of realization in different sociolect environments. It is analyzed a number of argot models, a phenomenon of transition of proper nouns into common. It is made an attempt to study the functions of not loading of argot vocabulary.

The article is focused on the regularities and trends of personal naming in argot, linguistic and extra-linguistic factors of this process, which allows us to make some conclusions about the consistency of the analyzed phenomenon.

Key words: argot, jargon, slang, substandard system, proper and common nouns.

Постановка проблеми

Проблема арґо - одна із найскладніших проблем не тільки лінгвістики, але і всього комплексу гуманітарних знань. Мова арґо - це одне з найменш досліджених лінгвістичних явищ, що розглядають як феномен культури. Його природу активно досліджують лінгвісти, психологи, соціологи, філософи. Останнім часом арґотизми активно вживаються в усному розмовному мовленні, у засобах масової інформації, у сучасній художній літературі. Науковці звертаються до вивчення арґотизмів у зв'язку з гострою проблемою мовної культури, проблемами еволюції мови.

Арґо один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або професійної групи, незрозуміла для сторонніх. У вужчому розумінні арґо - мова «соціального дна», декласованих та антисоціальних елементів (рекетирів, злодіїв, жебраків, бомжів, картярів-шулерів тощо).

На думку багатьох науковців, арґо - це передусім арґотична лексика, хоча арґо нею не обмежується, поняття «арґотизм» значно ширше, ніж стилістично маркована лексика чи якесь специфічне висловлювання. Арґотичним компонентом може бути, наприклад, певна фонетична манера вимови або який-небудь невербальний засіб - жест, елемент одягу тощо [3, с. 42-44].

Арґо - це безпосереднє, живе, спонтанне мовлення, у якому спостерігається поетично-ігрова тенденція, тобто слова й висловлювання можуть спотворюватися, звукова форма може варіюватися. Отже, фіксація арґо має супроводжуватися фонетичною та інтонаційною транскрипцією. Також існує проблема розмежування оказіонального й узуального, проблема «точного» тлумачення значень цих одиниць. Особа, яка використовує арґо, вкладає у слова й висловлювання свої значення, свої відтінки.

Аналіз останніх публікацій. Окремі аспекти функціонування арґо та жарґонної лексики стали об'єктом вивчення багатьох українських і зарубіжних лінгвістів. Досить часто досліджується походження, формування, функціонування арґо і жарґонів, їх взаємодія і перехід в інші форми мови, типологічні риси соціальних діалектів, розглядаються функціональні характеристики арґотичної лексики, соціальні діалекти в сучасній пресі, зоофітоморфізми. Одним із перших, хто пояснив арґо з лінгвістичного боку, був І. А. Бодуен де Куртене. До вивчення арґо зверталися видатні філологи: Б. О. Ларін, Є. Д. Поліванов, Д. С. Лихачов, В. М. Жирмунський,

Л. П. Якубинський та ін. Так вивченю молодіжного сленгу присвятили свої дослідження О. М. Береговська, Є. В. Митрофанов, Т Г Нікітіна. Кримінальні жарґонізми розглядають В. М. Мокієнко, Н. В. Третяк. Жарґонно-сленговій комунікації усного мовлення приділяють увагу Л. О. Ставицька, Т І. Ніколашина та ін.

Актуальність статті зумовлена загальною настановою сучасної лінгвістики вивчати мову соціуму, зважаючи як на лінгвальні, так і екстралінгвальні фактори, а також недостатнім вивченням проблем, пов'язаних з функціонуванням сучасного жарґоновживання як номінативно-експресивного засобу в сучасному дискурсі. З'ясування специфіки відтворення реального узусу «живого» мовлення, компонентом якого є арґо, у конкретно текстовій реалізації усного розмовного мовлення, розширенням меж норми української мови власне й зумовили обраний напрям роботи. Актуальними видаються також такі проблеми, як зростання питомої ваги жарґонної лексики у розмовному мовленні, текстах засобів масової інформації, загальна експансія досліджуваного лексичного пласту в загальнорозмовну мову та супровідні лексико-семантичні процеси, мовний смак і мовна особистість авторів статей, культуромовний аспект жарґонної лексики.

Мета статті - уточнити статус арґо в українській і зарубіжній лінгвістиці, з'ясувати особливості арґотичної лексики, установити функціональне навантаження арґотичних одиниць та факторів, що впливають на актуалізацію іманентних особливостей жарґонної лексики.

Виклад основного матеріалу

На початку ХІХ століття вчені запропонували визначати арґо як таємну мову, чому сприяли передусім специфіка історичного розвитку таких соціолектів та їхня фіксація представниками правоохоронних органів різних країн (К. Естрайхер, А. Курка, В. Попов та ін.). Відомий російський лінгвіст Д. Лихачов зазначає, що є низка розрізнених тлумачень арґо, взаємопротилежних, немає не лише якої-небудь міцної теорії арґо, але й жодного достатньо послідовного погляду [8, с. 312]. На думку Ш. Баллі, жарґон є незрозумілою, таємною мовою замкнутого кола осіб, а арґо - «найвиразнішою формою фамільярної мови з чітким соціальним забарвленням і забороною до вживання в суспільстві, оскільки є неприпустимою та неприйнятною для нього» [2, с. 278]. В. М. Жирмунський арґо визначає як професійний жарґон декласованих (жебраків, волоцюг, злодіїв) і деяких пов'язаних із ними суспільних груп (мандрівних ремісників та торговців) [6, с. 118-119]. О. Ахманова визнає арґо та жарґон синонімами, констатуючи, що поняття «арґо» позбавлене пейоративного, зневажливого значення жарґону [1, с. 53]. В. Хімік, називаючи арґотизми «спеціальними номінаціями для приховання таємниць від непосвячених» [13, с. 12], Л. О. Ставицька визначає арґо, як вираження термінологічної сутності жарґону [11, с. 24]. Л. Т. Масенко визнає арґо як субмову декласованих груп населення - бродяг, старців, злодіїв, а також інших професійних об'єднань, пов'язаних із відхожими промислами мандрівних торговців, яких в Україні та Росії називали офенями [9, с. 92].

Семантичне називання осіб в українських арґо відзначається високою продуктивністю, що зумовлено низкою позамовних чинників, пов'язаних із особливостями світосприйняття та світовідчуття носіїв мови.

Значна кількість власних імен у значенні загальних використовується у кримінальному арґо 20-3 0-х р. ХХ ст. На думку В. Д. Бондалєтова, явище переходу власних імен у загальні подібне до метонімії і синекдохи є частиною цих семантичних процесів [3, с. 86]. Л. Успенський серед способів творення кримінального жарґону виокремлює явище антономазії і зазначає, що у випадку особистих імен певні асоціації значень, обумовлені загальним вживанням особистих імен [12, с. 154]. Л. О. Ставицька, поділяючи думку російського вченого, вказує, що як правило, вживання особових імен у функції загальних має пейоративний характер [11, с. 187].

Варто зазначити, що в книзі «Арґо в Україні» О. Горбача подано низку утворень від власних імен. Зокрема дослідник ґрунтовно аналізує арґотизми, які утворилися від власних імен, подає етимологічний аналіз цієї групи арґо і шляхи творення за мовою-джерелом. Серед аналізованої групи арґотизмів О. Горбач називає такі: бригіда - львівська тюрма (утворено від назви жіночого монастиря св. Бригіди, в якому після реформи в Галичині створено в'язницю); зіванити - вкрасти; манька - вулична дівка; мариська - проста сільська дівчина, служниця; маруха - повія; марушонок - коханець; марушаться - кохаються; марія демченко - горілка, самогон в Одесі і балакуча чванлива жінка - в центральній Україні; міхась, міхалок - мішок; павлушка - двірник; мати петра - боятися; прохоря (прохор) - чоботи; спиридон, свирид - п'яний; тонько - волоцюга; тонька - вулична дівка [4, с. 112].

Розглянемо основні значення арґотизмів, які утворилися шляхом переходу від власних імен до загальних:

- назви злочинців: ніна - жінка легкої поведінки; максим - веселий в'язень; клемент - наркоман; маруха - коханка; макар - невідомий злочинець;

- назви представників правоохоронних органів: мирошка, мирон нікітіч - народний суддя; семен - черговий міліціонер; сидір - клунок, який збирають у тюрму; тимофій, тимошка - палач; калінін - арештантська пайка (500 гр. хліба);

- назви місць позбавлення волі: романів хутір, іванова хата - в'язниця;

- жертви злодіїв: ванька - більшовик; кузьма - той, кого обдурили; микита - селянин, жертва злодія;

- інші поняття: зіванити - вкрасти; загиб іванович - смерть; максим горький - найдешевші квитки на потяг; марія демченко, адам - горілка.

Надзвичайно розповсюдженим власним ім'ям, яке вживається у значенні загального, є лексема іван. У ХІХ ст. іванами називали бродяг, які приховували ім'я або не пам'ятали своєї родини, азартних гравців, злодіїв та ін. Ваньками називали в'язнів, які вдавали розумово хворих (ваньку валяти), а на західноукраїнських землях - більшовиків. В. І. Даль у «Толковом словаре живого великорусского языка» наводить такі дефініції: іван, який не пам'ятає рідні, іван де день де ніч, іван безрідний, іван з волі - бродяга.

В. М. Попов у «Словаре воровского и арестантского языка» (1912) зазначає, що іван - в'язень із професійних злодіїв, який підкорив собі інших ув'язнених у місцях позбавлення волі. Пізніше з презирством так називали людей, які трималися в суспільстві гордовито, хизувалися і грали роль знаючих життя [10, с. 43].

Саме Івани були прообразами злодіїв у законі, адже не випадково як одні так і інші називали себе бродягами, бурлаками - арґотизми, що позначають професійних злодіїв, які неухильно дотримуються злодійських традицій і законів; часто Іваном називали і злодія в законі. Злодії в законі у 20-30-х рр. ХХ ст. не мали власного майна, дружини, сім'ї, постійного помешкання; не працювали, а в місцях позбавлення волі користувалися привілеями.

Іванами Івановичами у 30-х роках ХХ ст. називали політичних в'язнів-інтелігентів, а також людей, які не мали відношення до кримінального світу. Інколи жартома їх називали фан фаничами (фанич - чайник).

Арґотизм маруха (жінка, коханка, повія) семантично пов'язаний з власним ім'ям Марія. Очевидно, саме ім'я Марія частково вплинуло на утворення арґотизму, тобто контамінацію власного імені Марія + ранній арґотизм мара - жінка, коханка. У східних територіальних діалектах мара означало привид, відьма, туман, марево. У свою чергу діалектизм мара утворився від назви слов'янської богині смерті - Мари (Мори), Марухи, Марени (етимологічно близькими будуть слова мор, мертвий, смерть, морок) [4, с. 79]. На думку М. А. Грачова, аналізоване слово індоєвропейського походження, пор. укр. мора - нечистий дух; бол. мора, польськ. mara - кошмар; cauchemar - кошмар; анг. - nightmare нічний кошмар [5, с. 30]. Можна зробити висновок, що в аналізованій лексемі відбувається персоніфікація зла і всього, що призводить до смерті. Крім того, Мара - це власне ім'я опудала, яке спалюють на свято Івана Купала. Безперечно, що давні вірування і обряди впливали на світогляд злочинців і як наслідок відбувалося утворення арґотизмів з негативною конотацією: чорна маруся - чорний міліцейський автомобіль для перевезення в'язнів. Не випадково ім'я Марія, Маруся часто зустрічається в кабацьких піснях 20-50-х рр. минулого століття, напр.: На Дерибасівській відкрилася пивна. Там збиралася компанія блатна. Там були дєвушки Маруся, Роза, Рая, І з ними Вася, Вася Шмаровоз. Часто зустрічається власне ім'я Маруха у значенні загального і в сучасній українській літературі, напр.: «Шурка Кукса раптово пригадав, що в тому районі, де жила його остання маруха на Подолі, розбирають старі будинки і там цілком можуть лишитися якісь поганенькі двері» (В. Шевчук, Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда); «Питал міня мусар, с-сука пазорная, - підгигикують Пашок з Єгором, чуючи магнітофонні схлипи якоїсь естрадної марухи» (П. Вольвач, Клякса). Отже, у кримінальному арґо спостерігаємо характерну особливість переходу власних імен у загальні, елементи якої використовували для конспіративної мети у кримінальному світі.

Крім того, в арґо часто спостерігається не пряме використання власного імені, а навпаки, звукове уподібнення загальної назви до власної, наприклад: мишуха - мішок; кирюха (п'яниця) - утворене не від власного імені, а від дієслова кирять (випивати); гришка - гривенник; альошка - лакей.

Зустрічаються арґотизми, які утворилися за візуальною подібністю зображень святих на іконах із зображеннями на гральних картах: святий павло - валет; велика варвара - дама; святий миколай - король.

Переважна більшість арґотизмів, які перейшли з розряду власних до загальних, мають яскраво виражене емоційно- експресивне забарвлення: іронічно-глузливе на позначення осіб правоохоронних органів і презирливе у ставленні до жадібних людей і смерті.

Іронічно-глузливу конотацію мають іменники, які позначають певну категорію людей, наприклад: асфальт тротуарович, баклажан помідорович, уксус помідорович - в'язень, який не пристосувався до тюремно-лагерного життя і має значні продовольчі запаси. Перехід власних імен у загальні в кримінальному арґо відбувається за такими моделями:

- власна назва особи - загальна назва особи (осіб): агафон - дурень; олексій олексійович - обслуга; алік - алкоголік; анжеліка - валютна проститутка, яка співпрацює з правоохоронними органами; гапон - міліціонер; джон - іноземець; кирюха, кирило - циган; мирон микитович - народний суддя;

- власна назва - предмет: катька - пальто з великими карманами, куди злодійка складає награбоване; люба - вогнепальна зброя; сидір - мішок, корзина, валіза; коля - ікона із зображенням Миколи Чудотворця; трифон - сокира;

- власна назва - хвороба, смерть: венера, люся - венеричні захворювання; загиб Петрович, загиб Іванович - смерть;

- власна назва - поняття: генерал кукушкін - свобода; вася - небезпека; захар - фокус, обман, необдуманий вчинок; вась-вась - приятельські стосунки; калінін - арештантська пайка (500 грамів хліба);

- клички тварин - назви осіб: жучка - професійна злодійка; бобик - міліціонер; зрадник; нікчема; барсик - молодий коханець літніх жінок; багіра - красива жінка, азіатка;

- назва місцевості - смерть: сочі, ялта - смерть (відправити в сочі, відправити в ялту - вбити); волга - сигнал небезпеки; сигнал про початок бійки; лук 'янівка - київська тюрма [5, с. 88-89].

Запозичення з інших мов не були власними іменами, але асоціальні групи пристосували їх до своєї мови і зробили схожими на власні імена, напр.: мотя (франц. moitie - половина) - частка краденого; міша (франц. арґо michet - простак) - жертва злочину; дунька (циг.йиі - два і франц. deux - два) - двійка в картах.

Для назви співробітників правоохоронних органів використовуються власні імена, які позначали державних діячів, співробітників гестапо, есесівців, які відомі своєю жорстокістю, напр.: аракчеєв - слідчий, прокурор; борман, мюлер - заступник начальника виправно-трудового закладу. Для позначення неавторитетних злочинців і любителів алкогольних напоїв часто придумують прізвища із глузливо-іронічною конотацією: граф крутибутилкін - неавторитетний в'язень; граф табуреткін - боязкий в'язень, який намагається догодити авторитетним в'язням; заПивахин, заПивохин - п'яниця, алкоголік; тихомиров - зрадник; записний жорж - професійний злодій. Для назви повій найчастіше використовують жіночі імена іноземного походження: лайма, лаура, луїза, що пов'язано із традицією називатися екзотичними іменами.

Інколи можна зустріти таке явище, як перехід абревіатур у власні імена із значенням загальних: григорій борисович, галина борисівна - від рос. ГБ, КГБ (государствення безопасность); борис федорович - клей БФ.

Деякі власні імена утворюють структурно-генетичні гнізда, напр.: іменники із коренем мак: макакян - зневажливо про осіб армянської національності; макар - невідомий злодій; макар - пістолет системи Макарова; макара, макарата, макарка - хліб у в'язниці; макарона - пліть, батіг, нагайка; макаронник - італієць; макаси - взуття; чоботи, ботинки; маке - хабар; макітра - голова; макіл - людина, яка міняє речі на наркотики; маклак - той, хто скуповує крадене; маклак - людина, яку не поважають; маклер - злодій, аферист; той хто підробляє гроші, чеки, документи; маклі - злодії, які викрадають твори мистецтва; обман, брехня, афера.

М. А. Грачов окремо виділяє власні імена у значенні загальних, які вживають у фразеологізмах: ваньку валять - симулювати хворобу; аноху строїть - вдавати розумово хворого; святий павло - валет (гральна карта); велика варвара - дама (гральна карта); дружба іова - підроблений ключ; леді грін - тюремний священник; адамовий лик - нагайка [5, с. 67-69].

Висновки

Однією з визначальних ознак сучасної української мови є залучення до активного вжитку субстандартної лексики, практично нерегульоване входження у загальновживану практику жаргонізмів і арґо. Ненормативна лексика стає нормою не тільки усно-розмовної мови, але й поширюється на мову літературну. Арґо взаємодіє з іншими підсистемами української мови: жарґонами, сленгом, просторіччям, навіть з українською літературною мовою. Певна кількість арґотичної лексики входить до літературної мови без змін, інша частково або повністю змінює лексичне значення. Щоб увійти до літературної мови, арґотизм повинен бути часто вживаним, не сти емоційно-експресивне забарвлення.

Тексти художньої літератури і друкованих засобів масової інформації, а також дані тлумачних словників жарґонізованої мови підтверджують частотність вживання арґолексем у сучасній українській літературній мові.

Аналіз фактичного матеріалу засвідчує, що лексика арґо досить часто виступає, з одного боку, як текстоутворювальний елемент, з іншого - як засіб впливу на адресата. Одним із потенційних джерел поповнення стилістично зниженої лексики в мові газет є елементи, молодіжного, кримінального жарґонів та жарґонізованої розмовної мови.

Арґо реалізує особливу метамовну функцію в мові, адресант вільно використовує жарґонізми, порушуючи традиційну стилістику жанрів. Насиченість дискурсу арґолексемами свідчить про тенденцію перетворення жарґонної лексики в наративну норму сучасної мови. Це дає підстави визнати універсальність цієї тенденції, яка є закономірним наслідком комплексу об'єктивних причин: соціолінгвістичних, інформаційно-комунікативних і власне прагматичних. Можна констатувати, що лексика арґо повністю адаптувалася в мовленнєвому просторі субстрату.

Література

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. 7000 терминов / О. С. Ахманова. - М. : Советская энциклопедия, 1969. - 608 с.

2. Балли Ш. Французская стилистика / Шарль Балли; пер.

К. А. Долинин; под ред. Е. Г. Еткинд. - М. : Изд-во. иностр.

литературы, 1961. - 394 с.

3. Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика: [учебное пособие] / В. Д. Бондалетов. - Рязань: Рязанский госпединститут, 1984. - 66 с.

4. Горбач Олекса. Українське арґо / Олекса Горбач. - Львів: Інститут Крип'якевича НАН України, 2006. - 636 с.

5. Грачев М. А. От Ваньки Каина до мафии. Прошлое и настоящее уголовного жарґона / М. А. Грачев. - С-Пб: Авалон, 2005. - 338 с.

6. Жирмунский В. М. Национальный язык и социальные диалекты / В. М. Жирмунский. - Л. : Художественная литература, 1936. - 300 с.

7. Лихачев Д. С. Арґотирующие слова профессиональной речи / Д. С. Лихачев // Развитие грамматики и лексики современного русского языка. - М. : Наука, 1964. - С. 311-359.

8. Лихачев Д. С. Черты первобытного примитивизма в воровской речи / Д. С. Лихачев // Записки. - Тверь: ТО Рос. фонда культуры, 1993. - С. 355-405.

9. Масенко Л. Т. Нариси з соціолінгвістики / Л. Т. Масенко. - К. : Києво-Могилянська академія, 2010. - 244 с.

10. Попов В. М. Словарь воровского и арестантского языка. - Киев: Тов. «Печатная С. П. Яковлева», 1921 (репринтное издание 2006 г.). - 127 с.

11. Ставицька Л. Український жаргон. Словник: Містить близько 4070 слів і понад 700 стійких словосполучень / Леся Ставицька. - К. : Критика, 2005. - 496 с.

12. Успенский Л. За языком до Киева / Л. Успенский. - Л. : Лениздат, 1988. - 116 с.

13. Химик В. В. Поэтика низкого, или Просторечье как культурный феномен / В. В. Химик. - СПб. : СПбГУ, 2000. - 272 с.

References

1. Akhmanova О. S. Slovar lingvisticheskikh terminov. 7000 terminov / О. S. Akhmanova. - M. : Sovetskaya entsiklopediya, 1969. - 608 s.

2. Balli S. Frantsuzkaya stilistika / Sharl Balli; per. К. А. Dolinin; pod red. Е. G. Etkind. - М. : Izd-vo. inostr. literatury, 1961. - 394 s.

3. Bondaletov V. D. Sotsialnaya lingvistika: [uchebnoe posobie] / V. D. Bondaletov. - Ryazan: Ryazanskiy gospedinstitut, 1984. - 66 s.

4. Horbach Oleksa. Ukrainske argo/ Oleksa Horbach. - Lviv: Instytut Krypiakevycha NAN Ukrainy, 2006. - 636 s.

5. Grachev М. А. Ot Vanki Kaina do mafii. Proshloe i nastoyashchee ugolovnogo zhargona / М. А. Grachev. - S-Pb: Avalon, 2005. - 338 s.

6. Zhirmunskiy V. М. Natsionalnyy yazyk i sotsialnye dialekty / V. М. Zhyrmunskii. - L. : Khudozhestvennaya literatura, 1936. - 300 s.

7. Likhachev D. S. Argotiruyushchie slova profesionalnoy rechi / D. S. Likhachev // Razvitie grammatiki i leksiki sovremennogo russkogo yazyka. - М. : Nauka, 1964. - S. 311-359.

8. Likhachev D. S. Cherty pervobytnogo primitivizma v vorovskoy rechi / D. S. Likhachev // Zapiski. - Tver: ТО Ros. fonda kultury, 1993. - S. 355-405.

9. Masenko L. Т Narysy z sotsiolinhvistyky / L. Т Masenko. - К. : Kyievo-Mohylianska akademiia, 2010. - 244 s.

10. Popov V. М. Slovar vorovskogo i arestantskogo yazyka. - Kiev: Tov. «Pechatnaya S. P Yakovleva», 1921 (reprintnoe izdanie 2006 g.). - 127 s.

11. Stavytska Lesia. Ukrainskyi zhargon. Slovnyk: Mistyt blyzko 4070 sliv і ponad 700 stiikykh slovospoluchen / L. Stavytska. - К.: Krytyka, 2005. - 496 s.

12. Uspenskiy L. Za yazykom do Kieva / L. Uspenskiy. - L.: Lenizdat, 1988. - 116 s.

13. Khimik V. V. Poetika nizkogo, ili Prostoreche kak kulturnyy fenomen / V. V. Khimik. - SPb. : SPbGU, 2000. - 272 s.

Размещено на Allbest.ru