Концепт "поцілунок" у системі української культури (мовно-літературний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Концепт «поцілунок» у системі української культури (мовно-літературний аспект)

Олександр Потапенко

кандидат педагогічних наук, професор, професор

кафедри української лінгвістики та методики навчання

Ганна Потапенко

доцент кафедри української літератури і зарубіжної

літератури та методики навчання



У статті розглянуто філософські, християнські, культурологічні, мовно-літературні аспекти глибокого символу і концепту поцілунок.

Автори наголошують, що даний концепт у свідомості українського народу означав передусім цілісність особистості, чистоту, непорочність, побажання ближньому бути неушкодженим, здоровим.

У християнстві поцілунок усимволізовував злиття душ у Христі, взаємну, безкорисливу любов до Бога і ближнього. Серед козаків братнім поцілунком скріплювали святий обряд побратимства.

В українській поезії цей образ-символ означав глибоку синівську любов до України, її багатющої культури, до рідних батьків, пошанівку до високодуховних звичаїв та обрядів, палку любов до матері, дружини, коханої. Зроблено висновки, що поцілунок має магічну таїну і йому завжди приділялася особлива увага. Слово «поцілунок» має свої особливості у мові та літературі.

Ключові слова: культура, концепт, поцілунок, цілісність, духовна любов, побратимство.



В статье рассмотрены философские, христианские, культурологические, литературные аспекты глубокого символа и концепта поцелуй.

Авторы подчеркывают, что данный концепт в сознании украинского народа обозначал прежде всего целостность личности, чистоту, целомудрие, пожелание ближнему здоровья.

В христианстве поцелуй символизировал слияние душ во Христе, бескорыстную любовь к Богу и ближнему. В среде запорожских казаков поцелуем скрепляли святой обряд побратимства.

В украинской поэзии этот образ символизировал глубокую сыновью любовь к Украине, ее богатой культуре, родителям, любовь к матери, жене, любимой. Сделаны выводы что поцелуй имеет магический смысл и ему всегда приділялось особое внимание. Слово «поцелуй» имеет свои особенности в языке и литературе.

Ключевые слова: культура, концепт, поцелуй, целостность, духовная любовь, побратим.



In the article considered philosophical, Christian, cultural, linguistic literary aspects of obscure symbol and concept «kiss».

Authors emphasized that this concept in consciousness of Ukrainian people meant above all integrity of individual, purity, innocence, wishes to neighbor to be intact, healthy.

In Christianity kiss representedfusion of souls in cross, mutual, unselfish love to God and neighbor. Among Cossacks brotherly kiss fastened holy ritual town twinning.

In Ukrainian poetry this icon-symbol meant obscure son's love to Ukraine, its rich culture, to native parents, goodbye to highly spiritual morals and rituals, stick love to mother, wife, beloved. Before the proclamation, which commemorates the Nativity of Jesus Christ from the Virgin Mary, and the suffering and death of the Savior, after the incoming prayers the priest makes a premortal bow to the icon and kisses it. Then, entering into an altar, kisses the gospel, the altar cross, the throne, and goes away for vestment. When the Proskomedia begins, the priest reads the prayer, and, according to tradition, kisses a disco, rubbish, and writes a copy, copies. During the Communion itself, kiss the lower edge of the Holy Chalice or Potir. At the end of the service, everyone turns in turns to kiss the cross and the priest's hand. Kissing the hand of our holy father, we kiss ourselves the hand of Jesus Christ, who gives salvation.

When the Sacrament of Marriage takes place (marriage), the priest invites the young man to kiss the image of the Savior, and the young man - the image of the Most Holy Mother of God. At the end of the ceremony, the father blesses the young, who exchange a whole-mouthed kiss, symbolizing holy and pure love.

When Orthodox people enter the Temple of God, they are applied to the Savior's icon, kissing him at his feet, to the icons of the Mother of God and the saints - in his hands. The one who confesses in his sins kisses the cross and the gospel as a sign of fidelity and gratitude to Christ.

As is known, among the Zaporozhian Cossacks there was such a custom as sisterity. Not having a family often, they felt an acute needfor fraternization. The two Cossacks walked to the Sich Temple, exchanged crosses, and before the Lord they gave a vow to help each other to the full. The rite also provided a twin kiss.

Key words: culture, concept, kiss, integrity, spiritual love, town twinning.



Вступ

Постановка проблеми. На жаль, у світі в останні роки спостерігається вбивче явище дезінтеграції, державного, політичного егоїзму, сепаратизму, зростання сатанниської гордині наддержав та їх очільників. Та найстрашнішим є зростання жорстокості людських сердець, ненависть на релігійному, національному ґрунті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Повсюдно зростає злочинність, телеекран заповнено кривавими бойовиками, а у дітей, підлітків значно збільшилася агресія та немилосердність. Лавиноподібно наростає кількість розлучень у сім'ях, що спричиняє трагедії людських доль. Світ гине без любові. Про це попереджало Святе Євангеліє, святі. У книзі О.Забегайло «Духовное понимание истории» (Забегайло О., 2005, с.618-619) вміщено пророцтво преподобного Ніла Мироточивого. Ось що він з болем писав: «До середини XX ст. (пророцтва, зроблені ще у XVI ст., - О.П) люди того часу стануть невпізнанними... Не буде поваги до батьків та старших, любов зникне. Скромність та ціломудренність зникнуть поміж людей, а будуть панувати блуд і розпуста. Брехня та сріблолюбство досягнуть найвищої межі - горе тим, хто накопичує скарби. Блуд, перелюб, мужелозтво, таємні справи, крадіжки та вбивство стануть панувати у суспільстві... Прибуде час, коли втратять розум... Звернуться до зла... І буде брат мати сестру як дружину, мати матиме сина як чоловіка... У всіх будуть розмови лише про зло, наміри тільки злі, наміри злі, співтовариство лише на зло... Мета ж головна у них буде збирання капіталу (скарбів), щоб стягати все більше майна...Рідних будуть притісняти...».

На жаль, усе це стає жорстокою реальністю, навіть у нашій країні.

Вирішення невирішених раніше частин проблеми. Актуальність статті полягає в тому, що, на жаль, в умовах нехтування високими духовними цінностями, розпусти частини молоді, виникла потреба відкрити глибинні, християнські основи символу і концепту поцілунок.

Мета статті - показати філософські, християнські, культурологічні витоки поцілунку, його мовно-літературні аспекти.

Постановка завдання. В умовах сепаратизму, ненависті, падіння духовності, трактування поцілунку лише як маркера, пристрасті, сексуальності, постала гостра потреба у вихованні молоді справжньої любові, жертовної, відданої, вічної, очищення душ від примітивних тваринних інстинктів і повернення до джерел всеперемагаючої, благодатної Любові.

Готуючи статтю, мали на меті вирішити такі завдання:

- розповісти читачам про сакральне вагоме значення такого концепту як «поцілунок»;

- описати магічну таїну поцілунку.



Виклад основного матеріалу

Герої серіалів - вбивці та проститутки, яких чомусь називають «світськими левицями», «жрицями кохання». Багато святих слів знецінюються під впливом розбещених душ («цнота», «смирення» тощо.) Наприклад, у давньогрецькій мові слово «екстаз» мало абсолютно інше значення, ніж у теперішньому тваринному блуді. Екстаз означало «вище піднесення душі та духу людини».

Ми часто чуємо такі вислови як: «цілюща вода (водохрещенська)», «цілий світ», «цілковито згоден», «цілковита тиша», «Бог поцілував його (її)», «цілувати коровай» тощо. І мало хто здогадується, що слова із коренем -ціл- історично, духовно, семантично пов'язані між собою, мають прихований сакральний зміст.

У словнику В.Даля (Даль В., 1991, Т 4, с. 577-578) містяться такі тлумачення слова цілий:

а) непошкоджений, незіпсований, непочатий, цільний;

б) здоровий, неушкоджений;

в) непорочний, безневинний, доблесний.

Лікаря колись називали «ЦЛЕБНИКЪ». А слово «ЦЪЛЬЕ» означало «зерновий помолотий хліб». Існувала окрема ікона Божої Матері - «Цілительниця». В.Даль називає такі мудрі прислів'я: «Целуй руку благословляющую тебя», «Целовать в уста - нет поста», «Одни уста целуют и язвят».

Існувало й слово «ЦЪЛИЗНА» - моральна цілість і непорочність. На Україні панує слово «цілушка» - окраєць відрізаного хліба. Народна прикмета говорить: хто їсть цілушку, того дівчата (хлопці) частіше цілуватимуть. А чи часто упродовж життя ми цілуємо своїх рідних, коханих? На жаль, ні. У чому ж полягає магічна таїна поцілунку та його родичів.

В інтернеті вміщено цікаву статтю А.Колобової «Символічне значення поцілунку у християнстві». Пропонуємо фрагменти адаптованого перекладу: «За часів язичництва було нормою цілувати поріг храму, алтар. статую божества. У Єгипті цілували ноги скульптурі богів, фараонів, жерців. Нині є три основних конфесії у християнстві: православ'я, католицизм, протестантизм. Хоча між ними є певні відмінності, проте є і багато спільного. До 1528 року у католиків існувала традиція вітати один одного поцілунками. Поцілунок був невід'ємною частиною богослужіння.

Не так давно Папі Римському треба було цілувати ногу, точніше його взуття із зображенням хреста. Цей ритуал трактували як знак схилення перед главою католицької Церкви. Пізніше цілування замінили простим поклоном».

У середні віки із появою у римських пап такого атрибуту як Перстень, чи Кільце Рибалки, з'явилася традиція, згідно з якою кожен віруючий повинен був доторкнутися до нього на знак поваги та пошани «наміснику Бога на Землі». Варто також пригадати католицький обряд Поклоніння Святому Хресту. Католицький клірик під час месси цілує олтар, бо він є символом Христа.

У Православ'ї поцілунку завжди приділялася особлива увага, бо у традиції давньохристиянської церкви він був символом християнської любові та миру. Апостол Павло часто говорив про священний поцілунок, закликаючи вітати одне одного «цілуванням святим». («Вітайте один одного святим поцілунком» (Кор. 16:20). Адже ж «святе цілування» - це щирий і безгрішний поцілунок.

Святим поцілунок вважається ще й тому, що диявол, чи сатана, роз'єднує людей, а святе цілування здатне об'єднати.

Тому священнослужителі давньохристиянської Церкви включили поцілунковий ритуал у церковні таїнства: хрещення, сповідь, посвячення, поховання, шлюбу (вінчання) та ін. Вітати один одного поцілунком треба було не лише в пасхальну неділю, а й на протязі 40 днів від Пасхи до Вознесіння.

Нині серед православного духовенства збереглося так зване цілування світу. Це дуже давній звичай, який є символом примирення, любові та віри. Під час служби після цілування сосудів відбувається взаємне цілування ієреїв. Вони цілують одне одного у плечі (двічі) і рука в руку.

Наш коментар. Святий Боже, напоум отців Московського та Київського патріархату обмінятися цілуванням світу. Молюсь за це понад 15 років.

Далі А.Колобова зазначає: «У православній церкві під час Таїнства Священства священника, якого уводять у сан, тричі обводять навколо святого престолу із цілуванням кутів, що символізує посвячення його Пресвятій Трійці. Потім кандидату дають священицький одяг (єпітрахиль, пояс, фелонь та книгу Служебник, які він цілує почергово, а потім - руку архієрея» (Колобова А., 1994). Перед проскомидією, на якій відбувається спомин Різдва Ісуса Христа від Діви Марії і страждання та смерть Спасителя, після вхідних молитов священник робить перед іконою доземний уклін та цілує її. Потім, увійшовши в олтар, цілує Євангеліє, напрестольний хрест, престол і відходить для облачення.

Коли починається проскомидія, священик читає молитву, і за традицією, цілує дискос, потир, звіздицю, копіє, лжицю.

Під час самого Причастя цілують нижній край Святої Чаші чи Потира. У кінці служби усі стають по черзі, щоб поцілувати хрест і руку священика. Цілуючи руку святого отця, ми цілуємо руку Самого Ісуса Христа, який дає спасіння.

Коли відбувається Таїнство Вінчання (шлюбу), священик пропонує молодому поцілувати образ Спасителя, а молодій - образ Пресвятої Богородиці. У кінці церемонії, батюшка благословляє молодих, які обмінюються ціломудреним поцілунком, що символізує святу та чисту любов.

Коли православні заходять до Храму Божого, вони прикладаються до ікони Спасителя, цілуючи його у ноги, до ікон Божої матері та святих - у руки. Той, хто сповідується у своїх гріхах, цілує хрест та Євангеліє на знак вірності та вдячності Христу.

Як відомо, у середовищі запорозьких козаків існував такий звичай як побратимство. Не маючи часто сім'ї, вони відчували гостру потребу у братанні. Два козаки йшли до січового храму, обмінювалися хрестами і перед ликом Господом давали обітницю допомагати один одному аж до скону. Обряд передбачав і побратимський поцілунок.

У книзі богослова П.Флоренського «Столп и утверждение истины» (Флоренський П., 1990, Т. 1, с. 457-459), зокрема, сказано про подібний звичай церковного братотворіння (побратимства): «Зауважимо лишень, що побратимтво передбачає реальне об'єднання за посередництва обміну кров'ю, обміну іменами (іноді сорочками, одягом, зброєю), співкушанням священної їжі, клятвою на вірність та поцілунком...

У братотворенні ж християнському замінюється обмін кров'ю спів- причастям святих Дарів - Крові Христа, а обмін імен - обмікном натільних хрестів...

Напівцерковне, напівнародне братотворення здійснюється через обмін хрестів, клятву у братерській любові та вірності перед іконою у храмі і почерговому триманні свічі Херувимської... Обряд передбачає на завершення «обмін поцілунками». І далі (Флоренський П., 1990, Т. 1, с.442) П.Флоренський наголошує: «Потрібно не лише» любити один одного, але слід бути разом тісніше один до одного. Але коли друзі бувають ближчими один до одного, як не у поцілунку? Сама назва поцілунок зближує її зі словом цілий і вказує, що дієслово цілуватися означає «приведення друзів у стан цілісності, єдності».

Поцілунок - духовне об'єднання...

Треба жити спільним життям, слід буденне життя просвітлювати і пронизувати близькістю... і тоді у християн з'явиться нова, нечувана сила, - що перемагає Сатану, змітає і віддаляє усі нечисті сили».

Далі (Флоренський П., 1990, Т. 1, с. 90-91). П.Флоренський пояснює істинне значення братської духовної любові: «Ми говоримо «любов». Але запитують, у чому ж конкретно виражається духовна любов? - У подоланні меж самотності, у виході із себе, - для чого і потрібне духовне цілування одне з одним... Любов до брата - це явлення іншому, перехід до іншого, ніби «втікання» в іншого... Я робиться в іншому, в не - Я, цим не - Я стає односущним брату, - єдиносущним, а не лише подобосущним». І далі (Флоренський П., 1990, Т. 1, с.92) він пише: «Любов люблячого, переносячи його Я у Я коханого, в Ти, тим самим дає улюбленому Ти силу пізнати у Богові Я люблячого і любити його у Бозі... Замість окремих, розрізнених, само-супротивних Я виходить двійця - двоє-дина істота, що має початок єдності своєї у Богові... Любов і є «так», що говориться Я самому собі, ненависть - це «ні» собі».

І далі (Флоренський П., 1990, Т. 1, с. 84-85) П. Флоренський точно зауважує: «Люблячи, ми любимо Богом і в Бозі... Люблячий перейшов від смерті до життя, із царства віку цього у Царство Боже». Тож любімо один одного! Братаймося, дорогі українці. І нехай незламне побратимство згуртує наш величний, мужній і талановитий народ!

Пропонуємо власну етимологію слова цілувати.Запишемо його таким чином: ціл - у(в) - а - ти.

Як ми уже зазначали, корінь -ціл- мав давнє значення «зцілювати», «побажання бути здоровим, неушкодженим, святим».

Морфема у (в) означає «заглиблення, входження чогось (когось) у щось (когось). Морфема а у кирилиці мала значення АЗЪ, тобто Я. Морфема ти - означає займенник Ти. Отже, прихована, духовно- езотерична етимологія слова така: «Я входжу у Тебе, щоб духовно зцілити, освятити!!». Але ж таке декодування цілковито збігається із сутністю поцілунку як символу злиття двох душ, що стають єдиним цілим!

Але ж воно відповідає і канонам християнства: «І будуть двоє одна плоть» (Еф.5:31-32).

Як писав П.Флоренський: «Любов люблячого, що переносить його Я у Я коханого, в Ти, тим самим дає люблячому Ти силу пізнавати у Бозі Я люблячого і любити його в Бозі (Флоренський П., 1990, Т. 1, с. 92-93). Проф. М.Савчин «Духовна парадигма псилогії» (Савчин М., 2013, с.124) пише: «За Євангелієм, спасіння означає зцілення: «Твоя віра спасає тебе». Зцілення несе в собі аскетичний катарсис, очищення людини від демонічного, відновлення образу Божого і справжнім Преображенням природи.

Дуже цікаві думки з приводу слова ти висловлені у книзі Віктора Чернишева «Катехізис» (Чернишев В., 2014, с. 354-355). Зокрема, учений-богослов зазначає: «Ті з вас, які знають таємні Чернишева молитви Божественної Літургії, пам'ятають, що священик, як правило каже: «Свят єси і Пресвят Ти, і Єдинородний Твій Син, і Дух твій Святий...».

Я не знаю, чи звернули ви увагу... на це коротке слово Ти. Ти без прикметників, без описових слів, таких як Всемогутній, Премудрий - лише це слово Ти... Ти - це друга особа. Сказати людині Ти - означає визнати його особистісне існування, поза самим собою. Сказати людині Ти означає, що ця людина існує помимо мене, поза мною..., вона є у собі. І це, звичайно, стосується Бога... Бог існує у Собі, Він існував тоді, коли ще не було світу...Сказати Богу Ти означає сказати: «Ти є, Ти - Сущий...,

Ти царственно існуєш у Собі... Але одночасно сказати людині чи Богу Ти - це визнати дивовижну близкість. Кажуть Ти матері, батькові, брату, сестрі, близькій людині, якій хочеш дати зрозуміти, що вона тобі своя, а не чужа...».

У християнстві поцілунок відіграє вагоме значення. Зокрема, у «Катехизисі» (Катехизис, 1991, с. 315-316) сказано: «Ставлення людини до святині виражається через її вшанування. Богу угодне пошанування, яке виходить із серця людини, від щирості її почуттів. Свята Церква утвердила певні форми зовнішнього вираження пошанування. Сюди належать: покладання на себе хресного знамення перед святинею, ставання на коліна (земний уклон), цілування святині... Пошанування святині... завжди пов'язане з благоговінням, вдячністю та сердечним умилінням.

Цілуванням висловлюється не лише пошанування святині, але й потреба у доторканні до неї як до джерела благодаті та освячення».

Часто вірні у храмі цілують святі ікони, часточки святих мощей, розп'яття Христа. І.Дамаскін твердив, що «ікона є зображенням не видимого, а одкровенням потаємного. Той, хто зображений на іконі, здійснює на нас через своє святе зображення духовний вплив. Від первообразу, тобто від Господа Ісуса Христа, Богоматері чи святого спадає Божественна дія, надприродна сила, благодать, яка через образ, ікону робить вплив на людину, її духовний та фізичний стан (Катехизис, с.327) святим поцілунком! Усі святі вас вітають». На жаль, у деяких виданнях із еніології, магії, екстрасенсорики можна відшукати протилежні (демонічні) думки. Наприклад, у книзі В.Рогожкіна «Эниология» (Рогожкин В., 2002, с.279) читаємо таке богохульство: «Розп'яття є одним із головних магічних, робочих символів в ритуалах ортодоксального християнства. Цілування розп'яття - язичницьке поклоніння культу смерті (??)». І далі (там само, с.260) цей не розумний автор застерігає: «Неприпустиме цілування покійного. Програми хвороб при цьому перезаписуються на подібних за енергетикою людях». Автор категорично застерігає і від квітів на могилах, і від пам'ятників. Прямо- таки новоявлений «пророк». Цікаво, а своїх рідних він так само шанує? Легким помахом пера він перетворив Святий Хрест Спасіння на магічний атрибут. Те, що мільйони людей протягом тисячоліть саме так вшановували богів, рідних, для «вченого» є «неприпустимим». Хочеться після таких «опусів» випити свяченої води і прочитати молитву «Нехай воскресне Бог.». А ще помолитись за покаяння чорної душі.

У книзі В.Чернишева «Катехізис» (Чернишев В., 2014, с. 121) описано, зокрема, потрактування поняття душі в іудаїзмі (книга Зоар): «У момент смерті людини душа розпадається на три складові частини, і кожна частина отримує заслужене воздаяння. Коли помирає праведник, його НЕШАМА (наддуша) отримує «поцілунок Любові» від Безмежного і одразу повертається до джерела, із якого вона була колись вилучена, щоб вічно перебувати у ньому, у чистому сяючому відображенні Божественного Світла.

Дух праведника РУАХ (моральні якості), вступає в Едем (рай), де він поза тілом може тепер насолоджуватися райським світлом».

В цікавій книзі архімандрита Рафаїла Кареліна «Врачевство духовное» (Карелін Р., 2015, с. 175-176) сказано: «Святі отці називають хрест «славою Христа» і «Одкровенням його любові». Язичники та іудеї вважали хрест приниженням Бога; а ми, християни, - перемогою над смертю та пеклом.

Ми пошановуємо місця тортур та смерті мучеників і цілуємо навіть каміння тюрем, де вони були загратовані, наприклад, камені підземель, де був ув'язнений Святий великомученик Димитрій Солунський, чи камені печери в Анакопії, де був усічений мечем апостол Симон. На Хресті Господь переміг сатану... Хрест зруйнував пекло, поєднав небо із землею, зібрав під своє знамено християн зі всіх народів, усіх кінців світу. Вклоняючись хресту, ми вклоняємося подвигу Ісуса Христа і, цілуючи хрест, - цілуємо підніжжя Його ніг. Християнство - це релігія жертовної любові, а Хрест - Одкровення Божественної Любові, яке вразило навіть Ангелів. Хрест - це мовчазна проповідь про те, що здійснив Христос, звернена до нас».

У «Энциклопедическом словаре. Славянская мифология» (Энциклопедический словарь. Славянская мифология, 1995, с.320) сказано: «Церковний ритуал «святого цілування», який здійснювався у пасхальну утреню, давно увійшов у побут і сприймався як загальнонародний звичай. Ще у XVПст. вітати один одного поцілунком потрібно було не лише у пасхальну неділю, але протягом 40 днів від Пасхи до Вознесіння. Звичай пасхального цілування («христосування») мав всеслов'янський характер і утверджував рівність людей перед ликом загальнолюдської радості воскресіння Христа.».

Характерною для східних слов'ян була і клятва землею, у ході якої землю цілували або навіть. їли! Цілування підлоги при поклонах у церкві також осмислювалося іноді як обрядовий акт, звернений до матері- землі. У Житомирській області під час щоденної молитви Богові цілували землю зі словами: «Земля, мати наша, помилуй нас!». У другому Посланні св. Апостола Павла до коринтян (13:11-12) наголошується: «А накінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумці, майте мир, - і Бог любові та миру буде з вами! Вітайте один одного святим поцілунком!».

Ось як описує великоднє святкування українців С.Килимник («Український рік у народних звичаях та обрядах в історичному освітленні» Кн. 2. т. Ш-^ (Килимник С., 1994, с. 69-70): «Безмежно веселий і радісний спів «Хай воскресне Бог і розсіються вороги Його. » бадьорить усіх, усі, знайомі й не знайомі, свої і чужі, близькі й далекі - христуються: при привітанні «Христос Воскрес» і відповіді «Воїстину

Воскрес» обнімаються, тричі цілуються і обмінюються писанками чи крашанками. Це христування і цілування взаємне та щире, сердечне, наче брат з сестрою, батьки з дітьми, що не бачилися десятки років...

Це справжня духовна радість людей. У ці дні забуто й недолю, і важку працю, і убогість, і кривди, і сирітство й вдівство...все лихе забуте, а залишалася лише справжня душевна радість, братерство й любов».

І далі учений (Килимник С., 1994, с.482) пише про ще одне значення поцілунка: «Коли хто з дітей необережно поводився з хлібом, йому завжди казали: «Ой не роби цього, поцілуй Святий хліб...Це дар Божий».

Спілкування людей розпочинається, власне, з вітання. В українців воно становить досить складний ритуал, який включає і жести, і міміку, і фізичні контакти, і словесні формули.

Загальнопоширеним способом вітання традиційно були рукостискання та слова «Добрий день»(«Добрий ранок», «Добрий вечір») чи «День добрий». Ця стандартизована форма варіювалася по окремих регіонах. На Поліссі серед чоловіків прийнятим був потиск рук, а добре знайомі жінки при зустрічі цілувалися і обіймалися, говорячи «Слава Богу». На Волині чоловіки обов'язково знімали капелюха, а вітаючи жінку, цілували їй руку; звичною формою вітання тут було «Слава Ісусу» і відповідь - «Слава навіки». На Поділлі словесна формула була різною серед різних вікових категорій: молодь, вітаючись, казала «Добрий день» або «Слава Ісусу», старші - «Слава Богу». При цьому чоловіки обмінювалися рукостисканнями, жінки - поцілунками; руки тут було прийнято цілувати тільки близьким родичам та священикові. У південних районах Поділля словесна формула вітання була іншою: «Добридень» або «Помагайбіг». У Галичині як привітання широко використовувалися поцілунки: жінки цілувалися в губи, чоловіки цілували руку жінкам, молодші цілували руку старшим, але, як правило, лише родичам або добре знайомим. У Північній Буковині, навпаки, більшого значення надавали словесним привітанням: чоловіки при зустрічі казали «Добрий день», «Доброго здоров'я», а жінки - «Добридень». Рукостискання використовувалися тут між найближчими знайомими та у молодіжному середовищі; щодо цілунків, то було прийнято, щоб діти цілували руки старшим та хресним батькам, дорослі ж цілувалися тільки під час весілля. Зберігся тут і архаїчний звичай цілування ніг свекру та свекрусі молодою під час весільних обрядів.

Доторкання людей при спілкуванні набувало іншої спрямованості, якщо воно освячувалося ритуалами. Не даремно різні контактні прийоми (поцілунки, погладжування, масаж) у поєднанні з магічними заклинаннями використовувалися в народній медицині українців. Щодо обрядів, то вони аж ніяк не обходилися без фізичних контактів. Весільна обрядовість, наприклад, розпочиналася з рукобиття, яке батьки наречених здійснювали на знак згоди. Центральним моментом весілля було з'єднання рук молодих над короваєм, що являло собою магічний акт скріплення клятви на вірність.

Таку ж магічну силу мав поцілунок. Коли виголошували клятву чи давали присягу, цілували хрест (у тому числі натільний), від чого, власне, і походить назва обряду - хресне цілування. Воно вважалося такою святою справою, що ніхто не смів його порушити якимись несправедливими діями. По мірі утвердження християнства хресне цілування набувало більш ритуалізованих рис, розширюючи і діапазон використання: починає практикуватися ритуальне цілування ікон, різноманітних святинь і навіть не-святинь (наприклад, замка на церковних воротах нареченими - «щоб міцнішим був шлюб»). Поруч із релігійними в Україні продовжували побутувати й народні святині - хліб та сіль, а також земля, традиція цілування якої при виголошенні клятви бере початок від запорізького козацтва.

Крім скріплення клятви, поцілунок мав і інші призначення в ритуалізованому житті українців. Головне з них - передання благозичливості та здоров'я (цікаво, що етимологія слова «цілунок» іде від цілісності, тобто здоров'я, звідси й цілитель - народний лікар). Цілували ж, у відповідності з давніми віруваннями та прийнятими нормами етикету, коли хотіли започаткувати обопільну симпатію, коли прагнули запобігти шкоді, коли намагалися заспокоїти дитину; щоб урятувати стадо, цілували чередника, цілували й свійських тварин - щоб приносили приплід.

Поцілунок використовувався і як знак привітання, нерідко виливаючись у досить складний ритуал. В українців Північної Бессарабії, наприклад, гість звертався до господаря або господині з поздоровленням, на що ті відповідали вдячністю, потім усі цілували одне одному руку, якщо вважали себе рівними; коли ж один із них був старший роками або становищем у суспільстві, то цілував лише молодший, а старший тільки казав «спасибі». Така церемонія практикувалася при вітанні з усіма присутніми гостями, не розрізняючи статі.

В Україні було прийнято обмінюватися поцілунками і при прощанні, причому поцілунок означав не тільки приязнь до людини, а і взаємне прощення (до речі, прощання і прощення колись ототожнювалися). Серед східнослов'янських народів побутував навіть спеціальний обряд спокутування гріхів: напередодні Великого посту, у «прощену неділю», слід було просити один в одного прощення, для чого відвідували всіх рідних і знайомих і цілували їх. Подібна символічність цілунка виявлялася і у прощанні з померлим: українці цілували небіжчика у чоло.

Сучасні етикетні норми поцілунка описані у книзі Я.Радевича- Винницького «Етикет і культура спілкування» (Радевич-Винницький Я., 2006, с. 163-165). Зокрема, автор зазначає: «Поцілунок у руку тривалий час уважався за «пережиток» капіталістичних часів, що його як «форму пошани належить звести до мінімуму». Проте цей «пережиток» пережив і «добу реального соціалізму» та досі широко практикується в нашому суспільстві». Найважливіші моменти застосування цього етикетного знака:

- у Руку цілують тільки заміжніх і старших жінок. Дівчат цілують у щічку або ж обмежуються потиском руки;

- простягнуту жінкою руку беруть за пальці, підносять (щоб надто не згинатись - це неестетично) і в легкім нахилі голови цілують у тильну сторону пальців або ж у передню частину тильної сторони долоні, але в жодному разі не в зап'ясток - це може бути сприйняте як непристойний натяк;

- поцілунок у руку, а дівчат - у щічку має бути радше символічним, принаймні не надто щільним, міцним і гучним;

- неетично цілувати дамі руку, не знявши капелюха, рукавиць, тримаючи другу руку у кишені;

- не прийнято цілувати руку дамі на відкритому повітрі (у парку, на пляжі). Не засвідчують пошану до дами поцілунком її руки також під час їди, пиття тощо.

Наприклад, у англійців немає звичаю цілуватися під час зустрічі (і прощання), а також цілувати жінкам руку. Майже не цілують дамам рук німці, болгари, американці... Для народів Південно-Східної Азії, зокрема китайців і японців, цей знак вітання не характерний.

Нині в Україні поширеним звичаєм є поцілунки між дівчатами, що не бачилися певний час. У хлопців - обійми і доторкання плечима один одного. У розмовно-побутовому мовленні існує ласкаво-фамільярне: «Я тебе цьом-цьом».

І на завершення кілька народних жартів:

1) Першокласник приходить зі школи і каже:

Мамо, уявляєш мене Петрик на перерві поцілував!.. Схвильована мама запитує:

- Як же це трапилося?

- Його Лєнка і Свєтка міцно тримали!

2) Якщо дівчина нереальної небесної краси любить тебе до нестями, постійно виціловує, балує, леліє, то, очевидно, ти - спанієль або пікенез.

Жіноча молитва.

3) Господи святий, молю і благаю, дай мені мудрості, щоб розуміти чоловіка. Любові, щоб прощати його і терпіння, коли п'яний, як квач. Сили ж не прошу, Господи, а то я його приб'ю нахрен. Амінь!

У поезії одного із авторів (Потапенко О., 2009, с.354) вагомим символом-концептом виступає саме поцілунок. Зокрема, у поезії «Дві матері» цей концепт передає почуття глибокої спокути і любові до рідної неньки:

«Як рідко я привозив квіти вам,

Як рідко в храмі свічі золотавив...

Цілуйте руки рідним матерям,

Допоки не вознеслись в Божій славі».

В іншій поезії «Рушники» ліричний герой дуже тепло і зворушливо мовить:

«Срібна нитка життя Родоводу і роду,

І кринична вода

Від стрімких журавлів...

Я цілую твою Гладдю вишиту вроду,

Як би Всесвіт прожив Без святих рушників?».

У поезії «Слов'янська врода» це слово символізує глибоку тугу, ностальгію ліричного героя, якого доля закинула на чужину від України: «Упаду на поріг,

Хати зруб поцілую І дарунки усі Роздаю для рідні.

Посміхнусь, помолюся,

І сльозу не втамую,

Як почую пісні - Наші рідні пісні!».

В поцілунок вкладено стільки почуттів, відтінків настрою, сподівань, надій, радощів і жалю, прощань і зустрічей... Український поет М.Карпенко так оспівує цілунки:

Як це розумно, що в любові є цілунки, подаровані богами!..

Над всім вони, і навіть понад нами, коли вже слів розмові не стає.

0 поцілунки, стримані й палкі,

1 дружні, й сором 'язливі, і ніжні; коханки й мами, і святі і грішні,

з печалі втрат і з пристрасті ріки!

Для поета кохання - це «почуття, що досі не минає: у поцілунку кожнім оживає». В його поцілунку радість і вдячність коханій:

І я тобі цілую руки, до тебе з радістю лечу - і дякую тобі за муки і щастя, й болю, і плачу...

В.Симоненко в поцілунок вкладає почуття синівської вдячності до простого народу України, до тих трудівників, що прокладали своєю працею шлях в майбутнє:

Цілую руки, що крутили жорна у переддень космічної доби.

Та поцілунок для поета - це розставання і печаль:

І хтось востаннє поцілує маму,

І хтось сльозу непрохану змахне.

Ронделі М.Боровка присвячені любові, то трепетні, то ніжні, то палкі:

«Цілують праведні вуста Мою любов, немов Христа».

Лірично-елегійні рядки ронделів українського поета ніби перегукуються з ронделями французького поета Банвіля:

Жахнулась ніч - я не твоя,

Не попели мене цілунком,

Не споюй солодощів трунком.

У Банвіля: Благословімо ніжну ніч:

Її свіжущий поцілунок Несе нам визвіл і дарунок.

Цілунки кохання в поетичних рядках медові, п'янкі, солодкі... Поцілунок матері лагідний, теплий, заспокійливий, поцілунок друга- вітальний, радісний, дружній, прощальний. Та є, на жаль, поцілунки холодні, зрадливі, фальшиві.

В українських перекладах гейневських поезій зустрічаються такі рядки:

Про шал кохання снів я в давнину,

Про ніжні квіти й кучері чудові,

Про поцілунки при гіркій розмові І дум сумних мелодію сумну.

поцілунок мовний літературний



Висновки

У сучасних умовах постала гостра проблема виховання у молодого покоління справжньої любові. Поцілунок має магічну таїну і йому завжди приділялася особлива увага. Поцілунок є символом християнської любові та миру. Слово «поцілунок» має свої особливості вживання у мові та літературі.



Список використаних джерел

1. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Т.4. М.: Рус. яз. 1991. 684 с.

2. Катехизис. Киев: Изд. Украинской православной церкви, 1991. 416.

3. Килимник Степан. Український рік у народних звичаях та обрядах в історичному освітленні. Кн. 2. Київ: Обереги, 1994. Т.1. 392 с.

4. Колобова А. Символическое значение поцелуя в христианстве. [Електронний ресурс]. Режимдоступу:https://cyberlenmka.m.

5. Потапенко О.І. Дух. Любов. Творчість. К.: Міленіум, 2009. 354 с.

6. Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування: навч. посібн. 2-е вид. К.: Знання, 2001. 291 с.

7. Савчин М. Духовна парадигма психології. Київ: Академвидав, 2013. 250 с.

8. Флоренский П. Столп и утверждение истины. Москва: Изд-во «Правда», 1990. 490 с.

9. Чернышев В. Катехизис. Киев: Мужской монастир «Свято- Покровская Голосеевская пустынь», 2014. 480 с.



References (Транслітерація)

1. Dal V. Tolkovyi slovar zhyvoho velikorusskoho yazyka. T.4. M.: Rus. yaz., 1991. p. 684 (rus).

2. Katehizis. Kiev: Izd. Ukrainskoi pravoslavnoi tserkvi, 1991. T.1. s.392 (rus).

3. Kolobova A. Symvolicheskoe znachenie potseluia v khristianstve. [Elektronny iresurs] - Regym dostupa: https://cyberleninka.ru (rus)

4. Kylymnyk S. Ukrainkyi rik u narodnyh zvychaiah ta obriadah v istorychnomu osvitlenni. 2. Kyiv: Oberehy, 1994. T.1. s. 392 (ukr).

5. Potapenko O. Duh. Liubov. Tvorchist. K.: Milenium, 2009. s. 354 (ukr).

6. Radevych-Vynnitskyi Ya. K. Etyket I kultura spilkuvannia: navch. Posibn. 2-e vyd. K.: Znannia. s.291 (ukr).

7. Savchyn M. Duhovna paradyhma psyholohii. Kyiv: Akademvydav, 2013. s.250 (ukr).

8. Florenskii P. Stolp I utverzhdenie istiny. Moskva: Izd-vo «Pravda», 1990. s. 490 (rus).

9. Chernyshev V. Katehizis. Kiev: Muzhskoi monastyr «Sviato-Pokrovskaia Holoseevskaia pustyn», 2014. s. 480 (rus).

Размещено на Allbest.ru

...