Дослідження історії закарпатських говорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження історії закарпатських говорів

I. Вивчення історії закарпатських говорів розпочалося граматикою М. Лучкая «Grammatica Slavo-ruthena» (1830). У передмові до граматики висловлено ряд теоретичних міркувань з приводу розмовної мови та тогочасної літературної мови. М. Лучкай вірно відзначав, що панівним у межах певної мовної території може бути тільки один діалект, який згодом стане основою для утворення літературної мови, але поряд з цим він не насмілився піти проти тогочасної традиції, за якою єдиною літературною мовою слов'ян вважалася старослов'янська мова. Написана ця граматика під безпосереднім впливом граматики його вчителя Й. Добровського. І справді, коли порівняти грунтовну і велику за обсягом (~700 с.) граматику Й. Добровського і граматику М. Лучкая, то здається, що остання є коротким викладом першої. Однак це не означає, що граматика М. Лучкая тільки реферує граматику Добровського. М. Лучкай на її основі написав цілком оригінальну порівняльну слов'яно-українську граматику.

Опис фактів живої розмовної мови М. Лучкай подає для того, щоб докладніше пізнати, наскільки жива розмовна мова відхилилася від церковнослов'янської. Отже, М. Лучкай пробує дати науковий опис говорів Закарпаття.

Для українського мовознавства і славістики граматика М. Лучкая цінна насамперед відомостями про говори Закарпаття. Паралелі, які подає автор, становлять цільний, досить детальний опис звуків і форм досліджуваних говорів. М. Лучкай уперше опублікував зразки усної народної творчості закарпатців.

II. Своїми дослідженнями в галузі історії закарпатських говорів відомий В. Гнатюк, який досліджував життя, культуру та побут українців Угорської Русі. У 1895-1903 рр. він здійснив до закарпатських українців шість експедицій. Наслідком його поїздок на Закарпаття стали два томи «Етнографічних матеріалів з Угорської Русі», опубліковані в 3-му (1897) і 4-му (1898) томах «Етнографічного збірника».

Результатом чергової експедиції В. Гнатюка на Пряшівщину стала його праця «Русини Пряшівської єпархії і їх говори», яка складається з 2-ох частин. У 1-ій дослідник подав відомості про колонізацію Пряшівщини, про поділ русинів Пряшівської єпархії в діалектному відношенні, охарактеризував у загальних рисах місцеві говори. 2-га частина праці складається із зразків живої мови мешканців 11 населених пунктів, обстежених автором.

Завдяки старанням В. Гнатюка виявлено і збережено для науки велику кількість писаних пам'яток минулих епох, серед яких і «Угроруські духовні вірші».

III. Одним із завдань І. Панькевича було дослідження мови місцевих писаних пам'яток. Серед таких його праць можемо виділити такі: «Тишівська «Александрія» из початку XVII в.» (1922), «Инвентар (протоколы) каноничных визитацій вороновського округа 1750-ых рокфв пфд оглядом языковым» (1924), «Найдавн йша грамота подкарпатруська» (1925), «Подкарпаторуська записка студентських в рш из 1751 року» (1928), «Покрайні записи на підкарпатських церковних книгах. Часть I» (1930), Часть II (1970), «Пісня про Штефана Воєводу як пам'ятка лесківського шариського говору» (1946-1948) та багато ін.

Підсумки своїх багаторічних досліджень у галузі закарпатської історичної діалектології І. Панькевич подав у праці «Нарис історії українських закарпатських говорів» (1958), яка є першою спробою докладного монографічного опису і мови пам'яток якоїсь певної компактної території. На жаль, автор встиг підготувати тільки першу частину цього дослідження, присвячену фонетиці, яка вже вийшла посмертно.

IV. Г. Геровський був відомий як мовознавець, фольклорист та історик. Він належав до течії реакційного русофільства і в дусі цих поглядів писав свої дослідження. Протягом багатьох років вивчав народні говори Закарпаття. З цією метою побував у всіх селах краю. У результаті з'явилась праця «Jazyk Podkarpatskй Rusi» (1934) і карта говорів Підкарпатської Русі. У цій праці Г. Геровський робить спробу подати синтетичний огляд закарпатських і південнолемківських говорів. Цю працю піддали критиці І. Панькевич, Й. Дзендзелівський, які вважали, що на підставі однієї фонетичної риси не можна робити висновок про південнокарпатські говори.

У Статті «Словарный состав южнокарпатской народной речи» (1946) Г. Геровський робить спробу загальної характеристики словникового складу говорів Закарпаття (включаючи і Пряшівщину). Весь словниковий склад південнокарпатського наріччя учений поділяє на кілька розрядів:

2. Слова із старослов'янського запасу, які «в остальном русском языке неизвестны»;

На думку Й. Дзендзелівського, у цих розділах є чимало неточностей, а то й просто помилок.

Піддав критиці Й. Дзендзелівський і назву статті Г. Геровського «Народная речь Пряшевщины» (зб. «Пряшевщина», 1948), позаяк у ній ідеться про українські говори Пряшівщини, де, крім українців, проживають також словаки, угорці тощо (Конспект лекцій, с. 67-69).

Серед інших праць Г. Геровського можемо виділити «О языке грамоты 1404 г.» (1927), «Русский язык в церковно-славянско-русской грамматике Михаила Лучкая» (1931) та ін.

V. Російський славіст професор О.Л. Петров публікував тексти закарпатських пам'яток: «Древнейшая церковнославянская грамота 1404 г. о карпаторусской территории» (Ужгород, 1927), «Отзвук реформации в русском Закарпатьи XVI в. Няговские поучения на евангелия», «Древнейшие грамоты по истории карпаторусской церкви и иерархии 1391-1498 гг.» (Прага, 1930) та ін.

VI. Ряд публікацій місцевих пам'яток чи уривків із них з відповідними коментарями та ін. видає Ю. Яворський: «Ветхозаветные библейные сказания в карпаторусской церковноучительской обработке конца XVII - го века» (Прага, 1931), «Исторические, личные, вкладные и другие записи в карпаторусских рукописных и печатных книгах XVI-XIX веков» (Ужгород, 1931), «Новые рукописные находки в области старинной карпаторусской письменности XVI-XVIII веков» (Прага, 1931) та ін.

VII. В. Саханєв у «Науковому збірнику» товариства «Просвіта» в Ужгороді (1932. - Т.IX. - С. 68-100) друкує досить велику збірку дарчих та інших написів на церковних книгах тощо під назвою «Новый караторусский этнографический материал».

VIII. М. Лелекач та М. Грига у 1943 р. в Ужгороді видають хрестоматію писемних пам'яток «Выбор из старого руського письменства Подкарпатья (от найдавн ших початков до середины XIX в.»).

закарпатський говір гнатюк геровський

IX. Багато зробив у галузі закарпатської історичної діалектології Л. Деже, який подав детальний опис мови закарпатських пам'яток від найдавнішого часу до XVIII ст. включно. Відомою є його книга «Очерки по истории закарпатских говоров» (Будапешт, 1967). Праця складається з двох основних частин. У I-ій після короткого огляду існуючих досліджень з історії діалектів Закарпаття та загальної характеристики сучасного їх стану автор подає нарис історії заселення краю та опис фонетики говорів на підставі пам'яток XIV-XVI ст. Тут автор уперше в історії українського мовознавства так докладно аналізує українські глоси в латинських угорських пам'ятках. II-га частина книги присвячена аналізу мови «Нягівських повчань на євангеліє», що дійшли до нас у списку XVIII ст., але були написані не пізніше 1564 р. Словник цієї пам'ятки Л. Деже опублікував у Дебрецені 1985 р.

X. Значний вклад у дослідження історії закарпатських говорів внесли вчені УжДУ.

Неперевершеним діалектологом є Й.О. Дзендзелівський. Саме йому належить класифікація закарпатських говірок на менші угруповання: ужанська, боржавська, марамороська та верховинська група говорів. Майже кожне із цих 4-ох угруповань учений переважно на підставі лексичних ознак поділяє на ще менші підгрупи.

Серед багатьох наукових зацікавлень ученого - історія мовознавства на Закарпатті. Й.О. Дзендзелівський описав рукописи церковнослов'янської мови (закарпатська редакція) А. Коцака та разом із З. Ганудель опублікував два варіанти цієї граматики у Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику (Пряшів, 1990. - Т. 15. - Кн. 2. - С. 5-332). До цієї групи праць належать також статті «Словникар з Росішки» - про М. Грицака та його словник (Тиса. - 1993. - №1-2), «ПОН і забутий Гарайда» (Тиса. - 1994. - №1-2), «Наше язикове богатство. Про словник (закарп.) говорів І. Панькевича (Тиса. - 1995. - №1-2), у співавторстві з Я. Штернбергом «Чотиримовний словник М. Лучкая» (Дукля, Пряшів, 1986. - №2).

У 1996 р. у збірнику III Міжнародного конгресу україністів з'явилась стаття ученого «Закарпатські говори та питання генези української мови», у якій він робить висновок про те, що закарпатський, лемківський та бойківський діалекти мають спільну генезу і сягають родоплемінного діалекту білих хорватів. Учений наводить аргументи того, що українці (протоукраїнці) на південь від Карпатського хребта, тобто на території сучасної Закарпатської області, проживали ще за кілька віків до X ст. Запропонований погляд ученого на важливіші моменти генези закарпатських говорів спростовує версію східнослов'янської прамови чи т.зв. спільної колиски трьох братніх народів. Закарпатський діалект, на думку Й. Дзендзелівського, «не входив до тієї гіпотетичної східнослов'янської прамови, а отже і українська мова постала безпосередньо в результаті все більшої та глибшої її діалектної диференціації, що врешті-решт підірвало єдність її мовної структури» (с. 166).

XI. С.П. Бевзенко у «Діалектологічному збірнику» УжДУ 1955 р. публікує статтю «Завдання вивчення українських говорів Закарпаття», у якій показує історію вивчення закарпатських говорів. Ця ж проблематика і у його статті «Стан вивчення карпатських говорів і завдання дальшого розгортання наукового дослідження їх» (1958). С.П. Бевзенку належать ряд статей про мову місцевих писаних пам'яток: «До характеристики мови оповідань з «Фізіолога» з Углянського збірника XVII ст. «Ключ», «Із спостережень над мовою літописних записок із с. Гукливого» (1959) та ін.

XII. Перу І.В. Сабадоша належить ряд публікацій з історії словникового опрацювання лексики закарпатського говору: «Розвиток лексикографії на Закарпатті в загальноукраїнському контексті» (Львів, 1993), «Діалектологічні набутки Івана Жегуца» (Львів, 2003), «З історії словникового опрацювання лексики закарпатського говору» (Львів, 2004).