Творчість Валерія Шевчука і Володимира Даниленка в контексті "Житомирської прозової школи"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творчість Валерія Шевчука і Володимира Даниленка в контексті «Житомирської прозової школи»

Яна Войтенко

студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент

Лаврусенко М.І.

У статті подано загальний огляд творчих здобутків Валерія Шевчука й Володимира Даниленка як представників «Житомирської прозової школи», зокрема окреслено специфіку епічних жанрів представників цього літературного спрямування.

Знакові письменники ХХІ століття - Вал. Шевчук і В. Даниленко - ввійшли у літературу як представники «житомирської прозової школи», якій характерна реалістична поетика, ускладнена постмодерністським впливом, міфотворчість, екзистенційна проблематика, універсальні моделі особистісного і соціального буття, мовна поліфонія - всі ці художні категорії сформували митців, чий естетичний почерк вирізняється з-поміж ряду сучасних письменників.

Доробок прозаїків отримав достойну оцінку літературознавчої науки. Твори Вал. Шевчука проінтерпретовані у працях І. Бабич, П. Білоуса, В. Ґабора, І. Долженкової, Н. Заверталюк, Н. Зборовської, Г. Лобановської, Т. Николюк, Я. Поліщука, В. Терлецького, Р. Харчук, В. Шнайдера та інших; художні здобутки В. Даниленка оцінені у розвідках Г. Бондаренка, Н. Козачук, М. Лаврусенко, М. Павлишина, Ю. Омельчука, О. Юрчук тощо.

Метою нашої студії є окреслити особливості такого художнього явища як «житомирська прозова школа» у літературознавстві, назвати її представників, виокремити риси творів митців цього географічного кола, а також узагальнити здобутки Вал. Шевчука і В. Даниленка в контексті цього мистецького епічного спрямування, вказати на спільні/відмінні риси творчої манери авторів.

На думку Г.Ф. Бондаренка, «житомирська прозова школа» як художнє явище виникла наприкінці 90-х років минулого століття, «завдяки, - як зазначає її теоретик В. Даниленко, - інтелектуальній тусовці Бориса Тена», відомого літературознавця, знавця й перекладача античної літератури на українську мову (1897 - 1983). На появу цього феномена в українському художньому просторі «вплинула перебудова, розвал Союзу і, як наслідок, відчуття того, що українська література понад сімдесят років розвивалася за законами неавтентичної художньої моделі. Великим плюсом школи є те, що очолює це явище неформальний лідер та безсумнівний літературний авторитет В. Шевчук, чиє ім'я найбільш часто звучить серед українських кандидатів на Нобелівську премію, а її натхненником та теоретиком став талановитий і дуже амбітний В. Даниленко» [3, с. 170].

Фундатором сучасної житомирської прози в літературознавстві вважають Вал. Шевчука. У своїх творах він зумів об'єднати в одне ціле кращі традиції психологічної прози межі ХХ і ХХІ століть, завуалювати в ній алюзії на модерністичні здобутки національної літератури 20-х років ХХ століття.

Термін «житомирська прозова школа» був уведений у літературний обіг В. Даниленком, котрий упорядкував антологію «Вечеря на дванадцять персон» (1997 р.), до якої увійшли твори дванадцяти письменників різного віку (Валерій Шевчук, В'ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Євген Концевич, Анатолій Шевчук, Геннадій Шкляр, Микола Закусило, Василь Врублевський, Григорій Цимбалюк). У такий спосіб В. Даниленко об'єднав письменників в одне мистецьке явище, якому були притаманна літературна схожість стилів, ідейно-проблематична спрямованість, а також прив'язка до одного локусу - Житомирщини.

На думку Н. С. Ференц, у 90-х роках XX століття була задекларована «галицька (львівсько-станіславська)» і «київсько-житомирська» школи. «Галицька школа» (Ю. Андрухович, Ю. Винничук, В. Єшкілєв, Ю. Іздрик, Т. Прохасько), за спостереженням В. Даниленка, абсолютизує формалістичні пошуки, стилізацію на існуючі літературні зразки, а «житомирська» - на дослідження екзистенційних глибин людини, обсервацію любові, жаху, смерті» [8, с. 375]. Н. Білоцерківець вказує на культивацію цими школами різних типів героїв. «Герої галицько-станіславської школи - рафіновані інтелігенти, схильні до споглядання. Герої київсько-житомирської школи обтяжені патологічною свідомістю» [2, с. 44]. Ю. Ковалів вважає «галицьку» і «житомирську» школи ефемерними утвореннями, які, за його словами, «ще не оформившись, зникають із простору письменства» [5, с. 96].

П. Білоус твердить, що значення «житомирської школи» як літературного явища полягає насамперед у витворенні своєї естетичної системи, базованої на національній літературній традиції. Постулюється оберігання, плекання традицій і мови Житомирщини, дотримання так званого мовного натуралізму, звільнення власного мовного потоку тощо [1, с. 373-377]. творчість шевчук даниленко школа

За Р. Харчук, можна виокремити такі ключові риси «житомирської школи»:

1. орієнтована на пошуки власних першооснов, на доторкання до екзистенційних глибин людини;

2. характерний тип героя - маргінальна особистість, обтяжена паталогічною свідомістю;

3. «мовний реалізм»: письменники обсервують «природну» мову аборигенів (чи це коднянська або поліська говірка, чи це сумнозвісний суржик), роблячи її чинником образотворення;

4. постмодерне світобачення, образ, точніше «маска» автора у центрі твору;

5. проза авторів стилістично ускладнена, умовно-алегорична, екзистенційна, орієнтована на національну літературну традицію [9, с. 373-377].

Ми вважаємо, що творчість Шевчука та Даниленка співвідноситься як «вчитель - учень», «наставник - послідовник», «батько - син», «родова - видова грань літератури», отже, прозовий доробок письменників не дублюється. Митці є представники різних генерацій - двадцятирічна різниця віддзеркалює у творчості сталі та молоді прозові моделі. Незважаючи на належність до однієї школи, письменники не дублюють стиль один одного. В. Даниленко тримає мистецьку субординацію, лише «заграючи» до Вал. Шевчука при використанні його як прототипу героїв у кількох символічних проекціях. Крім того, В. Даниленко вдається до популяризації героїв прози Вал. Шевчука, послуговується засобами комічного - гумором, пародією та іронією, які характерні і для творчості його творчого наставника. Отже, зробимо огляд творчості обох письменників, визначивши особливості прози в контексті «житомирської школи».

Вал. Шевчук - письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко. М. Хороб зазначає, Вал. Шевчук - це глибокий письменник філософського та психологічного скерування насамперед, який творчо розкошує у різних часових вимірах національної історії, культури, красного письменства, релігії, у художньо-стильових креаціях від готики й бароко до неореалізму, різноманітних виявів модерного й елементів постмодерного мислення, неодновимірно переплітаючи оповідну традицію, що започатковується в міфах, різновидах фольклору з найсучаснішими формами вираження людини й світу [10, с. 194].

Вал. Шевчук - один із найбільш знаменитих та відомих «апостолів» школи дебютував у літературі як письменник-«шістдесятник» («Серед тижня» (1967), «Набережна, 12» (1968), «Вечір святої осені» (1969)). Формування Вал. Шевчука як митця відбувалося протягом тривалого, динамічного часу, на що вказує його стильова, жанрова, ідейно-тематична поліфонічність.

У прозі письменника простежується зацікавлення традиціями давньої української літератури («Дерево пам'яті», «Місія», «Розсічене коло», «У пащу Дракона», «Біс плоті», «Ілля Турчиновський», «На полі смиренному», «Місячний біль», «Птахи з невидимого острова», «Мор» - XIV - XIlV ст., «Останній день», «У череві апокаліптичного звіра», «Загублена в часі», «Петро Утеклий» - XVIII ст., чи «Ліс людей, або «Чорна книга Киріяка Автомоновича Сатановського», «Освітлена сонцем кімната»). Цьому сприяла багаторічна праця над дослідженням історії української літератури XIII-XVIII ст. («Муза роксоланська» (1994)). Автор у своїй прозі змальовує і ближчий до нас час - XX століття («Дім на горі», «Стежка в траві.:Житомирська сага» у 2-х томах, «Горбунка Зоя», «Юнаки з вогненної печі», «Жінка-змія», «Привид мертвого дому» та ін.) і XXI століття («Три фрагменти із сувою мойр» тощо).

Знаковим у творчому доробку письменника є роман-балада «Дім на горі». Композиційно роман складає повість-преамбула та збірка новел «Голос трави». Новели побудовані на снах, спогадах, що стають притчами, філософськими сентенціями. Герої роману живуть у дійсному світі та уявному, вигаданому. Прикметно, що ці світи сходяться, співіснують, але від того нічого не змінюється в долі героїв. Проблеми сучасного буття, зокрема, моралі, етики, у творі змальовуються через давні гуманістичні традиції, через релігійні уявлення, елементи фольклору, біблійні сюжети. Автор художньо досліджує сутність добра і зла, намагається переконати читача: людська краса - всесильна, могутність її у найкращих проявах, вона перемагає зло [4, с. 348].

Тему роману визначаємо як ствердження ідеї єдності усього живого, сущого на землі, яке передбачає необхідність для кожного нового покоління виборювати свій досвід пізнання себе і світу й так перевіряти досвід поколінь минулих задля майбутнього.

У свою чергу, головна ідея роману полягає у розкритті людини через психо-інтуїтивне пізнання її долі, що творилася не лише за логікою національної доцільності, а слідувала передусім за внутрішніми потребами - почуттями. Пізнати сенс буття, побачити, відчути, естетично пережити добро і зло, світло і тінь, їх вічне протистояння, яке лежить в основі руху, динаміки поступу, допомагає оголити людську душу, художньо дослідити людську природу.

Роман «Дім на горі» Вал. Шевчука є втілення традицій українського барокового світосприйняття. Для нього властива надмірна химерність та містичність художнього стилю, антитеза добра і зла, діалектика змінного і постійного, мотив плинності буття, образ мандрівника тощо. Крім барокових ознак для творч ості Вал. Шевчука характерні впливи романтизму, сюрреалізму, неоготики, символізму, імпресіонізму, «кларнетизму». Джерела міфопоетики філософського роману «Дім на горі» знаходяться у глибинних пластах етнонаціональної культури - у фольклорі, народних віруваннях, у язичницькій і християнській міфологіях. «Химерна проза» Вал. Шевчука насичений специфічно українськими рисами. На перший план виходять архетипи Дому, Гори (Світового Дерева), Дороги, Храму, Природи, Землі. Художньо-естетично вони виявляються через бароковість, містичність, фантасмагоричність, метафоричність, гротескність, притчевість філософсько-літературного тексту сучасного українського письменника.

В. Даниленко - сучасний український прозаїк. Про письменника знають як про видавця антологій «Тен-клуб: Житомирська поетична тусівка», «Квіти в темній кімнаті»; «Опудало», «Вечеря на дванадцять персон», «Самотній пілігрим», «Похід через засніжений перевал», творця театру вуличної сатири та радіопередачі «Політичний вертеп», організатора видавничого проекту «Банкова, 2», літературного конкурсу «Коронація слова», Міжнародної премії «Воїн Світла», літературознавця, автора дисертації про психоаналітичний контекст прози Григора Тютюнника. Він - автор романів «Капелюх Сікорського», «Кохання у стилі бароко», «Газелі бідного Ремзі», книг «Грози над Туровцем», «Тіні в маєтку Тарновських», збірки оповідань «Сон із дзьоба стрижа», аудіоальбому сатиричних радіоп'єс «Струнний квартет для собак», книги есеїстики та критики «Лісоруб у пустелі» та багатьох інших.

Романний доробок В. Даниленка як яскравого представника житомирської прозової школи презентує творчість «нової хвилі», оскільки розміщений поміж полюсами елітарного й масового письма, націлений відповідати на актуальні запити та виклики сучасності й водночас стимулювати читача до серйозних роздумів. За словами відомого літературознавця Я. Поліщука, варто відзначити «художню вправність» письменника, романи якого засвідчують «досконале вміння оповідати людські історії, приперчуючи їх добре витриманою інтригою та водночас насичуючи ненав'язливим дидактичним сенсом» [7].

Дослідниця Т. Николюк зауважує, що проза Володимира Даниленка психологічна, інтелектуальна, сатирична, містична. Сни, інтуїція, містичні події, стани - це переважно те, на чому ґрунтуються сюжети Даниленкових творів. Його персонажі живуть у двох світах: уявному та реальному. Ірраціональне та раціональне тісно переплетене у творах, тому часто складно визначити, чи подія - сон (фантазія) героя, чи художня реальність [6, с. 11].

Г.Ф. Бондаренко визначає такі характерні прикмети творчого почерку В. Даниленка: «парадоксальне авторське мислення, динамічне письмо, психологічна точність деталей, образ бінарного світу, безглуздого й одночасно обумовленого непізнаними людиною законами, карнавал побуту й буття» [3, с. 172].

Усі ці риси легко простежуються у прозі В. Даниленка, присвячені розмові про родинні стосунки, - книгах «Грози над Туровцем», «Тіні в маєтку Тарновських», та ін. У «Грозах над Туровцем» автор змальовує історію свого рідного села упродовж кількох століть. Минуле малої батьківщини постає як художній міф, у якому й історія доби Руїни, і 60-х років ХХ століття. У романі «Клітка для вивільги» автор розмірковує над впливом колоніальної системи на творчу людину, над впливом людей мистецтва на формування незалежної особистості. Радянська доба у творі змальована як парадоксальна система, що позбавляла людину щастя. Світ оповідань автора «Грози над Туровцем», «Крик гриба» постає як архетипна єдність чоловічого і жіночого начала, які стоять на чолі свого роду, бережуть його традиції.

У повістях «Сонечко моє, чорне і волохате», «Тіні в маєтку Тарновських» В. Даниленко порушує загальнолюдську проблему стосунків чоловіка і жінки в родині, впливу подружніх взаємин на формування комплексів у дітей. Авторські міркування базуються на психоаналітичному підході З. Фрейда.

Таким чином, Вал. Шевчук та В. Даниленко як представники сучасної української прози - «житомирської школи» - презентують поліфонічну творчість, що насичена власними світоглядними й естетичними орієнтирами, позначеними національними і світовими художніми домінантами. Творчість Вал. Шевчука суттєво вплинула на естетичні пошуки В. Даниленка. Як письменник і літературознавець Вал. Шевчук виробив своє оригінальне бачення широкого спектра філософських проблем. Натомість В. Даниленко продовжив традицію «житомирської школи» як критик і письменник, в основі творів яких в постмодерному ключі презентовані ті цінності буття, котрі актуалізовані і в прозі його літературного соратника.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Білоус П. Прозаїки житомирського кола / П. Білоус. - Режим доступу: www.portal_Soc_Gum_vg_2009_18_19_18

2. Білоцерківець Н. Бу-Ба-Бу та інші / Н. Білоцерківець / / Слово і час. - 1991. - № 1. - С. 42-52.

3. Бондаренко Г. Ф. Житомирська прозова школа : особливості художнього світу / Г. Ф. Бондаренко // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховського. - 2013. - Вип. 23. - С. 169-175. - Режим доступу: http: / /nbuv. gov.ua/UJRN/kdsm_2 013_23_25

4. Данильченко І. Організація діалогічної взаємодії на уроках української літератури в старших класах (на прикладі роману В. Шевчука «Дім на горі» / І. Данильченко // Волинь - Житомирщина. - 2010. - № 20. - С. 347-352. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vg_2010_20_41

5. Ковалів Ю. Жанрово-стильові модифікації в українській літературі : монографія / Ю. Ковалів. - Київ: ВПЦ «Київський університет», 2012. - 191 с.

6. Николюк Т. Ірраціональне у прозі Володимира Даниленка / Т. Николюк // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. - 2013. - Вип. 20. - С. 11-20. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apulf_2013_20_4

7. Поліщук Я. Київський бестіарій / Я. Поліщук. - Режим доступу: http://litakcent.eom/2009/12/11/kyjivskyj-bestiarij/

8. Ференц Н. С. Теорія літератури і основи естетики : навч. посіб. / Н. С. Ференц. - К. : Знання, 2014. - 511 с.

9. Харчук Р. Б. Сучасна українська проза. Постмодерний період : навч. посіб./ Р. Б. Харчук. - Київ: Академія, 2008. - 247 с.

10. Хороб М. Художній світ Валерія Шевчука : мистецтво творення оповідання / М. Хороб // Волинь - Житомирщина. - 2010. - № 20. - С. 194-209. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vg_2010_20_26

Размещено на Allbest.ru