Особливості функціонування вставних і вставлених конструкцій у щоденниковомудискурсі Володимира Винниченка

студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики

В українському мовознавстві є чимало праць, у яких проаналізовано синтаксично ізольовані члени речення, зокрема висвітлено природу вставних та вставлених конструкцій, з'ясовано їхню семантику, схарактеризовано інтонування та пунктуаційне виділення таких структур (І. Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, П.С. Дудик, А.П. Загнітко, Б.М. Кулик, М.Я. Плющ, К.Ф. Шульжук та ін.). Досить часто увагу дослідників привертають стилістичні особливості функціонування названих конструкцій у різних стилях, зокрема у творчості письменників (О.В. Галайбіда, А.П. Коваль, А.К. Мойсієнко). Останнім часом пожвавився інтерес до вивчення комунікативного й текстового потенціалу вставних та вставлених одиниць (А.І. Мамалига, З.П. Олійник). Однак недостатньо дослідженими залишаються проблеми структури й специфіки функціонування таких конструкцій в україномовному щоденниковому дискурсі. Цим і зумовлена актуальність нашого дослідження.

Зацікавленість щоденниковим дискурсом легко пояснити, оскільки це один із важливих засобів духовного самовизначення особистості, вироблення власної ідентичності, окрім того - він надає відомості відносно історичних подій, побуту, культури певної епохи.

Щоденниковий дискурс - упорядкування власного досвіду, формування особистості. Він відображує істотні віхи життєвого шляху наратора, оголює таємниці його душі, іноді потаємні, стає насамперед сповіддю перед собою і в майбутньому - перед читачем.

Метою цієї розвідки є дослідження вставних та вставлених одиниць у щоденниковому дискурсі В.К. Винниченка.

Досягнення мети здійснюється через розв'язання таких основних завдань: 1) схарактеризувати лінгвістичний статус та природу вставних та вставлених конструкцій; 2) визначити їх структурні та функціональні типи; 3) виокремити з тексту «Щоденника» В.К. Винниченка речення зі вставними і вставленими конструкціями та встановити їх функціонально-стилістичні особливості.

Об'єкт дослідження - вставні та вставлені одиниці, предмет - структурно-семантична специфіка та особливості функціонування вставних та вставлених конструкцій у жанрі щоденника. Фактичний матеріал дібрано із «Записника. Ч. 1. (1 лютого - 27 червня 1911)» та «Записника. Ч. 2. (Початок травня - 15 листопада 1914)» - далі Записники.

Науковий світ знає Володимира Кириловича Винниченка як одного з найвидатніших майстрів української прози першої половини двадцятого сторіччя, основоположника української модерної драми, видатного публіциста, мемуариста та політичного діяча.

Творчість В.К. Винниченка з кінця 80-х - початку 90-х років ХХ ст. стала об'єктом уваги літературознавців (В.О. Базилевський, О.А. Галич, В. І. Гуменюк, В.П. Марко, В. Є. Панченко, Г.Д. Клочек, С.П. Михида та ін.). Роль щоденникових записів для осягнення творчої спадщини В.К. Винниченка усвідомлюють усі науковці: «Щоденник» фігурує у зв'язку з найрізноманітнішими аспектами дослідження художнього доробку митця (з'ясування причини суперечності політичних поглядів В. Винниченка; дослідження філософського підґрунтя його романів; аналіз витоків драматичних творів письменника). «Щоденник» є прикладом багатогранної, оригінальної публіцистики, джерелом цікавих лексичних трансформацій. Аналізований текст ілюструє своєрідність використання мовних засобів для вираження позицій, поглядів, настанов автора. Проте мовознавчих праць, присвячених дослідженню «Щоденника» В. Винниченка, досі бракує.

Українська мова оперує цілою системою синтаксичних категорій і конструкцій, які здатні виконувати різноманітні стилістичні функції. Значну роль у вираженні модальності відіграють вставні і вставлені конструкції.

У «Словнику лінгвістичних термінів» модальність визначається як «граматична категорія, яка виражає відношення змісту висловлюваного до дійсності та оцінку цього відношення з боку того, хто говорить (або пише)» [4, с. 134]. Таким чином, синтаксично ізольовані одиниці здатні передавати стилістичне навантаження, адже навіть у визначенні вставних конструкцій зазначається, що вони виражають суб'єктивне значення.

Проаналізувавши вставні конструкції в малій прозі Володимира Винниченка, Г.В. Волчанська виділяє шість груп вставних одиниць та робить висновок, що найчастіше вживаються вставні слова їй-богу, їй же - богу, бо вони є соціально усвідомленими й визнаними українським народом. Важливою є також думка про те, що «…у контексті відбуваються певні метаморфози, які зумовлюють «нарощення» семантичних відтінків навіть у вставних слів та словосполучень. Широке використання таких мовних одиниць у діалогах персонажів створює природний мовленнєвий фон, який був характерний для того часу» [3, с. 208].

У науковій літературі трапляються різні погляди на кількість семантичних груп вставних і вставлених конструкцій. Так, М.Я. Плющ пропонує виділяти п'ять семантичних груп: «.виражають модальну оцінку; емоційну оцінку; привертають, активізують увагу співрозмовника; указують на джерело повідомлення; допомагають упорядкувати думки; виражають емоційність вислову або є засобом діалогізації» [9, с. 182].

С.П. Бевзенко пропонує розглядати вісім семантичних груп, а саме: 1) вставні слова з модальним значенням, які виражають оцінку мовця міри реальності повідомлюваного…; 2) вставні слова з емоційним значенням, що виражають почуття мовця у зв'язку з повідомленням.; 3) вставні слова, що вказують на джерело повідомлення, вираженого реченням в цілому або його окремими частинами.; 4) вставні слова, що вказують на зв'язок висловленої думки з попередньою, на послідовність викладу.; 5) вставні слова, звернені до співрозмовника з метою активізувати його увагу, викликати бажану реакцію з приводу висловленого.; 6) вставні слова, що виражають емоційну природу вислову, підкреслюють експресивні відтінки його.; 7) вставні слова, що вказують на оцінку міри того, про що йдеться, а також на міру його звичайності.; 8) вставні слова, за допомогою яких робиться висновок, зв'язок з попередньою думкою, підбиваються підсумки [1, с. 141-143].

С.Л. Ковтюх виокремлює сім груп: 1) виражають імовірність чи вірогідність повідомлюваного; 2) указують на ступінь звичайності викладених фактів; 3) указують на джерело думки чи повідомлення; 4) виражають емоційне ставлення мовця до змісту повідомлюваного (задоволення, незадоволення, радість, обурення, горе та ін.); 5) привертають увагу співрозмовника, переконують у чомусь, підкреслюють щось; 6) указують на зв'язок між думками, послідовність викладу, висновки; 7) указують на прийоми та способи оформлення думок або на характер висловлювання [7, с. 453-454].

У підручнику К.Ф. Шульжука зазначено такі групи: «.1) вставні слова, словосполучення й речення, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного (так звана гіпотетична та констатуюча модальність, що передається словами типу мабуть, певно, може, видно, здається, очевидно, безумовно, безперечно, дійсно, справді, природно, певна річ, правду кажучи і т. ін.); 2) вставні одиниці, що передають зв'язок думок, послідовність їх викладу чи логічне завершення цього викладу (таким чином, словом, до речі, по-перше, головне, нарешті, навпаки, зокрема, однак, і усякому разі та ін.); 3) вставні слова, словосполучення і речення на позначення джерела повідомлення (за словами…, на думку…, по-моєму, за повідомленням., кажуть, за висловом. тощо); 4) вставні компоненти, що виражають емоційний стан мовця, його почуття (на лихо, на горе, на жаль, на біду, на радість, як на гріх, на диво та ін.) [10, с. 166-167].

Для подальшого аналізу пропонуємо дотримуватися класифікації М.Я. Плющ, відповідно аналізуючи вставні компоненти за п'ятьма семантичними групами.

Аналіз тексту Записників засвідчив, що В.К. Винниченко надає перевагу вставним словам із значенням упевненості чи невпевненості, наприклад: Здається, ніщо, крім цього, не може нас в'язати, і коли не стане цього, ми можемо розійтись [2, с. 36]. Автор не стільки сумнівається в тому, що повідомляє, скільки в такий спосіб наче оцінює події, осіб, явища, таким чином змінюючи стилістичне навантаження вставного компонента.

Найбільш продуктивно письменник уживає вставні слова семантичної гіпотетичної модальності здається, мабуть. Традиційно такі компоненти свідчать про невпевненість у тому, що зазначається в реченні. Але у В.К. Винниченка ці конструкції набувають іншого стилістичного забарвлення. По-перше, інколи, усупереч семантиці, вставне слово здається виражає упевненість у тому, про що повідомляється. Наприклад, у реченні І брук грубо змощений, і занадто багато вивісок, які, здається, поприбивані занадто недбало, без симетрії, аби щось висіло [2, с. 51] висловлюється чітке переконання в тому, що вивіски дійсно розміщені асиметрично, однак для уникнення категоричності, для створення ефекту ввічливості автор увів компонент здається.

По-друге, значною мірою вставні компоненти втрачають свій безпосередній зв'язок із семантичною групою, оскільки письменник уникає однозначності в оцінці явищ і подій. Саме тому вставне слово мабуть немає такої яскравої семантики ймовірності, можливості/неможливості. Якщо в реченні Мабуть, офіціянт з якого-небудь порядного ресторану [2, с. 57] вставне слово мабуть безпосередньо реалізує своє значення невпевненості, то в реченні Щось, мабуть, йому добре було в душі, або взагалі душа його добра [2, с. 56] це семантичне навантаження нівелюється, зменшується.

Змінюється також і стилістичне навантаження вставного компонента здається. Так, у реченні Вітер дме і, здається, весь час по лиці й ногах б'є величезна шовкова простися, приємно і туго напнута. [2, с. 58] вставне слово виражає не стільки невпевненість, скільки передає відчуття і враження героя.

Вставні конструкції інших семантичних груп автором вживаються не часто. Трапляються слова, які служать способом привернення уваги співрозмовника, однак разом з тим мають додаткове стилістичне навантаження, допомагаючи оформити думку. Наприклад, Між іншим, вони ввійшли в кав «ярню, особливо офіцер, сміливим погордливим кроком [2, с. 53].

Особливістю тексту щоденника В. Винниченка є те, що він уводить речення, тексти російською мовою для достовірної передачі мовлення осіб, з якими він стикається. У таких конструкціях переважають вставні компоненти із значенням привернення уваги, як-от: Виполощите, будьте такіє добренькіє, ротіка. Повернітє головку [2, с. 61]. Це видається логічним і стилістично вмотивованим, оскільки в усному мовленні зазвичай переважають вставні слова із значенням (метою) активізації співрозмовника.

Окрім вставних конструкцій, мовознавці виділяють ще вставлені конструкції (слова, словосполучення і речення). Вони не виражають ставлення мовця до висловленої думки, а вносять у речення додаткові відомості (уточнення, супровідні зауваження, поправки, пояснення). Ці додаткові повідомлення бувають поясненням до якогось із членів речення чи до речення в цілому.

Поділ на групи вставлених одиниць не такий чіткий і однозначний. Оскільки вставлені конструкції виражають додаткові повідомлення, які викликають побіжно, то неможливо виділити конкретні їхні групи. Умовно в теоретичних джерелах із синтаксису пропонується розглядати три групи: 1) які містять додаткові повідомлення; 2) які конкретизують, уточнюють повідомлення; 3) які пояснюють якийсь член речення чи все речення.

Вставлені конструкції В.К. Винниченко використовує досить часто. Аналіз засвідчив, що письменник однаковою мірою вживає вставлені конструкції всіх визначених семантичних груп. Синтаксичні конструкції можуть містити ускладнювальні компоненти із семантикою додаткового повідомлення, таким чином поширюючи інформацію, наприклад: Обмахується від мух, наче кличе кудись за собою (спостереження Рози) [2, с. 36]; Думки російського революціонера, коли він дивиться на англійців, що грають в лавн-теніс. (Вища раса, культура аристократії, несвідоме почування цього) [2, с. 41]. Розвить сцену в сімействі. (Таня зайшла за томиком Шевченка) [2, с. 41].

Значне стилістичне навантаження мають речення, у яких вставлені одиниці несуть уточнювальне значення, як-от: Поважний чоловік (навіть дідок уже) з такою посмішкою, яка говорить: «Говори, я все знаю вже, що ти мені скажеш, але ти говори» [2, с. 35]; Солдати схожі на божих корівок (москалики) [2, с. 36]; Стовбури пальм, як ноги слона (вираз Левка) [2, с. 36]. Така семантика надзвичайно важлива для читача, оскільки дає змогу вималювати точну, яскраву картину, зокрема зорову.

Пояснення є важливим стилістичним засобом у реченнях В. Винниченка. Конструкції зі вставними одиницями, що містять пояснення, дозволяють побачити й оціночний момент у висловлюванні. Наприклад, Бідна дуже (акушерка, не заробляє нічого), робить Катерині Михайлівні вштрикнення якісь і за це має сніданок щодня. [2, с. 31]; У Брайловського (оратора) вимова сочна: р, н і л він вимовляє по два рр, нн, і лл: «ггранить, Декарр, замечанніє, сллова» і т.д. [2, с. 40]. У зв'язку з необхідністю пояснення змісту основного речення вставлені компоненти набувають форми цілого речення: Льокай у ресторані (той, що пальта скидає) чистить черевики, обтираючи їх об штани на литках другої ноги, і потім уважно дивиться [2, с. 53].

У щоденнику В.К. Винниченка вставлених конструкцій, виділених комами чи тире, зафіксовано не було. Автор уживає дужки як спосіб виділення. Цей спосіб яскраво підтверджує інформаційну додатковість вставлених конструкцій.

Досить часто в реченнях вставні конструкції вживаються в складі вставлених, тобто, маємо подвійне ускладнення, наприклад: Для цього (очевидно, з його наказу) всі вивіски написані двома мовами: руською і польською [2, с. 52]; У Дор. така походка, як у людини, що дуже роздратувалась і біжить когось бити (наприклад дитину, яка дуже надокучила) [2, с. 36]. Таке поєднання вставних і вставлених конструкцій є надзвичайно цікавим, оскільки вставні конструкції марковані суб'єктивною модальністю, вставлені ж конструкції корелюють з об'єктивною модальністю. Їхнє поєднання в одному реченні змінює одноплановість висловлення, поєднання ж їх призводить до зміни модальності вставленої конструкції, чіткіше і виразніше починає звучати голос автора.

Таким чином, вставні та вставлені конструкції є важливими структурно-семантичними компонентами щоденникових записів В.К. Винниченка. Вони слугують синтаксично-стилістичним засобом суб'єктивної оцінки, висловлення додаткових зауважень і оцінок, уведення нових інформативних одиниць у речення з метою досягнення об'єктивності розповіді, увиразнення, залучення читача до творчого процесу.

Бібліографія

винниченко лінгвістичний стилістичний вставний

1. Бевзенко С.П. Сучасна українська мова. Синтаксис: навч. посіб. / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. - К.: Вища школа, 2005. - 270 с.

2. Винниченко В. Щоденник. Том перший. 1911-1920 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://irbis - nbuv. gov.ua/ulib/item/UKR0002104

3. Волчанська Г.В. Вставні конструкції у малій прозі Володимира Винниченка / Г.В. Волчанська // Наукові записки Кіровогр. держ. пед. ун-ту ім. В. Винниченка. - Серія: Філол. науки (літературознавство, мовознавство). - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. - Вип. 62. - С. 204-209.

4. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. - К.: Вища школа, 1985. - 360 с.

5. Ковтюх С.Л. Репетитор (як навчитися грамотно писати) / С.Л. Ковтюх. - К.: ВД «Професіонал», 2007. - 592 с.

6. Мойсієнко А.К. Структурно-семантична організація простого ускладненого речення: навчальний посібник / А.А. Мойсієнко. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. - 167 с.

7. Плющ М.Я. Системна організація граматичної будови української мови. Таблиці. Схеми: навч. посіб. / М.Я. Плющ, О.Ю. Грипас. - К.: Видавничий дім «Слово», 2015. - 264 с.

8. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: підручник / К.Ф. Шульжук. - К.: Видав. центр «Академія», 2004. - 410 с.

Размещено на Allbest.ru