Олена Курило: становлення українських мовознавчих термінів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Олена Курило: становлення українських мовознавчих термінів

Стелла Саргсян

студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня

вищої освіти факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук,

доцент Крижанівська О.І.

В українському мовознавстві достатньо повно описана суспільно - політична, військова, друкарська, морська та сакральна термінологія стараннями таких відомих лінгвістів як Л. Падалка, О. Курило, М. Г алин, Т. Садовський, Т. Секунда. Але українське лінгвістичне термінологізнавство в історії його становлення вивчено ще не повністю, бо фактично за всю свою історію українська мова не мала сприятливих умов для свого розвитку. Одним із неглибоко вивчених періодів є час 20 - 30 років минулого століття. Це пов'язано з ідеологічними перепонами радянських часів, коли було табуйовано роботи таких відомих мовознавців як Євген Тимченко, Кость Михальчук, Олена Курило та ін. Більшість цих людей, на жаль, були репресовані, а їхні роботи стали недоступними для дослідників.

Олена Курило з когорти найталановитіших мовознавців, які прийшли в українську мову на поклик процесів українізації. Через драматичні події 30-х років її біографія ніколи не була опублікована, залишились лише випадкові джерела, з яких можна дізнатись деякі крихти з її життя; бібліографії праць не складено. Але вже зараз можна констатувати, що на початок її наукової діяльності найглибшим був інтерес до проблем нормалізації української літературної мови, особливо в стилістиці та термінології. Нинішні дослідження показують, що серед мовознавців - україністів 20 - х років Олена Курило була найбільше зацікавлена питаннями загальної фонетики й фонології.

Оскільки часи змінились і в наш час у шкільному української мови учні знайомлятся з науковим доробком О.Курило, то тема становлення української лінгвістичної термінології в її роботах є актуальною.

Об'єкт вивчення нашої роботи - українська лінгвістична термінологія 20 - 30 років XX століття.

Предметом вивчення є термінологічні шукання О. Курило, особливості її термінологічної системи.

Завданням статті є шляхом суцільної вибірки установити корпус термінолексем використаних науковицею, означити терміни, які збереглись у сучасній українській мові та встановити оригінальні терміни, використовувані нею в роботі «Початкова граматика української мови», що стала джерелом добору матеріалу.

Названий підручник пропонувався вчителям початкових шкіл і школярам, а також українським педагогам і широкому загалу читачів, які цікавляться українською мовою, українською культурою. Пропонована читачам книга виникла з потреб життя. Можливість навчатися рідною мовою, яка нарешті наступила в Україні в 1917 р., вимагала негайного створення відповідних підручників. І щоб уможливити таке навчання українських дітей рідною мовою, молодий педагог Олена Курило у 1918 року пише підручник, який тоді ж було видано масовим тиражем, який витримав 11 видань від 1918-го по 1926 р. (наклад самого дев'ятого видання був 150 000 примірників) і напевно, він мав би ще не одне видання, якби не почалося переслідування її автора, гоніння на українську мову, культуру, фізичне знищення найталановитішої української інтелігенції з боку комуністичного режиму. Ця книга стала не тільки підручником, а й своєрідним підмурівком для української школи й української держави, бо держава починається з рідної мови, школи, виховання молодого покоління. Унікальність названої праці також у тому,що вона, будучи спеціально написаною для дітей, з успіхом могла бути використана кожним, хто мав бажання ознайомитись з основами граматики української мови. Виклад матеріалу подано тут дуже лаконічно, доступно й образно. Незвичність побудови книжки в тому, що знайомство з граматикою розпочато тут не з букв і звуків, як це має місце в традиційних граматиках,а з відомостей про склади слова, згодом дається інформація про наголос, про можливість виділяти у словах кор ені, основи, суфікси і префікси, про прості та складні слова та ін. Олені Курило вдалося створити книгу, де подано « сухий» граматичний матеріал дітям цікаво.

Деякі терміни, використані авторкою увійшли до сучасної української мови, а от оригінальні терміни були змінені. Книга розпочинається з вивчення будови слова. Слова складаються з окремих часток, що звуться складами. Вони можуть бути односкладовими (біль); двоскладовими (по - ле); трискладовими (на - сі - ння) [1, с.13]. Наголос - притиск голосу над одним зі складів слова (') [1, с.14]. Кожний склад має один або кілька окремих звуків. Слово ї - с- ть (й - і - с - т - ь) має чотири звуки. Кожній звук має на письмі свій знак, який зветься літерою або буквою [1, с.15]. Звуки діляться на голосні і приголосні. Оригінальні назви цих термінів, пропоновані авторкою: голосні - (голосові), приголосні (шелестові) не збереглись в сучасній українській мові. На письмі звуки позначаються знаками, що звуться голосними(голосівками), а приголосні приголосними(шелестівками). Жодна з оригінальних форм не збереглась [1, с.17].

Основа (оригінальна назва ПЕНЬ) і закінчення. У сучасній українській мові оригінальна форма не збереглась. Стала частина слова зветься основою(пнем), змінна (рухома частина) слова зветься закінченням. Приклад: Родин - а,родин - и, родин - у, родин - ою [1, с.20]. Порівнюючи основи (пні) цього слова ми бачимо, що вони мають одну спільну частину слова род -, яка вже більше не розкладається. Ця спільна частина зветься коренем [1, с.21]. Частина основи між коренем і закінченням зветься суфіксом (наростком). У слові род - ин - а суфікс(наросток) буде - ин -.

Частина слова перед коренем зветься префіксом (приростком). У слові народитися префікс (приросток) буде на -. Оригінальні терміни (наросток) та (приросток) не збереглись [1, с.22]. Одне слово може складатися з двох основ(пнів), що часто сполучаються між собою за допомогою о або е. Приклад: Земл -е пис, лист- о - пад. Ці слова є складні (зложені). Оригінальна форма була змінена. [1,с.23].

Частини речення. Назва була змінена на члени речення, оригінальна форма не збереглась. Мова складається з окремих висловлених думок. Кожна висловлена думка зветься реченням. Приклад: Місяць червоніє за горою. Слово в реченні, що відповідає на питання хто?, що? (робити, робив),зветься підметом. Слово в реченні, що відповідає на питання що робить підмет?, який є підмет?, що є підмет?, зветься присудком. Підмет і присудок є головні члени (частини) речення [1, с.24]. Слова, що відповідають на питання кого?, чого?, кому?, чому?, що?, ким?, чим?, на кому?, на чому?,звуться додатками (предметами) оригінальна форма не збереглась [1, с.26]. Слова, що відповідають на питання де?, звідки?, куди?, звуться обставинами(придатками прислівниковими) місця. Оригінальна форма терміну обставина (придатки прислівникові) не збереглась у сучасній українській мові [1, с.27]. Слова, що відповідають на питання коли?, доки?, відколи?, звуться обставинами (придатками прислівниковими) часу. Приклад: Трудяща копійка годує (доки?) довіку [1, с.29]. Слова, що відповідають на питання як?, звуться обставинами (придатками прислівниковими) способу дії. Приклад: Веди (як?) швидше коня [1, с.30]. Слово, що показує, до кого або до чого звертаємось, зветься звертання (словом зовним). Приклад: Гей, воли, чого ж ви стали? Оригінальна форма терміну (слово зовне) не збереглась у сучасній українській термінології та була замінена на звертання [1, с.31].

Було внесено зміни в назви розділових знаків. [ ] - (клярми), але в сучасній українській мові мають назву квадратні дужки. Крапка з комою (середник) теж не зберегла свою оригінальну назву [1, с.32].

Змінились і деякі назви частин мови. Речівник відомий зараз як іменник. Іменники(речівники), означають імена й прізвища осіб, імена країн, гір, міст, рік і т д.,звуться власними іменниками (речівниками). Усі інші іменники (речівник) звуться загальними [1, с.35]. Іменник(речівник) має рід. Родів є три: оригінальні форми(мужеський, жіночій та ніякий) які в сучасній граматиці мають такі назви (чоловічій, жіночій та середній). Лише термін жіночій рід зберігся в сучасній українській мові [1, с.36]. Кожний іменник (речівник) може вживатися в семи відмінах однини і семи відмінках множини. Перший відповідає на питання хто?, що? і зветься називним (імен новим). Другий відмінок відповідає на питання кого?, чого? і зветься родовим. Третій відмінок відповідає на питання кому?,чому? і зветься давальним (датним). Четвертий відмінок відповідає на питання кого? що? і зветься знахідним (причиновим). П'ятий відмінок відповідає на питання (з) ким? (з) чим? і зветься орудним. Шостий відмінок відповідає на питання кому? на кому? (на кім? на чім ?) і зветься місцевим. Сьомий відмінок відповідає на питання як кличемо? і зветься кличним (зовним). У сучасній українській мові, збереглись назви родового,орудного та місцевого відмінків, інші оригінальні форми назв були замінені. Іменники(речівники) змінюють свої закінчення за числами та відмінками [1, с.39]. Іменники (речівники) чоловічого(мужеського) роду закінчуються на твердий приголосний (шелестовий) звук, м'який приголосний (шелестовий) звук на й і - о. Приклад: Брат, рай, Петро. Іменники (речівники) жіночого роду закінчуються на - а, - я, - и твердий приголосний (шелестовий) звук і м'який приголосний (щелестовий) звук. Приклад:Хата, воля, мати. Іменники (речівники) середнього (ніякого) роду закінчуються на - о, - е, - а, - я. Приклад: Слово, горе, лоша [1, с.41].

Частина мови, що означає, якою є особа чи річ, або до кого чи до чого вона належить, зветься прикметником. Цей термін зберігся. Прикметник відповідає на питання який? яка? яке?чий? чия? чиє?. Приклад: Велик - ий дім, велик - е вікно [1, с.50]. Прикметник має ступені порівняння. Ступенів порівняння два: вищий ступінь і найвищий ступінь. Вищий ступінь закінчується на: - іший, - іша, - іше; - ший, - ша, - ше; - щий, - ща, - ще. Приклад: Весел - іший, весел - іша, швид - ший. Найвищий ступінь утворюється від вищого ступеня за допомогою префікса (приростка) най-. Приклади: Най - веселіший, най - тихіший, най - кращий. Терміни вищий та найвищий ступінь, збереглись у сучасній українській мові [1, с.57]. Частина мови, що означає (показує) число і відповідає на питання скільки? котрий? котра? котре? зветься числівником. Цей термін зберігся в сучасній українській літературній мові. Числівник, що відповідає на питання скільки?, звуться кількісними (головними). Числівники, що відповідають на питання котрий? котра? котре?, звуться порядковими (рядовими). Форми (головний) та (рядовий) не збереглись [1, с.59].

Частина мови, що замінює іменник (речівник), прикметник або числівник, зветься займенником. Займенник, що замінюють іменники (речівник), звуться займенниками - іменниками речівниками). Приклад: я, ти, він, вона, себе, де - хто. Займенники, що замінюють прикметники, звуться займенниками - прикметниками. Приклад: мій,твій, свій, свій,ніякий. Займенники, що заміняють числівники, звуться займенниками - числівниками. Приклад: скільки, стільки, кілька, скількись ті інш. Термін займенник зберігся в сучасній українській мові [1, с.61].

Частина мови, що показує, що хто робить зветься дієсловом. Дієслово відповідає на питання що робити? шо зробити? І закінчується на - ти, - тися, - ть, - ться. Дієслова відміняються у трьох часах: теперішньому (показує, хто що тепер робить), минулому (показує, хто що робив), майбутньому (прийдучий) час показує, хто що робитиме. Приклад: Він чита - в, вона чита - ла, воно чита - ло [1, с.70]. Оригінальний термін (прийдучий) час був замінений на майбутній та не зберігся в сучасній українській літературній мові. Оригінальний термін (вольовий) спосіб був замінений на майбутній, та не зберігся в сучасній українській літературній мові [1, с.72]. Дієслова мають дві дієвідміни. Перша дієвідміна має закінчення на - еш, - єш, - ешься, - єшься у другій особі однини теперішнього часу,а в третій особі множини теперішнього часу - уть, - ють, або - уться, - ються. Друга дієвідміна має закінчення на - иш, -їш у другій особі однини теперішнього часу, або - ишся, - їшся, а в третій особі множини теперішнього часу - ать, - ять, або - аться, - яться. Приклад: Ти каж - еш, чита - єш, гра - єшся, ти уч - иш, вони уч -ать, сто - їш, сто - ять [1, с. 72 - 73]. Дієслова бувають недоконаного та доконаного виду. Дієслова, що виражають незавершену (нескінчену) дію (чинність) і відповідають на питання що робити?, належать до недоконаного виду. Приклад: купувати, сидіти, давати. Дієслова, що виражають завершену (скінчену) дію (чинність) і відповідають на питання що зробити, належать до доконаного вид. Приклад: купити, сісти, дати [1, с.78]. Форми дієслова, що мають закінчення - ний, - на, - не, - тий, - та, - те, у сучасній українській мові звуться дієприкметниками,а оригінальна назва (причасник- прикметника) втратилась. Приклад: Бити - би - тий, - а, - е [1, с.80].

Невідмінювана частина мови, що відповідає на питання як? (часто) де? (далеко) куди? (назад) звідкіль? (здалека) коли? (вчора) відколи? (зрання) доки? (довіку) і скільки?, зветься прислівником. Прислівник відповідає на питання як? де? куди? звідкіль? коли? відколи? доки? Прислівники також означають: питання: як? хіба? коли? де? куди? скільки? і т. д.; ствердження: авжеж, дійсно, справді, напевно і т.д.; заперечення: ні, не. Прислівники можуть утворюватись від іменників (речівників): звечора(вечір); від прикметників: гарно, гірко; від числівників:двічі(два); від займенників: потім (по тім); від дієслів: видко (видіти) [ 1, с.82 - 83]. Форми дієслова, що не відмінюються і відповідають на питання коли? як?, звуться дієприслівниками (причасники - прислівники). Приклад: (коли?) Скінчивши роботу, гуляй доволі. У сучасній українській літературній мові вживається термін дієприслівник, оригінальна форма втрачена [1, с.84].

Невідмінювана частина, що показує стосунки однієї особи або речі до другої, зветься прийменник. Термін збережено. Найчастіше вживають такі прийменники: в, у, від, (од), до, з, за, зі, без, крізь, край, крім, межи, (ніж), мимо, на, над, перед, по, під, коло, біля, повз, після, серед і т.д. Приклад: Олівець лежить на книжці [1, с.85]. Невідмінювана (невідмінна) частина мови, що сполучає (злучає) слова або речення, зветься сполучником (злучником). В СУМ оригінальні терміни (невідмінна) та (злучник) не збереглись. Найчастіше вживають сполучники (злучники): і (й), та, а, аж, але, бо, чи, ні, ані, одначе, то, щоби, (щоб), також, або, ато, теж, (тож), якби, мов, хоча, (хоч), як, поки, доки, неначе, ніж, і т.д. Приклади: Я великий, а ти малий [1, с.87]. Особлива, (підмінна) частина мови, якою коротко виявляємо наші почуття, зветься вигуком. Приклад: Жаба хлюп (хлюпнути) у воду.

Отже, цей посібник не був чисто науковою працею, а практичним підручником для дітей. Слід зауважити, що книга була написана в час, коли українська граматична термінологія ще не була до кінця сформованою й одночасно прийнятою всіма мовознавцями й педагогами. Тому авторка переважно використовує термінологію свого вчителя Є. Тимченка. У сучасній українській мові багато цих термінів вийшли з ужитку. У нинішньому виданні «Початкової граматики» використано сучасну граматичну термінологію, а вживані авторкою терміни подають у дужках, напр.: основа (пень), приголосний звук (шелестівка). У книзі розглянути синтаксис речення й пунктуацію. Ця книга стала бестселером.

український мовознавчий термін

Бібліографія

1. Курило О. «Початкова граматика української мови». Кілька уваг про її автора та дещо інше\ Підготовка до друку,вступна стаття і примітки Дмитра Бучка. - Тернопіль.: Підручники і посібники, 2007. - 84 с.

Размещено на Allbest.ru