Термінологія на позначення запозичених слів: традиція, системність, перспектива

Размещено на http://www.allbest.ru/

Термінологія на позначення запозичених слів: традиція, системність, перспектива

Аліна Віхтоденко

(студентка І курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти

факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук,

професор Ковтюх С.Л.

У статті досліджено основні тлумачення процесів взаємодії між різними мовами, охарактеризовано низку термінів на позначення запозичених слів, виокремлено оптимальну терміносистему для характеристики чужизмів. Окреслено перспективи вивчення вкраплень, або варваризмів, у публіцистичному стилі сучасної української мови. До наукового обігу залучено новий ілюстративний матеріал - приклади з газети «День».

Ключові слова: варваризм, вкраплення, екзотизм, екзотична лексика, запозичення, інтернаціоналізм, іншомовне слово, калька, чужизм.

Під час процесу вивчення будь-якої лінгвосистеми науковці «абстрагуються від її зв'язків з іншими мовами, припускаючи, що ця система є замкнутою і гомогенною» [2, с. 9]. Однак для кожної мови, зокрема й української, характерними є постійний розвиток та взаємодія з іншими мовами. Лексичний фонд є найбільш відкритим рівнем та відрізняється від інших (фонологічного, морфологічного, синтаксичного) постійним рухом, прогресом та вдосконаленням. Мова розвивається за своїми внутрішніми законами, але й зовнішні впливи, на думку Ю. О. Жлуктенка, «можуть обмежити або посилити їх дію, порушити або внести в неї певні зміни» [2, с. 9].

Низка суспільно-історичних, релігійних, науково-технічних змін, що відбулися в Україні впродовж ХХ-ХХІ ст., а також тенденції до інтеграції в міжнародні культурні й інформаційні сфери істотно вплинули на словниковий склад української мови. Одним із найактивніших та соціально значимих мовних явищ є процес запозичення іншомовних слів.

Питання змін лексичного складу мови розглядали такі вітчизняні дослідники, як О.О. Потебня, І.І. Огієнко, Л.А. Булаховський, В.В. Виноградов, Ю.О. Жлуктенко, Л.А. Лисиченко, О.Г. Муромцева, Б.М. Ажнюк, С. В. Семчинський та ін.

В останнє десятиріччя ХХ ст. інтенсифікувалося вивчення чужизмів. Різноаспектні проблеми запозичення іншомовної лексики в українську мову досліджували Н.Ф. Клименко, Є.А. Карпіловська, Л.О. Симоненко, Л.П. Кислюк, Д.В. Мазурик, О.А. Стишов, С. А. Федорець, Я.В. Битківська, Т.М. Рудакова, Л.М. Архипенко, О.С. Дьолог, В.В. Божко, П.О. Селігей та ін.

Однак складні процеси в лексико-семантичній системі, пов'язані з появою значної кількості чужизмів, вимагають, у першу чергу, детального вивчення термінології на позначення різних груп запозичень. Це й зумовило актуальність дослідження.

Мета статті - з'ясувати специфіку системи термінів на позначення іншомовних лексем у сучасній українській мові. Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) дослідити основні тлумачення традиційних процесів взаємодії між різними мовами; 2) порівняти різні спроби класифікації іншомовних слів; 3) визначити оптимальну систему термінів, які позначають чужизми й окреслити перспективи вивчення вкраплень, або варваризмів, у публіцистичному стилі сучасної української мови.

Усі нові елементи, появу яких у мові спричинено контактуванням її носіїв із носіями іншої мови, стають частиною лексико-семантичної системи, пройшовши низку етапів спершу в мовленні: спочатку один або невелика кількість мовців уперше вживають окремий елемент; потім інші мовці починають уживати цей елемент та згодом він стає частиною їхньої мовної свідомості; потім ще інші мовці починають уживати цей елемент, який згодом стає частиною їхньої мовної свідомості; так відбувається, доки нарешті цей елемент не стає частиною колективної мовної свідомості всієї комунікативної спільноти, тобто з явища мовленнєвого перетворюється на мовне [24, с. 21-22].

Деякі лінгвісти, зокрема В. Ю. Розенцвейг, на позначення явища взаємодії мов використовують поняття «мовні контакти», «змішування мов», «взаємний вплив мов». В. Ю. Розенцвейг уважає, що ці терміни, «як і термін «запозичення», що часто вживається стосовно явищ контакту в цілому, а не тільки в галузі словника, являє собою складний процес мовних контактів, у якому та чи інша з двох (і більше) мов діє як сторон а, що «дає» на противагу іншій стороні, що «бере», або ж у якому обидві мови збагачують одна одну» [11, с. 6-7]. термінологія запозичене слово

Нові слова, які потрапляють до лексичної системи української мови, науковці називають запозиченнями [13, с. 4-5], позичками [15, с. 123], іншомовними, або чужомовними, словами [4, с. 93].

У сучасному мовознавстві побутує низка тлумачень термінопоняття «запозичення». В енциклопедії «Українська мова» О. Б. Ткаченко подає найбільш популярну й точну дефініцію: «Запозичення - звук, морфема, слово або його окреме значення, фразеологізм, синтаксична конструкція, перенесені з однієї мови в іншу, а також сам процес подібного перенесення» [20, с. 179]. В. П. Іванишин також уважає, що «запозичуються слова, словотворчі моделі, синтаксичні конструкції і навіть звуки» [3, с. 95]. У «Лінгвістичній енциклопедії», укладеній О. О. Селівановою, у тлумаченні терміна «запозичення» не зазначено, що переносити можуть і звуки, а вказано тільки, що «це процес уведення до певної мови морфем, слів або висловів іншої мови; слово чи сполука, уведена до певної мови з іншої мови» [12, с. 174]. Тільки про перенесення лексичних одиниць ідеться в дефініціях указаного терміна, запропонованих Ю. О. Карпенком та І. П. Ющуком. На думку Ю. О. Карпенка, запозичення - це «перехід слів з однієї мови в іншу внаслідок взаємодії цих мов» [5, с. 225]. Дослідник І. П. Ющук зазначає, що «запозичення - це засвоєння слів однієї мови іншою» [23, с. 197].

Однак С. В. Семчинський уважає, що «запозичення стосується не тільки лексичних елементів, бо запозичуватися можуть і фонеми, і засоби словотвору, і моделі словотворення, і окремі морфеми, і схеми словосполучень, і фразеологізми, і схеми речень, і граматичні категорії, і навіть флексії. Однак частотність запозичування тих чи тих елементів або моделей неоднакова. Флексії, наприклад, запозичуються надзвичайно рідко, але не запозичуваних засобів у мовах немає» [14, с. 281].

У сучасній українській лінгвістиці розрізняють поняття «запозичення» та «іншомовне слово». Термін «іншомовне слово» вживають на позначення слова з іншої мови, яке, на відміну від запозичених слів, не засвоєне повністю мовою-реципієнтом, усвідомлюється мовцем як чужорідне й зберігає ознаки свого походження [22, с. 213]. На думку С. П. Кислюк, термін «запозичення» є родовим поняттям щодо термінів «іншомовне слово» та «засвоєне слово», які перебувають на тому чи тому ступені адаптації до мови- реципієнта [6].

Наприклад, у газеті «День» використано такі запозичення: Буде розглянуто всі аспекти двосторонніх відносин між Туреччиною і Європейським Союзом, будуть обговорені кроки, які можна вжити для покращення співпраці», - повідомляє департамент (День, 09.03.2020). Також заплановано обговорення регіональних та міжнародних питань, зокрема міграційного, поточних подій у Сирії, особливо в провінції Ідліб (День, 09.03.2020). Українська делегація вже прибула в Нідерланди, де 9 березня розпочинається судовий процес над чотирма обвинуваченими у катастрофі рейсу МН17. Зокрема, один ряд зарезервований для підсудних і адвокатів, один - для родичів, які мають право виступати в суді і заявляти про відшкодування збитків (День, 09.03.2020). Перша ракетка України Еліна Світоліна стала переможницею турніру в Монтерреї (День, 09.03.2020). У газетних текстах ужито такі іншомовні слова, як наприклад: Читайте «День» в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram! (День, 09.03.2020). Приклади в останньому реченні кваліфікують як екзотизми, тобто чужизми, які остаточно не засвоєні жодною системою української мови.

Дослідник Ю.С. Сорокін уважає, що ознаками, характерними для запозиченого слова, є широке й інтенсивне вживання лексичної одиниці в мові, у різних її стилях, у різних авторів, особливо в тих, які є представниками різних поколінь, різних напрямків і громадських угрупувань; поява в запозиченого слова похідних на ґрунті окремої мови й підпорядкування його словотвірним законам мови-рецептора; усунення смислової дублетності слова, причому диференціація його за значенням стосовно найближчих синонімів на ґрунті цієї мови є дуже суттєвою ознакою освоєння іншомовного слова [16, с. 62]. Своєрідним різновидом запозичень є калька. За визначенням Ш. Баллі, «кальки - це слова та вислови, які утворені механічно, шляхом буквального перекладу, за зразком висловів, перекладених з іноземної мови» [1, с. 69].

У межах іншомовних слів мовознавці традиційно виокремлюють інтернаціоналізми, екзотизми та варваризми, наприклад, у праці О. О. Селіванової [12, с. 174]. Інтернаціоналізм, за визначенням О. Б. Ткаченка, - це «слово або вислів, що належить до спільноетимологічного фонду ряду мов, близьких походженням або історичною належністю до певної зони» [21, с. 179]. Традиційно інтернаціоналізми кваліфікують як слова, що «вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і водночас зберігають близькість звучання і тотожність значення. Вони звичайно не мають відповідників у мові, що їх запозичила; поширені переважно у сфері лексики на позначення понять з галузей науки, культури, політики, мистецтва, суспільного життя» [10, с. 73-74]. До лексично не засвоєних чужизмів відносять екзотизми. Мовознавець О. Б. Ткаченко подає таку дефініцію поняття «екзотизм»: це «слово або вислів, запозичені з маловідомої, найчастіше неєвропейської мови і вживані для надання мові особливого колориту» [19, с. 156]. Окрему, малодосліджену групу чужизмів утворюють варваризми. За визначенням К. В. Ленець, цим терміном позначають «іншомовне або створене за іншомовним зразком слово чи зворот, що не стали загальновживаними, не відповідають нормам даної мови, зберігаючи своє національно-конотативне забарвлення» [8, с. 59]. На думку О. А. Стишова, варваризми - це «слова, що вводяться в текст для надання йому колориту зображуваного середовища або для посилення експресії (вони можуть оформлюватися засобами національної графіки)» [17, с. 241].

Крім вищевказаного, у мовознавстві послуговуються терміном «вкраплення». За визначенням О. Б. Ткаченка, «вкраплення - це введений у твір з певною змістовою або стилістичною метою уривок іншомовного тексту (слово, словосполучення, речення чи будь-яке їхнє поєднання). Крім оригінальної, у вкрапленні може траплятися й українська графіка [18, с. 78]. О. О. Леонтьєв поширив термінопоняття «іншомовне вкраплення». Під яким розумів і пряме залучення іншомовного слова до графіки мови- реципієнта, і питоме слово в іншомовній графіці або в іншомовному звуковому оформленні, і частину іноземного тексту [9]. Наприклад: Про це повідомляє агентство Associated press (AP), передає Інтерфакс- Україна (День, 08.03.2020). На виставці «Ціна кохання» представлений і медіа-проєкт «Perfect Landscape / Ідеальний пейзаж» про анонімні історії досвіду аборту і його стигматизації в суспільстві (День, 08.03.2020). До речі, цей проєкт був цензурований на першому Feminnale of Contemporary Art'19 в Бішкеку (День, 08.03.2020).

Однією з найбільш оптимальних класифікацій чужизмів є типологія Л. П. Крисіна, який серед іншомовних слів виділяє: запозичені слова (графічно змінені й передані відповідними фонетичними засобами мови-рецептора без жодних структурних змін, слова, морфологічно оформлені засобами мови- рецептора, та слова із частковою морфологічною субституцією), екзотичну лексику (слова є повністю іншомовними й у системі мови-рецептора морфологічно нечленовані, змінюється тільки графіка) та іншомовні вкраплення (слова в системі мови-рецептора морфологічно нечленовані, часто не змінюють навіть свого вигляду) [7, с. 43-48]. До перерахованих варто додати традиційні інтернаціоналізми.

Отже, для української мови, як для кожної розвиненої мовної системи, характерні взаємозв'язки з іншими відкритими лінгвосистемами. Наслідком такої взаємодії є утворення та функціонування запозичень, тобто звуків, морфем, слів або їхніх окремих значень, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій тощо, перенесених з однієї мови в іншу, а також сам процес подібного перенесення. До традиційних термінів на позначення запозичених слів належать: запозичення, іншомовні слова, інтернаціоналізми, екзотизми, варваризми. У сучасному мовознавстві функціонують також нові термінопоняття: чужизми, вкраплення тощо. Оптимальною видається типологія Л. П. Крисіна, яку варто взяти за основу. Дослідник виділяє запозичені слова, екзотичну лексику та іншомовні вкраплення. Не треба, на нашу думку, відмовлятися від терміна «інтернаціоналізм».

На перспективу видається доцільним системно проаналізувати функціонально-стилістичні особливості вкраплень, або варваризмів, у публіцистичному стилі сучасної української мови. Для цього додатково опрацювати відомі типології вказаних чужизмів, класифікувати зібраний фактаж за ступенем засвоєння, за структурою, за тематичними групами, за наявністю чи відсутністю емоційно-стилістичного забарвлення, за належністю до мови-донора тощо.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Балли Ш. Французская стилистика. Москва, 1961. 392 с.

2. Жлуктенко Ю. О. Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді. Київ : Видавництво Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, 1964. 168 с.

3. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. Дрогобич : Відродження, 1994. 216 с.

4. Караванський С. Й. Секрети української мови. Київ : УКСП Кобза, 1994. 151 с.

5. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства : підручник. Київ : Видавничий центр «Академія», 2006. 368 с.

6. Кислюк С. П. Словотвірний потенціал запозичень у сучасній українській мові : автореф. дис. ... канд. філ. наук. 10.02.15. Інститут української мови. Київ, 2000. 21 с.

7. Крысин Л. П. Иноязычные слова в современном русском языке. Москва : Наука, 1968. 208 с.

8. Ленець К. В. Варваризм. Українська мова. Енциклопедія / ред. кол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. Вид. друге, випр. і доповн. Київ : Українська енциклопедія, 2004. С. 59.

9. Леонтьев А. А. Иноязычные вкрапления в русскую речь. Вопросы культуры речи. Москва, 1963. Вып. IV. С. 60-68.

10. Пономарів О. Д., Різун В. В., Шевченко Л. Ю. Сучасна українська мова : підруч. 3-є вид., перероб. Київ : Либідь, 2005. 448 с.

11. Розенцвейг В. Основные вопросы теории языковых контактов. Новое в лингвистике. Москва, 1972. Вып. 6 : Языковые контакты. С. 5-22.

12. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава :Довкілля-К, 2011. 844 с.

13. Семчинський С. В. Загальне мовознавство. Київ : Головне видавництво видавничого об'єднання «Вища школа», 1988. 328 с.

14. Семчинський С. В. Лексичні запозичення з російської та української мов у румунській мові. Розділ з історії лексикології мови. Київ : КДУ, 1958. Вип. І. 117 с.

15. Сербенська О. А. Актуальне інтерв'ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. Київ : Просвіта, 2001. 204 с.

16. Сорокин Ю. С. Развитие словарного состава русского литературного языка в 30-90-е годы ХІХ века. Москва, 1965. 159 с.

17. Стишов О. А. Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів інформації). 2-ге вид. Київ : Пугач, 2005. 388 с.

18. Ткаченко О. Б. Вкраплення. Українська мова. Енциклопедія / ред. кол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. Вид. друге, випр. і доповн. Київ : Українська енциклопедія, 2004. С. 78.

19. Ткаченко О. Б. Екзотизм. Українська мова. Енциклопедія / ред. кол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. Вид. друге, випр. і доповн. Київ : Українська енциклопедія, 2004а. С. 156.

20. Ткаченко О. Б. Запозичення. Українська мова. Енциклопедія / ред. кол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. Вид. друге, випр. і доповн. Київ : Українська енциклопедія, 2004б. С. 179-180.

21. Ткаченко О. Б. Інтернаціоналізм. Українська мова. Енциклопедія / ред. кол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. Вид. друге, випр. і доповн. Київ : Українська енциклопедія, 2004в. С. 208-209.

22. Ткаченко О. Б. Іншомовні слова. Українська мова. Енциклопедія / ред. кол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. Вид. друге, випр. і доповн. Київ : Українська енциклопедія, 2004г. С. 213-214.

23. Ющук І. П. Українська мова : підручник. Київ : Либідь, 2004. 640 с.

Размещено на Allbest.ru