Стилістичні функції кольороназв у романі "Бранець чорного лісу" Мирослава Дочинця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стилістичні функції кольороназв у романі «бранець чорного лісу» мирослава дочинця

Тетяна Ткаченко (студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Нестеренко Т.А.

Проблема дослідження кольороназв останнім часом привертає все більшу увагу дослідників, які зазначають, що колір є своєрідним каноном, який продукує асоціативні, емотивні й конотативні властивості. Дослідники звертають увагу на те, що «колірна ознака» з'явилася в мові в діахронічній послідовності.

Кольори досліджуються у фізичному, психологічному, біологічному, фізіологічному, історичному та лінгвістичному аспектах. Мовознавці вивчають кольороназви з різних боків: у царині порівняльного мовознавства (О. Коваль-Костинська), історичної та описової лексикології (Н. Бахіліна, В. Мур'янов, М. Чикало), семасіології (Р. Алімпієва, О. Дзівак, О. Вербицька), етнолінгвістики (А. Вежбицька, Г. Яворська), психолінгвістики (Т. Ковальова, С. Григорук, Л. Лисиченко, Р. Фрумкіна).

На сучасному етапі розвитку мовознавства виникла окрема галузь - лінгвістика кольору, яка визначає мовну картину кольору не за фізичними властивостями, як-от: тон, яскравість, насиченість, а шляхом виявлення їх словесного багатства, розкриття внутрішнього наповнення, семантичного перетворення, символізації. Сучасні лінгвістичні студії активно спрямовують інтерес на дослідження властивостей сполучуваності назв кольорів і визначуваних ними предметів та явищ; фразеологію, що створена на базі колірної лексики; семіотику кольору створену в контексті художньої літератури, міфології фольклору; символіку кольору. Проблема семантики кольоративів та їхньої естетичної значущості в художньому тексті постійно перебуває в полі зору науковців (І. Бабій, А. Брагіна, В. Дятчук, С. Ермоленко, Л. Пустовіт та ін.).

Актуальність нашого дослідження спричинена тим, що символіка кольороназв у творчості Мирослава Дочинця досі не ставала предметом спеціального наукового розгляду. Між тим колористичні лексеми в його романі набули яскравих індивідуальних особливостей, вивчення яких сприятиме більш глибокому розумінню як ролі кольоративів у творенні художнього тексту, так і їхньої ролі у формування індивідуального стилю письменника.

Мета дослідження - здійснити стилістичний аналіз колористичної лексики у романі «Бранець чорного лісу» Мирослава Дочинця.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання низки завдань:

дослідити семантичні особливості кольоративів;

установити функції колористичної лексики;

визначити особливості семантики та лексико-семантичні групи кольораназв, використаних Мирославом Дочинцем;

з'ясувати стилістичні функції кольоративів в індивідуально-авторському стилі Мирослава Дочинця.

Об'єктом дослідження в роботі є лексичні одиниці зі значенням кольору.

Колір є важливим ідейно-художнім і виражальним засобом. На мовному рівні уявлення про кольори реалізуються в словесних одиницях мови у вигляді кольоропозначень. Кольоропозначення - це об'єкти мовної дійсності, одиниці лексики, що є надзвичайно багатими образними засобами для створення пейзажних картин, відображення людських думок та почуттів, підкреслення зовнішнього тла перебігу подій тощо. Стилістичні засоби художнього твору зазвичай містять цілу палітру фарб, а народна фразеологія за допомоги кольоропозначень відтворює національні, культурні компоненти, менталітет народу.

У рамках сучасних лінгвістичних студій активний інтерес спрямовано на властивості сполучуваності назв кольорів і визначуваних ними предметів та явищ; фразеологію, створену на базі колірної лексики; семіотику кольору в контексті художньої літератури, міфології, фольклору; символіку кольору. О. Крижанська акцентує на необхідності диференційованого підходу до градації колірних ознак: «Усі українські назви кольорів за походженням можна поділити на дві лексико-семантичні групи: первинні і вторинні. До первинних належать назви кольорів, які в сучасній українській мові не співвідносяться з іменниками-референтами і означають абстрактні колірні якості. Їхнє походження та зв'язок з певною конкретною назвою розкривається за допомогою етимологічного аналізу (червоний, рум 'яний, рудий, жовтий, зелений тощо). Вторинними є українські кольороназви, що передають конкретний колір за колірною подібністю до предметів і явищ навколишнього світу» [8, с. 22].

За відношенням кольору до поняття про нього зазвичай виділяють два типи назв кольорів. По-перше, назви, що позначають конкретну колірну ознаку предмета чи явища об'єктивної дійсності. Це численна група, яка охоплює немотивовані (білий, зелений, синій) та мотивовані з погляду носіїв сучасної української мови кольоропозначення (волошковий, срібний, солом'яний); лексеми з колірною семантикою різних граматичних категорій (синій, синь, синьо); назви, що вказують на ступінь вияву колірної ознаки (найчорніший, темнющий). семантичний кольоратив лексика стилістичний

До другого типу належать назви, що характеризують забарвлення предмета, не вказуючи на конкретний характер кольору. Вони посідають окреме місце в семантичній класифікації слів з колірним значенням, оскільки чітко не позначають конкретний колір, але дають певну інформацію про забарвлення предмета чи явища, тому кольороназвами їх можна вважати лише умовно. Серед них виділяються такі групи: а) назви, які визначають ступінь насиченості, інтенсивності кольорів, не називаючи конкретної колірної якості (ясний, світлий, темний, блідий); б) назви, що вказують на спосіб поєднання кількох невизначених кольорів у певній формі (цвітом весен обвито, кольористий, доливати барв у палітру); в) назви для неозначеного кольору, які вказують на загальне забарвлення реалій, не визначаючи його конкретного характеру (кольоровий, барвити, рясніти, барвистий, кольорами стати, замурзаний); г) назви, що виражають відтінки певного забарвлення предметів і явищ природи (яскравий, чистий); д) назви, які вказують на загальний характер забарвлення реалії, зумовлений дією сонця, вітру тощо (смаглявий). До лексико-семантичної групи назв кольорів належать також загальні назви цієї категорії слів, які позначають опредметнену колірну ознаку (колір, фарба, барва, краска) [8, с. 97-100].

У сучасній науці спільної думки про розподіл кольорового спектру не існує. Усталеними є погляди про поділ кольорів на дві групи: хроматичні, утворені через синтез трьох основних кольорів - жовтого, синього і червоного, та ахроматичні: чорний, білий, сірий. Ахроматичними кольорами вважаються ті, що відрізняються один від одного тільки світлістю, саме крізь їхню призму визначався світогляд первісної людини. Хроматичні кольори - це ті фарби та їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий) [6].

У кожній мові одиниці на позначення кольору складають певну систему, ці системи в слов'янських мовах мають не тільки багато спільного, а й значні відмінності. У сучасній українській мові кольоронайменування утворюють кількісно багате та якісно різноманітне функціонально-семантичні поля (ФСП). Кольороназви, що входять до складу поля, відзначаються неоднаковим семантичним наповненням (колір може виражатися експліцитно чи імпліцитно), різною словотворчою структурою та граматичним оформленням.

Центром кожної такої системи є основні одиниці - ядро. В українській мові для позначення понять ядерних, узагальнених ознак кольору існує спеціальний клас слів - прикметники. Прикметник - це та частина мови, де означальна властивість виявляється найкраще. Вона послідовно відображена в особливостях семантики, у морфологічній формі і в синтаксичній ролі. Семантична ознака прикметників на позначення кольору припадає на розряд якісних прикметників, які виражають прямі ознаки предметів, що можуть мати неоднакову міру вияву. Серед великої групи якісних прикметників розрізняють кількісно і якісно розвинену категорію прикметникових кольороназв, ядро якої становлять нейтральні прикметники, які не мають додаткових вказівок на інтенсивність кольору: червоний, білий, жовтий, синій, зелений, чорний, сірий. Г. Губарєва називає такі одиниці домінантними лексеми [1].

Другорядні (периферійні) є назвами відтінків основного тону, що вказують на міру вияву колірної якості, інтенсивність колірного тону, змішування кольорів, колірну ознаку, якої набув предмет у результаті якоїсь дії чи процесу, колір за схожістю та низку інших ознак. Вони семантично об'єднуються навколо ядерних: це практично всі присутні в мові колірні назви, переважна більшість яких - похідні стилістично марковані одиниці.

Одиничні кольори об'єднуються в групи за певними ознаками, що іноді призводить до абстрагування різниці між ними. Для будь-якого кольору потенційно можлива ціла низка назв, кожна з яких підкреслює окремий бік спільного змістового поняття. Наприклад, «червоний» - один з базових кольорів спектру, що знаходиться після оранжевого, колір крові. Цей самий тон, але з певними відтінками і насиченістю, передають лексеми: багряний (густо-червоний), пурпуровий (темно-багряний), вишневий (темно-червоний, кольору стиглої вишні), малиновий (темно-червоний), рожевий (світло-червоний), оранжевий (середній між червоним і жовтим), морквяний (оранжевий) [9].

Серед кольороназв наявна група прикметників, які тяжіють до «ядра» більше, ніж до «периферії». Це явище виокремила низка дослідників, серед них: А. Критенко, В. Москович і Т. Корсунська, Х. Фрідман, М. Черемісіна. Ці кольороназви лише умовно відносять до первинних: «Якщо зважати на критерій «уживання» кольору то до ряду первинних слід віднести і прикметник голубий, оскільки він більш активний, ніж прикметник синій», - зауважує О. Крижанська [8] або ж називають їх «прилеглими». Ми ж пропонуємо термін «напівпериферія».

Н. Морозюк вилідяє такі засоби, що використовуються для уточнення кольору і, за нашою класифікацією, належать до напівпериферії: [11]

суфікси інтенсивності (синюватий, жовтуватий, червонуватий);

спеціальні слова, що роблять точнішою назву кольору (темно-, блідо-, яскраво- тощо);

метафоричну вказівку на предмет, що має такий самий відтінок (білосніжний);

вказівку на основні кольори, що входять до складу відтінку (коричнево-сірий, червонувато- коричневий, синювато-зелений тощо)

Також інші частини мови (іменник, дієслово, прислівник), що є похідними від ядерних кольороназв мають здатність позначаюти колір. Так, колір називають іменники (білизна, синь, зелень); прислівники (синьо, зелено, добіла); дієслова (чорніти, червоніти, сіріти) та їхні форми - дієприкметники (побілілий, пожовклий), дієприслівники (побілівши, зеленіючи); категорія стану (побілено, позолочено). На відміну від прикметників, у всіх інших частинах мови визначення колірної ознаки нашаровується на визначення предмета, дії, процесу або стану, ознаки стану або дії і не є безпосередньо їх функцією.

Досліджуючи праці мовознавців про колірну лексику, ми з'ясували, що уніфікованого лінгвістичного терміна на її позначення не існує. Базою для створення цих лексичних одиниць стали слова колір, колорит, що використовуються в живописі, звідси й широке коло термінів, серед них: кольороназва, назва кольору, кольоропозначення, колірний термін, ім'я кольору, кольоронайменування, колірний прикметник, колоратив, кольоронім, колірний епітет, кольористична лексика, оказіоналізм-хроматонім, хроматизм тощо (І. Ковальська, І Бабій, А Критенко, Б. Берлін, та П. Кей, М. Чікало, О. Кучерук, С. Циганова, А. Швець, О. Паливода та ін.).

Найбільш вживаними у романі Мирослава Дочинця «Бранець чорного лісу» є ахроматичні кольори, зокрема білий та чорний. Чорний колір - «колір сажі, вугілля, найтемніший колір, повністю протилежний білому» [12, т. 11, с. 352]. Чорний колір М. Дочинець поєднує зі словами: очі, багно, вода, ліс, смереки, цятки, день, хлопці. В одних випадках, справді, йдеться про забарвлення конкретних предметів: «Ті очі й зараз передо мною - чорні, з кривавими цятками [5, с. 10]. «Коли тут хтось помирав від лихоманки, на терасі вивішували чорну стрічку» [5, с. 276]. В інших - переосмислено і подано метафорично, як трагічне світосприйняття: « Чорна вода наче виссала з мене смертельну втому, хвора рука, хоч і кволо, та подавалася [5, с. 26]. «Чорноїслави зажив цей Чорний ліс». « А зі скель течуть чорні сльози». «Вірний Олекса приносив чорні вісті [5, с. 224].

Чорний колір є символом трагедії, втоми, невідомості, самотності. Водночас ця лексема в романі є втіленням загрози, страху. «І коли щось кольнуло мене в перенісся, я ледве підняв повіки і побачив очі чорні, хижі, непорушні» [5, с. 48].

Письменник уживає похідні від ядерних кольороназв, які теж позначають колір. Так, колір називають іменники «Приготував я й чорнило з терпкої калини й бузини, як навчила мене мамка» [5, с. 5]. «Тоді я дістав перо сойки і простягнув малій чорнявці» [5, с. 88] та дієслова «В людей відвалювалися обморожені носи, чорніли пальці на руках і ногах» [5, с.231]; «Крізь обсмалені сосни чорніло згарище» [5, с. 226].

Ужито кольороназву смаглявий - «темнуватого кольору, загорілий» [12, т. 9, с. 391]. Смаглявий колір у романі передає забарвлення шкіри «Про Драгів і казати нічого, у тих шкіра по-половецьки смугла [5, с. 71].

Не менш важливим кольором у романі «Бранець чорного лісу» є білий - «який має колір крейди, молока, снігу» [12, І, с. 181]. Білий колір письменник поєднує зі словами день, корали, хліб, ялиця, світ, шапки, лист, вежі, сніг, дим, зорі, туман, вії, намисто. Ця барва пов'язана здебільшого з приємними асоціаціями. «Біла сорочка, біле намисто, білі зуби при тернових очах зачаровували мене»[5, с.91]. «Він обернув до мене лагідні очі з білими віями» [5, с. 57]. В інших випадках через білий колір автор метафорично створює образ підсилення блідоти. «Він розпалювався, і ліва вилиця його ще більше біліла, аж мертвіла» [5, с. 127]. Білий колір зазвичай пов'язаний з позитивними емоціями, з оптимістичним, життєрадісним настроєм, розумінням світу, з добром - на противагу злу, смерті. Також автор уміло використовує суфікси інтенсивності на позначення кольору «Біліший за сорочку стояв вуй Ферко і дмухав у свою дудку» [5, с. 78]. М. Дочинець передає різні відтінки через складні назви кольорів. «Його срібно-білі вежі схожі на ті, що ліплять оси [5, с. 119]. «.ласкаво блищали зелені вінички з лілейно-білими чарочками квіту [5, с. 278].

Кольоратив червоний в опрацьованому романі має широке семантичне поле. Червоний - колір крові, вогню; гарний красивий; найкращий, цінний; символ пристрасті, кохання, емоцій, енергії життя; колір агресії, дратівливий фактор [12, І, с. 181]. У романі лексеми на позначення червоного кольору вживаються у прямому, значенні. «Шерсть була червона, на спині темна, а на животі світла» [5, с. 215]. «На золото в мене було набите око ще з червоної скелі» [5, с. 237].

У романі М. Дочинця сірий колір хоч і вживається менше, але відіграє важливу роль у палітрі роману. Сірий - «колір середній між білим і чорним, барва попелу» [12, т. 9, с. 229]. Сірими у романі є пташеня, очі, сойка, погода, цап, сорочка «...уперши в мене свої сірі, як олов 'яні кулі, очі» [5, с. 58]. Окрім того, сірий колір асоціюється із нечіткістю, невиразністю. «Мовчали їх сірі губи, лише очі горіли колючим огнем» [5, с. 59]. У романі визначено декілька відтінків білого і сірого кольору, зокрема це срібний та сивий. Срібний - «блискучого, сірувато - білого кольору» [12, т. 9, с. 619]. Цей відтінок письменник використав для змалювання природи, зокрема у переносному значенні. «Море мерехтіло срібними лусочками, на його пругкому тілі сіріли острівці [5, с. 271]. «Стояла тут якась особлива загусла тиша, яку прошивав срібною ниткою дзвін потічка [4, с. 26].

Сивий М. Дочинець використовує для опису старості. «Вийшов сивий благообразний монах з небесною усмішкою в дитячих очах» [5, с.272]. «Зозуля обірвала кукання, а на долоню вуя Ферка упало сиве перо» [5, с. 76].

Аналіз кольористичної лексики у романі М. Дочинця виявив, що автор застосовує одиниці, які умовно можна віднести до двох категорій кольороназв: ахроматичні кольороназви, які відрізняються один від одного лише світлістю (білий, чорний і всі проміжні між ними сірі кольори); хроматичні кольороназви, тобто кольори та їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтий, зелений, блакитний, синій тощо).

Колір відіграє одну з головних функцій творення оригінальних художніх образів, підсилює метафоризацію роману, розкриває власний стиль письменника. Водночас кожна барва сприяє розумінню та індивідуальній інтерпретації роману «Бранець чорного лісу».

Бібліографія

1. Губарєва Г. А. Семантика та стилістичні функції колоративів у поетичній мові Ліни Костенко / Г. А. Губарева: Автореф. дис. ...канд..філол..наук :10.02.01. - Харків, 2002. -18 с.

2. Дзивак О. Н. Лексика на обозначение цветов в современном украинском литературном языке : автореф. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук : спец. 10.02.01 / О. Н. Дзивак: Киевский государственный педагогический институт. - К., 1975. - 22 с.

3. Дзівак О. М. З історії назв кольорів / О. М. Дзівак // Українська мова і література в школі. - 1973. - № 9. - С. 81-84.

4. Доценко О. Кольористика як засіб асоціативно-образного бачення твору / Оксана Доценко // Українська література в загальноосвітній школі. - 2014. - № 12. - С. 13-14.

5. Дочинець М. Бранець чорного лісу. Версія роману «Вічник» для юнацтва / М. Дочинець. - Львів : Література та мистецтво, 2018. - 292 с.; іл.

6. Дятчук В. В. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови / В. В. Дятчук, Л. О. Пустовіт. - К. : Наукова думка, 1983. - 155 с.

7. Кощова А. Особливості семантики та функціонування кольоративів в українській фразеології (на матеріалі творів Б. Харчука)/ Алла Кощова // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Мовознавство 2014. - Вип.1 (23). - С. 100-103].

8. Крижанська О. М. Колір та способи передачі його в українській мові / О. М. Крижанська // Актуальні проблеми сучасної філології. - Рівне : РДГУ, 1999. - С. 94-106.

9. Крижанська О. Яким буває червоне? (Синонімічні кольороназви в українській мові) / О. Крижанська // Урок української. - 2001. - № 2 (24). - С. 22-24.

10. Критенко А. П. Семантична структура назв кольорів в українській мові / А. П. Критенко // Мовознавство. - 1967. - № 4. - С. 97-112.

11. Морозюк Н. Кольороназви у творчості Тараса Федюка / Н. Морозюк // Дивослово. - 2014. - №7-8. - С. 54-55.

12. Словник української мови : в 11-ти томах. - К., 1970-1980 р.

Размещено на Allbest.ru