Особливості функціонування вставних і вставлених конструкцій у прозових творах Григорія Гусейнова

Аліна Поддєнєжна, (студентка І курсу другого (магістерського) рівня вищої освітифакультету філології та журналістики), науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Ліштаба Т.В.

У статті обґрунтовано лінгвістичний статус та природу вставних та вставлених конструкцій, визначено їх структурні та функціональні типи. На основі документальних повістей Г. Д. Гусейнова з 'ясовано роль вставних та вставлених конструкцій у структурі прозового художнього тексту.

Ключові слова: модальність, вставні та вставлені конструкції, документальна повість, семантична група, стилістичні функції.

Вивчення мови художніх творів передбачає визначення засобів, які виконують функцію реалізації суб'єктивної модальності та засобів передавання комунікативно-прагматичних намірів автора й здійснення

його впливу на читача. Серед таких засобів особливий стилістичний статус мають вставні та вставлені конструкції.

Сучасне мовознавство має чимало досліджень присвячених особливому статусу, факультативному характеру, позиції в реченні, способу входження вставних і вставлених одиниць до базового речення (Б.М. Кулик, Л.О. Кадомцева, І.Р. Вихованець, І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, В.І. Кононенко, П.С. Дудик, А.К. Мойсієнко, О.О. Шахматов, В.В. Виноградов, В.А. Бєлошапкова та ін.). Низка наукових праць А.П. Загнітка, В.І. Грицини, С.А. Байдусь присвячена вивченню семантики вставних та вставлених одиниць. Не залишили без уваги лінгвісти й інтонування цих одиниць (Н.Н. Плющ, Ю.М. Златопольський); особливості їх пунктуаційного виділення (В.В. Жайворонок, І.С. Савченко, А.Б. Шапіро) та комунікативний і текстовий потенціал (А.І. Мамалига).

На початку XX ст. поширюється література non-fiction. На зміну традиційному роману прийшов текст майбутнього, зовсім новий твір, який сповнений психологізму, в якому перший план посідає автор зі своїми думками та переживаннями, які висловлює у відносно сталій формі. Такий жанр надає змогу поглибити свої знання про досвід минулих століть, окреслити для себе епоху, про яку недостатньо прочитати в підручнику з історії України.

Актуальність нашої наукової розвідки зумовлена потребою всебічного аналізу структурного потенціалу та стилістичного навантаження вставних та вставлених конструкцій в українському художньом у тексті, зокрема в жанрі документальної повісті. У науковий обіг уводимо недостатньо актуалізовані прозові твори нашого письменника-земляка Григорія Джамаловича Гусейнова, мова яких досліджена лише фрагментарно.

Григорій Гусейнов бачив літературу факту, а саме документалістику, одним із найефективніших способів заглиблення в епоху, знайомства з найвідомішими (і маловідомими, але важливими) історичними діячами, творцями держави. Така література є одним із засобів духовного самовизначення особистості, вироблення власної ідентичності.

Твори Григорія Гусейнова - результат багатьох років пошуку, упорядкування власного досвіду, малювання портретів великих людей, епох і відмінностей із сучасністю.

Творчість письменника перебуває на межі жанрів есеїстики та белетристики. Прозові твори автора - зразки довершеної української прози. Документальнісь текстів розкриває історію століть, письменник характеризує епохальні постаті як історичних діячів, так і письменників. Основна риса творів письменника - багатофактажність (ідеологічна, історична, географічна, естетична, психологічна).

Письменник винайшов для себе універсальний жанр - синтез документа, гіпотези, замальовки, поетичного пейзажу, культурної рефлексії, історичної хроніки. Манера його письма сповнена калейдоскопічності, яка не втомлює, а збуджує уяву читача. Максимально прозовий у зоровому образному сенсі стиль гармонічно поєднаний з витонченими синтаксично-стильовими експериментами [6, с. 347].

Мета статті - визначити структурні та стилістичні функції вставних та вставлених конструкцій у мові прозових творів Г. Гусейнова.

Досягнення мети здійснюється через розв'язання таких основних завдань: 1) схарактеризувати лінгвістичний статус та природу вставних та вставлених конструкцій; 2) визначити їх структурні та функціональні типи; 3) з'ясувати роль вставних та вставлених конструкцій у структурі прозового художнього тексту.

Фактичний матеріал дібрано зі збірки повістей Г. Гусейнова «Принцеси революції».

Цінність вставних і вставлених конструкцій у художньому тексті полягає у вираженні модальності. «Словник лінгвістичних термінів» визначає модальність як граматичну категорію, яка «виражає відношення змісту висловлюваного до дійсності та оцінку цього відношення з боку того, хто говорить (або пише)» [3, с. 134].

Суб'єктивне значення, яке виражають вставні та вставлені конструкції, говорить про те, що синтаксично ізольовані одиниці здатні передавати стилістичне навантаження. Вони «являють собою граматичні одиниці в структурі окремого речення, семантико-інтонаційні характеристики яких здатні виражати суб'єктивну модальність, певну інформативність й емоційність щодо характеру висловлювання» [8, с. 101]. У модальній семантиці вставних компонентів вирішальну роль відіграє оцінна складова, яка значно увиразнює загальне ставлення мовця до висловлюваного.

Серед науковців немає єдиної думки щодо визначення поняття «вставні слова (словосполучення, речення)». Наприклад, І.Р. Вихованець вставні слова називав «модальними синтаксемами», які залежать від граматичної основи простого ускладненого речення. Ці синтаксичні одиниці, на думку науковця, «виражають ставлення мовця до висловленої ним думки» [2, с. 276]. О.М. Пєшковський вважав, що вставні слова й сполучення слів «залишаються елементами, внутрішньо чужими реченню, яке дало їм притулок, подібно кулі, яка потрапила до організму» [5, с. 225].

Деякі мовознавці (І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська) вставні конструкції розуміють як форми, які вводяться в речення на семантико-комунікативному рівні для вираження ставлення до повідомленого з погляду його ймовірності (чи неймовірності), емоційної оцінки, ступеня звичайності, способу оформлення думок, активізації співрозмовника тощо [9, с. 378].

Тому вставні конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям з різних боків. Найважливіші з них - за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаю ться із цими двома.

За складом компонентів науковці виділяють «1) вставні і вставлені слова: Очевидно, я повинна спитати поради у вас, графине (П. Загребельний); І кожен раз дивились на дідка, який (з бровами- острівками) сидів і все гортав журнал якийсь (П. Тичина); 2) вставні і вставлені сполучення слів: До речі, Євпраксія не почувала за собою ніяких гріхів (П. Загребельний); 3) вставні і вставлені речення: Як тільки заплющую очі - кімната (вона тільки що стала моєю) раптом щезає (М. Коцюбинський)» [5, с. 225].

Щодо кількості семантичних груп вставних конструкцій існують різні погляди. Так, С.П. Бевзенко виділяє їх вісім: 1) виражають оцінку мовця міри реальності повідомлюваного...; 2) виражають почуття мовця у зв'язку з повідомленням (з емоційним значенням).; 3) указують на джерело повідомлення (вираженого реченням в цілому або його окремими частинами).; 4) указують на зв'язок висловленої думки з попередньою, на послідовність викладу.; 5) активізують увагу співрозмовника, щоб викликати бажану реакцію з приводу висловленого.; 6) виражають емоційну природу вислову, підкреслюють експресивні відтінки його.; 7) указують на оцінку міри того, про що йдеться, а також на міру його звичайності.; 8) вставні слова, за допомогою яких робиться висновок, зв'язок з попередньою думкою, підбиваються підсумки [1, с. 141-143].

С.Л. Ковтюх пропонує виокремлювати сім таких груп: 1) виражають імовірність чи вірогідність повідомлюваного; 2) указують на ступінь звичайності викладених фактів; 3) указують на джерело думки чи повідомлення; 4) виражають емоційне ставлення мовця до змісту повідомлюваного (задоволення, незадоволення, радість, обурення, горе та ін.); 5) привертають увагу співрозмовника, переконують у чомусь, підкреслюють щось; 6) указують на зв'язок між думками, послідовність викладу, висновки; 7) указують на прийоми та способи оформлення думок або на характер висловлювання [7, с. 453-454].

Окрім вставних конструкцій, мовознавці виділяють ще вставлені конструкції (слова, словосполучення і речення). Вони не виражають ставлення мовця до висловленої думки, а вносять у речення додаткові відомості (уточнення, супровідні зауваження, пояснення). Ці додаткові повідомлення можуть пояснювати якийсь член речення або речення в цілому [5, с. 231].

Поділ на групи вставлених одиниць не такий чіткий і однозначний. Оскільки вставлені конструкції виражають додаткові повідомлення, які викликають побіжно, то неможливо виділити конкретні їхні групи. Умовно виділяють три групи вставлених конструкцій: 1) які містять додаткові повідомлення; 2) які конкретизують, уточнюють повідомлення; 3) які пояснюють якийсь член речення чи все речення [5, с. 231].

Аналіз збірки документальних повістей «Принцеси революції» засвідчив, що Григорій Гусейнов активно послуговується як вставними конструкціями, так і вставленими; іноді поєднує їх в одному реченні.

Письменник надає перевагу вставним словам, що виражають імовірність, вірогідність повідомлюваного, наприклад: Подарованого огира забрали без пояснень: очевидно, він припав до серця Затонському, що через відому більшовицьку скромність досі потерпав без коня [4, с. 13]. Описуючи події минулих століть, автор не може бути абсолютно впевнений у тому, що колись відбулось, але робить логічні припущення, дослідивши й уявивши побут і часи, що описує: Воріт з двору на вулицю не було, лише широкий прохід, через який можна заїхати конем, підводою і, зрозуміла річ, тачанкою [4, с. 14].

Найбільш продуктивно митець уживає вставні слова може, здавалося, напевно й мабуть. Зазвичай такі компоненти свідчать про невпевненість у тому, що зазначається в реченні: Ще кілька літ тому стара будівля лежала в руїнах і, здавалося, відновленню не підлягала [4, с. 16]. Але в повістях вони набувають іншого стилістичного забарвлення. Наприклад, вставне слово може слугує допоміжним способом характеристики дійсності: Унікальне станційне місце для прогулянок не було задовгим, може, кілька сотень метрів, однак, якщо йти стежкою вгору до рампи й кам'яної стіни, що залишилася після війни від паровозного депо,то зустріти можна було багато чого [4, с. 18]. Також за допомогою вставного слова може Г. Гусейнов робить припущення щодо долі своїх персонажів: А Женю в ті роки з якоїсь причини перейменували: може, при евакуації дитячого будинку поплутали документи, але хлопцю змінили ім 'я та по батькові, він став Миколою Івановичем [4, с. 23].

За допомогою вставного слова мабуть письменник малює самохарактеристику своїх героїв: Мабуть, Бог поміг [4, с. 61]. Героїня повісті, говорячи про свою хворобу, була впевнена в тому, що їй допомогло диво.

Оскільки повісті документальні, то в тексті знаходимо чимало синтаксичних конструкцій зі вставними компонентами, що вказують на джерело повідомлення. Видно, що чимало матеріалу автор перейняв зі слів жителів села, документальних відомостей і психоаналізу Фройда, наприклад: За іншими свідченнями, вона була з бідної селянської родини зі Стародубського повіту Чернігівської губернії [4, с. 267]; Степове село, - писав дослідник, - сформувало філософію буття [4, с. 125]; Як виходило з розповідей земляків, він не обходив жодного лікаря, щоб у нього про всяк випадок не полікуватися [4, с. 15]; За Фройдом, їх найчастіше пов'язують з дитячою сексуальністю, емоційним досвідом сприйняття світу, проблемою співвідношення себе й соціуму [4, с. 220].

Вставні конструкції інших семантичних груп автором уживаються не так часто. Трапляються слова, які служать способом привернення уваги співрозмовника. Наприклад: Слухай, це не ти написав? [4, с. 84]. Також уживаються й слова з емоційним ставленням мовця до повідомлюваного: На жаль, - відгукнувся Мирослав Маринович, - пам'ять моя не чіпка: береже, скоріше, настрої, ніж дати, погляди очей, а не імена [4, с. 72].

Зафіксовано незначну кількість вставних слів, що допомагають оформити послідовність викладу або дають оцінку фактів з погляду їх звичайності, наприклад: Отже, в Піщаному Броді знову з'явилися махновці [4, с. 95]; Як правило, йшлося про теплі шкарпетки, білизну, побутові речі [4, с. 68].

Досить часто Г.Д. Гусейнов використовує і вставлені конструкції. Як правило, письменник описує події з погляду своїх відчуттів, що дає можливість заглибитись у внутрішній світ головного героя: Ось тоді (був кінець серпня, я готувався піти в перший клас) і побачив колишню отаманшу, хоча нічого трепетного не відчув [4, с. 9]; З очеретяного даху стодоли стирчали, загрозливо зависаючи над головами, коси, граблі з дерев'яними зубцями та різний інший патріархальний реманент (я там же знайшов справжній бойовий штик) [4, с. 14].

Чимало вставлених конструкцій використано для того, щоб пояснити походження назви місцевості: На нашому кутку, що й донині називається Герасимівкою (нібито першим поселився тут якийсь міфічний Герасим), багато років жили (мешкають і зараз) родичі Галини Андріївни [4, с. 10]; Після вельможних поляків Любомирських воно належало панам Шебеко, Гнатові та його сину Миколаю (звідси назва іншого села, Гнатівка, де багато років жив учитель Петро Кузьменко, племінник Галини Андріївни) [4, с. 100]. Одночасно автор доповнює інформацію про сучасний стан місць, додаючи їх характеристиці урочистості, могутності, або ж навпаки, говорячи про сучасну місцевість, надає читачеві його історичну долю: Коли в 1930-ті криворізька влада вирішила зламати Миколаївський храм (на його місці була найстаріша в краї церква, відома від часів Запорозької Січі), вона оголосила: хто впорається із дзвонами, отримає кожуха [4, с. 47].

Вставлені конструкції використовуються в тексті й для надання альтернативної назви місцевості, що побутувала в часи описані автором: Одна з тих картинок (у нас казали знімок) потрапила до моєї матері, хоча її самої там не було [4, с. 10].

Г. Гусейнов тяжіє до пояснення, суб'єктивно-емоційного доповнення інформації: Для мене Піщаний Брід не був чужим (спочатку районний центр, а далі просто велике село з гарним фондом місцевої - колишньої районної! - бібліотеки, де я відшукав рідкісне видання спогадів Миколи Садовського) [4, с. 31]; Ми тоді поголовно закохувалися в тамтешніх засмаглих дівчат (від них гостро пахло степовим сонцем), навідували їх перевіреним транспортним засобом: приїздили на велосипедах, а щоб викликати дівчину на вулицю, свистіли, сторожко визираючи з-за кам'яних стовпів-воріт [4,с. 32].