Діалектизми у творчості сучасних письменників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалектизми у творчості сучасних письменників

Анна Ліпленко, студентка III курсу першого (бакалаврського ) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики, Гуцул Л.І., кандидат філологічних наук, доцент

У статті розглядається використання діалектизмів у творчості сучасних українських письменників, зокрема В.Г. Даниленка, В.С. Лиса, В.О. Шевчука, М.В. Матіос, Т.Б. Прохаська, Ю.П. Винничука, В.В. Ґабора, О.С. Забужко, М.І. Дочинця, Б.Б. Гуменюка. Визначається роль діалектної лексики в сучасних прозових творах. Подано конкретні приклади вживання мовних одиниць у дискурсі кожного письменника. Проаналізовано лексичні особливості, доведено, що діалектизми є досить поширеними у творчості сучасних митців слова, оскільки вони передають специфіку та колорит мовлення героїв та певної території.

Ключові слова: діалектизми, діалект, сучасна українська проза, лінгвістичний аналіз, авторська мова, засоби експресії, південно-західне наріччя, північне наріччя, покутсько-буковинські говори.

Постановка проблеми

Лінгвістичний аналіз сучасної української прози засвідчив, що вона належить до літературної течії постмодернізму. Характерною рисою творів сучасних українських письменників є наявність у них діалектизмів, тобто реалій, які найбільш влучно передають національний колорит, традиції, звичаї та буття народу. Тому вивчення діалектизмів у творчості сучасних письменників є необхідною умовою вивчення самого українського народу, його сучасних особливостей та характеристик.

Аналіз досліджень і публікацій

Проблема вживання діалектизмів у сучасній українській літературній мові та їх використання в художній мові цікавила й цікавить багатьох мовознавців, зокрема С.П. Бевзенка, П.Ю. Гриценка, Ф.Т. Жилка, М.А. Жовтобрюха, Й.О. Дзендзелівського, Б. В. Кобилянського, П.Д. Тимошенка, В.А. Чабаненка та ін. Приміром, поняття діалектизму як стилістичної категорії досліджували С.Я. Ермоленко та П.Ю. Гриценко, функції діалектних слів у художніх текстах розглядали А.С. Зеленько, Д.В. Бондаренко, Є.Г. Тичина, загальні питання взаємодії літературної мови та діалектизмів вивчали М.А. Жовтобрюх, І.Г. Матвіяс та ін. Вони досліджували походження діалектизмів, їхні функції та роль у літературній та художній мовах. Проте проблема вживання діалектизмів у творах саме сучасних українських письменників залишається не до кінця дослідженою та потребує аналізу й узагальнення.

Мета статті полягає в аналізі вживання діалектизмів у творчості сучасних українських письменників. Із поставленої мети випливають такі завдання: 1) визначити роль діалектизмів у художніх творах; 2) проаналізувати конкретні приклади вживання діалектизмів у творчості В.Г. Даниленка, В.С. Лиса, В.О. Шевчука, М.В. Матіос, Т.Б. Прохаська, Ю.П. Винничука, В.В. Ґабора, О. С.Забужко, М.І. Дочинця, Б.Б. Гуменюка; 3) пояснити значення діалектних слів, що вживаються в сучасних прозаїчних творах.

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження

На сучасному етапі розвитку української літератури діалектні слова досить часто використовують у своїх творах письменники. Їхнє вживання зумовлюється стилістичними настановами, коли автор прагне відтворити місцевий колорит, розкрити характери представників різних верств населення, людей різних професій та різного соціального статусу або надати мовну характеристику персонажів.

Доречно використаний діалектизм у художньому творі є надзвичайно потужним засобом експресії. Адже, як зазначає С.П. Бибик, діалектне слово у словнику є літературним словом з територіальним та письменницьким «портретом», а діалектне слово в тексті є експресемою та засобом художньо-образної конкретизації [1, с. 49].

На думку С.Я. Ермоленко, у ХХ ст. та на початку ХХІ ст. діалектизми потрібно розглядати як чітко сплановану стилізацію, яка спрямована на певну реакцію читача. Дослідниця вважає, що некоректно говорити про стихійне використання діалектизмів щодо художньої прози початку ХХІ ст., адже вони виконують функцію художньо-естетичних засобів [8, с. 199].

У творах сучасних письменників представлені різні варіанти діалектів, що активно використовуються в літературних творах та роблять їх колоритними й неповторними. Для прикладу розглянемо художні твори деяких письменників, що виросли на Поліссі. Так, у повісті В.Г. Даниленка «Сонечко моє, чорне й волохате» мовлення героїні, бабусі Павці, яка живе у віддаленому селі на Овруччині, повністю складається із середньополіської говірки, але в той же час, у розмовах інших персонажів та в мові автора діалектизми повністю відсутні. Ось як говорить баба Павця: «Там такіє вєртіхвосткі, шо толькі хочут од сєм'ї одорват. А потом кінє да ше й винуватим зробіт, - заплямкала помідором баба Павця» [12, с. 225].

М. Закусило в романах «Книга плачів» та «Грамотка скорблячих», В.Г. Дрозд у романі «Листя землі», О. Кулеш у книгах прози «На хуторі Курина Сліпота» і «Колодязько» використовують діалекти в діалогах більшості персонажів, а також в авторській мові, наприклад, у спогадах, описах, відступах та роздумах. Письменники відтворюють народну мову у своїх творах не максимально точно та послідовно, оскільки вони створюють узагальнений образ говірки, а не фіксують її з документальною точністю. Хоча окремі автори, наприклад О. Кулеш, пишуть деякі свої твори повністю говіркою [10, с. 223].

Багатими на діалекти є й твори В.С. Лиса «Століття Якова», «Іван і Чорна Пантера», «Соло для Соломії». У романі «Століття Якова» широко вживаються діалектизми, які позначають колорит місцевості, у якій виріс письменник, та надають роману певну неповторність, знайомлять читача з місцевим побутом жителів Полісся, де чути місцеву неповторну говірку, місцеві звичаї та традиції. Хоча в романі присутня досить велика кількість діалектизмів, вони не створюють перешкод для сприйняття розповіді, оскільки В. С. Лис вводить їх у спеціальних контекстах або використовує такі діалекти, що є близькими до загальновживаної нормативної лексики. Наприклад: «Килько ж літ цій дівчинці?» [9, с. 28], де «килько» означає «скільки»; «Олька посабанила, побушувала» [9, с. 59], а слово «посабанити» має значення «посварити».

Широке застосування діалектизмів знаходимо також у текстах В.О. Шевчука, який родом із Житомирщини. Його твори наповнені діалектною лексикою, яка поєднує ознаки південно-західного та північного наріччя. Саме за допомогою діалектизмів В.О.Шевчук відтворює свій художній світ, описує героїв, зображає події в розвитку і малює динамічні та живі картини. Він пише: «Знав: нелегко було матері купувати ті лакітки» [14, с. 108], «лакітки» - це «ласощі» , «Він працює не тільки на фабриці, але й удома» [14, с. 86], «фабрика» - «промислове підприємство».

Зафіксовано використання діалектизмів й у творчості М.В. Матіос. Її твори наповнено покутсько - буковинськими говорами. Авторка надає перевагу діалектизмам на лексичному рівні, де вони найбільш зрозумілі, виправдані та доцільні, на її думку. Твори Марії Матіос відрізняються особливою емоційністю, вразливістю та відкритістю.. «Не можна шлюбній жінці приховувати свою тяж», «Беременність для ґаздині, що має вінчаного ґазду, - це не встид» [11, с. 95], «тяж» та «беременність» означають вагітність; «Михайло в тому не розуміє, бо то ґаздівства не стосується, а його інтересує лиш робота і ґосподарка, але, Боже прости, Курик у селі такий був каламітний, що ще трохи - і тут тюрми був би собі заробив» [11, с. 110], слово «каламітний» означає «заводій»; «Розбуджені зі сну сусіди знизували плечима: увесь день Матронка чипіла в городі, онде сапу приходила до Марії гострити, казала, що товар іде гнати, бо через те сапання трохи припізнилася, а осьде дощ намагається, бідна моя голово, а я ще видите, Марійо, тут, а ви вже й дитину вслонили, і корову здоїли, та й пішла з тим до себе, а від тоді Марія її не виділа, бо й сама затяглася до хати ззагоді...» [11, с. 97], діалектизми «чипіти» та «слонити» мають значення «бути нахиленим» та «присипляти».

Українські Карпати відомі своїм незвичайним говором, який поєднує в собі риси, притаманні українській, польській, угорській, чеській та іншим мовам держав, які межують з Україною. У романі сучасного українського письменника Тараса Прохаська «НепрОсті», що є своєрідною міфологією Карпат, знаходимо безліч діалектизмів. Привертає увагу заголовок роману з великою буквою «О» посередині слова, що вказує на наголос у слові, а загальновідомо, що гуцули та інші жителі західноукраїнських земель відрізняються нетиповою для української літературної мови системою наголошення слів та інтонаційними схемами. Відповідно до гуцульської міфології, «непрОстою» називають ту людину, яка має особливі знання та вміння, внаслідок чого вирізняється з-поміж інших людей та може приносити як користь, так і шкоду людям. Синонімами до цього слова є розумний або земляний бог [3, с. 104].

Крім того, в романі знаходимо безліч діалектизмів на позначення кулінарних страв, предметів побуту та загальновживаних предметів, які є незрозумілими та дивними для пересічного читача. «Анна принесла їм збанок на зашклену галерію» [13, с. 3]. Слова «збанок» та «галерія» є діалектами, вони означають «кухоль» та «веранда». Ще знаходимо такі слова як «афини», «коники», «будз», «моздир», що позначають кулінарні страви або споживчі продукти [13, с.3], Таким чином, «афини» використовують для позначення чорниці, «коники» означають традиційні ласощі із сиру, які виготовляються у формі коней, «будз» - це овечий сир, який традиційно виготовляють у Карпатах, а слово «моздир» також означає різновид карпатського сиру. Однак, Т.Б. Прохасько використовує у цьому творі й такі діалекти, про значення яких легко здогадатися, оскільки вони схожі на слова загального вжитку.: «Тоді навіть схід почав повільно переміщатися у тому керунку», тут легко здогадатися, що слово «керунок» означає «напрямок». «Він обмурував невеличкий кавальчик землі» [13, с. 5] , де «кавальчик» має значення «кусок чогось». Або «обмили Анну і загорнули у її кольорові ліжники» [13, с. 7], слово «ліжники» позначає «ковдру з шерсті».

Інший західноукраїнський письменник Юрко Винничук у своєму романі «Танґо смерті» теж досить активно використовує діалектизми. Пор.: «Він лежить пляцком.й не дихає» [2, с. 292],. Слово «пляцок» означає певний вид випічки, на Західній Україні; «На ринку з ранку до вечора лунали вигуки: «Цьмага, баюра, вудзя!»» [2, с. 289], тут слова «цьмага», «баюра» та «вудзя» є синонімами до слова «горілка». Відмінною рисою Ю.Винничука є те, що він наприкінці книги подає короткий словник із соціально- маркованою лексикою, яка може бути незрозумілою для більшості читачів та заважати правильному розумінню тексту. Такий словник є потрібним для читання тексту із великою кількістю діалектизмів та стає в пригоді читачу. Так, Ю. П. Винничук подає після тексту низку важкозрозумілих слів, таких як «пательня», «фацет», «вуйко», «шляфрок» [2], які означають «сковорода», «тип, якась певна особа», «дядько, брат матері» та «халат» .

Використовує діалектизми у своїх творах й Б.Б. Гуменюк, який пише переважно на тему війни, правдиво, жорстко, брутально, зображує реальну картину того, що відбувається зараз на Сході України: «А мовчазний набундючений автомат тихо як меч самурая» [3, с. 11], де слово «набундючений» означає «надутий», «Хоча можливо то так кричало ошмаття зораної вибухами землі» [3, с. 14]. слово «ошмаття» має значення «шматки, обривки». Пишучи про людей, які проживають на території Східної України, автор відтворює їхній говір «Рєбята, подвєзіте. Куда? Здєсь нєдалєко. Три кеме. Розмова не заладилася» [3, с. 27] Використання діалектів та говорів тієї місцевості наче переносить читача в те місце, де відбуваються події.

Наповнена великою кількістю діалектних слів і творчість відомого письменника сучасності Василя Ґабора. Проілюструємо це відповідними прикладами: «Не кажучи вже про панчохи з підв'язками, і навіть мешти» [5, с. 109], де слово «мешти» має значення «туфлі» або «черевики». «Вони йшли хідником, тримаючись за руки», тут діалектне слово «хідник» означає «тротуар». Крім цього письменник також використовує наступні діалектизми «зашпори», «фуфайка», «коц», «червінь», які означають «гострий біль від морозу», «теплий одяг, такий як светр чи кофта», «килим або покривало» та «мужність, хоробрість» [5, с. 110].

Деякі діалектизми можна знайти й у творчості Оксани Забужко, наприклад, у романі «Музей покинутих секретів», хоча в цьому творі й переважає розмовна лексика та сучасна літературна українська мова, можемо знайти й діалектні слова. Наприклад, «жінки, чий образ не відпускав мене, відколи я вперше вгледіла її на паршивенькому архівному знімку - таку різко відмітну серед усіх тих вояків із грубуватими селянськими фізіономіями, чепурну й відзіґорну (елеґанцьку, як у них там кажуть!) навіть у повстанському однострої» [7, с. 23]. У цьому уривку вжитий діалектизм «відзіґорний», який має значення «франтуватий».

Багата на діалекти і творчість хустського письменника М.І. Дочинця. У романі «Вічник» знаходимо досить велике розмаїття діалектизмів, які стосуються різних предметів побуту, одягу, частин тіла, продуктів харчування та способів дій і ознак. «Широкоплечий, як двері, ввижалося, що хижа наша тримається на дідових раменах» [6, с. 43], де «хижа» означає «хата», а «рамена» - «плечі». «...Соли, котру береш із собою в далеку дорогу» [6, с. 41], слово «соли» має значення «сіль». «Ще замолоду я вандрував полонинами і крем'янистим шкаллям» [6, с. 104], тут «вандрувати» означає «мандрувати».

діалектизм письменник лексика мовлення

Висновки

Отже, у ході дослідження було визначено роль діалектизмів у художніх творах, проаналізовано вживання діалектних слів у текстах В.Г. Даниленка, В.С. Лиса, В.О. Шевчука, М.В. Матіос, Т.Б. Прохаська, Ю.П. Винничука, В.В. Ґабора, О.С. Забужко, М.І. Дочинця та Б.Б. Гуменюка й розтлумачено їх значення. Як показало дослідження, у творах сучасних письменників діалектизми використовуються авторами з метою передання специфіки й колориту певної території, особливостей та специфіки мовлення окремих героїв, а також вони можуть бути використані в авторській мові при описі, роздумах чи відступах. Проаналізовано роль діалектної лексики в сучасних прозових творах, подано конкретні приклади вживання мовних одиниць у дискурсі кожного письменника та з'ясовані лексичні особливості. Доведено, що діалектизми є досить поширеними у творчості сучасних митців слова.

Перспективи подальших досліджень передбачають детальний аналіз вживання діалектизмів, їх функцій та значення у творах інших сучасних українських письменників. А також перспективи подальших досліджень вбачаємо в розгляді лексичних, граматичних та словотвірних особливостей діалектизмів у художніх текстах.

Бібліографія

1. Бибик С. Діалектне слово у словнику і в тексті. Семантика мови і тексту: зб. ст. УІІІ Міжнар. конф. , Ів.-Франківськ: Плай, 2003. С. 46-50.

2. Винничук Ю. Танго смерті: [роман]. Харків: Фоліо, 2012. 379 с.

3. Гуменюк, Борис. Блокпост: Вірші. Новели. Публіцистика [Текст]. Київ: ВЦ «Академія», 2016. 336 с.

4. Гуцульська міфологія: етнолінгвістичний словник / упоряд. Н. Ховзей. Львів: Ін-т українознавства ім. Крип'якевича НАН України, 2002. 216 с.

5. Ґабор В. Ніч, що ховає всі дороги. Дзвін. 2004. № 8. С. 109-114.

6. Дочинець М. Вічник: [Текст]. Мукачево: Карпатська вежа, 2017. 280 с.

7. Забужко О. Музей покинутих секретів. Київ: Факт, 2009. 150 с.

8. Ермоленко С.Я. Говіркове багатоголосся сучасної української прози. Українознавство: науково-популярний, суспільно-політичний, ультурно-мистецький журнал. 2008. №1. С. 198-205.

9. Лис В.С. Століття Якова: [роман]. Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. 240 с.

10. Матвіяс І.Г. Відображення особливостей говорів у мові української художньоїлітератури. Мовознавство. 2008. № 6. С. 3-12.

11. Матіос М. Солодка Даруся: [текст]. Львів: ЛА «Піраміда», 2007. 188 с.

12. Ніколаєнко І.О. До питання про «олітературення» діалектів. Лінгвістика: зб. наук. пр., 2010. № 3 (21). С. 223-227.

13. Прохасько Т. НепрОсті. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 2002. 140 с.

12. Шевчук В.О. Голуби під дзвіницею. Крик півня на світанку: Повісті. Київ: Молодь, 1979. С. 93-239.

Размещено на Allbest.ru