Лексико-сематичні групи іменників - назв осіб - у "словнику української мови" П.П. Білецького-Носенка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лексико-сематичні групи іменників - назв осіб - у «словнику української мови» П.П. Білецького-Носенка

Даріна Третяк (студентка І курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, професор

Ковтюх С.Л.

У статті досліджено іменники на позначення назв осіб, зафіксовані в «Словнику української мови», укладеному П.П. Білецьким-Носенком у 30-40-х роках ХІХ століття. Зокрема визначено лексико-семантичні групи зазначених слів із вказівкою родової належності.

Ключові слова: іменник, категорія роду, лексико-семантична група, назви істот, назви осіб.

Семантико-граматичну категорію назв істот іменників в українському мовознавстві досліджували Л.А. Булаховський, С.П. Бевзенко, І.К. Кучеренко, М.А. Жовтобрюх, І.Г. Матвіяс, М.Я. Плющ, І.Р. Вихованець та інші. Групування іменників дослідниками відбувається за семантичними ознаками: до категорії істот належать назви людей, тварин (син, робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні і міфологічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана). Усі інші назви - явищ, предметів, абстрактних понять - належать до категорії неістот.

Як зазначає О.К. Безпояско, традиційно іменникова категорія граматичного роду має тричленну структуру: чоловічий, жіночий і середній рід [1, с. 53], наприклад: дощ, злива, озеро. Іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот - форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей); слухав жайворонка (жайворонків); поклав зошит (зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки; побачили дитят, відвідали села.

О.К. Безпояско в академічній граматиці «Граматика української мови. Морфологія» трактує категорію роду іменників як таку, що покликана узгоджувати синтаксично залежні форми слів з іменником, що їх означає. А також категорія роду реалізовує граматичні зв'язки в реченні [1, с. 52]. Дослідниця класифікує номінативи згаданої категорії на семантично мотивовані імена - назви осіб, які складаються з двох членів: грамеми чоловічого і грамеми жіночого роду (перекладач - перекладачка, дояр - доярка), виняток становлять іменники середнього роду, оскільки вони позначають вік істоти і не містять вказівки на стать, а серед іменників семантико-граматичного роду кваліфікуються неродовими назвами [1, с. 53] (лелеченя, кошеня, цуценя). Виокремлено іменники семантико- і формально-граматичного роду, що розрізняються способами вираження родової ознаки. У категорії найменувань осіб грамема роду може бути відтворена морфемою (словозмінною або словотворчою), наприклад: кум - кума, учень - учениця, селянин - селянка. На лексичному рівні виразником граматичного значення є окреме слово, напр.: хлопець - дівчина, батько - мати, баран - вівця. У непохідних іменниках формально-граматичного змісту грамеми чоловічого, жіночого і середнього родів виражені флексією, використання суфіксів у ролі маркерів родової віднесеності можливе тільки в класі похідних дериватів, наприклад: сидіти - сидіння (середній рід), кидати - кидок (чоловічий рід), мужній - мужність (жіночий рід) [1, с. 53].

Професор С. Л. Ковтюх звертає увагу на те, що «деякі іменники бувають подвійного роду (назва «спільний рід» не застосовується до вказаних нижче прикладів, бо не відповідає цьому явищу) - чоловічого чи жіночого: писака, гуляка, листоноша, служака, стиляга, пройда, приблуда, рюмса, білоручка, бестія, нездара, заїка, ябеда; чоловічого чи середнього: вовчище, дубище, вітрище, томище, базікало, забудько, ледащо; жіночого чи середнього: бабище, свекрушисько, ручище, ножище (від нога), відьмисько» [4, с. 229230]. На думку дослідниці, у таких випадках варто вести мову про граматичну омонімію відповідних категорій роду: «чоловічого і жіночого, чоловічого і середнього, жіночого і середнього роду, які розрізняють тільки в контексті: цей плакса і ця плакса, старий дубище і старе дубище, така свекрушисько і таке свекрушисько. Іменники на -ище, утворені від слів жіночого роду, зараховують переважно до іменників жіночого роду: ця бабище, така ручище» [4, с. 230]. іменник словник українська мова

Член-кореспондент НАНУ І.Р. Вихованець указує на те, що «семантичний зміст категорії роду супроводжують певні формальні показники, зокрема відповідні флексії і словотворчі суфікси, або форми узгодженого слова, що виражають рід іменників (прикметника, дієприкметника, займенникового прикметника) або координованого слова (дієслова і його функціональних еквівалентів у позиції присудка). Наприклад, іменники чоловічого роду - це слова, які поєднуються у формі називного відмінка із залежними словами прикметникового типу, що мають флексії -ий, -ій, а також із дієслівними формами минулого часу й умовного способу: високий чоловік, талановитий письменник; Брат навчався в ліцеї, Сирота виїхав із села [2, с. 87-88].

Показову роль у структуруванні показників чоловічого, жіночого й середнього роду мають суфікси в похідних іменниках. На лексеми жіночого роду вказує суфікс -ість: «бадьор-ість, віртуозн-ість, кумедн- ість. Грамему чоловічого роду іменників вирізняють суфікси -ар, -ач, -ець, -ник, -тель: байк-ар, винограда- ар; баг-ач, вимик-ач; вигнане-ець, крав-ець; пасічн-ик, ремонт-ник; визволи-тель, учи-тель. Грамему середнього роду вирізняють суфікси -анн-я, -енн-я, -інн-я, -ств-о: малюв-анн-я, постач-анн-я; звільн-енн-я, діл-енн-я; герой-ств-о, новатор-ств-о» [2, с. 90].

Словник, який у першій половині ХІХ століття уклав письменник і перекладач П.П. Білецький-Носенко, визнаний ученими першим великим лексиконом української мови. Його обсяг становив понад 20 тисяч словникових статей. Свого часу він був рукописний, опублікований тільки 1966 року завдяки професорові В.В. Німчукові в серії «Пам'ятки української мови».

Актуальність публікації полягає в системному вивченні назв істот, що входять до реєстру зазначеного словника П. П. Білецького-Носенка.

Метою статті є дослідження лексико-семантичних особливостей іменників на позначення осіб, зафіксованих у «Словнику української мови» (1841).

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) з'ясувати лінгвістичні традиції семантичного класифікування іменників на позначення осіб чоловічої та жіночої статі, а також дітей у вітчизняній лінгвістиці; 2) визначити лексико-семантичні групи досліджуваних номінативів, засвідчених у «Словнику української мови» П. П. Білецького-Носенка.

Назви осіб Н.Ф. Клименко визначає як найменування, «що характеризують людей за родом діяльності, професією», зовнішніми чи внутрішніми «ознаками, поведінкою; за належністю до певної організації», наукового, політичного, релігійного «напряму, місцем проживання, національністю, родинними стосунками; за ознакою володіння чим-небудь, можливістю бути об'єктом дії тощо» [3, с. 398].

У монографії «Назви осіб в українській мовній традиції XVI-XVIII ст.» О. В. Кровицька визначає п'ять основних лексико-семантичних груп для досліджуваних іменників:

- назви осіб за родом діяльності та професією;

- назви осіб за національною і територіальною ознаками;

- назви осіб за соціальним і майновим станом, суспільно-політичним становищем;

- назви осіб за сімейними і родинними стосунками, свояцтвом;

- назви осіб за зовнішніми ознаками і внутрішніми властивостями [5, с. 7].

Зібраний фактичний матеріал ми також поділили в межах 5 лексико-семантичних груп.

1. Група назв осіб за сімейними і родинними стосунками, свояцтвом корелюється такими прикладами: бояринь (м. р) - молодой, холостой человькь, сопровождающій жениха на сватьбь (український відповідник

- свідок) (СУМ, с. 60); доня, донька (ж. р.), (український відповідник - дочка). Рідна дочка. На сучасному етапі розвитку мови вживається 2 синоніми: дочка і донька. У пам'ятках староукраїнської мови, а також у деяких сучасних карпатських говірках це поняття передається ще словом дівка (ст. укр. дьвка) (СУМ, с. 121); матерь (ж. р.) - мать, матушка, ненька. Рідна мати. Для вираження цього поняття в словнику П. П. Білецького-Носенка теж є кілька синонімів, а саме: мати, мама, нене, ненька. У найдавніших пам'ятках давньоруської мови це слово є в значенні «рідна мати» (СУМ, с. 69); накрытка (ж. р.) - дьвка, родившая прежде брака (український відповідник - покритка) (СУМ, с. 236); небожь (ч. р.) - племянникь (українські відповідники - племінник, небіж) (СУМ, с. 240); байстерь, байструкь (ч. р.), байстручка (ж. р.)

- побочный сынь, дочь, незаконорожденный, -ая, -ее (українські відповідники - байстрюк, байстрючка) (СУМ, с. 49); баба (ж. р) - мать отца или матери; старая женщина. Старуха. (СУМ, с. 47); вуй (м. р.) - дядя; брат матери (СУМ, с. 87); війтенко (м. р.) - сынь старосты, головы (СУМ, с. 81); золовка (ж. р.) - своячиница, жена роднаго брата. (СУМ, с. 158); батько (м. р.) - отец, батюшка (СУМ, с. 51); жинка (ж. р.) - жена, супруга, женщина вообще (СУМ, с. 138); свекор (м. р.) - юродство оть бракосочетанія для молодой жены. Отець мужа. (СУМ, с. 322); титка (ж. р.) - тётка (СУМ, с. 353). Зазначені поняття розкривають детальні ознаки стосунків між людьми (родинні, товариські).

2. До лексико-семантичної групи назв осіб за родом діяльності та професією входять назви- відповідники: вартовый (ч. р.) - сторожь, часовой (український відповідник - охоронець) (СУМ, с. 69); бандуристь - музиканть, играющій на цитрь (український відповідник - музикант) (СУМ, с. 50); кухарь - поварь (український відповідник - кухар) (СУМ, с. 202); коваль (ч. р.) - кузнець (український відповідник - коваль) (СУМ, с. 187); кобзарь (ч. р.) - играющий на кобзь (український відповідник - кобзар) (СУМ, с. 187); майстерь (ч. р.) - художникь, ремесленникь (український відповідник - художник) (СУМ, с. 218); броварь (м. р) - пивоваръ (СУМ, с. 62); бакалійщикь (м. р) - торгующій греческими товарами (СУМ, с. 49); ричка (ж. р) - коровница, женщина, которая на господскомъ скотном дворе доитъ коровъ (СУМ, с. 314); римар (м. р) - кожевникъ, шорникъ (СУМ, с. 313); воловикъ (м. р) - сторож и пастух воловъ (СУМ, с. 83); гонець (м. р) - ездовой вершникъ (курьеръ), посланный верхомъ на коне (СУМ, с. 102).

3. Назви осіб за соціальним і майновим станом, суспільно-політичним становищем підпорядковують такі номінативи: атамань (ч. р.) - отамань, урядникь, начальникь (український відповідник - отаман) (СУМ, с. 46); гетьмань (ч. р.) - верховий повелитель надь Малороссіею (український відповідник - отман) (СУМ, с. 97); лиходій (м. р.) - злодей, лиходійка (ж. р.) - злодьйка (українські відповідники - злодій, злодійка) (СУМ, с. 210); вязень (вьязень) (ч. р.) - пльнник, узник (українські відповідники - в'язень, полонений) (СУМ, с. 90); головоризь (ч. р.) - разбойникь, душегубець (український відповідник - розбійник) (СУМ, с. 101); господыня (ж. р.) - 1) хозяйка; 2) приказчица (український відповідник - господиня) (СУМ, с. 105); ассаулъ - есаулъ, подобный поручику въ роте (СУМ, с. 46); антецессоръ - предшественникъ (СУМ, с. 45); вгйтъ (м. р) - сельскій староста (СУМ, с. 81); казнодій (м. р) - проповедникъ (СУМ, с. 177).

4. Іменники богатирь (м. р.) - удалий, храбрый, силачь. По-монгольски: баладырь, багадурь; у киргизовь и баликировь: багатирь, байтурь значить «удалой наьздник, силачь» (український відповідник - богатир) (СУМ, с. 48); базика (общ. р.) - болтунь. пустомеля (українські відповідники - базіка, базікало) (СУМ, с. 49); іолопь (м. р.) - дуракь, глупець (українські відповідники - дурник, бовдур) (СУМ, с. 174); вайло (сп. р.) - неповоротливый, медленный, неуклюжый (!) человькь, или женщина,или дитя (українські відповідники - вайлуватий, неповороткий) (СУМ, с. 68); харцига (сп. р.) - скряга (українські відповідники - скнара, скупар) (СУМ, с. 373); цикурь (ч. р.) - кривоглазый (український відповідник - кривоокий) (СУМ, с. 373); блазень (м. р) - молокососъ, глупецъ, шутъ (СУМ, с. 57); носуля (общ. р) - носатый, -ая (СУМ, с. 247), що належать до лексико-семантичної групи назв осіб за зовнішніми ознаками і внутрішніми властивостями характеризують поведінку та внутрішні властивості людини.

5. До лексико-семантичної групи назв осіб за національною і територіальною належністю входять: угорка (ж. р.) - венгерка (український відповідник - угорка - жителька Угорщини) (СУМ, с. 70); туркеня (ж. р.) - турчанка (український відповідник туркеня - жителька Турції) (СУМ, с. 359); мисчанка (ж. р.) - гражданка, мьщанка (український відповідник - громадянка) (СУМ, с. 225); грекиня (ж. р.) - гречанка (український відповідник - грекиня) (СУМ, с. 106); литвинь (ч. р.) - житель и подданий Вел. княж. Литва (український відповідник - литовець) (СУМ, с. 210); нимець (ч. р.) - ньмець (український відповідник - німець) (СУМ, с. 245).

Отже, у «Словнику української мови» П. П. Білецького-Носенка зафіксовано 50 назв осіб, маркованих чоловічим, жіночим, дуже рідко середнім родом, серед них засвідчено й слова подвійного роду. Найбільше - 14 назв осіб - віднесено до групи за сімейними і родинними стосунками та свояцтвом (це становить 28%); 12 назв (24%) позначають осіб за родом діяльності та професією; група назв осіб за соціальним і майновим станом, суспільно-політичним становищем представлена 10 словами (що становить 20%); група назв осіб за зовнішніми ознаками і внутрішніми властивостями нараховує 8 прикладів (16%); у групі назв осіб за національною і територіальною належністю зафіксовано найменше - 6 лексичних одиниць (це становить 12%).

Умовні скорочення

СУМ - Словник української мови / П. П. Білецький-Носенко ; підгот. до вид. В. В. Німчук ; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. Київ : Наукова думка, 1966. 421 с.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Безпояско О. К. Граматична категорія роду. Граматика української мови. Морфологія / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. Київ : Либідь, 1993. С. 52-54.

2. Вихованець І. Р. Співвідношення семантико-граматичного і формально-граматичного змісту в категорії роду. Теоретична морфологія української мови : Академічна граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська; за ред. І. Р. Вихованця. Київ : Пульсари, 2004. С.87-90.

3. Клименко Н. Ф. Назви осіб. Українська мова. Енциклопедія / редкол. : В. М. Русанівськиий, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. Київ : Українська енциклопедія, 2004. С. 398-399.

4. Ковтюх С. Л. Репетитор (як навчитися грамотно писати): навчальний посібник з практичного курсу української мови. 2-е вид., випр. й допов. Київ: ВД «Професіонал», 2007. 592 с.

5. Кровицька О. В. Назви осіб в українській мовній традиції XVI-XVIII ст. : семантика і словотвір : монографія / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Львів, 2002. 211 с.

Размещено на Allbest.ru