Концепти "Іспанія для Європи" та "Європа для Іспанії" в дискусіях іспанських інтелектуалів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепти "Іспанія для Європи" та "Європа для Іспанії" в дискусіях іспанських інтелектуалів

Анастасія Хмель

кандидат історичних наук, доцент Чорноморський національний університет імені Петра Могили

У дослідженні проаналізовано думки іспанських мислителів та істориків, в першу чергу «покоління 98», щодо ролі Іспанії для Європи і навпаки. Проблема концептів «Іспанія для Європи» чи «Європа для Іспанії» для Іспанії постала наприкінці ХІХ - початку ХХ століття після поразки у війні 1898 року, для України актуальності вони набули в результаті реалізації європейського вибору України, адже обидві в різний час прагнули віднайти свої місце в Європі та визначити що вони можуть привнести до кола європейських народів. Пошук Іспанії себе в якості члена європейської родини почалося після поразки у війні 1898 року, коли Іспанія втратила свої останні колонії: Кубу та Філіппіни. Програш у цій війні «породив» плеяду мислителів, які взялися за відродження духу Іспанії, можна сказати й її самоповаги, потуги та можливостей як вагомого актора, пояснюючи її місце в Європі. «Покоління 98» стало тим фундаментом, основою, яке заклало підґрунтя не тільки для наступних мислителів і науковців а й політиків. Їх ідеї мали місце в європоцентристському дискурсі Ф. Франко і його міністрів. Найбільш відомою та поважною фігурою «покоління» став М. де Унамуно, а його теза про взаємопроникнення культур як основи їх співіснування, про надання імпульсу для розвитку одна одній, тобто про їх корисність одна для одної, є яскравою реалізацією симбіозу обох концептів. Відтак обидва концепти, зазначені у назві, мають місце втілюватися паралельно один до одного,і не були взаємовиключними.

Ключові слова: Іспанія, Європа, «покоління 98», М. де Унамуно, іспанізація, європеїзація.

Abstract

Anastasiia Khmel, Ph.D. (History), Associate Professor

Petro Mohyla Black Sea National University

Mykolaiv, Ukraine

«SPAIN FOR EUROPE» AND «EUROPE FOR SPAIN» CONCEPTS IN DISCUSSIONS OF SPANISH INTELLECTUALS

Concepts «Spain for Europe» and «Europe for Spain» in discussions of Spanish intellectuals.

The study analyzes the views of Spanish thinkers and historians, most notably of «Generation 98», about Spain's role in Europe and vice versa. The problem of the conceptualizations of the notions «Spain for Europe» or «Europe for Spain» for Spain came at the end of the nineteenth - in the beginning of the twentieth century after the defeat in the war of 1898, for Ukraine it became relevant as a result of the realization of the European choice of Ukraine, since both counties were thinking at different times how to find their place in Europe and determine what they can bring to the circle of European peoples. The self-conceptualization of Spain as a member of the European family began after the defeat in the war of 1898, when Spain lost its last colonies: Cuba and the Philippines. The defeat in this war has made appear a galaxy of thinkers who have taken up the revival of Spain's spirit, one can say of its self-esteem, power and might by explaining its place in Europe. Generation 98 has become the foundation not only for later thinkers and scholars but also for politicians. We can find their ideas in the Eurocentric discourse of F. Franco and in the speeches of his ministers. M. de Unamuno became the most famous and respected figure of this generation, and his thesis on the interpenetration of cultures as a basis for their coexistence, on the mutual development and usefulness of cultures, is a vivid realization of the symbiosis of both concepts. Therefore, the two concepts mentioned in the title can be realized in parallel and do not exclude each other.

Consequently, the concepts of «Spain for Europe» and «Europe for Spain» are originated by the Spanish thinkers and intellectuals of the generation 98. In their discourse, it is difficult to single out the dominant concept, but the most important, in our view, is the intellectual achievement of M. de Unamuno, who successfully combines the two concepts, emphasizing that «Europeanization of Spain» must occur simultaneously with the «Spanishization of Europe» because both sides have something to offer each other, especially in the spiritual scope.

Keywords: Spain, Europe, «generation 98», M. de Unamuno, Spanishization, Europeanization.

Іспанія, як власне будь-яка країна Європи чи світу, є оригінальною та неповторною. Географічно вона знаходиться в Європі, але відділена від неї Піренейськими горами, що робило контакти з іншими європейськими країнами не надто активними, і це шкодило легкому порозумінню з іншими європейськими націями. На сьогодні ж Іспанія є шанованим членом європейської спільноти націй (і такої міжнародної інституції, як ЄС) зі своїми сферами впливу. З історії відомо, що Іспанія прагнула не тільки до панування та впливу в Європі, але й у Південній Америці та Північній Африці. Іноді ставався перекіс у відносинах й Іспанія була більш «віддаленою» від Європи, але згодом баланс відновлювався. Так з початку ХІХ і до середини ХХ століття став періодом «віддалення» Іспанії від Європи, коли її більше займали африканські та латиноамериканські справи. Й іспанські мислителі, науковці (зокрема ті, що належать до «покоління 98») прагнули довести або важливість Іспанії для Європи або Європи для Іспанії.

Актуальність вивчення теми вбачається у тому, що, по-перше, окремі аспекти тих чи інших тез використовувалися в подальшому Ф. Франко і його міністрами в якості євроцентристської риторики для діалогу з ЄЕС. Відповідно ми можемо побачити яким чином думка мислителів вплітається в подальшу політику країни. По-друге, дослідження іспанського досвіду тлумачення ролі своєї країни для Європи і навпаки, на наш погляд, не будуть зайвими й для України.

Мета дослідження: виокремити та узагальнити основні тези дискусії іспанських істориків, філософів щодо ролі та місця Іспанії в Європі. Для розкриття вказаної теми сформулюємо наступні завдання: по-перше, з'ясувати які іспанські дослідники присвятили свої наукові доробки означеній темі або її окремим аспектам; по-друге, проаналізувати концепти «Європа для Іспанії» та «Іспанія для Європи» в дискурсі іспанських мислителів «покоління 98»; по- третє, визначити який концепт домінував і чому.

Описуючи стан наукової розробки теми зазначимо, що вона не є надто розробленою в Україні, набагато більше цю тему висвітлюють саме іспанські дослідники, зокрема Х. Перейра [13], Ф. Паредес [12], Р. Пардо Санс [10-11], Р. Кальдуч [6], Х. Фарре [14], Н. Р. Мартін [9]. Зокрема, філологи велику кількість досліджень присвятили тлумаченню робіт М. де Унамуно, одного з самих помітних представників «покоління 98». Серед українських дослідників можна вказати О. Іваницьку [1], О. Пронкевича [3]. В той самий час українські дослідники не висвітлюють яке місце іспанські історики приділяють ролі концептів «Іспанії для Європи» та «Європи для Іспанії» у своїх наукових доробках, що і становить одну зі складових актуальності.

Також звернемо увагу на окремі методологічні аспекти дослідження. Так, зазначені концепти «Іспанія для Європи» та «Європа для Іспанії» були сформульовані автором для узагальнення думок іспанських мислителів кінця ХІХ - середини ХХ століття з метою виявлення тих, хто бачив вирішення іспанських проблем того часу тільки через «європеїзацію», тобто впровадження європейських досягнень в економіку, культуру, політику, соціальну сферу життя, та тих, хто бачив шлях виходу з кризи через повернення до іспанських національних традицій, та наполягав на певній «іспанізації» Європи. Сам же поділ мислителів на перших і других мав місце в історії, ми тільки сформували групам актуальні назви.

Так, тему сприйняття європейськими країнами Іспанії і навпаки опікувалися іспанські мислителі кінця ХІХ - початку ХХ століття: Х. Ортега-і- Гассет, М. де Унамуно, С. де Мадаріага, Раміро де Маеста, Х. Доносо Кортес, Х. Бальмеса, М. Мендес-і-Пелайо [14, р.110]. Таку тему дискусій визначили історичні обставини того часу. Так, після іспано-американської війни 1898 року, в якій Іспанія отримала поразку і втратила колонії, інтелектуали ХІХ ст. гостро поставили питання про подолання відсталості Іспанії від розвинених країн Західної Європи. Українська дослідниця О. Іваницька зазначає, що вони ділилися на два табори: «іспаністів» («традиціоналістів») і «європеїстів» («прогресистів»). Перші бачили вихід у поверненні ідеалів історичного минулого, другі - в копіюванні моделей Франції, Німеччини, Великої Британії. Вже в середині ХХ століття напрацювання «традиціоналістів» використовував Ф. Франко, і, вважається, що сучасне франкізмові пояснення «іспанської ідеї» розробив філософ і політик Раміро де Маеста, який в свою чергу спирався на попередників авторитетних католицьких мислителів ХІХ ст. - Х. Доносо Кортеса, Х. Бальмеса, М. Мендеса-і-Пелайо [1, с. 77]. У той же час Р. де Маеста, як і його сучасники, гостро відчував «проблему Іспанії» - величі в минулому і її втрату в ХХ ст. і виступав прихильником європеїзації Іспанії як єдиної можливості побороти її відставання. Інший теоретик і ідеолог франкізму, К. Серер, сформував осучаснений варіант ідей доктрини «іспанідад» і, на нашу думку сполучив обидва концепти, оскільки він писав про «іспанізацію як ціль та європеїзацію як про метод» [8, с. 113]. Відповідно він вбачав, що Іспанія і Європа можуть бути корисними одна одній і «повернення» Іспанії до Європи, тобто періорієнтація цілей зовнішньої політики й економіки мала відбутися таким чином, аби Європа була основною метою.

«Покоління 98» - це група молодої іспанської інтелігенції, до якої належали поети, художники, філософи, які пройшли через моральну кризу, що була викликана поразкою Іспанії у війні з США в 1898 р. Ця криза струхнула іспанську інтелігенцію, змусила думати про долю Європи та світу, про історичну місію Іспанії. Натхненником і лідером цього покоління став Мігель де Унамуно, до якого також належали Сальвадор де Мадаріага, Хосе Ортега-і- Гасет (хоча сам він позиціонував себе антиподом «покоління 98»), Хоакін Коста-і-Мартінес та інші.

Хосе Ортега-і-Гасет (1883-1955 рр.), який не вважав себе прибічником «покоління 98» і часто виступав як збирач й висловлювач ідей інтелектуалів «покоління» щодо політичних та моральних проблем Іспанії, все одно трохи зачіпав у своїх творах співвідношення Іспанії та Європи. Так у творі «Безхребетна Іспанія. Деякі історичні зауваження» щодо прагнень Іспанії у бік Європи зазначав: «Для того, хто має добре історичне чуття, немає сумніву, що «іспанська єдність» була, передусім і над усе, тогочасним об'єднанням двох © Апа8І:а8Ііа КЬшеі, 2020 великих міжнародних політик - політики Кастилії, спрямованої на Африку і центр Європи, і політики Арагону, скерованої на Середземномор'я» [2, с. 148]. Відповідно у його розумінні напрямок до Європи не був першим, оскільки на це місце була поставлена Африка, проте значення Європи у долі Іспанії було беззаперечним і полягало у імпульсі до об'єднання Іспанії.

І. Петровський, редактор збірки творів Х. Ортеги-і-Гассета «Етюди про Іспанію», у вступі до книги зазначив «для Ортеги драматичним є саме питання про існування іспанської думки в європейській філософії; проблемним є існування самої іспанської філософії як такої... саме іспанське буття Ортега розуміє як драму, а Іспанію в цілому - як невирішену проблему» [2, с. 7]. І. Петровський зазначає, що Ортега описує невлаштованість Іспанії в комфортабельному європейському світі, намагається просвітити Іспанію, ввести її в Європу. Таку характеристику критика підтверджують слова самого Ортеги: «обставини» мої - іспанські, а «точка зору» - європейська. Ортега уточнює: «Європа - точка зору в принципі така, що її можна досягнути». Європа начебто іспанська утопія Ортеги, той світ, який шукають і який належить звести на іспанському ґрунті. Іспанія для Ортеги - проблема, але проблема, яку можна вирішити. В проект іспанської культури Ортеги із самого початку було закладено вектор, який долає національне [2, с. 22].

Підсумовуючи особливості сприйняття Іспанії Ортегою, відмітимо, що воно було ближче для концепту «Європа для Іспанії».

Іспанський дослідник і суспільний діяч Хоакін Коста-і-Мартінес (18461911 рр.) висував план «європеїзації» Іспанії, вбачаючи у ньому знищення пережитків середньовіччя й проведення буржуазних реформ з метою попередження революції в Іспанії (тобто наполягав, що Іспанії слід бути більш схожою культурно й економічно на інші країни Європи). Своєю діяльністю він намагався виправити існуючу різницю між економікою інших європейських країн і Іспанії, зокрема підтримував ідею надання землі збіднілим селянам, створив Національну лігу виробників 1899 року, Національну спілку 1900 року. І хоча його практична діяльність в цьому напрямку не була вдалою, його ідеї залишили слід в історії Іспанії. Сьогодні ж ми його відносимо до прибічників концепту «Європа для Іспанії».

Мігель де Унамуно (1865-1936 рр.) занурюється ще глибше і створює філософію «кіхотизму», націлену на відродження не тільки Іспанії, але й Європи, яка, на його думку, «потонула у внутрішньополітичних негараздах, погоні за грошима й імперською владою над світом». Не «європеїзувати» Іспанію, а «іспанізувати» Європу - такий імператив висунув М. де Унамуно [3, с. 31].

М. де Унамуно розкривав таким чином цю свою думку: «Відчинити вікно» й привітати «європеїзованого іспанця» можна; він позбавить «нещасливу Європу від шор оптимістичного розуму, навчить її трагічно відчувати життя. В цьому зміст гасла «іспанізувати Європу...» - це вихід із духовної кризи; виховання «людини кіхотизованої» - це вихідна умова подолання кризової ситуації. Особливе місце в творчості Унамуно посідає усвідомлення образу Дон Кіхота як втілення справжньої Іспанії. Він вважав, що європейське життя, досягнувши стану визначеної впевненості та гарантованості, набуло все більш прагматичної орієнтації. Тому Дон Кіхот ставав носієм протесту проти норм раціоналізованої, позитивістські орієнтованої культури, а «кіхотизм» виступав як зразок своєрідної іспанської релігії, здатної перетворити як Іспанію, так і Європу[3, с. 58].

Але М. де Унамуно не тільки пропанує вихід з проблеми Іспанії в «іспанізації європейців» й, одночасно в «європеїзації іспанців» Так іспанська дослідниця Наталія Родрігес Мартін відмічає, що він писав і про причини, через які Іспанія опинилася в кризі. У нарисі «Про маразм Іспанії» М. де Унамуно засуджує душевну бідність Іспанії, яка почалася з ізоляції, «.це поведінка, яка закодована в інквізиційний протекціонізм, який потонув у Реформації, і яка карає і перешкоджає вступу до Європи». Аналізуючи доробки Унамуно вона відмічає, що ізоляція щодо Європи та протекціонізм розглядаються у мислителя як гальмо в культурній та інтелектуальній еволюції [9].

Також Н. Р. Мартін відмічає шлях Унамуно, яким має рухатися Іспанія. Так, на думку філософа Більбао, саме відкриття Іспанії назовні може дозволити культурну регенерацію Іспанії, її вихід з нерухомості: «В Іспанії необхідність визначити себе щодо Європи - це те, що постійно деформується в історії. Я переконаний [...], що справжня і глибока європеїзація Іспанії, тобто наше засвоєння тієї частини європейського духу, яка може стати нашим духом, не почнеться поки ми не спробуємо нав'язати себе духовному порядку Європі, змусити їх проковтнути наше, справді наше, в обмін на їх, поки ми не намагатимемося не іспанізувати Європу» [9]. Така думка Унамуно є ще більш глибокою і стосується методів «іспанізації» Європи та «європеїзації» Іспанії, які ми не беремося аналізувати чи критикувати. В той же час, ми звертаємо увагу на поєднання двох концептів у творах Унамуно, на тому, що Іспанія як частина Європи має увібрати в себе необхідні їй зміни та новації, частину європейського духу, але в той самий час і Європа має «спожити» іспанський продукт, увібрати в себе частину іспанського духу.

Щодо С. де Мадаріаги (1886-1978 рр.), то він був повноправним учасником трьох європейських культур (іспанської, французької та англійської). Народившись в Іспанії, він отримав освіту у Франції а працював з часом у Великій Британії, хоча і не постійно, був представником Іспанії в Лізі Націй. Його погляди різняться від поглядів мислителів і науковців, яких ми назвали раніше. Він був сучасним європейцем і як багато ідеалістів того часу мріяв про єдину Європу, про яку він був дуже високої думки. Його можна назвати пророком європейської єдності. Щоправда він не надто часто говорив про об'єднання Європи, але тому, що така перспектива здавалася йому віддаленою. Європейські проблеми він відчував як європеєць, а не представник окремої нації. Головною живою проблемою для нього була єдність Європи. Він вважав, що населення Європи - то багата «помісь», букет націй, багата на характери, які можуть скласти продуктивний творчий колектив. «Європа - це дар від Бога людству. Саме так їй слід себе розуміти. Європа не повинна жити для себе та загрузнути в конфліктах» [4]. Окреме місце він відводив і своїй Батьківщині, Іспанії, наполягаючи що всі нації є неповторними і важливими. Він вважав, що вирішення проблем Європи, які виникли завдяки її територіально-економічній єдності, можливе лише на основі моральної солідарності націй. «Європа є єдиним тулубом, але вона ще не є однією свідомістю» [4; 7, р. 618]. Через таке розуміння європейських проблем він вважав, що всі нації мають зблизитися на основі загальних інтересів, якими в повоєнний час були безпека та роззброєння. На наш погляд, С. Мадаріага, так само як і Унамуно, був представником обох концептів.

І в середині ХХ століття, так само як і на його початку, у іспанських мислителів і науковців проблема бачення місця Іспанії в Європі була пов'язана з застоєм культурного та економічного життя Іспанії, її політичною нестабільністю. Політики середини ХХ століття відзначаючи роль Іспанії в Європі і в світі намагалися звернути увагу до Іспанії і довести, що їх країна є важливою для оборони Європи, для налагодження міцних зв'язків між країнами Латинської Америки і т.д., оскільки саме Іспанія була, є і буде, об'єднуючою ланкою Заходу і Сходу, Європи і Африки, беручи до уваги її історію та географічне положення. Зважаючи на те, що наприкінці ХІХ - початку ХХ століття Іспанія мала низьку інтенсивність контактів з європейськими країнами, науковці після Другої світової війни почали говорити взагалі про «повернення» Іспанії до Європи, так, наче географічно увесь минулий час вона могла бути в іншому місці. Але Король Іспанії Х. Карлос, виступаючи в парламенті Великої Британії після вступу Іспанії в ЄЕС (1986 р.) з упевненістю констатує: «Espana nunca ha dejado de estar en Europa, de sentirse Europa, de ser Europa» - «Іспанія ніколи не переставала бути в Європі, відчувати себе Європою, бути Європою» [8, р.113]. Тому логічно, що Іспанія жодним чином не повинна доводити своє значення і роль для Європи і європейських організацій, оскільки вона була і залишається європейською країною.

У другій половині ХХ століття першість у визначенні ролі Іспанії в Європі перебирають іспанські історики. Так, у монографії під редакцією Х. Перейри автори зазначили, що нормалізація відносин Іспанії з Європою у ХХ столітті - це «тривалий процес, який носив назву «проблема Іспанії» і основні риси цього процесу характеризувалися як різниця між Іспанією та Європою упродовж певного часу, де головними віхами відзначаються громадянська війна, диктатура Ф. Франко, подальша трансформація в демократію й інтеграція в європейські інститути, яка закінчилася нормалізацією позиції Іспанії і повагою в Європі [13, р. 296].

Цей же колектив авторів дає таку характеристику відносинам Іспанії та Європи до моменту вступу до ЄЕС: по-перше, це «загадкове непорозуміння» європейцями іспанців через наявність «іспанського лабіринту» подій і думок; по-друге, звичка Іспанії бачити у Європі рішення своїх проблем (в першу чергу економічних); третє, нестійкий зв'язок між Іспанією та Європою. Четверте, сучасна Іспанії, як і в минулому, не звільнена від парадоксів та дилем, проблем, які збільшуються та поглиблюються історичними тенденціями і новітніми процесами, такими як партикуляризм, європеїзм і глобалізація: «Іспанія, країна ексцентрична, шукає вдалу позицію» [13, р. 296].

Відтак, зазначений колектив авторів роблять наголос вже не на дискурсі (хто є більш необхідний: Іспанія для Європи чи навпаки) а на тому, як Іспанія себе репрезентувала на міжнародній арені. Цей колектив авторів переконаний у тому, що на практиці переміг прагматизм Іспанії, або концепт «Європа для Іспанії».

І, можливо, переміг на першому етапі саме цей концепт через комплекс ізоляції, яким страждала Іспанія. Іспанський економіст Х. М. де Асаола писав: «Ідея єдиної Європи мала великий вплив на мужів 1900 р.н. Саме ці імена, серед яких назвемо лише головні - Ортега-і-Гасет, Е. де Орс, С. де Мадаріага - повідомили іспанській спільноті про інтерес до ідеї Європи. Проте комплекс ізоляції, яким страждає Іспанія з часів наполеонівських воєн і Версальського миру, глибоко укорінився і його важко відкинути одразу. Крім того, Іспанія упродовж останнього століття пережила три громадянські війни» [5, с. 10-11].

Прагнення Іспанії посідати важливу політичну та духовну (як вбачав М. де Унамуно) роль в Європі не збігалося з самими можливостями країни як на початку ХХ століття так і після Другої світової війни: політична й економічна нестабільність та слабкість не давали змоги зайняти вигідне становище в Європі. Глава іспанської держави Ф. Франко (1939-1975 рр.) мав своє бачення місця Іспанії в Європі. Він визначив такі головні завдання країни для Європи (таку аргументацію він використовував у своєму європоцентристському дискурсі): по-перше, боротьба проти комунізму; подруге, Іспанія для Європи - це форпост християнства; по-третє, Іспанія є дуже важливою для побудови колективної безпеки в Європі та світі; по-четверте, Іспанія є з'єднуючою ланкою країн Європи та Африки, Європи й Латинської Америки. Такий поділ, звичайно, дещо умовний, наголоси зроблені для зручності аналізу. Ми навели ці основні аргументи Ф. Франко для ілюстрації концепту «Іспанія для Європи» але в зовнішньополітичній сфері.

Відтак, концепти «Іспанія для Європи» та «Європа для Іспанії» зародилися в колі інтелектуалів, іспанських мислителів «покоління 98». В їх дискурсі важко виокремити концепт, який отримав першість, проте перемогою, на наш погляд, є інтелектуальний доробок М. де Унамуно, який у своїй творчості поєднує ці два концепти, наголошуючи, що «європеїзація Іспанії» має відбуватися одночасно з «іспанізацією Європи» адже обом сторонам є що запропонувати одна одній, особливо в духовній сфері. Згодом, з середини ХХ століття для «повернення» Іспанії до Європи, для входження до ЄЕС постає необхідність розкрити переваги Іспанії для Європи, і в політичній сфері запрацював концепт «Іспанія для Європи». Науковці та політики часів Франко формулювали роль Іспанії в Європі, і чудово розуміли роль Європи у вирішення «проблеми Іспанії».

Список використаних джерел та літератури

1. Іваницька О. П. Політичний розвиток франкістської Іспанії. 1939-1975 рр. / Ольга Павлівна Іваницька - Вінниця: Вінницький державний педагогічний інститут, 1996. - 90 с.

2. Ортега-и-Гассет Х. Этюды об Испании / Хосе Ортега-и-Гассет - К.: Новый Круг. - Пор-Рояль, 1994. - 320 с.

3. Пронкевич О. «Дон Кіхот»: роман - міф - товар. / Олександр Вікторович Пронкевич - К.: НаУКМА; Аграр Медіа Груп, 2012. - 197 с.

4. Соколов Э. В. Испанский гений Сальвадора де Мадариаги и проблемы национального характера [Електронний ресурс] / Эльмар Владимирович Соколов // Журнал «Самиздат». - Режим доступу: http://samlib.rU/s/sokolow_e_w/2madariaga.shtml- Дата обращения: 17.09.2019

5. Шипуло Т. И. Внешнеполитические и экономические связи ФРГ и Испании (19521972 гг.): автореф. дис. на получение степени канд. истор. наук: спец. 07.00.03 «Всеобщая история» / Татьяна Ивановна Шипуло - М., 1977. - 23 с.

6. Calduch R. Relaciones Internationales / Rafael Calduch. - Madrid: Ceura, 1991. - 450 c.

7. Madariaga de S. Spain a modern history / Salvador de Madariaga. - New York: N.Y., 1958. - 736 p.

8. Marias J. El Discurso del Rey de Espana ante el Parlamente britanico / Julian Marias // Cuencia y Razon. - 1986. - № 22. - P.112-125.

9. Martin N. R. La Europa de Miguel de Unamuno. El conflicto como camino hacia un nuevo humanismo [Recurso electronico]/ Natalia Rodriguez Martin // Rivista di Filosofia e Culture. 2. Decembre. - Modo de acceso: https://www.academia.edu/34071996/La_Europa_de_Miguel_de_Unamuno._El_conflicto_como_c amino_hacia_un_nuevo_humanismo - Fecha de revision: 17.09.2019

10. Tusell J. [coord] La politica exterior en el siglo XX. / Juan Aviles Farre, Rosa Maria Pardo Sanz, Javier Tusell. Madrid: Biblioteca Nueva-UNED, 2000. - 576 p.

11. Pardo Sanz M. R. Fernando Maria Castiella: pasion politica y vocacion diplomatica / Rosa Maria Pardo Sanz // Historia Contemporanea. - 1995. - № 15. - P.225-239.

12. Paredes F.J. Historia contemporanea de Espana. Siglo XX / Francisco Javier Paredes - Barcelona: Editorial Ariel, 2008. - 1195 p.

13. Pereira J.C. [coord] La politica exterior de Espana 1800-2003. Historia, condicionantes y escenarios / Juan Carlos Pereira Castanares. Barcelona: Ariel Historia, 2003. - 609 p.

14. Farre J.A. Un pais enemigo: Franco frente a Francia, 1939-1944 / Juan Aviles Farre // Espacio, Tiempo y Forma, Serie V, H. Contemporanea. - 1994. - T. 7. - P.109-134.

References

1. Ivanyts'ka, O.P. (1996). Politychnyy rozvytok frankists'koyi Ispaniyi. 1939-1975 rr. Vinnytsya: Vinnyts'kyy derzhavnyy pedahohichnyy instytut.

2. Ortega-i-Gasset, KH. (1994). Etyudy ob Ispanii. Kyiv: Novyy Krug. Por-Royal'

3. Pronkevych O.V. (2012). «Don Kikhot»: roman - mif - tovar. Kyiv: NaUKMA; Ahrar Media Hrup.

4. Sokolov, E. V. Ispanskiy geniy Sal'vadora de Madariagi i problemy natsional'nogo kharaktera. Zhurnal«Samizdat»Retrieved from http://samlib.ru/s/sokolow_e_w/2madariaga.shtml

5. Shipulo, T. I. (1977). Vneshnepoliticheskiye i ekonomicheskiye svyazi FRG i Ispanii (19521972 gg.): abstract. dis. for the degree of cand. a story. sciences: special. 07.00.03 «General History». Moskva.

6. Calduch, R. (Ed.) (1991). Relaciones Internacionales. Madrid: CEURA.

7. Madariaga, S. de. (1958). Spain a modern history. New York: N.Y.

8. Marias, J. (1986) El Discurso del Rey de Espana ante el Parlamento britanico. Cuencia y Razon, 22,112-125.

9. Martin, N. R. (2016) La Europa de Miguel de Unamuno. El conflicto como camino hacia un nuevo humanismo. Rivista di Filosofia e Culture. 2. Decembre. Retrieved from https://www.academia.edu/34071996/La_Europa_de_Miguel_de_Unamuno._El_conflicto_como_c amino_hacia_un_nuevo_humanismo

10. Tusell, J. (2000). La politica exterior de Espana en el siglo XX (2000) [coord] Madrid: Biblioteca Nueva-UNED.

11. Pardo Sanz, M. R. (1995). Fernando Maria Castiella: pasion politica y vocacion diplomatica. Historia Contemporanea, 15, 225-239.

12. Paredes, F.J. & Francisco, J. (2008). Historia contemporanea de Espana. Siglo XX. Barcelona: Editorial Ariel.

13. Pereira, J.C. (2003). [coord] La politica exterior de Espдna 1800-2003. Historia, condicionantesy escenarios. Barcelona: Ariel Historia.

14. Farre, J.A. (1994) Un pais enemigo: Franco frente a Francia, 1939-1944 Espacio, Tiempo y Forma, Serie V, H. Contemporanea, 7, 109-134.

Размещено на Allbest.ru