Проповідницький дискурс крізь призму зіставної теолінгвістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОПОВІДНИЦЬКИЙ ДИСКУРС КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗІСТАВНОЇ ТЕОЛІНГВІСТИКИ

Кравченко Н.О.

доктор філологічних наук, професор, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Матієнко-Сільницька А.В.

викладач, Національний університет «Одеська юридична академія»

Статтю присвячено висвітленню результатів дослідження лексичних засобів реалізації сакральності в англомовній та україномовній проповідях з точки зору зіставної теолінгвістики. Розглянуто історію становлення та основні тенденції розвитку нової синтетичної дисципліни -- теолінгвістики -- загалом та зіставної теолінгвістики зокрема, що знаходиться у стадії становлення в надрах синхронічної теолінгвістики та передбачає вивчення проявів релігії, які закріпилися і відбилися в зіставлюваних мовах, незалежно від їх генеалогічної і типологічної приналежності, а також тотожності, подібності та відмінності в способах відображення, збереження і передачі релігійного змісту. За урахуванням особливостей англіканського та православного проповідницького дискурсу, що належать до різних християнських течій, виявлено наявність в аналізованих проповідях сакральної лексики трьох видів: традиційно релігійна лексика, за допомогою якої виражаються релігійні значення і смисли у текстах проповідей, що аналізуються; лексика, використовувана в основних сакральних текстах -- Старому Заповіті, Євангелії, яка є інтертекстуальним маркером текстів релігійної проповіді й апелює до фонду загальних знань адресата; лексика, що належить до мови повсякденного спілкування, але в контексті релігійної проповіді набуває значення релігійної.

ПРОПОВЕДНИЧЕСКИЙ ДИСКУРС СКВОЗЬ ПРИЗМУ СОПОСТАВИТЕЛЬНОЙ ТЕОЛИНГВИСТИКИ

Кравченко Н. А.

доктор филологических наук, профессор, Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова

Ключевые слова: проповеднический дискурс, сопоставительная теолингвистика, сакральная лексика.

PREACHING DISCOURSE THROUGH THE PRISM OF COMPARATIVE THEOLINGUISTICS

Kravchenko N.

doctor of philological sciences, professor, Odessa I.I. Mechnikov National University Matiienko-Silnytska A.

Key words: preaching discourse, comparative theolinguistics, sacred vocabulary.

Вступ

Інтерес лінгвістів до релігійної проблематики в останні десятиліття зумовив появу теолінгвістики як нового наукового напряму в мовознавстві. Питання, релевантні для релігійної наукової сфери, вирішувалися і раніше, однак ідея виділення теолінгвістики як самостійної дисципліни з чітко окресленим колом проблем, метою і завданнями, об'єктом і методами дослідження виникла порівняно недавно. Саме цим зумовлено як неоднорідність підходів до розуміння цілей і завдань теолінгвістики, так й кола питань, актуальних для даної дисципліни.

У найзагальнішому сенсі теолінгвістика визначається матеріалом дослідження і розвивається у межах сучасної антропоцентричної парадигми. Структурно-семантичний аналіз мови, здійснений на матеріалі релігійного тексту і забезпечений богословським коментарем, визнається теолінгвістичним.

Уперше термін «теолінгвістика» з'явився у лінгвістичних працях у 1976 році. Фундатором теолінгвістики вважають бельгійського лінгвіста, Жан -П'єра ван Ноппена, який задекларував теолінгвістику як розділ мовознавства, скерований «описати, як людське слово може бути вжито щодо Бога, а також те, яким чином мова функціонує в релігійних ситуаціях, у ситуаціях, невідповідних жорстким стандартам безпосередньої однобічної комунікації» (van Noppen, 2004). Подальшому поширенню терміна теолінгвістика сприяв Д. Кристал, який умістив у свою енциклопедію «The Cambridge Encyclopedia of Language» 1987 року статтю «теолінгвістика» (Crystal, 2003: 463). За визначенням Д. Кристала, цей термін позначає науку, що вивчає відношення «мова: релігійна теорія і практика», ставлення, експліковане в текстах церковних ритуалів, у мові Святого Письма, в текстах проповідей, у молитвах, у посланнях ієрархів церкви та в індивідуальних висловлюваннях вірян.

Програмною статтею, де задекларовано плідність потенційної взаємодії теології та лінгвістики, прийнято вважати роботу А. Вагнера, де відокремлено дві перспективи функціонування нової дисципліни: лінгвістичну і теологічну. У сфері мови у рамках теолінгвістики А. Вагнер зачіпає такі проблеми: особливості релігійної мови; проблему релігійної мовленнєвої поведінки -- релігійних форм комунікації; специфіку сфери вживання релігійної мови (Wagner, 1999: 509). Як конкретні дослідницькі проекти він пропонує такі: лінгвістичний аналіз окремих елементів церковного богослужіння, аналіз релігійних комунікативних ситуацій, пов'язаних із певними ритуалами, аналіз мови катехізису (катехізис -- курс християнського богослов'я, викладений у формі питань і відповідей), що містить і вивчення мови бесід та проповідей у молодіжному середовищі тощо.

У слов'янському мовознавстві теолінгвістика активувалася на перетині ХХ і ХХІ століть у руслі тенденції «інтегрування теологічного знання у світогляд та культуру», яка все виразніше виявляється в сучасному світі (Назаров, 2004: 5). Серед виокремлених і підходів наводимо такі:

1) герменевтичний метод -- загальний і спеціальний, лінгвістичний та екстралінгвістичний. Загальний герменевтический метод досліджує принципи тлумачення всього тексту і містить історико-культурний, контекстуальний, лексико-синтаксичний та ідейний аналіз. Спеціальний герменевтический метод вивчає правила, які застосовуються до конкретних літературних жанрів із їхньою специфікою (Новейший словарь религиоведения, 2010: 105-106);

2) метафізичний метод сприяє розумінню онтології об'єкта;

3) антропоцентричний підхід допомагає виявити людський фактор у мові;

4) системний підхід дає змогу розглядати змістову сферу, що репрезентує досліджуваний концепт у цілісності його складників;

5) аксіологічний підхід відкриває можливість для розуміння того, як за допомогою даного концепту людина висловлює своє ставлення до світу;

6) методи етимологічної та словотворчої реконструкції; при характеристиці текстової репрезентації використовуються також методи порівняльно-зіставного, компонентного, дистрибутивного і контекстологічного аналізу (Шамарова, 2011).

Актуальність виявлення і дослідження широкого кола проблем зіставної теолінгвістики підкреслюється професором православного богословського факультету Белградського університету Ксенією Кончаревіч, яка метою зіставної теолінгвістики вважає «вивчення проявів релігії, які закріпилися і відбилися в зіставлюваних мовах», незалежно «від їх генеалогічної і типологічної приналежності, а також тотожності, подібності та відмінності в способах відображення, збереження і передачі релігійного змісту» Кончаревич, 2012: 15).

Розмірковуючи про перспективи розвитку теолінгвістики, К. Кончаревич стверджує, що «вона повинна поділятися на загальну і часткову теолінгвістики. Часткова теолінгвістика повинна досліджувати вияви конкретної релігії у мові, загальна повинна займатися релігійними універсалізми» (Кончаревич, 2012: 15). Крім того, «теолінгвістика може бути теоретичною і прикладною, .... синхронічною і діахронічною. Синхронічна теолінгвістика повинна вивчати процеси, що відбуваються у мові та суспільстві на даний момент, діахронічна -- вивченням явищ і змін у процесі історичного розвитку мови й суспільства, що передбачає порівняльно-історичний підхід» (Кончаревич, 2012: 15).

У руслі синхронічної теолінгвістики перспективним і актуальним напрямком представляється зіставна теолінгвістика, визначення предмета, мети, завдань, методів якої в даний час знаходиться на стадії становлення.

Питання про термінологічний апарат теолінгвістики на цей момент також перебуває в стадії обговорення: одні дослідники схиляються до застосування вже наявного потенціалу наукової мови замість створення нової термінології (Д. Беньковська, В. Постовалова), інші пропонують увести в термінологічний апарат теолінгвістики нові терміни -- теонема (специфічні фонетичні, словотвірні, морфологічні, лексичні, фразеологічні та синтаксичні засоби, які використовуються для передачі релігійного змісту і роблять релігійну мову впізнаваною) (Гадомский, 2005: 19) тарелігіолект (порівняно стійка, соціально маркована підсистема мовної системи, яка обслуговує мовні потреби обмеженої соціальної групи віруючих -- членів певного релігійного суспільства) (Киквидзе, 2018: 117). Виходячи з того, що релігіолект відображає теоцентричну картину світу і характеризується чітко вираженими лексичними, фонетичними і граматичними особливостями, вважається можливим отримання більш об'ємних та достовірних даних щодо специфіки релігійної мови за допомогою виокремлення такої мовної підсистеми.

Ставлячи під сумнів доцільність об'єднання різнорівневих одиниць мови в одну універсальну «тео»-одиницю, тим не менш, підтримуємо перспективність дослідження проявів регіональної специфіки релігійної мови на лексичному рівні, особливо при зіставленні неспоріднених мов.

Метою статті є дослідження лексичних засобів реалізації сакральності в англомовній та україномовній проповідях з точки зору зіставної теолінгвістики. Відповідно до мети сформульовано наступні завдання розробки: розглянути основні тенденції розвитку нової синтетичної дисципліни -- теолінгвістики -- загалом та зіставної теолінгвістики зокрема; схарактеризувати основні особливості англіканського та православного проповідницького дискурсу; виявити спільні особливості вживання сакральної лексики різних видів у текстах проповідей, що аналізуються.

Методика дослідження

Для досягнення поставленої у статті мети застосовано як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. У межах загальнонаукових методів залучено описовий метод для виявлення комплексу характерних ознак об'єкта дослідження. В рамках структурного методу релевантними стали елементи компонентного аналізу, які уможливили виявлення семантичних особливостей досліджуваних дискурсів. Лінгвокультурологічний аналіз прислужився у виявленні й поясненні відмінностей англіканського та православного дискурсів. Реєстрову специфіку кожного з них виявив лінгвостилістичний аналіз . В руслі теолінгвістичного підходу розглядалися структурно-семантичні особливості досліджуваних дискурсивних утворень, супроводжувані богословським коментарем.

Матеріалом дослідження слугували тексти проповідей вищих ієрархів української православної церкви в Канаді і проповідей вищих ієрархів англіканської церкви, прочитані ними в період з 1975 по 2005 рік.

Результати і обговорення

Вибір проповідей священнослужителів Української православної церкви в Канаді обумовлений тим, що, будучи у вимушеній ізоляції від природного мовного середовища, священнослужителі українських церков за кордоном зберегли трепетне ставлення до рідної мови і не були схильні ані до впливу атеїстичних тенденцій, ані до політичного впливу, що призвело в даний час до декілька «світського» читання проповіді в Україні. Вибір англомовних проповідей пояснюється тим, що будучи державною, англіканська церква тісно пов'язана з навколишнім її суспільним та політичним середовищем і несе на собі «печать свіжості і релігійної дійсності -- з'єднання «сучасності» і жвавості з незмінністю самого релігійного змісту» (Амфитеатров, 1846: 289).Тому вважаємо за доцільне розглянути способи реалізації сакральності в текстах, які характеризуються «сучасністю і жвавістю» мовних показників.

У лінгвістиці набуло поширення поняття «сакральні тексти» (Адмони, 1994), під якими розуміються практично всі види релігійних текстів. Сакральність в даному випадку передбачає деяку віддаленість від утилітарного мови. Пояснення цьому криється в тому, що сакральні (читай -- релігійні) тексти, будучи результатом одкровення згори, являють собою, по термінології В.А. Кухаренко, закриті системи (Кухаренко,1978: 63). Це означає, що вони не можуть бути ні переглянуті, ні піддані подальшому розвитку, а тільки витлумачені.

На відміну від текстів Біблії, тексти проповіді повинні бути налаштовані синхронно з часом і епохою, щоб бути зрозумілими сучасному адресату, але без шкоди для змісту першоджерела (Старого Заповіту і Євангелія).

У зв'язку з цим, текст проповіді можна вважати «вторинної формою сакральних текстів» (Адмони, 1994: 99), яка несе на собі стильові риси того основоположного тексту, в якому викладена відповідна релігія. При породженні тексту християнської проповіді в якості основного, сакрального виступає певний фрагмент або тема з Біблії.

Як відомо, в мові існує лексика, найбільш вживана в одній сфері і невживана або рідко вживана в інших сферах. Ця лексика становить лексичну прозорість (Малинович, 1996: 87) даної сфери спілкування і відповідних текстів. Текст християнської проповіді є не просто особливим видом тексту, створюваним адресантом на основі абсолютної віри, він відрізняється від інших текстів своїми лексичними ознаками, в основі яких лежить лексика особливої сакральної прозорості.

В результаті аналізу досліджуваних проповідей виявилося, що в даних текстах використовується сакральна лексика декількох рівнів.

До першого рівня відноситься традиційно релігійна лексика -- вузька понятійна і термінологічна підсистема -- та частина словникового складу мови, за допомогою якого виражаються релігійні значення і смисли. Це та лексика, яка безпосередньо характеризує релігійний текст, присутній у всіх видах текстів релігійної проповіді, незалежно від того, з якого приводу вона вимовляється, перед яким адресатом. До цього рівня належить:

- лексика, що позначає символ віри:

Бог/God, Ісус Христос/Jesus Christ, Святий Дух/Holy Spirit

Необхідно відзначити, що в текстах усіх досліджув аних проповідей спостерігається частотне вживання лексики, що позначає символ віри, чим і пояснюється велика різноманітність номінацій:

Бог - Владика, Господь, Всевишній, Отче

God - Lord, Father, Almighty

Ісус Христос - Спаситель, Син Божій, Месія, Богочоловік

Jesus Christ - Saviour, the Son of God, Messiah

Святий Дух - Священний Дух, Дух Божій

Holy Spirit - the Spirit of God, Holy Ghost

- лексика, що позначає основні релігійні дії: молитися/to pray, молитва/prayer, хрещення/baptism, хреститися/to baptise, вірити/to believe, проповідувати/to preach, to sermonize; богослужіння/divine service, піст/fast та ін.

- лексика, що позначає церковні інститути: церква/church, монастир/monastery, обитель/cloister та ін.

- лексика, що позначає конфесійні відмінності: православна/Orthodox, католицька/Catholic, англіканська/Anglican, протестантська/Protestant та ін.

Другий рівень ядерної лексики становить лексика, використовувана в основних сакральних текстах -- Старому Заповіті, Євангелії. Мовні елементи подібного типу (біблеїзми) є інтертекстуальними маркерами текстів релігійної проповіді і, як правило, апелюють до фонду загальних знань адресата й адресанта:

- інтертекстуальні реалії, що позначають географічні місця, пов'язані з біблійною історією: Єрусалим/Jerusalem, Канна/Canaan, Гоморра/Gomorra, Содом/Sodom, Віфлеєм/Bethlehem;

- біблійні власні імена: Марія/Mary, Захарія/Zachariah Павло/Paul, Петро/Peter, Марія Магдалина/Mary Magdalene, Мойсей/Moses, Іуда/Judas, Пілат/Pilate;

- біблійні зоосемізми та фітосемізми: козел відпущення (козел офірний)/ scapegoat, Валаамова ослиця/Balaam's ass, золотий телець/golden calf, безплідна смоковниця/barren fig tree, неопалима купина/burning bush;

-біблійні соматизми: всевидюче око/the all-seeing eye, умивати руки/to wash one's hands, у поті чола/by the sweat of one's brow.

Говорячи про біблеїзми, необхідно окремо підкреслити, що мова релігії впливає на різні сторони культурного життя всього суспільства і, перш за все, на загальну культуру мовлення. В загальнонаціональну мову проникають особливі форми, властиві релігійної мові. Це проникнення проявляється на всіх рівнях, але саме група біблеїзмів найбільш активно поповнює мовні ресурси інших функціональних стилів і тому заслуговує окремого дослідження.

До третього рівня лексики, що характеризує тексти релігійної проповіді, відноситься досить різнорідна група одиниць словникового порядку, межі якого дещо розмиті, так як дана лексика належить до мови повсякденного спілкування, але в контексті релігійної проповіді набуває значення релігійної. До таких слів належать лексеми типу життя/life, діло/deed, закон/law, падіння/fall, гріх/sin, покарання/punishment та ін. За кожним з цих слів в звичайній мові закріплено коло певних значень. У релігійної мови, яка характеризується метафоричністю і образністю, ці ж слова отримують нове значення і входять в семантичне поле релігії.

Висновки

англомовний теолінгвістика лексичний сакральність

На підставі проведеного зіставного дослідження англомовного та україномовного проповідницького дискурсу можна зробити певний висновок про те, що, незважаючи на конфесійні відмінності, національні особливості взаємодії християнської релігії з культурою, історією, соціальними відносинами тієї чи іншої нації, мовні показники (зокрема, лексичні засоби вираження категорії сакральності) містять багато спільного в текстах англійської та української проповідей. Залучення до розгляду мови релігії теолінгвістичного підходу дає можливість витримати баланс між власне лінгвістичним підходом до дослідження мови релігії і теологічним пієтетом до сакральності об'єкта дослідження. Перспективним вважаємо використання методів зіставної теолінгвістики для дослідження різномовних релігійних (проповідницького та молитовного) дискурсів на всіх мовних рівнях.

Список літератури

1. Адмони В.Г. Система форм речевого высказывания. РАН Ин-т лингв. исслед. Спб. : 1994. 153с. Гадомский А. К. Теолингвистика: история вопроса. Ученые записки Таврического национального университета. Сер. Филология.2005. № 1,т. 1.18 ( 57). C. 16 -26.

2. Киквидзе И. Д. Сопоставительная теолингвистика: предмет и цели исследования. Политическая лингвистика. Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего профессионального образования «Уральский государственный педагогический университет». 2018. №1. С. 115-119

3. Кончаревич К. К теоретико-методологическому обоснованию сопоставительной теолингвистики (на материале русского и сербского языков). Достижения и перспективы сопоставительного изучения русского и других языков: сб.материалов докл.участн. VII международный симпозиум. Белград, 2012. С. 14-22. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Одесса: Латстар, 2002. 288 с.

4. Малинович Ю.М. Текст, его классы и их идентификация. Язык в эпоху знаковой культуры: Тезисы докладов и сообщений международной научной конференции. Иркутск : ИГПИИЯ, 1996. С. 87-92Назаров В. Н. Введение в теологию. М.: Гардарики, 2004. 320 с.

5. Садовников О. К., Згурский Г. В. под ред. Смоленского С. Н. Новейший словарь религиоведения. Ростов на Дону: Феникс, 2010. 444 с.

6. Шамарова С.И. К вопросу о теолингвистике: цель, задачи, объект, методы и основные направления. Филологические науки. 2012. Вып. октябрь.

7. Сrystal D. A Dictionary of Linguistics and Phonetics. Harmondsworth: Penguin Books, 2003. 508 p. Noppen van J.-P. From Theolinguistics to Critical Theolinguistics: the Case for Communicative Probity. 2004. (дата звернення 18.12.2019)

8. Wagner A. Theolinguistik. Internationale Tendenzen der SyntaktikundPragmatik. 1999. P. 507-512.

9. Admoni, V.G. (1994). Sistema form rechevogo vyskazyvanija. RAN In-t lingv. issled. Spb.

10. Gadomskij, A. K. (2005). Teolingvistika: istorija voprosa. Uchenye zapiski Tavricheskogo nacional'nogo universiteta. Ser. Filologija.. № 1,t. 1.18 ( 57). 16 -26.

11. Kikvidze, I. D. (2018). Sopostavitel'naja teolingvistika: predmet i celi issledovanija. Politicheskaja lingvistika. Federal'noe gosudarstvennoe bjudzhetnoe obrazovatel'noe uchrezhdenie vysshego professional'nogo obrazovanija «Ural'skij gosudarstvennyj pedagogicheskij universitet». №1. 115119.

12. Koncharevich, K. (2012). K teoretiko-metodologicheskomu obosnovaniju sopostavitel'noj teolingvistiki (na materiale russkogo i serbskogo jazykov). Dostizhenija i perspektivy sopostavitel'nogo izuchenija russkogo i drugih jazykov: sb.materialov dokl.uchastn. VII mezhdunarodnyj simpozium. Belgrad. 14-22.

13. Kuharenko, V.A. (2002). Interpretacija teksta. Odessa: Latstar.

14. Malinovich, Ju.M. (1996). Tekst, ego klassy i ih identifikacija. Jazyk v jepohu znakovoj kul'tury: Tezisy dokladov i soobshhenij mezhdunarodnoj nauchnoj konferencii. Irkutsk : IGPIIJa. 87-92. Nazarov, V. N. (2004). Vvedenie v teologiju. M.: Gardariki.

15. Sadovnikov, O. K., Zgurskij, G. V. pod red. Smolenskogo, S. N. (2010). Novejshij slovar' religiovedenija. Rostov na Donu: Feniks.

16. Shamarova, S.I. (2012). K voprosu o teolingvistike: cel', zadachi, ob'ekt, metody i osnovnye napravlenija. Filologicheskie nauki. Vyp. oktjabr'.Retrieved from napravleniya/Crystal, D. (2003). A Dictionary of Linguistics and Phonetics. Harmondsworth: Penguin Books.

17. Noppen, van J.-P. (2004). From Theolinguistics to Critical Theolinguistics: the Case for Communicative Probity.

18. Wagner, A. Theolinguistik.(1999). Internationale Tendenzen der Syntaktik und Pragmatik. 507-512.

Размещено на Allbest.ru