Лексичні парадигми сатиричної байки Ф.Д. Князьніна - представника доби польського Просвітництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Лексичні парадигми сатиричної байки Ф.Д. Князьніна - представника доби польського Просвітництва

Оксана Вишневська

Оксана Приймачок

Луцьк, Україна

У статті обґрунтовано поняття лексичної парадигми як складника мовної картини світу й ідіостилю письменника; виокремлено кілька лексичних парадигм, що переважають у лексиконі сатиричних байок Ф. Д. Князьніна; проаналізовано компоненти парадигм суспільних реалій, збірних назв угруповань людей, найменувань осіб за різними ознаками, філософських понять, назви видів праці, абстрактної лексики на позначення позитивних і негативних явищ, найменувань тварин. Простежено вплив указаних лексичних мікросистем на формування дидактичного змісту байки.

Ключові слова: лексична парадигма, байка, ідіостиль, Ф. Д. Князьнін, Просвітництво.

LEXICAL PARADIGMS OF THE SATIRICAL FABLE BY F.D.KNIAZNIN - A REPRESENTATIVE OF THE POLISH ENLIGHTENMENT ERA

Oksana Vyshnevska

Lesya Ukrainka Eastern European National University, Lutsk, Ukraine

Oksana Pryimachok

This article investigates the language of fables of the 18^th-century Polish writer F. D. Kniaznin. Due to its high capacity of influencing collective consciousness, and its propagandistic character, Polish literature of that period, along with philosophy and education, became the main source for spreading the ideas of Enlightenment. This was true for other parts of Europe at the time, as well. Short rhymed fables written on burning issues played a special role in this process. In modern lexicology, groups of structurally and systemically related words are called semantic fields, lexico-grammatical groups, thematic groups, associative fields, lexical microsystems, paradigmatic rows, groups of concepts. In terms of stylistics of poetry, these acquire different dimensions as they determine the style and the linguistic image of the world of an author, as well as the predominant linguistic taste of the epoch in general. Functional analysis of a writer's lexicon, particularly with quantitative parameters in question, enables the identification of microsystems of lexemes of the highest frequency, which, in turn, form a grid of dominants of a text. A review into fables of F. D. Kniaznin reveals the following paradigms of dominants of their lexical layer: 1) collective names of groups of people (organized as a lexico-semantic group); 2) names of persons according to their place of residence, social background, occupation or title (lexico- semantic group); 3) concepts of philosophy (lexico-semantic group); 4) types of conscious human activity (lexico-thematic group), 5) abstract notions for positive and negative phenomena of social and human nature (lexico-thematic group); 6) notions from fauna (lexico-semantic group). Such lexical structure fully discloses the subject-matter of fables, facilitates the comprehension of an author's intent, and corresponds to general tendencies of development of Polish language and literature of the Age of Enlightenment.

Key words: lexical paradigm, fable, idiostyle, F. D. Kniaznin, Enlightenment.

Вступ

В історії польської літературної мови XVIII століття позначене особливо: від штучно насичених латинізмами й германізмами літературних спроб на його початку до остаточного утвердження польської живомовної стихії наприкінці; від жорсткої парадигми епохи класицизму - до нових форм, жанрів і можливостей літератури просвітництва і преромантизму. Польська мова поступово стає мовою науки, політики, релігії, потужно розвивається в публіцистичному й художньому стилях: «Просвітництво, яке стало важливим етапом у формуванні нації, зуміло розвинути і нав'язати всій епосі загальну мовну обізнаність як орган суспільного самовираження» (тут і далі переклад із польської наш. - В. О., П. О.) (Mikulski 799). Дослідження таких еволюційних процесів будь-якої мови, зокрема в сенсі художньо-виражальних можливостей слова, загалом є актуальною проблемою гуманітаристики, тому що воно в цілому стосується не лише самої мови, а й тієї екстралінгвальної дійсності, яку вона відтворює і водночас формує.

Польська література XVIII століття, як і європейська загалом, разом з філософією та освітою, стала основним джерелом поширення просвітницьких ідей, адже мала значно ширші можливості впливу на суспільну свідомість, найперше виконуючи агітаційно-виховну функцію. Особливу роль у цьому процесі виконували невеликі віршовані форми - байки, написані на злободенну тематику. Помітне нехтування нормативів класицистської поетики, з одного боку, та стислий обсяг, з іншого, дозволяли їм швидко реагувати на актуальні події громадського життя, а зміст відповідав уподобанням читачів. Недарма стиль і поетика байок епохи Просвітництва (байок Ф. Д. Князьніна, зокрема) ставали предметом дослідження польських філологів і в минулому столітті (В. Вожьновський, Т. Косткєвічова, Т. Мікульський, Ф. Пепловський, Т. Скубалянка), і тепер (Б. Мазуркова, В. Калішевський).

Мета дослідження - виокремити основні лексичні парадигми наративно-оповідної байки польського письменника Ф. Д. Князьніна (Franciszek Dionizy Kniaznin) та визначити їхню роль у формуванні індивідуального художнього словника байкаря як представника епохи Просвітництва.

Матеріали і методи дослідження. Джерельною базою дослідження стали байки (їх лексичний склад) польського письменника епохи Просвітництва Францішека Діонісія Князьніна. Для роботи з дібраним шляхом суцільного виписування фактичним матеріалом було використано такі методи: метод компонентного та контекстуального аналізу - для визначення семантичного обсягу та стилістичних функцій тематичних груп ключових лексем; прагматичний метод - для виявлення мотивації автора у процесі вербалізації поняття; частково метод дистрибутивного аналізу - для фіксації текстових комбінацій опорних лексем.

Результати дослідження і дискусія

У сучасній лінгвостилістиці, як і в лексикології, групи слів, пов'язані певними структурно-системними відношеннями, називають семантичними полями (групами, класами), лексико-граматичними групами (класами), лексико-тематичними групами (класами), тематичними групами, асоціативними полями, лексичними мікросистемами, парадигматичними рядами (групами), концептуально - тематичними полями (групами) тощо (Кочерган 305-307). У площині поетичної стилістики вони набувають дещо інших вимірів, адже проектуються на ідіостиль конкретного письменника, його мовну картину світу, на стиль і мовний смак епохи загалом: «Поетична мова - це властивий кожному автору винятковий, особливий спосіб формування світу через мову, яка є вираженням особливого виду уяви, почуття драматизму часу і простору, а також іронічного чи повчального відношення» (Совтис 166). Мовна картина світу - це фактична вербалазація навколишнього реального світу, зі знаннями про нього, з почуттями та емоціями, викликаними життєвим досвідом у певних суспільно-історичних і світоглядних реаліях. В. Жайворонок справедливо зазначає, що світ для людини завжди постає таким, яким вона його пізнає і сприймає (Жайворонок 53).

Функційно-семантичний аналіз лексикону письменника, особливо із застосуванням кількісних параметрів, дає можливість виділити мікросистеми високочастотних лексем, які формують своєрідну сітку домінант художнього твору. На неабияку важливість виокремлення домінантних (ключових) слів, ужитих у поетичному мовленні, наголошує, зокрема, Л. Пустовіт у своєму масштабному дослідженні словникового складу української поезії другої половини ХХ століття (Пустовіт). Першим кроком до з'ясування таких найчастотніших лексем має бути ретельний пошук і подальша класифікація слів різних семантичних груп, синонімічних рядів, лексико-асоціативних полів тощо, тобто всього того, що створює неповторну мовну картину світу, одиницями якої є, окрім уже вказаних, і «лексичні парадигми, побудовані за принципом організації тематичних груп лексики» (Ермоленко 98).

Якщо досліджуваний літературний твір належить до ліро-епічного жанру байки (а це невеликий за обсягом прозовий чи поетичний текст повчального змісту з яскраво вираженою мораллю), то коло тематичних груп, на перший погляд, є доволі прогнозованим: воно знаходитиметься десь у межах опозицій «люди - тварини», «чесноти - вади», «добре - погано», «пристойно - непристойно», «потрібно - не потрібно», «можна - не можна», «морально - аморально» тощо. Натомість лексичне наповнення різних тематичних груп має бути багатим, різноманітним і розгалуженим, аби байка могла максимально влучно досягти сатиричного ефекту: «Твір дидактичного спрямування повинен мати образну мову, сповнену реалізму, дуже конкретну, яка залишається в пам'яті разом з описом персонажа, сцени, ситуації. Відповідно до цього способу творчості поезія Просвітництва звертається до ресурсів розмовної мови» (Mikulski 808-809).

Сатиричні байки Ф. Д. Князьніна традиційно алегоричні, мають різноманітну тематику, але найпопулярнішою, напевно, є проблема громадсько-політичного життя тогочасної Речі Посполитої, її суспільного устрою, соціального розшарування населення, філософії влади, релігії та політики. Тому у фокусі уваги байкаря - людина як соціальна істота, як член своєї спільноти - роду, сім'ї, народу, верстви тощо. Саме тому в байках є чимало лесем на позначення збірних понять з інтегральною тематичною семою `спільнота людей' (групи, верстви, стани); такі слова вживалися як у розмовному мовленні, так і в публіцистиці, більшість із них стилістично нейтральні, наприклад: State siq roznosc i pomiqdzy gminem (Dziela 144); Kto by lud lepiej zabawil (Dziela 149); I caly zwierzqt narod balamucic (Dziela 93); Az tu i na wierzch milosciwej belki // Wskoczq zuchwate obywatelki (Dziela 110); Wiem, jak szczqsliwi u ciebie poddani (Dziela 83); Lew zatem, zwierzqcego krol udzielny panstwa, // Uczynil walnq radq z swojego poddanstwa (Dziela 133); Lecz widzqc, ize rod bardziej pteci, // Odwagq i umysl traci (Dziela 15); Czqstokroc wielki cztek w niskim stanie// Chcialby ukazac rozum i zdanie (Dziela 15). Часто вживані й інші лексеми цієї ж тематичної групи: druzyna `компанія, товариство', gromada 'велика кількість людей, зібрана в одному місці', komitywa 'група осіб, що когось супроводжує', poczet 'група людей', rzesza 'велика кількість людей' і под.: Az wnet i cate rozpustnie przypada, //1 na sam patyk wskakuje gromada (Dziela 13); Tak i u panow na dworze bywa, // Gdzie siq slug liczna znajdzie komitywa (Dziela 22).

Трапляються в текстах доволі експресивні, зневажливі назви груп людей, що виникли в тому числі внаслідок метафоризації. Наприклад: Pospolstwo lesne, sluchajqc ich rady, // Postqpowalo w ich slady (Dziela 92); Czego mi w uszy zuchwale dukajq//Zgromadzonq zewszqd zgrajq (Dziela 71).

Для назв осіб за певною ознакою нижчих суспільних прошарків байкар використовує виключно народнорозмовну лексику. Так, наприклад, мешканці села - це chlop 'небагатий селянин', kmiec, kmiotek `заможний господар': Chtop sobie jeden glowq na to kiwnie (Dziela 107); Oddawszy, zniknql, a kmiec w radosci // Uniesie a nim rqce wdziqcznosci (Dziela 61); Kmiotek drwa lupalprzy rzece (Dziela 138). лексичний сатиричний байка князьнін

Не залишаються поза увагою і назви їх традиційних ремесел чи інших видів занять: bartnik 'бджоляр', furman 'візник', gospodyni 'жінка, яка займається домашнім господарством', gosposia `жінка, яка допомагає в домашньому господарстві', pasterz `пастух', rolnik `людина, яка обробляє

землю, землероб'. Наприклад: Co zas pasterze; o! Ci wszyscy warci, // by zywcem byli ze skory obdarci! (Dziela 56); ...po niejakiej cgwili // Bartnik ich

plastry odchyli (Dziela 62); Ona rolnikom deszcze przepowida:// szczqscie domowi, przy ktorym usiada (Dziela 63); Hojna w przymysfy gosposia // Innym cos ksztaitem co raz osqdzi (Dziela 78); Mrowki sq to gospodynie: // Glodnemi nigdy nie byly (Dziela 31).

Багату та різноманітну лексику використовує автор для опису представників королівського двору (з одного боку - знать, вельможі, а з іншого - придворна челядь). Вершину станової ієрархії очолюють: ksiqzq `некоронований володар держави або певної території': tys ptakow ksiqzqciem (Dziela 112); krol / krolowa 'коронований володар / дружина коронованого володаря': Lew zatem, zwierzqcego krol udzielny panstwa (Dziela 133); monarcha / monarchin 'особа, яка очолює державу з монархічним устроєм': Wielka monarchini, // Dosyc i nadto twa mi dobroc czyni (Dziela 84); pan `володар чогось' Milosciwy panie, // Zwyciqzco tylu krajow (Dziela 149).

З-поміж придворної знаті, нижчої за становою приналежністю, окремо названі: dama 'представниця вищих суспільних прошарків', dworka `шляхтянка, яка перебуває при королівському дворі або належить до почету королеви', faworytka 'жінка при королівському дворі, обдарована прихильність', minister особа, яка обіймає високу посаду в державі', nauczyciel `особа, яка навчає нащадків знаті при дворі'. Наприклад: Oddawszy mu siq na wszelkie uzytki, // Zyskala imie pirwszej faworytki. // Wielmozna potem dama od parady // Uzytq byla do rady (Dziela 5); Na te Ministra podchlebne slowa // Pyszna i dzika rzecze Krolowa (Dziela 17).

Оскільки життя королівського двору неможливе без численної прислуги, Ф. Д. Князьнін найчастіше послуговується збірним іменником czeladz `слуги, задіяні в домашньому господарстві, охороні замку тощо, а також ті, що супроводжують пана у воєнних походах': Ze swego stolu pan mi rzuca kosci, // Podaje sztuki czeladz jegomosci (Dziela 22). Крім того, трапляються в байках і назви людей зі специфічними професійними навичками: huzar `гусар, кіннотник легкої кавалерії', kurier `особа, яка швидко доставляє листи', odzwierny `особа, яка стоїть при дверях, охороняє двері', ogrodnik 'садівник', pacholek 'особа, яка виконує дрібні послуги', pocztowy `поштовий, особа, яка доставляє кореспонденцію', sluga `особа, яка займається домашніми справами або прислуговує пану', stangret `кучер, візник', stroz 'вартовий', forys 'помічник візника'. Наприклад: Bawol byl panem, swoje mu dzieci //Jeden i drugi z stag jego poleci (Dziela 45); Forysiem naprzod, z forysia stangretem, // kuryer potem, huzar i pocztowy (Dziela 85); Gdy tak Ogrodnik wykrzyka, // Postrzeze na nim Slowika (Dziela 19); Oto zebys wiernym // Byl w nocy strozem, a w dzien odzwiernym (Dziela 21).

Письменник, аби ще більше увиразнити словниковий склад байок, вдається до використання емоційно забарвлених лексем розмовно- просторічного підстилю живої польської мови для характеристики поведінкових і моральних рис людини. За влучним спостереженням дослідника творчості Ф. Д. Князьніна, «письменники, які змогли розпізнати та відкинути польсько-латинську, а пізніше польсько- французьку макаронічну мову, помітили, що джерела польської мови б'ються силою та чистотою в мовленні сільського населення <...> Культурний інстинкт польського просвітництва виявився влучним і проникливим у цьому сенсі» (Mikulski 805).

З допомогою таких експресем автор або підсилює комізм ситуацій, описаних у творах, або ж поглиблює, увиразнює мораль байки. До першої підгрупи можемо віднести лексеми chlystek `зневажлива назва молодого чоловіка', niedol^ga `нездара, безпорадний', przechera `хитрий спритник' і т.п., які не мають чітко вираженого змісту, а швидше є стилістичним перифразом з іронічним емоційним навантаженням Наприклад: Potrafi nad nim urqgac siq snadnie// Lada szarganiec i lada chlystek (Dziela 74); To sfyszqc mrowki jqly na potqgq // Wysmiewac niedolqgq (Dziela 27); Brzydzq siq sercem podlego przechery (Dziela 141). До другої підгрупи належать лексеми, що мають виразну конкретну семантику і використовуються як для неприхованої негативної оцінки, так і для створення дидактичного ефекту, увиразнення моралі. Наприклад, gbur `хам, неввічливий', klamca `особа, яка свідомо говорить неправду', libertyn `особа, яка скептично ставиться до релігії', lgarz `брехун', lotr `негідник', pochlebca `підлабузник', prozniak `нероба, ледар', zlodziej `злодій', zloczynca `злочинець'та інші. Наприклад: To lis wymowil; a pochlebce mili // Zgodnie toz samo stwierdzili (Dziela 56); Zagwiznie tluszcza pierwszemu przyjazna: // Ani siq umyl gbur prosty Blazna! (Dziela 34); Lotr i zloczynca! wszyscy kryknqli. // Wilk na trzy czqsci kazanie podzieli (Dziela 57); Pies rozhukanym bqdqc libertynem, // Walczyl na slonce, szczekal na ksiqzyca (Dziela 23); Czy to ja klamca lub jestem szalony?// Skoczyl na niq razq jednq //1 pozarl biednq (Dziela 33). Така експресивна лексика в поєднанні з системою засобів інших рівнів є домінантою вияву експресивної функції мови, забезпечує створення образних та емоційно виразних текстів. Проаналізовані лексеми належать до системно - експресивних, тобто їхня експресивність визначає загальну інтенцію контексту, а не залежить від неї.

Типовою ознакою старопольської мови були специфічні займенникові форми, які виконували виключно етикетні функції. Це був своєрідний мовний код, що використовувався шляхтою при спілкуванні. Особи нижчої станової приналежності мали їх уживати тільки в ситуації спілкування з особами значно вищого походження. Наприклад: ichmosc, imosc, jegomosc, jejmosc, waspan, waszec, waszmosc. Подібну роль виконували й специфічні соціальні апелятиви на кшталт milosciwa pani, moscipan, pan milosciwy, wielmozny pan. Автор, звичайно, широко використовує такі елементи в текстах байок, аби диференціювати мовне середовище, продемонструвавши соціальну дистанцію між героями своїх творів. Наприклад: Toz kusa jejmosc, rownie zazalona, // Poczqla cqzko wyrzekac na losy (Dziela 11); Szczqsliwy Koziet! znalazt pryjaciela. // Powierzyc mu siq natychmiast osmiela; // Ze niechce odtqd zostawac z bydlqty, // Ale z ichmoscq zwierzqty (Dziela 49); Tu lis wybiezy // Na srudek kota: Mitosciwy panie! // Szkruput ci, rzecze, podat to wyznanie (Dziela 56); Az ty nasza imosc mita // Z tronu do niego skoczyta (Dziela 58); Jezeli siq wam tak widzi, // A czego siq waszmosc wstydzi? (Dziela 59); Mitosciwa pani! // Pochlebnym zawota gtosem (Dziela 16); Za to tez przszyszto waszeci// Samiczkq stracic i dzieci (Dziela 20); Mozesz i waspan przyjsc do tego stanu, // Bylebys rownie umiat stuzyc panu (Dziela 21). Парадигма таких особових займенників та апелятивних формул невелика, але частотність їх уживання досить помітна.

Наявність у байках Ф. Д. Князьніна такого насиченого мовного матеріалу, що відображає суспільне життя і соціальне розшарування Польщі XVIII ст., на думку Ф. Пепловського, спричинена бурхливим розвитком публіцистики, для якої суспільно-політичні проблеми були найулюбленішим предметом численних полемік. Це, відповідно, відобразилося в мові, яка реагує на всі ці процеси і розвивається та збагачується насамперед у сфері лексики, семантики та фразеології (Peplowski). Пізніше цей словниковий матеріал проникає в літературні тексти.

Нерідко в своїх байках Ф. Д. Князьнін, аби привернути увагу читача до проблеми соціальної нерівності, спеціально створює стилістично позначені опозиції (антитези): pan - ubogi, pan - zebrak, panska kabata - gminny smak, pan - stuga, pachot - moscipan. Наприклад: Ktokolwiek wtada w krajowym urzqdzie,... // Odmieni tylko nazwisko pana, // A sam ubogi ubogim bqdzie (Dziela 46); Lichaz to praca, co wyglqda chwaty // Zgminnego smaku i panskiej kabaty (Dziela 154); Ale pan kaze, jak stuga odmowi (Dziela 121); Z ttustym Wilk chudy Brytanem//Razsiqspotyka, pachotz mosciponem (Dziela 21).

Наступна лексична парадигма - це слова-поняття філософського змісту, які завжди надають глибини будь-якому наративу. Їхня експресивність поза контекстом непомітна, але коли у байці виникають тісні зв'язки (умовно-наслідкові, причиново-наслідкові,часові тощо) між словами різних тематичних груп, тоді й випрозорюються певні конотації з яскраво позитивним оцінним компонентом. Саме в творах дидактично- повчального змісту слова з конкретним номінативним значенням можуть зазвучати по-філософськи узагальнено. На думку дослідників, такий лексичний складник тексту надає збірці байок внутрішньої узгодженості, певного усталеного порядку, створює передумови для подальших дидактичних міркувань та переконливо мотивує її моралізаторський елемент (Kostkiewiczowa 90). До найчастіше вживаних понять філософського плану варто віднести такі слова: cnota, czucie, los, natura, nieszczqscie, pokoj, powaga, prawda, prawo, rozum, serce, szczqscie, umyst. Наприклад: Los, czy Natura na tym naszym swiece, // Nie wiem, te rzeczy po jakiemu plecie? (Dziela 11); Tak to nieszczqscie jq zawstydzito. //Ze zyc juz dalej nie mozna byto (Dziela 59); Prawda zczerniaty wrzody, // Ali jad poszedt w ciato: // Zabit matkq i ptod mtody (Dziela 71); Rycerz staje siq zuchwaty, //Skoro powagq traci rzqd niedbaty (Dziela 87); Byla w nim zawsze rzecz pospolita:// W ktorej czqsc kazda wedlug postawu // Do spolnej pracy uzyta, // Podlegala swemu prawu (Dziela 3); Jeszcze u twego nie bylem kola. // Omijasz rozum, cnotq, zaslugi (Dziela 15); O co za szczqscie tq nosic na grzbiecie, // Ktorej nikt slawq nie wydola w swiecie ! (Dziela 17).

На особливу увагу заслуговує вживання в байках назв різноманітних видів цілеспрямованої діяльності людини, об'єднаних у цілу лексико- тематичну групу їз центром - лексемою praca. В добу Просвітництва інтерес до виконання людиною своїх зобов'зань щодо держави був надзвичайно великим. У Ф. Д. Князьніна praca формує свою лексичну мікросистему, що поєднує різні слова і частини мови за структурно - семантичними та функційними відношеннями. Це, насамперед, іменники: mozol, posluga, praca, robota, rzemioslo, sluzba, staranie, trud, usluga, uzytek, znoj. Наприклад: Ruszq siq za tym pospolu // Do zwyklej pracy staran i mozotu (Dziela 34); Lubi ich dachy, i dobrze im zyczy, // Zadnej z ich pracy nie pragnqc zdobyczy (Dziela 63); Byl to ich caly majqtek rzemista (Dziela 79); W ktorysz siq trud moj i praca // Uzytkim drugich oplaca! (Dziela 26); Wiele chcesz za niq?.. uwaz robotq://Nie oddam za dwa czerwone zlote (Dziela 29).

Особливо урізноманітнює вказану лексичну парадигму лексико - семантична група дієслів з інтегральним значенням `виконувати фізичну роботу'. Ця група налічує близько трьох десятків елементів, які суттєво конкретизують сам процес роботи і знайомлять читача з різними видами діяльності людини: budowac, dzwigac, grqmbac, kopac, lepic, lowic, lupac, naprawiac, przqsc, rqbac, szczepic, szlifowac, scinac, zbierac. Наприклад: Mrusqzq na slepej Natury porzqdek, // Ze one muszq pracowac i zbierac (Dziela 3); Jql zatem grqmbac smiecie na uchylku (Dziela 6); Ufajq sobie w Bozkiej opiece // Kmiotek drwa tupat przy rzece (Dziela 59); Szlifujq wzajem zqby i pazury (Dziela 59); Tu zab krolowa na lqb jego wsiqdzie, //A monarchicznq napuszona pychq. // Dzwigaj miq rzekla (Dziela 17); Ktoz to wie, myslil? moze siq nie myli. // Kopie, i kocel z pieniqdzami odchyli (Dziela 20); Stoletni starzec szczepit. // Niechby jeszcze dom liepit; // Alie szczepic w tym wieku? (Dziela 25); Trzeci gospodarz: gdy ze pnia scina,//Spadla mu na leb dqbina (Dziela 26).

Найтісніше прив'язаною до опозиції «добре - погано», «морально - аморально» виявилася наступна лексична парадигма з ключовою семою `риси характеру людини'. У байках Ф. Д. Князьніна виявлено близько п'ятдесяти різних лексем на позначення як людських чеснот (перша підгрупа), так і вад чи недоліків (друга підгрупа), а кількість слововживань у рази більша. Якщо врахувати ще й утворені від твірних іменників похідні прикметники, то чисельність цієї мікрогрупи практично подвоюється. По - перше, інтерес до людської натури, опис героїчних вчинків чи проступків персонажів завжди були в центрі уваги художньої літератури. По-друге, частотність такої групи лексики цілком відповідає моралізаторським тенденціям епохи Просвітництва. До списку підгрупи із семою `позитивні явища, чесноти' належать такі лексеми з байок Ф. Д. Князьніна: dobroc,

litosc, mqstwo, milosc, nadzieja, odwaga, poczciwosc, pokora, prostota, przyjazn, skromnosc, sprawiedliwosc, szacunek, ufnosc, wdziqcznosc, zgoda. Наприклад: Dobroci! o swiqta cnoto (Dziela 132); Syrena wiele cierpiata, // Litosc nad sobq wzbudzata (Dziela 146); Masz mq pokorq, jezelim przewinit (Dziela 115); Bozek cnotliwq tkniqty prostotq (Dziela 140); Sama siq skromnosc w jej twarzy rysuje (Dziela 148); Ustudze takiej tu wdziqcznosc jej rada (Dziela 102); Spiewali razem na wiqkszq zgodq (Dziela 118); Petno z obu stron i mqstwa i trwogi (Dziela 59); Dtugie zaktadac nadzieje, // Ktoremi siq przysztosc smieje (Dziela 25);

Przepioreczko mita! // Dotqd ja twojej nie znatem wartosci: // Przyjmij ofiarq mitosci (Dziela 32). On co raz drqczqc: mocniejszy na swiecie // Stabszego gniecie (Dziela 7). Позитивно-оцінний компонент притаманний цим словам уже на рівні денотата, а контекст байки тільки увиразнює його.

Ще численнішою виявилася підгрупа із загальною семою `негативні риси'. Треба визнати, що тогочасні суспільних недоліки та людські вади зовсім не архаїзувалися і мало що відрізняються від сучасних: ambit, bezczelnosc, buta, chytrosc, duma, gniew, kaprys, kradziez, krywda, takomstwo, napasc, obtuda, pochlebstwo, pochop, podejrzenie, pogarda, pomsta, potwarz, przewrotnosc, psoty, pycha, rozwiqzlosc, sprosnosc, swywola, wzgarda, zaczepka, zawisc, zazdrosc, zbrodnie, zdrada, ztosc, zuchwalosc, zwada. Приклади з байок: Kogut, pewnego gospodarz domu, //Nie znat ambitu, nie dbat o kliejnoty (Dziela 6); Wqz uzalony rozgniewa siq na nie... (Dziela 70); Zgoda! ujqwszy skorupq w pazury, // Podniosta pychq do gory (Dziela 72); A trzecia krqpa. Cyganki tej zdrada // Swe towarzyszki oszukac by rada (Dziela 74); Ale ich zawisc takoma // Pazury kazdej tak ztozy, // Ze jedna drugiej podrapata lice (Dziela 75); Zazdrosc krwi wiele rozlata, // A roza rozq zostata (Dziela 74); A pamqtajqc na krzywdy zadane // Z gniewem zazartym utopi kiet msciwy, // I sprawi w karku niedotqznym ranq (Dziela 75). Складниками конотації виступають позитивнооцінні (меліоративні) і негативнооцінні (пейоративні) семи. Якщо перші передають замилування, ласку, схвалення, захоплення, то другі - грубість, зневагу, презирство, несхвалення тощо. Емотивно-оцінна семантика доповнює збіднену денотативну, ускладнюючи її суб'єктивними чиннниками.

Класичну байку важко уявити без алегорії, яку потрактовують і як образ, і як художній засіб, і як спосіб двопланового художнього зображення, заснований на певних асоціаціях з характерними ознаками приховуваного. Більшість алегоричних образів узято з міфології і фольклору (зокрема, з казок про тварин). Відповідно до традицій, у байках Ф. Д. Князьніна постала ціла лексико-тематична група зоономенів, яка містить кілька тематичних підгруп: назви тварин: wilk, baranek, lew, mysz, baran, lis, matpa, lampart, tygres, osiet; назви птахів: stowiek, kogut, kura, wrona; назви комах: pajqk, mucha, bqk, trzmiel, osa, pszczota. Наприклад: Prawa sq nasze, jako pajqczyna: // Bqk siq przebije, a na muchq wina (Dziela 6); Na takie prawo gdy umilknqc musi, // Pajqk jq zmqczy, wyssie i zaduszy (Dziela 7); Onego czasu Lew drzymat;// Umilkta puszcza i wiatr siq zatrzymat. // Rozigraty siq wsrod spokojnej ciszy // Jedna za drugq biegajqce myszy (Dziela 30); Otoz masz prawo i postqpek wilczy. // Coz trzoda na to? wzdryga siq i milczy (Dziela 12); Wiadomo catemu swiatu, //Jakiego Lis jest warstatu (Dziela 52); ...ty, Wilku, zda mi siq, // Wpierasz i szukasz napasci. //A ty, jak widzq, Izesz, Lisie! // Zlodziej jest z wasci (Dziela 52); A za nim i trzmiel i osa potem //Silnym szarpnqfy przelotem (Dziela 7); W mifym pokoju zyty dwa Koguty, // Bez podejrzenia, bez gniewow i buty (Dziela 43); Gdy tak Ogrodnik wykrzyka, // Postrzeze na nich Stowika 67; Kaze ich uczyc: komuz ? Baranowi (Dziela 45); Gdy swq skonczyli wymowq, // Matpa im zdanie takowe Data (Dziela 53); Ni zajadtosc lamparta, ni tygresa zbrodnie // Wzglqd miano na kazdego, kto broit swobodnie (Dziela 57); Za tem na Osta padnie wyrok smierci://Zywcem roztargac na cwierci (Dziela 58).

Як зазначають дослідники творчості письменника, окрім традиційної алегоричної символіки на кшталт лев - шляхетність, вовк - хижацтво, лисиця - хитрість, осел - тупість тощо, у байках Ф. Д. Князьніна чітко простежено недвозначні натяки майже на всіх представників суспільно - політичного життя Польщі XVIII століття (Mazurkowa).

Висновки та перспективи дослідження

Аналіз текстів байок Ф. Д. Князьніна дає підстави твердити, що їх лексичний рівень утворюють такі домінантні парадигми, як збірні назви спільнот людей, найменування осіб за різними ознаками, філософські поняття, назви цілеспрямованої діяльності людини (види праці), абстрактна лексика на позначення позитивних і негативних явищ суспільної і людської природи, а також назви тваринного світу. Такий лексичний склад цілком розкриває проблематику байок, сприяє втіленню авторських інтенцій, відповідає загальним тенденціям розвитку польської мови та літератури доби Просвітництва. У перспективі цікаво було б простежити синтагматику описаних груп слів у плані лексика сюжетної лінії vs лексика моралі; або порівняти лексичні домінанти кількох байкарів однієї чи різних епох.

Список використаної літератури

1. Єрмоленко, Світлана. «Мінлива стійкість мовної картини світу». Мовознавство, № 3-4, 2009, с. 94-103.

2. Жайворонок, Віталій. «Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення». Культура народов Причерноморья, № 32, 2002, с. 51-73.

3. Кочерган, Михайло. «Лексико-семантична система». Українська мова: енциклопедія, за ред. ред. В. М. Русанівського, та О. О. Тараненка. Київ, 2004, с. 305-7.

4. Пустовіт, Любов. Словник української поезії другої половини ХХ століття: семантико-функціональний аспект. Київ: «Рідна мова», 2009.

5. Совтис, Наталія. Поетична мова у світлі сучасних лінгвістичних досліджень. URL: https://rep.bstu.by/bitstream/handle/data/1673/165-169.pdf?sequence=1.

6. Dzieta Franciszka Dionizego Kniaznina: zpopiersiem autora. O 3 t. Т. 1. Lipsk, 1837.

7. Kostkiewiczowa, Teresa. Horyzonty wyobrazni. O jqzyku poezji czasow Oswiecenia. Warszawa, 1984.

8. Mazurkowa, Bozena. Na ziemskich i niebieskich szlakach. Studia o poezji Franciszka Zabtockiego i Franciszka Dionizego Kniaznina. Katowice, 2008.

9. Mikulski, Tadeuch. “Walka o j^zyk polski w czasach Oswiecenia”. Pamiqtnik Literacki, t. 42, № 3-4, 1951, s. 796-815.

10. Peplowski, Franciszek. Siownictwo i frazeologia polskiej publicystyki okresu Oswiecenia i Romantyzmu. Warszawa, 1961.

References

1. Yermolenko, Svitlana. “Minlyva stiikist movnoi kartyny svitu”. Movoznavstvo, no. 3-4, 2009, pp. 94-103.

2. Zhaivoronok, Vitalii. “Problema kontseptualnoi kartyny svitu ta movnoho yii vidobrazhennia”. Kultura Narodov Prichernomoria, no. 32, 2002, pp. 51-73.

3. Kocherhan, Mykhailo. “Leksyko-semantychna systema”. Ukrainska mova: entsyklopediia, za red. red. V. M. Rusanivskoho, ta O. O. Taranenka. Kyiv, 2004, s. 305-7.

4. Pustovit, Lubov. Slovnyk ukrajinskoji poeziji druhoji polovyny XX stolittya: semantyko- funkcionalnyj aspect. Kyjiv, 2009.

5. Sovtys, Natalija. Poetychna mova u svitli suchasnych lingvistychnych doslidzhen. rep.bstu.by/bitstream/handle/data/1673/165-169.pdf?sequence=1 С. 165-169.

6. Dzieia Franciszka Dionizego Kniaznina: zpopiersiem autora. 3 vols. Vol. 1. Lipsk, 1837.

7. Kostkiewiczowa, Teresa. Horyzonty wyobrazni. O jqzyku poezji czasow Oswiecenia. Warszawa, 1984.

8. Mazurkowa, Bozena. Na ziemskich i niebieskich szlakach. Studia o poezji Franciszka Zabiockiego i Franciszka Dionizego Kniaznina. Katowice, 2008.

9. Mikulski, Tadeuch. “Walka o j^zyk polski w czasach Oswiecenia”. Pamiqtnik Literacki, vol. 42, no. 3-4, 1951, pp. 796-815.

10. Peplowski, Franciszek. Siownictwo i frazeologia polskiej publicystyki okresu Oswiecenia i Romantyzmu. Warszawa, 1961.

Размещено на Allbest.ru