Особливості інтеріорізованого дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості інтеріорізованого дискурсу

Найдюк О.В.

(Дипломатична академія України ім. Г. Удовенка при МЗС України)

Приходько В.Б.

(Луцький національний технічний університет)

Статтю присвячено дослідженню інтеріорізованого дискурсу на матеріалі німецької мови. На сьогодні дискурс досліджується з позиції прагмалінгвістики, соціолінгвістики, психолінгвістики, лінгвокультурології. Ми розглядаємо дискурс як зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це - текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, який бере участь у взаємодії людей та механізмах їхньої свідомості. Дискурс - це мовлення, занурене в життя. Серед різноманітних класифікацій і типів дискурсів ми зосереджуємо свою увагу на дослідженні інтеріорізованого дискурсу. Інтеріорізований дискурс ми розуміємо як когнітивно-емоційне сприйняття і освоєння світу суб'єкта, яке створене автором художнього твору. Лінгвопсихологічним критерієм виокремлення інтеріорізованого дискурсу виступає егоцентричність, тобто направленість висловлювання суб'єкта на самого себе. Внутрішній світ персонажа розкривається через внутрішнє мовлення, сновидіння, мрії, спогади.

Внутрішнє мовлення розглядається як з лінгвальної, так із екстралінгвальної позицій. У психології внутрішнє мовлення - це психофізіологічне відображення сукупних пізнавальних, мотиваційних, емоційних особливостей індивіда, які реалізуються його мисленнєвою діяльністю. Цей внутрішній тип висловлювання у структурі художнього тексту є своєрідним способом саморозкриття суб'єкта й презентацією його внутрішнього світу, що допомагає зрозуміти механізм зовнішніх дій, породжений його особистісним світоглядом.

Особливістю інтеріорізованого дискурсу є те, що внутрішні думки, які, зазвичай, не вербалізуються в реальному житті, набувають словесної форми завдяки автору. В інтеріорізованому дискурсі проявляється та емоційність, яку не видно в екстеріорізованому дискурсі. Завдяки інтеріорізованому дискурсу експліцитно демонструються глибокі внутрішні переживання персонажів твору, розкриваються істинні мотиви вчинків. Виникнення цього типу дискурса завжди пов'язане з психологічним настроєм персонажа. Вивчення інтеріорізованого дискурсу як художнього явища передбачає розгляд двох його взаємозв'язаних сторін: а) когнітивні процеси та їхні часткові мовленнєві прояви (хаотичність, нелогічність, багатоплановість, асоціативність, емоційність), умови виникнення, їхній взаємозв'язок та взаємодія і б) їх реалізація в художньому творі. Мовленнєві прояви інтеріорізованого дискурсу реалізуються у вигляді а) внутрішнього діалогу чи монологу; б) невласне-прямої мови; в) потоку свідомості.

Інтеріорізоване мовлення ситуативне і незрозуміле без знання ситуації, це реакція суб'єкта на зовнішній подразник.

Ключові слова: інтеріорізований дискурс, внутрішнє мовлення, внутрішній монолог, невласне-пряма мова, потік свідомості, екстеріорізований дискурс.

Naidiuk O., Prykhodko V. Peculiarities of interior discourse.

The article deals with the study of interior discourse in German. Today the discourse is researched through pragmalinguistics, sociolinguistics, psycholinguistics, linguocultural studies. We examine discourse as a cohesive text in combination with extralinguistic, sociocultural, pragmatic, and psychological factors; this is the text taken in the aspect of events; speech, which is seen as a purposeful social phenomenon, acting as a component that participates in the interaction of people and mechanisms of their consciousness. Discourse is a speech involved in life. Among the various classifications and types of discourses, we focus our attention on the study of interior discourse. We examine the interior discourse as a cognitive and emotional perception and development of the subject's world, which is created by the author of the literary work. The linguistic and psychological criterion for defining the interior discourse is self-centeredness, it means the orientation of the subject's expression on himself. The inner world of the character is revealed through inner speech, dreams, dreams, memories.

Internal speech is examined from both the lingual and extralinguistic positions. In psychology, internal speech is the psychophysiological reflection of the aggregate cognitive, motivational, emotional features of the individual, which are realized by his or her mental activity. This internal type of expression in the structure of the literary text is a kind of self-disclosure of the subject and presentation of his inner world, which helps to understand the mechanism of external action generated by his personal outlook.

A feature of interior discourse is that internal thoughts, which are usually not verbalized in real life, take on a verbal form through the author. In an interior discourse, there is an emotion that is not visible in the exterior discourse. Due to the interior discourse, the deep inner experiences of the characters of the work are explicitly demonstrated, and the true motives of the actions are revealed. The emergence of this type of discourse is always associated with the psychological mood of the character.

The study of interior discourse as an literary phenomenon involves considering its two interrelated parties: a) cognitive processes and their partial speech manifestations (chaotic, illogical, multifaceted, associative, emotional), conditions of occurrence, their interaction and interaction in a literary work.

Speech manifestations of interior discourse are realized in the form of a) internal dialogue or monologue; b) non-proper direct language; c) the flow of consciousness.

Interior speech is situational and incomprehensible without knowing the situation, it is the subject's reaction to an external stimulus. Key words: interior discourse, inner speech, inner monologue, represented speech, mindflow, exterior discourse.

Антропоцентризм уже давно став основним напрямком найрізноманітніших галузей наукової розвідки. Проте нерозв'язаних задач не зменшилось і дослідники все частіше розглядають вирішення тих чи інших завдань крім призму міждисциплінарних наук. Неоднозначне на сьогоднішній день поняття дискурсу залежить від аспектів його дослідження. Дискурс досліджується з позиції прагмалінгвістики, соціолінгвістики, психолінгвістики, лінгвокультурології. Багатоаспектний характер дискурсу відображає у своєму визначенні Н. Д. Арутюнова, яка розуміє дискурс як «зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це - текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, який бере участь у взаємодії людей та механізмах їхньої свідомості. Дискурс - це мовлення, занурене в життя» [Арутюнова 1998, с. 136-137].

Новим і актуальним на сьогодні є дослідження інтеріорізованого дискурсу.

Різноманітні розвідки дискурсу спричинили появу великої кількості класифікацій на основі різних критеріїв. Так, мовознавець В. І. Карасик виділяє два особливих типи дискурсу з позиції соціолінгвістики: персональний (індивідуальноорієнтований) і інституційний (статусно-орієнтований) дискурс. У першому мовець виступає як особистість зі своїм багатим внутрішнім світом, а в другому - як представник тієї або іншої соціальної групи [Карасик 2000, с. 6]. Персональний дискурс, на думку вченого, має два різновиди: побутове й буттєве спілкування. Специфіка побутового спілкування детально відображена в дослідженнях розмовного мовлення. У буттєвому дискурсі спілкування переважно монологічне й представлене творами художньої літератури. У інституційному дискурсі спілкування відбувається в певних рамках статусно-рольових відносин і виділяється на підставі двох ознак: мета та учасники спілкування [Карасик 2000, с. 14].

Інституційний дискурс налічує близько 70 типів [Корольов 2011, с. 111-112]. Інтеріорізований дискурс, який можна вважати підтипом персонального дискурсу залишається на даний момент поза увагою дослідників. Більшість розвідок присвячені дослідженню внутрішнього мовлення у різних його проявах [Дегтярьов 2014; Кондратенко 2009; Кравченко 2016].

Метою пропонованої статті є виявлення форм реалізації інтеріорізованого дискурсу. Досягнення зазначеної мети передбачає виконання наступних завдань:

- визначення інтеріорізованого дискурсу;

- виявлення цього типу дискурсу в творі художньої літератури;

- характеризація інтеріорізованого дискурсу.

Предмет дослідження - способи репрезентації внутрішнього мовлення в художній літературі.

Об'єкт дослідження - інтеріорізований дискурс в творі художньої літератури.

Під інтеріорізованим дискурсом, услід за Погребняк Ю. В., ми розуміємо модель когнітивно-емоційного сприйняття і освоєння світу суб'єкта, яка створена автором художнього твору. Лінгвопсихологічним критерієм виокремлення інтеріорізованого дискурсу виступає егоцентричність, тобто направленість висловлювання суб'єкта на самого себе [Погребняк 2012, с. 3]. Внутрішній світ персонажа розкривається через внутрішнє мовлення, сновидіння, мрії, спогади.

Завдяки інтегральності сучасної лінгвістичної науки, внутрішнє мовлення розглядається як з лінгвальної, так із екстралінгвальної позицій. У психології внутрішнє мовлення - це психофізіологічне відображення сукупних пізнавальних, мотиваційних, емоційних особливостей індивіда, які реалізуються його мисленнєвою діяльністю. Цей внутрішній тип висловлювання у структурі художнього тексту є своєрідним способом саморозкриття суб'єкта й презентацією його внутрішнього світу, що допомагає зрозуміти механізм зовнішніх дій, породжений його особистісним світоглядом [Семенюк 2006, с. 11]. Для внутрішнього мовлення характерна складна взаємодія лінгво-психологічних й соціально-психологічних факторів. Так, залучення письменниками внутрішнього мовлення уможливлює поглиблений соціально-психологічний аналіз персонажів, оскільки сприяє розумінню їх «зсередини» і тим самим формує психологічність літературного твору. Зображення психологізму особливо ефективне при змалюванні складних, «спіралевидних» характерів і емоцій у процесі вивчення сутності протагоністів. Психологічний аналіз у літературному творі - це не тільки зображення «зсередини», а й «ззовні», тобто пізнання внутрішнього світу персонажів завдяки внутрішньому мовленню у поєднанні з психологічною авторською інтерпретацією зовнішнього мовлення, вчинків, поведінки, мімічних й інших засобів зовнішнього виявлення [Кусько 1980, с. 47].

Актуальність дослідження підтверджується тим, що ще у добу античності філософ Платон зауважив, що душа у процесі мислення розмовляє з собою. Такий комунікативний акт супроводжується питаннями, відповідями, твердженням, згодою і не спрямований до іншого індивіда, а навпаки звернений до власної особи [Платон 1968, с. 289].

Мовленнєві прояви інтеріорізованого дискурсу реалізуються у вигляді:

а) внутрішнього діалогу чи монологу; б) невласне-прямої мови; в) потоку свідомості.

Продемонструємо це на конкретних прикладах.

1. «Ich habe mir gedacht, daft wir nachste Woche Ferien machen», sagte Peter zogernd und nestelte an der Gardine. Aus den Fransen drehte er kleine Wurstchen. «Wo sollen wir die Wochen verleben? See? Gebirge? Groftstadt? Landluft? Einsamkeit? Gesellschaft? Mir ist alles gleich. Du kannst es dir aussuchen. Ich will nur Tapetenwechsel».

«Mir ware am liebsten die See».

Naturlich, ihm ist es gleich, grubelte Sabine. Nur Tapetenwechsel will er haben. Nach einem Jahr Herumirren in der Welt! Ob See, Gebirge oder ewiges Eis. Er sieht mich sowieso nicht, wie er mich das ganze Jahr uber nicht vermiftt hat. Er wird mit mir durch die Dunen wandern, er klettert mit mir auf die Berge, sitzt in den Hotels oder fahrt mit einem Boot uber die Lagunen, und das alles mit der gleichen Miene, als gehe es ihn nichts an, als sei er weit von allen Dingen entfernt, als sei er auch jetzt nicht dort, wo er ist. Und nach diesen sechs Wochen >Erholung< fahrt man dann wieder nach Hause, laftt die Fotos entwickeln (die man routinemaftig macht, weil sie eben zum anstandigen Urlaub gehoren), klebt sie in ein Album und zeigt sie spater den neugierig anschwirrenden Bekannten und Verwandten. «O ja, es war schon. Es war herrlich. Unvergeftliche Tage».

Dann legt man sie wieder weg, irgendwo in eine Ecke, und mit ihnen legt man die Verbindlichkeit der Erinnerung ab, gahnt undfuhlt sich viel muder als vor der Ferienreise. Und vor allem viel langweiliger, weil man ja nichts anderes erlebt hat als sechs Wochen sich selbst.

Wir leben uns auseinander, dachte Sabine erschrocken und wandte sich wieder Peter zu. Sie sah seinen Rucken und die langen graumelierten Haare. Er war einmal ein netter Mann. Vor sieben Jahren. Er konnte tanzen, bis die Fufte brannten, er konnte plaudern, daft allein der Klang seiner Stimme genugte, um glucklich zu werden.

Heute? Sabine lehnte sich an das grofte, offene Bucherregal und schuttelte den Kopf. Sie begriff es einfach nicht. Was von Peter geblieben war, war ein vorzuglicher Maftanzug, ein selbstsicheres Benehmen, ein vorbildliches Zurschaustellen ihrer glucklichen Ehe in der Gesellschaft, und ab und zu ein Kuft vor dem Schlafengehen, der soviel bedeutete wie: «Das hast du heute gut gemacht! Ich danke dir» [Konsalik 1979, с. 4].

Приклад 1. - це внутрішій монолог героїні твору Х. Конзаліка «Гірко-солодкий сьомий рік» (Heinz G. Konsalik «BittersuBes 7. Jahr»). Петер і Сабіне подружжя, яке прожило сім років і почали віддалятися один від одного. Петер - успішний архітектор, Сабіне - домогосподарка, кожен із них живе своїми клопотами та інтересами. В один із нечастих вечорів удома Петер запропонував провести відпустку разом, а де це зробити, повинна вирішити Сабіне, тому що йому байдуже: він хоче змінити лише обої (Ich will nur Tapetenwechsel). У творі Х. Конзаліка ситуація виникнення інтеріорізованого дискурсу пов'язана з визначеним психологічним настроєм персонажа, в даному випадку Сабіне. Вона втомлена байдужістю чоловіка до неї (Ob See, Gebirge oder ewiges Eis. Er sieht mich sowieso nicht, wie er mich das ganze Jahr uber nicht vermifit hat.), їй набридла награність ситуації і демонстрація фото - яка чудова відпустка («О ja, es war schon. Es war herrlich. UnvergeBliche Tage»). З часом фото припадають пилом, а Сабіне і Петер продовжують жити поруч. Внутрішній монолог героїні твору на цьому не закінчується, погляд який Сабіне кидає на Петера викликає наступну хвилю роздумів - спогадів про Петера: яким він був раніше (Er war einmal ein netter Mann. Vor sieben Jahren. Er konnte tanzen, bis die Fufie brannten, er konnte plaudern, dafi allein der Klang seiner Stimme genugte, um glucklich zu werden) і як він змінився (Was von Peter geblieben war, war ein vorzuglicher Mafianzug, ein selbstsicheres Benehmen, ein vorbildliches Zurschaustellen ihrer glucklichen Ehe in der Gesellschaft). В інтеріорізованому дискурсі проявляється та емоційність, яку не видно в екстеріорізованому дискурсі. Дуже часто зміни в свідомості ведуть до певних вчинків персонажа, які можна зрозуміти лише через внутрішнє мовлення.

1. Manchmal weinte man auch ein bifichen, umfing die Kissen und druckte das nasse Gesicht hinein. «Warum bist du so geworden, Peter. Ich liebe dich doch. Sind denn sieben Jahre Ehe wie sieben Jahre Zuchthaus fur dich? Oder mache ich etwas falsch? Dann mufit du mir das doch sagen, Peter. Soll ich zu dir kommen und dich einfach in die Arme nehmen? Sag es doch, gib mir doch einmal Antwort».

Das alles aber horte Peter nicht. Aus einer unerklarlichen Scheu heraus verbarg man voreinander alle Gedanken und Gefuhle. Wenn der Morgen kam, traf man sich wieder zum Kaffeetrinken, war hoflich, aber steif, lebte nebeneinander wie bisher und tat seine Pflicht. [Konsalik 1979, с. 5].

Внутрішній діалог, зазвичай, пов'язаний з спрямованістю мовця говорити до самого себе або до уявного співрозмовника в умовах ізольованого мовного акту із включенням в розумовий процес різних зовнішніх вражень, факторів. У прикладі 2 продемонстровано внутрішній діалог Сабіне як реакцію на непорозуміння з Петером, на його поведінку, на пошук проблеми виникнення цієї ситуації: «Warum bist du so geworden, Peter. Ich liebe dich doch. Sind denn sieben Jahre Ehe wie sieben Jahre Zuchthaus fur dich? Oder mache ich etwas falsch? Dann mufit du mir das doch sagen, Peter. Soll ich zu dir kommen und dich einfach in die Arme nehmen? Sag es doch, gib mir doch einmal Antwort». У внутрішньому діалозі зв'язок між учасниками мовного акту мислиться не як реальний, а як уявний, потенційно можливий: Сабіне звертається до Петера, але він не чує усього цього (Das alles aber horte Peter nicht). У внутрішньому діалозі повноцінного двостороннього спілкування, як при звичайному діалогічному мовленні, не відбувається. Проте у внутрішньому діалозі присутні звертання (Warum bist du so geworden, Peter.; Dann mufit du mir das doch sagen, Peter.), питальні речення (Sind denn sieben Jahre Ehe wie sieben Jahre Zuchthaus fur dich? Oder mache ich etwas falsch? Dann mufit du mir das doch sagen, Peter. Soll ich zu dir kommen und dich einfach in die Arme nehmen?), речення наказового способу (Sag es doch, gib mir doch einmal Antwort), які властиві безпосередньому діалогічному спілкуванню.

2. Manchmal glaubte sie, es nicht mehr ertragen zu konnen. Sie liebte Peter, mehr vielleicht als damals, als sie heirateten. Mit Mifitrauen und wilder Eifersucht las sie, wie er seine neuen Villenentwurfe nannte.

Villa Leonore. Haus Maria. Casa Julia. Villa Marianne. Landhaus Gisela.

Nur Frauennamen. Nur Namen, hinter denen ein Erlebnis stehen konnte. Hauser, die er aus Erinnerungen baute.

Es war etwas, was Sabine fast toll machte. Vielleicht grundlos. Sie gestand es sich heimlich ein. Aber es argerte sie, dafi er seine Werke nach Frauen nannte. Nach allen Frauen, die Sabine nicht kannte. Nur ein Haus Sabinec hatte er bisher noch nicht gebaut! Das krankte sie am meisten.

So wurde es um Sabine immer einsamer. Der Erfolg Peters ging parallel mit der seelischen Vereinsamung Sabines. Er wurde zu einer Art Herrschernatur, sie zu einer stillen, nur manchmal aufmuckenden Dulderin. Er liebte den Erfolg und vergafi seine Liebe zu Sabine. Sie bekam einen Luxus geschenkt und fuhlte sich inmitten des Wohlseins wie eine Waise [Konsalik 1979, с. 7].

У прикладі 3 демонструється невласне пряма мова - внутрішнє мовлення персонажа, яке представлене автором твору із збереженням особливостей мовлення та манер персонажа. Х. Конзалік деталізує образ Сабіне створює через цю форму інтеріорізованого дискурсу. Сабіне почувається ображеною на Петера через його байдужість до неї і надмірне захоплення робою, як вона вважає. Усі вілли, які будує Петер, він називає лише жіночими іменами (Villa Leonore. Haus Maria. Casa Julia. Villa Marianne. Landhaus Gisela). Сабіне вважає, що це не просто так, а за кожним іменем може стояти досвід, спогади (hinter denen ein Erlebnis stehen konnte. Hauser, die er aus Erinnerungen baute). Немає лише вілли з її іменем і це злить Сабіне.

Приклад 1, 2 і 3 створюють для читача детальний образ Сабіне, щоб читач міг краще зрозуміти наступний вчинок героїні і, навіть, передбачити подальший розвиток подій у творі. Саме невдоволення життям, власне відносинами з чоловіком, поєднання внутрішніх переживань і зовнішніх вчинків проявляється в інтеріорізованому дискурсі.

3. «Die Ferien werden dir guttun». Sabine fuhr die kleine Hausbar heran, nahm zwei Glaser heraus und gofi Kognak ein. «Bitte», sagte sie, «lafi uns einen Kognak zusammen trinken».

Erstaunt nahm Peter Sacher das Glas. Sie bietet mir Kognak an. Was soll das? Woher diese plotzliche Anteilnahme? Dabei sah er den schmalen goldenen Ring an ihrer Hand. Meine Frau, dachte er. Sie ist ja wirklich meine Frau. Manchmal habe ich ganz vergessen, dafi ich verheiratet bin. Sie gehorte einfach zum Haus, wie etwa die gotische Madonna in der Dielennische oder die balinesische Tanzmaske im Atelier [Konsalik 1979, с. 11].

У прикладі 4 представлено потік свідомості, як безпосередню передачу хаотичного процесу внутрішнього мовлення людини. Під час однієї вечірньої розмови Петер висловив думку, що йому потрібно відпочити і зробити канікули в роботі. Сабіне погодилася з ним і запропонувала випити. Ця пропозиція неабияк здивувала Петера і викликала неординарні емоції, які проявились в потоці свідомості. Спочатку запитання (Was soll das? Woher diese plotzliche Anteilnahme?), потім він помічає обручку на її пальці (Dabei sah er den schmalen goldenen Ring an ihrer Hand.), усвідомлює, що вона його дружина (Meine Frau, dachte er. Sie ist ja wirklich meine Frau.), відзначає, що вона просто належить до будинку (Sie gehorte einfach zum Haus), пригадує, які картини є в ніші у передпокої (die gotische Madonna) та в студії (die balinesische Tanzmaske). Думки почалися з пропозиції випивки коньяку, а закінчились картинами. Х. Конзалік показує ставлення Петера до Сабіни і до своєї роботи, підкреслюючи, що він пам'ятає які саме витвори мистецтва і де розміщені.

Висновки

інтеріорізований дискурс німецька мова

Інтеріорізований дискурс - комплексне і багатопланове явище, що підтверджується його складним характером взаємодії з екстеріорізованим дискурсом, який різними способами представлений в художньому творі. Аналізуючи інтеріорізований дискурс, слід враховувати зміст художнього твору в цілому. Взаємодія змісту та інтеріорізованого дискурсу надає важливу інформацію щодо розуміння задуму автора твору. Інтеріорізований дискурс створюється автором художнього твору і включає в себе як психологічне поняття «я», так і літературознавчі поняття, такі як «автор», «читач», «персонаж». Лінгвопсихологічним критерієм виділення інтеріорізованого дискурсу виступає направленість висловлювань суб'єкта, які створюються за певних умов, на самого себе. Особливістю інтеріорізованого дискурсу є те, що внутрішні думки, які, зазвичай, не вербалізуються в реальному житті, набувають словесної форми завдяки автору.

На прикладі фактичного матеріалу, твору німецького письменника Х. Конзаліка «Гірко-солодкий сьомий рік» (H. Konsalik «BittersuBes 7. Jahres») виявлено наступні форми реалізації інтеріорізованого дискурсу: а) внутрішній діалог / монолог; б) невласне-пряма мова; в) потік свідомості.

В інтеріорізованому дискурсі проявляється та емоційність, яку не видно в екстеріорізованому дискурсі. Завдяки інтеріорізованому дискурсу експліцитно демонструються глибокі внутрішні переживання персонажів твору, розкриваються істинні мотиви вчинків. Виникнення цього типу дискурса завжди пов'язане з психологічним настроєм персонажа.

Перспективу подальших розвідок вбачаємо в дослідженні функцій інтеріорізованого дискурсу.

Література

1Арутюнова Н. Д. Дискурс Языкознание : Большой энциклопедический словарь / гл. ред. В.Н. Ярцева. 2-е изд. Москва, 1998. С. 136 - 137.

2Дегтярьов Є. О. Специфіка природи внутрішнього мовлення персонажів у французькому мінімалістичному романі кінця ХХ - початку ХХІ століть. Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Сер. : Філологія. Київ, 2014. Т. 17. № 2. С. 47-56.

3Карасик В. И. О типах дискурса Языковая личность: институциональный и персональный дискурс : сб. науч. тр. Волгоград, 2000. С. 5-20

4Кондратенко Н. Внутрішнє мовлення у постмодерністському тексті Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство) : зб. наукових праць. Київ, 2009. Випуск 1. Книга 1. C. 160-165 Корольов І. Р. Типологія дискурсу в сучасній лінгвістиці. Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховського. Мовознавство, 2011. Випуск 15. С. 109-119.

5Кравченко Н. Г. Афективне внутрішнє мовлення в німецькомовній художній прозі XX століття : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04 Запоріжжя, 2016. 20 с.

6Кусько Е. Я. Проблемы языка современной художественной литературы : Несобственно-прямая речь в литературе ГДР. Львов, 1980. 207 с.

7Погребняк Ю. В. Характеристики интериоризованого дискурса : автореф. дисс. ... д-ра филол наук : 10.02.19. Волгоград, 2012. 41 с.

8Семенюк В. Я. Внутрішнє мовлення : лінгвостилістичні аспекти інтерпретацій української художньої прози XX ст. : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. Київ, 2006. 20 с.

9Платон. Теэтет Сочинения в 3 т. / [ пер. с древнегреч. Т. В. Васильева; под общ. ред. А. Ф. Лосева и В. Ф. Асмуса. Вступ ст. А. Ф. Лосева] Москва : Мысль, 1968. Т.2. 611 с.

10Konsalik H. "BittersuBes 7. Jahres". Munchen, Heyne, 1979. 190 s.

Размещено на Allbest.ru