Мислення і мовлення. Навколо думок Казимира Твардовського

Размещено на http://www.allbest.ru

Варшавський університет

Мислення і мовлення. Навколо думок Казимира Твардовського Український переклад статті на основі виступу відомої польської філософині та піаністки Анни Брожек на міжнародній науковій конференції “XXVI Читання присвячені пам'яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи К. Твардовського”, яка відбулася 10-11 лютого 2014 року у Львові. Переклад здійснено Степаном Іваником в рамках проєкту `ТіїоїоГіа ї metodologicznego рипки widzenia. КоМус]а і регерекум^ ШоїоГіі z рипки widzenia paradygmatu Бїкоіу Lwowsko-Warszawskiej”, № 2015/18/Е/Ш1/00478, фінансованого Національним центром науки у Кракові.

Анна Брожек

Стаття Казимира Твардовського “Про ясний і неясний філософський стиль” вважається одним з маніфестів Львівсько-Варшавської школи: ясність вираження думок була одним із методологічних чинників цієї школи. З огляду на деякі фрагменти цієї статті Казимира Твардовського часто вважають філософом, який доводив, що людина може мислити лише словами. У даній же статті погляди Казимира Твардовського на співвідношення мислення та мовлення розглядаються через призму менш відомих творів польського філософа та з використанням деяких теоретичних розрізнень.

Ключові слова: мислення, абстрактне мислення, мовлення, мова, ментальна мова, Казимир Твардовський.

THINKING VS SPEAKING.

ON THE MARGIN OF KASIMIR TWARDOWSKI'S PAPERS

Anna Brozek

University of Warsaw

Kasimir Twardowski's article „On clear and unclear philosophical style” is considered as one of his manifests of the Lviv-Warsaw School: clarity of expressing thoughts was one of methodological determinants of this school. Because of some passages in this article, Twardowski is often considered as a philosopher who believed that we may only think in words. In the article, Twardowski's views on the relation between language and speech are analyzed through the prism of the less known Twardowski's writings with application of some theoretical distinctions.

Key words: thinking, abstract thinking, speaking, language, mental language, Kazimierz Twardowski

MYSLENIE A MOWIENIE.

NA MARGINESIE UWAG KAZIMIERZA TWARDOWSKIEGO

Anna Brozek

Uniwersytet Warszawski

Artykul Kazimierza Twardowskiego „O jasnym i niejasnym stylu filozoficznym” jest uwazany za jeden z manifestow Szkoly Lwowsko-Warszawskiej: jasnosc wyrazania mysli byla jednym z metodologicznych determinantow tej szkoly. Ze wzgl^du na niektore fragmenty tego artykulu, Twardowski jest cz^sto uwazany za filozofa, ktory uwazal, ze mozemy myslec tylko sJowami. W niniejszym artykule pogl^dy Twardowskiego na temat relacji miзdzy jзzykiem a mow^ analizowane s^ przez pryzmat mniej znanych dzieJ Twardowskiego i z zastosowaniem pewnych teoretycznych rozrфznien.

SJowa kluczowe: myslenie, myslenie abstrakcyjne, mowienie, jзzyk, jзzyk mentalny, Kazimierz Twardowski.

Вступ

Стаття “Про ясний і неясний філософський стиль” Казимира Твардовського вважається одним з програмних текстів створеної ним школи, адже ясність філософського стилю була однією з найсуттєвіших методологічних детермінант наукової творчості Твардовського та його учнів [Твардовський 2018а]. Окрім цього дана стаття Твардовського започаткувала дискусію, яка стосувалася, з одного боку, потреби ясності у мові філософії, а з іншого боку, питання відношення між мисленням і мовою. Наступні міркування присвячені останньому питанню, яке, зрештою, є предметом активного обговорення також і в сучасній європейській філософії.

Я переконана, що вдале вирішення питання про зв'язок між мовою і мисленням буде можливим тільки після відповідного формулювання цього питання, тобто, після здійснення правильної дефініції термінів, які наявні у словесному формулюванні цього питання, та експлікації глибших питань, які стосуються цієї проблеми.

Мислення і мовлення. Мова і мовлення. Припустимо, що мова - це певна множина висловлювань разом з їх сенсами, в якій є виділена підмножина простих висловлювань, і для якої існує визначена процедура утворення складних висловлювань. Для того, щоб просто пояснити, чим є мовлення в даній мові, варто скористатися розрізненням висловлювань-екземплярів і висловлювань-типів . Мову слід розуміти як множину висловлювань- екземплярів або як висловлювань-типів. Висловлю- вання-екземпляри при цьому - це певні написи або звуки, а висловлювання-типи інтерпретуються або як множини відповідних висловлювань-екземплярів, або як певні неповні предмети.

Отже, мовлення в даній мові є процесом утворення висловлювань-екземплярів, які належать до цієї мови, у вигляді відповідних рядів звуків, або відповідних рядів написів. Отже, ми приймемо наступне визначення “мовлення” sensu largo [мовлення^] :

Якщо х говорить8Ь мовою j, то х формулює висловлювання (у вигляді звуків або написів), які належать до мови j.

Настільки широке визначення „мовлення” може зазнавати критики. Наприклад, не кожне висловлювання якоїсь мови ми можеми назвати „мовленням”. Додаток, який необхідний для того, щоб висловлення було мовленням, називається по-

В англійській термінології: “їокеш”-„1уре8”.

Або: вирази, які є екземплярами виразів-типів, які належать до мови ].

різному: “розумним висловлювання”, „інтенціо-

нальним висловлюванням” ітд.

Нижче я припускаю, що тим, що відрізняє мовлення sensu stricto [SS] від здефінійованого вище мовлення^, є наявність певної комунікаційної інтен- ції. Дану інтенцію ми спрямовуємо на існуючого або уявного адресата нашого мовлення, а полягає вона у волі передачі цьому адресату змісту своїх думок, при чому, у висловлювані в типових ситуаціях (на яких я тут сконцентруюся) слова добираються таким чином, щоб адекватно виразити ці думки.

Отже, припустимо, здійснюючи певну ідеалізацію, що існує певне підпорядкування між елементами множини думок {mb m2, ...} і елементами множини висловлювань {wb ...wn}, а саме таке, що висловлювання виражає думку ml. Хтось виражає в мовленні думку ml адекватно тоді, коли, для того щоб її виразити він висловлює підпорядкований їй вираз wy

Тапер ми скажемо, що:

х мовить^ до y-a мовою j, коли х утворює вирази w\, ..., wk, які належать до мови j для того, щоб передати y-у думки mb .. mk.

Щоб уникнути певних небажаних наслідків, слід зауважити, що у формулі (2) той, хто говорить, дійсно має відповідні думки. Тоді ми б отримали таку формулу:

Припустимо, що х має думки mb ..., mk. Тоді: х мовить^ до y-a мовою j, коли х формулює висловлювання wb ., wk, які належать до мови j для того, щоб передати y-у думки mb ... mk, яким підпорядковані дані висловлювання.

Інтенція в такому розумінні, виражена у формулі (3) за допомогою сполучних слів “для того, щоб”, є певним вольовим переживанням; у ньому йдеться про волю передачі наявних у свідомості думок. Процес мовлення слід, використовуючи термінологію Твардов- ського, визнати психофізичним процесом, а мислення - психічною складовою мовлення. Або: вирази, які є екземплярами виразів-типів, які належать до мови у Можливо слід додати, що при такому розумінні “мовлення”, в якому цей термін відноситься до висловлення виразів даної мови з певною інтенцією, з обсягу “мовлення” випадає, з одного боку, неінтен- ціональне висловлення звуків немовлятами, а, з іншого боку, - інтенціональне і неінтенціональне послуговування позавербальними знаками. Відповідні модифікації в запропонованій редукційній дефініції “мовлення” до-зволили б включити обидва явища до обсягу цього терміну, але це привело б до зайвих ускладнень. Тому для зручності подальших розмірковувань мовою^ ми вважатимемо тільки інтенціональне послуговування вербальною мовою.

Мислення і ментальна мова. Розгляньмо детальніше поняття мислення. Мислення є психічним процесом, тобто процесом, етапами якого є почергові ментальні стани (психічні переживання) певної особи. Йдучи за Твардовським, ми виділяємо серед цих станів (переживань) уявлення, переконання і стани подібні до переконань (супозиції), почуття та акти волі.

Особливу роль в ментальних процесах відіграють переконання, тому деколи “мисленням” називається процес, етапами якого є певні переконання або їх різновиди (супозиції). Особливим видом мислення в такому розумінні є розумування, в якому почергові етапи знаходяться у такому взаємному відношенні, що (просто кажучи) з одного переконання випливає інше.

Мислення, як певний процес, - це відповідник процесу мовлення. Виникає питання: що є ментальним відповідником мови, яка розуміється як певна множина висловлювань? Назвемо цей ментальний відповідник мови “ментальною мовою”. Здається, що, якщо з вербального боку ми маємо абстрактну множину висловлювань, то з ментального боку ми маємо абстрактну множину психічних переживань та їх усвідомлення.

Вище було сказано, що складником мовлення sensu stricto є мислення. Адже слід мати якісь переживання для того, щоб хотіти їх висловити, причому також це хотіння є певним видом мислення. Однак, яким є зв'язок між ментальною мовою (яка розуміється як множина переживань) і висловлюваннями?

Отож, вважається, що висловлювання, з одного боку, мають семантичні зв'язки з елементами позамовної дійсності, до якої вони, завдяки цим зв'язкам, відносяться “безпосередньо”, тобто незалежно від ймовірного “посередництва” мисленнєвих актів. З іншого боку, вважається, що висловлювання за участі своїх комунікаційних функцій відносяться до переживань того, хто говорить або пише. Наприклад, речення “Станіслав посміхається” виражає переконання (особи, яка висловлює це речення), що Станіслав посміхається, і відноситься до певного, зовнішнього щодо цієї особи стану речей, який полягає у тому, що Станіслав посміхається. Назва “Станіслав” відноситься до Станіслава і виражає думку (особи, яка вимовляє цю назву) про Станіслава, а саме виображення Станіслава. Твардовський так писав про комунікаційну

Коли ми говоримо, що певні висловлювання виражають думки даного типу, то тут йдеться про комунікаційну (а не семантичну) функцію цих висловлювань.функцію назв: “Кожна назва виконує потрійне завдання. Коли я кажу «сонце», то, по-перше, даю зрозуміти, що я про щось думаю, що уявляю собі сонце. Отже, іменник інформує того, хто читає або чує це слово, що у свідомості того, хто це слово пише або вимовляє відбувається або відбувся акт уявлювання. Звідси вимовлення слова «сонце» Комунікаційною функцією декларативних речень є виражання переконань, комунікаційною функцією імперативів - виражання волі до здійснення певних дій, які вплинуть на стан речей, комунікаційною функцією знаків окликів - виражання емоцій ітд.

Цю ситуацію можна відобразити такою схемою:

Отже, принаймні деколи мислення супроводжується так званим “тихим мовленням”, тобто виображуванням висловлених слів. Можливо слід було б сказати, що в цьому випадку “адресатами” такого нашого “тихого мовлення ” є ми самі. Чи, однак, у випадку “тихого мовлення” можна говорити про якийсь комунікаційний намір? А може усвідомлення своїх думок є таким самоінформуванням про зміст своїх думок? Чи можна мислити і не усвідомлювати собі, що ми мислимо?

Позавербальне мислення. Видається в кожному разі безперечним те, що:

деколи ми мислимо словами, висловлюючи їх “подумки”, тобто виображуючи собі їх;

деякі наші ментальні стани (виображення собі чогось, пригадування собі чогось, або страх перед чимось) не вимагають для свого існування вербалізації;

спричинює певний акт свідомості слухача і водночас надає йому зміст, яким цей акт повине бути наповнений. Адже, коли хтось почує вимовлене слово «сонце», то він не уявить собі будь-що, а уявить собі те, що воно означає, тобто уявить собі сонце. У цьому полягає друге завдання назви: вона наповнює свідомість слухача певним змістом, який є тим самим, що й значення слова. Адже зміст уявлення називається «значенням» з огляду на слово, яке є знаком акту свідомості. Однак, коли я вимовляю слово «сонце», то тим самим звертаю увагу слухача на це вогняне тіло, яке є центром нашої планетної системи. Слово «сонце» не тільки означає щось, а саме зміст уявлення сонця, а й водночас позначає предмет. Отже, кожна назва виражає акт свідомості (exponit actum), вказує на значення цього акту, тобто його зміст (significat), і позначає предмет (nominat)”. [Твардовський 2018d: 493].

Тут я використовую розрізнення введене

К. Айдукевичем.

(с) висловлювання (загальніше - знаки) є необхідною для передання іншим змісту наших думок, а також уявлень.

Натомість, відкритим залишається питання, чи можна мати невербалізовані переконання та міркувати без слів.

Щоб сформулювати цю проблему чіткіше, застановимося над такою ситуацією.

Нехай Аліція, Ян і Станіслав є дітьми Анни, при чому Аліція вища від Яна, а Ян вищий від Станіслава. Припустимо, що Анна дивиться на трьох своїх дітей і почергово наявні такі факти:

Анна бачить Аліцію.

Анна каже “Аліція”.

Анна виображує собі слово “Аліція”.

Анна бачить, що Аліція вища від Яна.

Анна бачить, що Ян вищий від Станіслава.

Анна на основі того, що (6) і (7) висновує, що Аліція вища від Станіслава. (Анна на основі того, що (6) і (7) усвідомлює собі, що Аліція вища від Станіслава?)

Анна каже: “Аліція вища за Яна”

Анна каже: “Ян вищий за Станіслава”

Анна каже: “Аліція вища за Станіслава”

Анна каже: “Аліція вища за Яна, а Ян вищий за Станіслава, отже Аліція вища за Станіслава”

Анна виображує собі речення “Аліція вища за Яна”

Анна виображує собі речення “Ян вищий за Станіслава”

Анна виображує собі речення “Аліція вища за Станіслава”

Анна виображує собі речення “Аліція вища за Яна, Ян вищий за Станіслава, отже Аліція вища за Станіслава”

Стани речей стверджені в (4), (5) і (6) є, як видається, незалежними. Можна дивитися на Аліцію незалежно від того, вимовляється, чи виображується її ім'я. Але чи можна ідентифікувати Аліцію як Аліцію, ані не вимовляючи, ані не виображуючи собі її імені?

Стани речей (7)-(9) існують незалежно від процесів (10)-(13). Чи (8) може відбутися без (14)- (17)?

Незалежно від того, якою є відповідь на це питання, ми можемо чітко сказати, що одна річ є певною - коли б ми замінили речення про Аліцію, Яна і Станіслава формулами „100 000 > 10 000”, „10 000 > 1000”, „100 000 > 1000”, то про жодне “наочне” міркування не могло б бути мови.

Твардовський про мовлення і мислення. Тепер я, враховуючи наведені розрізнення та гіпотези, проаналізую точку зору Твардовського, викладену в його працях.

Вербальність абстрактного мислення. Прийнято приписувати Твардовському твердження про тісний зв'язок мови і мислення, чи, коротко кажучи, твердження, що ми мислимо словами. Здається, що Твардовський не виключав, що деякі думки (неабстрактні, конкретні, ті, що відносяться до даних у сприйнятті предметів) з'являються у нас чи принаймні можуть з'являтися безслівно, хоча й можна припустити, що усвідомлення наявності цих думок мусить супроводжуватися їхньою вербалізм- цією (висловлення їх “до себе” чи “до інших”). В будь-якому разі у своїх поглядах про зв'язок думки і мовлення Твардовський підкреслював, що цей зв'язок є особливо тісним у випадку абстрактного мислення, або, що він “тим сильніший”, чим абстрактнішими є думки. Ось показовий у цьому відношенні фрагмент: “Існує тісний зв'язок між мисленням і мовою, зв'язок тим тісніший, чим абстрактнішу думку виражає мова [потовщення - Анна Брожек]. Тоді справа не виглядає так, що нібито ми могли б спочатку мислити, і тільки пізніше вдягти наші думки в словесні шати [...] Наша думка, особливо абстрактна [потовщення - Анна Брожек], з'являється відразу у формі слова, в щонайтіснішому зв'язку з виразами мови. Якщо ж під час вираження наших думок вголос або під час їх записування ми зіштовхуємося з труднощами і сумнівами, якщо підбираємо слова, переставляємо початковий порядок, в якому нам насувалися наші думки, то ми чинимо так саме тому, що під час такого «узовніш- нення» наших думок за допомогою голосу чи письма, ми відкриваємо в них певні неясності, яких ми не помітили, коли ці думки вперше розгорталися у нашій свідомості” [Твардовський 2018а: 121-122].

Хоча Твардовський вважав мовлення необхідним засобом виражання принаймні деяких суджень, він не приймав твердження, що мова є їх досконалим вираженням: “Я далекий від твердження, що речення є точними й абсолютно надійними вираженнями наших суджень. І, дійсно, одне й те саме речення може бути вираженням різних суджень, а те, що саме слід під ним розуміти, ми дізнаємося в цьому разі або з контексту, в якому речення було висловлене, або з наголосу, який ми кладемо на певні окремі слова, з яких складається це речення. І навпаки, одне й те саме судження може бути вираженим різними реченнями. Тому я також не можу погодитися з думкою Прантля, згідно з якою, ретельно дослідивши мову, ми одночасно пізнаємо й психічні акти, з метою вираження яких послуговуємося мовою”. [Твардовський 2018Й: 495]

Ця цитата вимагає коментаря. Адже, з одного боку, справді деколи ті самі “вислови” (послідовність слів) можуть виражати різні судження. З іншого боку, Твардовський, як видається, неслушно вважає, що про те, яке судження виражається в даному вислові, ми дізнаємося, між іншим, завдяки інтонації. Дійсно, вислів “Ясь показав язика Алюсі” (з наголосом на “Ясь”) має інший комунікаційний сенс, ніж вислів “Ясь показав язика Алюсі” (з наголосом на „Алюсі”). Це могли б бути, наприклад, відповіді на два різні питання (“Хто показав язика Алюсі?” / “Кому Ясь показав язика?”). Твардовський сказав би, що це - два такі самі вислови, які виражають різні судження, та все ж при певній інтерпретації, враховуючи наголос, як чинник, який впливає на сенс виразів, це є просто два різні вислови. Це, зрештою, є тільки одним з прикладів ширшої та активно обговорюваної проблеми, а саме: котрі елементи цілої комунікаційної ситуації є семантичними, а котрі прагматичними чинниками висловів.

За цією “обережністю” Твардовського в справі можливості вираження суджень за допомогою речень йшла його обережність у застосуванні властивостей мови в способах конструювання теорії суджень. Він писав: “У моєму дослідженні граматичні речення слугуватимуть немовби риштуванням, за допомогою якого я намагатимуся звести будівлю теорії суджень. Як тільки будівля буде зведена, ми скинемо риштування і, можливо, тоді контури будівлі виглядатимуть інакше від контурів риштування. Іншими словами, класифікація суджень, яка ґрунтується на їх логічних властивостях, буде іншою, ніж тимчасова класифікація, здійснена на основі зовнішнього вираження суджень за допомогою граматичних речень” [Твардовський 2018Д: 495].

Коротко кажучи, граматичні складові речень не відповідають суттєвим складовим суджень, а граматична структура - логічній структурі.

Вербальне (символічне) мислення. Свій погляд на “вербальність” абстрактного мислення Твардовський підтримував за допомогою своєї теорії понять. Він вважав очевидним те, що:

“Слова мови є засобом, який уможливлює мислення за допомогою абстрактних ознак. Ми змушені послуговуватися мовою, щоб створювати з понять ознак довільні продуктивні образи чи інші поняття. Це загальноприйнята істина, яка зазвичай виражається реченням, що без мови людське мислення не могло би зробити ані кроку вперед, що вищість людського розуму над тваринним полягає значною мірою, власне, у здатності послуговуватися мовою” [Твардовський 2018с: 387].

Твардовський вважає, що існує символічне і напівсимволічне, тобто “скорочене” мислення, яке полягає просто у виображуванні слів, можливо - у випадку напівсимволічного мислення - у поєднанні з певними додатковими психічними діями: “Хто собі виображує вислів «форма місяця уповні», який є назвою певної ознаки, помітить, що в його свідомості одразу виникне частковий образ місяця, в якому форма приверне до себе більшу увагу, ніж інші ознаки. Якщо він потім намагатиметься затримати у свідомості, разом із частковим образом місяця уповні, також і образ наведеної назви, повторюючи собі подумки слова «форма місяця уповні», то зауважить, що, окрім згаданих образів (висловів і місяця), в його свідомості виникне також усвідомлення окремішності форми. У такий спосіб образ назви ознаки майже автоматично викликає поняття, яке позначує назва. [...].

Коли виображуємо слово мови, яке називає деяку ознаку, це виображення потягне за собою, якщо ми цьому не перешкодимо, образ предмета, що володіє цією ознакою, а також образ судження, за допомогою якого усвідомлюємо своєрідність цієї ознаки. Однак такому повному розгортанню послідовності майже завжди стає на перешкоді та обставина, що наша увага не може одночасно бути зверненою у різних напрямах, а поняття ознаки ми зазвичай створюємо не заради уявлення окремої ознаки, а з метою порівняння однієї ознаки з іншою або поєднання їх у продуктивних образах і так далі. [...].

У такий спосіб виникають дві форми немовби скорочених понять відірваних ознак. Перша форма, більш наближена до справжнього поняття, складається з образу назви ознаки і загального образу предмета, який володіє зазначеною ознакою. [...] Друга форма полягає у виображенні самої лише назви ознаки; послуговуючись цією формою, обмежуємося першим образом послідовності, пропускаючи два останні образи. Оскільки мислення, яке використовує образи самих лише слів, з часів Ляйбніца називається символічним, то першу форму скорочених понять відірваних ознак можна було б назвати напівсимволічною.

Ні напівсимволічне, ні символічне уявлення ознак не є реальним поняттям ознаки. Адже поняття конче вимагає усвідомлення своєрідності ознак. Так само не можна вважати символічне або напівсим- волічне уявлення ознаки образом ознаки. Мабуть, ніхто у цьому не сумнівається, коли йдеться про символічну форму, бо символічне уявлення ознаки не є нічим іншим, як образом назви цієї ознаки. Проте можна було б припустити, що уявляючи ознаку напівсимволічно, виображуємо її. Із такого припущення випливає, буцімто ми могли б виображувати собі відірвані ознаки; звідси також походять теорії, які вбачають суть поняття певної ознаки у зверненні уваги на одну ознаку виображеного предмета з нехтуванням інших ознак. [Твардовський 2018с: 389392].

Мовлення як інструмент мислення.

Твардовський, який, зрештою, протягом усього свого життя сильно любив музику, а в молодості навіть задумувався над кар'єрою піаніста чи диригента, також звертав увагу на аналогію, чи швидше дисаналогію між відношенням мислення і мовлення, з одного боку, і відношенням між музикою і нотами, з іншого боку: “Не слід розуміти відношення мислення до мови на зразок відношення, наприклад, між виображеною (такою, яка уявно грає нам у вусі) мелодією та її вираженням за допомогою нот. Багато людей чудово виображують собі мелодію, але мало хто вміє записувати її нотами. Це справа важка, а нотні знаки мають із вираженими у них звуками чисто конвенціональний зв'язок. Людська ж мова не є системою конвенціональних знаків, а передусім вона є не тільки зовнішнім виразом мислення, а й його інструментом, за допомогою якого ми можемо мислити абстрактно; мислячи, ми мислимо словами, а отже, мовою” [Твардовський 2018а: 121].

Тут можна було б доповнити. Зв'язок між виображуваною (тою, яка, власне, сприймається на слух, чи пригадується) мелодією, а нотами, які її відображають, є ближчим, ніж той, який існує між виображуваним (тим, який сприймається на слух, чи пригадується) промовлянням слова і його записом за допомогою літер. Розмовна мова може існувати без свого письмового відповідника так само, як мелодія може існувати без нот. Як бачимо, Твардовський стверджує, що з мисленням і мовленням справа виглядає інакше.

Теоретик музики, однак, помітить, що музична нотація відіграла величезну роль у визначенні напрямів розвитку музики. Адже вона зробила можливим не лише написання дуже складних музичних творів, призначених для великої кількості виконавців (яким без нот було б важко вивчити відповідні партії). Музична нотація також деякою мірою визначає такий, а не інший “музичний матеріал”: на традиційному нотному стані не вдасться записати, наприклад, чвертьтони ітд. Отже, з одного боку, вона є «витвором» певної музичної культури, а з іншого боку - її “фіксатором”.

Так само справа виглядає з відношенням між мовленням і мисленням. Мовлення, з одного боку, є таким, а не іншим, тому, що воно є витвором людей, які мислять так, а не інакше, і є так, а не інакше, пристосованими до навколишнього світу. Однак, з іншого боку, цей інструмент впливає на спосіб мислення тих, хто ним послуговується і “зафіксовує” такий, а не інший, образ світу, який формується на його ґрунті. Цю думку Твардовський висловлює так:

“Як інструмент, людське мовлення не тільки опосередковано впливає на наше мислення, за допомогою якого чужа думка входить у нашу свідомість, але й самою своєю формою, своєю структурою, вона здатна нашим думкам надати певну спрямованість і зробити їх, таким чином, від себе залежними” [ТтсиїДотс^кі 2013: 70-71].

Можна сказати, що такий, а не інший спосіб мовлення разом з нашим біологічним інструментарієм співтворить наші аналітичні категорії, які полегшують, або й взагалі роблять можливим упорядкування пізнання. Такими категоріями є суб'єкт і предикат. У нашому природному підході до світу предметами, до яких ми відносимося, є речі й особи, щодо яких ми стверджуємо різні властивості. Ці речі та особи ми називаємо “природними” суб'єктами речень. Коли ми суб'єктами речень робимо абстракти Абстракт - у семіотичній термінології об'єкт, який не є часопросторовим індивідом (не є річчю або людиною) [примітка перекладача]., то ми починаємо про них думати так, немовби вони були незалежними предметами, подібно до конкретів Конкрет - у семіотичній термінології об'єкт, який є часопросторовим індивідом (є річчю або людиною) [примітка перекладача]. (речей і осіб). Саме такий приклад гіпостазування абстрактів подає Твардов- ський для демонстрації згубного впливу мовлення на мислення (пізніше поглиблений аналіз цієї проблеми здійснив Тадеуш Котарбінський). Твардовський звертає увагу на те, що, коли ми створюємо такі іменники, як “випадок” чи “щастя”, то ми починаємо думати, нібито десигнати Десигнат - у семіотичній термінології часопросторовий об'єкт, який позначає (десигнує) певна назва [примітка перекладача] . цих термінів є такими ж предметами, як і десигнати конкретних назв: “І тоді ми думаємо, що «випадок» є чимось так само реальним як людина, що «доля» і «щастя» є якимись істотами, які управляють перипетіями людського життя” [ТтсшДотс^кі 2013: 71].

* * *

Позицію Твардовського щодо відношення мовлення і мислення можна у стислій формі подати так: по-перше, чим абстрактнішим є мислення, тим сильніше воно потребує мовлення; по-друге, мовлення є інструментом мислення: “як кожна істота мусить рухатися згідно будови своїх органів, за допомогою яких вона рухається, так само мислити можна тільки так, як нам дозволяють засоби мислення” [Т^иїЛо^^кі 2013: 71]; по-третє, мовлення як інструмент мислення може бути джерелом помилок в мисленні.

Як я згадувала у вступі, Твардовський захищав тезу, що з огляду на тісний зв'язок між мисленням і мовленням неясне мовлення є свідченням неясного мислення. Додаймо на завершення, що у зв'язку з цим вправляння у ясному мовленні (і писанні) є, в певному сенсі, засобом “примушування” себе до ясності мислення.

Література

Твардовський, К. (2018а). Про ясний і неясний філософський стиль. In К. Твардовський, Вибрані твори, 120-122. Харків: Фоліо.

Твардовський, К. (2018b). Символоманія і

прагматофобія. In К. Твардовський, Вибрані твори, 123134. Харків: Фоліо.

Твардовський, К. (2018с). Образи і поняття. In К. Твардовський, Вибрані твори, 331-435. Харків: Фоліо.

Твардовський, К. (2018d). Теорія суджень. In К. Твардовський, Вибрані твори, 473-496.

Twardowski, K. (2013). Niezaleznosc mysli. In K. Twardowski, Mysl, mowa i czyn. Czqsc I, 63-74. Krakow: Copernicus Center Press.

References

Twardowski, K. (2013). Niezaleznosc mysli. In K. Twardowski, Mysl, mowa i czyn. Czqsc I, 63-74. Krakow: Copernicus Center Press.

Twardowski, K. (2018a). On Clear and Unclear Philosophical Style. [In Ukrainian]. In K. Twardowski, Selected Works, 120-122. Kharkiv: Folio. [= TBapgoBctKHH 2018a].

Twardowski, K. (2018b). Symbolomania and Pragmatophobia. [In Ukrainian]. In K. TBapgoBctKHH. Selected Works, 123-134. Kharkiv: Folio. [= TBapgoBctKHH 2018b].

Twardowski, K. (2018c). Images and Concepts. [In Ukrainian]. In K. Twardowski, Selected Works, 331-435. Kharkiv: Folio. [= TBapgoBctKHH 2018c].

Twardowski, K. (2018d). Theory of Judgments. [In Ukrainian]. In K. Twardowski, Selected Works, 473-496. Kharkiv: Folio. [= TBapgoBctKHH 2018d].

Размещено на Allbest.ru