Словотвірна структура абстрактних іменників української мови ХІ-ХІІІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЛОВОТВІРНА СТРУКТУРА АБСТРАКТНИХ ІМЕННИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ХІ-ХІІІ СТ.

Сіроштан Т.В., к. філол. н., доцент

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Богдана Хмельницького

У статті на матеріалі пам'яток давньої русько-української мови ХІ-ХІІІ ст. аналізуються абстрактні найменування з погляду їх семантики та словотворення. Встановлено, що універсальними дериваційними засобами для абстрактів виступають суфікси -ие та -ств(о). Девербативи представлені також похідними на -тв(а), -б(а), -об(а), -в(а) та з нульовим суфіксом. Для творення абстрактів від прикметникових основ використовувалися форманти -ость, -от(а), -ет(а), -ин(а), -б(а) та -0. Серед відприкметникових абстрактів поширеними були конфіксальні та композитно-суфіксальні структури.

Ключові слова: абстракт, абстрактний іменник, лексико-словотвірний тип, словотвірна структура, суфікс.

THE WORD-BUILDING STRUCTURE OF ABSTRACT NOUNS IN UKRAINIAN LANGUAGE OF ХІ - ХІІІ CENTURIES

Siroshtan T.V., PhD in Philology, Associate Professor

Melitopol Bohdan Khmelnitsky State Pedagogical University

The study of the history of the derivation system of the Ukrainian language is impossible without elucidating the dynamics of lexical and word-building types of nouns of various thematic groups. The names of abstract concepts are one of the most interesting parts of the vocabulary of the language, which has long attracted the attention of scholars. The purpose of the article is the semantic and word-building analysis of abstract names in the Ukrainian language of the XI-XIII centuries. In the lexical system of the Old Russian-Ukrainian language, abstract nouns form a large in scope and diverse semantically thematic group, which is represented by names denoting actions (physical short-term, one-time, mental actions and processes, actions of natural forces of nature, long, repetitive actions and processes; production, etc.); traits of character, deeds, features of human intelligence; feelings (physical and mental, positive and negative); universal values, concept of world order; religious, mythological, mystical notions; generalized signs, qualities, properties relating to being and non-existence; occupation, activity, state of the person, connected with its position, social role; relationships between people; physical condition of the being; spatial- temporal names, etc. The word-building structure of the abstract nouns of the Old Russian-Ukrainian language of the XI-XIII centuries was quite diverse. Among the analyzed derivatives, formed by the suffix method, the verbal and adjective derivatives are quantitatively predominant, whereas substantives are relatively small. Already at the beginning of the XI century in the Old Russian-Ukrainian language the main lexical and word-building types of abstract nouns - the names of the abovementioned actions, generalized signs, properties and states - were clearly outlined. Such words greatly enriched the dictionary of the then speaker and were actively used to refer to concepts that correlate with the developed thinking of man. Most derivative abstracts of the Old Russian-Ukrainian language are verbal with formants -ье, -ие, -ние, -нье and with a zero suffix. The names of the actions with formants -ств(о), -б(а), -об(а) were also widespread. Powerful competition with verbal lexical and word-building types consisted of derivatives derived from the adjectives, formed by suffixes -ость, -от(а), and rarely -ств(о). Substantives, as a rule, were executed with the help of formants -ие and -ств(о), but were insignificant. Consequently, at this stage of the development of the Ukrainian language, processes of unification of derivational formants, the attraction for uniqueness are traced. The universal means of creating abstractions are suffixes -ие and -ств(о), a prominent place also gradually acquires materially not pronounced formant.

Key words: abstract, abstract noun, lexical and word-building type, word-forming structure, suffix.

Вивчення історії дериваційної системи української мови є неможливим без з'ясування динаміки лексико-словотвірних типів іменників різних тематичних груп. Назви абстрактних понять становлять одну з найцікавіших ділянок словникового складу мови, що здавна привертала увагу науковців, зокрема П. Білоусенка, І. Ковалика, О. Микитюк, Медведовської, В. Німчука, Л. Полюги, З. Піскозуб, Н. Томи та ін. У працях з історії мови, лексикології, словотвору сформувалося значне теоретичне підґрунтя з окресленого питання, розглядалося становлення та функціонування іменникових лексико-словотвірних типів, вивчено дериваційні можливості окремих афіксів, однак спеціальних розвідок узагальнювального характеру, присвячених абстрактній лексиці давньої русько-української мови ХІ-ХІІІ ст., немає. Це зумовлює актуальність нашого дослідження.

У сучасній лінгвістиці абстрактними вважають іменники, які називають поняття, що не мають реального втілення, тобто вказують на стан, почуття, процес, якість, риси характеру, різні вияви інтелектуального рівня людини, відносини між особами, народами, особливості етикету, є науковими та виробничими термінами тощо [8, с. 7-8]. Метою статті є семантико- словотвірний аналіз абстрактних найменувань, утворених суфіксальним способом, в українській мові ХІ-ХІІІ ст.

Дериваційна структура абстрактів давньої руськоукраїнської мови ХІ-ХІІІ ст. була доволі різноманітною. Серед аналізованих дериватів кількісно переважають віддієслівні та відприкметникові похідні, натомість десубстантиви становлять порівняно невелику групу.

H. Девербативи з абстрактною семантикою мали загальне значення опредметненої дії і були представлені в обстежених джерелах численними лексико-словотвірними типами.

1.1. Найбільш поширеними, за нашими спостереженнями, виявилися абстракти на -ье, -ие, -ние, -нье. За допомогою таких суфіксів оформлювалася словотвірна структура назв різноманітних узагальнених (переважно тривалих) дій, процесів, станів, наприклад: се худаго мого безумь наказанье (п.ХІ/1377 Повч 31) від наказати; виселени -- (1073 Ср І 403), вселение (ХІ/ХІІІ-ХІУ СлРЯ ІІІ 122) `дія за дієсловом вселити; оселити, зробити заселеним, заселити'; исткание, истъкание (1097 VT 322) `дія за дієсловом исткати - виткати; прикрасити тканим візерунком'; глаголание (ХІ/XVІ TV 25) `промова, мовлення'; балование (ХІІ І 68) `лікування' від баловати `лікувати, зцілювати'; избитие, избитье (ХІІ- ХІІІ V 98) `побиття, руйнування; вбивство, знищення'; испечение (ХІІ-ХІІІ V 270) `дія за дієсловом испечь"; багрение (ХІІІ І 63) `фарбування в багровий колір' тощо.

Значна кількість девербативів цього лексико-словотвірного типу представлена утвореннями, що мають подвійну мотивацію, тобто можуть розглядатися як конфіксальні похідні, наприклад: пооучень-- (п.ХІ/1377 Повч 30), пооучени -- (СДЯ УІІ 372) `вивчення, повчання' від оучити або пооучити (373); бЖиимь повелЬньємь да наполнит слЬси и пол (п.ХІ/1377 Повч 31), повЬлени-- (СДЯ V 460) `наказ, рішення, постанова; дозвіл' від велЬти або повелЬвати (459); домышление (ХІ/ХІІІ-XrV СлРЯ JV 314).

Помітне місце серед дериватів із аналізованою семантикою посідають композитно- суфіксальні похідні, які “вказували на дію чи стан, названі дієслівною основою й конкретизовані в першій основі складання' [6, с. 42]: красножитье (1073 СлРЯ VIII 18) `приємне життя' (жити красно); высокоглаголание (1096 III 252) `піднесена промова, красномовство' (глаголати вгсоко); зложитие, зъложитие (XI VI 23) `нещастя, негаразди' (жити зло); злодумание, злодумие (XI/XVI VI 22-23) `поганий задум'.

1.2. Набули поширення в розгляданий період, за нашими даними, нульсуфіксальні віддієслівні похідні з абстрактною семантикою. Вони представлені в обстежених джерелах кількома продуктивними підтипами.

Абстракти на позначення тривалої або результативної дії, наприклад: не да" собЬ оупоко" (XI/1377 Повч 35) від оупокоити; ночны поклоно и пЬньє члвкъ побЬжає дь'вола (31) від поклонити ся; изгонъ (1073 СлРЯ VI 139) `вигнання'; бещисльныя пагоубы оумирающе (XI/XIII-XIV ХА 13), пагоуба (1284 СДЯ VI 335) `руйнування, знищення' від гоубити або погоубити; мнЬ горе лютое мнЬ на нем сЬдя плачь горкіи (XII/XVII ДЗ 8), плачь (XI СДЯ VI 416) `плач; вираження горя'; и бысть сЬча зла (XII-XIII ЖБГ 54) від сЬкти; блоудница грЬховъ отпоустъ при"тъ (XII/XIV СлТур 256); позоръ (XII VI 578) `дія за дієсловом позьрЬти - подивитися'; подЬлъ (к.XIII/ок.1425 561) `поділ, розподіл'; избой (XIII/XVII СлРЯ VI 100) `побиття, знищення” (избити).

Серед аналізованих дериватів на позначення дії виокремлюється група найменувань роду діяльності, постійних або тимчасових занять людини: на ловиЬхати (XI/1377 Повч 33), лови (до 1125 Ср II 39) `полювання' (ловити); торгъ дЬють корсунне (XII/1377 ПВЛ 165); поЬздъ (1136-1137/XIV СДЯ VII 419) `об'їзд земель для збирання данини' тощо.

Окремі іменники цього типу позначають рух, переміщення в просторі, наприклад: бЬгй (1073 Ср I 214) `втеча'; отъходъ (XII СДЯ VI 300) `віддалення'; изъЬздъ, изъЬздъ (ii.XIII СлРЯ VI 213) `набіг, напад'.

Найменування почуттів, емоцій трапляються в аналізованих джерелах доволі часто: възрть на жєноу съ похотью (1144 ГЄ 176), похоть (1076 СДЯ VII 385) `пристрасне бажання' від похотЬти `пристрасно забажати' або конфіксальне від хотЬти; завида (XI Ср І 900) `заздрість'; ласка (до 1093 II 9) `ласка, любов' від ласкати; Жена добра любит страду (XI/XVII ДЗ 47); списах от тугы сердца своего (Там само); обида (XII-XIV СДЯ V 473); опала (к.XIII/ок.1425 VI 134) `гнів, обурення' тощо.

Назви фізичних відчуттів істоти, наприклад: гладъ (XI/XIV СДЯ 325), голодъ (1280 II 349) `почуття голоду' споріднене з `жадати, прагнути' (ЕСУМ І 552), пор. також вживання у значенні `гостра нестача продуктів харчування' - прі немьже бы гладъ велии зЬло (XI/XIIXIV XA 8); квасъ (1078/XVI СлРЯ VII 103) `кислота, кислий смак'; варъ (XI/XIII-XIV СДЯ І 374) `лихоманка'; и глухимъ слуха даровахъ (XII/XIV СлТур 255) від слухати та ін.

Абстрактні назви мовленнєвої та розумової діяльності людини представлені в обстежених джерелах численними похідними: 'Удавше богови хвалу (XI/1377 Повч 33) від хвалити; Сказъ о стльствЬЛевгитьскЬ (XI/XIII-XIV XA 5) від сказати; говоръ (1076 СДЯ II 342) `шум, гул; ремствування'; дума (1096 СлРЯ IV 373) `рада, нарада' (думати); поносъ (XI VII 176) `докір; дорікання, засудження' (поносити); сєго оукора не жаль (XII/1377 ПВЛ 166) від оукоряти; вЬдь (XII Ср І 480) `знання, відомості' (вЬдати); кыи ли ми боудеть вктъ (XII-XIII ЖБГ 45), отъвЬтъ (1076 СДЯ VI 226) `відповідь на питання, роз'яснення; передбачення, пророцтво; вказівка, розпорядження' від мпвЬтити або конфіксальне утворення від вЬтовати [7, с. 92-93] тощо.

Велику кількість іменників цього типу можна розглядати і як суфіксальні, і як конфіксальні похідні, наприклад: похвала каганоу нашемоу влодимероу (XI/XV ІлСл 39), похвала (1076 СДЯ VII 376) `похвала, схвалення; вихваляння' від похвалити або хвалити; Но о законЬ... о благодЬти и істинЬ .... повЬсть сї есть (XI/XV ІлСл 40), повЬсть (ХІ СДЯ VI 480) `сказання, оповідь, оповідання' (вЬстити або повЬстити); да восплачются в нас душеполезныя помыслы (XI/XVII ДЗ 53), помыслъ (1076 СДЯ VII 150) `злий намір, задум; думка; бажання, намір' від (помислити або мислити) та ін.

Абстрактні найменування суспільних явищ, обставин тогочасного життя становлять в українській мові XI-XIII ст. доволі виразний лексико-словотвірний тип: О НикиистЬмь сборЬ сказъ въ главизнЬ (XI/XIII-XIV XA 14); люди~ "ко на позоръ стЬкоша (15), позоръ (XII СДЯ VI 578) `вистава'; соуща емоу потрЬбъ ради (XI СинПат 125), потреба (XII СДЯ VII 348) `потреба, необхідність; прохання, клопотання' (потребуватиУ; възмоутъ (XI/XIIIXIV II 85) `заколот, смута' (възмоутити); вередъ (1076 I 392), вредъ (489) `шкода, зло” (вередити); пагоуба (XI/XIV VI 335) `зло; шкода'; моръ (XII-XIII V 25) від мерти (ЕСУМ III 510); на соудъ нє придстъ (1283 ЄЄ 50) від соудити; поставъ (1296 СДЯ VII 294) `звичай' (поставити) тощо.

Назви особливостей поведінки, проявів характеру людини також творилися за допомогою матеріально не вираженого форманта, наприклад: блидй (1073 Ср I 117), блоудъ (1076 СДЯ I 235) `розпуста; омана, помилка' від блпдити; послоухъ (i<.XI/XIV VII 248) `послух, покора' (слоухати або послоухати); ослоуха (XII-XIII VI 170) `непокора, непослух'; покора (XII-XIII VII 44).

Назви стихійних сил природи, явищ навколишнього світу в обстежених джерелах менш поширені: и тру веліи по всеи земли (XI/XIII-XIV XA 16), пор. и боудоу троусі по мЬста (1144 ГЄ 188); скрежетъ слышанъ быс с нбсе страшенъ (XI/XIII XIV XA 14); заходъ (XI/XIII-XIV СДЯ III 355) `захід (сонця)'; мразъ (XII-XIII V 30) `мороз, холод' від мерзти (див. ЕСУМ III 515); варъ (XIII СДЯ I 374) `спека' (варити) та ін.

1.3. Помітними в українській мові аналізованого періоду були девербативи на -ств(о). Ь дієслівними основами цей суфікс у слов'янських мовах утворює “назви дії, близької до поняття стану” [5, с. 150]. Більшість іменників позначала особливості поведінки, вчинки людини, виконані нею дії, наприклад: оу себе кладоуть дЬти спче, и оугнетають, оубииство ли ~сть? (1156/XIII Кир 58) від оубити; дЬиство (1076 СДЯ III 153) `заняття якоюсь справою'; бЬгство (XII/XVI СлРЯ I 86) `втеча', пор. бЬство (XI Ср I 221, СДЯ I 367) від бЬгти; АщЬ кто не бывалъ во многихъ бедахъ ... нЬсть в немъ вЬжества (XIII/XVII ДЗ 68) від вЬдати тощо.

У словотвірній структурі окремих деривативів простежується похідний формант -тельств(о), наприклад: кто оукрадеть ... да не придеть въ чистительство (1156/XIII Кир 46) від чистити; и мчтльствомь и неправедно и безаконьно цртвовавъшимъ (XI/XIII-XIV XA 71), моучительство (XI/XIII-XIV СДЯ V 50) `тиранія, деспотизм' (моучити); сс придс въ свЬдитЬльство да свЬдитЬльствоуть о свЬтЬ да вси вЬроу имоуть (1283 ЄЄ 41) від вЬдати.

Поширеними, за нашими даними, були композитно-суфіксальні утворення із зазначеною семантикою: оубииство начьныи братооубииство (XI/XIII-XIV XA 32), братооубииство (XI/XII СДЯ I 310) `вбивство брата'; доброчиньство (1096 Ср I 681); злодЬйство (1096 СлРЯ VI 21, СДЯ III 416) `злодіяння, злочин'; благочиньство (XII-XIII СДЯ I 215) `дотримання встановлених правил' та ін.

Пор. також конфіксальні похідні: За поущенаго къ времени от жены по невЬжьствоу посагьшия (1156/XIII Кир 49), невЬжьство (XII СДЯ V 243) `незнання, необізнаність' (не вЬдатиУ; "снЬе и вЬрнЬе послоушьство приведемь о тебЬ (XI/XV ЄСл 43), послоушьство (XII СДЯ VII 256) `свідчення на суді; послух, покора' (слоушати); несмысльство (XII V 370) `нерозумність, нерозсудливість' (не смыслити).

Траплялися в обстежених джерелах віддієслівні найменування роду занять, професії за назвою відповідної дії, наприклад: имыи въ себе врачьство безмьздьно -- (ХІІ-ХІІІ ЖБГ 56), врачество (1097 СлРЯ ІІІ 103), врачьство (ХІ/ХІІ СДЯ І 487) `лікування, зцілення недугів, виправлення вад' (врачевати); вЬдьство (ХІІІ Ср І 480) `чаклування' (вЬдати).

Кілька найменувань почуттів, емоцій особи не утворювали в давній руськоукраїнській мові виразний лексико-словотвірний тип: любство (ХІ/ХУІ СлРЯ УІІІ 340), любьство (до 1200 Ср ІІ 91) `почуття прихильності, любові' (любити); опальство (1296 СДЯ УІ 134) `лють, гнів' (опалити `обпалити').

1.4. Серед девербативів з абстрактним значенням продовжували функціонувати в ХІ-ХІІІ ст. переважно відомі з праслов'янської мови найменування дій, вчинків людей на -б(а), -об(а), наприклад: гостьба (1016/1280 СДЯ ІІ 373, Ср І 570, СлРЯ ІУ 107) `виїзна торгівля'; красьба (ХІ Ср І 1317, СлРЯ УІІІ 24) `прикрашання'; борьба (ХІІ Ср І 157); крадьба (ХІІІ 1311) та ін. У цей період, за нашими даними, з'являється кілька новотворів: Женитба всякому человЬку печаль (ХІІ/ХУІІ ДЗ 47); плясьба (1282 СДЯ УІ 441) `танок' (плясати).

Окремі похідні цього типу використовувалися на позначення роду занять, тривалої або постійної діяльності людини: црквнаго нарда и службr са^м есмй призирал й (ХІ/1377 Повч 35), все за того диного и пени и слоужьба (1156/ХШ Кир 24) від служити; лЬчьба (1047 Ср ІІ 81), лЬчба (ХІ-ХІІ СлРЯ УІІІ 222) `лікування'; Асклипи же врачьбоу (ХІ/ХШ-ХІУ ХА 62), врачьба (1076 СДЯ І 487, Ср І 315), врачба (ХІ СлРЯ ІІІ 102) `лікування, зцілення недугів, виправлення вад' від врачитися `лікувати' або врачь `лікар'.

Найменування розумових та мовленнєвих дій, процесів, а також їх результатів були в аналізованих пам'ятках нечисленними, наприклад: призваша пак/ с молбою стратигаМали" на помощь (ХІ/ХІІІ-ХІУ ХА 41), мольба (1076 СДЯ У 20, Ср ІІ 171, СлРЯ ІХ 257) `мольба, прохання; молитва'; .жалоба (1296 СДЯ ІІІ 230, Ср І 841) `скарга, докір' (жалити); вадьба (ХІІ-ХІІІ СДЯ І 370, Ср І 224, СлРЯ ІІ 10) `скарга, наклеп' від вадити `скаржитися'; куиба (ХІІ-ХІІІ СлРЯ УІІІ 111) `дія за дієсловом куяти - нарікати, бурчати' та ін.

Назви психічного стану, відчуттів істоти трапляються в обстежених джерелах як виняток: Уныша цвЬты жалобою, и древо стугою къ земли прЬклонило (ХІІ СПИ 220), .жалоба (ХІІІ Ср І 841) `жалоба; горе, співчуття' (жалити), пор. жальба (ХІІ-ХІІІ СлРЯ У 75) `неприязнь; обурення'.

Лексико-словотвірний тип найменувань фізичного стану, відчуттів істоти, за нашими даними, втратив продуктивність: алйчьба (1073 Ср І 19), алчьба (1076 СДЯ І 82), алчба (ХІ СлРЯ І 32) `відчуття голоду, голод; піст', пор. лачьба (1073 Ср ІІ 13, СлРЯ УІІІ 181) `те саме'.

1.5. Окремий лексико-словотвірний тип абстрактних іменників становили структури на - тв(а), наприклад: по жтни млтве (п. ХІ/1377 Повч 30) від молити; кл#твоу на тпрЬвЬщаваю (ХІ СинПат 126) від клти; жатва, ж#тва (1056 Ср І 845) від жати; женитва (1073 858) `шлюб; весілля' (женити); вйздатва (ХІ 349) від вйздати; ловитва (ХІ СлРЯ УІІІ 266) `полювання' (ловити); коситва (ХІІ-ХІІІ/ХУ УІІ 359) `косіння, косовиця' (косити) тощо.

1.6. За допомогою суфікса -в(а), -ав(а) в українській мові аналізованого періоду також творилося кілька абстрактів, наприклад: дьржава, дрьжава (ХІ Ср І 773), держава (ХІІ-ХІІІ СлРЯ ІУ 222) `влада, сила, могутність (правителя, монарха)'; кричава (ХІІ-ХІІІ УІІІ 59) `крик'. Продовжує також активно функціонувати праслов'янський іменник молва (1076 СДЯ У 52, Ср ІІ 199) `шум, хвилювання, метушня', який уже втратив зв'язки із мотивувальним словом праслов'янського mol-/mel- `молоти' (ЕСУМ ІІІ 492) [4, с. 17]: да не мйлйва бдеть вйлюдьхй (1056 ОЄ 50); и оумолче [людськаа] молва (ХІ/ХІІІ-ХІУ ХА 40).

Поширеними в аналізованих пам'ятках давньої руськоукраїнської мови були, за нашими спостереженнями, відприкметникові абстрактні назви.

Найбільш продуктивний лексико-словотвірний тип деад'єктививів уже на цьому етапі розвитку мови становили іменники на -ость. Назви почуттів, емоційних станів, властивих людині, представлені в обстежених джерелах великою кількістю дериватів, які вживалися ще в праслов'янській мові, а також новотворами ХІ-ХІІІ ст., наприклад: се бо благовЬстоу вами радость еелик (1056 ОЄ 57), испольні я радости (ХІІ/ХІУ СлТур 253), радость (1057 СлРЯ ХХІ 125) `радість'; велика ги млТь тво" на на~(п. ХІ/1377 Повч 31), милость (1076 СДЯ JV 530) `милість, милосердя; співчуття'; АрЬю же "рость (ХІ/ХІІІ-ХІУ ХА 71) від "рыи; гордость лтерга"(ХІ/ХІІІ ХІ\' 73), гърдость (1076 СДЯ ІІ 408), гръдость, гъръдость (ХІІ-ХІІІ СлРЯ JV 82) `гордість, гордовитість' від гордый; ко благости испълненъ бысть (ХІІ-ХІІІ ЖБГ 48), благость (1076 СДЯ І 205) `доброта, милосердя, милість'; лютость (1076 JV 486) `жорстокість, лють'.

Доволі поширеними в українській мові розгляданого періоду виявилися найменування особливостей характеру, поведінки істоти: имЬ ... вс<коу свЬдоуще мдр^сть (ХІ/ХІІІ ХІХ ХА 20), трудолюбива" бчела свою мудрость показающи (ХІІ/ХІV СлТур 252), мудрость (1073 Ср ІІ 186), моудрость (1076 СДЯ V 33) `розум; знання, сукупність знань, філософія' (мудрыи); то "ради дивны "хитрости и премдр<sup>с</sup>ти (ХЕХО-Х^ ХА 55) від хитрыи; и себе и сво" си погоуби за многоую несытость (ХЕХО-Х^ 39), несытость (1076 СДЯ V 374) `жадібність, ненажерливість' від несытыи (375) `жадібний, ненажерливий'.

Найменування фізичного стану людини спостерігаються в обстежених джерелах доволі часто, наприклад: дЬтескыи младости (ХІ/ХV ІлСл 41), младость (ХІ/XV СлРЯ ІХ 186) `молодість'; побЬдами и крЬпостїю поминаютьсж нынЬ (ХІ/Х\' ІлСл 41), крЬпость (1076 СДЯ TV 321) `здоров'я, сила', крЬпость (ХІ-ХІІ СлРЯ VUl 36) `фізична сила, міць; могутність, сила, непереможність; твердість, міцність' від крЬпи (СДЯ !V 322) `активний', пор. креп (ЕСУМ ІІІ 84) `міць, сила', або від крЬпикыи (СДЯ 322) `міцний, твердий'; бъдрость (ХІІ І 325) `бадьорість, рішучість, сила' та ін.

Окремі іменники вживаються на позначення фізичних відчуттів істоти, проте вони залишаються, як і в попередній період розвитку мови, не дуже численними, наприклад: прЬизлиха насыштьшемсж сладости книжныа (Хl/ХV ІлСл 40), сладость (ХІІ-ХІІІ СлРЯ ХХV 68) `приємний або солодкий смак'; горесть (1076 СДЯ ІІ 356) `гіркота' від гории (за допомогою суфікса -есть), пор. переносне стонааше горестию срдьчьною (ХІІ-ХІІІ ЖБГ 45); мьрзость (1076 СДЯ V 95) `те, що викликає відразу; гидота' з первинним значенням `холодність' від мьрзыи (КЭСРЯ 262); бридость (1073 Ср І 178) `терпкість, кислота, гіркота'. Назви, що характеризують морально-етичні поняття або обставини життя людини, на -ость утворюють непродуктивний лексико-словотвірний тип: благость (ХІ-ХІІ СДЯ І 205) `чеснота, праведність'; злохытрость (ХЕХШ-Х ІІІ 424) `підступи, обман' (злохытръш); добрость (ХІ Ср І 679) `чеснота'.

Окремі параметричні ознаки об'єктів навколишнього світу представлені такими іменниками: дългость (ХІІ СДЯ ІІІ 119), долгость, длъгость (1263 СлРЯ) `тривалість; якість властивість за значенням прикметника долгий"; малость (ХІІІ ІХ 20) `малість, незначність щодо величини, обсягу, тривалості'.

Серед іменників на позначення узагальнених ознак за кольором в ХІ-ХІІІ ст. трапляється невелика кількість дериватів із аналізованим формантом: бледость (1073 Ср 119), блЬдость (СлРЯ І 237) `блідість'; зеленость (ХІІІ/1477 V 370) `властивість і стан зеленого'.

Деривати, що називають фізичні характеристики об'єктів довколишнього світу, формують в українській мові аналізованого періоду окремий лексико-словотвірний тип, відомий ще з праслов'янської мови, наприклад: быстрость (ХІ Ср І 204, СДЯ І 338) `швидкість, квапливість' (быстрый); борзость, бръзость (ХІ Ср І 198), бързость (ХІІ СДЯ І 329) `швидкість, стрімкість' (бързыи); гладость (ХІ Ср І 517).

Поширеними в обстежених джерелах української мови ХІ-ХІІІ ст. виявилися деад'єктиви з абстрактною семантикою на -от(а), -ет(а). Найчастіше, на думку дослідників, іменники із цими формантами іменували ознаки, певним чином пов'язані з людиною [1, с. 18]. Особливості емоційного стану особи, її характер, почуття позначають такі деривати: доброта (1047 Ср І 680) `краса, доброта', пор. доброта (ХІ-ХІІ СлРЯ JV 267) `краса, велич, благополуччя', пор. також доброта (1076 СДЯ ІІІ 14) `чеснота, чуйність, співчуття; благо, багатство, здобуток; інтерес, користь'; дрхлота (ХІ Ср І 738) `скорбота” від дряхлый (Там само) `похмурий, сумний; жорстокий'; приснота (ХІ СдРЯ ХХ 21) `щирість' тощо.

Фізичний стан істоти називали такі іменники: нищетою своею и наготою гладдмй и жаждею срдце твое на сймЬренїє клонща (ХІ/ХV ІлСл 43), нагота (ХІІ-ХІІІ СлРЯ Х 55) `вид і стан голого тіла'; нЬмота (1047 СлРЯ ХІ 175) `німота, неясність (мовлення)'; слЬпота (10,96 Ср ІІІ 442) `сліпота, поганий зір', пор. слЬпота (ХІІ СлРЯ ХХV 82) `відсутність здатності бачити й розуміти щось, правильно судити про щось'.

Абстрактні найменування за кольором нечисленні: бЬлота (1073 СлРЯ І 136) `білизна'; чорнота, чрьнота (1073 Ср ІІІ 1562) `чорнота, чорний колір'.

Найменування фізичних характеристик, зовнішніх ознак предметів представлені в обстежених джерелах такими похідними: яже соуть теплота (ХІ/ХІІІ-ХІУ ХА 66); мякота (1073 СлРЯ ІХ 342) `м'якість, нетвердість; стан рідких і газоподібних речовин на противагу твердим предметам'; ветхота, ветъхота (ХІІ ІІ 127) `старість, дряхлість'; мокрота (ХІІІ/XV ІХ 237) `властивість, стан мокрого, рідкого; сирість, вологість'; сухота (1073 Ср ІІІ 632) `сухість'; влагота (ХІІІ СлРЯ ІІ 207) тощо.

Параметричні, зовнішньо-конфігураційні назви також утворюють виразний лексико- словотвірний тип в українській мові аналізованого періоду: гда мали боудеть долготою (ХІ/ХІІІ ХІV ХА 28), долгота, длъгота, дългота, дълъгота (ХІІ-ХІІІ JV 300) `тривалість; якість властивість за значенням прикметника долгий"; локоти седмь ви долготоу и толистота вели"и страшна (ХІ/ХІІІ ХІХ 49); нынЬ слнце красоу с кивысотЬ висходить (ХІІ/ХІХ СлТур 251), высота (ХІ/ХІІІ ХІХ СДЯ ІІ 254) `протяжність зверху донизу'; круглота (ХІ/ХІХ-XV СлРЯ ХІІІ 80) `округлість, кулеподібність'.

Відприкметникових похідних з абстрактною семантикою, утворених за допомогою суфікса -ств(о), в обстежених джерелах давньої руськоукраїнської мови виявилося доволі багато. Лексико-словотвірний тип найменувань узагальненої ознаки, властивості, якості представлений в пам'ятках ХІ-ХІІІ ст. такими дериватами: въ двЬ ~стьствЬ бжьство и чловЬчьство ба (Ізб 1076 208); яже соуть теплота и стоуденьство соушю и мокро (ХІ/ХІІІ-ХІУ ХА 66); ли роботою, или оубожьствомь, или како хотяци (1156/ХІІІ Кир 39); вгсочьство (1073 Ср І 453) `висота' від високий: достоиньство (1073 Ср І 715, СДЯ ІІІ 69) `позитивна якість' (достоиныиУ; величьство (ХІ СДЯ І 388) `величина; величність, гідність'; младьство (ХІ/ХІІІ-ХІУ ІУ 551) `дитинство; молодість'; единьство, диньство (ХІІ СДЯ ІІІ 201, Ср І 818) `цілісність, єдність'.

Назви рис характеру, почуттів, особливостей поведінки людини утворювали доволі виразну групу деад'єктивів, а саме: жтъ жбьдани" и пи"ньства (Ізб 1076 223), пияньство (1076 СДЯ УІ 408) `пияцтво' (пияныи); моужа храборьствомь изимавъ (ХІ/ХІІІ-ХІУ ХА 48); лакомьство (1076 СДЯ ІУ 387) `обжерливість', пор. лакомьство (1076 Ср ІІ 6) `хтивість” (лакомґи); бЬшеньство (1076 СДЯ І 369, Ср І 223), пор. бЬшьство (ХІІ СДЯ І 369, Ср І 223) `безумство'; дрхльство (1076 Ср І 738, СДЯ ІІІ 96) `занепад, пригніченість'; лоукавьство (1076 СДЯ ІУ 432) `хитрість, підступність', пор. лукавьство (ХІ Ср ІІ 52) `зло, злоба, підступність' від лукавги; вгсочьство (ХІ/ХІІІ-ХІУ СДЯ ІІ 255) `гордість'; искрьньство (ХІ/ХІІІ-ХІУ ІУ 170) `щирість, щиросердість'; боуиство (ХІІ І 324) `хвастощі, зарозумілість'; дрсьльство, дрсельство (ХІІ Ср І 737) `суворість' від дряслги `похмурий'.

Невелика група слів, мотивованих прикметниками, позначала явища, стан суспільства, наприклад: вьсего мїра богатьство събьрано (Ізб 1076 185), богатьство (1076 СДЯ І 251) `багатство, великі статки' (богатый); праздньствомь почтоша ихъ (ХІ/ХІІІ-ХІУ ХА 71), праздьньство (ХІ/ХІУ СДЯ УІІ 471), праздньство (к.ХІІІ/ок.1425 475) `свято, торжество' (праздныи); поганьство (ХІІ-ХІІІ УІ 485) `язичництво; наслідування язичницьких звичаїв' (поганыш); поздьньство (ХІІ 571) `пізній час' тощо.

В аналізований період, за нашими спостереженнями, виразно окреслилася лексико- словотвірний тип деад'єктивів з абстрактною семантикою, утворених за допомогою матеріально не вираженого форманта. Фізичний стан істоти позначали такі іменники: жєно отъпоущена си отъ нєдга твого (1056-1057 ОЄ 49), въ нєдоузЬ свомь (1283 ЄЄ 60), недоугъ (1076 СДЯ V 263) `хвороба, страждання' від нєдоужии та ін.

Характеристики об'єктів довкілля, істот, за нашими даними, трапляються в українській мові ХІ-ХІІІ ст. нечасто: быстрь (ХІ/ХІІ ХІV СДЯ І 338) `швидкість, стрімкість'; глубь (до 1200 Ср І 521) `глибина'; ДЬвиця бо погубляеть красу свою (ХІІ/ХVІІ ДЗ 25) від красьныи.

Найменування життєвих обставин з нульовим суфіксом є нечисленними, наприклад: лють (ХІ Ср ІІ 97) `біда' від лютыи.

Велика кількість абстрактних іменників на позначення стану суспільства, параметричних ознак, загальної абстрактної ознаки [2, с. 25-26] утворювалася від прикметникових основ за допомогою суфікса -ин(а), наприклад: О законЬ ... и ж блгодЬти и істинЬ (ХІ/Х V ІлСл 39), исполнь блгдти истины (1283 ЄЄ 41), истина (1056 Ср І 1144) `дійсність, законність, правда, справедливість, вірність', пор. истина, истинна (1057 СлРЯ V 319) `істина, правда' від истй, истги; глибина (1056 Ср І 520); оуломоки пядь ви высоту а пядь в шириноу (ХІ/ХІІІ ХІV ХА 43).

Відприкметникові похідні на -б(а), -об(а) давньої руськоукраїнської мови були нечисленними. Більшість із них продовжила функціонувати від праслов'янської доби, а в ХІ-ХІІІ ст. спостерігаються процеси витіснення цієї дериваційної моделі більш продуктивними. Серед аналізованих деад'єктивів на -б(а), -об(а) виокремлюється лексико- словотвірний тип назв почуттів, емоцій, внутрішнього стану людини: яко превъзмогъ злобою вся (ХІ/ХІІ ХІХ ХА 7), НЬсть на земли лютЬи женскои злобы (ХІІ/ХVІІ ДЗ 10), зилоба (1076 СДЯ ІІІ 410, Ср І 1000, СлРЯ V 16), злоба (1073 Ср І 1000, СлРЯ V 16) `зло; біда, нещастя; вада, гріх; ворожнеча', пор. золоба (1073 Ср І 995) `злоба; зло, гріх'; пор. також похідні на -обь: зълобь (ХІ СДЯ ІІІ 412), золобь (1073 Ср І 995), злобь (1073 Ср І 1073, СлРЯ V 18).

Найменування стосунків між людьми представлені дериватом вражьба (к.ХІІІ/ок.1425 СДЯ І 480), вражба (ХІІ-ХІІІ/ХV СлРЯ ІІІ 94) `ворожнеча' від вражий або врагъ.

Десубстантиви становлять відносно невелику за обсягом групу абстрактів давньої руськоукраїнської мови.

Найбільше в пам'ятках обстеженого періоду, відіменникових дериватів на -ие, проте вони утворюються, як правило, конфіксальним або композитно-суфіксальним способом. Конфіксальні похідні мали різноманітне значення (називали переважно стан істоти, суспільства, довкілля): се л худаго мо~го безумь" наказанье (п.ХІ/1377 Повч 31) від ум; за безвЬрие твое изглажоу лЬть четгри на десте (ХІ СинПат 124), безвЬрие (ХІ СлРЯ І 95) `безвір'я' (вЕра); безбрачие (1073 94) `безшлюбність' (браки); безгоди (1076 СДЯ І 114) `невчасність, несприятливий час'; безмЕри (1076 128) `непомірність, надмірність'; безводие (ХІ/XV СлРЯ І 98) `відсутність, нестача води'; наводие (до 1128 Х 35) `повінь'; безбожие (ХІІ І 93) `невіра в бога, відсутність істинної (християнської) віри'; безбурие (1219 94) `відсутність бурі'.

Часто трапляються в аналізованих джерелах композитно-суфіксальні похідні з опорним іменниковим компонентом, що здебільшого характеризували людину, її поведінку, характер, наприклад: лютонравие (XІ/XVІ СлРЯ VH! 347) `жорстокий, суворий норов'; великоумие (ХІ ІІ 68) `мудрість, велич думки'; великодушие (ХІ 65) `великодушність'; единовластие (ХІ Ср І 811); единовЕрие, единовЕрье (ХІ СлРЯ V 19) `спільність віри'; злонравие, зълонравие (ХІІ-ХІІІ V 27) `схильність до зла, поганий характер'; высокомыслие (ХІІ/ХІУ ІІІ 253) `гордість, погорда', пор. вышеумье (ХІІІ-XV 277); зловЕрие (ХІІІ-XV V 19) `віровідступництво, язичництво'.

Виразну групу абстрактів давньокиївської доби утворювали десубстантиви на -ств(о). Продуктивний лексико-словотвірний тип становили найменування роду занять, професії, постійної діяльності людини, а також її чину, посади, мотивовані відповідними назвами осіб, наприклад: изгнанъ от патриаршьства (ХІ/ХІІІ ХІ\' ХА 24), патриаршьство (ХІ/ХІХ' СДЯ V 360) `перебування в сані патріарха'; воиньство (ХІ/ХІІІ ХІ\' І 465) `військова служба; військове звання, чин'; пискоупьство (ХІ/ХІІІ ХІ\' ІІІ 215), епископьство (ХІІ СДЯ ІІІ 213, СлРЯ V 54), пискоупьство (ХІІ-ХІІІ СДЯ V 397) `сан, посада єпископа'; купечество, купьчьство (ХІ VH 127) `торгівля; діяльність купця'; вълшьство (ХІІ СДЯ ІІ 166) `чаклування'; ди"коньство (ХІІ 472) `посада або звання диякона'; игоуменьство (ХІІ ІІІ 446) `сан ігумена'; мнишьство (ХІІ JV 554) `чернецтво, чернече життя' (мнихъ); древодЕльство (ХІІ-ХІІІ ІІІ 81) `робота з деревиною, обробка деревини' (древодЕл `тесля, столяр; майстер з обробки деревини') тощо.

Поширеними в аналізованих пам'ятках ХІ-ХІІІ ст. були іменники, що позначали особливості характеру, поведінки істоти, її психічні відчуття, фізичні характеристики. Тут збереглися нечисленні праслов'янські утворення, наприклад: дЕвство цЕлость (1156/ХІІІ Кир 62), дЕвьство (1056 Ср І 782, СДЯ ІІІ 149) `цнотливість'; дивенъ же 6h ж величьствЕ тЕла и моужьства (ХІ/ХІІІ ХІ' ХА 12), моужьство (ХІІ СДЯ V 41) `мужність'; еже инЕмь оуродьство мнис< (XІ/XV СлІл 43) від оуродъ; коварьство (ХІ/ХІІІ ХІ\' СДЯ JV 231) `розсудливість, розум, лукавство' від коварь `коваль' (Ф ІІ 270). До новотворів цього лексико-словотвірного типу належать, за нашими спостереженнями, такі субстантиви: гладьство (1076 СДЯ ІІ 327) `ненаситність, жадібність'; постьничьство (ХІ/ХГУ VH 316) `стримане життя, аскетичне життя' (постьникъ `той, хто дотримується посту, веде аскетичне життя; монах, аскет'); блоудьство (ХІІІ І 238) `розпуста' та ін. У словотвірній структурі іменників зълобство, злобьство (1096 СлРЯ V 18) `злостивість' (зйлоба); бо"зньство (ХІІ- ХІІІ СДЯ І 300) `те саме, що бо'знь'; дЕньство, дЕаньство (ХІІ Ср І 800) від дЕние `те саме' - суфікс -ств(о) є надлишковим.

Словотвірне значення `риси характеру, особливості поведінки людини' передавалося в розгляданий період також за допомогою конфіксальних морфем із другим компонентом - ств(о): за безочьствого вистави дасть моу ~лико трЕбоуть (1056 ОЄ 59), пор. безочьство (1406 СДЯ І 132) `безсоромність'; безпечальство (ХІІ-ХІІІ 133) `незворушність, безпристрасність'; безбоязньство (ХІІ СлРЯ І 94) `безстрашність'; небоязньство (ХІІ/ХІУ ХІ 21) `відсутність обережності, безстрашність'; безбожество (ХІІ І 93) `невіра в бога, відсутність істинної (християнської) віри'.

Книжний характер мови більшості пам'яток обстеженого періоду зумовив використання значної кількості композитно-суфіксальних абстрактів на -ств(о), мовознавці підкреслюють високу продуктивність цього форманта при творенні складних слів [6, с. 68], наприклад: вседЬйство (1096 СлРЯ Ш 119) `підступність'; великоумство (ХІ ІІ 68) `мудрість, велич думки'; благонравьство (ХІІ СДЯ І 190) `покірність, гречність'; благомоужьство (ХІІ І 190) `мужність, хоробрість'; моужеженьство (ХІІ-ХШ V 37) `жіночність, подібність до жінки'; злокозньство (ХІІ/XV СлРЯ V 25) `підступи, підступність, хитрощі'; зловЬрство (ХІІ V 19) `те саме'.

Доволі виразний лексико-словотвірний тип становили назви різноманітних станів, у яких перебуває або може перебувати людина, або станів, характерних для навколишнього середовища, суспільства: приязньство имЬте ли къ мнЬ (ХІІ-ХІІІ ЖБГ 46); гоубительство (ХІ/ХІІІ-ХНУ СДЯ ІІ 403) `гибель, мор'; отьчьство (ХІІ-ХІІІ V 314) `властивості Бога- Отця'; женишьство (ХІІ-ХІІІ ІІІ 247) `стан очікування нареченого'; кърмительство (ХІІ-ХІІІ XV 367) `можливість прогодуватися' (кърмитель `той, хто дає їжу; годувальник); главство (ХІІ-ХІІІ СлРЯ JV 24) `першість; обраність'; изгойство (ХІІ/XVІІ-XVІІІ V 138) `стан, становище вигнанця'; вдовьство (ХІІІ ІІ 265) `вдівство'.

Серед композитно-суфіксальних дериватів аналізоване словотвірне значення мають такі іменники: доброродьство (1073 Ср І 679, СДЯ ІІІ 12) `знатність, шляхетне походження' (добрый родъ); вседержительство, вьседьрьжительство (1096 СлРЯ ІІІ 119) `всемогутність, повнота влади'; единовластьство (до 1200 Ср І 811) та ін.

Конфіксальним способом утворені численні іменники зазначеного типу, наприклад: безоупованьство (ХІІ-ХІІІ СДЯ І 146) `відсутність надії, безнадійність'; безбожьство (ХІІ І 110); безмилвьство (ХІІІ 127) `мовчання, спокій'; безъсмьртьство (ХІІІ 144) `безсмертя' тощо. Такі назви вживаються в обстежених пам'ятках паралельно з конфіксальними похідними на -ие. В окремих випадках ці суфікси використовуються в слові одночасно й утворювали самостійний формант [3], наприклад: поноси невкрьствию ихй и жестосрьдию (1056 ОЄ 55) від вЬра; безначальстви (ХІ/ХІІІ-ХГУ СДЯ І 131) `безвладдя' (начало).

Найменування явищ суспільного життя: головьничество (1016/1280 ІІ 349) `відшкодування за вбивство родичам убитого' (головьникъ); владычьство (1076 І 441) `владицтво, верховна влада'; варварьство (ХІІ 372) `варварство'; господьство (ХІІ ІІ 370) `влада, повноваження'; главьство (ХІІ-ХІІІ 321) `головне'; нравьство (ХІІ-ХІІІ V 438) `звичай'; грабительство (к.ХІІІ/ок.1425 ІІ 376) `грабіж' (грабитель). Пор. композитно-суфіксальні абстракти: правосудьство (ХІІ-ХІІІ VH 443) `справедливий суд'.

В українській мові ХІ-ХІІІ ст., за нашими даними, набули поширення найменування ідеологічних течій, релігійних вчень на -ств(о) за назвами осіб, наприклад: ретичьство и складаніє басньныхъ вВръ (ХІ/ХШ-ХІУ ХА 28), ретичьство (ХІ/ХШ-ХІУ СДЯ ІІІ 218); крьстияньство (ХІ/1296 ІУ 315) `християнське віровчення' (крьстиянъ); июдкиство (ХІІ 182) `іудаїзм, іудейська релігія'; линьство (ХІІ ІІІ 209) `язичництво в його античній формі'.

Суфікс -от(а) у словотвірній структурі абстрактів іменникового походження має, певно, увиразнювальний характер, наприклад: вско красот/ оукрашеноу (ХІ/ХІІІ-ХІУ ХА 43), красота (Х1/XІІІ-XІV СлРЯ) `краса, принадність' від краса (ЕСУМ ІІІ 76, Ф ІІ 367); мракота (1097 СлРЯ ІХ 288) `те саме, що мракъ -- повна відсутність світла, темнота'; т<гота (ХІ Ср ІІІ 1098) `тяжкість; праця; неприємність; біда, нещастя' від т<га `вага, тягар' (ЕСУМ V 697); соромота (ХІІ СлРЯ ХХVІ 183) `ганебне, принизливе становище, ганьба, безчестя' (сороми) тощо.

Окремі абстракти, зафіксовані пам'ятками аналізованого періоду, на -б(а), -об(а) мотивувалися іменниковими основами переважно на позначення осіб, наприклад: Єремию же татьбЬ, а моудрости Афиноу (Х1/ХІІІ-ХІV ХА 41), Аже боудеть, рече, татьба велика (1156/ХІІІ Кир 46), помышляю на татбу и на разбои (ХІІ/ХVІІ ДЗ 10); вълшвьба (ХІІ СДЯ ІІ 166), вълшьба, влъшьба, волшьба (1073 Ср І 383) `чаклування' від вълхвъ `той, хто займається чаклунством, ворожінням', пор. також волчба, влъчба (ХІІІ/1477 СлРЯ ІІІ 14) `ворожіння, передбачення'.

У деяких випадках аналізований формант видається надлишковим: блазньба (ХІ/ХІУ СлРЯ І 235, Ср І 112) `спокуса, обман', пор. старослов'янське блазнъ (СДЯ І 227, ЕСУМ І 204) `те саме'.

Отже, у лексичній системі давньої руськоукраїнської мови абстрактні іменники утворювали велику за обсягом і різноманітну в семантичному плані тематичну групу, яка представлена найменуваннями, що позначають дії; риси характеру, вчинки, особливості інтелекту людини; почуття; загальнолюдські цінності, поняття світоустрою; релігійні, міфологічні, містичні поняття; узагальнені ознаки, якості, властивості, що стосуються істоти й неістоти; рід занять, діяльності, стан людини, пов'язаний з її посадою, суспільною роллю; стосунки між людьми; фізичний стан істоти; просторово-часові найменування та ін. Більшість похідних абстрактів української мови ХІ-ХІІІ ст. - це девербативи на -ье, -ие, -ние, -нье та з нульовим суфіксом. Поширені були також назви опредметненої дії на -ств(о), -б(а), -об(а). Потужну конкуренцію віддієслівним лексико-словотвірним типам становили відприкметникові похідні, утворені за допомогою формантів -ость, -от(а), рідше - -ств(о). Десубстантиви, як правило, оформлювалися за допомогою суфіксів -ие та -ств(о), проте були нечисленними.

семантика словотворення мова суфікс

Умовні скорочення назв джерел

ГЄ Галицьке (Крилоське) Євангеліє 1144 року. Хрестоматія з історії української мовиХ-ХІІІст. / упор. Німчук В. В. Житомир : “Полісся”, 2015. С. 174-193.

ДЗ Слово Даниила Заточника по редакциям ХІІ и ХІІІ вв. и их переделкам / подгот. к печати Н. Н. Зарубин. Ленинград : Изд-во АН СССР, 1932. ХУІ, 166 с.

ЕСУМ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / за ред. О. С. Мельничука. Київ : Наук. думка, 1982-1988. Т. 1-6.

ЄЄ Євсевієве Євангеліє : Наукове видання. Пам'ятки української мови ХІІІ ст., Серія канонічної літератури / відп. ред. В. В. Німчук. Київ : Київський славістичний університет, 2001. 320 с.

ЖБГ Съказание и страсть и похвала ... бориса и глЪба. Успенский сборник ХІІ- ХІІІвв. / изд. подгот. О. А. Князевская, В. Г. Демьянов, М. В. Ляпон; под ред. С. И. Коткова. Москва : Наука, 1971. С. 43-58.

Ізб 1076 Изборник 1076 года / под ред. С. И. Коткова. Москва : Наука, 1965. 1091 с.

Іл Сл “Слово о законі і благодаті” митрополита київського Іларіона середини ХІ ст. у списку ХУ ст. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. / упор. Німчук В. В. Житомир : “Полісся”, 2015. С. 39-45.

Кир Вопросы Кирика, Саввы, Илии с ответами Нифонта, епископа новгородского и других иерархических лиц, 1130-1156 гг., сп. ХІІІ ст. / Памятники древнерусского канонического права. Санкт-Петербург, 1880. Ч. 1. С. 21-62.

КЭСРЯ Шанский Н. М. Краткий этимологический словарь русского языка. Пособие для учителя. Москва : Просвещение, 1971. 542 с.

ОЄ Остромирове Євангеліє 1056-1057 років. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. / упор. Німчук В. В. Житомир : “Полісся”, 2015. С. 47-61.

ПВЛ “Повість временних літ” початку ХІІ ст. за списком Лаврентіївського літопису 1377 року. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. / упор. Німчук В. В. Житомир : “Полісся”, 2015. С. 158-168.

Повч “Повчання” Володимира Мономаха початку ХІ ст. у списку 1377 року

Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. / упор. Німчук В. В. Житомир : “Полісся”, 2015. С. 30-35.

СДЯ Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.) / гл. ред. Р. И. Аванесов. Москва: Русский язык, 1998-2008. Т. 1-7.

СинПат Синайський патерик ХІ ст. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. /упор. Німчук В. В. Житомир : “Полісся”, 2015. С. 124-128.

СлРЯ Словарь русского языка XI-XVII вв. Москва : Наука, 1975-2008. Вып. 1-28.

Сл Тур “ Слово на Антипасху” Кирила Турівського XII ст. у списку XIV ст.

Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. / упор. Німчук В. В. Житомир : “Полісся”, 2015. С. 248-256.

СПИ “Слово о полку Iгоревім” кінця 80-х років XII ст. за першою публікацією 1800 року. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. / упор. Німчук В. В. Житомир : “Полісся”, 2015. С. 218-220.

Ср Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка. Санкт-Петербург, 1893-1912. Т.1-3.

Ф Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : в 4 т. / пер. с нем. и доп. О. Н. Трубачева. Москва : Прогресс, 1986-1987. Т. 1-4.

ХА Книг| врємєньї" бразіі " Гс'-рги" мниха. Истрини В. М. Хроника Георгія

Амартола вй древнем й славянорусском й перевод h: тексти, изслЬдованіе и словарь. Т. 1: Тексти. Петрогради, 1920. 612 с.

Література

1. Білоусенко П. I., Ушакова I. О. Суфікс -ота (-ета) в українській мові XI-XIII ст. Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету: зб. наук. праць. Вип. 15. С. 16-25.

2. Білоусенко П. I., Німчук В. В. Нариси з історії українського словотворення (суфікс -ина). Запоріжжя - Ялта - Київ : ТОВ “ЛГПС” ЛТД, 2009. 252 с.

3. Білоусенко П. Питання словотвірної потенції і реалізації формантів (на матеріалі суфіксів -и та -ство). Нова філологія. 2000. № 1(9). С. 135-155.

4. Білоусенко П. I., Сабліна С. В. Суфікс -а(ва) в українській мові XI-XIII ст. Філологічні трактати. Т. 9. 2017. № 4. С. 15-19.

5. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов / за ред. О. С. Мельничука. Київ : Наук. думка, 1966. 596 с.

6. Ліпич В. М. Нариси з історії українського словотворення (композитно-суфіксальна деривація іменників української мови XI-XVIII ст.). Донецьк : ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2007. 158 с.

7. Нариси з історії українського словотворення (іменникові конфікси) / П. I. Білоусенко, I. О. Ушакова, К. А. Качайло, О. В. Меркулова, Л. М. Стовбур. Запоріжжя - Кривий Ріг, 2010. 480 с.

8. Полюга Л. М. Абстрактна лексика. Українська мова : енциклопедія. Київ: Вид-во “Укр. енцикл.” ім. М. П. Бажана, 2004. С. 7-8.

Размещено на Allbest.ru