Походження й семантичний розвиток назв заздрості в польській, російській та українській мовах

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Походження й семантичний розвиток назв заздрості в польській, російській та українській мовах

Л.І. Ніколаєнко

Стаття присвячена дослідженню етимології і розвитку семантики назв емоції заздрості в польській, російській та українській мовах. У статті зосереджено увагу на іменникових і дієслівних лексемах. Назви заздрості в порівнюваних мовах походять від семантично близьких праслов'янських дієслів, що позначали зорове сприйняття *videti 'бачити' та 'дивитися'. Українська назва ревнощі та російська ревность, у семантичній структурі яких наявна сема 'заздрість', не мають єдиної етимологічної версії. Аналіз лексикографічного матеріалу дозоляє стверджувати, що з погляду діахронії назви заздрості в порівнюваних мовах розвивалися переважно у напрямку від полісемантичності до звуження і конкретизації семантики.

Ключові слова: етимологія, семантична еволюція, значення, корінь, дефініція.

L. I. NIKOLAYENKO. THE ORIGIN AND SEMANTIC EVOLUTION OF NAMES DENOTING ENVY IN POLISH, RUSSIAN, AND UKRAINIAN

Назви заздрості в порівнюваних мовах є континуантами псл. *zavide- ti 'заздрити' від *videti 'бачити' (Borys Список скорочень див. у кінці статті., 731-732; ЕСУМ, II, 217) та псл. *zazweti 'заздрити' від *zweti 'бачити' (зі вставним d, що є одним з найдавніших виявів евфонії між свистячим приголосним і наступним r) (там же, 733; там же, II, 223-224, 256). Як зауважує польський мовознавець З. Кемпф, польські іменники zawisc i zazdrosc походять від семантично близьких коренів, що позначають зорове сприйняття і мають ідентичний префікс za-, з тією лише відмінністю, що псл. *vid- означало 'пасивне бачення', а *zw 'активне бачення' Kempf Z. Zawisc i zazdrosc // Jzyk Polski, 1981.-- Zesz. 3-5.-- S. 177-178., тобто фактично *videti означало 'бачити', а *zweti -- 'дивитися'. За версією польського етимолога Ф. Славського, розвиток значення праслов'янського дієслова *za-zweti відбувався аналогічно до *za-videti. Учений не виключає впливу польської мови на походження українського іменника заздрість Slawski F Uwagi do artykulu Z. Kempfa // Jczyk Polski, 1981.-- Zesz. 3-5.-- S. 179.. В «Етимологічно-семантичному словнику української мови» І. Огієнка семантична еволюція українських дієслів заздрити та завидувати представлена у такий спосіб: спочатку ці дієслівні утворення означали 'споглядати ззаду', потім -- 'дивитися зле, споглядати спідлоба', врешті набули значення 'відчувати ненависть до того, хто щасливий' (Огієнко, II, 65). Автор найновішого етимологічного словника польської мови В. Борись первісне значення дієслів zazdroscic і zawidziec тлумачить як 'заглянути кудись, побачити щось, що викликає заздрість' (Borys, 726, 731). Семантику лексики на позначення заздрості у слов'янських мовах пов'язують з уявленням про лихе, недобре око і порівнюють з лат. invideo 'дивлюся з недоброзичливістю', 'наврочую', 'заздрю', похідним від video 'бачу' (ЕСУМ, II, 217, 224; Фасмер, II, 72), пор.: п. patrzec krzywym okiem 'заздрити', укр. глянути недобрим оком 'позаздрити, зурочити', рос. дурной глаз 'заздрісні очі'. Як влучно зауважує український мовознавець П. Селігей, «лексика, якою етимологічно мотивуються назви емоцій, до певної міри збігається з лексикою, з якою ці назви стало сполучаються в мовленні» Селігей П. Внутрішня форма назв емоцій в українській мові // Мовознавство.-- 2001.-- № 1.-- С. 32., пор.: п. zazdrosne spojrze- nie, укр. заздрісний погляд, рос. завистливый взгляд.

Українська назва ревнощі та російська ревность, у семантичній структурі яких наявна сема 'заздрість', до цього часу не мають єдиної усталеної етимологічної версії. П. Черних вважає, що ці назви слід виводити з друс. та ст.-сл. рьвьнь 'старанність', 'ретельність', 'заздрість', рьвьность 'старанність', 'ретельність', 'сварка', рьвьный 'старанний', 'ретельний', 'ревний', рьвьновати 'піклуватися', 'змагатися', 'наслідувати', 'ворогувати'. За версією автора, значення 'ревнивий у коханні' з'явилося пізніше, але на початок XVIII ст. вже закріпилося. Розвинулося воно з псл. *гьуьпіуь, *пмьпіуь}ь 'ревний', 'той, що змагається, суперничає', з індоєвропейського кореня *er-: *or-: *r- 'приходити в рух', 'перебувати в русі', 'мчати', 'ринути', 'підніматися', пор. лат. rivalis 'суперник у коханні', що виникло зі значення 'суперник' в умовах земельних відношень у римському селі (Черных, II, 104). В. Борись схиляється до думки про те, що первісне значення праслов'янського прикметника *revьnъ, похідного від праслов'янського дієслова *ruti, *revq / *rovq 'ревіти', було 'той, що реве', пор. псл. *ruja 'ревіння', 'час ревіння в період спарювання тварин', звідси, очевидно, як розмірковує автор, розвинулося значення 'той, що виявляє емоції, сповнений емоцій', а потім -- 'заздрісний', 'ревний' (Borys, 534, 526). З. Кемпф також вважає, що праслов'янський корінь *rev- містив у собі значення 'сильне почуття', доказом чого є семантичне відгалуження -- польський прикметник rzewny 'зворушливий, чулий, сумний, тужливий'. Почуття, у назві якого був праслов'янський корінь *rev-, на думку вченого, очевидно стосувалося статі, звідси такі утворення, як *ruja 'період посилення статевого потягу у тварин', ч. rijen 'жовтень' ('місяць ruji') та 'ревіння' Kempf Z. Op. cit.-- S. 178.. «Етимологічний словник української мови» подає кілька можливих версій, за якими псл. *гьуьпь 'сердитий', 'ревнивий' пов'язують із: 1) лат. rivalis 'суперник', 2) псл. *rjuti 'ревіти', 3) лат. ruo 'пориваюсь, поспішаю', 4) дангл. reow 'схвильований, бурний, дикий' (ЕСУМ, V, 41). Усі етимологічні гіпотези видаються досить серйозними і мають підстави для існування. Без сумніву, можна погодитися з польським мовознавцем З. Кемпфом у тому, що праслов'янський корінь *rev- містив у собі значення 'сильне почуття'.

При дослідженні семантичної еволюції номінантів заздрості в порівнюваних мовах ми спиралися на історичні словники. Зокрема, «Старопольський словник», який включає лексику польської мови XIV-XV ст., лексеми zazdrosc та її варіанти zazrosc, zazdroc, zazroc подає з двома значеннями -- 'заздрість' та 'ненависть': «1) почуття досади, неприязні до когось, викликане його щастям, успіхами, поєднане з бажанням мати те саме; 2) почуття сильної ворожості, ненависть» (SS, XI, 247-249). У словнику С. В. Лінде, що охоплює польську лексику XVI -- початку ХІХ ст., спостерігаємо модифікацію семантики лексем zazdrosc, zajzdrosc, zaizdrosc, zazdrostka. У їхніх дефініціях, крім 'заздрість', виділяються значення 'суперництво між рівними' та 'ревнощі', а значення 'ненависть' не фіксується, пор.: «1) заздріння, заздрість; 2) заздрість між рівними, заздрісне суперництво; 3) любовна заздрість, ревнощі» (Linde, VI, 958-959), zajrzenie «заздріння, заздрість» (там же, 773). Автори так званого «Віленського словника», виданого в 1861 р., іменникові назви zazdrosc, zajzdrosc, zaizdrosc, zazdrostka також фіксують зі значеннями 'заздрість', 'суперництво' та 'ревнощі', пор.: «заздріння, заздрість; жаль, переживання, викликані чужим щастям, успіхами; заздрісне суперництво; любовна ненависть, ревнощі» (SJP-Wil, II, 2174), zajrzenie: «2) заздріння, заздрість» (там же, 2093). «Варшавський словник», який вийшов уже на початку ХХ ст., у назвах zazdrosc, zajzdrosc, zaizdrosc, zazrosc реєструє значення 'заздрість' та 'суперництво': «заздріння, заздрість, страждання через чуже добро; заздрісне суперництво» (SJP-War, VIII, 363). У сучасній польській мові іменник zazdrosc позначає два почуття -- 'заздрість' та 'ревнощі': «1) почуття прикрості, досади, викликане чиїмись успіхами, щастям, володінням чимось і бажання мати те саме; 2) почуття неспокою через вірність коханої особи, підозрівання і прагнення винятковості в цьому відношенні, бажання протидіяти в разі порушення цієї винятковості» (SJPD, X, 890). Отже, згідно з найдавнішими словниковими фіксаціями, в семантичному складі іменника zazdrosc виділялися значення 'заздрість' та 'ненависть', у словниках, що охоплювали стан польської мови XVI -- ХІХ ст., подавалися значення 'заздрість', 'суперництво' та 'ревнощі', в сучасній польській мові цей іменник позначає 'заздрість' та 'ревнощі'.

Простежимо лексикографічну історію польської лексеми zawisc. За даними «Старопольського словника», значення іменників zawisc і zazdrosc збігаються -- обидва позначали 'заздрість' та 'ненависть': «1) почуття досади, неприязні до когось, викликане його щастям, успіхами, поєднане з бажанням мати те саме; 2) почуття сильної ворожості, ненависть» (SS, XI, 238). С. Б. Лінде іменники zawisc, zawistosc, zawisnienie реєструє зі значеннями 'заздрість', 'ненависть' та 'ревнощі', пор.: «1) заздріння, заздрість, ненависть до кращого щастя; 2) подружні ревнощі, ревниве кохання, ревнощі; 3) ненависть» (Linde, VI, 946). «Віленський» і «Варшавський» словники також фіксують значення 'заздрість', 'ненависть' та 'ревнощі' в лексемах zawisc, zawistosc, zawistnienie, пор.: «заздріння, заздрість, ненависть до кращого щастя; ненависть, яка походить від заздрості, від суперництва; подружні ревнощі, ревниве кохання» (SJP-Wil, II, 2170), «заздрість, ненависть, яка походить від заздрості, подружні ревнощі, ревниве кохання, ревнощі» (SJP-War, VIII, 350). У словнику за редакцією В. Дорошевського лексема zawisc подається вже з одним значенням 'заздрість': «сильне почуття неприязні до когось через його успіхи; сильна заздрість» (SJPD, X, 873). Отже, польський іменник zawisc у XIV-XV ст. позначав два почуття: 'заздрість' та 'ненависть' і був семантично тотожним іменнику zazdrosc, у подальший період до початку ХХ ст. він функціонував зі значеннями 'заздрість', 'ненависть' та 'ревнощі', а в сучасній польській мові zawisc втрачає свою багатозначність і вживається лише зі значенням 'сильна заздрість'.

Розглянемо розвиток семантики польських дієслівних лексем на позначення переживання заздрості. Спочатку проаналізуємо дієслова з етимоном *zbr-. «Старопольський словник» фіксує дієслова zajrzec, zazrzec, у яких значення, пов'язане з виявленням емоцій, не є основним: «2) заздрити, відчувати сильну заздрість» (SS, XI, 90-91), тобто, якщо спиратися на значення іменникових назв у дефініції («odczuwac zazdrosc, zawisc»), можна виділити семи 'заздрити' та 'ненавидіти'. С. Б. Лінде дієслово zazdroscic подає зі значеннями 'заздрити', 'суперничати', 'ревнувати': «1) заздрити, бути заздрісним; 2) суперничати, заздрити рівному або в коханні» (Linde, VI, 959) та синонімічні дієслова zajrzec, zazrzec, zajzrzec з неосновним емотивним значенням 'заздрити' (там же, 771-773). Автори «Віленського» і «Варшавського» словників у всіх дієсловах з коренем *zbr- виділяють лише значення 'заздрити', пор.: zazdroscic «заздрити, бути заздрісним» (SJP-Wil, II, 2174), zajrzec «2) заздрити» (там же, 2093), zazdroscic, zajzdroscic, zazdrosz- czac, zazdrostowac «відчувати заздрість, дивитися на щось заздрісним оком» (SJP-War, VIII, 362), zajrzec, zazrzec, zazrzec, zajzrzec, zaizrzec, zajzrzec, za- zdrzec, zajzdrzec, zazrec, zarziec, zajzryc, zazryc «5) заздрити, сильно заздрити або нерадісно бачити щось на комусь» (там же, 111-112). У сучасній польській мові дієслівна лексема zazdroscic також має лише значення 'заздрити': «відчувати заздрість; відчувати досаду, через те що комусь щастить, через те що хтось щось має, прагнути мати те саме» (SJPD, X, 890). Таким чином, польські дієслова з етимоном *zbr- протягом історичного періоду розвивалися від значень 'заздрити', 'ненавидіти' (SS, XI, 90-91) до 'заздрити', 'суперничати', 'ревнувати' (Linde, VI, 771-773, 959). Починаючи з другої половини ХІХ ст. у словниках польської мови дієслова з етимоном *zbr- реєструються лише зі значенням 'заздрити' (SJP-Wil, II, 2093, 2174; SJP-War, VIII, 111-112, 362; SJPD, X, 890).

Переважно всі дієслівні континуанти псл. *zavideti в польських історичних словниках подаються з двома значеннями 'заздрити' і 'ненавидіти', пор.: zawiscic «відчувати сильну заздрість, заздрити» (SS, XI, 238), zawidziec, zawidzic «1) відчувати неприязнь до когось, викликану його щастям, успіхами, поєднану з бажанням мати те саме; заздрити; 2) відчувати сильну ворожнечу, ненавидіти» (там же, 233), zawidziec, zawidowac «1) заздрісно дивитися, бути заздрісним, заздрити; 2) ненавидіти» (Linde, VI, 940), zawidowac «1) заздрісно дивитися, заздрити; 2) ненавидіти» (SJP-Wil, II, 2167), zawidziec, zawidzic, zawiscic, zawistac «1) заздрити; 2) палати сильною заздрістю, ненавидіти» (SJP-War, VIII, 340), zawidziec «1) застар. відчувати заздрість, заздрити; 2) ненавидіти» (SJPD, X, 861). Дієслова zawiscic і zawistac у деяких словниках подаються лише зі значенням 'заздрити' (Linde, VI, 946), (SJP-Wil, II, 2170), (SJPD, X, 873). У сучасній польській мові дієслова з коренем *vid- на позначення переживання заздрості не функціонують.

Отже, згідно з лексикографічними даними, на позначення заздрості в сучасній польській мові вживаються іменники zazdrosc і zawisc. У давніший період історії польської мови іменники з етимонами *zbr- і *vid- були семантично тотожними і позначали два почуття 'заздрість' та 'ненависть' (SS, XI, 238, 247-249). У словнику С. В. Лінде, що репрезентує стан польської мови XVI -- початку ХІХ ст., іменникові лексеми з коренем *vid- фіксуються зі значеннями 'заздрість', 'ненависть' та 'ревнощі', а з коренем *zbr зі значеннями 'заздрість', 'суперництво' та 'ревнощі'. На думку З. Кемпфа, об'єднання семантем 'envie' і 'jalousie' ('заздрощі' і 'ревнощі') за допомогою майже синонімічно близьких коренів *vid- і *zor- сталося ще в дописемний період польської мови, оскільки протягом історичного періоду не вдало ся знайти доказів функціонування лексем з коренем *rev-, які мали б значення, пов'язані з емоцією 'jalousie' ('ревнощі'). У наш час, за словами вченого, відбувається ще сильніше зближення сем 'заздрість' та 'ревнощі' в іменнику zazdrosc, а іменник zawisc та деривати від нього щоразу рідше вживаються в розмовній мові Ibid.-- S. 178-179.. Переживання заздрості в сучасній польській мові позначається за допомогою моносемантичного дієслова zazdroscic, а також прикметникової конструкції byc zazdrosnym (o co). Протягом історичного періоду польські дієслова з етимоном *zbr- розвивалися від значень 'заздрити', 'ненавидіти' (SS, XI, 90-91) до 'заздрити', 'суперничати', 'ревнувати' (Linde, VI, 771-773, 959). Починаючи з другої половини ХІХ ст. дієслова з етимоном *zbr-, згідно з польськими лексикографічними джерелами, функціонують лише зі значенням 'заздрити' (SJP-Wil, II, 2093, 2174; SJP-War, VIII, 111-112, 362; SJPD, X, 890). Дієслова з етимоном *vid-, як засвідчують історичні словники польської мови, функціонували переважно зі значеннями 'заздрити' і 'ненавидіти', а в сучасній мові вони вже вийшли з ужитку.

Звернемося до історії розвитку значень російських номінантів заздрості з праслов'янськими коренями *vid- та *zbr-. Іменникові назви: зависть «1) заздрість; 2) завзяття, старанність», завида, завидныс, завистик «заздрість» (СДЯ XI-XIV, III, 285-287), зазоръ2 «1) гріх, сором, ганьба; 2) підозра; 3) докір; 4) заздрість» (там же, 302-303), завида, завидпмие, завидост завистbе «заздрість», завистії «1) заздрість; 2) скупість» (СлРЯ XI-XVII, V, 150-152), зазоръ «1) підозра; 2) ганьба, безчестя, сором; 3) осуд, зневага; 4) заздрість» (там же, 198), завида, завидоща, завистb «invidia» -- 'заздрість' (Срезн., I, 900-901), зазоръ «1) підозра; 2) сором, ганьба; 3) осуд, хула, докір; 4) заздрість» (там же, 914), завидосм!. завистb «почуття досади, незадоволення, викликані благополуччям або перевагою іншого» (СлРЯ XVIII, VII, 179-182), завида, завистb «досада від щастя або переваг інших» (СЦСРЯ, II, 7), завистb «властивість того, хто заздрить; досада на чуже добро або благо, заздрощі, небажання добра іншому, а одному лише собі» (Даль, I, 560), завистb «почуття досади, викликане перевагою, благополуччям іншого, бажанням мати те, що має інший» (ТСРЯ, I, 902), зависть «почуття досади, викликане перевагою, успіхом іншого; бажання мати те, що має інший» (ССРЛЯ, IV, 303). Дієслівні назви: завидпти «1) заздрити; 2) наслідувати» (СДЯ XI-XIV, III, 286), завидпти «1) заздрити; 2) старанно слідувати за ким-небудь», завидовати «1) заздрити; 2) жаліти чогось для іншого, не бажати чим-небудь ділитися з іншим» (СлРЯ XI-XVII, V, 150), зазрпти, зазірпиті «3) позаздрити; 4) засудити, дорікнути, поставити за провину; 5) спокуситися» (СлРЯ XI-XVII, V, 200), завидіти «заздрити» (Срезн., I, 901), зазріти, зазьріти «1) засуджувати, робити зло, чинити кривду; 2) заздрити; 3) спокушатися» (там же, 914-915), завидіть, завистовать, завидовать «відчувати заздрість», завистничать «відчувати заздрість, мучитися заздрістю» (СлРЯ XVIII, VII, 179-181), заздростити «заздрити» (СлРЯ XVIII, VII, 223), завидовать «1) досадувати на щастя або успіхи іншого; 2) жаліти, що не маєш того, чим користується інший», завиствовать «дивитися з заздрістю, заздрити» (СЦСРЯ, II, 7), завидовать, завидпти «досадувати на чужий успіх, щастя, хворіти чужим здоров'ям, жаліти, що у самого немає того, що є в іншого» (Даль, I, 560), завидовать «відчувати заздрість» (ТСРЯ, I, 901), «відчувати заздрість» (ССРЛЯ, IV, 298). Як свідчить лексикографічний матеріал, у діахронічному вимірі первісно полісемантичні російські назви заздрості з коренем *vid- поступово звужують свою семантику, зберігаючи основне значення 'заздрість' і втрачаючи семи 'завзяття', 'старанність', 'жадібність', 'наслідування'. Орієнтовно з XVIII ст. вони стають моносемантичними. У словниках, що репрезентують лексичний склад російської мови до XVIII ст., знаходимо також полісемантичні назви заздрості з коренем *zw-. Їхній семантичний обсяг, у якому значення 'заздрість' було неосновним, становили переважно неемотивні семи: 'гріх', 'сором', 'підозра', 'докір', 'осуд', 'ображання'. У сучасній російській мові функціонують лише моносемантичні назви заздрості з коренем *vid-.

Російські назви на позначення заздрості з етимоном *rev- в опрацьованих нами історичних лексикографічних джерелах також репрезентують широкий полісемантичний діапазон, а значення 'заздрість' не є головним у їхніх словникових дефініціях. Крім того, у семантичній структурі цих лексем наявні не лише емотивні семи, пор. іменникові назви: ревность «1) завзяття, палке старання, гаряче прагнення досягнути (чогось великого), прагнення захистити, підтримати; 2) прагнення брати приклад з когось, наслідувати, змагатися; 3) заздрість; 4) ревнощі; 5) гнів, злість, лють, ворожнеча; 6) сварка, незгода; 7) підозрілість, недовіра, сумніви в чиїйсь вірності; 8) бадьорість, жвавість», ревнование «1) завзяття, старанність, запал; 2) наснага, рішучість; 3) наслідування прикладу; 4) заздрість, злоба; 5) ревнощі; 6) сварка, незгода», ревнощи «заздрість, ревнощі», ревнь, рьвнь, рьвьнь,ревень «1) ревнощі, запал, гаряче прагнення; 2) заздрість», ревнообразие «1) запал, що спонукає до дії; 2) заздрість» (СлРЯ XI-XVII, XXII, 128-130), рьвьнию, рвению, ревению «1) старанність, завзяття; 2) завзятість; 3) незгода, сварка; 4) заздрість», ревнощи «ревнощі, заздрість», рьвьнь, ревень «ревнощі, ревнування, заздрість» (Срезн., III, 213-215), ревность «1) сильна старанність; 2) бажання слави або добра, якими користується інший; 3) недовірливість у коханні, вірності» (СЦСРЯ, IV, 60), ревность «1) гаряча старанність, старання, прагнення до добра; 2) заздрість, досада на великий успіх іншого; 3) сліпа і пристрасна недовірливість, болісні сумніви в чиємусь коханні чи вірності» (Даль, IV, 88), ревность «1) пристрасна недовірливість, болісні сумніви в чиїйсь вірності, в коханні, в повній відданості; 2) побоювання чужого успіху, побоювання, що інший зробить краще, болісне бажання цілковито володіти чимось; 3) книжн., застар. старанність, ретельність, завзяття» (ТСРЯ, III, 1310), ревность «1) болісні сумніви в чиїйсь вірності й коханні; 2) побоювання чужого успіху; суперництво; 3) застар. старанність, старання, завзяття» (ССРЛЯ, XII, 1091-1092). У російських історичних словниках зафіксовано такі дієслова на позначення переживання заздрості з етимоном *rev-: ревновати «1) наслідувати, слідувати чиємусь прикладу; 2) прагнути досягти чогось, здійснити що-небудь; 3) виявляти палку старанність, завзяття, турботу про когось; 4) заздрити; 5) сваритися; 6) ворогувати» (СлРЯ XI-XVII, XXII, 129), рьвьновати, ревьновати «1) піклуватися; 2) змагатися; 3) наслідувати; 4) ворогувати» (Срезн., III, 214), ревновать «1) ретельно старатися придбати щось; 2) наслідувати, слідувати, напр. ревнувати слави іншого; 3) мати гарячу любов, старанність; 4) не довіряти в коханні, вірності» (СЦСРЯ, IV, 60), ревновать «1) чого всіма силами, з завзяттям прагнути досягти чогось; 2) кому, чому змагатися, наслідувати, слідувати або прагнути досягти чогось ніби наввипередки, не поступаючись; іноді в значенні заздрити; 3) кого приревнувати, не довіряти, побоюватися за когось, за подружню вірність когось» (Даль, IV, 88), ревновать «1) кого до кого переживати почуття ревнощів (у I-му знач.), страждати через підозру в чиємусь меншому коханні, меншій відданості, ніж до когось іншого; 2) чому застар. заздрити; 3) про що застар. виявляти турботу, дбати про користь, залагодження чогось» (ТСРЯ, III, 1310), ревновать «1) відчувати ревнощі (у 1-му знач.), болісні сумніви в чиємусь коханні, вірності; 2) застар. піклуватися про щось, виявляти старанність, завзяття щодо чогось; 3) застар. намагатися перевершити кого-небудь, змагатися в чому-небудь» (ССРЛЯ, XII, 1090-1091). Отже, як свідчить лексикографічний матеріал, російські лексеми з коренем *rev- на позначення заздрості орієнтовно до XVIII ст. відзначалися досить великою семантичною дифузністю, вони могли позначати не лише емоції. В їхніх словникових дефініціях наявні значення 'завзяття', 'старанність', 'наслідування', 'змагання', 'запал', 'рішучість', 'наснага', 'злість', 'ворожість', а значення 'заздрість', як правило, передує значенню 'ревнощі'. У сучасній російській мові лексеми з коренем *rev- звузили свою семантику, однак зберігають багатозначність. У словникових тлумаченнях іменника ревность значення 'заздрість' подається після значення 'ревнощі', а дієслово ревновать у сучасній російській мові зі значенням 'заздрити' вже не функціонує. Хоча словник за ред. Д. М. Ушакова (перша половина XX ст.) ще фіксує це значення як застаріле в дефініції лексеми ревновать.

В українській мові на позначення заздрості вживаються назви з етимонами *vid-, *zw- та *rev-, однак їхні фіксації в наявних історичних словниках української мови, на жаль, не є достатньо інформативними, пор. іменникові та дієслівні назви з коренями *vid- та *zьr-: зависть «заздрість, зависть», зазрасть «заздрість, зависть», зазрпти «заздрити, завидувати» (ССУМ XIV-XV, I, 372-375), завида, завидость «заздрість, зависть», зависть, завесть, завистъ, завист «1) заздрість; 2) ревнощі», завиство «заздрість» (СУМ XVI-XVII, IX, 224-228), зазрость, заздрость, зайздрость, зайзрость «заздрість» (там же, X, 39), завидовати «завидувати, заздрити», завидпти, завидити «заздрити» (там же, IX, 224-228), заздрити, заздрети, зайзрпти, зазрпти, зазрети, зазрити «заздрити, завидувати» (там же, X, 37-40), заздрость, зазрость, зайзрость «зависть», завидпти, зазрити, зайзростити «завидовать» (Тимч., кн. I, 260-269), завидощі, заздрість «зависть», заздрощі «зависть, завистливость», завидувати, заздрити, заздростити, заздрувати «завидовать» (Грінч., II, 16-40). Як свідчить лексикографічний матеріал, до XVIII ст. семантичне наповнення українських лексем з коренями *vid- та *zw- було ширшим, вони могли позначати два почуття -- 'заздрість' та 'ревнощі', однак пізніше сема 'ревнощі' втрачається. У сучасній українській мові лексеми з коренями *vid- та *zw- на позначення заздрості є моносемантичними, пор.: заздрість «почуття роздратування, досади, викликане якоюсь перевагою, вищістю, добробутом іншого; пристрасне бажання мати що-небудь, досягти того, що є в іншого», заздрити «відчувати заздрість до кого-, чого-небудь» (СУМ, III, 125-126).

Аналіз семантичної еволюції лексем з коренем *rev- на позначення заздрості ускладнюється їх відсутністю в ССУМ XIV-XV та незавершеністю СУМ XVI-XVII. У «Матеріалах до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII ст.» фіксуються іменники ревность «ревность, усердие» та ревноване (-нье) «горячая любовь, усердие» (Тимч., II, 269), у дефініціях яких не виділяється значення 'заздрість'. І. Огієнко дієслово ревнувати подає з таким тлумаченням: «сильно любити; заздрити, підозрювати, ненавидіти» (Огієнко, IV, 161). У словнику української мови за редакцією Б. Д. Грінченка знаходимо лексеми ревниці «ревность» та ревнувати «ревновать» (Грінч., IV, 9). У сучасній українській мові іменник ревнощі позначає два почуття: «1) сумнів у вірності, коханні, підозра в зраді подружжя; 2) заздрість до успіхів іншої людини», однак дієслівна лексема ревнувати не має семи 'заздрити', пор.: «1) відчувати ревнощі (у I-му знач.); 2) вважати кого-небудь своїм суперником (своєю суперницею) у коханні; 3) тяжко переживати, страждати через те, що хтось виявляє більшу прихильність до кого-, чого-небудь іншого» (СУМ, VIII, 473). Через недостатність лексикографічних даних неможливо повною мірою простежити семантичну еволюцію українських лексем з коренем *rev- на позначення емоції заздрості.

Отже, ми дослідили етимологію і розвиток семантики іменникових та дієслівних назв емоції заздрості в польській, російській і українській мовах. Якщо внутрішня форма номінантів емоції, похідних від праслов'янських коренів *vid- та *zbr-, у порівнюваних мовах є досить прозорою, то стосовно первісної семантики утворень від псл. *rev- на сьогодні не існує єдиної усталеної версії. Аналіз лексикографічного матеріалу дозоляє стверджувати, що з погляду діахронії номінанти заздрості в порівнюваних мовах розвивалися переважно в напрямку від полісемантичності до звуження і конкретизації семантики. Перші лексикографічні фіксації польських назв заздрості з коренем *vid- та *zbr- включали значення 'заздрість' та 'ненависть'. З часом, як свідчать словникові тлумачення, зникло значення 'ненависть' і розвинулися значення 'суперництво' та 'ревнощі'. У сучасній польській мові іменник zawisc називає лише сильну заздрість, а zazdrosc -- заздрість та ревнощі. Переживання заздрості позначається за допомогою моносемантичного дієслова zazdroscic, а також прикметникової конструкції byc zazdrosnym (o co).

Первісно полісемантичні російські назви заздрості з коренем id- поступово звужували свою семантику, зберігаючи основне значення 'заздрість' і втрачаючи семи 'завзяття', 'старанність', 'жадібність', 'наслідування'. Орієнтовно з XVIII ст. вони стають моносемантичними. У словниках, що репрезентують лексичний склад російської мови до XVIII ст., наявні полісемантичні назви заздрості з коренем *zw-. Їхній семантичний обсяг, у якому значення 'заздрість' було неосновним, становили переважно неемотивні семи: 'гріх', 'сором', 'підозра', 'докір', 'осуд', 'ображання'. У сучасній російській мові функціонують лише моносемантичні назви заздрості з коренем *vid-. Сема 'заздрість' не була основною і в назвах, споріднених з іменником ревность, що в сучасній російській мові функціонує зі значеннями 'ревнощі' та 'заздрість'. Згідно з історичними лексикографічними джерелами, до XVIII ст. ці назви мали широку семантичну палітру, пор.: 'завзят- тя', 'старанність', 'наслідування', 'змагання', 'запал', 'рішучість', 'сварка', 'заздрість', 'ревнощі', 'злість', 'ворожість'. Фіксації українських лексем на позначення заздрості в наявних історичних словниках української мови не є достатньо інформативними. Як свідчить лексикографічний матеріал, до XVIII ст. семантичне наповнення українських лексем з коренями *vid- та *zbr- було ширшим, вони могли позначати два почуття -- 'заздрість' та 'ревнощі', однак пізніше втратили сему 'ревнощі'. У сучасній українській мові лексеми з коренями *vid- та *zw- на позначення заздрості є моносемантичними. Семантичну еволюцію українських лексем з коренем *rev-, що вживалися на позначення емоції заздрості, неможливо дослідити через незавершеність історичних лексикографічних джерел. Можна припустити, що їхній розвиток відбувався аналогічно до розвитку їхніх російських відповідників, оскільки в сучасній українській мові іменник ревнощі, так само як і в російській ревность, позначає два почуття -- ревнощі та заздрість.

семантика польський дієслівний лексема

Табл. 1. УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

Размещено на Allbest.ru