Особливості вираження персуазивності у "Філіпіках" Демосфена

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості вираження персуазивності у "Філіпіках" Демосфена

Олеся Василівна Лазер-Паньків (м. Київ, Україна)

канд. філол. наук, доцент

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології

Костянтин Альбертович Рябцев (м. Київ, Україна)

бакалавр

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології

Анотація

Статтю присвячено дослідженню особливостей вираження персуазивності у промовах Демосфена на матеріалі першої та другої "Філіпік". Аналіз тексту зазначених промов дозволив виокремити низку мовностилістичних та риторичних засобів, які використовувались автором задля підвищення рівня переконливості промов. Зокрема, робиться акцент на вживанні Демосфеном численних часток та сполучників (зі значенням умовності, підсилення, заперечення і протиставлення), синтаксичних конструкцій (Genetivus absolutus, Accusativus / Nominativus cum infinitive), емфатичному вживанні особового займенника на першу особу однини. Визначаються та коментуються риторичні прийоми, за допомогою яких оратор переконує аудиторію: чергування прямих, та безособових звертань до слухачів; парадокс, гіпербола, метафора, еротема, антитеза, риторичне питання, а також синтаксичний і семантичний плеоназм. Окреслюється комбінування Демосфеном різних начал відповідно до аристотелівських категорій логосу (розлогі логічні міркування та послідовності, розрахунки витрат та коштів), етосу (клятвені звертання до Зевса, богів; використання власного авторитету задля переконання; наголошення на служінні загальному благу як на своєму керівному принципі) та патосу (патетичні, подекуди навіть гнівні звернення; апеляція до сильних емоцій слухачів).

Ключові слова: персуазивність, Демосфен, мовностилістичні засоби, риторичні прийоми, логос, етос, патос.

PECULARITIES OF EXPRESSING PERSUASIVENESS IN DEMOSTHENES' PHILIPPICS

Olesia V. Lazer-Pankiv (Kyiv, Ukraine)

Ph.D., Associate Professor

Taras Shevchenko National University of Kyiv,

Institute of Philology

Kostiantyn A. Riabtsev (Kyiv, Ukraine)

bachelor

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Institute of Philology

The article is devoted to the study of peculiarities of persuasiveness expression in the Demosthenes' speeches on the material of the first and second Philippics. The analysis of the text of these speeches made it possible to distinguish a number of linguistic and rhetorical means used by the author to increase the level ofpersuasiveness of the speeches. In particular, emphasis is placed on the Demosthenes' usage of numerous particles and conjunctions (with different meanings: conditionality, amplification, negation and opposition), syntactic constructions (Genetivus absolutus, Accusativus / Nominativus cum infinitivo), emphatic usage of the personal pronoun in the first person. The rhetorical techniques by which the speaker convinces the audience are identified and commented upon: alternation of direct and impersonal appeals to the audience; paradox, hyperbole, metaphor, erothema, antithesis, rhetorical question, as well as syntactic and semantic pleonasm. Demosthenes combines different principles according to Aristotelian categories of logos (logical reasoning and sequences, calculations of costs), ethos (oaths to Zeus, gods; usage of one's authority for persuasion; emphasis on service to the common good as the main principle) and pathos (pathetic, sometimes even angry appeals; appeal to strong emotions of listeners). риторичний промова вираження

Keywords: persuasiveness, Demosthenes, linguistic and stylistic means, rhetorical techniques, logos, ethos, pathos.

ОСОБЕННОСТИ ВЫРАЖЕНИЯ ПЕРСУАЗИВНОСТИ В "ФИЛИППИКАХ" ДЕМОСФЕНА

Олеся Васильевна Лазер-Панькив (г. Киев, Украина)

канд. филол. наук, доцент

Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт филологии

Константин Альбертович Рябцев (г. Киев, Украина)

бакалавр

Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт филологии

Статья посвящается исследованию особенностей выражения персуазивности в речах Демосфена на материале первой и второй "Филиппик". Анализ текста упомянутых речей дал возможность выделить ряд лингвостилистических и риторических средств, используемых автором для повышения уровня убедительности речей. В частности, делается акцент на употреблении Демосфеном различных частиц и союзов (со значением условности, усиления, отрицания и противопоставления), синтаксических конструкций (Genetivus absolutus, Accusativus / Nominativus cum infinitivo), эмфатическом употреблении личного местоимения первого лица единственного числа. Определяются и комментируются риторические приемы, с помощью которых оратор убеждает аудиторию: чередование прямых и косвенных обращений к слушателям, парадокс, гипербола, метафора, эротема, антитеза, риторический вопрос, а также синтаксический и семантический плеоназм. Описывается комбинирование Демосфеном разных начал в соответствии с аристотелевскими категориями логоса (обширные логические размышления и последовательности, расчеты трат и денежных средств), этоса (клятвенные обращения к Зевсу, богам; использование собственного авторитета для убеждения; подчеркивание служения общему благу как собственного главного принципа) и патоса (патетические, иногда даже гневные обращения; апелляция к сильным эмоциям слушателей).

Ключевые слова: персуазивность, Демосфен, лингвостилистические средства, риторические приемы, логос, этос, патос.

Вступ

Комунікативно-прагматичний підхід до аналізу мовних явищ, який є одним з основних у сучасних лінгвістичних студіях, зумовив посилення інтересу науковців до аналізу закономірностей комунікативної діяльності, зокрема, до питання вираження персуазивності. Відтак, з'являється чимало наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячених як загальнотеоретичним питанням персуазивної комунікації (Ф. Бацевич, А. Голоднов, Г. Почепцов, Й. Стернін, В. Чернявська та інші), так і аналізу персуазивних стратегій і тактик у різних видах дискурсу: політичному (О. Горошко, Т. Полякова, Т. Стецик, Д. Харитонова, Є. Шейгал), рекламному (М. Веренько, Т. Семенюк, Г. Є. Хоменко), юридичному (Т. Корольова, В. Швецова), психологічному (О. Багрій), медичному (Ю. Бережанська), дипломатичному (В. Скрябіна) та інших, що свідчить про неабияку актуальність феномену персуазивності.

На основі теоретичних положень, викладених у працях вищезгаданих науковців, персуазивну комунікацію розглядаємо як спробу впливу адресанта на ментальну сферу (думку, враження, ставлення, почуття, емоції) реципієнта з метою зміни його поведінки (спонукання до здійснення / відмови від здійснення певних посткомунікативних дій) [Голоднов 2010, с. 11; Чернявская 2006, с. 25].

Усі зазначені праці ґрунтуються на аналізі сучасних або близьких до сучасності текстів, натомість питання вираження персуазивності у текстах античних ораторів залишалося поза увагою науковців. Антична риторика, як відомо, є базисом, на якому розвивається сучасна риторика "із залученням досягнень теорії комунікації, соціальної психології, когнітології, теорії мовленнєвих актів, лінгвістики (особливо прагматики) тексту, стилістики та низки інших дисциплін" [Голоднов 2011, с. 106], Тому вважаємо, що саме дослідження творів античної риторики (а саме промов Демосфена, якого Марк Тулій Цицерон у своєму трактаті "Брут" назвав "цілком довершеним" промовцем і загалом неодноразово згадував його як зразок та вершину грецької риторики) мають стати невід'ємною частиною сучасної комунікативно-прагматичної лінгвістики загалом та теорії персуазивності зокрема. Отже, необхідність аналізу персуазивності на матеріалі давньогрецьких промов Демосфена як найвидатнішого представника античної риторики, а також відсутність напрацювань з окресленої проблематики визначають актуальність нашої роботи.

Творчість Демосфена неодноразово привертала увагу науковців. У деяких працях (зокрема, [Worthington 2000; Sealey 1993; Jaeger 1938]) мовностилістичні особливості промов розглядаються, насамперед, в аспекті осмислення Демосфена як особистості, як історичної та політичної фігури; робиться акцент на окремих найяскравіших елементах промов та ознаках стилю відповідно до мети наукового пошуку. Частина ж видань містить переклади промов Демосфена з примітками та коментарями (наприклад, [Тоатоод 2000; Демосфен 1994]). Однак, попри безумовну якість окреслення особливостей стилю Демосфена, ці праці все ж, у першу чергу, є перекладами і не дають детальної картини засобів, застосовуваних оратором у кожній конкретній промові, зокрема, для вираження персуазивності.

Об'єктом нашого дослідження є мовностилістичні та риторичні особливості промов Демосфена.

Предметом наукового пошуку є мовностилістичні та риторичні засоби вираження персуазивності у "Філіпіках" Демосфена.

Метою є виявити та якнайповніше охарактеризувати особливості вживання мовностилістичних та риторичних засобів для вираження персуазивності у "Філіпіках" Демосфена з урахуванням історичних особливостей епохи.

Для досягнення означеної мети було використано методи: описовий метод, метод суцільної вибірки, метод компонентного, синтаксичного, лексико-граматичного, стилістичного та прагматичного аналізу.

Виклад основного матеріалу

Значну увагу лінгвістіи приділяють дослідженню стратегій і тактик персуазивної комунікації, а також аналізу мовно-стилістичних засобів вираження персуазивності. Однак, як зазначає А. Голоднов, "сутність персуазивності набагато складніша і не вичерпується інструментальним аспектом цього комплексного явища" [Голоднов 2010, с. 12]. Адже особлива функція мовних засобів у вираженні персуазивності може бути реалізована "лише у конкретному тексті, який являє собою семантичне та структурне ціле, у їх взаємодії між собою, з іншими елементами текстової структури, а також з елементами ситуативної та екстралінгвістичної інформації (інформація про ситуацію спілкування, про структуру мовної особистості комунікантів та їх соціально-статусні параметри, про можливі перешкоди при спілкуванні тощо)" [Голоднов 2010, с. 13]. Тому при аналізі особливостей вираження персуазивності у риторичних творах (особливо у текстах авторів, які хронологічно дуже віддалені від нас, як-от Демосфен) необхідно звертати увагу на історико-політичне та соціальне тло їх виголошення чи написання, тобто на широкий комунікативний контекст [ibid.], оскільки "розмаїття ситуацій спілкування визначає варіативність реалізації цілі риторичної "промови" у кожній конкретній з них, а також має вплив на вибір і структурування елементів змісту тексту та їх мовного оформлення" [Голоднов 2011, с. 105-106]. Тому вважаємо за доцільне окреслити історико- політичні умови виголошення промов Демосфеном.

На момент виголошення "Першої Філіпіки" (351 р. до Р. Х.) Демосфен був ще не надто досвідченим політиком (але вже доволі прославленим оратором), тим не менше він не побоявся першим виступити перед публікою, прямо вказавши на загарбницькі дії Філіпа, що загрожують вільному становищу Греції, на інертність дій співгромадян, та висловив ініціативу підготовки флоту задля ведення мобільних атак на узбережжя ворожих територій та формування невеликої, але регулярної армії з обов'язковою участю афінських громадян. Хоча виступ Демосфена і захопив слухачів, однак промова не мала практичного значення, доки оратор не випустив її у 347 р. до Р.Х. у вигляді памфлету. "Друга Філіпіка" була виголошена у 344 р. до Р. Х., коли потрібно було дати відповідь послам з Месенії та Аргосу, які приїхали прояснити позицію Афін щодо подій на Пелопоннесі. У цій промові Демосфен зазначає, що Афіни не бажають поновлення спартанського панування, однак яскраво змальовує приклади підступності Філіпа і запевняє, що його дії спрямовані на послаблення Афін, а не на звільнення народів Пелопоннесу. Судячи з того, що на той період Філіп відмовився від інтриг на Пелопоннесі, хоч і продовжував вести свою політику проти афінян, промова Демосфена була більш переконливою, аніж доводи македонських послів. На цьому етапі великий оратор вийшов переможцем. Очевидно, у той момент вдалося виконати усі умови успішності виголошення промови, серед яких Аристотель називає, зокрема, характер мовця, настрій слухача та саму промову (Aristot. Rh. 1.2.3).

Оскільки "промова має на меті вплив на слухача переважно засобами мови" [Голоднов 2011, с. 105-106], звернімося до оригінальних текстів для виокремлення та аналізу мовностилістичних та риторичних засобів, які дозволили Демосфену вибороти перемогу після виголошення промов і переконати співгромадян, з урахуванням апелювання Демосфена до окреслених вище начал людини.

Уже з початкових рядків "Першої Філіпіки" (Dem. 4.1) Демосфен демонструє фундаментальні ознаки свого стилю: вживання вивірених умовних періодів, акцент на доказовій аргументації - логос превалює над етосом та патосом, хоча оратор майстерно поєднує всі три начала, то підносячи, то урівноважуючи тон промови, а також ненав'язливі риторичні прийоми задля концентрації уваги та розуміння важливості сказаного, проте дуже органічно вплетені у канву промови.

Задля переконання слухачів Демосфен найбільш часто використовує різноманітні мовностилістичні та риторичні засоби. Вже у вступі (Dem. 4.1) афінянин вживає численні частки та сполучники зі значенням умовності, підсилення, заперечення і протиставлення: єі - якби (тричі на початку підрядних умовних речень у складі першого складного, на початку другого речення); av (чотири рази у першому, один у другому реченні); єлєі5р - оскільки; єюд - доки; тотє - тоді; pev, 5є, уар - протиставні частки (pev з 5є утворюють дві протиставні єдності, одна з яких вміщується всередині іншої); pq - ні (частка інтонаційно виділена задля підкреслення невиконання умови, яка і стає причиною для виступу).

Також варто звернути увагу на використання особового займенника Ёую на першу особу однини, що робиться насамперед з емфатичною метою і не є характерним для давньогрецької мови, якщо мова не йде про додаткове наголошення на собі (зокрема, Dem. 4.10, 4.22, 6.23, 6.31 тощо; загалом 18 випадків). Деколи автор вдається навіть до більшого емфасису, додаючи підсилювальну частку yr (Dem. 4.18, 4.43, 6.37).

Для підкреслення контрасту між поточним поганим станом справ та гіпотетичним оптимальним майбутнім, яке може бути досягнуте завдяки його пропозиції, Демосфен використовує суперлятиви /еірютоу найгірше та PeZnoTOV найкраще, а також пейоратив фао^щд паскудно, погано, дурно (Dem. 4.2).

Серед синтаксичних особливостей особливий інтерес викликає чергування безпосередніх звертань до слухачів та безособових узагальнень. Так, лейтмотивом, що часто повторюватиметься у тексті промов задля концентрації уваги слухачів (29 разів у "Першій Філіпіці" та 6 разів у другій), є пряме звертання Демосфена до аудиторії: ю avSpeg AOpvaioi О афінські громадяни!

Однак Демосфен відзначався тим, що чергував прямі звертання та заклики до слухачів із безособовими виразами, щоб промова не була надто нав'язливою і у підсумку слухач ніби сам доходив до потрібних оратору висновків, які той свідомо замовчував (наприклад, безособова форма Seov (Dem. 4.14, 4.40, 6.3) потрібно; безособовий синтаксичний зворот genetivus absolutus: rOv osovtwv noiobvrwv bprav (Dem. 4.2) бо ви не виконували потрібних дій; безособовий adiectivum verbale замість імперативної форми: npOrov pev ow обк a0upqreov (Dem. 4.2) отже, перш за все не слід впадати у відчай).

Подекуди для підсилення ефекту від виступу автор вживає сакральні клятви-звертання до Зевса та богів (vp Аіа (Dem. 4.10; 6.13, 14, 23) Клянусь Зевсом!; vp тобд 0eobg (Dem. 4.49; 6.32) Присягаюся богами!; ю navreg 0eoi (Dem. 6.37) о всі боги!), апелюючи таким чином до етосу слухачів.

Серед риторичних засобів персуазивності найбільш поширеними у першій та другій "Філіпіках" є риторичне питання (29 та 6 випадків відповідно). Як відомо, основною функцією таких питань є не запит інформації, а спонукання співрозмовника до дії через апеляцію до існуючих у суб'єкта уявлень про систему цінностей, прийнятих у певному соціумі (зокрема, [Мясоєдова 2015, с. 119]). Тому, як справедливо зазначає Х. Халмарі, використання риторичних питань є витонченим та майстерним засобом переконання, щоб змусити аудиторію погодитися з запропонованим розв'язанням проблеми [Halmari 2005]. Отже не дивно, що Демосфен часто використовує риторичне питання (подекуди - цілі низки питань) у місцях особливого емоційного напруження. Так, після опису злодіянь Філіпа Демосфен наводить кілька риторичних питань для підвищення патетики промови: лот' ow, ю avSpeg AOpvaioi, лоб' а хрр лро^єтє; eneiSav ті уєуртаї; [...] vw Se ті хрр та yiyvopev' руєшОаі; (Dem. 4.10) Коли ж, афінські громадяни, коли ж нарешті ви робитимете те, що слід? Коли що станеться? [...] То як же слід розглядати те, що трапилось тепер?. Нанизування кількох риторичних питань для підсилення переконливості зустрічаємо також наприкінці "Першої Філіпіки": єіта тобт' avapЈvoogЈv; каі трщрєїд Keva; каі та; пара топ Seivo; eZniSa; av алоатєі^ртє, лаут' e/eiv ofeaOe калю;; ook єцРрабцеОа; ook e^ipev автоі цєреї ує tm атратіютюг oiKetov vw, ei каі цр лр 6тeрov; ook елі трг eKeivou л/єиабцєОа; (Dem. 4.4344) Ми чекатимемо, доки це станеться? І ви гадаєте, що все буде добре, якщо ви пошлете порожні трієри разом із примарними надіями?Ми не сядемо на кораблі? Не вирушимо самі з частиною власних воїнів зараз, якщо не (виступили) раніше? Не попливемо проти нього?.

Наведені уривки є чи не найбільш патетичними в усій промові, адже тут спостерігаємо використання одразу низки фігур, що у Демосфена зустрічається (наскільки можемо судити за тоном промови) саме в місцях емоційного піку.

У переважній більшості випадків автор сам дає відповіді на свої ж запитання, утворюючи таким чином еротему - риторичну фігуру, яка полягає у відповіді промовця на своє ж питання, хоча воно зазвичай просто риторичне: eneiSav ті ує\т]таі; eneiSav vp Аі' avayKn ті; p (Dem. 4.10) Коли що станеться? Коли, клянусь Зевсом, настане якась необхідність; avrav о Oi/inno; кирю; nprarov цєта трг eippvpv катєатр; nu/Ov каі тюг ev Фюкєоот лрауцатюг. ті ow; лю; топтої; є/рраато; а ОрРаюк; сццфєрєі каі on/ а тр ло/ei, лраттelv лрoe^Zeтo (Dem. 6.7) над чим Філіп захопив контроль після миру у першу чергу? Над Пілами та всіма справами фокейців. І що ж? Як він цим скористався? Він обрав діяти на користь фіванців, а не (нашого) міста.

Поширеною у текстах аналізованих промов є також метафора.

Зокрема, до неї промовець вдається для підкреслення інертності афінян у боротьбі з царем Македонії та їх спонукання до більш рішучих дій: іга рр povov ev тоїд урфіораоі каі таїд єпюто^аїд по^єрртє Філіппш, aZZa каі тоїд єруоїд (Dem. 4.30) щоб не лише у псефізмах та листах воювати з Філіпом, але і справами; оі 5є tSv npaypaTwv оо ргл'оисі каїроі Tpv ррєтєрау Ррабитрта каі eipraveiav (Dem. 4.37) тоді як сприятливі для справ нагоди не стануть чекати на нашу неквапливість та відмовки; каі тртррєїд кєуад каі тад пара топ 5єїуод єАліЗад av апоотєі^ртє, паут' є/eiv оїєаОє каАйд; (Dem. 4.43-44) І ви гадаєте, що все буде добре, якщо ви пошлете порожні трієри разом із примарними надіями?

Ефективним засобом впливу на слухачів є антитеза, за допомогою якої Демосфен протиставляє принципи "бездіяльне спостереження - необхідні дії проти ворога", із зазначенням негативних наслідків у разі недотримання останнього: об уар атта лот' єотаї 5єї окопєїу, aXZ' оті фаб^а, av рр прооє/ртє tov уобу каі та прооркоута лоїєїу єОє^ртє, єн єібєуаі (Dem. 4.50) Не за тим слід спостерігати, що і коли трапиться, але добре усвідомити, що буде паскудно, якщо ви не будете уважними та не захочете робити необхідне. Протиставлення "слова - дії" знаходимо також у другій промові: прадєаі\'. об/і ^буоїд (Dem. 6.3) діями, а не словами.

Задля посилення переконливості промов автор використовує семантичний плеоназм - риторичний прийом, що полягає у вираженні одного значення кількома мовними елементами синонімічного змісту: ап^йд, обЗєу бпoатєЛаpєvoд, пєпаррроіаораї (Dem. 4.51) нічого не приховавши, відверто сказав (достатньо було вжити дієслово пєпаррроіаораї, яке і саме по собі перекладається як "відверто сказав"); єрущ кю^бєіу каі пра^єоіу (Dem. 4.51) перешкоджати справою та діями; об/і прод єірруру об 5' pou/iov об 5є Зікаїоу обоєї' (Dem. 6.8) не на мир, спокій чи справедливість.

У аналізованих промовах зустрічаємо також риторичний прийом парадоксу, яким Демосфен привертає увагу до подальших слів як можливого оптимального рішення: о уар еоті /єіріотоу абтйу ек тоб парє^р^иОбтод хрбуои, тобто прод та рєМоута Рє^тіотоу бпар/єі (Dem. 4.2) адже те, що було найгіршим для нас у минулому, виявляється найкращим для майбутнього.

Для окреслення особливостей вираження персуазивності необхідно, на наше переконання, здійснити аналіз промов крізь призму аристотелівської теорії про три основні групи способів аргументації: патос (узагальнення почуттів, емоцій, душевного піднесення), етос (сукупність моральних устоїв, звичаїв, традицій аудиторії, а також авторитет, статус оратора) та логос (фактологічний аспект промови), які відповідають чуттєвому, моральному та розумовому началу людини відповідно [Аристотель 2000]. Саме поєднання усіх трьох начал у правильних та доречних для конкретного випадку пропорціях створює переконливу промову.

Як справедливо зазначає Дж. Чартеріс-Блек, важливою умовою успішності промови є апеляція до емоцій та переконань, які уже є у слухачів, концентрація їхньої уваги на ключових моментах, які для неї морально прийнятні [Charteris-Black 2005]. У тексті першої і другої "Філіпік" Демосфен постійно звертається до емоцій слухачів, тобто, у термінах Аристотеля, до патосу. Вже у вступі зустрічаємо фразу єікбтис oDy/vrappg Toy/avetv (Dem. 4.1) небезпідставно сподіватись на (вашу) поблажливість, якою промовець штучно зменшує очікування від свого виступу та виявляє скромність, ніби ненароком підкреслюючи цю чесноту у собі. Водночас Демосфен таким чином дуже делікатно хвалить вміння афінян оцінювати та сприймати його виступ, оскільки просить поблажливості, вже будучи оратором з репутацією майстра. Власна скромність підкреслюється Демосфеном і в наступному пасажі (оіраї roivuv єую тайга Zeyeiv є/eiv, рр kw/.owv єї тід aZZog enayyeZZerai ті (Dem. 4.15) Отже, я гадаю, що можу казати таке, не перешкоджаючи, якщо хтось пропонує щось інше): Демосфен іде на зниження патетики, уникає ультимативності, бо далі він перейде безпосередньо до конструктивної частини пропозиції, тому важливо не налаштувати проти себе інших потенційних промовців.

Однією з найсильніших емоцій у давніх греків був сором (ще гомерівські вожді згадували його під час своїх промов перед боєм, зокрема Аякс Теламонід). Демосфен також успішно використовує його для впливу на своїх слухачів та спонукання їх до активних дій: єую pev yap оїораї тоїд є^єибєроїд рєуіотру avayKpv тру ояєр т<йу ярауратюу aioxovpv єіуаі (Dem. 4.10) я ж вважаю, що для вільних (людей) сором за речі (що трапились) є найбільшою необхідністю (діяти).

Далі оратор акцентує увагу на тому, що слухачі будуть саме суддями (апелює до етосу): то 5є яраур' pSp tov eZey/ov SOoet: крітаі S' нрєї; єоєоОє (Dem. 4.15) справа вже скаже сама за себе, суддями ж будете ви. Це, на нашу думку, мало сприяти максимально об'єктивному сприйняттю пропозиції, адже для афінян поняття права справедливого суду були надзвичайно важливими.

Подекуди Демосфен майстерно поєднує звернення до всіх трьох начал (етосу, логосу та патосу) слухачів. Наприклад, автор зазначає: entoTeZZetv EoPoeooiv pSp тоїаоток; entoToZa; (Dem. 4.37) вже надсилає евбейцям такі листи, а далі виголошує перехопленого листа Філіпа до евбейців, апелюючи до логосу (конкретні факти і реальні докази). З іншого боку, відбувається звернення до патосу: Демосфен прагне викликати обурення афінян зухвалістю македонського царя. Авторитет промовця не дає приводів афінянам сумніватися в істинності цих листів (етос), а принцип авторитету, як відомо, є одним із основоположних у персуазивній взаємодії [Cialdini 1984].

Для досягнення більшої переконливості Демосфен вдається також до тактики замовчування: tv' р Sia tov 96pov siSrnc єотрєяєЦ про; pou/iav є/p, р napiSOv tout' йфшактос ^рф 0р, ppSevdg ovto; spnosrnv nZetv єяі Tpv eKeivou X<npav optv, av evSO Kaipov (Dem. 4.18) бо тоді (за умови виконання) він або з острахом сидітиме тихо, знаючи, що ви наготові, або ж не зверне на це належної уваги, і ніщо не завадить вам плисти до його країни, якщо трапиться слушна нагода. Оратор намагається створити підсвідому когнітивну єдність у слухачів між своєю пропозицією та результатами, з яких обидва будуть позитивними для афінян. Щоб зберегти піднесення, викликане нагадуванням славетного минулого афінян впродовж промови, Демосфен замовчує можливі невдалі варіанти розвитку подій.

В аспекті впливу на аудиторію важливими нам видаються прикінцеві фрази першої та другої "Філіпік". Першу з них автор завершує словами: уїкфр S' о ті naotv peZZei ouvoioetv (Dem. 4.51) нехай же переможе те, що має всім принести користь, наголошуючи на своєму головному принципі - служінні суспільному благу та головному принципі (загальне благо - понад усе) автор акцентує увагу і наприкінці "Другої Філіпіки": ooSeva yap PouZoippv єуюу' av, ooS' єі 5ікаіод ear' anoZraZevai, цєта too navirav KivSwou каі трд Znpia? SiKqv woG/dv (Dem. 6.37) Я ж би для жодної людини не хотів загибелі, навіть якщо б це було справедливо, якби це спричиняло небезпеку та шкоду для всіх інших.

Отже, аналіз першої та другої "Філіпік" Демосфена дозволив виокремити низку мовностилістичних та риторичних засобів, які використовувались автором задля підвищення рівня переконливості промов, а саме: використання численних часток та сполучників зі значенням умовності, підсилення, заперечення і протиставлення; емфатичне вживання особового займенника на першу особу; чергування прямих та безособових звертань до слухачів, щоб вони ніби самі доходили до потрібних оратору висновків; парадокс, гіпербола, метафора, еротема, антитеза, риторичне питання, синтаксичний та семантичний плеоназм. Автор вдало комбінує домінуючий логос (постійно спостерігаємо розлогі логічні міркування та послідовності, оратором наводяться розрахунки витрат та коштів) з використанням патосу (патетичні, подекуди навіть гнівні звернення; апеляція до сильних емоцій слухачів) та етосу (клятвені звертання до Зевса, богів; використання власного авторитету задля переконання; наголошення на служінні загальному благу як на своєму керівному принципі).

Представлена публікація не вичерпує усіх питань, пов'язаних із особливостями вираження персуазивності у промовах Демосфена, та відкриває перспективи подальшого аналізу засобів вираження персуазивності на матеріалі інших промов Демосфена, а також загалом у давньогрецькій та античній риторичній традиції.

Література

1. Голоднов, А.В. Персуазивная коммуникация: стратегии и тактики воздействия: (на материале современной немецкоязычной рекламы) (СПб.: Астерион, 2010), 243.

2. Голоднов, А.В. Риторический метадискурс: основания прагмалингвистического моделирования и социокультурной реализации (на материале современного немецкого языка) (СПб.: Астерион, 2011), 344.

3. Мясоєдова, С.В. "Риторичне питання як засіб вираження непрямого спонукання в сучасній українській мові", Молодий вчений 9 (24)/1 (2015): 118-121.

4. Чернявская, В.Е. Дискурс власти и власть дискурса: проблемы речевого воздействия (Москва: Флинта: Наука, 2006), 136.

5. Charteris-Black, J. Politicians And Rhetoric: The Persuasive Power of Metaphor (Houndmills; Basingstoke; Hampshire; New York: Palgrave Macmillan, 2005), 239.

6. Cialdini, R. B. Influence (New York: William Morrow and Company, 1984), 302.

7. Halmari, H Persuasion Across Genres. A linguistic approach (Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2005), 265.

8. Jaeger, W. Demosthenes, the origins and growth of his policy (Cambridge: Walter de Gruyter Company, 1938), 273.

9. Sealey, R. Demosthenes and His Time: A Study in Defeat (New York; Oxford: Oxford University Press, 1993), 340.

10. Worthington, I. Demosthenes: Statesman and Orator. (London: Routledge, 2000), 289.

11. Список джерел ілюстративного матеріалу:

12. Аристотель, Риторика. Поэтика (Москва: Лабиринт, 2000), 224.

13. Демосфен, Речи, отв. ред. Е.С. Голубцова, Л.П. Маринович, Э.Д. Фролов. 3 т. (Москва: Памятники исторической мысли, 1994).

14. Aristotle, Ars Rhetorica (Oxford: Clarendon Press, 1959), https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.01.00 5 9%3Abook%3D 1 %3Achapter%3D2.

15. Demosthenes, "Ката ФгХіллоп A", in Demosthenis Orationes (Oxford: Clarendon Press, 1903), https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.006 9%3aspeech%3d4.

16. Demosthenes, "Ката ФШлпои В", in Demosthenis Orationes (Oxford: Clarendon Press, 1903), https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.006 9%3aspeech%3d6.

17. Тоатоо^, К. Дцроо 0єуц 5 (А 0цуа: ESHA, 2000), 355.

18. References:

19. Golodnov, A. V. Persuazivnaja kommunikacija: strategii i taktiki vozdejstvija [Persuasive communication: strategies and tactics of impact] (SPb.: Asterion, 2010), 243 (In Russ.).

20. Golodnov, A. V. Ritoricheskij metadiskurs: osnovanija pragmalingvisticheskogo modelirovanija i sociokul'turnoj realizacii [Rhetorical metadiscourse: the foundations of pragmalinguistic modeling and sociocultural implementation] (SPb.: Asterion, 2011), 344 (In Russ.).

21. Miasoiedova, S. V. "Rytorychne pytannja jak zasib vyrazhennja neprjamogo sponukannja v suchasnij ukrai'ns'kij movi [Rhetorical Question as a Means of Expressing Indirect Imperative Meaning in the Modern Ukrainian Language]". Molodyj vchenyj 9 (24)/1 (2015): 118-121 (In Ukr.).

22. Chernjavskaja, V. E. Diskurs vlasti i vlast' diskursa: problemy rechevogo vozdejstvija [Discourse of Power and Discourse Power: Issues of Speech Influence] (Moscow: Flinta: Nauka, 2006), 136 (In Russ.).

23. Charteris-Black, J. Politicians And Rhetoric: The Persuasive Power of Metaphor (Houndmills; Basingstoke; Hampshire; New York: Palgrave Macmillan, 2005), 239.

24. Cialdini, R. B. Influence (New York: William Morrow and Company, 1984), 302.

25. Halmari, H. Persuasion Across Genres. A linguistic approach (Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2005), 265.

26. Jaeger, W. Demosthenes, the origins and growth of his policy (Cambridge: Walter de Gruyter Company, 1938), 273.

27. Sealey, R. Demosthenes and His Time: A Study in Defeat (New York; Oxford: Oxford University Press, 1993), 340.

28. Worthington, I. Demosthenes: Statesman and Orator. (London: Routledge, 2000), 289.

29. Aristotel', Ritorika. Pojetika [Rhetoric, Poetics] (Moscow: Labirint, 2000), 224 (In Russ.).

30. Demosfen, Rechi [Speeches], eds. E. S. Golubcova, L. P. Marinovich, J. D. Frolov. 3 vols. (Moscow: Pamjatniki istoricheskoj mysli, 1994) (In Russ.).

31. Aristotle, Ars Rhetorica (Oxford: Clarendon Press, 1959), https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.01.00 5 9%3Abook%3D 1 %3Achapter%3D2.

32. Demosthenes, "Ката Філіллои A", in Demosthenis Orationes (Oxford: Clarendon Press, 1903), https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.0069%3aspeech%3d4.

33. Demosthenes, "Ката ФШлпои В", in Demosthenis Orationes (Oxford: Clarendon Press, 1903), https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc= Perseus%3atext%3a1999.01.0069%3aspeech%3d6.

34. К. Таатао^, AnpoaOsvng (A0^va: ESTIA, 2000), 355.

Размещено на Allbest.ru