Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови

Часто це звороти з політичних лозунгів, популярних суспільно-політичних кліше радянського часу, з текстів радянських масових пісень, особливо 30-50-х років, використання відповідних власних назв: «Ми страждали і страждаємо досі отією "совєтською" психологією: "Всьо вокруг колхозноє -- всьо вокруг мойо”» (Про проблеми культури Придніпров'я -- і не тільки. -- ЛУ, 12.09.1996), «Виступаючи на Всеукраїнському форумі журналістів, Президент України Л. Кучма сказав: "Якщо власність на майно яке досі залишається великою мірою нічиїм ("всьо вокруг колхозноє -- всьо вокруг мойо”), нарешті стане приватною, то я переконаний: ми побачимо виразні позитивні зміни в економіці”» (ВК, 9.01.1998), «Обдурені люди улесливими байками про "свєтлоє будущее” сприйняли утопічне "кто бил нікєм, тот станєт всем” як велике благо» (В. Гречаник, д-р техн. наук. -- УС, 24.08.2000), «Процюк запропонував погляд власний, а не якоїсь "групи товаріщєй”» (Михайло Бриних. -- УМ, 11.01.1997), «До новообраного українського парламенту за активного сприяння імперських і проімперських сил (і засобів!) вдалося провести небезпечно велику ... кількість прихильників "Союза нєрушимого”» (Є. Голібардов. -- ВК, 3.04.1998, с. 5), «В. Антонов-Овсєєнко склав з себе повноваження верховного головнокомандувача Красної армії в Україні» (НГ, 1998, № 19), «Після так званої "отєчєствєнной войни” залишилося багато "освободітєлєй”, які забули собі сказати: "бєрі шінєль, іді домой! ”» (О. Васкул. -- ШП, 27.03.1997), «Під час панування радянського режиму місто Переяслав-Хмельницький було символом "об'єдінєнія двух братскіх народов”» (М. Сингаївська. -- УС, 30.10.1997), «На День незалежності, увечері, я обійшов увесь центр міста. Пісні спочатку, згодом -- п'яні вигуки, мати і все інше, що залишилося у нас із ментальності "советского человека”» (А. Самарський. -- Західний Донбас, м. Павлоград, 30.08.1997), «Неверной дорогой идете, таваріщі!» У російськомовних колах в Україні все ще набагато частіше можна почути звертання / називання товарищ, що лишилося від радянського часу (особливо це характерно для Південно-Східного регіону), ніж в українськомовних колах -- товариш. Пор. в оцінці відомого українського поета-сатирика: «Ось хоча б і в Україні -- / Скільки щирих росіян, / Тих, що гордо заявляють: / "Я товарищ, а не пан”!» (Павло Глазовий. -- ЛУ, 7.02.2002). У самій Росії ця номінація вживається, за попередньою традицією, очевидно, ще ширше, пор. у виступі тодішнього президента Російської Федерації Д. Медведєва: «наши украинские товарищи» -- про депутатів ВР України (ГПУ, 30.04.2010). (напис на транспаранті учасників антикомуністичної демонстрації 7 листопада: ЛУ, 12.11.1992), «Таких (магічних формул. -- О. Т) не бракувало на самих початках марксизму: "Пролєтарії всєх стран, соєдіняйтесь!”, "Діктатура пролєтаріата!” тощо» (О. Боргардт. -- Березіль, 1996, № 5-6, с. 135), «<...> політруки, захлинаючись, розповідали про «радянський рай» -- про "большую техніку, необозрімиє колхозниє поля, стахановскій труд”» (УС, 20.07.2000, с. 11). Навіть про період демократичних реформ у СРСР кінця 80-х -- початку 90-х років -- замість нейтрального перебудова іронічне перестройка: «<.> у часи горбачовської перестройки, коли відбулося значне послаблення тоталітаризму» (В. Карпенко. -- ВК, 20.12.1996), «<...> під час горбачовської "перестройки” виявилося, в українських письменників немає творів "у шухляді”» (Оксана Забужко). З метою підкреслити такий аспект державної ідеології СРСР, як виховування саме «радянської» людини, прив'язаної не стільки до рідного дому і до краю своїх предків, скільки до всієї «великої й неосяжної Батьківщини» з неминучим при цьому формуванням ментальності «перекотиполя», цитують рядки з пісні Д. Тухманова на текст В. Харитонова «Мой адрес -- не дом и не улица, / Мой адрес -- Советский Союз!», вкладаючи в них саме цей зміст.

Ось приклад застосування таких «російсько-радянських» ключових слів щодо реалій інших соціалістичних країн: «Кубинські чиновники <.>: холодна печать пролетарської "бдітєльності” на лицях, вицвілі штани й дешеві мешти. Найбільше разить око той неприємний відтінок "совєцького” хакі військових» (Р. Яким'як. -- ВЗ, 1.08.1997).

Саркастичні вкраплення, спрямовані на викриття певних аспектів зовнішньополітичного курсу Російської Федерації як імперських, зорієнтованих на продовження інформаційної та культурної російської експансії в Україні, політичного тиску на неї, а з 2014 року -- розгортання вже й військової агресії проти неї, на критику ідеї збереження попередніх (ще з царських часів, посилених особливо в радянський період) соціальних позицій російської мови в Україні (як такої, що, мовляв, є спільною зовсім не тільки для росіян і має лишатися такою на майбутнє). Це, зокрема, іронічне переосмислювання старих, уже клішованих зворотів російської мови «єдіная і нєдєлімая», «тисячєлєтняя дєржава» (щодо Росії), «общєпонятний (общєдоступний) язик» Така характеристика саме російської мови вже має, як відомо, тривалу традицію, зокрема і в радянський час, наприклад: « -- Я получаю письма со всего Со-, «вєлікій і могучій» (захоплена характеристика російської мови з відомого твору І. Тургенева) та деяких ін.: «Неохоче я взяв цей документ (український паспорт, де записи дублюються українською й російською мовами. -- О. Т.), бо знав, які записи там, якою мовою <...> На першій сторінці прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, де народилася людина. На другій -- те саме, але вже на "общєпанятном язикє”» (О. Середюк, читач. -- Час, 26.01.2001), «<...> чимало вчителів, відпрацювавши знехотя урок українською, на перерві переходили на общепонятний» (П. Антоненко. -- Сл. Пр., 11.02.2010), «<...> голова фракції соціалістів у парламенті завершив промову своею "коронною”, на його думку, фразою, яку виголосив на общєдоступном: "Наше дело правое, потому что левое”» (Н. Харчук. -- Час, 13.11.1997), «Хоч у яку установу зайдеш -- скрізь остогидлий "великий и могучий". Навіть у парламенті України -- мова колишньої імперії» (Віктор Міняйло. -- Сл. Пр., 1997, ч. 8). Для підкреслення «російськості», а не «українськості» певних осіб, хоча вони можуть бути при цьому й громадянами України: «кримський "гаспадін Прєзідєнт"» -- про Ю. Мешкова (М. Стрельбицький. -- ЛУ, 3.03, 1994), «Господа (навмисно вживаю це слово, а не українське "панове”) Гриньов, Бистряков та їхні однодумці хай не лукавлять: ніщо російській мові в Україні не загрожуе» (В. Косяченко. -- ЛУ, 2.04.1998), «Не випадково сьогодні рускоязичниє різної національної належності так люто повстали проти всього українського -- мови, історії, культури, літератури, традицій і т ін.» (Анатолій Шевченко. -- УУ, 2000, № 9, с. 16).

Серед нових мовних явищ такого роду, що активізувалися у зв'язку з агресіею РФ проти України з 2014 року, слід назвати «русский мир» або в українізованій графічній формі «рускій мір» ветского Союза, в которых мне пишут следующее: "Зачем развивать национальные культуры? Не лучше ли делать на общепонятном языке (подразумевается под этим русский), -- каже т. Сталін. -- Все это глупости. Только при полном и всемерном развитии национальных культур мы придем к культуре интернациональной”» (див.: Володимир Сосюра. Третя Рота: про зустріч українських письменників з Й. Сталіним 1929 року); «-- Здесь на мове не понимают, говорите на общепонятном!» (Борис Антоненко-Давидович: зі спогадів про 1918 рік. -- Дивослово, 2014, № 5, с. 61-62). Концепція «русского мира», що вже досить давно пропагуеться в певних колах російського суспільства як ідея спільності «триединого русского народа -- великоросов, малоросов и белорусов», з утворенням РФ була спочатку інституціоналізована для діяльності щодо збереження й дальшого поширення російської мови за межами Росії та популяризації російської культури у світі, а на початку 2000-х років була взята на озброення як державним керівництвом РФ, так і керівництвом Російської православної церкви уже з метою об'еднання Росії, України і Білорусі (а також, можливо, Молдови й північної частини Казахстану) у единому спочатку духовному та конфесійному, а потім і в політичному просторі на «трьох китах» -- це російська мова і культура, православ'я, спільна історична пам'ять і спільні погляди на суспільний розвиток. Щодо України ця «доктрина» з 2014 року стала застосовуватися, як відомо, і шляхом військового втручання та анексії її територій. (обидва варіанти -- з конотаціею несхвальності), наприклад: «Неприйнятно довгий час в гуманітарній політиці незалежної України домінували малоросійство та радянщина. В Москві для цього отруйного коктейлю вигадали навіть назву -- "русский мир”. Подібні інструменти впливу та підкорення інших країн в політології називають культурним імперіалізмом» (з виступу президента П. Порошенка під час церемонії вшанування пам'яті жертв політичних репресій: УП, 20.05.2018); глузл. «поребрик» (у російській вимові) / «порєбрік» (в українізованій графічній формі) / «порєбрик», «поребрик» (в тій чи іншій українізованій формі) -- у значенні державного кордону України з РФ: «там, за "порєбриком”», тобто в Росії, «із-за "порєбріка”»; з(З)апоребрик, з(З)апоребер'я -- про сучасну Росію: «<...> і згадаємо наш улюблений '"запоребрик” (в українській фонетичній формі. -- О. Т) -- зокрема, як готують рейтинг Володимиру Путіну» (т/к «Еспресо», 1.06.2019, «Скандали тижня»: ведуча) (значення, похідне від поребрик у значенні «бордюр»; поребрик у цьому значенні було почуто в російському мовленні терористів, що захоплювали навесні 2014 року населені пункти Донбасу, на підставі чого українські журналісти, блогери зробили висновок про прибуття цих людей з Росії, у певних регіонах якої, зокрема в Санкт-Петербурзі, саме так називають бордюр; узуальним значенням цього слова в українській мові є «архітектурний орнамент у вигляді ряду цеглин, укладених під кутом до зовнішньої поверхні стіни» -- звичайно в професійному слововжитку).

У такій спрямованості проти політики РФ та «російської ментальності» іноді відчувається ніби оборонний характер (це може бути не відверте глузування з боку вищого, а маскування іронією самоприниження, часом просто як «огризання»), пор.: « <...> -- Шо, хахли, бунтовать?! Так зима прийдьот, ми трубку с нефтью перекроєм -- бистренько образумітєсь, самостійнічкі <...> Святую Русь, мать вашу <...> нашу, пазорітє! На колєні! <.> -- Що то значить Гаспадін гаркнули. Не те, що наші паненята <.> Бо Вони -- Гаспадін» (І. Городецький. Про національну гордість малоросів, або Шикуйсь, Хохляндія! -- П.-П., 1995, № 29).

Семантико-прагматичне зіставлення / протиставлення в межах контексту одиниць української і російської мов (явище, що практикується звичайно в українськомовному дискурсі), чим підкреслюється не просто належність їх до різних мов, а їхня принципова національно-культурна або й національно-політична «іншість», як і відмінність самих цих мовних спільнот. Це можуть бути українське і російське найменування того самого референта, належного різними своїми гранями як до України, так і до Росії, або співвідносних української і російської реалій. Відомий приклад такого зіставлення -- подавання в дискурсі української західної діаспори українського і російського імені та прізвища М. Гоголя: Євген Маланюк. Гоголь -- Ґоґоль (стаття); G. Luckyj. The Anguish of Mykola Hohol, a.k.a. Nikolaj Gogol. Toronto, 1998; укр. переклад: Ю. Луцький. СтрадництвоМиколи Гоголя, знаного також як Ніколай Ґоґоль / Пер. Т Михед. К., 2002. Приклади із сучасної мовної практики в самій Україні: Олександр Ірванець. Рівне /Ровно (стіна). Л., 2001 -- роман у жанрі соціальної утопії про поділ України на Соціалістичну Республіку Україна (на Сході) і Західно-Українську Республіку, коли місто Рівне було поділене на дві частини, як свого часу Берлін, стіною; як полемічний засіб: «<.> кожна група вважає, що в Україні реалізуватиметься саме її проект: україномовної "європейської” України в одному випадку і російськомовної "східнослов'янської” Украины в другому» (Микола Рябчук. -- Кр., 2009, ч. 7-8, с. 9); «русско-російські словники» (так у деяких колах іронічно характеризують російсько-українські словники від середини 30-х до 90-х років або й сучасні словники цього жанру -- як такі, що [нібито] подають в українській частині в масовому порядку не українську, а також російську або зросійщену лексику); протиставлення в загальних межах населення України українців (етнічних українців, що розмовляють українською мовою і є справжніми представниками «української» України) і украинцев (етнічних російськомовних українців) Гнаткевич Ю. Чи злетить птах у синє небо? : Нариси про русифікованих і русифікаторів та гірку долю української мови в незалежній Україні. -- К., 1999. -- С. 74; Погрібний А. Якби ми вчились так, як треба.: Розмови про наболіле. -- К., 1999. -- С. 255.; І. Гирич, О. Рибалко. Речники українськості і глашатаї «руськості» (Пам'ятки України, 1998, ч. 3--4: про те, що належність певного вченого до української науки визначається його національно-культурним самоусвідомленням та відповідною діяльністю, а не тим, що він жив і працював в Україні); «Від "знаків" до "знаков"» (М. Савчук. -- УМ, 16.09.2010: про переведення дорожніх знаків у Севастополі з української на російську мову); із зіставленням / протиставленням одиниць мова і язик: «Розмовляє наша Мова / З руським Язиком / <...>» (Павло Глазовий. Мова і язик), В. Матвіїшин. Мовою чи язиком, або Постколоніальний синдром : Яку мовну політику наслідуватимуть українці -- Білорусі, Алжиру? (УМ, 2.04.2010). На олімпіаді з української мови та літератури в одному із середніх навчальних закладів Києва 2002 року було завдання -- пояснити зміст зорової поезії Миколи Сороки «П'ята колона», яка містить 10 однакових рядків: «ЄЄЄЄЗ / ЄЄЄЄЗ / <...>»; відповіді були: «протиставлення двох мов, двох культур в Україні», «зіткнення української і російської домінант», «дисгармонія в мовній ситуації» і под. Див.: ЧукінаВ. Мовна картина світу українців (на матеріалі фразеологізмів) // Укр. мова та література. -- 2004. -- Ч. 8. -- С. 7-8.

Серед небагатьох фактів такого зіставлення одиниць української і російської мов, прагматично не тільки нейтрального, а й, безсумнівно, спрямованого цілком на «позитив», слід навести насамперед напис «Єдина країна / Единая страна», який фігурував у публічних місцях, на телеекранах у вигляді політичної реклами в 2014-2015 роках (після масових заворушень у деяких містах Південного Сходу, інспірованих з боку РФ, анексії Криму і початку російської агресії на сході країни під приводом нібито захисту російськомовного населення) безперечно на замовлення влади як знак підтвердження цілковитої єдності українського народу незважаючи на поділ населення країни за базовими мовами спілкування -- єдності, яку не вдасться порушити жодним зовнішнім втручанням. Однак з боку кіл принциповішої української як культурно-мовної, так і політичної орієнтації лунала критика щодо використання такого гасла: його ставили в один ряд з «мовним» лозунгом панівної перед цим Партії регіонів України «Дві мови -- один народ».

Підсумкові зауваження

У хронологічних межах нового етапу в українсько-російських мовних контактах (від початку 1990-х рр.) можна констатувати як 1) певне загальне ослаблення впливів з боку російської мови -- унаслідок виникнення таких факторів, як а) належність України і Росії вже до різних державних утворень (у тому числі зі значним спадом інтенсивності міграційних процесів з Росії до України, з поступовим згортанням спільного для них, тобто російського, інформаційного та культурного простору), б) активізація нормалізаторської діяльності в царині української літературної мови і в) цілеспрямована діяльність української держави щодо нейтралізації можливостей для продовження ідеологічних впливів з боку РФ -- з поступовою відмовою від спільної для них пострадянської ідеологічної спадщини і наявності слідів російської історії та географії на ономастичній карті України (особливо в межах другого підперіоду цього етапу -- від 2014 року), так і, навпаки, 2) певне посилення цих впливів у нових умовах як функціонування української літературної мови (з розширенням діапазону її використання), так і демократизації та лібералізації мовної діяльності -- це, з одного боку, загалом не усвідомлюване самими мовцями «забруднення» їхнього усного й писемного мовлення позанормативними запозиченнями з російської мови (як один з наслідків переходу широких кіл населення на користування українською літературною мовою), з другого, -- активізація (в основному у ЗМІ) вживання образних зворотів, цитат походженням з російської мови (прямих і калькованих). За умови збереження сучасного стану мовної ситуації в країні вже, очевидно, можна зробити висновок, що перша з цих тенденцій -- до ослаблення слідів наявності елементів російської мови в структурі (у корпусі) української літературної мови -- з часом має виявлятися дедалі повніше, тоді як друга, -- навпаки, поступово ставати менш помітною (у зв'язку як з посиленням компетенції мовців у володінні українською літературною мовою, так і зі зростанням авторитетності її самої для дедалі ширшого мовного загалу).

Ситуація ж зі зростанням у межах цього періоду використання ідеологічно конотованих українсько- і російськомовних вкраплень у структурах відповідно російськомовних і українськомовних текстів складніша для інтерпретації. Назване явище, що є наслідком, з одного боку, становлення самостійної української державності і насторожено-негативного ставлення до цього факту з боку певних кіл РФ, а з другого, -- зростання суспільного значення української мови та посилення її конкуренції з російською мовою в самій Україні, відбиває як прямий вплив однієї мови на іншу, так і -- в разі несхвально-іронічного використання цих елементів -- негативну реакцію носіїв кожної з цих мов на такий вплив. Відзначене стилістично-оцінне й прагматичне використання цього мовного засобу характеризує мовну практику не тільки певних суспільних кіл української і російської орієнтацій у самій Україні (у межах російськомовного соціуму це насамперед кола проросійської політичної орієнтації, особливо в Криму й на Донбасі, ліві політичні сили), але й Росії. У російськомовному дискурсі (особливо в російській мові метрополії) це передусім несхвально-іронічне неприйняття прагнень української сторони до віддаляння як від Росії, так і від російської мови. В українськомовному дискурсі це насамперед іронізування з приводу такого небажання погодитися з уже окремим існуванням України як держави та розширенням поля суспільного функціонування української мови з неминучим при цьому відповідним звуженням діапазону використання російської мови. У російськомовному дискурсі це явище виступає помітно ширше й «наступальніше», тоді як в українськомовному -- різноманітніше. Так, публіцистичні штампи сучасного російського політичного дискурсу самостийный і незалежный -- іронічно щодо України (широко вживається й субстантиват «незалежная») давно вже стали звичайним явищем у мові навіть інформаційних програм провідних російських телеканалів -- ПКВС, «РТР-Планета», «ТВЦ-Международный» (щоправда, слід відзначити, що після приходу до влади президента В. Януковича стилістичний підхід російських ЗМІ до висвітлення подій в Україні став був більш урівноваженим). Щось подібне з боку провідних українських телеканалів на адресу Росії, звичайно, важко було б навіть уявити протягом майже всього періоду незалежності. І лише з початком російської агресії проти України з 2014 року в мовній діяльності деяких телеканалів стали практикувати саркастичні російськомовні вкраплення в структурі українського мовлення, іронічне цитування уривків тексту російською мовою (наприклад, у сатиричній програмі «Вєсті Кремля» на т/к «24»).

Якщо брати загальнослов'янський контекст постсоціалістичного періоду -- після розпаду кількох попередніх державних федерацій, то з боку української сторони навіть за теперішніх обставин дуже різкого загострення відносин між Україною і РФ (аж до воєнного конфлікту між ними) жодним чином не простежується таких зразків гострого неприйняття мовних особливостей сторони-опонента, як це було в хорватській і сербській мовах (у публіцистиці й навіть у поезії) в 90-х роках, коли опоненти полемічно загострено використовували навіть букви відповідно кириличного і латинського алфавітів цих мов -- з надаванням їм зловісних конотацій Див., наприклад: Lubas W. Polityka jczykowa [project «Komparacja wspolczesnych j^zykow slowianskich», 4].-- Opole, 2009.-- S. 316-320, 521. (не останньою мірою це, звичайно, пояснюється й тим, що російська мова є для України не тільки іноземною, а й рідною або принаймні базовою мовою спілкування для значної частини населення країни). У контексті ж мовних ситуацій тих країн, де співіснування різних мов не привносить у суспільну свідомість моментів такого напруження, подібна стилістична лінія іншомовних вкраплень виявляється, звичайно, значно стриманіше Пор. щодо цього, з одного боку, функціонування чеських вкраплень у структурі словацького мовлення в сучасній Словаччині (див.: Horecky J. Slovensko-ceska diglosna komunikacia // Sociolingvisticke aspekty vyskumu sucasnej slovenciny.-- Bratislava, 1995.-- S. 183-187), де співіснування цих двох мов у межах колишньої федерації не призвело до таких негативних наслідків для «слабшої» мови, як у ситуаціях російсько-«національної» двомовності для української та білоруської мов, а з другого, -- функціонування російських і білоруських мовних вкраплень у структурі відповідно білоруського й російського мовлення в сучасній Білорусі (див., наприклад: Мечковская Н. Б. Белорусский язык : Социолингвист. очерки.-- Munchen, 2003.-- С. 41-43), де тривала диглосія призвела до явного витіснення «слабшої» мови, що, однак, не стало, принаймні станом на сьогодні, фактором різкого суспільного загострення в країні..

Безперечно, цілком правомірно припустити, що в разі обмеження демонструвань такої полемічної стилістики в російськомовному дискурсі це привело б до звуження її вияву і в українськомовному дискурсі.

Умовні скорочення

а) словники, інші довідники:

ЕССУМ -- Митрополит Іларіон (І. Огієнко). Етимологічно-семантичний словник української мови : В 4 т. -- Вінніпег, 1979-1994.

ЕУ -- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : В 10 т. / Гол. ред. В. Кубійович. -- Перевидання в Україні. -- Л., 1993-2000.

ОСУМ-75 -- Орфографічний словник української мови / С. І. Головащук, Т. В. Зайцева, І. С. Назарова, М. М. Пещак, В. М. Русанівський. -- К., 1975. -- 856 с.

РУС-68 -- Російсько-український словник : В 3 т. -- К., 1968.

СУМ-11 -- Словник української мови : В 11 т. -- К., 1970-1980.

СУМ-11 : Дод. -- Словник української мови : В 11 т. : Додатковий том, кн. 1-2.-- К., 2017.

СУМ-20 -- Словник української мови : В 20 т. -- К., 2010-2018.-- Т. 1-9.

СУМ 2012 -- Словник української мови / Відп. ред. В. В. Жайворонок. -- К., 2012. -- 1317 с.

УОС-09 -- Український орфографічний словник / За ред.

В. Г. Скляренка. -- К., 2009. --9-е вид., перероб. і допов. -- 1011 с.

УП-90-- Український правопис. -- К., 1990. -- 240 с.

УП-93-- Український правопис. -- К., 1993. -- 238 с.

УП-99 -- Український правопис : Проєкт найновішої редакції. -- К., 1999. -- 340 с.

УП-2019 -- Український правопис. -- К., 2019.

УРЕ -- Українська радянська енциклопедія : В 12 т. / Гол. ред. М. П. Бажан. -- К., 1977-1985;

б) засоби масової інформації, інші скорочення: ВЗ -- «Високий Замок» (газ., м. Львів); ВК -- «Вечірній Київ» (газ.); ВР -- Верховна Рада (України); ГПУ -- «Газета по-українськи»; ГУ -- «Голос України» (газ.); Д -- «День» (газ.); Дз. т. -- «Дзеркало тижня» (газ.); д/ф -- документальний фільм; Е -- «Експрес» (газ., м. Львів); ЗВУ -- «За вільну Україну» (газ., м. Львів); ЗСУ -- Збройні сили України; КВ -- «Київські відомості» (газ.); КПвУ-- «Комсомольская правда в Украине» (газ.); Кр. -- «Критика» (часопис); к/ф -- кінофільм; ЛУ -- «Літературна Україна» (газ.); МУ -- «Молодь України» (газ.); НГ -- «Народна газета»; П -- «Поступ» (газ., м. Львів); ПКВС -- «Первый канал. Всемирная сеть» (т/к, м. Москва); П.-П. -- «Пост-Поступ» (газ., м. Львів); РТР-Планета -- «Российское телевидение и радио -- Планета» (т/к); РФ -- Російська Федерація; С -- «Слово» (газ.); Сл. Пр. -- «Слово Просвіти» (газ.); СН -- «Столичные новости» (газ.); т/к -- телеканал; Тов. -- «Товариш» (газ.); т/с -- телесеріал; ТСН -- «Телевізійна служба новин» (телепрограма); т/ф -- телефільм; УК -- «Урядовий кур'єр» (газ.); УМ -- «Україна молода» (газ.); УП -- «Українська правда» (інтернет-видання); УС -- «Українське слово» (газ.); УТ-1 (2, 3) -- Українське телебачення (Перший / Другий / Третій канал); УТН -- «Українські телевізійні новини» (телепрограма); УУ -- «Урок української» (журн.); УШ -- «Український шлях» (газ., м. Львів); ШП -- «Шлях перемоги» (газ.).

Размещено на Allbest.ru