Маніпулятивний дискурс як інституціональний: сучасність vs античність

До категорії дискредитованих правителів у християнському ораторському дискурсі IV ст. н. е. обов'язково потрапляє імператор Юліан, який зрікся християнства і видав закони, що обмежували права християн. Він був сучасником Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, причому разом з першим вивчав філософію та риторику в Афінах, проте згодом вони стали ідеологічними супротивниками. Не дивно, що в багатьох промовах Григорій Богослов послідовно вдається до маніпулювання, щоб сформувати в аудиторії негативну думку про свого колишнього «одногрупника». Власне дискредитації імператора присвячені дві промови Григорія Богослова «Проти Юліана» («Contra Julianum»). В одній з них автор звинувачує Юліана у хворобливому замилуванні античними міфами і пророкує йому таку ж посмертну долю, яка спіткала героїв його улюблених міфів: «Звернись до своїх книг і жахливих міфів, якими захоплюються не лише поети, а й філософи, пригадай свої Піріфлегетони, Кокіти й Ахеронти, де караються за неправду Тантал, Тітій, Іксіон. Ваш імператор Юліан з того ж братства, він буде долучений до них і навіть перевершить їх -- таке моє слово і такий вирок» [PG, 53, 713].

Застосовуючи комунікативний хід уведення прецедентних текстів, Іоанн Златоуст також дискредитує імператора Юліана, який постає уособленням зла в епідейктичній промові «На честь мученика Вавіли». Автор звертається до античної прецедентності, зокрема до історій про філософа Діогена із Синопа, висловлювань давньогрецьких філософів, аби окреслити коло захоплень імператора і тим самим його дискредитувати, висвітлюючи його ідеали в край негативному світлі. Проповідник вдається до тактики гіперболізації недоліків, звинувачень та насмішок, викривлення інформації при передачі ідей давньогрецьких філософів. Відомий діалог Діогена Синопського та Олександра Македонського (коли імператор запропонував філософу просити в нього всіляких благ, на що останній відповів проханням не затуляти йому сонце) подається у світлі нерозсудливості і відвертої недолугості філософа. Проповідник маніпулює свідомістю аудиторії, завершуючи цю розповідь комунікативним ходом у вигляді риторичного запитання: «Чи не було краще тоді, одягнувши дорослий одяг, бути діяльнішим і попросити в царя щось корисніше, ніж сидіти в лахміттях на сонці, ніби мале немовля, яке годувальниця, вимивши і натерши олією, садить з тією ж метою, з якою сидів на сонці філософ, а саме, щоб жебракувати, ніби жалюгідна стара баба» [Dis. Bab. 46, SC 362, 148-150]. У цій же промові продовжуються насмішки над Діогеном. Зокрема, християнський оратор глузує з його oojcppooiivp «цнотливості», «скромності», кажучи, що він утримувався від тілесних втіх з жінками, проте «привселюдно вдовольняв себе руками» [Dis. Bab. 48, SC 362, 152]. Платонівське вчення про любов, репрезентантом якого в його «Діалогах» Платона був Сократ, подається Іоанном Златоустом з викривленням, як любов до хлопчиків, яку античний філософ вважав «чимось священним та навіть мірою філософії» [Dis. Bab. 49, SC 362, 154]. Дискредитуючи улюбленців імператора Юліана, оратор навіює думку про його моральну зіпсованість, що мало сприяти перетворенню образу відважного правителя, відомого військовими звитягами та реформами, на негідника, який не відповідає навіть язичницьким етичним нормам.

Маніпулятивна стратегія на зниження в епідейктичному дискурсі реалізується також за допомогою тактики гіперболізації, яка, в свою чергу, втілюється за допомогою комунікативного ходу вживання оцінних прикметників з негативною семантикою, які використовуються для опису внутрішнього стану антигероїв. Зокрема, у промовах Григорія Богослова та Іоанна Златоуста зустрічаємо низку емотивно забарвлених оцінних мовних засобів, що сприяють створенню негативного образу антигероїв, напр.: novpp6g «злий», «лукавий» [Or. 7, 22, SC 405, 238], po%0pp6g «негідний», «жалюгідний» [Or. 6, SC 405, 192], piap6g «мерзотний» [PG, 50, 575], фіХо%рио6татод «той, хто любить золото понад усе» [Or. 43, 30, SC 384, 92], той єкєїОєу nupog aS,iog «гідний вічного вогню» [Or. 7, 22, SC 405, 238], onouXog каі navonpyog каі oopog єід то KaKonotqoai «підступний, хитромудрий та вправний у лиходійстві» [PG, 50, 575]. Уживання прикметника novpp6g «злий», «лукавий» для характеристики супротивників засвідчує майстерність мовних маніпуляцій автора, адже цей прикметник у Євангелії є евфемістичним найменуванням диявола [Мт., 6:13; Лк., 11:4].

У межах маніпулятивної стратегії на зниження в християнському ораторському дискурсі поряд з тактикою гіперболізації застосовується тактика применшення, зокрема заслуг, душевних переваг, розумових здібностей ан- тигероїв. Наприклад, антигерой промов Григорія Богослова може називатися na%ug T^v Siavoiav «тугий на розум» [Or. 7, 22, SC 405, 236] або рц PaOog rqv Siavoiav «такий, що має неглибокі розумові здібності» [Or. 21, 24, SC 270, 160]. Аналіз текстів епідейктичних промов Григорія Богослова, зокрема «На честь філософа Герона», засвідчив використання комунікативного ходу перифрастичної номінації антигероїв. У досліджуваній промові перифрази, за допомогою яких проповідник формує у слухача негативне ставлення до анти- героїв, мають біблійні витоки, що дає можливість маніпулювати читацьким або слухацьким досвідом. Алюзійний ряд дозволяє авторові ввести об'єкти дискредитації в мовно-концептуальний простір, притаманний інфернальним істотам. Отож, єретик Арій постає як о лєуєол' rrnv m'suparoiv «легіон нечистих духів» [Or. 25, 8, SC 284, 174; пор. Мк., 5:9] чи як ц avTi%pioTdg уХшооа «антихристів язик» [там же; пор. 1 Ін., 2:18], інші єретики -- як SsuTapa 5є Tig Ліунятоц пХцуц «друга єгипетська кара» [Or. 25, 11, SC 284, 182; пор. Вих. 7:3-12:51], oi rrnv Xokov noipevag «пастухи вовків» [там же; пор. Мт., 7:15; Ін., 10:12].

Тактики гіперболізації та применшення, як бачимо, уживаються як для реалізації стратегії на підвищення, так і стратегії на зниження. За класифікацією О. В. Дмитрук, обидві тактики є складниками маніпулятивної стратегії викривлення інформації [Дмитрук, 2006, 4].

Поширеною маніпулятивною тактикою в епідейктичному дискурсі християнських ораторів є тактика спонукання, яку О. Михальова відносить до маніпулятивної стратегії театральності [Михалева, 2004, 14]. У кожній промові лунає заклик до наслідування святих, боротьби з гріхом, управляння в доброчесності, ідеальним втіленням якої є уславлюваний герой промови. Іоанн Златоуст у своїх промовах часто спонукає віруючих до рірєїо0аі rqv aparqv «наслідувати доброчесність», а наприкінці майже кожної його промови реалізується комунікативний хід-заклик, утілений на мовному рівні засобами кон'юнктиву (так званий conjunctivus adhortativus «кон'юнктив заклику»): арєтцд єлтцєХшцєба «піклуймося про доброчесність» [PG, 50, 693], ур-о'юо.) pev тшу dyiov тад арєтад «ревно наслідуймо чесноти святих» [PG, 50, 604], ціцщцєба рартирад «наслідуймо мучеників» [PG, 50, 672]. До першочергових комунікативних завдань майстра епідейктичної промови Василь Великий зараховує: ^5р^ арєт^ avupvqoai «оспівати доброчесність мужів» [PG, 50, 672], avapvqoai тцд арєтцд rrnv ^5р^ «нагадати присутнім про доброчесність мужів» [PG, 31, 509], що має на меті вплинути на волю та уявлення цільової аудиторії, акцентуючи життєву необхідність слідувати праведним шляхом.

Тактика спонукання в християнському епідейктичному дискурсі часто поєднується з тактикою повторення У «Житті Катона Старшого» давньогрецький історик Плутарх зазначав, що римський сенатор і письменник Марк Порцій Катон Старший всі свої промови закінчував у сенаті фразою: «А втім, я думаю, що Карфаген має бути зруйнований»., що дозволяє ораторові маніпулювати свідомістю аудиторії, актуалізуючи в пам'яті слухача потрібну для адресанта думку. Для цього проповідник може вдаватися до фігур повтору (анафора, епіфора), що приховує маніпулювання за ритмічною організацією тексту промови.

Висновки

1. Політичний дискурс сучасного постіндустріального інформаційного суспільства можна характеризувати як такий, що спрямований на створення гіперреальності, яка симулює дійсність. Координати подібного дискурсу задаються владними інститутами соціуму, яким підпорядковані мас-медіа.

2. Політичний дискурс сьогодення невідривний від дискурсу ЗМІ і має розглядатися в широкому значенні «політичного наративу», включаючи і первинний дискурс політиків, і вторинний дискурс суспільного реагування на ті чи ті політичні події.

3. Антична риторика і лінгвопрагматика як дисципліни, зусилля яких в різні часи були спрямовані на вивчення методів і прийомів мовленнєвого впливу на цільову аудиторію, мають багато спільного: філософські ідейні витоки, багатовекторність предметного поля вивчення (вербальний і невер- бальний складники), об'єкт, методи дослідження тощо. Проте водночас вони суттєво відрізняються своїми кінцевими цілями та метамовою.

4. У християнському епідейктичному дискурсі пізньоантичної доби широко представлені різноманітні маніпулятивні стратегії, тактики і комунікативні ходи, мовне втілення яких у жанрі епідейктичної промови, без перебільшення, набуває структурогенної функції в межах такого виду комунікації. Головне завдання оратора -- уславити доброчесність святих на тлі дискредитації грішників -- реалізується завдяки застосуванню численного арсеналу маніпулятивних стратегій, тактик та комунікативних ходів.

5. На основі проведеного аналізу можна твердити, що релігійний дискурс певним чином зближується з політичним, оскільки обидва налаштовані на міфологізацію свідомості, що здійснюється за допомогою низки прийомів маніпулятивного впливу.

6. Перспективи цього дослідження можна вбачати в з'ясуванні питання про те, які дистинктивні ознаки мало маніпулювання свідомістю в часи ранньої античності (орієнтація на переконування словом, апеляція до ratio, естетичного почуття слухачів, які мали характер здебільшого експліцит- ний) порівняно з нашою сучасністю (переважно прихований, імпліцитний вплив, апеляція до сфери «нижніх поверхів підсвідомості», дефрагментація дійсності).

Список літератури

1. Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. -- М. : Школа «Языки русской культуры», 1996. -- 448 с.

2. Аверкий [Таушев], ахиеп. Руководство по гомилетике. -- М. : Изд-во ПСТГУ, 2001. -- 143 с.

3. Архипова Є. О. Використання маніпулятивної стратегії комунікації в інформаційному суспільстві. -- novyn.kpi.ua/2007-2-2/16_Arhipova.pdf.

4. Барт Р. Миф сегодня: Избранные работы. -- М. : Прогресс, 1994. -- С. 72-130.

5. БахтинМ. М. Эстетика словесного творчества. -- М. : Искусство, 1986. -- 445 с.

6. Бенвенист Е. Общая лингвистика. -- М. : Прогрес, 1974. - 445 с.

7. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / Пер. и вступ. ст. С. Н. Зенкина. -- М. : Добросвет, 2000. -- 389 с.

8. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Пер. з фр. В. Ховхун. -- К. : «Основи»,

2004. -- 230 с.

9. Враймуд И. В. Графосемиотическая модель языкового знака // Вестн. МГОУ Сер. «Лингвистика». -- 2011. -- Вып. № 1. -- С. 7-13.

10. Вольф М. Н. Дедалы речей. Софистика в современных исследованиях // ЕХОАН. -- 2014. -- Vol. 8.2. -- С. 218- 243.

11. Даниленко О. С. Понятие и особенности политического дискурса // Наук. зап. Ніжин. держ. ун-ту ім. М. Гоголя : Філолог, науки. -- 2014. -- Кн. 2. -- С. 62-66. -- irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe.

12. Дейк Т. ван. Язык. Познание. Коммуникация / Сост. В. В. Петрова; под ред. В. И. Герасимова; вступ. ст. Ю. Н. Караулова и В. В. Петрова. -- М. : Прогресс, 1989. -- 312 с.

13. Дмитрук О. В. Маніпулятивні стратегії в сучасній англомовній комунікації (на матеріалі текстів друкованих та інтернет-видань 2000-2005 років) : Автореф. дис. ... канд. філол. наук. -- К., 2006. -- 19 с.

14. ДокинзР. Эгоистичный ген. -- М. : Мир, 1993. -- 318 с.

15. Карасик В. И. О типах дискурса // Языковая личность: институциональный и персональный дискурс : Сб. науч. тр. -- Волгоград : Перемена, 2000. -- С. 10.

16. Карасик В. И. Языковый круг: личность, концепты, дискурс. -- Волгоград : Перемена, 2002. -- С. 278.

17. Клемперер В. LTI. Язык Третьего рейха: Записная книжка филолога / Пер. с нем. А. Б. Григорьева. -- М. : Прогресс-Традиция, 1998. -- 381 с.

18. Компанцева Л. Ф. Интернет-лингвистика: когнитивно-прагматический и лингвокультурологический подходы. -- Луганск : Знание, 2008. -- 528 с.

19. Ильин И. П. Постструктурализм, деконструктивизм, постмодернизм. -- М. : Интрада, 1996. -- 256 с.

20. Цит. за: Левшенко Ю. И. Политический дискурс : Аналитический обзор теоретико-методологических подходов // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение : Вопр. теории и практики. -- Тамбов : Грамота, 2012. -- № 7. -- С. 105. -- http://cyberleninka.ru/article/n/ politicheskiy-diskurs.

21. Маслова В. А. Политический дискурс : Языковые игры или игры в слова? // Политическая лингвистика. -- Екатеринбург, 2008. -- Вып. 1(24). -- С. 43-48.

22. Миллер Т. А. От поэзии к прозе (Риторическая проза Горгия и Исократа) // Античная поэтика : Риторическая теория и литературная практика. -- М. : Наука, 1991. -- С. 60-105.

23. Михалева О. Л. Политический дискурс как сфера реализации манипулятивного воздействия : Автореф. дисс.... канд. филол. наук. -- Кемерово, 2004. -- 24 с.

24. Перельгут Н. М., Сухоцкая Е. Б. О структуре понятия «политический дискурс» // Вестн. Нижневарт. гос. ун-та. -- 2013. -- Вып. № 2. -- http://cyberleninka.ru/article/ n/o-strukture-ponyatiya-politicheskiy-diskursi.

25. Печенкина О. А. Эра тотальной симуляции или искусственное воскрешение реальности // Ж. Бодрийар. Симулякры и симуляция / Пер. О. А. Печенкиной. -- Тула : Тульский полиграфист, 2013. -- С. 3-15.

26. Пирогова Ю. К. Имплицитная информация как средство коммуникативного воздействия и манипулирования // Проблемы прикладной лингвистики. -- М., 2001. -- С. 209-227. -- http://www.ae-lib.org.ua/texts/pirogova information ru.htm.

27. Рашкофф Д. Медиавирус. Как поп-культура тайно воздействует на ваше сознание / Пер. с англ. Д. Борисова. -- М. : Ультра.Культура, 2003. -- 368 с.

28. Русакова О. Ф. Современные теории дискурса. Опыт классификаций // Современные теории дискурса: мультидисциплинарный анализ. -- Екатеринбург : Дцс- курс-Пи, 2006. -- С. 10-28.

29. Самарская Е. А. Жан Бодрийар и его вселенная знаков // Общество потребления. Его мифы и структуры. -- М. : Культурная революция, 2006. -- С. 251-264.

30. Сиберт Ф. С., Шрамм У., Питерсон Т. Четыре теории прессы. -- М. : Вагриус, 1998. -- 224 с.

31. Телебачення спецоперацій // Н. Лігачова, С. Черненко та ін. -- К. : Інтерньюз- Україна, 2003. -- 230 с.

32. Шейгал Е. И. Семиотика политического дискурса. -- М. : Гнозис, 2004. -- 326 с.

33. Фреге Г. Смысл и денотат // Семиотика и информатика. Opera selecta : Сб. науч. статей. -- М., 1997. -- Вып. 35.-- C. 352-379.

34. Abramova Ie. U. The English Compliment: Communicative Strategies and Tactics // Мова. -- 2015. -- N 24. -- Р 43-48.

35. Abysova M. The Basic Components of Communicative Strategy // Вісн. Нац. авіац. ун-ту. Серія «Філософія. Культурологія» : Зб. наук. праць. -- 2008. -- № 1(7). -- С. 116-120.

36. Archer D., Aijmer K., Wichmann A. Pragmatics : An Advanced Resource Book for Students Routledge. -- London : Routhelge, 2012. -- 325 p.

37. Austin J. L. How to Do Things With Words. -- Oxford : Oxford University Press, 1962. -- 192 p.

38. Bar-Hillel Ye. Out of the Pragmatic Wastebasket // Linguistic Inquiry. -- 1971. -- Vol. 2(3). -- P 401-407.

39. Be B. Ancient Pragmatics? // Rhetorical Arguments. Essays in Honour of Lucia Calboli Montefusco / Ed. von P Chiron, M. S. Celentano, P Mack. -- Hildesheim : Georg Olms Verlag, 2015. -- Р 261-271.

40. Burke М. Discourse Implicature, Quintilian and the Lucidity Principle : Rhetorical Phenomena in Pragmatics // Topics in Linguistics. -- 2016. -- Vol. 17(1). -- P. 1-16.

41. Consigny S. The Styles of Gorgias // Rhetoric Society Quarterly. -- 1992. -- Vol. 22. -- P 43-53.

42. Dascal M., Gross A. G. The Marriage of Pragmatics and Rhetoric // Philosophy and Rhetoric. -- 1999. -- Vol. 32(2). -- P 107-130.

43. Van Dijk T. A. What is Political Discourse Analysis. -- Amsterdam, 1998. -- http:// www.discourse-in-society.org.

44. Van Dijk T A. Principles of Critical Discourse Analysis // Discourse and Society. -- London, 1993. -- Vol. 4(2).

45. Van Dijk T A. Discourse and Manipulation // Discourse & Society. -- 2006. -- Vol. 17. -- P 359-383.

46. Fairclough N. Media Discourse. -- London : Edward Arnold, 1995. -- 289 p.

47. Fairclough N. Analysing Discourse : Textual Analysis for Social Research. -- London : Routledge, 2003. -- 270 p.

48. Fortenbaugh W. Aristotle on Emotion. A Contribution to Philosophical Psychology, Rhetoric, Poetics, Politics and Ethics. -- London : Duckworth, 1975-2003. -- 142 p.

49. Grice H. P. Logic and Conversation // Syntax and Semantics / Ed. P Cole, J. Morgan. -- New York : Academic Press, 1975. -- Vol. 3. -- P 43-58.

50. Haugh M. Intention in Pragmatics // Intercultural Pragmatics / Ed. K. Istvan. -- 2008. -- Vol. 5. -- P 99-110. -- http://www.degruyter.com/view/j/iprg.2008.5.issue-2/ ip.2008.006/ip.2008.006.xml.

51. Heath M. Pseudo-Dionysius Art of Rhetoric 8-11: figured speech, declamation and criticism // American Journ. of Philol. -- 2003. -- Vol. 124.-- P 81-105.

52. Konstan D. How to Praise a Friend. St. Gregory of Nazianzus's Funeral Oration for St. Basil the Great // Greek Biography and Panegyric in Late Antiquity / Ed. T Hagg, P Rousseau and C. Hogel. -- Berkeley ; Los Angeles ; London : University of California Press, 2000. -- P 160-179.

53. Larrazabal J. M, Korta K. Pragmatics and Rhetoric for Discourse Analysis: Some conceptual remarks // Manuscrito. -- 2002. -- Vol. 25(2). -- P 33-48.

54. Leech G. N. Principles of Pragmatics. -- London : Longman, 1983. -- 250 p.

55. Leiper K. Education, Literacy and its ^gmt^e Effects: Problem-solving and

Decision-making in Homer and Archaic and Fifth century BC Athens. -- Sydney : Australia Macquarie University, 2013. -- 359 p.

56. Levinson S. C. Pragmatics. -- Cambridge : Cambridge University Press, 1983. -- 420 p.

57. Lyons W. Emotion. -- Cambridge : Cambridge University Press, 1980. -- 248 p.

58. MaillatD., OswaldS. Defining Manipulative Discourse: The Pragmatics of Cognitive Illusions // Intern. Review of Pragmatics. -- 2009. -- Vol. 1. -- P 348-370.

59. Mayuuf H. H. Rhetorical Pragmatics // Journ. of Advanced Social Research. -- 2015. -- Vol. 5. N 5. -- P 19-38.

60. Morris C. W. Foundations of theory of signs // Intern. Encyclopedia of Unified Science. -- Chicago : University of Chicago press, 1938. -- Vol. 1(2).-- P 1-59.

61. Najeh L. Pragmatics: a hybrid innovation // Intern. Journ. of Humanities and Cultural Studies. -- 2015. -- Vol. 1(4). -- P 365-375.

62. MitchellM. M. The Archetypal Image: John Chrysostoms Portraits of Paul // Journ. of Religion. -- 1995. -- N 75. -- P 15-43.

63. Nerlich B. History of pragmatics // The Pragmatics Encyclopedia / Ed. L. Cummings. -- London ; New York : Routledge, 2010. -- P 192-193.

64. Perelman Ch, Olbrehts-TytecaL. The New Rhetoric: A Treatise on Argumentation. -- London : Notre Dame; Indiana:Notre Dame Univ. Press, 1969. -- 566 p.

65. Piazza A Rhetoric and Pragmatics: Suggestions for a Fruitful Dialogue // Perspectives on Pragmatics and Philosophy / Eds. A. Capone, F. Lo Piparo, M. C. Springer. -- Science & Business Media. -- Springer, 2013. -- P 537-592.

66. Potts Ch. Pragmatics // Oxford Handbook of Computational Linguistics. -- 2^nd ed., 2014. -- P 1-27. -- https://web.stanford.edu/~cgpotts/papers/potts-pragmatics- oupcompling.pdf.

67. Saussure L. de Manipulation and Cognitive Pragmatics: Preliminary Hypotheses // Manipulation and Ideologies in the Twentieth Century : Discourse, Language, Mind. / Ed. L. de Saussure and P Schulz. -- Amsterdam ; Philadelphia : John Benjamins Publishing,

2005. -- P 113-146.

68. Sbisa M. et al. Philosophical Perspectives for Pragmatics / Ed. by M. Sbisa, J.-O. Ost- man and J. Verschueren. -- Amsterdam : John Benjamins Publishing Co, 2011. -- 319 p.

69. Searle J. R. Speech Acts : An Essay in the Philosophy of Language. -- Cambridge : Cambridge University Press, 1969. -- 203 p.

70. Searle J. R. Intentionality : An Essay in the Philosophy of Mind. -- Cambridge : Cambridge University Press, 1983. -- 278 p.

71. Schiappa E. The Beginnings of Rhetorical Theory in Classical Greece. -- New Haven ; London : Yale University Press, 1999. -- 230 p.

72. Torfing J. Discourse Theory: Achievements, Arguments, and Challenges // Discourse Theory in European Politics. Identity, Policy and Governance. -- London : Palgrave Vacmillan, 2005. -- 359 p.

73. Wilson A. Centaurs and Synkrisis in Gregory Nazianzen / Studia Patristica: Papers presented at the 11-th Intern. Conf. on Patristic Studies (Oxford, 1991) / Ed. E. A. Livingstone. -- Leuven : Peeters Press, 1993. -- Vol. 27. -- P 118-128.

74. Wodak R. Language, power and ideology. -- London : Academic Press, 1989. -- 289 p.

75. Yul G. Pragmatics. -- Oxford University Press, 1996. -- 137 p.

Умовні скорочення

Диалоги --Диалоги Платона. Горгий. -- http://www.nsu.ru/ classics/bibliotheca/plato01/gorgi.htm.

Alcid. --Alcidamas. The Works and Fragments / Ed. J. V. Muir. -- London; Bristol : Classical Press (Duckworth), 2001. -- P. 2-20.

Dis. Bab., SC 362 --Jean Chrysostome. Discours sur Babylas. Homelie sur Babylas / Introduction, Texte Critique, Traduction et Notes par M. A. Schatkin, C. Blanc, B. Grillet et J.-N. Guinot. -- Paris : Les Editions Du Serf, 1990. -- 340 p.

Eud. Eth. --Aristotle. Eudemian Ethics / Ed. F. Susemihl. -- Leipzig :

Teubner, 1884. -- http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text;jsessionid=76B9156F63500994544D3116DE10ECF 5?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.0049.

Eth. Nic. --Aristotle. Ethica Nicomachea / Ed. J. Bywater. -- Oxford : Clarendon Press, 1894. -- http://www.perseus.tufts.edu/ hopper/text;jsessionid=76B9156F63500994544D3116D E10ECF5?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.0053.

Hel. --Gorgias. Helenae encomium // H. Diels, W. Kranz, Die Fragmente der Vorsokratiker. -- 6th ed. -- Vol. 2. -- Berlin : Weidmann, 1951-1952 http://www. classicpersuasion.org/pw/gorgias/helenuni.htm.

Herm. Peri meth. --Hermogenes. On method of forceful speaking: Text and Translation // Invention and Method : Two Rhetorical Treatises from the Hermogenic Corpus (Writings from the Greco-Roman World) / Ed. G. A. Kennedy. -- SBL, 2005. -- P. 201-268.

Isoc. --Isocrates. Against the Sophists. Isocrates with an English Translation in three volumes, by George Norlin, Ph. D., LL.D. -- Cambridge : MA, Harvard University Press ; London : W. Heinemann Ltd., 1980. -- http://www. perseus.tufts.edu/hopper/text?doc= Perseus%3atext%3a1 999.01.0143%3aspeech%3d13.

Laud. Paul., SC 300 --Jean Chrysostome. Panegyriques de S. Paul / Introduction, Texte Critique, Traduction et Notes par A. Piedagne. -- Paris : Les Editions Du Serf, 1982. -- 396 p.

Parm. 28 DK --Parmenides. De natura // Diels H., Kranz W. Die Fragmente der Vorsokratiker. -- 6th ed. -- Vol. 3. -- Berlin : Weidmann, 1952. -- P. 217-246.

PG --Patrologiae Cursus Completus. Series Graecae / Ed. J. P. Migne. -- Paris ;Turnholt : Migne et Typographi Brepols, 1850-1887. -- Vol. 31,35,50.

Poet. --Aristotle. Ars Poetica / Ed. R. Kassel. -- Oxford : Clarendon Press, 1966. -- http://www.perseus.tufts.edu/ hopper/text;jsessionid=76B9156F63500994544D3116D E10ECF5?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.0055.

Pol. --Aristotle. Politica / Ed. W. D. Ross. -- Oxford, Clarendon Press, 1957. http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?do c=Perseus%3atext%3a1999.01.0057.

Rhet. --Aristotle. Ars Rhetorica / Ed. W. D. Ross. -- Oxford : Clarendon Press, 1959. -- http://www.perseus.tufts.edu/ hopper/text;jsessionid=76B9156F63500994544D3116D E10ECF5?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.0059.

Or. 4-5, SC 309 --Gregoire de Nazianze. Discours 4-5 / Gregoire de Nazianze; Introduction, Texte Critique, Traduction et Notes par J. Bernardi. -- Paris : Les Editions Du Serf, 1983. -- 416 p.

Or. 7-8, SC 405 --Gregoire de Nazianze. Discours 6-12 / Introduction, Texte Critique, Traduction et Notes par M.-A. Calvet- Sebasti. -- Paris : Les Editions Du Serf, 1995. -- 432 p.

Or. 21, SC 270 --Gregoire de Nazianze. Discours 20-23 / Introduction, Texte Critique, Traduction et Notes par J. Mossay et G. Lafontaine. -- Paris : Les Editions Du Serf, 1980. -- 325 p.

Размещено на Allbest.ru