Підляська літературна мікромова в потрактуванні Яна та Олександра Максимюків

Размещено на http://www.allbest.ru

Волинський національний університет імені Лесі Українки,

Підляська літературна мікромова в потрактуванні Яна та Олександра Максимюків

Кичан Д. О.

магістрантка факультету філології та журналістики

Запропоновано критичний аналіз концепції Яна та Олександра Максимюків щодо статусу літературної мікромови, яку вони пробують створити на основі підляських говірок, поширених на північно-західній окраїні етнічної української території, що нині входить до складу Республіки Польща.

Специфіка дослідження передбачає виконання таких завдань: визначення й осмислення аргументів на користь тези про окремішність так званого підляського говору, його належність до українського діалектного континууму чи до інших мов; з'ясування кодифікованих Яном Максимюком диференційних особливостей підляської літературної мікромови, зокрема розрізнення природних підляських лінгвальних явищ та штучних нововведень; порівняння прописаних особливостей підляської літературної мікромови з рисами інших українських говорів та літературним варіантом української мови. підляська літературна мікромова

Дослідження було здійснено з використанням таких методів лінгвістичного аналізу: спостереження (з метою вирізнення ключових тез проаналізованої концепції), описового (задля характеристики мовних особливостей підляської літературної мікромови), порівняльного (зіставлення кодифікованих ознак новоствореної літературної мікромови з ознаками українських діалектів із метою встановлення їхньої спорідненості). Проведене дослідження дало змогу з'ясувати, що Ян та Олександр Максимюки створили варіант літературної мікромови на основі підляських говірок та кодифікували його у своїх публіцистичних есеях, розміщених на сайті Swoja.org, та в книзі Яна Максимюка «Com ne po-swojomu?». Водночас вони заперечили наявність у підляському говорі північноукраїнської, зокрема західнополіської, основи. Автори концепції створили латинський варіант алфавіту, увівши специфічні графеми на позначення деяких фонем, зокрема дифтонгів. Ян Максимюк фрагментарно здійснив аналіз фонетичних та морфологічних особливостей підляських говірок у протиставленні до ознак сучасної української літературної мови. Автор не виконав повноцінного добору прикладів для ілюстрації історико-типологічних рис української мови, не взяв до уваги релевантних явищ багатьох інших українських діалектів, які свідчать про їхню спорідненість із підляськими говірками.

Ключові слова: Підляшшя, підляська літературна мікромова, «своя» мова, підляський діалект, західнополіський діалект, кодифікація.

PODLASIAN LITERARY MICROLANGUAGE IN THE INTERPRETATION OF JAN AND OLEKSANDR MAKSYMYUKS

Kychan D. O.

Master s Student at the Department of Philology and Journalism Lesia Ukrainka Volyn National University, Lutsk,

The study is devoted to the analysis of the Jan and Maksymyuk's concept on determining the status of the Podlasian dialect as a literary microlanguage. Podlasian dialect is widespread in the north-western ethnic Ukrainian territory and this is part of the Republic of Poland nowadays.

The specificity of the study involves the following tasks: determining the arguments in favor of the thesis about separation of the Podlasian dialect and the denial of its origin from the basis of other languages; clarification of the differential linguistic features of the Podlasian literary microlanguage and artificial innovations in the literary form of the Podlasian dialect, which were codified by Jan Maksymyuk; comparison of the prescribed Podlasian literary microlanguage's linguistic features with the dialectal peculiarities of the Ukrainian language and the literary form of the Ukrainian language. The research was carried thought with using the following methods of linguistic analysis: observation (in order to distinguish significant theses of the analyzed concept), descriptive (to characterize the linguistic features of Podlasian literary microlanguage), comparative (comparison of codified features of newly created literary microlanguage with features of Ukrainian dialects).

The study revealed that Jan and Oleksandr Maksymyuk created their own version of the literary microlanguage on the basis of Podlasian dialects and codified it in their journalistic essays which were posted on Swoja.org and in Jan Maksymyuk's book “Com ne po-swojomu?” At the same time, authors denied the existence of a West Polissian dialectal basis in the Podlasian dialect. The authors of the concept created their own Latin version of the alphabet, which introduce specific graphemes to denote some phonemes, including diphthongs. Jan Maksymyuk fragmentarily analyzed the phonetic and morphological features of the Podlasian dialect in contrast to the features of the modern Ukrainian literary language. The author did not make a full selection of examples to illustrate the linguistic features of the Ukrainian language and did not take into account the dialectal features of the Ukrainian language, which indicate affinity with the Podlasian dialects.

Key words: Podlasie, Podlasian literary microlanguage, «own» language, Podlasian dialect, West Polissian dialects, codification.

Постановка проблеми

Підляшшя - північно- західна українська етнічна територія, розділена річкою Західний Буг на дві частини - Північне Підляшшя та Південне Підляшшя. Північне Підляшшя нині становить територію Підляського воєводства Республіки Польща. Упродовж століть ця територія опинялася у володіннях Литовської держави, Речі Посполитої, Російської імперії, Польщі, а в часи Другої світової війни - у німецькій окупації. Складні історичні обставини розвитку, що супроводжувалися численними іноземними впливами, спричинили труднощі із самоідентифікацією місцевого населення.

Проблемним є і мовне питання. Мешканці Підляшшя для означення мови, яка поширена в їхньому ареалі, використовують поняття «своя мова», а питання про основу цієї мови дискусійне. Разом із тим спостережено наполегливі спроби створити літературну підляську мову на основі наявних на цій території говірок. Василь Німчук пояснює причини подібного процесу так: «Відчуття соціально-мовного дискомфорту без материнського діалекту, прагнення зберегти його як знаряддя спілкування між відповідними великими чи меншими групами населення певної території, намагання використовувати говір як засіб самовираження та самоідентифікації, інстинктивне побоювання втратити його, намагання оберегти його від занепаду та зникнення може мати різні вияви -від принципового вживання діалекту (говору) в спілкуванні зі «своїми» на малій батьківщині і в говірковому чи національному літературно-мовному середовищі до вимоги надання діалектові статусу окремішньої літературної мови або близького до літературно-писемного» [2, с. 21].

Ідею кодифікувати підляську літературну мікромову запропонував Ян Максимюк [1].

Мета статті - аналіз спроб кодифікації під- ляської літературної мікромови Яном та Олександром Максимюками.

Виклад основного матеріалу дослідження

Ян Максимюк - журналіст, перекладач, уродженець села Ляхи, що на Підляшші. Живе в Чехії, працює на радіо «Вільна Європа» в Празі. Перекладає білоруську літературу польською мовою та тексти декількох європейських літератур білоруською мовою. Активно популяризує писемний варіант підляської мови, створив проєкт літературної «своєї мови», здійснивши, зокрема, спробу укласти правопис і граматику.

Олександр (Алік) Максимюк - брат Яна Мак- симюка; народився в Білостоці (Польща). Живе в рідному місті, працює програмістом. На прохання брата він створив сайт Swoja.org із метою популяризації новоствореної підляської літературної мови. Олександр Максимюк зазначив [4], що вважає сайт більшою мірою братовим, аніж своїм, оскільки його завдання - це переважно технічне обслуговування сайту. Більшість матеріалів надає Ян Максимюк, який і створив проєкт підляської граматики та словника, представлений на цій інтернет-сторінці.

Окрім цього, до 500-літття Підляшшя (Під- ляського воєводства) 2014 року Ян Максимюк видав книгу під назвою «Com ne po-swojomu?», до якої увійшли есеї автора, написані підляською говіркою, деякі - білоруською мовою, а також елементи проєкту правопису, підляський розмовник, словник приказок та прислів'їв тощо. Автор уважав за необхідне створити книгу на кшталт антології текстів із сайту з нагоди видатної історичної події, щоб укотре привернути увагу тутешнього населення до актуальних у зазначеному лінгвоа- реалі мовного та культурного питань.

Брати Максимюки виявили намір зберегти «свою мову», запобігти її потенційному зникненню, до чого може призвести інтенсивна полонізація та нечітка етнічна самоідентифі- кація мешканців Підляшшя. Здійснення такого завдання, на думку авторів сайту, можливе тільки шляхом популяризації та поширення автентичних текстів у письмовій кодифікованій формі. «Ten serwis jest poswiqcony normalizacji i rozwojowi nowego wschodnioslowianskiego jqzyka pisanego -- podlaskiego. Jego dialektami mowi okolo 50 000 ludzi we wschodnim regionie

Polski, zwanym Podlasiem (oraz prawdopodobnie 500 000 ludzi na Bialorusi i Ukrainie, ale ta liczba jest na razie niepotwierdzona). [...] Strona szczqsliwie przetrwala 10 lat, pqczniejqc stopniowo od nowych tekstow w jqzyku polskim, bialoruskim i podlaskim, ktorych celem nadrzqdnym byla wlasnie gramatyczno-ortograficzna standaryzacja dialektow wschodnioslowianskich pomiqdzy Narwiq i Bugiem na Podlasiu i wprowadzenie do uzytku publicznego jqzyka podlaskiego jako nowego narzqdzia porozumiewania siq w mowie i pismie» [4].

Ян та Олександр Максимюки стійко дотримуються думки, що підляська мова, яку, на їхню думку, складають декілька діалектів, - окрема самобутня незалежна мова, та заперечують походження її від інших мов: «Do niedawna uwazano, ze ci ludzie poslugujq siq peryferyjnymi wersjami jqzyka bialoruskiego lub ukrainskiego, w zaleznosci od tego, do ktorej z tych narodowosci siebie zaliczajq. My jednak twierdzimy, ze te dialekty nalezq do zupelnie odrqbnego jqzyka, ktory zasluguje na ujednoliconq i spojnq formq zapisu oraz solidne wsparcie...» [4].

Брати Максимюки стверджують, що тільки в разі створення літературної форми тутешньої мови та закріплення її на письмі буде можливим збереження підляської говірки. На їхню думку, один із важливих кроків для досягнення такої мети - введення латиниці. Ян Максимюк назвав латинський алфавіт ліками, що можуть врятувати мову, яка на межі вимирання. «Alfabet jest oczywiscie wazny, ale skoro coraz wiqcej mlodych ludzi na Bialostocczyznie traci nawyk czytania cyrylicy, to nalezy przyjqc rozwiqzanie praktyczne, ktore maprzyszlosc. [...] nie mamy znaczqcej historii pisania po pudlasku cyrylicq, bo i samych tekstow jest tyle, co kot naplakal» [4, с. 69].

Ян Максимюк не вважає тенденцію до використання латиниці на письмі новою, більше того, називає це явище традицією, яка бере початок від «Muzyckoji pravdy» Кастуша Каліновського і має вже 150-річну історію [4]. Автор ідеї створення літературної підляської мови почав писати латиницею 2004 року. Тоді ж він зіштовхнувся із проблемою графічного відображення специфічних фонем, характерних для підляських діалектів, адже в латиниці, наприклад, немає відповідних графем для позначення дифтонгів.

У результаті процесу витворення графічної системи літературної підляської мови Ян Максимюк запропонував варіант алфавіту, який містить латинські, специфічні чеські (s, с, z, v, d, t'), польські (s, с i z) графеми та новостворені о i е (ie) для позначення дифтонгів. Аргументував автор свою логіку так: «Istniela vze velmi elegancka grafika z ceskimi grafemami s, c, z i v, i polskimi grafemami s, c i z, tomu grafemy dla nasych dyftonguv nasovuvalisie sami soboju - o i e (ie) - bo vony „estetycno” pasovali do s, c i z Ja dodav tцlko d' i f (toze z ceskoji movy), bo takich zvukuv ne bylo v literaturnuj biloruskuj movi. I vsio. Ja, tak skazati, usanovav tradyciju (150-lietniu) i skazav vyrazno, sto koli traktovati pisanu pudlasku jak novu literaturnu movu, to jeji alfabetpovinion na vyhlad odlicatisie odalfabetuv insych literaturnych movuv» [4].

На нашу думку, такий варіант графічної системи новоствореної підляської літературної мови надміру штучний, ускладнений.

По-перше, поєднання елементів графіки декількох мов та вигадування нових графем - явище незакономірне та непослідовне. Окрім того, не зовсім зрозумілою видається мотивація деяких алфавітних новацій: критерій «естетично пасувати до інших фонем» не є науково обґрунтованим, тому не може бути підставою для введення такої графеми. Очевидно, автор керується власними суб'єктивними вподобаннями, а не лінгвістичними закономірностями.

По-друге, ключовою метою подібних нововведень було цілеспрямоване вирізнення алфавіту підляської літературної мікромови з-поміж сусідніх, а не власне графічна необхідність. У контексті цього аргументу погоджуємось із висновком Григорія Аркушина, який має сумніви щодо доцільності переходу на латиницю і наголошує на тому, що «кожен творець нової писемної мови додає щось своє у пропонований алфавіт», аби він тільки відрізнявся від українського та білоруського [3, с. 188]. Для підтвердження цієї тези мовознавець слушно покликається на тезу Василя Німчука: «Для запису українського діалектного мовлення не треба вигадувати правила орфографії, відмінні від нормативних. Коли ж у діалекті є фонеми, відсутні в літературній мові, доцільно використовувати знаки (літери), що їх вживають фахівці для записів українських говіркових текстів» [5, с. 22].

Ідея створити латинський алфавіт для під- ляської літературної мікромови, на нашу думку, містить внутрішнє протиріччя. Брати Максимюки, як і значна частина мешканців Підляшшя, ідентифікують себе як білоруси. Проте вони переконані, що їхня «своя мова» не базується на жодній іншій мові, а є окремою і має статус регіональної або мікромови.

Ян Максимюк підготував чимало есеїв, що стосуються лексичних, фонетичних, морфологічних, орфоепічних та орфографічних особливостей літературної підляської мови, яку він, власне, цим і планував унормувати. Автор умістив ці тексти в п'ятому розділі книги «Com ne po-swojomu?» під назвою «Hramotno». Характерна особливість згаданих есеїв - те, що написані вони підляською мовою, латиницею (а саме варіантом алфавіту, запропонованим Яном Максимюком), за нормами правопису, які прописано в цьому проєкті. Про- стежено там також і спроби описати відмінності підляської літературної мікромови від української з метою утвердження концепції про окре- мішність «своєї мови» та заперечення її північноукраїнської основи. Автор акцентує увагу на найменших відмінностях у мовах, не беручи до уваги факту, що порівнює особливості підляської говірки з рисами української літературної мови. Водночас він не згадує про наявність численних українських діалектів та говірок, серед яких ключовим у зазначеному контексті є західнополіський діалект. Григорій Аркушин зауважує: «Підляські говірки тісно лучаться з усією україномовною територією, але насамперед із берестейськими та волинсько-поліськими, тому вважаємо їх частинкою західнополіських, хоч, звичайно, вони мають і певні специфічні риси (насамперед у фонетиці - це збереження дифтонгів, які вже іншими західно- поліськими групами говірок утрачені) [3, с. 173]». А якщо дотримуватися логіки Яна Максимюка в порівнянні української та створеної ним літературної підляської мови, то можна дійти дивного висновку, що цілий ряд українських діалектів не належить українській мові.

Варто відзначити, що Ян Максимюк не бере до уваги особливостей тих декількох говірок, які вирізняють у межах підляського діалекту, а подає вибрані форми, кодифіковані ним. Українські ж діалекти зберегли деякі архаїчні особливості, що не властиві сучасній українській літературній мові.

В есеї під назвою «Cym raznitsie pudlaska mova od ukrajinskoji?» серед аргументів на користь тези про відмінність підляської мови від української Ян Максимюк подає такі фонетичні особливості:

відсутність звука [р']: «V ukrainskuj

movi je odna spuvzvukova fonema, kotoroji nema v pudlaskuj - <r'> (Різдво,

рішити, рябий, -- Ruzdvo, rysyti, raby) [1, с. 180]. [...] Mjahki zvuk [r'], kotory v ukrajinskuj movi reprezentuje osobnufonemu <r'>, vystupaje ne tolko pered [i], ale i pered [a], [u], [o] (зоря, порядок, грюкати, варю, трьох)» [1, с. 181] . Варто зазначити, що у волинсько-поліських говірках частіше функціонує твердий [р], а не відповідний йому м'який, про що пише Григорій Аркушин: «У всіх зх-пол. говірках м'який звук [р'] замінений його твердою парою (буває лише по декілька винятків): бура, бурак, порядок, радок, на двори та ін.», - хоч і про повну відсутність [р'] у певних говірках не йдеться [2, с. 63];

відсутність явища ікавізму: «Upudlaskuj movi nema zjavy ikavizmu (zmieny davnioho jaf i etymolog icnych e i o v i) u pryzvucnuj pozyciji. U nepryzvucnuj pozyciji vpudlaskuj movi ikavizm vystupaje velmi redko, bo von mocno obmezovujetsie nepryzvucnym u abo insymi samozvukami (e, o)» [1, с. 180]. Подаючи такий аргумент, Ян Максимюк обирає випадкові слова, не покликаючись на статистичні дані та будь-які дослідження: «Prykiady na brak ikavizmu v pryzvucnuj pozyciji: kфn (кінь), liйs (ліс), zфrka (зірка), u seliк (в селі), u nocк (в ночі). Prykiady na brak ikavizmu v nepryzvucnych pozycijach: kдmen (камінь), pudnesti (піднести), nucliкh (нічліг), kunйc (кінець), odklдsti (відкласти). Prykiady na vystupanie rкdkoho ikavizmu v nepryzvucnych pozycijach: pisok (пісок), biьti (білити), svitfti (світити)» [1, с. 180]. Натомість Григорій Аркушин, провівши відповідне дослідження, дійшов такого висновку: «Зведена статистика континуантів *е у сучасних підляських говірках (за збірником «Голоси з Підляшшя») така: і виявлено у 105 словах, дифтонг - у 44, и - у 49, тобто безперечна перевага українських континуантів; білоруський рефлекс 'е лише у 42 словах, частину з яких вважаємо запозиченнями з білоруської літературної мови» [2, с. 60];

твердість шиплячих у всіх позиціях;

відсутність подовження звуків [l], [n], [t], [s],

И, [c];

дзвінкі звуки втрачають дзвінкість перед глухими;

активніше функціонування звука [ґ], ніж в українській мові (у всіх словах, запозичених із грецької та латинської) [1, с. 181].

З-поміж найважливіших морфологічних розбіжностей Ян Максимюк указує такі:

закінчення -і або -у у прикметниках чоловічого роду, у прикметниках жіночого роду - нена- голошені короткі закінчення -a (-ia) i -e (-ie) або довгі форми наголошені -aja i -oje: «U pudlaskuj movi prymiкtniki muzcynskoho rodu kuncajutsie na -i abo -y (maly, biкly, doroM, dovhi). V ukrajinskuj movi prymiкtniki muzcynskoho rodu kuncajutsie na -ій abo -ий (синій, новий). U pudlaskuj movi prymiкtniki zenskoho i serednioho rodu majut abo korotki nepryzvucny kuncatki -a (-ia) i -e (-ie), abo dovhi pryzvucny kuncatki -вja i -oje (biкia, dвvnia, corne, vysokie, maiвja, chudoje). V ukrajinskuj movi vsiк kuncatki prymiкtnikuv zenskoho i serednioho rodu korotki, nezalezno od pryzvuku (білий, біла, біле, малйй, малв, малй)» [1, с. 181]. Григорій Аркушин при аналізі особливостей прикметника у волинсько-поліських говірках зауважує: «У ряді говірок східної частини Волинського Полісся у прикметниках чоловічого роду відпадає кінцевий ї: добри, висок'і, 3anйH^ зал'і'зни...» [2, с. 102]. У прикметниках жіночого та середнього роду спостерігаємо однакові закінчення в підляській та українській літературній мові, проте Ян Максимюк акцентує увагу на тому, що в українській немає нестягнених форм незалежно від наголосу. Це теж сумнівне твердження, адже повні нестягнені форми функціонують в українських фольклорних текстах та в говірках, на чому наголосив і Григорій Аркушин [2, с. 102];

постфікс -sie, а не -ся у дієсловах;

«закінчення» -li (pisali, chodili), а не -ли в дієсловах минулого часу множини;

«закінчення» -uscy, -iuscy, -ascy, -iascy (rostuscy, smerdiuscy, movcascy, chodiascy) в активних дієприкметниках, а не -учий, -ючий, -ачий, -ячий;

наявність форми двоїни;

«закінчення» -nie abo -tie (chodienie, polotie) в іменниках віддієслівного походження, а не -ння, -ття (страчення, биття) [1, с. 181].

У праці «Західнополіська діалектологія» Григорій Аркушин подає зафіксовані ним діалектизми з волинсько-поліських та суміжних говірок, які заперечують відсутність в українській мові перерахованих особливостей, зокрема про- стежено фіналь -лі в дієсловах минулого часу множини: говорйл'і (В 214), говорал'і (Великі Озера Дубровиць), б'іл'і, прийіхал'і (В 88), бул'і (В 16) [2, с. 122]; збережено двоїну («Особливістю східної частини західнополіських говірок і перехідних до середньополіських є те, що тут добре збережена двоїна: д'в'і гокн'і, д'ви сил'і, д'ви видри, три йаїц'і, дв'і слов'і та ін.» [2, с. 86].

Висновки

Із метою вирізнення підляської мови з-поміж сусідніх брати Максимюки створили штучний алфавіт, який містить графеми, використовувані в різних мовах. Кодифікуючи нову письмову літературну мову на основі під- ляських говірок, Ян Максимюк вдається до фрагментарного непослідовного аналізу мовних особливостей «своєї мови», не здійснивши ґрунтовних лінгвістичних досліджень підляських говірок на всіх мовних рівнях. Аргументуючи тезу на користь окремішності підляської мови, використовує випадкові приклади, на основі яких робить зовсім не переконливі узагальнення про унікальність підляського мовлення, не бере до уваги науково доведених фактів про спорідненість «своєї мови» з говірками волинського та берестейсько-пінського Полісся.

Література

Maksimjuk J. Com ne po svojomu?. Biiostok : STRUHA EDITIONS, 2014. 306 c.

Аркушин Г. Західнополіська діалектологія : навчальний посібник. Луцьк : Волинський нац. ун-т. ім. Лесі Українки, 2012. 257 с.

Аркушин Г. Народна лексика західного Полісся : монографія. Луцьк : Східноєвропейський нац. ун-т. ім. Лесі Українки, 2014. 236 с.

Веб-сторінка «Swoja.org». URL : https://svoja.org/ (дата звернення: 8 травня 2021).

Німчук В. «Кодифікувати» нові літературні мови? Зберегти й захистити українські говори! Українська мова. 2013. № 3. С. 3-26. иКЬ : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrm_2013_3_3 (дата звернення: 7 травня 2021).

References

Maksymyuk Y. (2014) Chom nepo svoyomy? [Why not in his own way?]. Bilostock: STRUHA EDITIONS (in Polish, Belorusian)

Arkushyn H. L. (2012) Zakhidnopoliskadialektologia [West Polissian dialectology]. Lutsk: Lesia Ukrainka Volyn National University (in Ukrainian)

Arkushyn H. L. (2014) Narodna leksyka zakhidnogho Polissya [Folk vocabulary of western Polissya]. Lutsk: Lesia Ukrainka Eastern European National University (in Ukrainian)

Webpage «Swoja.org». Retrieved from: https://svoja.org/ (accessed: 8 may 2021)

Nimchuk V. V. (2013) “Kodyfikuvaty” novi literaturni movy? Zberehty i zakhystyty ukrayinski hovory! [“Codify” new literary languages? Preserve and protect the Ukrainian dialects!]. The Ukrainian, no. 3, pp. 3-26. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrm_2013_3_3 (accessed 7 may 2021)

Размещено на Allbest.ru